Напрямки психологічного дослідження стресових станів

Вивчення психологічних підходів та концепцій психічного здоров’я, саморегуляції організму та самоконтролю особистості, стійкості та психологічної готовності. Основні напрямки дослідження стресових станів на основі аналізу даних зазначених концепцій.

Рубрика Психология
Вид статья
Язык украинский
Дата добавления 27.08.2012
Размер файла 14,8 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Напрямки психологічного дослідження стресових станів

психічний здоров'я саморегуляція особистість

Традиційно у психології значна увага приділяється питанням, які пов'язані з проблемами психоемоційної напруги, особливостями діяльності, активності особистості та стресовими ситуаціями, які виникають у процесі її здійснення. Це пов'язано з тим, що з мірою розвитку суспільства сучасна людина знаходиться в стані постійної готовності до змін, до сприйняття нової інформації, до необхідності швидкого прийняття рішення. Це призводить до виснаження адаптаційних можливостей і є передумовою виникнення стресового стану.

У загальнопсихологічному плані ця проблема висвітлена в рамках теорій гомеостазу та стресу (Г. Сельє, У. Кенон), теорії темпераменту та індивідуальних властивостей нервової системи (І.П. Павлов, В.С. Мерлін, В.М. Денісов, К.В. Судаков, Ю.В. Щербатих), теоріях надійності діяльності та працездатності (Н.І. Наєнко, Т.А. Немчін).

Фундаментом аналізу проблеми стала також сукупність психологічних підходів та концепцій психічного здоров'я (В.М. Бехтерев, Б.Г. Ананьєв, Г.С.Нікіфоров), психічної саморегуляції організму та самоконтролю особистості, (П.К. Анохін, К.А. Анциферова, О.А. Конопкін, В.І. Степанський, Л.Г. Дика, Г.С. Гребенюк та ін.), психологічної стійкості та психологічної готовності (А.В. Куліков). Поєднання цих підходів дає змогу досліджувати стресові явища в тій множині зовнішніх і внутрішніх відносин, в яких організм існує як цілісна система, а людина постає як складна жива структура, життєдіяльність якої забезпечується на різних, проте взаємопов'язаних між собою рівнях функціонування.

У сучасній літературі, термін стрес вживається практично в усіх випадках, коли мова йде навіть про незначні відхилення в діяльності, активності особистості, що пов'язані з будь якими змінами внутрішнього та зовнішнього середовища. Тут можна говорити про існування декількох основних підходів в дослідженні стресу.

Перша група теорій пов'язана з клінічними дослідженнями і визначає стрес як внутрішній стан організму. Автори звертаються до концепції гомеостазу, класичної теорії стресу Г. Сельє, а в більшості визначень в якості критерію стресу беруться зміни фізіологічних функцій. Прикладом такого підходу виступає концепція про розвиток емоційних психічних станів на фоні підвищеної або зниженої психофізіологічної активності. Тут розрізняються емоційні психічні стани з підвищеною психофізіологічною активністю (норма), нормальні психологічно комфортні стани з підвищеною психофізіологічною активністю, патологічні дискомфортні стани, нормальні емоційні стани з пониженою психофізіологічною активністю, патологічні стани з пониженою психофізіологічною активністю. Стрес, нарівні з хвилюванням, тривогою, страхом, фрустрацією визначається як нормальний психологічно-дискомфортний стан з підвищеною психофізіологічною активністю. Загальною тенденцією для всіх дискомфортних емоційних станів з підвищеною психофізіологічною активністю є погіршення в функціонуванні психічних процесів [14, C. 334-342].

До другої групи відносяться теоретичні концепції, в яких стрес розуміється з погляду ситуації, яка виникає в процесі діяльності. Для цих концепцій характерні визначення стресу, як стану людини в екстремальних ситуаціях, стану при дії неблагоприємних факторів середовища. При цьому особлива увага приділяється характеру зрушень в процесі діяльності, змінам працездатності [4]. Окремим напрямком таких досліджень можна визначити вивчення залежності рівня стресу, працездатності і стану здоров'я спеціалістів різного рівня, що стає одним із актуальних питань психології професійного здоров'я [11].

Перспективним шляхом розробки проблеми взаємодії емоцій і діяльності стає системний аналіз питання про участь і функції емоцій в свідомій регуляції довільної активності людини, формах та механізмах такої участі.

Наприклад, О.А. Конопкін так описує регуляторну роль тривоги в цілеспрямованій діяльності: суб'єкт не в змозі змінити ймовірність виникнення ціло низки подій, що порушують діяльність, проте почуття тривоги стимулює активність, спрямовану на передбачення ймовірних подій, які здатні налагодити хід діяльності. В ситуації підвищеного ризику негативні емоції при визначеному ступені вираженості грають позитивну роль, створюючи передумови для здійснення усвідомленої цілеспрямованої поведінки.

