Проектний підхід до формування готовності

Размещено на http://www.allbest.ru/

ПРОЕКТНИЙ ПІДХІД ДО ФОРМУВАННЯ ГОТОВНОСТІ

В статье рассмотрен ряд подходов к понятию готовности, проанализирован смысл готовности с позиции проектного подхода, определены возможности и обоснована технология формирования готовности.

Ключевые слова: готовность, деятельность, проект, организация проектирования.

The paper covers the range of approaches to the concept of readiness. Scrutinized was the meaning of readiness in terms of design approach, the grounds for the readiness forming technology provided.

Key words: readiness, activity, design, design process management.

Останнім часом одним з найбільш уживаних у назвах дисертаційних досліджень у галузі педагогічної та вікової психології є словосполучення «формування готовності». Проте, за умови ретельного вивчення змісту текстів цих досліджень, неможливо не звернути уваги на те, що більшість авторів поняття готовності сприймає як таке, що не потребує особливих пояснень та аналізу; а тому не проблематизує і не розробляє його як таке. Нам робота по розробці поняття здається важливою та актуальною, тому в межах цієї роботи ми ставимо наступні завдання:

1. Розглянути існуючі підходи до визначення готовності та до формування готовності.

2. Визначити, яким чином можливо працювати з цими поняттями в діяльнісним, або, якщо ще конкретніше, в проектному підході.

Зрозуміло, що формування готовності у своєму підґрунті має те чи інше уявлення про поняття готовності, тому ми почнемо з аналізу підходів до цього поняття.

Підходи до поняття готовності.

У вітчизняній психології можна простежити дві головні тенденції у підході до розробки проблеми готовності. По-перше, це підхід до готовності як до особливого психічного стану; по-друге, це розгляд готовності з точки зору вимог діяльності, яка здійснюється чи має здійснюватися. Розглянемо їх докладніше.

Якщо визначати готовність як психічний стан, необхідно зауважити, що за своїм динамічним характером психічний стан займає проміжне положення між психічними процесами та психічними властивостями. Психічні процеси за певних умов можуть розглядатися, як стани, в той самий час часто відтворювані стани сприяють розвитку відповідних властивостей особистості. Таке розуміння співвідношення психічних процесів, станів і властивостей, притаманне працям Д. Узнадзе, Н.Д. Левітова, А.Ц. Пуні, О.Г. Ковальова, дає можливість уникнути їх протиставлення та розглядати психіку як цілісне утворення [1-4].

Поняття готовності за умови такого підходу повинне визначатися як певна характеристика або низка характеристик особистості, таких як особистісні якості, риси, особливості, інше. Це дозволяє врахувати певний «пролонгований» компонент поняття - існує відома історія про те, що К.С. Станіславський на запитання, скільки часу він готувався до однієї з своїх лекцій, нібито відповів так: «Дві години. І все життя».

Щодо «всього життя», напевне, зрозуміло: якщо діяльність потребує, наприклад, наявності такої риси, як пунктуальність, то її розвиток займає досить великий проміжок часу. Водночас такий підхід до готовності не дозволяє сформувати теоретичну базу для розв'язання багатьох практичних задач. Наприклад, у Сухопутних військах армії США процес формування готовності молодого вояка до воєнної служби (базовий учбовий курс рекрута) триває дванадцять тижнів, після чого він вважається готовим до виконання завдань за призначенням або подальшої воєнно-професійної підготовки [5]. Нам здається малоймовірним, що за дванадцять тижнів у людини можна сформувати ту чи іншу якість особистості; але розгляд готовності як набору характеристик особистості фактично вимагає саме цього.

Звернімо увагу на це протиріччя та перейдемо до розгляду іншої модифікації підходу до готовності як до стану, який був розгорнутий на ґрунті праць П.К. Анохіна та створеного їм поняття «функціональної системи». Готовність у межах такого підходу має визначатися як функціональний стан - певне психофізіологічне явище, яке має власні закономірності, які закладено в архітектуру особливої функціональної системи [6]. В межах цього розуміння Є.П. Ільїн пропонує визначення «стану» як реакції функціональних систем на зовнішні та внутрішні впливи, що направлена на отримання корисного результату [7]. Відповідно, готовність у такий спосіб можна було б визначити як той або інший стан функціональних систем; а формування готовності, певно, повинне відбуватися саме через вплив на психофізіологічні механізми. Недолік, а точніше, неповнота підходу є зрозумілою: важливість психофізіологічного стану, наприклад, людини-оператора, поза сумнівом, переоцінити важко; водночас так само зрозуміло, що в структурі готовності має бути присутнім якийсь когнітивний компонент, який містить уявлення про спосіб дії.

