Відповідальність як інструмент роботи практичного психолога з клієнтами

Размещено на http://www.allbest.ru/

Відповідальність як інструмент роботи практичного психолога з клієнтами (результати опитування)

В статье представлены результаты опроса, проведенного среди практикующих психологов, психотерапевтов и посвященного определению места, роли и значения аспекта ответственности в их работе с клиентами. Анализ полученных ответов дает возможность узнать, что в процессе работы с клиентами помогает профессионалам помнить о собственной ответственности и ответственности клиента, с помощью каких действий специалистам удается контролировать адекватность распределения ответственности между собой и клиентом, какие инструменты используют практикующие психологи и психотерапевты, чтобы «возвращать» клиента к его собственной ответственности.

Ключевые слова: ответственность, практический психолог, распределение ответственности.

The article represents the outcomes of the inquiry conducted among practical psychologists and psychotherapists, and aimed at the defining of the place, meaning and role of the facet of responsibility in their work with clients. The analysis of the collected answers enables to discover what helps professionals to remember about their own responsibility and the responsibility of their client during therapeutic sessions, by means of what actions experts manage to supervise the adequacy of responsibility allocation among themselves and their clients, what tools are used by practical psychologists "to return" clients to their own responsibility.

Key words: responsibility, practical psychologist, responsibility allocation.

Відповідальність є багатоманітним явищем, яке стосується багатьох сфер життя особистості. Однією з основних областей її прояву є професійна діяльність особистості. Однак, будучи важливим і необхідним її аспектом, відповідальність найчастіше існує потенційно і має неявну, приховану форму і часто є похідною, додатковою умовою, вимогою діяльності.

Виходячи з результатів проведеного нами теоретичного аналізу феномену відповідальності, ми вважаємо, що виключенням є професійна діяльність практичних психологів, де відповідальність є багатофункціональним феноменом--це і принцип професійної роботи з клієнтами, і професійна навичка, і необхідна умова якості роботи та її результативності як для клієнта, так і для спеціаліста, це й інструмент, за допомогою якого можна сприяти розвитку та особистісному зростанню клієнта, вирішенню його проблемних питань тощо.

Пояснити це можна тим, що професійна діяльність практикуючого психолога одночасно стосується кількох аспектів відповідальності: а)професія вимагає від спеціаліста високого рівня його як професійної, так і особистої відповідальності; б) у своїй професійній діяльності практичний психолог має звертати увагу не лише на власну відповідальність, а і на відповідальність своїх клієнтів (слідкувати за розподілом відповідальності як між собою та клієнтом, так і за «адекватністю» ступеня відповідальності самого клієнта - чи не намагається він «перекладати» її на інших, або чи не «перебирає» чужу відповідальність на себе); в) спеціаліст майже постійно безпосередньо стикається з явищем відповідальності та має відповідно до ситуації нею оперувати, оскільки це є одним із принципів, а отже, і умовою якості його діяльності.

Таким чином, проаналізувавши спосіб «оперування» відповідальністю в роботі практичного психолога з клієнтами, можна дослідити ті установки, способи, завдяки яким спеціаліст пам'ятає про наявність відповідальності у своїй роботі, відчуває адекватності розподілу відповідальності між собою і клієнтом і намагається утримувати цей розподіл адекватним і збалансованим, а також «віддає» клієнтові його власну відповідальність (як запоруку і вирішення питань, які привели людину до спеціаліста даної області, і особистісного розвитку). Саме це і послужило причиною проведення нами опитування, яке стосувалося місця і ролі аспекту відповідальності у роботі практичних психологів з клієнтами. Для цього нами було розроблено опитувальник, який включав у себе десять відповідних запитань. Опитування було анонімним і проводилося у двох формах: письмове анкетування та глибоке інтерв'ю [1, 3].

