Розвиток наукових поглядів на психологію темпераменту дітей дошкільного віку

Размещено на http://www.allbest.ru/

Розвиток наукових поглядів на психологію темпераменту дітей дошкільного віку

У статті розглядається питання про розкриття різних видів темпераменту та особливості їхніх проявів у дітей дошкільного віку.

Ключові слова: діти дошкільного віку, типи темпераменту, холеричний, меланхолічний, флегматичний, сангвінічний, гіперактивність.

Постановка проблеми. Індивідуальність дитини, за ствердженнями Я.Л. Коломінського, О.А. Панько, С.А. Ігумнова, зумовлена її природними особливостями - різноманітними комбінаціями людських генів, деякими анатомо-фізіологічними особливостями організму, головного мозку, органів чуття, а також типологічними властивостями нервової системи, іншими словами, типом вищої нервової діяльності. Тип вищої нервової діяльності в психології дитячого віку розглядається як фізіологічна основа темпераменту [2].

У зв'язку з тим, що дошкільне дитинство є унікальним періодом розвитку особистості у науковій психолого-педагогічній літературі, спостерігається тенденція до психологізації теорії та практики дошкільної освіти. Такий підхід передбачає ґрунтовне вивчення психологічних засад розвитку особистості та вдосконалення механізмів впливу на формування почуттєвої сфери дитини. Часткове вирішення даного завдання можливе завдяки детальному вивченню особливостей темпераменту дітей дошкільного віку.

Мета цієї статті - дослідити і описати типи нервової системи та їх відповідність певним типам темпераменту.

Відповідно до мети вирішуються такі завдання:

1. З'ясувати психологічні аспекти темпераменту та його типів.

2. Розкрити різноманітні підходи до формування дитячої особистості з врахуванням темпераменту.

3. Дослідити вплив типу нервової системи на прояви гіперактивності дітей.

Стан дослідження проблеми. Процес «розгортання темпераменту» (за Я.Л. Коломінським) відбувається поступово, з моменту народження, тоді, коли формуються основні властивості нервової системи (В.С. Мерлін) [3]. Сучасні дослідження особистості дитини включають в себе різні напрями вивчення фізіологічних, психічних та індивідуальних рис, властивостей, характеристик. Так, розкриваючи особливості формування та розвитку поведінкової та інтелектуальної сфери особистості, вчені відзначають великий вплив темпераменту на ці процеси. У сучасних науково-психологічних дослідженнях підкреслюється роль темпераменту як механізму, що визначає особливості динаміки поведінки дитини. Далеко не всі психічні властивості певного типу темпераменту і обумовлені ним індивідуальні психологічні особливості, притаманні дорослій людині, спостерігаються у дитячому віці. Підвищена збудливість та інтенсивність вітальних реакцій у немовляти може спричинити плач, крик, а в 2,5 роки - агресивність. Тривожність може розвиватись у дошкільника в зв'язку з появою можливості усвідомлювати загрози оточуючого. Хоча ці процеси обумовлені як загальними закономірностями визрівання вищої нервової діяльності і психіки дитини в цілому, так і специфічними закономірностями формування кожного типу нервової системи.

До специфічних вікових особливостей нервової системи протягом дошкільного віку відносяться: слабкість як збуджуючого, так і гальмуючого процесів, їх неврівноваженість, а також дуже висока чутливість. Тому індивідуальні особливості темпераменту, які залежать від слабкості та неврівноваженості нервових процесів, не виокремлюються із загального вікового фону і взагалі рідко виявляються у цьому віці. Поведінка дитини ситуативна, вона погано переносить будь-які обмеження у часі, надто швидко забуває образи, розчарування, обіцянки, багато її звичок не стійкі і швидко руйнуються. Дослідження (Я.П. Коломінського, О.А. Панько, С.А. Ігумнова) вказують на те, що існує специфічний віковий тип нервової системи у дітей, який в характеризується відносною слабкістю, недостатньою інертністю і неврівноваженістю процесів збудження і гальмування [2]. Їх висновки дають підстави вважати, що з віком змінюється характер рухливості нервових процесів. В.Е. Чудновський підкреслює, що протягом дошкільного дитинства змінюється баланс, співвідношення основних нервових процесів, а разом з ним змінюється і співвідношення вікових і типологічних особливостей дитини. Оскільки у старшому дошкільному віці відбувається посилення врівноваженості, то старший дошкільник вже має урівноважений тип нервової системи. Слід звернути увагу на те, що І.П. Павлов у класифікації типів вищої нервової діяльності розрізняв урівноважені і неврівноважені підтипи у сильному типі нервової системи. А для дитини характерним є сполучення неврівноваженості із слабкістю обох нервових процесів.

