Психофізіологічна характеристика станів функціонального напруження

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Психофізіологічна характеристика станів функціонального напруження

Вступ

Напруженість організму - це інтегрований психофізіологічний стан. Залежно від особливостей виконання різноманітної діяльності навантаження може значно активізувати різні фізіологічні системи, підвищуючи рівень їх функціонування. Функціональне напруження визначається як підвищений рівень активності збудливих тканин (нервові центри, нерви, м'язи тощо) або як механічне навантаження на збудливі утворення (зв'язки, суглоби, хрящі, кістки, хребці). Напруження може починатися одночасно в одній або кількох фізіологічних системах. При цьому одна із систем може бути основною, робочою, а інші забезпечувальними, як, наприклад, при важкій роботі, коли основне навантаження припадає на нервово-м'язову систему, а дихальна, серцево-судинна й енергообміну забезпечують функціонування м'язової системи.

В окремих випадках навантаження може рівномірно розподілятися між кількома фізіологічними системами. Наприклад, під час операторської діяльності в режимі стеження у стані напруження перебувають зоровий аналізатор і функція уваги. Таким чином, напруженість -- інтегрований психофізіологічний стан, який виникає і протікає у процесі практичної або теоретичної діяльності (фізична і розумова праця).

Функціональне напруження організму в процесі будь-якої діяльності через деякий час викликає появу ознак стомлення, тобто зниження рівня працездатності. Наростання стомлення, а також його глибина залежать від рівня функціонального напруження організму, який залежить від вихідного функціонального стану і величини навантаження.

Стомлення за своєю біологічною суттю є нормальним фізіологічним процесом, який супроводжується певними змінами функціонального стану і виконує захисну роль в організмі, оберігаючи його окремі фізіологічні системи й органи від надмірного перенапруження і можливого, у зв'язку з цим, ураження і виснаження.

Стан стомлення може виявлятися через такі зміни:

зниження інтенсивності виконуваної роботи при збереженні початкового ступеня напруження фізіологічних функцій;

збільшення ступеня напруження фізіологічних функцій при незмінних показниках кількості і якості роботи;

деяке зниження кількості і якості роботи з одночасним збільшенням ступеня напруження фізіологічних функцій.

Якщо відпочинок стає недостатнім для повного відновлення функцій, то кумуляція стомлення може призвести до виникнення перевтоми.

При перевищенні напруження функціональних можливостей системи або органа в них виникають несприятливі зміни, специфічні для різноманітних утворень (втрата еластичності, розростання, перебудова внутрішньої структури тощо).

Надмірне психоемоційне напруження викликають неврози, психози, а в деяких випадках і розлади діяльності серцево-судинної системи (інфаркти, інсульти та ін.).

Фізична і розумова праця супроводжуються певним ступенем нервово-психічного, емоційного напруження. Рівень напруження і вегетативних зрушень залежить від стану організму, мотивації до діяльності, умов навколишнього середовища та інших чинників. Кожній діяльності відповідає певний оптимум емоційного напруження, коли всі реакції виявляються найдосконалішими.

Відхилення психофізіологічного напруження від оптимуму призводить до порушення нервово-емоційного стану, що знижує ефективність виконуваної роботи.

Фізична праця характеризується перебудовою регуляторних функцій центральної нервової, змінами діяльності соматичної і автономної систем.

Ступінь зрушень, що відбуваються при цьому в організмі, зумовлює певний психофізіологічний стан, тому розвиток стану стомлення пов'язують при фізичній праці насамперед з функціональними змінами, що відбуваються у нервовій системі.

Якщо фізичне навантаження має незначну інтенсивність, то збудження коркових клітин підвищується, посилюється умовно-рефлекторна діяльність, скорочується латентний період реакцій, поліпшується сенсорна чутливість, здатність переключати увагу тощо. Це використовують для активного відпочинку -- виконання легкої роботи сприяє швидшому і повнішому відновленню працездатності після напруженої діяльності.

Напружена фізична праця супроводжується розвитком гальмівних процесів у корі великих півкуль мозку. В результаті знижується інтенсивність реакції умовних рефлексів, чутливість зорового і слухового аналізаторів, погіршується стійкість чіткого зору, координація.

Розумова праця на відміну від фізичної характеризується не так вегетативними зрушеннями, як нейрофізіологічними, що супроводжується посиленим кровозабезпеченням мозку і підвищенням енергообміну нервових клітин.

Будь-яка розумова праця супроводжується певним нервово-психічним напруженням. Чим більше розумове навантаження, тим швидше виявляється стомлення, тим виразніший ступень вегетативних зрушень. Останній залежить від емоційного напруження, навколишніх умов, дефіциту часу, змісту й обсягу сприйнятої інформації.

Під час розвитку стомлення виникають гальмівні процеси, які служать сигналом для припинення роботи, необхідності фізіологічного відновлення. Цей сигнал, у свою чергу, може гальмуватися вольовим зусиллям, але процес розвитку стомлення при цьому не припиняється.

У процесі розумової праці може розвиватися функціональне стомлення -- зниження ефективності в одному виді діяльності при її збереженні в інших видах. Наприклад, зниження рівня обчислювальної роботи при збереженні надійності сприйняття зорової і слухової інформації.

При стійкому розумовому стомленні, коли періоди відпочинку недостатні і при цьому не використовуються засоби і прийоми для інтенсифікації відновлення, може підвищуватися дратівливість, погіршується стабільність пульсу, виникають головні болі і, як наслідок, виникає ризик захворювання.

Перенапруження визначається як несприятливий, граничний між нормою і патологією функціональний стан окремих фізіологічних систем або органів, зумовлений надмірними або тривалими навантаженнями або напруженнями цих систем або органів.

Перенапруження є одним з основних факторів ризику захворювань (нервово-психічних, серцево-судинних та ін.). У результаті перенапруження знижується резистентність організму людини до різноманітних несприятливих впливів, що може призвести до загострення деяких хронічних захворювань.

Діяльність людини, пов'язана з вирішенням складних інтелектуальних завдань, керівництвом великим колективом, керуванням автоматизованими системами, повітряним, морським та іншим транспортом, характеризується високим рівнем психоемоційного напруження.