Інший підхід до готовності надано у роботах Л.І. Божович, О.В. Запорожця, Л.О. Венгера та інших дослідників в галузях, насамперед, педагогічної психології та психології трудової діяльності. Він відзначається тим, що наголошує на готовності до тієї чи іншої діяльності - до учбової (насамперед, у вигляді готовності до школи), спортивної, воєнної, трудової, інше [7-10]. Важливою відмінністю є те, що поняття готовності як таке знаходиться поза зоною уваги дослідників, її коректне визначення зазвичай не надається, але замість цього наводиться перелік і опис різних сторін, компонентів, складових на кшталт «готовність містить особистісний, інтелектуальний та емоційний компоненти». Такі переліки дескрипторів, що наголошують на тих чи інших важливих складових готовності, втім, не дають розуміння її сутності. Крім того, завжди залишається відчуття неповноти та підміни сутності деякою сукупністю явищ.

Становлення інженерної психології, яка виникла у зв'язку з необхідністю невідкладного вирішення великої кількості технічно складних практичних завдань, поставило питання діяльності оператора в складних людинотехнічних системах. Практичне спрямування розробок змушувало врахувати не тільки психологічний, але й операційний складники готовності. Досліджуючи проблему готовності оператора до невідкладних, екстрених дій, В.М. Пушкін та Л.С. Нерсесян розрізняють такі її складові:

1. Образ структури дій.

2. Психофізіологічний стан.

3. Власне-психологічна спрямованість особистості на виконання необхідних дій [11].

Образ структури дії - це те, що раніш дослідниками не вивчалось, але за умови зіткнення з реальними життєвими завданнями виявилося підгрунтям всієї структури готовності. Саме тут слушно нагадати, що образ структури дій є похідним від образу результату цих дій, про що неодноразово писав і говорив П.Я. Гальперін [12].

Таке розуміння виводить нас до площини обговорення готовності на підставі уяви про ціль та зміст діяльності. Інакше кажучи, ми вважаємо, що в підґрунті готовності має бути проект діяльності, і за його відсутності аніяка готовність неможлива, незважаючи (й ми на цьому наголошуємо) на будь-які улюблені психологами мотиваційні, емоційні, інтелектуальні та психофізіологічні компоненти та характеристики, які можуть бути звично та зручно обчислені за допомогою тестів та опитувальників а потім зведені до факторних моделей. Втім, в такому разі теж виникає низка запитань: якщо підґрунтям готовності є проект, то що це таке, звідки він виникає та хто його розробляє?

Діяльність проектування.

Теоретико-методологічні дослідження проектування як особливого типу діяльності проводилися починаючи з середини 60-х років ХХ століття учасниками Московського методологічного гуртка. Результати цих досліджень викладено в роботах К.М. Кантора, Г.П. Щедро-вицького, О.І. Генисаретського, Б.В. Сазонова, В.Я. Дубровського, Л.П. Щедровицького, С.В. Дідковського, в яких проект розглядається як модель такого об'єкта, впровадження якого в структуру неідеальних об'єктів переведе їх із стану практично неідеального у стан практично ідеальний. Отже, проектування як діяльність розв'язує свої практичні завдання шляхом доповнення неідеальної ситуації моделлю об'єкта, який раніше в цій ситуації був відсутнім. Визначальною особливістю я те, що такий об'єкт неможливо знайти або побачити у існуючій ситуації; його потрібно створити вперше [13].

Як виходить, власне, з визначення поняття проекту, його розробка може бути здійснена лише за певних умов. Першою такою умовою є наявність такої ситуації, яку проектувальник визначає як неідеальну, проблемну - як таку, що містить суперечність, подолати яку наявними засобами неможливо. Така ситуація для свого усунення вимагає здійснення певної низки дій (рис.1):

1. Здійснення ситуаційної рефлексії з метою фіксації проблеми та постановки завдання на її усунення.

2. Вихід з позиції активного діяча в позицію проектувальника та розробка проекту усунення проблеми.

3. Перехід в позицію активного діяча та реалізація проекту.

Рис.1. Рефлексивний вихід в позицію проектувальника

Зрозуміло, що позиція проектувальника є рефлексивною по відношенню до позиції активного діяча, що діє у ситуації. Крім того, схема передбачає дві можливості:

1. Позиції активного діяча та проектувальника займають різні суб'єкти.