Протягом дошкільного та молодшого шкільного віку помічаються наступні зміни темпераменту: а) зміна окремих властивостей темпераменту; б) ускладнення структури темпераменту; в) зміна типу темпераменту в цілому ( у дітей раннього віку ). Фізіологічною передумовою мінливості темпераменту у дітей є висока пластичність нервової системи дітей. Тип вищої нервової діяльності у дошкільному віці продовжує формуватися, нервові процеси лабільні, недостатньо виражена їх сила і, зокрема, активне коркове гальмування. Це й визначає податливість типу нервової системи різним впливам. Психологічною передумовою мінливості темпераменту можна вважати підвищену вразливість дітей, їх схильність до наслідування, слабку опосередкованість темпераменту сформованими рисами характеру.

Відповідно до вчення І.П. Павлова [4] про вищу нервову діяльність, яка характеризується силою процесів збудження-гальмування, врівноваженості та неврівноваженості, рухливістю нервових процесів визначаються 4 типи вищої нервової діяльності, які притаманні всім людям, а в дошкільному віці мають свої особливості.

· Так, сильний, неврівноважений тип нервової системи характеризується сильним порушенням і менш сильним гальмуванням, відповідає холеричному темпераменту. Для дитини холеричного темпераменту характерною є підвищена збудливість, активність… За всі справи вона збереться з захопленням. Не розрахувавши свої сили, вона часто втрачає інтерес до початої справи, не доводить її до кінця. Це не може привести до формування відповідальності, наполегливості. Тому в такої дитини необхідно зміцнювати процеси гальмування, а її надмірну активність перемикати на корисну й посильну діяльність. Цим дітям потрібна увага і підтримка, постійне підживлення мотивації і розвиток усвідомлення ситуацій.

· Сильний, урівноважений (процес збудження врівноважується процесом гальмування), рухливий тип нервової системи відповідає сангвінічному темпераменту. Дошкільники із сангвінічним темпераментом діяльні, товариські, легко пристосовуються до змін умов. Особливості дітей цього типу вищої нервової діяльності чітко проявляються при вступі до дитячого садка: вони життєрадісні, відразу ж знаходять собі товаришів, вникають в усі сторони життя групи, з великим інтересом беруть активну участь у заняттях, в іграх.

· Сильний, урівноважений, інертний тип нервової системи відповідає флегматичному темпераменту дошкільників. Діти-флегматики спокійні, терплячі, почату справу доводять до кінця, рівно ставляться до оточуючих. У цілому такі діти не створюють проблем, але іноді не можуть працювати в єдиному ритмі групи. Звичайно, такі риси, як стриманість і розважливість дошкільника є позитивними, але їх можна переплутати з байдужістю, апатією, безініціативністю, лінню.

· Слабкий тип нервової системи характеризується слабістю як збудження, так і гальмування при підвищеному гальмуванні або малій рухливості. Цей тип відповідає меланхолійному темпераменту. Діти-дошкільники меланхолійного темпераменту нетовариські, замкнуті, дуже вразливі й чутливі. При вступі у дитячий садок вони довго не можуть звикнути до нової обстановки, колективу дітей, вони плачуть, сумують. У деяких випадках переживання відображаються навіть на фізичному стані дитини: вона втрачає вагу, у неї порушується апетит і сон. Не тільки педагоги, але й медичний персонал і родина повинні приділяти таким дітям особливу увагу, піклуватися про створення умов, що викликають у них якнайбільше позитивних емоцій [5].

