Размещено на http://www.allbest.ru/

План

• 1. Принципи юридичної психології
• 2. Методологічні основи юридичної психології
• Список використаних джерел

1. Принципи юридичної психології

На необхідність вичленувати й визначити основні принципи юридичної психології справедливо звертають увагу багато вчених, тому що самостійність цієї науки підтверджує наявність принципів, на яких вона базується. Ці принципи, безумовно, пов'язані із предметом, системою й завданнями юридичної психології. У науковій літературі мають місце твердження про те, що принципи психології - це, як правило, її найбільш загальні закони. Треба, однак, відзначити, що закони - це необхідне, істотне, стійке, повторюване відношення між явищами, а принципи - фундаментальні підстави науки й теорії, пізнавальної діяльності.

У переважній більшості робіт із психології і юриспруденції принципи науки лише перераховуються. Як правило, автори вказують принцип системності, єдності свідомості й діяльності, партійності й т.д. Виключення становлять, зокрема, монографія А.Н. Ткаченко й тематичний збірник за редакцією Л.И. Анциферової. У більшості ж робіт з юридичної психології проблеми принципів авторами взагалі на зачіпалися. Лише в окремих роботах А.Р. Ратинова, А.В. Дулова й почасти Б.Я. Петелина обґрунтовується дія в юридичній психології принципів правосуддя (законність, демократичність, гуманізм).

Для того щоб нам все-таки визначити принципи юридичної психології, необхідно розібратися з етимологією цього поняття. Принцип (від лат. principium - основа) - центральне поняття, логічне вираження пізнання, основна ідея, що пронизує систему знань і встановлює субординацію цього знання. Загальними принципами побудови будь-якої теорії, у тому числі і юридичній психології, є принципи зв'язку й розвитку, історизму, системності й причинності.

Нам також необхідно розібратися й з основними принципами діалектики, що проявляються в будь-якому пізнанні, у тому числі й у сфері юридичної психології. Загальдіалектичний принцип загального зв'язку й взаємодії, звичайно, є основним й у юридичній психології. У цьому принципі виражається матеріальність миру, що обумовлює зв'язок усього з усім, у тому числі й між різними формами руху матерії; в основу цього принципу поставлена матеріальна єдність миру. Під зв'язком А.Г. Спіркін розуміє загальне вираження залежності між явищами, відбиття взаємозумовленості й існування, а також їхнього розвитку. Застосування принципу загального зв'язку й взаємодії в юридичній психології дозволяє пізнавати предмет цієї науки у взаємозв'язках і взаємодії із предметами інших наук, і в той же час є можливість відокремити його від суміжних предметів, досліджувати відносно обособленно й конкретно.

Діалектичними принципами пізнання, що мають важливе значення, є принципи розвитку й історизму, які забезпечують вивчення явища з погляду того, як воно колись виникло, які головні етапи у своєму розвитку проходило, чим стало в цей час і чим буде в майбутньому. Діалектичний розвиток предмета юридичної психології характеризується спрямованістю, послідовністю, необоротністю, збереженням досягнутих результатів, наступністю, запереченням. Протягом всієї історії юридичної психології як науки, незважаючи на певні її підйоми й спади, чітко простежується все-таки тенденції подальшого розвитку, експансія її в суміжні сфери знання й рух уперед. Відповідно до історизму соціальні явища характеризуються закономірним, спрямованим і необоротним розвитком, прогресивною тенденцією, боротьбою внутрішніх протиріч на кожному даному етапі історії. У юридичній психології принцип історизму - основа дослідження історії цієї науки, розвитку її предмета й системи, зокрема розвитку деформації психології правопорушника й т, буд.

Принцип історизму діалектично пов'язаний із принципом розвитку й у психології означає рух форм психічного відбиття від біологічно обумовлених елементарних форм (відчуттів, емоцій) до соціально обумовлених (самосвідомості), перетворення індивідуально-психологічних особливостей у властивості особистості. У юридичній психології цей принцип конкретизується в дослідженні етиології протиправного поводження індивіда й соціальних груп, психологічних засобів ресоціалізації особистості правопорушника.