Всього в результаті, було опитано: 60 практикуючих психологів та психотерапевтів, віком від 24 до 48 років. На жаль, кількість чоловіків серед практикуючих психологів та психотерапевтів є значно меншою, ніж жінок, тому нам вдалося опитати всього 20 респондентів чоловічої статі. Відповідно, останні 40 опитаних--жінки психологи, психотерапевти. Стаж роботи практичними психологами коливається у респондентів від 2 до 14 років. Якщо взяти середні показники, то середній вік опитаних практичних психологів становить 34 роки, а стаж роботи в даній сфері в середньому--7 років. Спеціалізуються опитані практичні психологи в психологічному консультуванні, психотерапії, системній сімейній психотерапії, дитячій психотерапії, роботі із залежностями, співзалежностями, психосоматичними розладами, особистісним зростанням тощо. При цьому, ми намагались залучити спеціалістів якомога ширшого спектру напрямків психотерапії-- гештальттерапії, транзакційного аналізу, процесуальної, юнгіанської пісочної психотерапії, поведінкової, глибинно-орієнтованої психотерапії, символдрами, психоаналітичного, психодинамічного консультування дітей та дорослих, бізнес-консалтингу, коучінгу. Отримані відповіді оброблялися методом контент-аналізу [2, 4].

У нашій попередній статті ми розглядали аналіз відповідей, отриманих на запитання, які стосувались визначення відповідальності особистості взагалі, того, у чому полягає відповідальність практикуючого психолога (психотерапевта) у його роботі з клієнтами, і навпаки--у чому полягає відповідальність клієнта у цій роботі, чи приходиться практичним психологам контролювати аспект відповідальності в процесі консультування і як часто [5].

В рамках же даної статті ми пропонуємо розглянути аналіз відповідей на інші запитання нашого опитування, а саме: що в процесі роботи з клієнтами допомагає практичним психологам пам'ятати про власну відповідальність і відповідальність клієнта; за допомогою яких дій професіоналам вдається контролювати адекватність розподілу відповідальності між собою та клієнтом у процесі консультування; якими інструментами користуються спеціалісти, щоб «повертати» клієнта до його власної відповідальності.

Так, на запитання «Що в процесі роботи з клієнтами допомагає Вам пам'ятати про власну відповідальність і відповідальність клієнта?» ми отримали наступні результати.

Для 34 % опитаних запорукою того, що психолог пам'ятатиме про аспект відповідальності у своїй роботі з клієнтами є його робота з власною особистістю у формі «індивідуальної проробки», «власної терапії», «супервізії», які «дозволяють розуміти і відділяти себе від іншого (від його переживань, і від його відповідальності тощо)». Цьому сприяють також «власний досвід проживання і усвідомлення своєї відповідальності», «максимальний контакт зі своїми почуттями і відчуттями «тут і тепер», «інтуїтивне відчуття «щось не так» (у тілі)» і розвиток та формування власної відповідальності.

Для 30 % респондентів пам'ятати про аспект відповідальності у своїй роботі з клієнтами стає професійною навичкою. Відповідальність як базовий принцип психологічного консультування та психотерапії, знаходить своє відображення у навичці, яка на думку респондентів, формується на основі «знання і прийняття факту наявності відповідальності своєї і клієнтської». На їхню думку, з досвідом і практикою вона переходить у стан «внутрішнього супервізора», «стає звичкою», «включається вже автоматично» і «про неї важко забути».

На думку 19% опитаних їм сприяє пам'ятати про аспект відповідальності у своїй роботі з клієнтами вірна професійна позиція: щодо своєї ролі консультанта чи психотерапевта, клієнта, відповідальності та її поділу з клієнтом. «Це внутрішня позиція, про яку і пам'ятати особливо не приходиться, вона є і в мене, як у психотерапевта, немає ілюзій, що я можу змінити людину. Я можу бути в процесі, давати відчуття опори клієнтові, сприяти його усвідомленню, однак чи буде щось робити чи змінювати клієнт, чи ні - це його власна свобода вибору»; «екзистенційна позиція «внутрішньої свободи».

Останнім 18 % практичних психологів звертати увагу на аспект відповідальності у своїй роботі з клієнтами допомагає необхідність збереження терапевтичних рамок: «відчуття дискомфорту при порушенні меж і навішуванні чужої відповідальності», «порушення меж терапевта з боку клієнта» та за умови порушення «балансу відповідальності»: «це питання підіймається, коли в ході терапії з'являється «викривлене», неправильне розуміння відповідальності (наприклад, клієнт хоче перекласти її на терапевта, відмовляється від своєї відповідальності за хід терапії)», «клієнт має завеликі очікування щодо дій терапевта (уважно дивиться, прохає щось зробити, очікує на диво)».

