Теоретичний огляд проблеми духовного розвитку як важливого аспекту дослідження особистості в юнацькому віці

Размещено на http://www.allbest.ru/

Теоретичний огляд проблеми духовного розвитку як важливого аспекту дослідження особистості в юнацькому віці

духовність виховання юність наставник

Стаття присвячена аналізу проблем духовності та духовного розвитку, а також особливостям розвитку особистості юнацького віку. У статті представлені результати аналізу стану теоретичної розробки проблеми духовного розвитку у психології та з'ясування напрямків подальшого дослідження цього питання.

Актуальність проблеми. Сьогодні набуває актуальності проблема глобалізму, який, з одного боку, розширює науково-технічні горизонти розвитку, а з іншого несе в собі ознаки загальносвітової соціальної, економічної та екологічної криз. Такі деструктивні зміни в суспільстві наскрізь пронизані або навіть є наслідком духовної кризи, оскільки яскраво проявляються у вигляді дисбалансу моральних ідеалів і цінностей [10].

Медіасвіт та засоби масової інформації також не сприяють духовному розвитку особистості. Вплив, який відчуває аудиторія ЗМІ, зумовлює руйнуючі наслідки як у когнітивній, так і в емоційно-вольовій діяльності, гальмує розвиток чи розхитує саморегулятивну і захисну системи людини [10].

Дефіцит духовності у структурі сучасного суспільства стає особливо відчутним у молодіжному середовищі. „Останнім часом, - зазначає В.О. Васютинський, - спостерігаємо приклади, коли молоді люди надають перевагу поточно-хвилевим меркантильним цінностям перед духовними” [4, с.41].

Варто також зазначити, що серед особистостей, що вибрали шлях духовного розвитку, частіше саме в юнацькому віці зустрічаються молоді люди, які переживають духовну кризу [10].

Юнацький вік у психологічних дослідженнях визначається по-різному. Найбільш часто дослідниками виокремлюється рання юність (старший шкільний вік) від 15 до 18 років, та пізня юність (від 18 до 23 років).

Юнацький вік як перехід від дитинства до дорослості характеризується змінами усіх аспектів життя. Тому цей етап розвитку знаходить своє відображення у багатьох теоретичних підходах до аналізу юнацького віку (Д.Б. Ельконін, Л.І. Божович, Е. Еріксон, Е. Шпрангер, Ж. Піаже та ін.).

Проблема духовності та духовного розвитку відображена у працях багатьох вітчизняних та зарубіжних науковців, серед яких О.О. Акименко, І. Бех, М.Й. Боришевський, З.С. Карпенко, О.В. Киричук, Г.С. Костюк, Д.А. Леонтьєв, А. Маслоу, Е.О. Помиткін, В.І. Слободчиков, В. Франкл, Е. Фромм, К.Г. Юнг, та інші. Однак, слід зазначити, що незважаючи на значну кількість досліджень, психологічна наука відчуває брак стійкої методологічної бази вивчення цього питання, що робить цю тему актуальною для наукового пошуку.

Таким чином, все вищеперераховане вказує на актуальність дослідження питання духовності, духовного розвитку як важливого аспекту розвитку особистостей в юнацькому віці.

Мета - виявити стан теоретичної розробки питання духовного розвитку та особливостей юнацького віку та з'ясувати основні напрямки подальшого дослідження цих питань.

Завдання дослідження:

Здійснити теоретичний огляд з проблеми духовного розвитку особистості та проаналізувати зв'язок духовності з іншими психологічними категоріями.

Провести теоретичний аналіз особливостей розвитку особистості юнацького віку в контексті духовності.

Проблема духовного розвитку протягом віків була об'єктом дослідження мислителів і науковців. Багатогранність феномену духовності зумовила виникнення великої кількості підходів до вивчення цього явища.

Деякі сучасні вчені вважають, що дослідження духовності та духовного розвитку є великою проблемою для психологічних досліджень. М.В. Савчин, розглядаючи духовне як божественне, переживання Вищого, Абсолютного, вважає що „духовне життя недоступне зовнішньому об'єктивному спостереженню, де обов'язкове розрізнення між об'єктом і суб'єктом” [13, с.339]. Аналіз духовного розвитку, на його думку, не можна здійснити в межах позитивістсько-наукового аналізу об'єктивної дійсності, оскільки „людське мислення надто слабке в цій сфері” [13, с.339].

В.А. Мазилов вважає, що причина, насамперед пов'язана зі слабкістю загальної психології. „Загальна психологія повинна забезпечувати „робочий простір” для вивчення основної психологічної проблеми, і, якщо, скажімо, духовність взагалі непередбачена в якості „виміру” психічних явищ, то це, передусім, проблема того вчення, яке виступає в якості загальної психології, тобто тієї концепції, яка створює дослідницький простір і способи розуміння психічного в цілому і його окремих проявів зокрема” [9].