Зупинимося й на третьому принципі діалектики, використовуваному в юридичній психології, а саме на принципі причинності. Він пов'язаний із принципами загального зв'язку й розвитку, проявляється в одному з найважливіших видів зв'язку, зокрема генетичного зв'язку явищ, у якій одне (причина) за певних умов породжує інше (наслідок). Причинність як принцип пізнання дозволяє побачити загальність явищ, неминучість породження одних іншими й так - нескінченно. Характеристикою причинності є зв'язок згодом і із взаємодією.

У юридичній психології принцип причинності означає, що психічні явища, процеси й стани людини, психологія соціальних груп у сфері, регульованої правом, є вторинними утвореннями, причинно обумовленими об'єктивною дійсністю, і відбиттям цієї дійсності. Він припускає встановлення причин, що породили окреме явище. Уважається важливим принцип причинності в дослідженні психології правомірного й протиправного поводження особистості, формування її правосвідомості, юридичного світогляду. На психологію особистості як правопорушника, так і законослухняної людини постійно впливає багато економічних, політичних, ідеологічних, соціально-демографічних, психологічних й інших факторів. Одні з них сприяють формуванню позитивного відношення до права, правовим нормам, прийняттю їх як частини внутрішньої позиції особистості, інші можуть деформувати правосвідомість. Ті самі фактори в той же час можуть діяти по-різному, часом полярно, залежно від особливостей особистості, ситуації, обсягу й виду інформації, часу дії.

Нам варто більш детально зупинитися й на принципі системності в пізнанні. У вітчизняній психології цей принцип пов'язаний з ім'ям Л.С. Виготського, що застосовував його до аналізу розвитку свідомості. Центральним у системному підході Л.С. Виготського є питання про природу й структуру свідомості, зміні міжфункціональних зв'язків і відносин свідомості.

Назва принципу системності, дана Л.С. Виготським ("структурний") зберігалося в психології до кінця 70-х років. Цей принцип іноді називають системно-структурним, а іноді структурно-функціональним.

Більшу роль у розвитку системного принципу в нашій психології в 70-80-х роках зіграв провідний вчений-психолог Б.Ф. Ломів. Він, щоправда, у своїх роботах уживав термін "системний підхід", опираючись на додатковий ряд принципів більше низького рівня.

Застосування принципу системності в юридичній психології означає такий підхід до психічних проявів особистості й соціальної групи в сфері, урегульованої правом, при якому окремі елементи предмета пізнання й дослідження розглядаються як взаємодіючі, взаємообумовлені, взаємозалежні частини єдиного цілого. За допомогою цього принципу, як правило аналізується система науки юридичної психології, виділяються її нові структурні елементи. З іншого боку, принцип системності дозволяє розглянути юридичну психологію, що входить одночасно у дві інші системи більше високого рівня - у психологію і юриспруденцію. Даний принцип, його цілеспрямована реалізація забезпечує безперервний розвиток юридичної психології, дозволяє погоджувати наявне знання з добут і прогнозованим, сприяє розвитку системи так званих пояснювальних принципів, а також виходячи із взаємозв'язку принципів, категорій, понять і законів цієї науки.

Почата спроба обґрунтувати специфіку прояву принципів діалектики в юридичній психології ще далека від досконалості. Однак без дослідження принципів, категорій, понять, законів подальша розробка цих теоретико-методологічних проблем юридичної психології неможлива.

У даній роботі нами зроблена спроба викладу галузевих принципів, властивої юридичної психології.

У психологічній літературі перелік галузевих принципів дається різний. Так, Б.Д. Паригін, стосовно до соціальної психології виділяє принципи: 1) відбиття, 2) соціальної значимості, 3) спілкування, 4) розвитку. Зазначена класифікація з боку вчених-психологів викликає істотні зауваження.

Відзначимо, що у вітчизняній психології проблема відбиття досліджувалася не тільки стосовно до соціальної психології. Зокрема, А.Н.Леонтьев, підкреслюючи важливість використання діалектики в пізнанні, говорив про поняття відбиття і його застосуванні в психології взагалі, А.А. Смирнов, що присвятив ряд своїх робіт взаємозв'язку ленінської теорії відбиття й психології, писав про відбиття як знарядді сучасного психологічного дослідження пізнавальної діяльності людини.