До факторів, що сприяють розвитку перенапруження, належать стереотипні тривалі м'язові напруження, необхідність підтримувати робочі положення; підвищені навантаження на зоровий і слуховий аналізатори; монотонія; нервові і психоемоційні напруження. Все це може посилюватися станом гіподинамії, іншими впливами (наприклад, у жінок фазністю біологічного циклу або змінами стану у зв'язку з клімаксом).

Перевтома -- це генералізований патофізіологічний процес, який характеризується змінами стану основних фізіологічних систем, порушенням оптимуму їх взаємовідносин.

Першими ознаками перевтоми є невротичні симптоми: підвищена дратівливість, швидка стомлюваність, відсутність бажання займатися звичайною роботою, порушення сну, головні болі. Клінічні дослідження засвідчили, що явище перевтоми за симптомами аналогічне для хворих на неврози. Це такі ознаки: підвищений колінний рефлекс; тремтіння вій і пальців витягнутих рук; виразний ортостатичний рефлекс.

При перевтомі, як правило, переважають симпатичні впливи на серцево-судинну і дихальну системи.

Одна з основних суб'єктивних ознак перевтоми -- головні болі. Вони пов'язані, як свідчать клінічні дослідження, з підвищенням скроневого тиску, змінами порогів збудливості механорецепторів судин головного мозку.

Виникнення перевтоми, як правило, певною мірою залежить від психофізіологічних характеристик особистості. За наявності тих чи інших відхилень у психіці, сформованих у процесі життя, ймовірність можливості розвитку невротичного вибуху підвищується. Хворобливі стани можуть виникати у людини, яка не враховує своїх сил і можливостей при плануванні фізичних і розумових завдань. Тобто коли виникає конфлікт між рівнем претензій і реальними можливостями.

Перевтома характеризується розвитком вегетативних розладів. Насамперед неврозами -- психогенними захворюваннями особистості, що супроводжуються неврологічними, соматичними, вегетативними й емоційними розладами. Неврози можуть виявлятися як підвищенням рівня претензій до оточуючих із схильністю до підвищеної збудливості реакцій на побутові дрібниці, так і млявістю, апатією, відсутністю бажання виконувати необхідну роботу.

Головними засобами профілактики перевтоми і реабілітації є психо-і фармакотерапія, комплекс психогігієнічних та організаційних заходів, фізіотерапія (електростимуляція, масаж та ін.), активний відпочинок, дозовані фізичні вправи і навантаження.

Функціональні стани людини

психофізіологічний стан організм напруженість психічна

Функціональний стан людини характеризує його діяльність у конкретному напрямку, в конкретних умовах, з конкретним запасом життєвої енергії. Мова йде про можливості людини, яка знаходиться в тому чи іншому стані, виконувати певний вид діяльності.

Стан людини можна описати за допомогою різноманітних проявів: змін у функціонуванні фізіологічних систем (центральної нервової, серцево-судинної, дихальної, рухової, ендокринної і т. д.), зрушення в протіканні психічних процесів (відчуття, сприйняття, пам'яті, мислення, уяви, уваги), суб'єктивні переживання.

Функціональні стани визначаються безліччю факторів. Тому стан людини, що виникає в кожній конкретній ситуації, завжди унікальний. Однак серед різномаїття окремих випадків досить чітко виділяються деякі загальні класи станів:

- Стану нормальної життєдіяльності;

- Патологічні стани;

- Прикордонні стани.

Критеріями для віднесення стану до певного класу служать надійність і ціна діяльності. За допомогою критерію надійності функціональний стан характеризується з точки зору здатності людини виконувати діяльність на заданому рівні точності, своєчасності, безвідмовності. За показниками ціни діяльності дається оцінка функціонального стану з боку ступеня виснаження сил організму і в кінцевому підсумку впливу його на здоров'я людини.

На підставі зазначених критеріїв безліч функціональних станів трудової діяльності ділиться на два основних класи - припустимих і неприпустимих або, як їх ще називають, дозволених і заборонених.

Так, помилково вважати стан втоми неприпустимим, хоча він призводить до зниження ефективності діяльності і є очевидним наслідком виснаження психофізичних ресурсів. Неприпустимими є такі ступені втоми, при яких ефективність діяльності переходить межі заданої норми (оцінка за критерієм надійності) або з'являються симптоми накопичення втоми, що призводять до перевтоми (оцінка за критерієм ціни діяльності).

Надмірне напруження фізіологічних та психологічних ресурсів людини є потенційним джерелом виникнення різних захворювань. Саме на цій підставі виділяються нормальні та патологічні стани. Наявність пограничних станів може призвести до хвороби. Так, типовими наслідками тривалого переживання стресу є хвороби серцево-судинної системи, неврози. Хронічна перевтома є прикордонним станом по відношенню до перевтоми - патологічного стану невротичного типу. Тому всі прикордонні стани у трудовій діяльності відносяться до категорії неприпустимих.

Інша класифікація функціональних станів будується на підставі критерію адекватності реакції людини вимогам виконуваної діяльності. Відповідно до цієї концепції, всі стани людини ділять на дві групи - стану адекватної мобілізації та стану динамічної неузгодженості.

Стану адекватної мобілізації характеризуються відповідністю ступеня напруги функціональних можливостей людини вимогам, що пред'являються конкретними умовами діяльності. Воно може порушуватися під впливом різних причин: тривалості діяльності, підвищеної інтенсивності навантаження, накопичення втоми і т. д. Тоді виникають стани динамічної неузгодженості. Тут зусилля перевищують необхідні для досягнення даного результату діяльності.

Усередині цієї класифікації можуть бути охарактеризовані практично всі стани працюючої людини. Аналіз станів людини в процесі тривало виконуваної роботи зазвичай ведеться за допомогою вивчення фаз динаміки працездатності, всередині яких спеціально розглядаються формування і характерні особливості втоми.