Духовність дійсно досить важко використовувати в якості виміру у сучасній психологічній науці. Психологія скоріше має можливість досліджувати особливості становлення духовності, так званий духовний розвиток, аніж духовність як кінцевий результат цього розвитку.

Так чи інакше, на сьогоднішній день психологія лише відшукує стійку методологічну базу дослідження, тому кожна з точок зору науковців, що досліджують духовну сферу життя особистості, варта особливої уваги. О.О. Акименко виділяє 6 напрямків дослідження духовності [2]:

філософсько-релігійний (Аристотель, Платон, Геракліт, піфагорівці, Гегель, німецький класичний ідеалізм);

культурологічний (Ф. Прокопович, Г.С. Сковорода, Я.П. Козильський, А.В. Духнович, Г.П. Шевченко, О.П. Рудницька);

космічний (А.З. Сухово-Кобилін, Н.Ф. Федоров, Н.А. Умов, В.І.Вернадський, А.Л. Чижевський, В.С. Соловйов, П.А. Флоренський, М.А.Бердяєєв, А.К. Горський та ін.);

психолого-педагогічний (Д. Бойман, Р.Г. Апресян, Г.П. Шевченко, В.Д.Ісаєв, М.М. Дзябко, Г.В. Горбулич, В.А. Подрєзов, І.М. Карпенко, Памел Холл та ін.);

соціально-психологічний (К. Юнг та, незначною мірою, космісти. На сьогоднішній день цей аспект є недостатньо розробленим);

психологічний (А. Маслоу, У. Джеймс, В. Франкл, К. Юнг, Б.П. Вишеславцев, А.В. Брушлинський, У.С. Хетчер).

Значну роль у вивченні духовності та духовного розвитку у сучасній науці відіграють напрацювання М.Й. Боришевського. Духовність, на його думку, є багатовимірною системою, складовими якої є утворення у структурі свідомості та самосвідомості особистості, в яких віддзеркалюються її найактуальніші морально релевантні потреби, інтереси, погляди, ставлення до навколишньої дійсності, до інших людей, до себе самої, що стали суб'єктивно значимими регуляторами активності [3].

М.Й. Боришевський вважає, що одиницею вимірювання духовності є ціннісні орієнтації. Проте зазначає, що „духовно досконала особистість не тільки усвідомлює вирішальне значення моральності у людських взаєминах, у розвитку суспільства на гуманістичних засадах, а й активно утверджує моральне начало у повсякденному житті - у ставленні до інших людей, до себе самої. Отже, суттєвою ознакою розвиненої духовності людини є дієвість, конструктивно-перетворювальна сила ціннісних орієнтацій, якими вона оволоділа. Без такої дієвості можна говорити хіба що про певний рівень обізнаності людини із системою духовних цінностей” [3, с. 27].

Вивчаючи зв'язок духовності з ціннісними орієнтаціями особистості, Леонтьєв Д.А. (спираючись на дослідження М.К. Мамардашвілі) зазначає, що недостатньо констатувати зв'язок духовності з цінностями і смислами, вказуючи, що цінності, на які людина орієнтується в своїй свідомості і діях, можуть знаходитися у різному співвідношенні зі структурами особистості. Наприклад, під малим чи великим тиском ситуації людина може виявитися не в змозі діяти згідно найщирішим власним впевненням. Таким чином, на думку Леонтьєв Д.А., щоб цінності не залишалися на рівні слів, необхідні особистісні структури, на основі яких і формується та чи інша поведінка [8].

З цього витікає ключове поняття, необхідне для розуміння духовності як реального феномену - поняття саморегуляції, як системи механізмів управління людиною власною поведінкою. Причому важливим є те, що регуляція поведінки базується не на потребах, а на цінностях. Ці дві основні групи джерел мотивації хоч і виконують одну і ту саму функцію в мотивації поведінки, проте мають різні структурні особливості, різні механізми [8].

Однак варто зазначити, що явище духовного розвитку, на думку Д.А. Леонтьєва, співвідноситься не з будь-якими цінностями. Провівши дослідження, Д.А. Леонтьєв виявив, що на відміну від термінальних та інструментальних цінностей (запропонованих М. Рокичем) „буттєві” цінності, серед яких „істина”, „добро”, „краса”, „єдність протилежностей” (запропоновані А. Маслоу) не піддаються ранжуванню, ієрархізації. І зробив висновок, що на рівні духовності поведінка визначається вищими цінностями, але не однією чи декількома, а полем цінностей, які залишають можливість вибору. Оскільки вони не ієрархічні стосовно одна до одної, то поведінка виявляється вільною, альтернативною. Всі цінності однаково значимі, а вибір залишається за людиною [8].

