Комп’ютерне моделювання ситуації стресу неуспіху та параметри його розпізнавання

Размещено на http://www.allbest.ru/

Комп'ютерне моделювання ситуації стресу неуспіху та параметри його розпізнавання

Анализируется компьютерная модель, разработанная для имплицитной диагностики эмоциональной стойкости личности по характеристикам выполнения субъектом перцептивно-мнемической деятельности по обработке информации в условиях действия стресса неуспеха, которая базируется на измерении латентных периодов вербальных и моторных реакций. Приводятся результаты проверки ее валидности, обосновываются другие формы имплицитной оценки эмоцональной стойкости личности, отраженной, в частности, в показателях реализации высших психических функций, особенностей выбора субъектом стратегий преодоления стресса.

Ключевые слова: имплицитная диагностика, эмоциональная стойкость, стресс неуспеха, латентный период.

The computer-based model is analyzed, which was designed for implicit diagnostics of the individual's emotional stability by records of his/her information processing perception and mnemic activity performance in the conditions of failure stress situation. The basic method underlying this diagnostics is the latent period measurement for verbal and motor reactions. The proofs of its validity are presented; different forms of the implicit estimate of the individual's emotional stability are described, which include the subject's choice of coping strategies.

Key words: implicit diagnostics; emotional stability; failure stress situation; latent period.

В останнє десятиріччя у галузі психології особистості спостерігається зростання інтересу до здійснення так званої „імпліцитної” діагностики як диспозиційних властивостей особистості, так і її ставлень до оточуючого світу, установок, переживань, навиків і досвіду [6].

Поряд із термінологічним словосполученням „імпліцитна діагностика” з'явився ще ряд термінів, співвіднесених із вищезазначеним як кореляти, а саме: „опосередкована”, „відображена”, „непряма” діагностика. Вони використовуються для позначення таких діагностичних процедур, що можуть здійснюватись поза свідомим контролем об'єкта діагностики - людини, яка в ситуації експліцитної діагностики методом самооцінювання (попри усі заклики дослідника реагувати спонтанно) опікуються проблемами самопрезентації, реагує усвідомлено і здійснює контроль власної поведінки.

Проблемі суб'єктивності експліцитної діагностики і ускладненням, які виникають при самооцінюванні людиною притаманності їй тих чи інших стійких особистісних властивостей, присвячена достатня кількість публікацій. Так, С.Д. Максименко в монографії з проблем генезиcу становлення особистості [3] правомірно вказує на те, що, коли людині пропонують охарактеризувати притаманні їй психофізіологічні стани в тих чи інших ситуаціях життєдіяльності, то вона в момент опитування знаходиться зовсім в іншому стані і ретроспективно адекватно описати стани, які переживала раніше, практично не може. Як справедливо згадують інші дослідники, об'єктивна діагностика може також ускладнюватись завдяки простому небажанню людини говорити про себе або надавати правдиву інформацію з будь яких міркувань. Тому, у протилежність експліцитним методам діагностики, імпліцитні методи орієнтовані на отримання потрібної дослідникові інформації, процес породження якої здійснюється мимовільно і не доступний свідомому контролю з боку досліджуваного.

Метою даної статті є демонстрація можливого підходу до вирішення завдань імпліцитної діагностики особистості на прикладі оцінювання і прогнозування емоційної стійкості людини як інтегративної властивості.

Проблема діагностики емоційної стійкості людини належить до категорії найменш досліджених, проте дуже важливих теоретичних і прикладних проблем психології.

Якщо раніше вона вважалась актуальною для прогнозування успішності переважно професійної діяльності людини в екстремальних умовах, то зараз у зв'язку з докорінними змінами й ускладненням соціально-економічних умов життєдіяльності людини проблема набуває актуальності й у більш широкому контексті, тим більше, що, як стверджують дослідники, кількість осіб, які володіють емоційною стійкістю, не перевищує у будь-якій групі людей 25-30% [2]. Останнє висуває на чергу денну проблему «виведення» процедури діагностики емоційної стійкості за межі контексту професійної діяльності і розробки проективних методів діагностики, серед яких провідну роль набуває відображена (опосередкована) або так звана імпліцитна діагностика.

Адже до недавнього часу емоційну стійкість діагностували згідно з традицією, започаткованою О.Р. Лурія, безпосередньо в екстремальних умовах діяльності, а операційними ознаками цієї властивості вважали показники ефективності професійної діяльності.