2. Позиції активного діяча та проектувальника займає один й той самий суб'єкт, який здійснює в процесі руху по позиціям рефлексивний вихід в простір проектування.

Порівняємо ці можливості. Перша з них уявляється більш простою та поширеною: у складній та суперечливій ситуації, коли суб'єкт втрачає її розуміння та здатність діяти, він звертається до того чи іншого спеціаліста по допомогу та отримує пораду, рекомендацію щодо подальших дій, котрі потім намагається виконати (або й ні). За всієї простоти, у такому випадку виникає низка запитань:

1. Яким чином проектувальник враховує всі особливості ситуації, якщо він працює не з власне ситуацією, а з тим, як її уявляє діяч? Зрозуміло, що ситуація й уява про неї - це, як то кажуть в Одесі, дві великих різниці. Зазначимо, що особливо це стосується проблемних ситуацій, вивченню репрезентацій котрих в мисленні присвячено одне з наших досліджень [15].

2. На що саме орієнтується проектувальник при розробці проекту дій діяча в ситуації? Як саме він враховує особливості цілей, засобів, можливостей діяча та порядку їхньої взаємодії?

3. Яким чином здійснюється впровадження проекту, тобто процедура «вбудовування» діяча в систему проектних завдань та вимог?

4. Хто несе відповідальність за кінцеві результати й наслідки реалізації проекту?

Зрозуміло, що така схема організації роботи буде прийнятною в умовах розв'язання стандартних завдань, за допомогою стандартних методів, які застосовуються стандартними діячами, коли і якщо таке можливо. Чим вищій ступень відхилення від стандартів, тим нижче вірогідність досягнення позитивних результатів. Останнє, в свою чергу, має призводити до конфліктів між діячем і проектувальником та підвищенню фрустрації їх обох.

Інший варіант передбачає, що позиції діяча та проектувальника займає один й той самий суб'єкт почергово, здійснюючи рефлексивні переходи між простором діяльності та простором проектування. В такому разі зрозуміло, що він несе повну особисту відповідальність за результат реалізації проекту, котрий особисто розробляє, спираючись на свою уяву про ситуацію, свої цілі, індивідуальні особливості, здібності та можливості. Зазначимо, що в такий спосіб процедура впровадження стає непотрібною, тому що проект не потрібно нікому передавати для подальшої реалізації.

Однак виникає необхідність організації руху суб'єкта по позиціям; відповідно, з'являється позиція організатора проектування (рис. 2). Останній, з одного боку, організує рефлексивні переходи між позиціями діяча та проектувальника; з іншого боку, є носієм проектних норм, на ґрунті котрих проектувальник здійснює розробку проекту діяльності.

готовність формування психологічний проектування

Рис. 2. Позиція організатора проектування.

Таким чином, на цій схемі є три функціональних позиції: діяча, проектувальника діяльності та організатора проектування. Погодимося з тим, що суб'єкт може почергово займати всі три ці позиції, однак з практики відомо, що самостійно він часто неспроможний вийти в позицію проектувальника, не кажучи вже про позицію організатора проектування. можливо, це пов'язано з тим, що, на думку кількох дослідників рефлексії (О.І. Генисаретський, В.Є. Лепський), тримати рефлексивну позицію - це здійснювати зусилля, витрачати енергію, і це складає важливу особливість рефлексивної роботу, яку не можна видалити [16, 17]. Отже, зовнішня допомога тут може бути вкрай необхідною.

Формування готовності як організація проектування.

Таким чином, в процесі аналізу поняття готовності і деяких особливостей діяльності проектування, нам вдалося сформулювати наступні твердження:

1. Ґрунтом готовності є проект діяльності.

2. Проект діяльності повинен бути розроблений особисто діячем, тобто тим, хто буде його реалізовувати. для цього йому необхідно здійснити рефлексивний вихід в позицію проектувальника.

3. Організатор проектування організує рефлексивний вихід в діяча в позицію проектувальника й розробку їм проекту на ґрунті проектних норм.

Отже, з точки зору проектного підходу, формування готовності - це не щось інше, як організація проектування, або організація розробки проекту діяльності. З технологічної точки зору організація проектування здійснюється на ґрунті нормативної схеми проектування, розробленої О.І. Генисаретським. Вона містить декілька основних компонентів:

1. Фіксація ситуації неідеальності. Стан неідеальності може мати місце або в зв'язку з тим, що об'єкт не відповідає нормі, або в зв'язку з тим, що норма змінилася й об'єкт перестав їй відповідати.

