Розуміння людини людиною: аналіз феномену

Размещено на http://www.allbest.ru/

Розуміння людини людиною: аналіз феномену

У статті розглядаються дослідження проблеми розуміння людини людиною в контексті суб'єкт-об'єктної та суб'єкт-суб'єктної концептуальних схем міжособистісного пізнання. Представлено рівні, детермінанти та механізми міжособистісного розуміння. Обґгрунтовується доцільність використання діалогу як моделі ситуації розуміння.

Ключові слова: розуміння, взаєморозуміння, міжособистісне розуміння, соціальна перцепція, сприйняття, пізнання, спілкування, діалог.

міжособистісний розуміння людина

Однією з головних психологічних потреб людини як соціального індивіда є потреба в розумінні природних явищ, вчинків людей, відносин між державами та ін. Внаслідок цього проблема розуміння стає універсальною, такою, що має немаловажне значення практично в усіх сферах суспільного й особистого життя - в медицині, освіті, науці, культурі і т.д. [7]. І все-таки домінуючою є потреба в розумінні людини людиною. Без уміння людей розуміти одне одного неможливо уявити успішність міжособистісного спілкування.

Так само ефективність спільної діяльності є неможливою без взаєморозуміння, яке вимагає від кожного учасника процесу вміння долати сталі стереотипи сприйняття, мислення, поведінки. Врахування точок зору і станів інших людей є важливим способом попередження і подолання конфліктів. «Водночас існують великі труднощі для розуміння внутрішнього світу іншої людини. Цей суб'єктивний світ іншого настільки невизначено пов'язаний зі своїми об'єктивними проявами, що опосередковане його вивчення зустрічає на своєму шляху величезні труднощі» [8,39]. Тому тема нашого дослідження є актуальною.

Найбільш повно основи наукової теорії сприйняття і розуміння людиною людини у вітчизняній психології були розроблені в дослідженнях О.О. Бодальова і його наукової школи. В кінці 60-х років минулого століття під керівництвом О.О. Бодальова було виконано низку досліджень, присвячених вив- ченню закономірностей і механізмів сприйняття і розуміння людини як об'єкта пізнання, впливу віку, професії та інди- відуально неповторної своєрідності людини на розуміння нею інших людей.

При цьому було встановлено, що діяльність людей і завдання, які вони вирішують стосовно одне одного, є дуже важливими факторами, що зумовлюють особливості їх вза- ємопізнання.

В українській психологічній школі роботу над проблемою розуміння було розпочато під керівництвом Г.С. Костюка. Це були дослідження різних аспектів розуміння - від простих об'єктів до розуміння задач, текстів, художніх творів, картин, мо- тивів поведінки. «Говорячи про розуміння, - зазначав учений, - ми можемо мати на увазі різні сторони цього складного явища, які відображаються і в різних значеннях самого слова

«розуміння». Мова може йти про здібності особистості зрозуміти щось, про сам процес розуміння, тобто проникнення в сутність тих чи інших об'єктів; про стан свідомості особистості, яка цю сутність розкриває, і про результат цього процесу, тобто про ті судження, висновки, поняття, погляди і т. ін., які формуються у особистості внаслідок розуміння нею деяких об'єктів» [9, 197].

На сучасному етапі основними науковими напрямами вивчення розуміння вважають методологічний, когнітивний, логічний, семантичний, лінгвістичний, комунікативний і психологічний [7]. В контексті психологічного напряму у вітчизняній психології досліджувався процес розуміння, його структура, особливості перебігу, особливості міжособистісного розуміння, умови досягнення ефекту розуміння, особливості розуміння творчих завдань, нових інформаційних структур (О.О. Бодальов, С.В. Кондратьєва, В.В. Знаков, В.О. Моляко, Ю.К. Корнілов, А.Б. Коваленко, Л.А. Мойсеєнко, Н.В. Чепелєва, Н.А. Ваганова та ін.). Крім того, мають місце дослідження розуміння в гене- тичному плані, дослідження вікових особливостей розуміння дітей та дорослих (Г.С. Костюк, С.Д. Максименко, А.О. Чазова, Н.В. Чепелєва, Г.Д. Чистякова та ін.).