Принцип соціальної значимості, про яке писав Б.Д.Паригін, не розшифровувався навіть самим автором. Принцип спілкування може розглядатися як соціально-психологічний, а принцип розвитку - як загальпсихологічний лише після певної конкретизації явища, що цікавить нас.

Ми вище вже говорили про розвиток як принципі діалектики, застосовуваному в психологічному пізнанні. У більшості робіт з теорії й методології психології цей принцип трактується як психологічний. Принцип розвитку в психології іноді називають ще генетичним. Указується, що з його допомогою пізнаються зміни психічних явищ, що правильна й повна характеристика любого психічного явища можлива лише тоді, коли одночасно з'ясовуються характерні його особливості в цей момент, історія або причини виникнення, можливі перспективи його наступних змін. З урахуванням змісту психологічного принципу розвитку, можливо, варто називати його конкретизацію в психології генетичним принципом.

На нашу думку, принцип розвитку (генетичний принцип) має важливе значення й у юридичній психології. Застосування цього принципу має особливе значення при використанні спеціальних психологічних знань на практиці, зокрема для визначення механізму емоційної напруги, афективного стану в правопорушника в ситуації здійснення конкретного правопорушення.

Другим важливим загальпсихологічним принципом, застосовуваним у юридичній психології, є принцип єдності свідомості й діяльності.

Цей принцип розуміння природи психічного, котрий уперше виділив С.Л. Рубинштейн (в 1934 р.), - один з найважливіших у нашій вітчизняній психології. Він писав, що праця, діяльність, свідомість і психіка так взаємозалежні, що відкривається справжня можливість як би просвічувати свідомість людини через аналіз його діяльності, у якій свідомість формується й розкривається. На нашу думку, зміст цього принципу полягає у твердженні взаємозв'язку й взаємозумовленості свідомості (психічного) і діяльності, тобто діяльність спричиняється формування свідомості, психічних зв'язків, процесів, властивостей, а вони, у свою чергу, здійснюють регуляцію, людської діяльності, є умовою її адекватного виконання. Ті самі рухи можуть позначати різні вчинки, і різні рухи - той самий учинок.

Значний внесок у розробку зв'язку психіки й діяльності вніс відомий психолог А. Н. Леонтьев, що вказував, що при вивченні розвитку психіки людини варто виходити з аналізу розвитку його конкретної діяльності. При такому підході може бути з'ясована роль зовнішніх умов у житті людини, їхній зв'язок з його задатками, зрозуміла провідна роль виховання, що впливає саме на діяльність людини, його відношення до дійсності й тому визначальну його психіку, свідомість.

Принцип єдності свідомості й діяльності свій подальший розвиток одержав у працях А.В. Запорожця, В.П. Зінченко, О.К. Тихомирова й ін. У юридичній психології за допомогою позначеного вище принципу єдності свідомості й діяльності професійну діяльність юриста або протиправну діяльність правопорушника можна розуміти як умова виникнення, фактор формування й об'єкт додатка свідомості людини. За допомогою цього принципу можна, вивчаючи протиправне поселення, діяльність, з'ясувати внутрішні психологічні механізми зробленого правопорушення, зрозуміти мотиви й мети правопорушника.

Від принципу єдності свідомості й діяльності К.К.Платонов відділив принцип єдності особистості й діяльності, що застосовував при вивченні особистості курсантів авіаційних училищ, на підставі якого одержав підтвердження того, що чим більше діяльність обстежуваного подібна по своїй психологічній структурі з умовами польоту, тим більше вірогідно дозволяє судити про його особистісні якості. Принцип єдності пізнання й особистості цей учений також виводить із базового принципу єдності свідомості й діяльності. Зокрема, він пише, що, говорячи про свідомість, ми завжди маємо на увазі свідомість конкретної особистості, а говорячи про діяльності, не повинні забувати все відоме нам про свідомість.

