Психологічні особливості судового допиту

Размещено на http://www.allbest.ru/

ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ СУДОВОГО ДОПИТУ

У статті розглянуто поняття психологічного контакту і психологію окремих учасників судового процесу під час проведення судового допиту. Аналізується значення процедури допиту під час розгляду кримінальних справ, акцентується увага на психологічних аспектах проведення цієї важливої судово-слідчої дії.

Ключові слова: допит, психологічний контакт, суд.

судовий допит психологічний контакт

У збиранні (формуванні) та перевірці доказової інформації одне з основних місць посідає допит. Його сутність полягає в отриманні від допитуваної особи інформації про обставини та факти, які мають значення для розгляду кримінальної справи. Допит - це пізнавальний процес, його проведення вимагає від особи, що веде допит значних інтелектуальних, організаційних, вольових зусиль. У результаті отриманих показань та їхньої належної оцінки суд встановлює об'єктивну істину у кримінальній справі. Щоб установити таку істину, допит необхідно проводити так, щоб одержати якнайбільше інформації про відстежувану подію. Це досягається тоді, коли допит проводиться відповідно до закону, спираючись на досягнення психології та спеціальні тактичні прийоми. Кримінально - процесуальний закон визначає тільки загальні правила, процедуру судового допиту (статті 300 - 308). Звичайно, що відступ від закріплених Законом правил неприпустимий за жодних обставин. Однак дотримання процесуальних правил - це лише умова успіху допиту у сенсі одержання від допитуваного вичерпної і достовірної інформації.

Судовий допит, як і допит на досудовому розслідуванні, умовно можна поділити на три стадії: підготовчу, робочу і завершальну. Своєю чергою робочу стадію можна поділити на три етапи: вступний етап, етап вільної розповіді і етап запитань - відповідей [2, с. 94]. Процес встановлення психологічного контакту з допитуваною особою належить саме до підготовчої стадії судового допиту, а саме до вступного етапу. Підготовка до допиту, пише В.Ю. Шепітько, - включає вивчення соціально - психологічної характеристики допитуваного, його характеру, темпераменту, рівня інтелекту, способу мислення і т.д.

Відомо, що чи не найважливішою передумовою успішності майбутнього допиту слугує налагодження психологічного контакту із допитуваною в суді особою. Психологічний контакт - це найбільш сприятлива психологічна “атмосфера” допиту, яка допомагає взаємодії та взаємовідносинам між її учасниками, це певний “настрій” на спілкування [5, с. 61]. Психологічний вплив у встановленні контакту може мати різні форми і бути обумовлений низкою обставин, серед яких необхідність встановлення контакту, його мета, прийоми впливу, використання емоційного стану осіб під час спілкування і зрештою бажання отримати необхідну інформацію.

У криміналістичний літературі поняття психологічного контакту часто асоціюється тільки з одностороннім впливом зі сторони судді, однак це не так. Незважаючи на не рівність у статусі “суддя - підсудний” контакт завжди залишається двохстороннім, оскільки стимулює психологічний стан обох суб'єктів спілкування і часто значно більше залежить від особи, контакт з якою стимулюється різними прийомами [3, с. 72]. Встановлення психологічного контакту охоплює дані про вивчення особи допитуваного, які містяться в матеріалах кримінальної справи, показаннях свідків і потерпілих, характеристиках, отриманих в результаті оперативно - розшукової діяльності. Аналіз цієї інформації дозволяє створити попередній психологічний і соціальний образ особи, яку необхідно допитати. Наступним етапом встановлення психологічного контакту є допит, під час якого суддя отримує безпосереднє враження про особу допитуваного. У будь - яких випадках під час допиту потрібно створювати сприятливу атмосферу, яка буде спонукати допитуваного до спілкування. Досягнути такої атмосфери досить складно, оскільки перед судом виступають різні особи - молоді, відверті і навпаки, ввічливі і “нахабні”, комунікабельні і неконтактні, а також особи, які не бажають підтримувати спілкування внаслідок різних емоційних або інших станів і намірів.