Властивості нервової системи дошкільників дуже рідко укладаються в якийсь один класичний тип вищої нервової діяльності. Як правило, індивідуальна психіка відображає свій варіант динаміки нервових процесів. Одні вчені вважають, що окремі властивості темпераменту можуть за життя змінюватись, але тип темпераменту залишається постійним, тому що визначений вродженим типом нервової системи. Інші вчені вважають, що темперамент не є сталою власністю особистості, він змінюється залежно від умов життя і виховання. Кожен тип темпераменту має свої переваги та слабкі місця. Я.Л. Коломінський, О.А. Панько, С.А. Ігумнов знаходимо рекомендації щодо виховання дітей дошкільного віку із врахуванням їх типу темпераменту.

Стосовно дітей-сангвініків важливо завжди проявляти строгість, вимогливість, контролювати їх вчинки і дії. Поблажливість до «незначних» порушень порядку (наприклад, дитина не прибрала іграшки, забула повісити пальто) швидко руйнує звички, для закріплення яких потрібний час і значні зусилля. Такі риси, акуратність, зібраність формуються у сангвініка з великими труднощами порівняно з дітьми інших типів темпераменту. Сангвінік швидко стомлюється від одноманітності. Як тільки діяльність втрачає свою привабливість, дитина намагається її припинити, перемикається на іншу. В усіх подібних випадках обов'язково варто домагатися, щоб почата справа була закінчена з гарним результатом, наприклад, не дозволяти малювати другий малюнок, доки не буде закінчений перший. Щоб діти не припиняли діяльність, не відволікалися, варто застосовувати й схвалюючи стимули. Неакуратно виконану роботу корисно запропонувати виконати заново. Не варто допускати частої зміни діяльності - звичка за все братися і нічого не досягати може стати негативною властивістю характеру. І звісно, з дошкільного віку потрібно навчити дитину уважно ставитися до товаришів, намагатися підтримувати міцні відносини, щоб нові знайомства не витісняли старих прив'язаностей.

Основною помилкою при вихованні дітей-флегматиків є ігнорування їх природних особливостей, прояв незадоволення їх повільністю. Крик, погрози, підштовхування не допоможуть флегматикам стати швидкими. Навпаки, такий сильний подразник, як окрик, здійснює гальмуючий вплив на дитину, і замість того, щоб поспішити, вона діє ще повільніше. Іншою помилкою дорослих при вихованні дошкільника з флегматичним типом темпераменту є намагання відсторонити дитину від всього, що потребує зусиль, негайно приходити їй на допомогу. У такому випадку дитина ніколи не стане рухливою, у неї може розвиватися невпевненість у власних силах, намагання уникати всього, що пов'язане зі словом «швидко». Важливо набратися терпіння і з раннього віку навчати повільну дитину прийомам одягання, умивання, різним видам домашньої праці тощо. Для флегматика необхідні види діяльності, які потребують від нього активності: заняття гімнастикою, рухливі ігри, походи, екскурсії. Дуже добре, коли флегматик дружить з рухливою дитиною, але варто слідкувати, щоб енергійний товариш не брав ініціативу у власні руки («Командиром потрібно бути по черзі»). Таким чином можна подолати в'ялість, рівність почуттів і обмеженість рухів.