Отже, очевидно, що ціннісні орієнтації є достатньо важливою категорією для емпіричного дослідження духовного розвитку особистості. Проте, варто звернути увагу на зазначені вище особливості функціонування ціннісної сфери особистості з метою глибшого аналізу цієї проблеми.

Ще одним важливим аспектом у дослідженні духовного розвитку є наявність тісного зв'язку з емоційною сферою особистості. Це питання досліджували О.О. Лазуренко і Т.А. Тамакова. У своїй роботі вони дійшли висновку, що духовні цінності особистості та її емоційність взаємопов'язані і їх формування відбувається у процесі становлення внутрішнього світу людини. Емоційність, на їх думку, слід розглядати не лише як одну з важливих рис індивідуальності, в межах якої відбуваються всі психічні процеси і стани, а й як глобальну властивість культури духовності, яка виступає стимулюючим середовищем розвитку особистості [7].

Дедалі більше дослідників звертають увагу на значення віри у духовному розвитку особистості. Незважаючи на те, що феномен віри є недостатньо розкритим психологічною наукою, неможливо недооцінювати її значення у становленні духовності.

Д.А. Леонтьєв вважає, що релігійна віра, як трансценденція до чогось вищого, як вихід за межі індивідуальності, може з рівним успіхом як допомагати розвиткові особистості, так і, навпаки, гальмувати. Людині, яка прагне будувати своє життя за вищими законами на основі духовності, віра часто служить в цьому підтримкою, допомагаючи таким чином реалізувати життя. Але й людина, яка прагне зняти з себе відповідальність за своє життя і жити за принципом конформізму і бездуховної пасивності, також нерідко знаходить опору в релігійній вірі [8].

Про надзвичайно важливу роль віри людини у безсмертя душі, у вічне життя, у вищу силу, в Бога у виникненні, становленні та розвитку духовності говорить М.Й. Боришевський. Ця виняткова роль віри у духовному житті, на його думку, зумовлюється багатьма чинниками, серед яких велику роль відіграють моральні чесноти, котрі покладені в основу віри, зокрема християнської, у формі заповідей, які для віруючої людини є внутрішніми інстанціями, регуляторами її духовного життя та поведінки [3].

Серед усіх інших сучасних теоретичних досліджень духовності особливої уваги заслуговує авторська концепція духовності О.О. Акименка [1]. Для більш глибокого розуміння духовності дуже важливо, на думку автора, вийти за межі біосередовища виду, визначити органічну, інформаційно-енергетичну картину буття і розглядати життя як комунікативний тренінг, а навколишній світ - як засіб, результат і умови процесу внутрішнього перетворення особистості, співвідносячи поняття духовності не тільки з внутрішнім світом людини, а й із зовнішнім Світом.

Як бачимо, представники психологічної науки визнають безперечну важливість духовного розвитку людини. Адже очевидно, що від духовних поглядів людини, від її ціннісних та смисложиттєвих орієнтацій залежить вся свідома поведінка.

Для духовного розвитку особистості необхідні відповідні передумови у вигляді особливих психічних новоутворень, які складають основу для переходу на принципово новий рівень розвитку. Це формування новоутворень часто супроводжується так званою духовною кризою. З погляду вікової психології цю кризу частіше за все можна спостерігати саме в юнацькому віці.

Криза духовного розвитку виникає у особистостей із складним внутрішнім світом. В силу когнітивної складності такі люди не можуть ставитись до своїх переживань ігноруючи їх. І тому часто їхні переживання набувають особливої гостроти, а поведінка, спричинена відповідними мотивами, викликає подив і неадекватні реакції оточуючих, що може несприятливо вплинути на подальший розвиток молоді на шляху становлення духовності [10].

Так, Е. Шпрангер, автор однієї із перших робіт про юнацький вік, теж вважав, що юність - це, насамперед, стадія духовного розвитку особистості Е. Шпрангер визначає цей період у дівчат з 13 до 19 років, а у хлопців з 14 до 22 років [5].

Ш. Бюлер конкретизувала й доповнила теоретичні здобутки Е. Шпрангера, розмежувавши біологічне і культурне дозрівання особистості в юнацькому віці. Наслідком і одночасно рушійною силою розвитку особистості в юнацькому віці, на її думку, є самореалізація нею самої себе [5].