У сучасних теоріях значна увага приділяється проблемам емоційної стійкості, процесам саморегуляції, загальній емоційній спрямованості. Всі ці компоненти психологічного здоров'я можна поєднати під назвою емоційний інтелект, який має не менше значення для життєдіяльності особистості ніж психічна та соціальна інтелектуальні сфери і стає одним із основних понять психології здоров'я [6; 7].

Узагальнюючи дані, можна говорити про те, що емоційний інтелект лежить в основі емоційної саморегуляції, а високий рівень емоційного інтелекту дає можливість розуміти власні емоції та емоції інших людей, керувати емоційною сферою. Емоційний інтелект допомагає приймати рішення на основі відображення і осмислення емоцій, які мають для особистості певний зміст. Емоційний інтелект складається з вміння свідомо керувати емоціями, розуміти емоції, асимілювати емоції в мислення, розрізняти та виражати емоції. Тобто автори відмічають пряму залежність перебігу стресової реакції від емоційного сприйняття, емоційної регуляції, емоційного пізнання [1; C. 137-144, 5].

У рамках співвідношення емоцій та діяльності з'являється термін емоційна компетентність - здатність особистості здійснювати оптимальну координацію між емоціями і цілеспрямованою поведінкою.

Психофізіологічною передумовою емоційної компетентності служить комплекс властивостей, що виявляються як у чутливості до розбіжності між очікуваним і отриманим результатом, так і в почутті задоволеності досягнутим. Емоційна компетентність пов'язана з умінням особистості співвідносити стиль реагування зі своїми домінуючими потребами й параметрами конкретної ситуації [9]. Отже, передумовою адекватних реакцій на стрес у цих дослідженнях стають розвинений емоційний інтелект та високий рівень емоційної компетентності.

Набувають подальшого розвитку і напрямки дослідження стресових явищ, які стосуються кроскультурних відмінностей, особливостей певних субкультур. Наприклад, гіпотезами таких досліджень стають положення про те, що молоді особи з модифікаціями тіла (форми і засоби видозмінення тіла через ушкодження тіла - порізи, шрами тощо) мають схильність до реалізації непродуктивних стратегій в боротьбі зі стресами [10].

Таким чином, на основі аналізу літератури, можна виокремити такі основні напрямки дослідження стресових станів:

· взаємодія основних джерел і негативних наслідків стресу в моделях «особистість-середовище» [3];

· процеси індивідуально-особистісного опосередкування в способах суб'єктивної оцінки і подолання стресу [12];

· специфіка проявів і накопичення стресових реакцій, що відображуються в синдромах загального та хронічного стресу, в моделях регуляції станів [8];

· дослідження нейрофізіологічних основ цілеспрямованої поведінки та стану готовності до діяльності [6];

· дослідження адаптивності до емоційного стресу [2];

· дослідження психологічних наслідків впливу стресових факторів, що підвищують інтенсивність соціальної та психологічної дезадаптації людей, які переживають емоційний стрес під дією екстремальних умов [8].

Загальною тенденцією дослідження стресу в останні роки стає тенденція пов'язувати стрес з пізнанням, емоціями, діяльністю. Таким чином, розглядаючи таку взаємодію з'являється можливість пояснення індивідуальних відмінностей у переживанні стресової ситуації і успішності її подолання. Крім того, такий напрямок стає пріоритетним в розробці загальної методології дослідження феномену стресу. Існують також різні підходи щодо визначення причин стресу, видів стресу. Найбільш загальні об'єктивні та суб'єктивні причини виникнення емоційного стресу можна пов'язати з розузгодженням між очікуваними подіями та реальністю. Ю.В. Щербатих виокремлює також і такі причини виникнення стресів: неспіввідношення генетичних програм з сучасними умовами, стрес від реалізації негативних батьківських програм, стрес пов'язаний з неадекватними установками, неможливістю реалізувати актуальну потребу. Також можна виокремити стреси від неадекватної реалізації умовних рефлексів, стреси пов'язані з помилками мислення.

До несприятливих факторів, які можуть викликати стрес, можна віднести інтенсивне інтелектуальне навантаження, порушення режиму сну, емоційні переживання, що пов'язані з можливою зміною соціального статусу студента.

Якщо говорити про види стресу, то можна зробити висновок, що характер впливу стресу на людину залежить від трьох основних факторів:

· інтенсивність стресу;

· його тривалість;

· сприятливість конкретної людини до даного стресору.

Встановлено, що найбільшу небезпеку викликають не сильні і короткі стреси, а тривалі, хоча і не настільки сильні. Короткочасний сильний стрес активізує людину, після чого всі показники організму повертаються в норму, а слабкий, але довготривалий стрес викликає виснаження захисних сил організму людини [13]. Короткочасна емоційна напруга навіть значної сили досить швидко компенсується нейрогуморальними механізмами організму, у той час як відносно невеликий, але тривалий стресовий вплив може призводити до зриву нормальних психічних функцій мозку і викликати незворотні вегетативні порушення.