Традиційною областю вивчення функціональних станів у психології є дослідження динаміки працездатності і втоми. Втома - це природна реакція, пов'язана з наростанням напруги при тривалій роботі. З фізіологічної боку розвиток втоми свідчить про виснаження внутрішніх резервів організму і перехід на менш вигідні способи функціонування систем: підтримка хвилинного об'єму кровотоку здійснюється за рахунок збільшення частоти серцевих скорочень замість збільшення ударного обсягу, рухові реакції реалізуються великим числом функціональних м'язових одиниць при ослабленні сили скорочення окремих м'язових волокон та ін. Внаслідок цього сповільнюється темп роботи, порушуються точність, ритмічність і координація рухів.

Для цього стану характерні помітне зниження чутливості різних органів почуттів разом із зростанням інерційності цих процесів. Нерідко при стомленні зменшується швидкість реагування - збільшується час простої сенсомоторної реакції і реакції вибору. Однак може спостерігатися і парадоксальнее зільшення швидкості відповідей, супроводжуване зростанням кількості помилок.

Найбільш вираженими і суттєвими ознаками втоми є порушення уваги - звужується обсяг уваги, страждають функції перемикання і розподілу уваги, тобто погіршується свідомий контроль за виконанням діяльності.

З боку процесів, що забезпечують запам'ятовування і збереження інформації, стомлення перш за все приводить до ускладнень вилучення інформації, що зберігається в довготривалій пам'яті. Ефективність процесу мислення суттєво знижується за рахунок переважання стереотипних способів вирішення завдань у ситуаціях, що вимагають прийняття нових рішень.

При аналізі процесу трудової діяльності виділяються чотири стадії працездатності:

1) стадія впрацьовування;

2) стадія оптимальної працездатності;

3) стадія стомлення;

4) стадія «кінцевого пориву».

За ними йде неузгодженість трудової діяльності.

Відновлення оптимального рівня працездатності вимагає припинити діяльність на такий період часу, який необхідний як для пасивного, так і активного відпочинку.

Першими симптомами хронічної втоми служать різноманітні суб'єктивні відчуття - почуття постійної втоми, підвищеної стомлюваності, сонливості, млявості і т. д. На початкових стадіях його розвитку об'єктивні ознаки виражені мало. Але про появу хронічної втоми можна судити по зміні співвідношення періодів працездатності, перш за все, стадій впрацьовування і оптимальної працездатності.

Для дослідження широкого спектру станів працюючої людини також використовується термін «напруженість». Ступінь напруженості діяльності визначається структурою процесу праці, зокрема змістом робочого навантаження, її інтенсивністю, насиченістю діяльності.

Виділяються два основні класи станів напруженості: специфічною, що визначає динаміку й тенсивність психофізіологічних процесів, що лежать в основі виконання конкретних трудових навичок, і неспецифічної, що характеризує загальні психофізіологічні ресурси людини і в цілому забезпечує рівень виконання діяльності.

Вимоги до підтримки працездатності

Працездатність - це здатність до роботи в певному ритмі певну кількість часу. Характеристиками працездатності є нервово-психічна стійкість, темп виробничої діяльності, стомлюваність людини.

Межа працездатності як величина змінна залежить від конкретних умов:

- Здоров'я,

- Раціональне харчування,

- Вік,

- Величина резервних можливостей людини (сильна або слабка нервова система),

- Санітарно-гігієнічні умови праці,

- Професійна підготовленість і досвід,

- Мотивація,

- Спрямованість особистості.

Серед обов'язкових умов, що забезпечують працездатність людини, що попереджають перевтома, важливе місце займає правильне чергування праці та відпочинку. Режим слід встановлювати з урахуванням особливостей конкретної професії, характеру виконуваної роботи, конкретних умов праці, індивідуально-психологічних особливостей працівників. Перш за все, від цього залежать частота, тривалість і зміст перерв. Перерви на відпочинок протягом робочого дня обов'язково повинні передувати початку очікуваного зниження працездатності, а не призначатися пізніше.

Психофізіологами встановлено, що психологічна бадьорість починається з 6 години ранку і утримується протягом 7 годин без особливих коливань, але не більше. Подальша працездатність вимагає підвищеного вольового зусилля. Поліпшення добового біологічного ритму починається знову близько 15 години дня і продовжується протягом двох наступних годин. До 18-ї години психологічна бадьорість поступово зменшується, а до 19 годин відбуваються специфічні зміни в поведінці: зниження психічної стабільності породжує схильність до нервозності, підвищує схильність до конфліктів по незначному приводу. У деяких людей починаються головні болі, цей час психологи називають критичною точкою. До 20 години знову активізується психіка, час реакцій скорочується, людина швидше реагує на сигнали. Такий стан продовжується і далі: до 21 години особливо загострюється пам'ять, вона стає здатною відобразити багато чого, що не вдалося вдень. Далі відбувається падіння працездатності, на 23 годину організм готується до відпочинку, о 24 годині того, хто ліг спати о 22 годині, вже сняться сни.

У післяобідній час є 2 найбільш критичних періоди: 1 - близько 19 годин, 2 - близько 22 годин. Для співробітників, що працюють в цей час, потрібне особливе вольова напруга і посилення уваги. Найбільш небезпечний період - 4 години ранку, коли всі фізичні і психічні можливості організму близькі до нуля.

Працездатність коливається і протягом тижня. Добре відомі витрати продуктивності праці в перший, а іноді і в другий день робочого тижня. Працездатність зазнає також сезонні зміни, пов'язані з порами року (навесні вона погіршується).

Щоб уникнути шкідливого перевтоми, для відновлення сил, а також для формування того, що можна назвати готовністю до роботи, необхідний відпочинок. Для попередження перевтоми співробітників доцільні так звані «мікропаузи», тобто короткочасні, тривалістю 5-10 хвилин, перерви під час роботи. У наступний час відновлення функцій сповільнюється і менш ефективно: чим одноманітніше, монотонність праці, тим частіше повинні бути перерви. У середині робочого дня не пізніше ніж через 4 години після початку роботи вводиться перерву на обід (40-60 хвилин).

Існує три види тривалого відпочинку для відновлення сил після роботи:

1. Відпочинок після робочого дня. Перш за все - досить тривалий і міцний сон (7-8 годин). Недолік сну не може компенсуватися ніяким іншим видом відпочинку. Крім сну рекомендується активний відпочинок, наприклад, заняття спортом в неробочий час, який вельми сприяє опірності організму втомі на роботі.