Період юності продовжується до двадцяти років, після чого особистість приходить до умовної істинності, так вважає Г. Шіхі, вказуючи на те, що, поступово відходячи від сім'ї, юнак починає пошук „себе”. В більшості випадків це має визначення як „криза юності”. Однак, мета досягається не тоді, коли юнаки визначаються з рішенням, хто вони такі і що збираються робити у цьому світі, подібні рішення переоцінюються з часом. Досягнення істинності, на думку автора, є досягнення такого внутрішнього стану, який забезпечує нам знання про всі наші потенційні можливості і знаходження сили, яка може їх повністю реалізувати [14]. К. Юнг називає це індивідуалізацією, А. Маслоу - самоактуалізацією, інші - інтеграцією чи автономією, так чи інакше, поняття саморозвитку є наскрізною лінією у всіх теоріях особистості.

На думку Д. Левінсона, щоб повністю стати дорослим, юнак повинен справитися з розв'язанням чотирьох основних задач, що виникають у процесі розвитку: поєднати мрії з реальністю, знайти наставника, забезпечити професійну реалізацію, налагодити інтимні стосунки. Для дівчини входження в дорослість включає в себе вирішення практично аналогічних задач - визначення мрії, знаходження наставника, формування кар'єри та встановлення близьких стосунків з особливою людиною [12].

Варто звернути увагу на те, що проблему наставника у вихованні духовності вважають актуальною багато сучасних психологів, серед яких М.Й. Боришевський [3], Г.С. Лазуренко, Т.А. Тамакова [7] та ін.

Як особливий етап духовного розвитку розглядає юнацький вік В.А. Роменець. Вчений характеризує юність як пошук принципових основ несуперечливої поведінки, як пору створення власної „філософії життя”, як прагнення до абсолютних цінностей, несумісних з цінностями реального світу. [2].

Таким чином, поєднання юності із соціальними умовами вимагає від молодої людини неабиякої внутрішньої психологічної напруги і роботи над своїм власним „Я”. Цей віковий етап характеризується формуванням та активним розвитком необхідних утворень для переходу у дорослість, таких як моральні переконання, „Я-концепція”, система ціннісних, сенсожиттєвих, світоглядних орієнтацій та ін. Очевидно, на цьому віковому етапі у структурі особистості можна виокремити ті складові, що найтісніше пов'язані з духовним розвитком.

Висновки

Отже, духовність як глибинна і багатогранна категорія безумовно пронизує собою всі психічні утворення особистості, змінюючи їх на шляху свого розвитку. Тому для емпіричного дослідження цього феномену дуже важливим є виявлення насамперед теоретично характеру взаємозв'язків із різними психічними процесами та утвореннями.

Проблемі духовності присвятили свої дослідження багато сучасних вітчизняних психологів. Аналіз змісту поняття духовність у науковій літературі свідчить про те, що значною мірою глибина, комплекс ознак і детермінант цього психологічного явища до кінця ще не вивчені. Саме тому різні дослідники найчастіше вкладають своє розуміння в суть даних понять залежно від бачення проблеми, цілей і завдань досліджень. Наведені конкретизація, уточнення та розгляд різних точок зору щодо поняття „духовність” необхідні для більш чіткого уявлення про предмет дослідження. Ґрунтуючись на аналізі наведених наукових поглядів, духовність, як головна особистісна характеристика, є багатовимірною системою, складовими якої є утворення у свідомості та самосвідомості, в яких відображені найактуальніші морально релевантні цінності, ставлення до навколишньої дійсності та до себе самої, що відображені у поведінці. Великий вплив на розвиток цієї характеристики має соціалізація, іншими словами формування духовності як і розвиток всіх інших психологічних характеристик особистостей відбувається у процесі взаємодії із соціумом.

Очевидно, що згідно соціальним умовам розвитку у нашій країні та на пострадянському просторі, юнацький вік охоплює завершальні роки навчання у загальноосвітній школі та роки студентства. Обидва етапи соціалізації є особливо важливими для розвитку особистості. Можна сказати, що особистість юнацького віку формується під впливом як об'єктивних соціальних чинників, які представлені процесами адаптації, соціалізації, колективною взаємодією та провідною діяльністю, так і суб'єктивними чинниками, що зумовлюються проходженням кризи ідентичності та формуванням відповідних новоутворень, що спричиняють перехід у дорослість. Юнак, на думку зарубіжних вчених-психологів, може обрати перехід у дорослість, повноцінну самореалізацію і шлях духовного розвитку, чи відмовитися від проходження досить складного процесу - процесу становлення власної особистості. У цьому виборі величезну роль повинні відігравати педагоги як духовні наставники підростаючого покоління, які повинні постійно впливати на учнів своєю особистістю, прикладом своїх вчинків, що утверджують життя і необхідність самовдосконалення людини [11].