У ході спілкування під час допиту часто виникають бар'єри, які перешкоджають розгляду справи, серед них більш важливими є емоційний та інформаційний бар'єри. Для їх подолання необхідний об'єктивний підхід з боку судді, що полягає в з'ясуванні причин та мотивів вчинення злочину, отримання інформації, що не лише звинувачує підсудного, а й виправдовує його. Усунення інформаційного бар'єру досягається чітким формулюванням запитань допитуваному, роз'ясненням їх змісту та значення, а також за необхідності тлумаченням юридичних термінів, які використовуються під час допиту. Необхідно зазначити, що інформаційний бар'єр є однією із найскладніших перешкод під час спілкування, оскільки допитуваний часто перебуває у стані нервової перенапруги, що не дозволяє йому зрозуміти змісту окремих запитань тощо.

Слушною є думка В.Ю. Шепітька, який подає детальну розробку тактичних прийомів для встановлення психологічного контакту, що складається з двох систем. Перша з них - це адаптація до обстановки допиту і усунення небажаних станів психіки допитуваного, наступна, стимулююча обстановку на необхідність спілкування.

Оскільки підсудній - важливий і інформаційно найбільш наповнений учасник судового розгляду, доцільно було б розглянути особливості його психологічного стану як центральної особи під час проведення судового допиту.

Вже сам факт перебування на лаві підсудного впливає на різку зміну його соціального статусу, на значне звуження соціально - рольових функцій, завдає певних потрясінь у психіці. Допитуваному невідомо, яке остаточне рішення буде прийнято судом і це породжує в нього сильні психічні переживання, тривогу, відчуття страху. Особливий стан суму, образи, гніву і обурення відчуває людина, яку не завжди справедливо і обґрунтовано обвинувачують у вчиненні злочину.

Вона може відчувати безпорадність, розгубленість, острах щодо можливості спростувати висунуті проти неї обвинувачення.

Поведінка підсудного у суді зумовлена його індивідуально-психологічними особливостями, ставленням до пред'явленого йому обвинувачення, оцінкою власних дій (протиправних, аморальних, правомірних). Важливе значення в поведінці має минулий соціальний досвід, перебування у слідчому ізоляторі, наявність судимостей тощо. Поведінка підсудного на суді, так чи інакше, пов'язана з його ставленням до інкримінованого йому у вину злочину. Це ставлення обумовлене безліччю чинників, серед яких визначальне значення мають: 1) правосвідомість підсудного; 2) вплив умов життя і виховання;

3) ступінь доведеності вини; 4) реальність покарання за вчинене діяння [6, с. 62].

Психологічна діяльність підсудного залежить і від його процесуальної ролі у суді, заінтересованості у результатах справи. Поведінка підсудного у суді є мінливою, як активною, так і пасивною. У процесі судового слідства типовими варіантами поведінки (позиціями) підсудного є: відмова від спілкувань, а саме від давання показань, зміна позиції, яку підсудний мав раніше на досудовому слідстві, стабільне заперечення вини, визнання вини і каяття у вчиненому злочині (визнання вини може характеризуватися і самообмовою з різних мотивів).

В інтересах підсудного є необхідність реалізувати своє право на захист. У випадках відмови підсудного від спілкування (давання показань) суду необхідно з'ясувати причину такої відмови, а саме: психологічний стан особи, змова із співучасниками, усвідомлення доведеності вини, тощо.

Суду необхідно враховувати й те, що підсудний перебуває у певному психологічно - неврівноваженому стані. Найчастіше проявляється стан фрустрації, страху чи стресу [6, с. 63].

Фрустрація - це психічний стан людини, що виражається в характерних особливостях переживання і поведінки, викликаний об'єктивно непереборними труднощами, які виникають на шляху досягнення мети або до вирішення проблеми [7, с. 81]. Стан фрустрації може зовнішньо проявлятися у відмові від спілкування, розпачі, демонстрації безвихідності. Останнє слово є невід'ємним правом підсудного. Суд не вправі обмежувати тривалість останнього слова підсудного певним часом (ст. 319 КПК України). Водночас у багатьох випадках підсудний не може вимовити своєї промови. Це пов'язано з його психологічним станом у вищеозначених варіантах.