2. Вихідний день. В цей день важливо запланувати такі заходи, щоб отримати задоволення. Саме отримання задоволення найбільш добре відновлює організм від фізичних і психічних перевантажень. Якщо такі заходи не плануються, то способи отримання задоволення можуть бути неадекватними: алкоголь, переїдання, сварки з сусідами.

3. Найбільш тривалий відпочинок - відпустка. Строки його встановлюються керівництвом, але планування також залишається за співробітниками.

Для відновлення працездатності використовуються також такі додаткові методи як релаксація, аутогенне тренування, медитація, психологічні тренінги.

Не всі проблеми, пов'язані з втомою, можливо вирішити відпочинком в різних його видах. Велике значення має сама організація праці та організація робочого місця персоналу.

При організації робочого місця повинні бути дотримані наступні умови:

- Достатній робочий простір для працівника, що дозволяє здійснювати всі необхідні рухи і переміщення при експлуатації та технічному обслуговуванні обладнання;

- Необхідно природне і штучне освітлення для виконання оперативних завдань;

- Допустимий рівень акустичного шуму, вібрацій та інших факторів виробничого середовища, створюваних устаткуванням робочого місця або іншими джерелами;

- Наявність необхідних інструкцій і попереджувальних знаків, застережних про небезпеки, які можуть виникнути при роботі, і вказують на необхідні запобіжні заходи;

- Конструкція робочого місця повинна забезпечувати швидкість, безвідмовність і економічність технічного обслуговування і ремонту в нормальних і аварійних умовах.

Специфіка праці в екстремальних ситуаціях

До екстремальних умов діяльності відносять: монотонність, неузгодженість ритму сну і неспання, зміна сприйняття просторової структури, обмеження інформації, самотність, групову ізоляцію, загрозу для життя.

Монотонність.

Розвиваючи ідеї І.М. Сєченова, І.П. Павлов зазначав, що для діяльного стану вищої відділу великих півкуль необхідна відома мінімальна сума подразнень, що йдуть в головний мозок при посередництві звичайних сприймають поверхонь тіла тварини.

Вплив потоку зовнішніх подразників, на психічний стан людей особливо виразно почав виявлятися при збільшенні дальності і висоти польотів, а також при впровадженні в літаководінні автоматики. Незвичайні психічні стани, що виникали при управлінні літаків за допомогою автопілотів, - почуття втрати зв'язку з реальністю і порушення сприйняття простору - створювали передумови до льотних пригод і катастроф. Поява таких станів у льотчиків безпосередньо пов'язано з монотонною.

На Крайній Півночі значно вище, в порівнянні з помірними і південними районами земної кулі, нервово-психічна захворюваність. Багато лікарів арктичних і материкових антарктичних станцій вказують на те, що зі збільшенням терміну перебування в експедиційних умовах у полярників наростає загальна слабкість, порушується сон, з'являються дратівливість, замкнутість, депресія, тривожність. У деяких розвиваються неврози і психози. Однією з головних причин розвитку виснаження нервової системи і психічних захворювань дослідники вважають змінену афферентацию, особливо в умовах полярної ночі.

В умовах підводного човна рухова активність людини обмежена порівняно невеликим обсягом відсіків. Під час плавання підводники проходять пішки 400 м на добу, а часом і менше. У звичайних же умовах люди проходять у середньому 8-10 км.

Неузгодженість ритму сну і неспання.

У процесі розвитку людина як би вписалася в тимчасову труктуру, яка визначається обертанням Землі навколо своєї осі та сонця. Численні біологічні експерименти показали, що у всіх живих організмів (від одноклітинних тварин і рослин до людини включно) добові ритми ділення клітин, активності і спокою, обмінних процесів, працездатності і т. д. в постійних умовах (при постійному освітленні або в темряві) є дуже стійкими, наближаючись до 24-годинної періодичності. В даний час в організмі людини відомо близько 300 процесів, схильних до добової періодичності.

Дослідження показали, що при зрушеннях від 3 до 12 годин терміни перебудови різних функцій коливаються від 4 до 15 і більше діб. При частих трансмерідіанних польотах десінхроз у 75% членів екіпажів літаків викликає невротичні стани і розвиток неврозів.

Що ж служить механізмом біоритму людини - її «біологічним годинником»? Як вони працюють в організмі?

Найбільш важливий для людини добовий ритм. Годинники заводяться регулярною зміною світла і темряви. Світло, падаючи на сітківку ока через зорові нерви, потрапляє у відділ головного мозку, званий гіпоталамусом. Гіпоталамус - це вищий вегетативний центр, який здійснює складну інтеграцію та пристосування функцій внутрішніх органів і систем у цілісну діяльність організму. Він пов'язаний з однією з найважливіших залоз внутрішньої секреції - гіпофіз, який регулює діяльність інших залоз внутрішньої секреції, що виробляють гормони. Так, в результаті цього ланцюжка кількість гормонів в крові коливається в ритмі «світло - темрява». Ці коливання і визначають високий рівень функцій організму вдень і низький - вночі.

Вночі найнижча температура тіла. До ранку вона підвищується і досягає максимуму до 18-ї години. Цей ритм - відгомін віддаленого минулого, коли різкі коливання температури навколишнього середовища засвоїли всі живі організми.

Людина вже давно не відчуває цих коливань, створивши штучне середовище (одяг, житло), але температура його тіла коливається, як і мільйон років тому. І коливання ці мають сьогодні анітрохи не менше значення для організму. Справа в тому, що температура визначає швидкість протікання біохімічних реакцій. Вден найбільш інтенсивно йде обмін речовин, і це визначає велику активність людини. Ритм температури тіла повторюють показники багатьох систем організму: це, перш за все, пульс, артеріальний тиск, дихання.

У синхронізації ритмів природа досягла досконалості: так, до моменту пробудження людини, в крові накопичується адреналін, речовина, що прискорює пульс, підвищує артеріальний тиск, тобто активізує організм. До цього часу в крові з'являється і ряд інших біологічно активних речовин. Їх наростаючий рівень полегшує пробудження і приводить у готовність апарати неспання.