Проведене дослідження підкреслює важливість вивчення різних аспектів зазначеної проблеми. Перспективи її подальшого вивчення пов'язані з поглибленим концептуальним аналізом духовного розвитку, виявленням гендерних та вікових особливостей протікання цього процесу, підбором психодіагностичних методик дослідження, а також пошук зв'язків духовного розвитку з іншими психологічними категоріями.

Список використаних джерел

1. Акименко О.О. Концепція духовності з позиції інформаційно-енергетичної картини буття / О.О. Акименко // Проблеми загальної та педагогічної психології: Збірн. наук. праць Ін-ту психології ім. Г.С. Костюка АПН України / За ред. С.Д. Максименка. - К., 2003. - Т.V. - ч. 5. - С. 6-12.

2. Божович Л.И. Этапы формирования личности в онтогенезе / Л.И. Божович // Вопросы психологии. - 1978. - №4. - С. 23-34.

3. Боришевський М.Й. Духовність особистості: соціально-психологічна сутність, детермінанти становлення та розвитку / М.Й. Боришевський // Проблеми загальної та педагогічної психології: Збірн. наук. праць Ін-ту психології ім. Г.С. Костюка АПН України / За ред. С.Д. Максименка. - К., 2007. - Т.IX. - ч. 5. - С. 25-32.

4. Васютинський В.О. Ціннісно-орієнтаційні площини сучасного українського суспільства / В.О. Васютинський // Збірник наукових праць Інституту психології ім. Г.С. Костюка АПН України / За ред. С.Д. Максименка. - К., 2006. - Т. VIII. - Вип. 6. - С. 40-46.

5. Кон И.С. Психология ранней юности / И.С. Кон. - М., 1989. - 255 с.

6. Крайг Г. Психология развития / Г. Крайг. - СПб., 2000. - 992 с.

7. Лазуренко О.О. Емоції як складова духовної культури особистості / О.О. Лазуренко, Т.А. Тамакова // Проблеми загальної та педагогічної психології: Збірн. наук. праць Ін-ту психології ім. Г.С. Костюка АПН України / За ред. С.Д. Максименка. - К., 2007. - Т.ІХ. - ч. 5. - С. 197-204.

8. Леонтьев Д.А. Духовность, саморегуляция и ценности / Д.А. Леонтьев // Гуманитарные проблемы современной психологии: Известия Таганрогского государственного радиотехнического университета. 2005. №7. - С. 16-21.

9. Мазилов В.А. Творчество и духовность как проблема современной научной психологии [Електронний ресурс] / В.А. Мазилов // Интернет-ресурс Международной академии психологических наук. - Режим доступу: http://mapn.irk.ru/library/tvorch.doc

10. Пашукова Т.И. Психологические особенности консультирования молодежи, стремящейся к духовному развитию и психическому самосовершенствованию / Т.И. Пашукова // Актуальні проблеми психології: Психологія навчання. Генетична психологія. Медична психологія / За ред. С.Д. Максименка, М.В. Павучі. - Київ-Ніжин, 2008. - Т. 10. - Вип. 6. - С. 28-31.

11. Подшивайлова Л.І. Типологія особистісно-колективістського самовизначення студентів в умовах навчального процесу: автореф. на здобуття наук. ступеня канд. психол. наук : спец. 19.00.07 «Педагогічна та вікова психологія» / Л.І. Подшивайлова. - К., 1993. - 18 с.

12. Порхачева Л.В. Особенности развития личности в период ранней взрослости [Електронний ресурс] / Л.В. Порхачева, К.Я. Джус // Современные проблемы психологии личности: теория и практика. Материалы Международной научно-практической конференции, посвященной 100-летию со дня рождения Лидии Ильиничны Божович, г. Москва, 28-29 октября 2008 г. / Под ред. И.В. Дубровиной. - М., 2008. - Режим доступу: http://psyjournals.ru/articles/d8689.shtml

13. Савчин М.В. Проблема пізнання духовних явищ / М.В. Савчин // Проблеми загальної та педагогічної психології: Збірн. наук. праць Ін-ту психології ім. Г.С. Костюка АПН України / За ред. С.Д. Максименка. - К., 2007. - Т.ІХ. - ч. 5. - С. 337-345.

14. Шихи Г.Возрастные кризисы. Ступени личностного роста / Г. Шихи. - СПб., 1999. - 436 с.Вісник психології і соціальної педагогіки. Збірник наук. праць. - Випуск 1.

Размещено на Allbest.ru