Загальний розподіл частот груп відповідей на питання «Що в процесі роботи з клієнтами допомагає Вам пам'ятати про власну відповідальність і відповідальність клієнта?» представлено на Рисунку 1.

Наступним запитанням нашого опитування було «За допомогою яких дій Вам вдається контролювати адекватність розподілу відповідальності між собою та клієнтом у процесі консультування?».

Виходячи з відповідей, отриманих нами у ході опитування, респонденти поділяють дії, які допомагають їм контролювати адекватність розподілу відповідальності між собою та клієнтом у процесі консультування на три основні групи.

Рис.1 Що допомагає практичному психологу пам'ятати про аспект відповідальності в роботі з клієнтами

До першої групи опитані психологи відносять ті дії, які спричинюють необхідність врівноважити розподіл відповідальності між терапевтом і клієнтом (21%). Функціонально їх можна визначити як сигнальні. До другої-- безпосередньо ті дії, які здійснюють практичні психологи для врівноваження відповідальності (64%). Третю групу сформували відповіді, які передбачають готовність самого практичного психолога до роботи з аспектом відповідальності на основі його професійності (15%).

Так, серед так званих сигнальних дій, які спричинюють необхідність врівноважити розподіл відповідальності між терапевтом і клієнтом, практичні психологи перерахували:

а) порушення умов контракту (8,5%): «умови контракту мають бути чіткими, оскільки якщо вони не дотримуються (порушення будь-яких рамок: часових, оплати, взаємодії, періодичне забування і т.д.)--це чіткий маркер, що баланс відповідальності порушено і треба звернутись як до попередніх домовленостей, так і до причин виникнення такого дисбалансу»;

б) неадекватні, завеликі очікування клієнта, щодо роботи терапевта і її результатів (12,5%):

надмірне звернення з боку клієнта до особистості практичного психолога («коли з'являються питання «як ви думаєте?», «порадьте», «скажіть, як вчинити»; коли є маніпуляція і від терапевта очікують чіткої відповіді «так чи ні»; коли клієнт сам не хоче давати собі чітку відповідь»; «коли більшість часу говорить терапевт, а клієнт дивиться і мовчить--показник «перебирання» відповідальності терапевтом: клієнт запитує «і що?», «що далі?», «що тепер?», а якщо психолог не відповідає, клієнт починає злитися, оскільки хоче отримати готову відповідь, бо люди звикають до схеми поведінки «якщо не правильно, скажи як треба, я зроблю»);

бажання клієнтів привести третю особу (чоловіка, жінку, маму тощо) «щоб терапевт поговорив з нею, ніби в нього більше ресурсів для цього»;

намагання клієнта використовувати терапевта: «затримувати час, приходити раніше, телефонувати у недомовлений час»; «коли намагається не аналізувати своє життя, а знайти людину, яка буде його контролювати, на яку він буде опиратися. При цьому окрім психотерапевта в оточенні клієнта достатньо людей, ресурсами яких він може користуватись, якщо в нього є така потреба і цей внутрішній механізм». Як слушно зазначив один з опитаних практичних психологів, «правильна терапія - та, коли клієнт, виходячи з кабінету терапевта взагалі особливо не розуміє, за що платив гроші, бо він, нібито, сам прийшов, сам повирішував свої питання і пішов», тобто терапевт підводить клієнта до прийняття останнім самостійного рішення настільки логічно, що клієнт цього не помічає;

занадто велике покладання на терапевта («ви сказали, я зробив, а тепер--погано»). У разі звинувачення з боку клієнта, психологи пишуть, що починають «прислуховуватись до почуттів», «прояснювати, що зробив клієнт», але найкращий захист від звинувачень, на думку більшості опитаних професіоналів--це не давати порад.

Частина наших респондентів зазначила, що у дитячій терапії вони дають поради батькам. При цьому, якщо вони це роблять, то знають, що відповідають за це, передбачають, що може статися і готові нести відповідальність за це: «якщо, навіть, трапляється якась помилка, терапевт має бути готовим розібратися, що, як саме і через що сталося--як батьки зрозуміли пораду, як її виконували».