У вихованні дитини-меланхоліка важливо дотримуватися принципу поступовості. Перш за все, варто обмежити шум, кількість іграшок, навіть нові знайомства, адже вплив сильних подразників негативно впливає на його психіку. В той же час потрібно привчати дитину не боятися шуму, спокійно, без тривоги відноситися до нової людини, вміти активно діяти з новою іграшкою. Коло знайомств також варто поступово розширювати, починаючи з одного спокійного ровесника. Перші дні перебування дитини-меланхоліка у дитячому садку потребують особливої уваги з боку вихователя. Діти із слабкою нервовою системою вимагають бережливого ставлення: на них не можна підвищувати голос, проявляти надмірну вимогливість, карати - всі ці заходи викличуть сльози, замкнутість, тривогу й інші негативні переживання. Ці діти відрізняються навіюваністю, тому не можна підкреслювати їх недоліки - це тільки зміцнить їх невпевненість у власних силах. У дитини із слабкою нервовою системою варто розвивати стремління до активності, комунікативності, працьовитості, вміння переборювати труднощі.

Особливості виховання збудливої дитини (дошкільника із холеричним темпераментом) ускладнюються через неправильне ставлення до них дорослих, які будь-якою ціною намагаються перешкоджати активності дитини, стримати її рухливість (наприклад, «Не бігай!», «Не галасуй!»). Не варто забороняти дитині бути активною, водити її за руку, читати нотації. Доцільніше підтримати її корисне захоплення, намагатися так організувати її життя, щоб активність знаходила корисне застосування. Із збудливою (гіперактивною) дитиною варто розмовляти спокійно без умовлянь і погроз. Варто пам'ятати, що у дітей від природи слабкий гальмівний процес. Тому важливо не обвинувачувати їх у занадто великому збудженні, а допомогти подолати, приборкати його. Як стверджують Я.Л. Коломінський, О.А. Панько, С.А. Ігумнов, для дитини з холеричним темпераментом потрібний особливий режим. Доцільно обмежити все, що збуджує нервову систему, особливо у другій половині дня, перед сном. Збудливим (гіперактивним) дітям корисні всі види занять, які сприяють розвитку здатності зосередитись: настільні ігри, конструювання, малювання. Дитину-холерика важливо вчити дотримуватися правил спілкування: говорити спокійно, чекати своєї черги, враховувати чужу думку.

Останнім часом у дітей широко розповсюджений синдром дефіциту уваги і гіперактивності (СДУГ), причому у хлопчиків у 9 разів більше, ніж у дівчаток.

Якщо говорити детально, то в перекладі з латинської мови «активний» - означає діяльний, дієвий, а грецьке слово «гіпер» вказує на перевищення норми. Гіперактивність у дітей виявляється неуважністю, імпульсивністю. За даними психолого-педагогічної літератури, в описі таких дітей уживаються терміни: «рухливий», «імпульсивний», «спритний», «енерджайзер», «вічний двигун», «живчик», «вулканчик». Деякі автори використовують і такі словосполуки, як «моторний тип розвитку», «діти з підвищеною активністю», «діти з підвищеною афективністю». За даними фахівців, мало не половина дітей страждає так званою гіперактивністю. Не лише у нашій країні, але і у всьому світі кількість таких дітей неухильно зростає. Якщо дитина гіперактивна, то труднощі зазнає не лише вона сама, але і його оточення: батьки, однолітки, вихователі, оточуючі. Тут необхідна своєчасна допомога, інакше надалі може сформуватися асоціальна або навіть психопатична особа: відомо, що серед малолітніх правопорушників значний відсоток складають гіперактивні діти. Допомога гіперактивній дитині - це дуже складний процес, і багато підводних каменів на шляху до повного відновлення. темперамент гіперактивність дошкільник психологічний