Крім загального поділу стресів на короткочасні і довгострокові, в сучасній літературі існує тенденція розглядати стрес залежно від виду та особливостей діяльності особистості. Прикладом стають дослідження професійної сфери особистості, де існує велика кількість стресорів, більшість з яких довготривалі, викликаючи перевтому, психосоматичні захворювання. Професійний стрес визначається тут, як результат дисбалансу між наявними внутрішніми ресурсами і потребами зовнішнього середовища, що відображують особливості конкретної ситуації [11].

Вивчення професійного стресу показало, що його розвитку сприяє низька мотивація людини до діяльності і неможливість контролювати ситуацію [11, с. 204]. Наприклад, при дослідженні професійного стресу в процесі організаційних змін виявилось, що існує різниця типу динаміки переживання змін у осіб з різним ставленням до останніх. При негативному ставленні спостерігалося підвищення всіх показників, які свідчать про наявність стресового стану, негативна динаміка рівня активності. При позитивному ставленні показники емоційно-особистісної сфери і функціонального стану покращувались [8].

Можна виокремити чотири групи потенційно стресогенних факторів, властивих для будь-якого виду діяльності. Перша група факторів - комунікативні (особливості міжособистісних стосунків). Група інформаційних факторів пов'язана зі структурою діяльності і відображує послідовність та впорядкованість професійних операцій. Стресогенні фактори емоційного характеру поєднують фактори відповідальності, загрози для здоров'я. Фізіолого-генетичні фактори стресу включають стресори, що безпосередньо впливають на організм людини (фактор середовища, фактор ритмічності процесу праці) [11, с. 204-213].

Серед професійних стресорів виокремлюють: зміни профілю діяльності, звільнення, зміни ступеня відповідальності, конфлікти з колегами. Важливим фактором виявляється також тривалість робочого дня та тижня. Передумовами виникнення розвитку стресу можна вважати фактори високої відповідальності за людей, невизначеності і нечіткості посадових обов'язків, монотонність виконуваних дій. Особливу увагу серед професійних стресів дослідники приділяють стресам навчальної діяльності. Це зумовлюється переважно тим, що вплив різноманітних чинників на особистість студента, особливо в період складання екзаменів, може істотно позначатись на формуванні установок, інтересів, ціннісних орієнтацій, спеціальних навичок, що необхідні в подальшій роботі, соціалізації спеціаліста, а також на врівноваженості почуттів, переживань, душевному стані людини, від якого великою мірою залежить фізичне здоров'я.

У навчальній діяльності емоційні ситуації найбільш значимі в передекзаменаційний і екзаменаційний періоди. Чекання іспиту і пов'язана з цим психологічна напруга може виявлятися в студентів у виді різних форм психічної активності: у виді страху перед екзаменатором або негативною оцінкою, у вигляді більш дифузійної, мало обґрунтованої невизначеної тривоги за результат майбутнього іспиту, причому обидва ці стани супроводжуються досить вираженими вегетативними проявами. В особливих випадках ці явища можуть переростати в невроз тривожного очікування, особливо у студентів, для яких вже були характерні риси тривожності і емоційної лабільності.

Передумовами виникнення стресових станів можуть бути: необхідність прийняти рішення в критичній ситуації при дефіциті часу, недостатність інформації, рольова невизначеність, підвищення відповідальності за наслідки [13].

Огляд публікацій, які стосуються впливу емоційного стресу на діяльність людини, а також аналіз експериментальних даних, представлених у них, свідчить про їх фундаментальну спільність. Основний зміст результатів досліджень полягає в тому, що, незалежно від причини виникнення, середній рівень емоційного стресу підвищує досягнення особистості, а емоційний стрес низького і високого рівня негативно впливає на діяльність.

Отже, основною проблемою в дослідженні психоемоційних стресових реакцій є проблема неоднорідності, індивідуальної своєрідності переживання особистістю стресового стану, а також існування неоднозначних уявлень про причини таких розбіжностей.

Іншим складним питанням при розробці цієї проблеми, є положення про те, що структура стресового стану включає емоційні, мотиваційні, інтелектуальні й інші компоненти. Крім того, для отримання даних про повний набір ознак стресу, частоту їх розподілу, приймаючи до уваги індивідуальні розбіжності, необхідно враховувати поведінкові, інтелектуальні та фізіологічні прояви стресового стану, що вимагає розробки комплексної програми оцінки стресу, і надалі, пошуку шляхів і методів раціонального використання особистісних резервів в боротьбі зі стресами.

Размещено на Allbest.ru


Подобные документы

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.