Найбільша за чисельністю група відповідей (64%) представлена діями, які здійснюють практичні психологи для врівноваження розподілу відповідальності. Ці дії є застосуванням різних інструментів та технік, які використовують психологи, щоб повертати клієнта до його власної відповідальності. Звісно, що практичні психологи користуються багатьма техніками у своїй роботі з клієнтами, однак можна простежити певну частоту їх використання.

Найбільшу групу (11,5%) з них становлять запитання, особливо прямі: «хто за це відповідає?»; «чия це зона відповідальності?»; «якщо б ти був психологом, щоб ти зараз сказав такому клієнтові, як ти сам; про що б запитав; що б зробив?».

Однакову кількість згадувань (по 8,5%) отримали такі техніки, які використовують опитані практичні психологи щоб повертати клієнта до його власної відповідальності, як обговорення, експеримент та звернення до власних почуттів.

Так, обговорення «сприяє усвідомленню клієнтом ситуації і міри своєї відповідальності», «проговорювання (для початку у контракті)», «інтерпретація неусвідомлюваних послань («Ви зараз сказали…»)» тощо. Респонденти часто також використовують прямі «послання» (наприклад, «ти не несеш відповідальність за долю своєї родички» і т.д.).

Інша частина опитаних практичних психологів використовує так званий «експеримент» як «символічне, метафоричне представлення ситуації, відповідальності, яка позначається якимось предметом», завдяки якому клієнт сам зі сторони бачить ситуацію, що потребує прояву відповідальності чи порушення у її розподілі тощо. Для цього використовуються техніки арт-терапії, розстановки, активна уява, психодраматичні методи тощо. Наприклад, «позначивши відповідальність ручкою, я можу передати її клієнтові зі словами «тепер ти психолог», ніби він стає сам собі психологом і спостерігати, що відбуватиметься».

І остання частина респондентів, які звертаються до власних почуттів, спираються на власні почуття та енергію: «контакт зі своїми почуттями і відповідні відгуки, звернені до клієнта», «намагаюсь визначати за власними реакціями і реакціями клієнта, за власним контрпереносом, чи не «перебираю» відповідальність, наприклад, коли виникають відчуття, що «клієнт сам не справляється», «що треба більше попіклуватися про нього, бажання зателефонувати, сказати «не треба цього робити», зупинити, коли намагаюсь ніби керувати його життям».

По 6,4% респондентів згадують про такі техніки як:

а) віддзеркалювання, оскільки «стосунки з психологом є моделлю стосунків з іншими, оточенням, світом, які яскраво видно «тут і тепер» і можна «вловити» те, що клієнтові через звичку важко помічати у повсякденному житті. Наприклад, «чи помічаєш ти, що ти постійно запитуєш у мене «що робити»; «а чи правда, що в житті ти так само робиш?»; «а як часто в житті ти слухаєш інших і не слухаєш себе?»; «як часто в житті ти сам щось вирішуєш?»;

б) гіперболізацію, як «навмисне перебільшення того, про що говорить клієнт, щоб він зрозумів помилковість власних думок, очікувань тощо. Наприклад, «хочеш від мене рецепту? Добре, випий настоянку з кореня мандрагори…»; «ти відповідальний за свою маму? А як же ти сюди прийшов, ти же зараз не знаєш, що з нею?»; «якщо бачу, що клієнт вважає відповідальним лише терапевта, навмисно підтверджую власну відповідальність за все і детально з'ясовую, щодо чого, на думку клієнта, я ще маю відповідати», «виводжу людину на те, що вона передбачає причину того, що відбувається лише у психотерапевті, а себе вважає пасивним елементом».

4% респондентів використовують:

а) перезапит, перепитування та перефраз («чи правда, що хочеш це від мене почути?», «а правда, ти вважаєш, що я знаю це краще (за тебе)?»;

б) рефлексію міжособистісних процесів, запитують себе;

в) нічого не роблять і спостерігають (за процесом, клієнтом, власними почуттями): «можна нічого не робити, завмирати, комусь теж потрібні паузи»; «віддавати відповідальність клієнт може як активно, так і мовчки, на кшталт, «не знаю., я ж вже прийшов».

2,2% опитаних обирають займати метапозицію, інтервенції, що дистанціюють їх від ситуації і дозволяють «побачити процес, себе, клієнта зі сторони».