Що ж таке гіперактивність і як ми, дорослі, повинні скоректувати свою поведінку, щоб допомогти процесу соціалізації гіперактивної дитини? Під гіперактивністю прийнято розуміти надмірну фізичну активність у дітей, коли збудження переважає над гальмуванням. Лікарі вважають, що гіперактивність є наслідком дуже незначного ураження мозку, яке не визначається діагностичними тестами, ми маємо справу з мінімальною мозковою дисфункцією. Гіперактивна дитина нетерпляча та метушлива. Імпульсивна та агресивна. Не може утримувати на чомусь увагу більше ніж 5-7 хвилин. Багато і швидко розмовляє, задає незлічену кількість запитань, але на відповіді не чекає, бо за мить встигає зацікавитись чимось іншим. Ці симптоми, а також надмірне нервове збудження, недостатній контроль над рухами та емоціями, погана координація рухів, швидка втома визначають синдром гіперактивності. На дитячому майданчику гіперактивні діти схожі на «торнадо», що знищує на своєму шляху геть усе. Тому батьки інших малят намагаються тримати своє чадо від них якомога подалі. Відповідно, у гіперактивних дітей наявна проблема соціальної адаптації. Ці діти надзвичайно чутливі та вразливі, мають занижену самооцінку. Будь-яка жорстка критика на їх адресу, порівняння з іншими дітьми, посилює їх невпевненість у собі. Однак батькам простіше накричати на дитину або покарати її, ніж виявити терпіння, спокійно вказавши дитині на її помилки.

Багато фахівців відзначають щорічне збільшення кількості дітей з таким психічним розладом. Психологи виділяють наступні ознаки, які є діагностичними симптомами гіперактивних дітей:

1. Неспокійні рухи в кистях і стопах. Сидячи на столі, маля корчиться, звивається.

2. Легко відволікається на сторонні подразники.

3. Дитя не може спокійно сидіти на місці, коли від нього цього вимагають.

4. Насилу чекає своєї черги під час ігор в різних ситуаціях в колективі (на заняттях, під час екскурсій і свят).

5. На питання часто відповідає, не замислюючись, не вислухавши їх до кінця.

6. При виконанні запропонованих завдань випробовує складнощі (не пов'язані з негативною поведінкою або недостатністю розуміння).

7. Насилу зберігає увагу при виконанні завдань або під час ігор.

8. Часто переходить від однієї незавершеної дії до іншої.

9. Не може грати тихо, спокійно.

10. Багато базікає.

11. Часто заважає іншим, пристає до тих, що оточують (наприклад, втручається в ігри інших дітей).

12. Часто складається враження, що дитина не слухає звернену до неї мову.

13. Часто втрачає речі, необхідні в дитячому саду, школі, удома, на вулиці.

14. Інколи здійснює небезпечні дії, не замислюючись про наслідки, але пригод або гострих відчуттів спеціально не шукає (наприклад, вибігає на вулицю, не озираючись по сторонах).

Причини гіперактивності:

Головна відмінність гіперактивності від активності (як темперамента) полягає в тому, що гіперактивність - це не риса характеру, а наслідок неблагополучних пологів, порушень протягом 1 року життя чи мозкової дисфункції. Групу ризику складають діти, що народилися після кесаревого розтину, важких патологічних пологів, недоношені, на штучному годуванні тощо. Такі діти спостерігаються у невропатолога, і багато хто з них одержує для лікування сильнодіючі ліки. До 1950-х років лікарі такому стану дитячої психіки не надавали ніякого значення, а в 1957 році воно було описано як захворювання. Але: не всі діти, що належать до групи ризику, обов'язково будуть гіперактивними! До того ж, в деяких випадках гіперактивність може бути результатом завищених вимог батьків, яких діти не можуть виконати через брак природних можливостей або ж через перевтому. Іноді гіперактивність може бути реакцією дитини на психічну травму, наприклад, на сварки батьків чи їх розлучення, погане ставлення до нього в сім'ї, садочку, конфлікт з членами (членом) сім'ї чи вихователем. Крім того, треба зазначити ще один важливий фактор виникнення хвороби - соціально-психологічний. Втім, соціально-психологічний аспект це, наперед усім, вплив родини. Мова йде не лише про неблагополучні родини, в яких, наприклад, хтось із батьків страждає на алкоголізм. Якраз навпаки, про зверхньо досить пристойні, лише спостерігаючи за дитиною, можна зрозуміти про наявні в них негаразди. Як нам відомо, дитина, по суті, - дзеркальне відображення взаємин між батьками.