Проте потребує уточнення низка питань, серед яких розуміння людини людиною в контексті суспільної дійсно- сті, впливу стереотипів та установок, суб'єкт-об'єктної та суб'єкт-суб'єктної концептуальних схем міжособистісного пізнання; рівні, детермінанти та механізми міжособистісного розуміння; психологічні чинники діалогу як моделі ситуації та ін.

Звідси - мета наукової статті, що полягає в уточненні поняття розуміння людини людиною в контексті суб'єкт-об'єктної та суб'єкт-суб'єктної концептуальних схем міжособистісного пізнання, а також визначення рівнів, детермінант і механізмів міжособистісного розуміння в процесі діалогу як моделі ситуації розуміння.

В історії розвитку досліджень поняття «розуміння» виділяють два етапи наукового пошуку [12]. На першому «розуміння» становить сприйняття й пізнання людини людиною і представлено «суб'єкт-об'єктною» концептуальною схемою міжособистісного пізнання. На другому - етапі інтерсуб'єктного підходу, який виразився в суб'єкт-суб'єктній концептуальній схемі, - «розуміння» виступає атрибутом спілкування.

Досить часто сприйняття людини людиною позначають як «соціальну перцепцію». Цей термін вперше був використаний Дж. Брунером у 1947 р. і тлумачився як соціальна детермінація перцептивних процесів. Пізніше дослідники надали поняттю дещо іншого значення: соціальною перцепцією почали називати процес сприйняття так званих соціальних об'єктів, під якими мали на увазі інших людей, соціальні групи, великі соціальні спільноти. Саме в такому використанні термін закріпився в соціально-психологічній літературі [2, 119]. В.С. Агеєв [1] відзначає, що поняття «соціальна перцепція», з одного боку, значно вужче за обсягом, ніж загальнопсихологічна категорія «перцепція», оскільки мова йде про один клас об'єктів. З іншого боку, це поняття значно ширше від останнього (загальнопсихологічного) за змістом, оскільки в нього включається не тільки сприйняття, але і ряд інших процесів.

Г.М. Андреєва процес сприйняття однією людиною іншої розглядає як обов'язкову складову частину спілкування і умовно називає її перцептивною стороною. На її думку, в плані спілкування людини з людиною доцільніше говорити не взагалі про соціальну перцепцію, а про міжособистісну перцепцію, або міжособистісне сприйняття (або - як варіант - про сприйняття людини людиною) [2, 120].

У вітчизняній науковій літературі часто як синонім «сприйняття іншої людини» використовується вислів «пізнання іншої людини». Це більш широке розуміння терміна зумовлене специфічними рисами сприйняття іншої людини, до яких належить сприйняття не тільки фізичних характеристик об'єкта, але і поведінкових його характеристик, формування уявлень про його наміри, думки, здібності, емоції, установки та ін. Крім того, в зміст цього поняття включається формування уявлень про ті стосунки, які пов'язують суб'єкт і об'єкт сприйняття. Саме це надає особливо великого значення ряду додаткових факторів, які не відіграють настільки істотної ролі при сприйнятті фізичних об'єктів [4, 121].

У контексті феномену «розуміння іншої людини» виділяють також такі важливі поняття, як «взаєморозуміння» і «міжособистісне розуміння». «Виходячи із етимологічного значення поняття «взаєморозуміння», можна стверджувати, що взаєморозуміння - це такий випадок розуміння однієї людини іншою, коли воно носить взаємний, двосторонній характер» [13, 180].

Найбільш важливими умовами взаєморозуміння Б.Д. Паригін називає «здібність … до адекватного сприйняття системи цінностей і значень, які регулюють поведінку один одного», а також «адекватність рівня особистісної взаємооцінки індивідів, які спілкуються». Вчений зазначає, що ні одна з цих умов окремо не може гарантувати глибокого і стійкого взаєморозуміння [13, 181].

На думку В.В. Знакова, взаєморозуміння предметно зумовлене і має виражений ситуативний характер. Автор вживає поняття «взаєморозуміння» для позначення результату спілкування людей, які обговорюють конкретні питання. Міжособистісне розуміння формується протягом тривалого відрізка часу і, відповідно, терміном «міжособистісне розуміння» характеризуються результати більш тривалої ситуативно узагальненої взаємодії людей (такі як розуміння батьками своєї дитини, вченим колеги, начальником підлеглого і т. ін.) [7, 119-120].