У більшості людей протягом доби є два піки підвищення працездатності, так звана двугорба крива. Перший підйом спостерігається від 9 до 12-13 годин, другий - між 16 і 18 годинами. У період максимальної активності підвищується і гострота наших органів чуття: вранці людина краще чує і краще розрізняє кольори. Виходячи з цього, слід саму важку і відповідальну роботу приурочувати до періодів природного підйому працездатності, залишаючи для перерв час відносно низької працездатності.

Ну, а якщо людині доводиться працювати вночі? У нічні години наша працездатність набагато нижче, ніж у денні, оскільки функціональний рівень організму значно знижений. Особливо несприятливим періодом вважається проміжок з 1 до 3 годин ночі. Ось чому в цей час різко зростає кількість нещасних випадків, виробничих травм і помилок.

Денний сон відрізняється від нічного по співвідношенню фаз сну і ритму їх чергування. Проте якщо людина спить вдень в умовах, що імітують ніч, його організм здатний виробити новий ритм фізіологічних функцій, зворотних і раніше. У цьому випадку людина легше пристосовується до нічної роботи.

Не всі люди однаково пристосовуються до змінній роботи-один краще працює в першій половині дня, інші - ввечері. Люди, звані «жайворонками», рано прокидаються, відчувають себе бадьорими і працездатними в першій половині дня. Увечері вони відчувають сонливість і рано лягають спати. Інші - «сови» - засипають далеко за північ, прокидаються пізно і встають із працею, тому що найбільш глибокий період сну у них вранці.

Серед працівників розумової праці переважають особи вечірнього типу, тоді як майже половина осіб, зайнятих фізичною працею, відносяться до арітмікам.

Обмеження інформації

У звичайних умовах людина постійно продукує, передає і споживає велику кількість інформації, яку поділяє на три види: особиста, що має цінність для вузького кола осіб, в основному пов'язаних родинними чи дружніми стосунками; спеціальна, що має цінність в межах формальних соціальних груп; масова, що передається засобами масової інформації.

В екстремальних умовах єдиним джерелом інформації про близьких людей, про події у світі і про батьківщину, про досягнення в науці та ін є радіо. Діапазон передач інформації на «борт» коливається від періодичних радіопереговорів під час польотів на літаках і космічних кораблях до надзвичайно рідкісних, лаконічних ділових телеграм для командного складу підводних човнів. Проходження радіограм на антарктичні станції протягом тривалого часу можуть утруднити електромагнітні бурі.

При збільшенні часу походу підводного човна у моряків зростає потреба в інформації про події на батьківщині й у світі, про родичів і т. д. При появі можливості послухати радіопередачі моряки завжди проявляють жвавий інтерес до них. У тривалих походах у підводників спостерігалися невротичні стани, явно обумовлені відсутністю інформації про хворих родичів, вагітних дружин, про зарахування до навчального закладу і т. д. При цьому розвивався стан тривожності, депресія, порушувався сон. У ряді випадків доводилося вдаватися до медикаментозного лікування.

Повна інформаційна ізоляція, що не допускає ніякого спілкування із зовнішнім світом, товаришами і навіть з тюремниками, входила в систему утримання політичних ув'язнених в царській Росії. Одиночне ув'язнення в поєднанні з позбавленням особистісно-значущої інформації було направлено на те, щоб зломити волю політичних ув'язнених, зруйнувати їхню психіку.

Самотність

Тривала самотність неминуче викликає зміни у психічній діяльності. Р. Берд після трьох місяців самотності на льодовику Росса (Антарктида) оцінив свій стан як депресивний. У його уяві народжувалися яскраві образи членів сім'ї, друзів. При цьому зникало відчуття самотності. З'являлося прагнення до міркувань філософського характеру. Часто виникало почуття загальної гармонії, особливого сенсу навколишнього світу.

Христина Ріттер, що провела 60 діб на самоті в умовах полярної ночі на Шпіцбергені, розповідає, що її переживання були схожі з тими, які описав Берд. У неї виникали образи з минулого життя.У мріях вона розглядала своє минуле життя, як у яскравому сонячному світлі. Вона відчувала, що злилася воєдино із всесвітом. У неї виник стан любові до цієї ситуації, що супроводжувалося чарівністю і галюцинаціями. Цю «любов» вона порівнювала з станом, який відчувають люди при прийомі наркотиків або перебуваючи в релігійному екстазі.

Відомий російський психіатр Ганнушкіна ще в 1904 році зазначала, що реактивні психічні стани можуть розвиватися у людей, з тих чи інших причин опинилися в умовах соціальної ізоляції. Ряд психіатрів описують у своїх роботах випадки розвитку реактивних психозів у людей, що потрапили в соціальну ізоляцію внаслідок незнання мови. Говорячи про так званих «психозах старих дів», німецький психіатр Е. Кречмер чітко виділяє як одну з причин відносну ізоляцію. Особливо виразно патогенний вплив цього фактору на психічний стан виступає в умовах одиночного ув'язнення. Німецький психіатр Е. Крепелін у своїй класифікації психічних хвороб виділив групу «тюремних психозів», до яких він відносить галюцинаторно-параноїдні психози, що протікають при ясній свідомості і виникають зазвичай при тривалому одиночному ув'язненні.

Групова ізоляція

Члени арктичних і антарктичних експедицій до року і більше змушені перебувати в умовах невеликих ізольованих груп. Певна автономність відсіку підводного човна призводить до того, що відносно невеликий колектив корабля розчленовується на окремі невеликі групи моряків. З історії наукових експедицій, зимівель в Арктиці й Антарктиці, тривалих плавань на кораблях і плотах можна навести велику кількість прикладів, які говорять про те, що невеликі групи перед обличчям труднощів і небезпек гуртуються ще сильніше. При цьому люди зберігають у своїх взаєминах почуття серцевої турботи один про одного, нерідко жертвують собою в ім'я порятунку товаришів. Однак історія наукових експедицій і плавань знає й чимало сумних випадків роз'єднаності людей, що потрапили в умови тривалої групової ізоляції. У 1898 році невелике судно «Бельжіка» залишилося на зимівлю біля берегів Антарктиди. Під час зимівлі у членів екіпажу з'явилися дратівливість, невдоволення, недовіра один до одного, стали виникати конфлікти. Двоє людей зійшли з розуму.