Страх як емоція виникає у підсудного за відчуття загрози його існуванню, зміни життєдіяльності, застосуванні до нього покарання.

Стрес у підсудного виникає у відповідь на різні екстремальні впливи. Людина реагує не тільки на справді існуючу небезпеку, а також на загрози і символи небезпеки, які пов'язані з переживанням у минулому. Виникненню стану стресу у підсудного можуть сприяти різні причини: повідомлення нової інформації у залі судового засідання тими чи іншими учасниками, неадекватна поведінка інших учасників, реакція присутніх у залі на звертання до підсудного й інше.

Виникнення у підсудного психологічних станів пов'язано із ступенем впливу на нього у суді, з рівнем його толерантності. Психологічний вплив на підсудного справляє сама процедура судового засідання, реагування присутніх на його слова, відповіді, дії, поведінку.

Особливо важкими є періоди чекання, коли відбувається переосмислення цінностей, людина зазнає нестатків, відчуває невизначеність.

Спостерігаючи перед собою, зазвичай велику аудиторію, допитуваний часто відчуває сильне хвилювання, психологічну напругу, які можуть супроводжуватися надмірною дратливістю, збудженістю, або ж, навпаки скутістю, загальмованістю. Усе це заважає встановленню з ним згаданого контакту і, як наслідок, виконанню повноцінного допиту. [2, с. 96]

Психологія потерпілого значно відрізняється від інших осіб, яких допитують під час судового слідства. Адже, потерпілим є особа, якій злочином завдано майнову, фізичну або моральну шкоду (ст. 49 КПК). Процеси сприйняття, запам'ятовування та відтворення інформації потерпілими далеко не завжди бездоганні, відомості, що вони повідомляють можуть містити добросовісну помилку, що слід мати на увазі при їх оцінці.

У показаннях потерпілого часто можуть проявлятися перебільшення щодо вини підсудного і розміру завданої шкоди. Почуття потерпілого можуть бути пов'язані з депресією, соромом, образою, помстою тощо.

Показання потерпілих (особливо при вчиненні щодо них насильницьких дій) характеризуються емоційною насиченістю та часто значною реконструкцією справжньої події. Завдання судді, а також і передусім, прокурора - державного обвинувача полягає у нейтралізації можливої гіперактивності потерпілого, усунути його метушливість, багатослівність, зацикленість на суттєвих деталях. Це вдається зробити шляхом відволікання його уваги на інші події, що мають важливе значення для потерпілого.

Свідком є особа, якій можуть бути відомі які-небудь обставини, що підлягають встановленню поданій справі.

Психологічна характеристика свідка як особистості включає інтелектуальні, вольові, моральні та інші якості. Свідки відрізняються за обсягом сприйнятої ними інформації і можуть характеризуватися повідомленням неправдивих відомостей з різних мотивів [6, с. 48]. У допиті свідка найбільш складним завданням є встановлення достовірності його показань. Мотивами завідомо неправдивих показань можуть бути особиста зацікавленість, співчуття до обвинуваченого або потерпілого, шантаж та погрози зі сторони зацікавлених осіб. Ознаками пасивної неправди є незнання обставин, які мали би запам'ятатись, нездатність деталізувати події, бідність емоційного фонду, стереотипне спів падання показів декількох осіб.

У зв'язку з цим велике значення має вміння того, хто допитує, швидко і непомітно усунути небажаний психічний стан допитуваного. Цього можна досягти рівним, спокійним, доброзичливим тоном започаткованого з ним діалогу, ввічливим, шанобливим тоном звернення до допитуваної особи. В ході допиту, наприклад, підсудного важливо використовувати об'єктивний підхід до оцінки його особистості і поведінки в житті, встановлюючи що характеризують його не лише з негативної сторони, а й з позитивної. [4, с. 16]

Метод бесіди зазвичай найбільш активно використовується на початку допиту, коли з'ясовуються демографічні дані про особу та обставини, що передують власне допиту по суті. У процесі бесіди встановлюються і інші дані про особу, наприклад, стан органів чуття, психічний стан під час спостереження, тип пам'яті і вид відтворення, тобто дані що істотно впливають на оцінку показань і обирання тактичних прийомів допиту.