Сприйняття зовнішності є початковим етапом аналізу процесу міжособистісного розуміння.

«Сприйняття людини людиною - це безпосереднє наочно-образне відображення однією людиною іншої» [4, 193]. В цілісній зовнішності людини як об'єкта пізнання виділяють статичні й динамічні характеристики. До статичних належать характеристики фізичного вигляду (статеві, вікові, конституційні, расові) і оформлення зовнішності (одяг, взуття, зачіска, прикраси, косметика та ін.). Динамічні характеристики включають ознаки виразної поведінки (міміка, жести, хода, осанка, пози, голос і мовлення) і поведінкові характеристики (рухи, дії, вчинки). Всі вищезгадані характеристики є тими ознаками, на які орієнтується людина при пізнанні іншої людини і «всі вони для інших людей можуть виступати носіями певної інформації і відігравати роль сигналів» [13, 8].

Феномен першого враження в багатьох випадках визначає подальшу динаміку процесу міжособистісного спілкування. Не дивлячись на значну суб'єктивність першого враження, воно може розглядатися як об'єктивний показник. Аналізуючи рівень точності відображення зовнішності, можна судити про більшу чи меншу адекватність міжособистісного розуміння на цьому етапі.

Безпосереднє чуттєве відображення зовнішнього вигляду, виразної поведінки, дій і вчинків людини реалізується за допомогою відчуття і сприйняття, які підпорядковані всім законам цих процесів (наприклад, закону порога) і володіють відповідними властивостями (зокрема, модальністю). О.О. Бодальов відзначає, що спроби оцінювати іншу людину за особливостями зовнішності характеризує найбільш поверхневий рівень проникнення в суть особистості цієї людини [4].

Тлумаченню механізмів осягнення людиною внутріш- нього світу іншої особистості на основі сприйняття її зовнішності і в зв'язку з її статусом і роллю присвячені дослідження багатьох учених.

Вивченню розуміння більш високого рівня, пов'язаного з інтерпретацією поведінки і

діяльності особистості, яку пізнає суб'єкт, з проникненням в сутність її стійких властивостей і станів, присвячені роботи Б.Г. Ананьєва, О.О. Бодальова, Є.В. Бузіна, С.В. Кондратьєвої, А.П. Новгородцевої, С.Л. Ру- бінштейна, Л.О. Семчук та ін. В цих дослідженнях розуміння людиною особистості іншої людини розглядається як єдність інтелектуального й емоційного компонентів.

У відображенні внутрішнього світу людини задіяна уява, логічне та інтуїтивне мислення, пам'ять, практичний інтелект суб'єкта пізнання.

«Відображення людиною дійсності завжди виявляється опосередкованими особливостями, які характеризують цю людину як особистість, як суб'єкта праці, пізнання і спілкування. Ця закономірність поширюється і на процес пізнання людини людиною» [4, 56]. В експериментах О.О. Бодальова (1982) було виявлено, що досліджувані відрізняються між собою повнотою, точністю, структурою і змістом відображення. Була встановлена залежність міжособистісного пізнання від вікових особливостей суб'єкта і показано, що з віком збільшуються повнота і точність відображення, а також відбувається зміна його змісту і структури. Ця зміна виражається в перерозподілі значущості різних характеристик зовнішнього вигляду і внутрішнього змісту в структурі цілісного враження про іншу людину. Залежність міжособистісного відображення від статевих, соціальних факторів, сімейного становища, рівня і характеру освіти довів Г.В. Дьяконов (1979), від особистісних якостей - С.С. Дашкова (1982), від особистісних позицій - А.П. Новгородцева (1989), від професійних особливостей людей і професійного досвіду - О.О. Бодальов (1982), С.В. Кондратьєва (1981), О.Г. Кукосян (1981), В.М. Роздобудько (1973) та ін.