«Виведення» процедури діагностики емоційної стійкості за межі контексту професійної діяльності дало поштовх для пошуку ознак цієї інтегративної властивості особистості у глибинних виявленнях психічного - психічних станах. Останні, як правомірно підкреслює С.Д. Максименко [3], виступають не тільки ланцюгом, що пов'язує психічні процеси і психологічні властивості особистості, а й формою віддзеркалення ставлень суб'єкта до власних психічних виявлень. Останнє надає пошукам засобів імпліцитної діагностики цих станів і пов'язаних з ними особистісних властивостей як теоретичної, так і практичної актуальності.

Вихідним положенням, на якому може базуватись імпліцитна діагностика емоційної стійкості, ми обрали для завдань даного дослідження трактування емоційної стійкості як інтегративної динамічної властивості людини, що виявляється у притаманній людині стійкої диспозиції до збереження гомеостазу у складних ситуаціях професійної діяльності і життєдіяльності у цілому, критерії імпліцитного діагностування якої треба шукати в ознаках психічних станів і пов'язаних з ними особливостях перебігу психічних процесів.

Вирішення подібних завдань дослідження вимагало узагальнення концептуальної бази феномена «емоційна стійкість», уточнення його категоріального статусу, виявлення особистісних детермінант емоційної стійкості й емоційної вразливості. У світлі поставлених задач основна увага приділялась визначенню підходів до операціоналізації феномена „емоційна стійкість ” у термінах ознак перебігу психічних процесів.

Вимірювання цих ознак і було покладено в основу запропонованої й теоретично обґрунтованої комп'ютерної методики імпліцитної діагностики емоційної стійкості / емоційної вразливості людини, яка здійснювалась під час виконання суб'єктом інформаційно-перероблюваної перцептивно-мнемічної діяльності, у структурі якої передбачалась поява „стресора неуспіху” [4]. Процедуральні аспекти змодельованої діяльності діагностувались із застосуванням парадигми вимірювання латентних періодів реакцій на перцептивні стимули та паралінгвістичних характеристик мовлення.

При розробці параметрів аналізу комунікативної та інших видів діяльності у контексті відображення в них психічних станів, зокрема станів емоційної напруженості, тривоги, фрустрації, та вибору різних стратегій психологічного подолання людини враховувались показники, обґрунтовані й апробовані у дослідженнях, що розкривають зв'язок стану з характеристиками комунікативної діяльності [5].

При розробці комп'ютерної методики діагностики емоційної стійкості ми реалізували підхід, який базується на стимулюванні в умовах процедури діагностики емоційної стійкості емоцій класу «успіх - неуспіх», оскільки емпіричний аналіз психофізіологічних корелятів змін зовнішніх обставин у життєдіяльності людини, у тому числі змін життєвих планів свідчить, про універсальність емоцій класу «успіх - неуспіх», які можуть виникати практично у будь-якому виді діяльності незалежно від того, яку потребу вона задовольняє.

Обравши модель стимулювання емоцій «успіх - неуспіх», ми зупинилися на мнемічній діяльності як основі для спостереження за змінами у психічному стані людини, враховуючи особливо важливу роль мнемічних функцій як інтегратора всіх психічних процесів, а також їх самостійну роль у трудовій діяльності, на яку справедливо вказують дослідники проблеми емоційної стійкості.

Для завдань діагностики емоційної стійкості за параметрами перцептивно-мнемічної діяльності досліджуваним пропонується виконання трьох серій завдань на запам'ятовування місць розташування на карті-схемі, що пред'являється з екрану дисплею, певної кількості різноманітних геометричних фігур. Фігури упорядковані у шести рядках і п'яти стовпчиках і відрізняються не тільки формою, але й розміром і кольором. Діяльність з ідентифікації розташування фігур може здійснюватись як в усній формі, так і за допомогою „миші”, яка підводиться до відповідних фігур. Інструкція передбачає не тільки локалізацію фігур, а й вибір «позивного» того умовного абонента, який звертається до досліджуваного з питанням. Позивний обирається досліджуваним з меню, що містить декілька інших позивних.

При виконанні завдань першої серії обсяг інформації, яку повинен зберігати у короткочасній пам'яті досліджуваний, не перевищує максимальний обсяг оперативної пам'яті (пропонується ідентифікація пари різних фігур).

У другій серії завдань - навантаження на короткочасну пам'ять збільшується, що викликає неуспіх.

У третій серії тестів поновлюються ті ж самі умови презентації завдань, які були передбачені у першій серії. За показниками ефективності виконання завдань третьої серії у порівнянні з першою серією перевіряється „післядія” стресору неуспіху, що пред'являвся у другій серії.

Параметрами діагностики емоційної стійкості людини обрані: латентні періоди сенсо-моторних реакцій, тривалість пошуку власного позивного і позивного умовного абонента, тривалість усієї процедури виконання тесту, і правильність виконання завдань, пов'язаних як з ідентифікацією фігур, так і позивних.