Полярник Є.К. Федоров пише, що «в маленьких колективах складаються своєрідні відносини ... Дріб'язкова причина - може бути, манера розмовляти чи сміятися одного - здатна іноді викликати наростаюче роздратування іншого і привести до розбрату і сварки».

Конфліктність, агресивність, яка виникає, здавалося б, без видимих ??причин, Р. Амундсен назвав «експедиційним сказ». Це психологічний стан, коли сама поступлива людина бурчить, сердиться, нарешті, приходить у лють, бо його поле зору поступово звужується настільки, що він бачить лише недоліки своїх товаришів, а їхні переваги вже не сприймаються. Характерно, що саме страх перед «експедиційним сказом» спонукав Р. Берда включити до списку речей для своєї першої експедиції до Антарктиди 12 гамівних сорочок.

Загроза для життя

В основі визначення ступеня ризику лежить припущення, що кожен вид людської діяльності тягне за собою якусь ймовірність аварій і катастроф. Загроза для життя певним чином впливає на психічний стан людей. Переважна більшість льотчиків-космонавтів, підводників, полярників в умовах серйозного ризику відчувають стенічні емоції, проявляють мужність і героїзм. Однак виникає психічна напруженість, що обумовлюється невпевненістю в безпеці.

У ряді випадків загроза для життя викликає у льотчиків розвиток неврозів, що виявляються в тривожному стані. М. Фрюкхольм показав, що похмурі передчуття і тривога є суб'єктивними аспектами стану, що виникає у пілотів у відповідь на небезпеку польоту. На його думку, така адекватна реакція на небезпеку, як тривога, є необхідною для попередження катастрофи, оскільки вона спонукає льотчика до обережності в польоті. Але ця ж тривога може вирости в справжню проблему боязні польоту, яка проявляється або явно, або за допомогою посилань на нездужання. У деяких льотчиків розвиваються невротичні захворювання, що виявляються причиною відрахування їх з авіації.

Учасник першої експедиції на Місяць М. Коллінз розповідав: «Там, в космічному просторі, постійно ловиш себе на думці, що не може не пригнічувати ... Шлях на Місяць був тендітною ланцюжком складних маніпуляцій. На кожного учасника польоту лягали величезні, часом нелюдські навантаження - нервові, фізичні, моральні. Космос не прощає навіть найменших помилок ... А ти ризикуєш головним - своїм життям і життям товаришів ... Це занадто велика напруга, від якого не втечеш і десять років потому ».

От як склалася подальша доля «найбільшої трійки» - Нейла Армстронга, Едвіна Олдріна і Майкла Коллінза. Армстронг усамітнився у віллі у штаті Огайо і всіляко намагається зберегти положення «добровільного вигнанця». Олдрін через два роки після польоту відчув, що потребує допомоги психіатра. Важко повірити, що в 46 років він перетворився на безперервно тремтячу людину, зануреного в глибоку депресію. Він стверджує, що став таким незабаром після своєї «прогулянки» за Місяцем. Коллінз, який кілька діб чергував на місячній орбіті і чекав там повернення товаришів, очолює Національний музей повітроплавання та космонавтики, відкритий в 1976 році. І ще одна цікава деталь: після польоту його учасники жодного разу не зустрічалися. І серед російських космонавтів деякі навіть не хочуть разом проходити післяполітних реабілітацію, просять розвести їх у різні санаторії.

Таким чином, в екстремальних умовах на людину впливають такі основні психогенні чинники: монотонність (змінена афферентація), десинхроноз, змінена просторова структура, органічні інформації, самотність, групова ізоляція і загроза для життя. Ці фактори діють, як правило, не ізольовано, а в сукупності, однак для розкриття механізмів психічних порушень необхідно виявити специфічні особливості впливу кожного з них.

Психічна адаптація до екстремальних ситуацій

До екстремальних ситуацій можливо в деякій мірі адаптуватися. Виділяють кілька видів адаптації: стійка адаптація, переадаптаціі, дезадаптація, реадаптація.

Стійка психічна адаптація

Це ті регуляторні реакції, психічна діяльність, система ставлення, які виникли в процесі онтогенезу в конкретних екологічних і соціальних умовах і функціонування яких у межах оптимуму не вимагає значного нервово-психічної напруги.

П.С. Граве і М.Р. Шнейдман пишуть, що людина знаходиться в адаптованому стані тоді, «коли його внутрішній інформаційний запас відповідає інформаційному змісту ситуації, тобто коли система працює в умовах, де ситуація не виходить за рамки індивідуального інформаційного діапазону». Однак адаптований стан складно визначити, тому що межа, яка відокремлює адаптовану (нормальну) психічну діяльність від патологічної, не схожа на тонку лінію, а швидше є якийсь широкий діапазон функціональних коливань та індивідуальних відмінностей.

Однією з ознак адаптації є те, що регуляторні процеси, що забезпечують рівновагу організму як цілого в зовнішньому середовищі, протікають плавно, злагоджено, економічно, тобто в зоні «оптимуму». Адаптоване регулювання обумовлюється тривалим пристосуванням людини до умов навколишнього середовища, тим, що в процесі життєвого досвіду віна виробила набір алгоритмів реагування на закономірно та ймовірнісно, ??але відносно часто повторювані дії («на всі випадки життя»). Іншими словами, адаптована поведінка не вимагає від людини вираженої напруги регуляторних механізмів для підтримки в певних межах як життєво важливих констант організму, так і психічних процесів, що забезпечують адекватне відображення реальної дійсності.

За нездатності людини до переадаптаціі нерідко виникають нервово-психічні розлади. Ще Н.І. Пирогов зазначав, що у деяких новобранців з російських сіл, що потрапили на тривалу службу в Австро-Угорщину, ностальгія призводила до летального випадку без видимих ??соматичних ознак хвороби.

Психічна дезадаптація

Душевна криза в звичайному житті може бути викликана розривом звичної системи відносин, втратою значущих цінностей, неможливістю досягнення поставлених цілей, втратою близької людини і т. д. Все це супроводжується негативними емоційними переживаннями, нездатністю реально оцінювати ситуацію і знайти раціональний вихід з неї. Людині починає здаватися, що віна у глухому куті, з якого немає виходу.