Зарубіжні автори розглядають внутрішні фактори, що визначають процес сприйняття й інтерпретації зовнішнього вигляду і поведінки інших людей, як каузальні уявлення і каузальні очікування (Келлі 1967, 1973), індивідуальні теорії особистості (Аргайл, 1973; Лєвіцкі, 1980), індивідуальні класифікації людей (Кук, 1971), прототипні схеми (Уайєр, 1980), національно- етнічні особливості (Аргайл, 1973), соціальні еталони і стереотипи (Ізард, 1971; Ярмі, 1980), особистісні конструкти (Келлі, 1955) і інші структури психіки. В результаті досліджень встановлена залежність між адекватністю розуміння інших і адекватністю розуміння себе. У перципієнтів з неадекватним уявленням про себе формуються спотворені, неадекватні уявлення і про інших людей.

Пасивність суб'єкта сприйняття (попри включення особистісних змінних) характерна для деяких моделей пізнання, зокрема, «рецепторної» схеми аналізу сприйняття (О.М. Леонтьєв,

1981); «пасивно-споглядальної» моделі міжособистісного пізнання (К.М. Романов, 1993). Єдине, в чому виражається активність суб'єкта в рамках пасивно-споглядальної моделі, - це «читання» чуттєвих характеристик іншої людини, об'єкта пізнання, які проявляються зовні.

У західній психології найбільш близькими до цієї схеми є когнітивні моделі міжособистісного пізнання (Аргайл, 1973; Кук, 1971; Купер, Уорхел, 1970; Келлі, 1950 і ін.), згідно з якими людина як об'єкт сприйняття несе в собі всі якості оточуючого соціального середовища.

На противагу схемам, в яких суб'єкт пізнання є доволі пасивним, склались такі, що підкреслюють факт його активності, зокрема, «рефлекторна» концепція сприйняття (яка базувалася на поглядах І.М. Сєченова і розвинута з часом Л.С. Виготським, С.Л. Рубінштейном, О.М. Леонтьєвим); «активно-діяльнісна» модель (К.М. Романов). В рамках «рефлекторної» концепції сприйняття (і пізнання загалом) образ (думка) розглядається як продукт активної діяльності суб'єкта, який за своєю формою може бути як зовнішнім чи фізичним, так і внутрішнім чи

власне психічним [5]. Згідно з «активно-діяльнісною» схемою К.М. Романова, суб'єкт не тільки розшифровує ззовні спостережувану поведінку іншої людини - об'єкта, але і заставляє її демонструвати цю поведінку, наче оголюючи в ній ті чи інші сторони своїми реальними поведінковими актами (експресивними, предметно-практичними, мовленнєвими). При цьому слід прагнути «проникнути в незавершене, таке, що розвивається, ядро особистості» [7, 130], що, власне, є рисою діалогічного підходу до міжособистісного пізнання.

Пізнання людини людиною з самого початку розглядалось у вітчизняній психології в контексті діяльності, яка, по-перше, сприяє прояву необхідних якостей її учасників і, по-друге, певним чином модифікує власне пізнання: спрямовує увагу на певні сторони зовнішності і поведінки іншої людини і детермінує їх інтерпретацію. В ряді психологічних досліджень [3; 4; 10; 11] прослідковується вплив на пізнання людини людиною таких характеристик спільної діяльності, як форма організації, успішність, рольова диференціація, активність, статус об'єкта і суб'єкта пізнання, специфіка цілей і задач, які стоять перед суб'єктом пізнання. Власне цей напрямок досліджень у вітчизняній психології оформився в методологічний принцип діяльнісного опосередкування міжособистісного відображення.

Отже, в рамках теорії діяльності міжособистісне пізнання можна розглядати як систему пізнавальних дій суб'єкта, спрямованих на виділення і подальшу обробку інформації про іншу людину і фіксацію її у формі образу або поняття. Аналіз, синтез, порівняння, класифікація, узагальнення, «аналіз через синтез», умовисновок є пізнавальними діями. Розуміння людини людиною реалізується і більш спеціальними пізнавальними діями, які в психологічній літературі фігурують під назвою механізмів і ефектів міжособистісного пізнання. Серед них: ідентифікація, емпатія, стереотипізація, установка, проекція, каузальна атрибуція та ін.

В усіх цих випадках суб'єкт пізнання здійснює конкретні внутрішні дії, завдяки яким відбувається формування суб'єк- тивної моделі внутрішнього світу людини. Механізми соціальної перцепції не існують незалежно один від одного в пси- хіці людини, а утворюють цілісну систему, яка здатна впливати (як позитивно, так і негативно) на пізнання і міжособистісні стосунки.