Обґрунтовуючи такий варіант підходу до розробки комп'ютерної методики діагностики емоційної стійкості, ми сподівались отримати можливість виміряти емоційну стійкість як деяку загальну міру протидії суб'єкта стресору на трьох рівнях:

а) структури цілей;

б) фрустраційної толерантності;

в) характеристик активності.

Ознакою збереження структури цілей вважалась відсутність змін в показниках кількості правильної ідентифікації позивних в першій, другій та третій серіях, де умови виконання саме цих завдань тесту не змінювались.

Показником фрустраційної толерантності ми вважали відсутність змін у тривалості латентних періодів реакцій на ті завдання першої або другої серії тесту, які не містили стресора (стресор, як зазначалось, пред'являвся тільки у другій серії завдань при необхідності ідентифікації розташування фігур на карті-схемі). Додатковим показником фрустраційної толерантності вважалась відсутність значущих розбіжностей між показниками кількості виконання завдань першої і третьої серій.

Показником активності діяльності вважалось поєднання високих кількісних показників правильності виконання завдань з низькою тривалістю їх пригадування. Показником відмови від активності було обрано короткі латентні періоди реакцій у поєднанні з низькою кількістю правильних відповідей на завдання тесту.

Методика обробки даних, передбачена в тесті, дає можливість отримати кількісні показники якості і швидкості виконання завдань на будь-якому окремому етапі тесту. Той факт, що тест містить 60 завдань, розділених на три серії (по 20 завдань в кожній), дає можливість забезпечити достатнє інформаційне навантаження і оцінити певною мірою вольові зусилля його виконавців шляхом встановлення швидкості пересичення діяльністю, що також важливе для оцінки емоційної стійкості.

При розробці тесту була також забезпечена можливість виділення в моторному компоненті діяльності, пов'язаному з виконанням завдань тесту, його латентних і виконавчих частин як бази для аналізу темпоральних показників, які дають певну інформацію щодо функціонування механізму ухвалення рішень і регуляції моторного акту.

За допомогою розробленого тесту наявність чи відсутність стану напруженості його виконавця можна достатньо точно і оперативно розпізнати за показниками збереження максимальних проявів функції, що вивчається, тобто максимальної правильності і швидкості виконання тих операцій, які передбачені в третій серії тесту, або, навпаки, за показниками зниження ефективності за якими можна розрізняти оптимальний функціональний стан від стану емоційної напруженості, є тривалість підтримування максимуму функції і низька коливаємість функції, тобто стабільність максимуму функції.

За допомогою даного тесту наявність цих характеристик легко перевірити кількісно. Якщо людина, виконавши другу серію завдань, демонструє в третій серії стабільні латентні періоди реакції і не меншу кількість правильних відповідей, ніж в першій серії, то можна стверджувати, що після дії стрессору неуспіху у другій серії завдань у неї зберігся гомеостаз.

Важливим показником оптимального стану є також швидке пристосування або відновлення функції. Якщо ми чекаємо, що після можливого стресу неуспіху протягом якогось часу у людини може спостерігатися його післядія, то швидке відновлення середніх показників якості діяльності, типових для індивідуума (як за латентними періодами реакції, так і за кількістю правильних відповідей) в третій серії тестів може свідчити про успішність пристосування.

Запропонована методика дає можливість оцінити оптимальність функціонального стану за екстремумами працездатності, тривалості їх збереження, стабільності показників.

Емпірична перевірка якості виконання завдань розробленої методики діагностики емоційної стійкості виявила її статистичну надійність. Встановлений зв'язок між обраними ознаками ефективності змодельованої діяльності та певними стійкими властивостями емоційності в структурі особистості. Авторами розроблено процедури кількісного оцінювання параметрів виконання завдань комп'ютерної методики для індивідуальної диференційної діагностики емоційної стійкості [1].

Вона здійснюється за показниками асиметрії між параметрами ефективності виконання двох взаємопов'язаних підвидів перцептивно-мнемічної діяльності, а саме: ідентифікації фігур на карті-схемі і дотримання інструкції щодо називання власних «позивних» і «позивних» абонентів (при імітації в тесті процедури радіообміну інформацією між авіадиспетчерами та пілотами літаків).

На рисунку 1 та в таблиці 1 наведено дані, що характеризують асиметрію для різних кластерів досліджуваних.

Рис.1 Розбіжності в показниках асиметрії у досліджуваних різних кластерів

Таблиця 1 Кількісні показники асиметрії у досліджуваних різних кластерів

Як видно з даних, наведених у таблиці 1, показники асиметрії є найбільш високими в першому кластері, до якого входять суб'єкти з низькими показниками ефективності виконання тестових завдань. У цьому кластері асиметрія зростає порівняно з першою серією тесту (47,19 %) як у другій серії тесту (66,27 %), так і у третій серії завдань (75,14 %). Це переконливо свідчить про ускладнення, які виникають у досліджуваних при переживанні стресу неуспіху у другій серії, “післядія” якого простежується і при виконанні третьої серії завдань.