Психічна дезадаптація в екстремальних умовах проявляється у порушеннях сприйняття простору і часу, в появі незвичайних психічних станів і супроводжується вираженими вегетативними реакціями.

Деякі незвичайні психічні стани, що виникають в період кризи (дезадаптації) в екстремальних умовах, аналогічні станам при вікових кризах, при адаптації до військової служби у молодих людей і при зміні статі.

У процесі наростання глибокого внутрішнього конфлікту чи конфлікту з оточуючими, коли ламаються і перебудовуються всі колишні відносини до світу і до самого себе, коли здійснюється психологічна переорієнтація, встановлюються нові системи цінностей і змінюються критерії суджень, коли відбувається розпад статевої ідентифікації і зародження іншої, у людини досить часто виявляються мрії, помилкові судження, надцінні ідеї, тривожність, страх, емоційна лабільність, нестійкість і інші незвичайні стани.

Психічна переадаптація.

У «Сповіді» Л.М. Толстой наочно і переконливо показав, що при виході з кризи людина переоцінює духовні цінності, переосмислює сенс життя, намічає новий шлях і по-новому бачить своє місце в ній. Читаючи «Сповідь», ми як би присутні при переродження особистості, яке здійснюється у процесі самотворення з душевними муками ісомненіямі. Цей процес виявляється у повсякденній мові як «переживання», коли це слово означає перенесення будь-якогї тяжкої події, подолання важкого почуття або стану.

Мільйони людей у процесі внутрішньої роботи долають тяжкі життєві події і положення й відновлюють втрачену душевну рівновагу. Іншими словами, переадаптуються. Однак це не всім вдається. У ряді випадків психічна криза може призводити до трагічних наслідків - до спроб самогубства.

Нерідко особи, які нездатні самостійно вийти з важкої душевної кризи, або люди, які вчинили спробу самогубства, направляються в кризові стаціонари Служби соціально-психологічної допомоги. Мова йде про психічно здорових людей. Психотерапевти та психологи за допомогою спеціальних засобів (раціональна групова психотерапія, рольові ігри та ін) допомагають пацієнтам кризових стаціонарів у переадаптаціі, яку самі вони оцінюють як «переродження особистості».

Психічна реадаптація

Знову сформовані динамічні системи, що регулюють відносини людини, його рухову діяльність, при збільшенні часу перебування в незвичайних умовах існування перетворюються в стійкі стереотипні системи. Колишні ж адаптаційні механізми, які виникли у звичайних умовах життя, забуваються і втрачаються. При поверненні людини з незвичайних у звичайні умови життя, динамічні стереотипи, що склалися в екстремальних умовах, руйнуються, стає необхідно відновити колишні стереотипи, тобто реадаптуватися.

Дослідження І.А. Жильцової показали, що процес реадаптації моряків до звичайних берегових умов проходить через фази напруги, відновлення та звикання. За її даними, повне відновлення психологічної сумісності чоловіка і дружини завершується до 25-35 днях спільного відпочинку; повна ж адаптація до берегових умов - до 55-65 днів.

Встановлено, що чим довший термін життя і роботи на гідрометеорологічних станціях, тим важче люди реадаптіруются до звичайних умов. Ряд осіб, які пропрацювали в експедиційних умовах на Крайній Півночі 10-15років, а потім переїхали на постійне місце проживання у великі міста, повертаються на гідрометеорологічні станції, не зумівши реадаптуватися у звичайних умовах життя. З подібними ж труднощами стикаються при поверненні на батьківщину емігранти, які прожили тривалий час на чужині.

Таким чином, психічна реадаптація, так само як і переадаптація, супроводжується кризовими явищами.

Етапність адаптації

Незалежно від конкретних форм незвичайних умов існування, психічна переадаптація в екстремальних умовах, дезадаптація в них і реадаптація до звичайних умов життя, підпорядковуються чергуванню наступних етапів:

1) підготовчий етап,

2) етап психічної напруги,

3) етап гострих психічних реакцій входу,

4) етап переадаптаціі,

5) завершальний етап психічної напруги,

6) етап гострих психічних реакцій виходу,

7) етап реадаптації.

Етап переадаптаціі за певних обставин може змінюватися етапом глибоких психічних змін. Між цими двома етапами є проміжний - етап нестійкої психічної діяльності.

Вікові зміни працездатності

Персонал, що накопичує великий досвід практичної роботи і знання, на жаль, має тенденцію старіти. Одночасно не молодіють і керівники. Приходять нові співробітники, у яких за плечима також вантаж прожитих років. Як же організовувати працю старіючих працівників, щоб їх діяльність була максимально ефективною?

Перш за все, слід знати, що розрізняється біологічне і календарне старіння. Вирішальний вплив на працездатність людини має біологічне старіння. Протягом усього життя людський організм піддається впливам, які викликають відповідні зміни біологічних структур і функцій. Час появи структурних та функціональних змін, характерних для окремих вікових груп, індивідуально, тому із збільшенням віку можуть спостерігатися велика різниця між біологічним і календарним старінням.

Медициною доведено, що раціональна трудова діяльність літньої людини дозволяє довше зберігати його працездатність, відтягнути біологічне старіння, підвищує відчуття радості праці, отже, підвищує корисність даної людини для організації. Тому необхідно враховувати специфічні фізіологічні та психологічні вимоги до праці людей похилого віку, а не починати активно впливати на процес біологічного старіння лише тоді, коли людина припиняє роботу у зв'язку з досягненням пенсійного віку. Вважається, що проблема старіння - це проблема окремої людини, а не організації. Це не зовсім так. Досвід роботи японські менеджерів показує, що турбота про старіючих співробітників обертається мільйонними прибутками для підприємств.

Для реалізації індивідуального підходу до працівника, кожному керівнику важливо знати певні взаємозв'язки, а саме: взаємозв'язок між професійною працездатністю старіючих людей, їхніми переживаннями і поведінкою, а також фізичної здатністю витримати навантаження, пов'язане з певною діяльністю.