Як зазначалося вище, третю групу (15%) становлять відповіді, що описують професійність практичного психолога, психотерапевта як засіб, який дає можливість практичному психологу контролювати адекватність розподілу відповідальності між собою та клієнтом у процесі консультування. Респонденти розуміють її як: «робити свою роботу, не робити роботу клієнта», «необхідність приділяти увагу і час приговорюванню відповідальності»; «самопред'явлення»; «підтримка клієнта, коли йому важко взяти відповідальність на себе, відслідковувати її», «за допомогою чутливості та уважності за процесом, що відбувається; інструментів, спрямованих на усвідомлення», «спрямовую зміни у клієнті», «увага до теми відповідальності та її балансу у клієнт-терапевтичних стосунках», «за допомогою легалізації питання відповідальності в процесі терапії».

Цілісну картину відповідей на це запитання можна побачити на Рисунку 2.

Наступне запитання нашого опитування стосувалося того, якими інструментами користуються практичні психологи, щоб «повертати» клієнта до його власної відповідальності (коли він перекладає свою відповідальність на інших або бере чужу відповідальність на себе)?

Рис. 2 Дії, які допомагають практичному психологу контролювати адекватність розподілу відповідальності між собою та клієнтом у процесі роботи

Загалом, коли робота практичного психолога з клієнтом стосується питання відповідальності, професіонали застосовують майже ті ж самі методи, що і в інших аспектах своєї роботи. Однак, при цьому вони також застосовують і специфічні техніки роботи з відповідальністю.

Так, 22% респондентів у своїй роботі з аспектом відповідальності та її поверненням клієнту застосовують проективні методи та методики, тобто користуються більш наочним способом аналізу ситуації клієнта, який сприяє кращому і швидшому усвідомленню клієнта специфіки розподілу відповідальності в конкретній ситуації між ним і іншим: «моделювання ситуації, спрямоване на усвідомлення», «подібна візуалізація допомагає клієнтові краще рефлексувати ситуацію». До проективних методів спеціалісти відносять роботу з асоціаціями, образами, так званий експеримент (коли відповідальність позначається якимось предметом), психодраматичні методи, малювання, роботу з пісочницею, іграшками тощо.

Так, один із варіантів, описаний спеціалістами є застосування вправи «лінія відповідальності», коли певна поверхня, наприклад, столу поділяється на дві частини: одна сторона належить терапевтові, а інша--клієнтові, якому пропонується слідкувати за переходом відповідальності, означеної якимось предметом, між ним і практичним психологом під час обговорення ситуації клієнта і відображати це переміщенням зазначеного предмету у площинах. Суть цієї вправи полягає в тому, що «буквально кожну фразу у процесі роботи ми усвідомлюємо», щоб спостерігати, який діалог відбувається, у кого частіше буває відповідальність (у терапевта, у клієнта, чи взагалі у третьої особи). «Коли звучить фраза, клієнтові важливо самовизначитись, чия це відповідальність--його (напр., «я хочу розібратись у своїй конфліктній ситуації з чоловіком») чи він намагається передати її терапевту («ну ви ж знаєте, як це у нас відбувається»).

Ще один цікавий варіант, запропонований практичними психологами, це можливість досліджувати історію відповідальності клієнта («як будучи дитиною, клієнт ставав відповідальним; які установки йому давали батьки, близьке оточення; які були посилання, прислів'я, висловлювання, пов'язані з відповідальністю, які він може згадати з дитинства» тощо). Тоді практичному психологові «легше зрозуміти, яке ставлення до відповідальності у клієнта є загалом, як це почуття «живе» в ньому, чи брав клієнт більшу відповідальність за батьків, чи вони, навпаки, обмежували зону відповідальності клієнта у його дитячому віці. Так, наприклад, коли мати вирощує сина сама, вона може перекладати відповідальність відсутнього чоловіка на нього, сприяючи формування в нього занадто великої для дитини відповідальності і клієнт надалі залишатиметься у ролі «батька», який потім за все і всіх відповідатиме. В результаті, людина починає переносити таку позицію гіпервідповідальності у повсякденне життя і страждає через таку невідповідність. Це та відповідальність, яка не дає клієнту бути дорослим, це не істинна відповідальність, а його не усвідомлювання, що він бере на себе зайву відповідальність інших людей. Або ж навпаки, людина уникатиме будь-яких ситуацій необхідності її відповідальності».