У досліджуваних другого кластеру, що займає проміжне положення між трьома кластерами за показниками ефективності виконання завдань, показники асиметрії нижчі, ніж у першому кластері, але динаміка змін цих показників свідчить про зростання асиметрії у другій та третій серіях (порівняно з першою). Це можна вважати результатом впливу стану емоційної напруженості, що виникає під впливом стресу неуспіху у другій серії завдань.

У третьому кластері (з найвищим рівнем ефективності виконання завдань тесту) асиметрія найнижча порівняно з двома іншими кластерами, що свідчить про відсутність змін у функціональному стані досліджуваних під впливом більш складних умов діяльності, які змодельовані у другій серії тесту.

Показники незначної асиметрії в першій і третій серіях, що становлять відповідно 16,49 % і 16,25 %, свідчать про високу стабільність діяльності, а зменшення показника асиметрії у другій серії (при ускладненні процедури діяльності) до 5,77 % свідчить про мобілізацію зусиль досліджуваних цього кластеру на успішне виконання діяльності у більш складних умовах.

Це дає підстави прогнозувати, що методика діагностики емоційної стійкості, яка розглядається, може бути визнана валідною, і що згідно з нею досліджуваним третього кластеру притаманний більш високий рівень емоційної стійкості у порівнянні з іншими підгрупами досліджуваних.

Поява «асиметрії» між кількісними показниками правильно ідентифікованих фігур, з одного боку, і позивних, з іншого, свідчить про появу стану операційної напруженості, що виявляється у неспроможності суб'єкта з рівною мірою ефективності виконувати два паралельних види діяльності, про звуження поля уваги, про концентрацію лише на одному виді діяльності.

Розглянута у статті методика діагностики стійкості до стресу неуспіху при використанні усної форми надання відповідей може бути доповнена ще параметрами діагностики наявного стану людини за характеристиками мовлення, а саме: частотою «пауз невпевненості» (250 мс і менше), що переривають процес мовлення, співвідношенням показників «тривалості вокалізації» та «сумарної тривалості пауз» в процесі виконання завдань, які є інформативними для розпізнавання стану емоційної напруженості.

Виходячи з наведених даних, можна зробити загальний висновок, що розроблена комп'ютерна методика діагностики емоційної стійкості людини за показниками діяльності обробки інформації дає підстави для визнання її валідною.

По-перше, її використання дозволяє виявити особливості перебігу психічних процесів, що детерміновані функціональними станами людини.

По-друге, операційні ознаки ефективності виконання змодельованої перцептивно-мнемічної діяльності, зокрема такі, що характеризують явища асиметрії, стаціонарності / нестаціонарності перебігу психічних процесів, загальний рівень активності діяльності, дають надійну інформацію для розпізнавання розбіжностей у психічних станах людини при зміні умов діяльності.

По-третє, отримані дані про зв'язок особливостей виконання завдань розробленої комп'ютерної методики діагностики емоційної стійкості з особистісними властивостями суб'єктів дають підстави для визнання достатньо високого рівня її валідності як засобу опосередкованого прогнозування емоційної стійкості поза межами контексту діяльності у реальних стресогенних умовах.

Література

імпліцитний діагностика стрес емоційний латентний

1. Аршава І.Ф. Аспекти імпліцитної діагностики емоційної стійкості людини: моногр. / І.Ф. Аршава, Е.Л. Носенко. - Д.: Вид-во ДНУ, 2008. - 468 с.

2. Маклаков А.Г. Личностный адаптационный потенциал // Психол. журн. - 2001. - Т. 22. - № 1. - С. 16 - 24.

3. Максименко С.Д. Генезис существования личности. - К.: Изд-во ООО "КММ", 2006. - 240 с.

4. Носенко Е.Л. Теоретико-психологічні засади комп'ютерної діагностики емоційної стійкості людини: моногр. / Е.Л. Носенко, І.Ф. Аршава. - Д.: Видавництво ДНУ, 2006. - 188 с.

5. Носенко Э.Л. Эмоциональное состояние и речь. - К.: Вища школа, 1981. - 194 c.

6. Egloff B. An Implicit Association Test for assessing anxiety: Findings and perspectives / B. Egloff, S. Schumkle. - In: Conference abstracts of the 12 European Conference on Personality. - Netherlands: July, 18-22, 2004. - P.103.

Размещено на Allbest.ru