Основою всіх міжособистісних стосунків є, безперечно, спілкування і наші щоденні життєві ситуації, заповнені досвідом спілкування. Спілкування аналогічне за своєю психологічною структурою будь-яким іншим видам діяльності. Воно має мотив, мету, предмет, дії та операції. Єдина відмінність цього виду від інших полягає в тому, що об'єктом діяльності спілкування є інша людина, партнер по спільній діяльності. Конкретним предметом діяльності спілкування слугують кожен раз ті якості і властивості партнера, які проявляються при взаємодії. За словами О.О. Бодальова, «спілкування - це і дуже складне переплетення ставлень комунікантів один до одного, до спільної діяльності і її результатів, і до самих себе, і одночасно яскравий показник їхнього вміння зрозуміти і об'єктивно оцінити один одного» [4, 6].

«Завдяки йому [спілкуванню] ми досягаємо порозуміння одне з одним, вчимося любити, довіряти одне одному, встановлювати і розривати стосунки, а також більше дізнатися про себе і про те, як нас сприймають. Завдяки спілкуванню ми вчимося розуміти інших як особистостей і допомагаємо їм зрозуміти себе» [6, 95]. Таким чином, розуміння в контексті суб'єкт-суб'єктної концептуальної парадигми є атрибутом спілкування, який володіє всіма властивостями процесу спілкування: предметністю, амбівалентністю між когнітивним, емоційним і поведінковим рівнями; єдністю ставлень уподібнення і відособлення. Критерієм міжособистісного розуміння вважають ефективність процесу спілкування і спільної діяльності. «Розвинута здібність людини до розуміння інших людей виступає в якості раціональної основи процесу міжособистісного спілкування», - зазначає Б.Д. Паригін [13, 179].

Якщо попередній етап дослідження міжособистісного пізнання характеризувався нагромадженням фактів в плані «суб'єкт-об'єктної» концепції, коли спілкування індивідів, їх спільна діяльність були теоретичною умовою, «розуміння» виступало як знання, осмислення, осягнення іншого для себе, то нинішній етап характеризується дослідженням пізнання безпосередньо в діяльності спілкування. Тобто на зміну «суб'єкт-об'єктній» концептуальній схемі приходить «інтерсуб'єктна». Зміна концептуальної схеми не означає вживання одних і тих самих понять «під різним соусом», а передбачає їх наповнення новим змістом [3].

Якщо «спілкування» розумілось як одна із потреб особистості, то в світлі інтерсуб'єктного підходу воно виступає як «перманентний» стан суб'єкта і є, як зазначив О.М. Леонтьєв [10], не передачею інформації, а обміном ідеями, інтересами, чи, за А.П. Новгородцевою [12], обміном особистісними смислами, коли поряд з осягненням іншої людини відбувається осягнення себе і обмін, взаємний розвиток особистісних смислів учасників спілкування.

Б.Ф. Ломов [11] також звертає увагу на те, що в спілкуванні як суб'єкт-суб'єктному процесі має місце не тільки обмін особистісними смислами, але й відбувається їх формування, розвиток, уточнення.

А.П. Новгородцева в руслі інтерсуб'єктної концептуальної схеми експериментально показала, що успішність процесу розуміння відносно не залежить від знання партнерами один одного і від подібності їхніх індивідуальних особливостей, а визначається особистісними позиціями [12].

Позиція, яка базується на принципі діалогу, є ефективною, оскільки «діалогу властивий оптимальний психологічний режим для повноцінних і відкритих взаємин між людьми, в діалозі конкретизується підхід до іншої людини як до вищої цінності, з його допомогою здійснюється особистісний розвиток і саморозвиток, обмін цінностями, «запуск» найбільш глибоких і інтимних механізмів психічного, взаємопроникнення і взаємотворення комунікантів» [15, 33].

Тому діалогову структуру, ядром якої є суб'єкт-суб'єктні стосунки, можна вважати найбільш виразним типом ситуації розуміння.

Відповідно, діалогічний аналіз міжособистісного розуміння є перспективним. На переконання В.В. Знакова, він повинен вибудовуватися щонайменше на трьох засадах: врахуванні взаємоставлень і взаємовпливів партнерів; визнанні їхнього права на стиль мислення і поведінки; прослідковуванні динаміки розвитку особистості, а також виявленні процесуальних аспектів розуміння комунікантами чужих поглядів, установок, психологічних особливостей особистості [7,130].