Гіперактивність - це не хвороба. Існує думка, що дитяча гіперактивність - це хвороба. Але сьогодні явище гіперактивності - це нормальна поведінкова реакція наступного покоління. Медики вважають, що гіперактивність є явище-реакція на прискорений ритм сучасного життя. Маленьким пацієнтам і їхнім батькам необхідно зрозуміти, що темперамент і життєвий ритм дитини, які описуються в медичній карті як діагноз, не мають справжньої патології. Це допоможе не тільки зберегти гармонійні і довірливі стосунки з дитиною, але й уникнути безглуздого прийому серйозних препаратів, які істотно впливають на поведінкові навички, що формуються в дитинстві. Допомогти дитині по-справжньому, а не частково зняти симптоми хвороби, можна лише при умові, що батьки бажають саме допомогти, а не спростити собі життя. Для початку прийняти особистість малюка. Намагатися любити його таким, який він є, та, не соромлячись, виявляти це почуття. Якомога частіше обнімати своє чадо. Для будь-якої дитини це важливо, особливо для гіперактивної. Тим більш, що обійми заспокоюють та знімають напругу. Любов, на думку експертів, - найкращі ліки.

Вміння розпізнавати прояви темпераменту у поведінці дітей має велике значення для психолого-педагогічного персоналу, який працює із дошкільниками у дитячих садках. Врахування співвідношення вікових і типологічних особливостей дає можливість вихователю найкращим чином здійснювати індивідуальний підхід до кожної дитини. Для того, щоб досягти успіху у вихованні дошкільників, варто не тільки напрацювати певні комплекси виховних впливів, але й адресувати їх тому періоду розвитку, коли організм дитини виявляється найбільш «податливим», коли певні впливи суттєво відображаються на подальшому ході розвитку.

В.Е. Чудновський припускає, що існують вікові періоди, більш-менш сприятливі для тренування типологічних властивостей. Найбільш сприятливі передумови для виховних впливів створюються у ранньому та молодшому дитячому віці, коли нервова система знаходиться у процесі становлення, коли інтенсивно розвиваються основні властивості нервових процесів. А невміння враховувати особливості темпераменту приводить до серйозних помилок у вихованні. Прояви темпераменту дошкільників, який тільки починає розкриватися у різних гранях, можна пом'якшити за допомогою індивідуального підходу до кожної дитини і виховного впливу, який стимулює розвиток позитивних рис особистості.

Висновок. З точки зору теми дослідження, однією із ключових проблем у контексті вивчення темпераменту є проблема гіперактивності. Вона розглядається науковцями зокрема: Я.Л. Коломінський, О.А. Панько, С.А. Ігумнов. Вивчення психологічної літератури зумовимо твердження про те, що проблема темпераменту особистості є однією з ключових у психології. Ряд науковців визначає темперамент як форму способу життя, яка на відміну від змісту. Виникає на ґрунті дозрівання, а не навчання чи виховання. Дані психологічних досліджень дозволяють виокремити різноманітні підходи до формування дитячої особистості, що базуються на врахуванні темпераменту: дотримання принципу поступовості, бережливого ставлення, доброзичливості, терпіння, утримання від негативних оцінок тощо.

Список використаних джерел

1. Гільбух Ю.З. Темперамент і пізнавальні здібності школяра: Діагностика, педагогіка.- К.: ВІПОЛ, 1989.- 212с.

2. Костюк Г.С. Навчально-виховний процес і психічний розвиток особистості.- К.: Рад. шк., 1989.- 608с.

3. Мерлин В.С. Очерк теории темперамента.- М.: Просфещение, 1973.- 302с.

4. М'ясоїд П.А. Загальна психологія: [навч. посібник]; [3-те вид.], випр.- К.: Вища школа, 2004.- 487с.

5. Психологічна енциклопедія \ [автор-упорядник О.М. Степанов].- К.: «Академвидав», 2006.- 424с.

Размещено на Allbest.ru