Під час допиту добросовісної особи, яка має намір дати правдиві показання, психологічного протистояння не виникає і допит проходить в основному, без проблем. Однак, у допиті осіб, які не лише не бажають встановити істину у справі, а й протидіють цьому, психологічна боротьба стає найважливішим компонентом допиту, що значно ускладнює досягнення його завдань. Звичайно, що прокурор повинен старатись подолати цей бар'єр, використовуючи можливості психологічного впливу на допитуваного. Такий вплив має форму емоційного та логічного характеру.

Судді у змагальному процесі, як і професійним представникам сторін обвинувачення та захисту належить регулююча роль. Така роль полягає у створенні ділової обстановки судового процесу, визначенні і регулюванні спілкувань, усуненні різко конфліктних стосунків, зниженні надмірного емоційного збудження учасників.

Суддя в процесі допиту має зберігати ініціативу. Тут функції психології пов'язані з трьома процесами, що зумовлюють обсяг і рівень пізнання при допиті. До них належать: а) діагностика особи допитуваного (типу темпераменту, характеру, психологічного стану, рівня інтелекту, соціального статусу, схильності до алкоголізму); б) система психологічних прийомів, що сприяють одержанню інформації; в) оцінка інформації одержаної під час допиту з позиції її вірогідності та доказового значення [7, с. 53]. Основними методами, що сприяють

психологічний діагностиці особи під час допиту, є методи спостереження, бесіди, незалежних характеристик. Застосування цих методів ізольовано чи у взаємозв'язку дає змогу діагностувати психологічні характеристики особи і використовувати їх у різних напрямах організації судового допиту: встановлення психологічного контакту, визначення системи тактичних прийомів допиту, визначення характеру і виду можливого та найбільш ефективного психологічного впливу, оцінка одержаної інформації.

Як резюме, зазначмо: допит у ході судового розгляду кримінальної справи є найпоширенішим видом процесуального спілкування. Він відбувається в особливому режимі. Ця складна діяльнісна структура характеризується цілісним комплексом психологічних особливостей, зумовлених процесуальним порядком його проведення, а також тими правовими наслідками, які пов'язані з його результатами. Своєю чергою, все це неуникно віддзеркалюється на процесі судового пізнання, у ході якого мають місце зіткнення різних інтересів, виникнення суперечливої інтерпретації тих або інших фактів. Тому суддя (прокурор, адвокат) повинен вміти виокремити головне, усунути змістовно - вербальні спотворення допитуваними особами інформації, відрізнити емоції від існуючих реальностей.

Список використаної літератури

1. Доспулов Г.Г. Психология допроса на предварительном следствии / Г.Г. Доспулов. - М.: “Юридическая література”, 1976. - 112 с.

2. Когутич І.І. Використання знань та засобів криміналістичної тактики та методики під час розгляду кримінальних справ у суді: монографія / І.І. Когутич. - Л.: Тріада плюс, 2009. - 448 с.

3. Коновалова В.Е. Допрос: Тактика и психология / В.Е. Коновалова. - Х.: Издатель СПД ФЛ Вапнярчук Н.Н., 2006. - 176 с.

4. Питерцев К.С., Степанов А.А. Тактика допроса на предварительном следствии и в суде / К.С. Питерцев, А.А. Степанов. - СПб., 2001. - 160 с.

5. Шепітько В.Ю. Психологія судової діяльності / В. Ю. Шепітько: навч. посібник. - Х.: Право, 2006. - 160 с.

6. Бобечко Н.Р. Основи загальної та юридичної психології: курс лекцій: навч. посібник / Н.Р. Бобечко, В.П. Бойко, І.В. Жолнович, І.І. Когутич; за ред. В.Т. Нора - К.: Алерта; ЦУЛ, 2011. - 224 с.

7. Коновалова В.О., Шепітько В.Ю. Юридична психологія: підручник 2-ге вид. - Х.: Право, 2008. - 240 с.

Размещено на Allbest.ru