Таким чином, розуміння людини людиною - це цілісний процес, який протікає на когнітивному, емоційному і поведінковому рівнях. На першому етапі наукового пошуку «розуміння» виступає як сприйняття і пізнання людини людиною і представлено суб'єкт- об'єктною концептуальною схемою міжособистісного пізнання. В контексті суб'єкт-об'єктного підходу «розуміння» являє собою знання, осмислення, осягнення іншого для себе.

На другому етапі - етапі інтерсуб'єктного підходу, який виражається в суб'єкт- суб'єктній концептуальній схемі, - «розуміння» є атрибутом спілкування як процесу обміну особистісними смислами, в якому одночасно зі знанням, осмисленням, осягненням іншої людини відбувається таке ж осягнення себе і взаємної зміни особистісних смислів учасників спілкування.

Проблема спрямованості процесу розуміння як атрибута діяльності спілкування знаходиться у взаємозв'язку з особливостями особистості суб'єктів спілкування. Моделлю процесу розуміння можна вважати діалог.

Подальші перспективи дослідження пов'язані з вивченням особливостей міжособистісного розуміння в площині «батьки-діти», а також із змістом і структурою «розуміючих» здібностей.

1. Агеев В.С. Механизмы социального восприятия / В.С. Агеев // Психологический журнал. - 1989. - Т. 10. - № 2. - С. 63-71.

2. Андреева Г.М. Социальная психология: учебник для выс. учеб. завед. / Г.М. Андреева. - 5-е изд., испр. и доп. - М.: Аспект-Пресс, 2004. - 365 с.

3. Андреева Г.М. Принципы исследования межличностного восприятия в условиях совместной групповой деятельности / Г.М. Андреева, А.И. Донцов, А.У. Хараш // Межличностное восприятие в группе. - М., 1981. - С. 68-85.

4. Бодалев А.А. Восприятие и понимание человека человеком / А.А. Бодалев. - М.: Изд-во Моск. ун-та, 1982. - 200 с.

5. Выготский Л.С. Инструментальный метод в психологии / Л.С. Выготский // Собр. соч.: в 6 т. - М., 1982. - Т. 1. - С. 103-108.

6. Джонсон Д. Соціальна психологія: тренінг міжособистісного спілкування / Д. Джонсон; пер. з англ. В.Хомика. - К.: КМ Академія, 2003. - 288 с.

7. Знаков В.В. Понимание в познании и общении / В.В. Знаков. - М.: Ин-т психологии РАН, 1994. - 237 c.

8. Корнилов Ю.К. Психологические проблемы понимания / Ю.К. Корнилов. - Ярославль: Ярослав. гос. ун-т,1979. - 80 с.

9. Костюк Г.С. О психологии понимания / Г.С. Костюк // Избранные психологические труды. - М.: Педагогика,1988. - С. 195-230.

10. Леонтьев А.Н. Общение как объект психологического исследования / А.Н. Леонтьев // Методологическиепроблемы социальной психологии. - М, 1975. - С. 106-123.

11. Ломов Б.Ф. Общение как проблема общей психологии / Б.Ф. Ло- мов // Методологические проблемы социальной психологии. - М., 1975. - С. 136-150.

12. Новгородцева А.П. Взаимосвязь особенностей личности с характером понимания других людей: автореф. дисс. на соискание учен. степени психол. наук / А.П. Новгородцева. - М., 1989. - 19 с.

13. Паригін Б.Д. Анатомія спілкування / Б.Д. Паригін. - СПб.: Вид-во Михайлова В.А., 1999. - 301 с.

14. Романов К.М. Психология межличностного познания / К.М. Романов. - Изд-во Мордовского ун-та, 1993. - 148 с.

15. Cемчук Л.А. Понимание учителем ученика и самого себя в конфликте: дисс. … канд. психол. наук / Л.А.Cемчук. - Гродно, 1992 - 185 с.

16. Теплов Б.М. Проблемы индивидуальных различий / Б.М. Теплов. - М.: Изд-во АПН РСФСР, 1961. - 536 с.

Размещено на Allbest.ru