2. Постановка завдання на усунення неідеальності шляхом створення об'єкта, який доповнює ситуацію до ідеальної (або, навпаки, на усунення зайвого об'єкту).

3. Висування вимог до характеристик об'єкта, що проектується.

4. Зіставлення цих вимог з множиною проектів, що були реалізовані.

5. Побудова моделі об'єкту із заданими характеристиками з матеріалу об'єкт, які конструктивно подібні тому, що проектується [13].

Таким чином, для формування готовності суб'єкта необхідно організувати для нього рефлексивний вихід з позиції активного діяча в позицію проектувальника и розробку їм проекту власної діяльності.

Висновки

Поняття готовності виявилося, з одного боку, досить складним й багатогранним; з іншого - ж є недостатньо глибоко проробленим. існуючі підходи до поняття готовності в цілому відповідають одній з ґрунтовних психологічних опозицій: особистість - діяльність. Нам здається, що, якщо ми здійснюємо рух від поняття готовності до формування готовності, наші уподобання повинні знаходитися на боці діяльності, тому що завдання формування готовності - то є діяльнісне завдання.

Оскільки ґрунтом готовності є проект майбутньої діяльності, ми можемо стверджувати, що завданню формування готовності найбільш відповідає проектний підхід як такий, що розглядає формування готовності з точки зору організації проектування.

В такому разі проектування здійснюється суб'єктом виходячи з розуміння власної ситуації та своїх потреб, а тому питання про врахування специфіки стає неактуальним. Проект розробляється для розв'язання власної проблемної ситуації, тому питання мотивації також не виникає. Організатор проектування не проектує, а організує процес, тому реалізація проекту полягає поза зоною його відповідальності.

ЛІТЕРАТУРА

1. Ковалев А.Г. Психология личности. - М.: Мысль, 1973. - 341с.

2. Левитов Н.Д. О психических состояниях человека. М., Изд. «Просвещение», 1964 - 344 с.

3. Пуни А.Ц. Волевая подготовка в спорте. - М., 1969. - 48 с.

4. Узнадзе Д.Н. Психологические исследования, М., 1966. - 452 с.

5. FM 25-100, Training The Force. Headquarters Department of the Army Washington, D.C. 15 November 1988.

6. Анохин П.К. Избранные труды: Кибернетика функциональных систем / Под ред. К.В. Судакова. Сост. В.А. Макаров. - М.: Медицина, 1998. - 400 с.

7. Ильин Е.П. Психология воли. - СПб.: Питер, 2000. - 288 с.

8. Божович Л.И. Проблемы формирования личности: Под редакцией Д.И. Фельдштейна / Вступительная статья Д.И. Фельдштейна. 2-е изд. М.: Издательство «Институт практической психологии», Воронеж: НПО «МОДЭК», 1997. - 352 с.

9. Марищук В.Л., Блудов Ю.М., Плахтиенко В.А., Серова Л.К. Методики психодиагностики в спорте. - М.: «Просвещение», 1984. - 191 с.

10. Марищук В.Л., Покровский Б.Л. Летчик и современная война. М., 1976. - 102 с.

11. Нерсесян Л.С., Пушкин В. Н. Психологическая структура готовности оператора к экстренному действию. - «Вопросы психологии», 1969, № 5, с. 60 - 68.

12. Гальперин П.Я. Лекции по психологии. М.: Книжный дом „Университет”: Высшая школа, 2002. - 400 с.

13. Генисаретский О.И. Деятельность проектирования // Теоретические и методологические исследования в дизайне. - М., 1990. с. 114-133.

14. Щедровицкий Г.П. Организационно - деятельностная игра. Сборник текстов (1) // Из архива Г.П. Щедровицкого. Т 9 (1) . - М., Наследие ММК, 2004. - 285 с.

15. Дитюк П.П. Проблемы в управленческой деятельности и их репрезентация в мышлении управляющих // Актуальні проблеми психології: Психологічна теорія і технологія навчання / за ред. С.Д. Максименка, М.Л. Смульсон. - К., 2007. - Т. 8, вип. 4 - с. 64-77.

16. Генисаретский О.И. Навигатор: методологические расширения и продолжения. - М.: Путь, 2002. - 528 с.

17. Лепский В.Е. Становление стратегических субъектов: постановка проблемы Рефлексивные процессы и управление, № 1, том 2, 2002, с. 5 - 24.

Размещено на Allbest.ru