У міру біологічного старіння спостерігається зменшення функціональної повноцінності органів і таким чином ослаблення здатності до відновлення сил до наступного робочого дня. У зв'язку з цим керівник повинен дотримуватися деяких правил в організації роботи літніх людей:

1. Не допускати раптових високих навантажень літніх людей. Поспіх, надмірна відповідальність, напруженість в результаті жорсткого робочого ритму, відсутність розслаблення сприяють виникненню захворювань серця. Не доручати літнім працівникам занадто важкою фізичною і одноманітної роботи.

2. Проводити регулярно профілактичні медичні огляди. Це дасть можливість попередити виникнення обумовлених роботою професійних захворювань.

3. При перекладі працівника на інше місце у зв'язку з пониженням продуктивності праці надавати особливого значення тому, щоб літні працівники через необдумані заходи керівника не відчули себе ущемленими.

4. Використовувати літніх людей переважно на тих робочих місцях, де можливий спокійний і рівномірний темп роботи, де кожен зможе сам розподілити робочий процес, де не потрібно надмірно великим статичним і динамічного навантаження, де забезпечені хороші умови праці відповідно до норм гігієни праці, де не потрібно швидкої реакції. При прийнятті рішення про змінній роботі літніх людей слід обов'язково врахувати загальний стан здоров'я.

5. Необхідно врахувати, що в період старіння, хоча й відбувається ослаблення функціональної здатності органів, ефективна працездатність не знижується. Деяка функціональна недостатність компенсується за рахунок життєвого та професійного досвіду, сумлінності і раціональних методів роботи. Важливе значення набуває оцінка власної значущості. Задоволення своєю роботою, досягнутий рівень професійної досконалості, а також активна участь у громадській роботі зміцнюють відчуття своєї корисності. Швидкість виконання трудових операцій знижується інтенсивніше, ніж точність, тому для літніх людей найбільш прийнятна робота, при виконанні якої необхідні насамперед досвід і встановлені навички мислення.

6. Брати до уваги прогресуюче ослаблення у літніх людей здібності сприйняття і запам'ятовування. Це слід враховувати при зміні умов праці і виникненні необхідності придбання нових навичок, наприклад для обслуговування нових сучасних установок.

7. Враховувати, що у віці після 60 років скрутна адаптація до нових умов роботи і до нового колективу, тому перехід на іншу роботу може призвести до великих ускладнень. Якщо цього не можна уникнути, то при дорученні нової роботи слід обов'язково брати до уваги наявний досвід і певні навички похилого співробітника. Не рекомендуються роботи, для виконання яких необхідні значна рухливість і підвищена напруга декількох органів почуттів (наприклад, при управлінні і контролі автоматичних виробничих процесів). Сприйняття, а, отже, і реакції також змінюються якісно і кількісно. Потрібно прагнути до того, щоб їх професійні навички і вміння не залишалися на колишньому рівні. Така небезпека можлива переважно там, де працівники займаються вирішенням практичних завдань і у них залишається мало часу і сил для подальшого підвищення кваліфікації або відсутній стимул для цього. Керівнику важливо знати, що працездатність людини зберігається тим довше, чим вище його кваліфікація і чим більше уваги він приділяє її підвищенню.

Щоб зацікавити похилого співробітника новою роботою, необхідно встановити зв'язок між новою і старою роботою, спираючись на погляди, порівняння та багатий досвід з виробничого та суспільно-політичного життя літніх людей і даючи зрозуміти літньому співробітнику, що керівник високо цінує його почуття обов'язку і професійні якості. Це зміцнить його впевненість у собі.

З ослабленням фізичних і психічних можливостей у літніх людей можлива поява схильності до замкнутості і відокремленості. Керівник повинен прийняти заходи проти такої ізоляції. Слід підкреслити, що багатий життєвий і виробничий досвід літнього співробітника надає позитивний вплив на молодь.

8. Як слід ставитися керівникові до проявів слабкостям літніх людей? Не варто надавати надмірне значення обумовленим віком змін. Це природний процес. Однак потрібно враховувати, що можливі явища вікової депресії, які можуть виражатися також у швидкій зміні настрою. Потрібно підтримувати літню людину, частіше його хвалити.

9. Слід ретельно стежити за соціально-психологічним кліматом в колективі, де працюють різновікові співробітники. Необхідно відзначати як тих, так і інших за виконання поставленого перед ними завдання, щоб ніяка вікова група не відчувала себе обмеженою. Важливо відзначати перед колективом успіхи похилого працівника у праці і в зв'язку з урочистими датами.

10. Необхідно заздалегідь планувати заміну літніх співробітників і готувати їх до цього. Не допускати виникнення напружених відносин між попередником і наступником.

11. Якщо співробітник досяг пенсійного віку, але ще хоче працювати, то на його прохання бажано дати йому можливість бути зайнятим на підприємстві неповний робочий день, тому що праця сприяє хорошому самопочуттю і знижує негативні наслідки процесу старіння.

12. Необхідно допомогти піти на пенсію працівникові й визначити новий вид діяльності. Можна порекомендувати йому зайнятися громадською роботою або стати членом клубу ветеранів виробництва і т. п. Треба підтримувати зв'язок з пенсіонерами (запрошувати на культурні заходи, виробничі святкування, інформувати про події, що відбуваються на підприємстві).

Політика керівника по відношенню до літніх співробітників надає персоналу впевненість у майбутньому. Якщо молодші та агресивні співробітники прагнуть зайняти більш високе положення в організації, чому перешкоджає присутність більш старшого товариша, і прагнуть витіснити конкурента, то більш старше покоління вже замислюється про перспективи свого перебування в даній організації. І якщо в них є чітке бачення того, що перспектива більш сприятлива, вони будуть працювати з більш повною віддачею. Знизиться рівень конфліктності, підвищиться продуктивність праці, покращиться соціально-психологічний клімат у колективі.

Література

1. Чередниченко І.П., Тільних Н.В. Психологія управління/ Серія «Підручники для вищої школи». - Ростов-на-Дону: Фенікс, 2004. - 608 с.

2. Психологія управління. Урбанович А.А. Мн.: Харвест, 2003 - 640 с.

3. Загальна психологія. Маклаков А.Г. СПб.: Пітер, 2001 - 592 с.

4. Загальна психологія. Максименко С.Д.М.: Рефл-бук, 2004 - 528 с.

Размещено на Allbest.ru