В процесі роботи з дітьми спеціалісти частіше застосовують малювання (напр., «намалювати як це відбувалось»), іграшки (як матеріал для розстановок), юнгіанську пісочницю тощо.

У роботі з дорослими клієнтами, практичні психологи застосовують також методи роботи з уявними образами: «пропоную описати як клієнт відчуває та уявляє свою відповідальність через образи, наприклад, цеглини, мішок, їхню важкість, або, навпаки, клієнт може не відчувати її взагалі. Тоді детальніше досліджуємо причини формування саме такого образу і ставлення до нього». При цьому деякі професіонали уточнюють, що «все залежить від ситуації. І хоча справді такі методи більш наглядні, ще й тому, що дозволяють розгортати ситуацію «тут і тепер», її зовсім непросто організувати і неодмінно потрібна здатність клієнта «бачити», що і як».

15% опитаних практичних психологів використовують обговорення для прояснення незрозумілостей («я відчуваю, що тобі з якоїсь причини некомфортно приймати відповідальне рішення в цій зоні. Давай дослідимо, що цьому може заважати»); проговорювання аспекту відповідальності спочатку у контракті, так звана «легалізація питання розподілу відповідальності»; прояснення почуттів, пов'язаних з відповідальністю тощо.

11% респондентів згадують про роботу з усвідомленням: «працюю над розумінням клієнта, усвідомленням того, що відбувається», «використовую прямі «послання» («ти не несеш відповідальності за долю своєї матері, наприклад»), інтерпретацію неусвідомлюваних послань («ти зараз сказав …») тощо. Щодо роботи над власним усвідомленням процесу та відповідальності практичні психологи найчастіше звертаються до супервізії.

Однаково часто (по 8,7%) практичні психологи згадують про використання метафор, запитань та роботу із «зонами відповідальності» як інструменти, що допомагають професіоналам «повертати» клієнтів до їх власної відповідальності.

Щодо метафор респонденти висловлюють наступне: «символічне, метафоричне представлення ситуації клієнта, допомагає йому самому побачити «неправильний» аспект відповідальності (арт-терапія, розстановки, активна уява тощо)»; «застосовую метафору відповідальності у наших з ним стосунках для усвідомлення того, як він обходиться з відповідальністю у стосунках із іншими людьми»; «в залежності від зрілості клієнта через метафори, приклади чи прямо кажу про невідповідність відповідальності чи її розподілу».

Запитання, будучи одним з основних інструментів роботи практичних психологів, а відповідно і звичним для них, особливо не висвітлювались респондентами. Так, професіонали використовують як постановку прямих запитань («хто за це відповідає?»), так і м'якіших формулювань («чия це зона відповідальності?»), задають також циркуляційні запитання, які «допомагають включити у ситуацію всіх осіб, хто до неї відноситься і подивитись на неї їх очима». Деякі спеціалісти також постійно звертаються до себе і запитують себе про те, що в даний момент відбувається з ними, клієнтами, процесом тощо.

Цікавою, на нашу думку, є робота із «зонами відповідальності». Так, практичні психологи намагаються «висвічувати зони відповідальності»: «довго спостерігаю, нічого не роблю, потім реагую на висловлювання щодо третіх осіб, запитую «а що ви?», «чи є ваш вклад у це?» і намагаюсь обережно знайти хоч найменший вклад клієнта у ситуацію, у стосунки і потім цю зону «вирощую», тобто намагаюсь знайти зони відповідальності клієнта, «укріпити їх» і потім допомогти йому розповсюдити на їх інші сфери його життя».

Також ця форма роботи включає в себе з'ясування причин і механізмів уникання відповідальності, і пошук внутрішніх ресурсів клієнта для «зустрічі» з власною відповідальністю: «все залежить від ситуації. Намагаюсь перш за все з'ясувати причину чому це відбувається чи дослідити механізм яким чином у клієнта все відбувається саме так. Далі все залежить від внутрішніх ресурсів клієнта, чи шукаємо разом нові, більш здорові механізми і їх освоюємо, або шукаємо причини і дивимось, що з цього вийде».

Однаково часто (по 4,3 %) також практичні психологи згадують про такі їхні прийоми для «повертання» клієнтові його власної відповідальності як: а) прийняття особистості клієнта, «його внутрішньої дитини і надання їй свободи виражати себе у безпечному просторі», «безоціночність веде до взяття дитиною відповідальності за свою поведінку з наступним перенесенням цього самовідчуття, навички у повсякденне життя»; та б)зупинка і звернення уваги клієнта: «зупинка в тих місцях, де клієнт не бере на себе відповідальності і ми ці ситуації розбираємо» тощо.

Досить численну групу (17,3%) сформували розрізнені відповіді наших респондентів, які для того, щоб «повертати» клієнта до його власної відповідальності, використовують наступні інструменти: «конфронтація з клієнтом», «робота на межі контракту», «відмова брати на себе відповідальність за рішення клієнта та його життя», «гіперболізація», «вихід на мета позицію (піднятися над процесом і подивитися, що відбувається)», «перефразування», «відображення почуттів», «не приймаю рішення за свого клієнта» тощо.

Загальний розподіл частот груп відповідей на питання «Якими інструментами Ви користуєтесь, щоб «повертати» клієнта до його власної відповідальності (коли він перекладає свою відповідальність на інших або бере чужу відповідальність на себе)?» представлено на Рисунку 3.

Отже, в результаті проведеного нами опитування практичних психологів щодо місця, ролі і значення аспекту відповідальності у їх роботі з клієнтами та аналізу отриманих відповідей, ми з'ясували, що практикуючим психологам та психотерапевтам пам'ятати про аспект відповідальності у їх роботі з клієнтами допомагає перш за все вірна професійна позиція, яка базується та формується в результаті особистісної проробки, психотерапії, супервізії та досвіді психолога, яка переходить у розряд професійної навички. Поступово із необхідності слідкувати за адекватністю розподілу відповідальності між собою і клієнтом, ця навичка переходить до автоматизму, відчуття порушення «балансу відповідальності» на рівні дискомфортних відчуттів у тілі, інтуїції, відчуття «щось не так».

психолог клієнт відповідальність

Рис.3 Інструменти практичних психологів для повертання клієнтові його власної відповідальності

 психолог клієнт відповідальність

Слідкувати за адекватністю розподілу відповідальності між собою та клієнтом у процесі консультування, професіоналам допомагають так звані сигнальні дії (порушення умов контракту; неадекватні, завеликі очікування клієнта) та власне професійність практикуючого психолога, психотерапевта. Для врівноваження розподілу відповідальності практичні психологи найчастіше застосовують запитання, обговорення, експеримент, звернення до власних почуттів, віддзеркалювання, гіперболізацію, перепитування, перифраз, рефлексію, нічого не роблять і спостерігають, вихід на метапозицію тощо.

На думку більшості опитаних практичних психологів, клієнтам часто страшно допускати, що відповідальними за себе і своє життя перш за все є вони самі. Оскільки відповідальність не можна дати, а її можна лише взяти, відповідальність клієнта залежить перш за все від нього самого і його бажання бути відповідальним. Відповідно, в процесі психологічного консультування та психотерапії клієнтові потрібна, перш за все, відповідальність приходити і вести роботу зі своєю особистістю, а робота з відповідальністю, в свою чергу, є одним з важливих і дієвих інструментів роботи практичних психологів з клієнтами.

ЛІТЕРАТУРА

1. Белановский С.А. -- Глубокое интервью: Учебное пособие.- М.: Никколо -Медиа, 2001 г.- 320 с.

2. Богомолова Н.Н., Стефаненко Т. Г. Контент-анализ : Спецпрактикум по социал. психологии -М. Изд-во МГУ, 1992 - 63 с.

3. Максименко С.Д., Максименко К.С., Папуча М.В. Психологія особистості.:- К.: Видавництво ТОВ «КММ», 2007, - 296 с.

4. Методологические и методические проблемы контент-анализа. Вып. 1-2. М., 1993.

5. Сагань І.А. Місце і роль відповідальності практичного психолога у його роботі з клієнтами (результати опитування) // Актуальні проблеми психології. Том Х. Частина 11. /За ред. академіка С.Д.Максименка.--К.: Главник, 2009. --654 с. -- 464-477с.

1. Размещено на www.allbest.ru