К.К. Платонов, виділивши зазначені вище принципи з базового, надалі синтезує їх і пропонує свій новий принцип - єдності свідомості, особистості й діяльності, формулюючи його в такий спосіб: "...свідомість як вища інтегральна форма психічного відбиття, особистість - яка є людиною як носієм свідомості, діяльність як форма взаємодії людини з миром, у якій людина досягає свідомо поставленої мети, існують, проявляються й формуються у своїй не тотожності, а триєдності, обумовленій взаємодіями зі зміною їхніх причинно-наслідкових зв'язків". Про це пишуть й інші вчені-психологи.

При подальшій доробці й достатнім обґрунтуванні цього принципу ми знаходимо, що можна буде порушувати питання про його використання в юридичній психології.

Ми також уважаємо, що в юридичній психології повинен застосовуватися й розповсюджений у юридичних науках принцип гуманізму як морально-етична сторона пізнання, що визнає цінність людини як особистості, його право на волю, щастя, розвиток і прояв своїх здатностей. Рівноправність - істотний елемент демократії. З ним зв'язаний принцип рівності, що складає в тім, що моральні, правові й інші вимоги повинні поширюватися на всіх людей незалежно від їх суспільного, посадового положення й умов життя. Людяність також конкретизує принцип гуманізму стосовно до повсякденних взаємин людей і включає ряд важливих якостей - співчуття, повага до людей, довіра до них, чесність і скромність. Ці морально-правові вимоги стосуються будь-якого психологічного дослідження, а в юридичній психології особливо, оскільки від результатів останнього може залежати правильність рішення суду, іншого повноважного органа, вид і розмір застосовуваних санкцій і т.д.

Важливим у юридичній психології є й принцип комплексності. Оскільки сама ця наука інтегративна, те й пізнавані нею явища необхідно розглядати комплексно. Реалізація цього принципу означає необхідність розвитку міждисциплінарних зв'язків юридичної психології, її взаємодії із психологічними і юридичними науками. Принцип комплексності базується на ідеях Б.Г.Ананьева й Б.Ф.Ломова про комплексне вивчення людини.

Важливе значення в юридичній психології, на нашу думку, має принцип активності суб'єкта, що пізнає. Активність людини визначається самою його природою, тим, що він у процесі пізнання обов'язково має на увазі свою кінцеву мету, не тільки сприймає й переробляє інформацію, приймає рішення, але й обов'язково діє, має до цьому особисте відношення. Роль конкретного юриста, відповідно до принципу активності, складається не в тім, щоб бути просто придатком системи, у яку входить, а в тім, щоб здійснювати активні функції.

Загальні принципи пізнання в юридичній психології можуть конкретизуватися залежно від їхнього виду, зокрема теоретичного або практичного рівня - наукового або емпіричного.

Так, у практичному, прикладному пізнанні, наприклад, під час судово-психологічної експертизи можуть використатися принципи: законності; об'єктивності; повноти й обґрунтованості висновку експертизи; самостійності й активності експерта в проведеному дослідженні; розмежування функцій експерта й інших учасників процесу; особистої відповідальності експерта.

Така експертна психологічна оцінка повинна бути отримана від визнаних у юридичній психології фахівців, і ми це вважаємо правильним і доцільним.

2. Методологічні основи юридичної психології

юридичний психологія пізнання причинність

Методологічною основою всіх прикладних наук, у тому числі і юридичній психології, є філософія. "Ця обставина, - підкреслює В. П. Тугарінов, - випливає з положення філософії серед інших наук, а саме: філософія є підсумком, узагальненням усього попереднього розвитку науки й практики. Ця обставина робить філософію теоретичною основою, ідейним фундаментом всіх соціальних наук". Філософія допомагає вирішувати ряд найважливіших проблем, серед яких насамперед варто назвати питання про природу, рівні психічного стану й про концепції людини й особистості.

Юридична психологія розвивається на стику двох наук - психології і юриспруденції, які, у свою чергу, безпосередньо пов'язані з людиною як особистістю й членом суспільства. Методологічна особливість юридичної психології полягає в тому, що центр ваги в пізнанні переноситься на особистість як суб'єкт діяльності. Таким чином, якщо право в першу чергу виділяє в людині правопорушника, те юридична психологія досліджує людину в правопорушнику, свідку, що потерпів і т.д.

Психічний стан так само, як і стійкі особливості характеру й особистості потерпілого, правопорушника, свідка, розвивається й протікає не інакше, як підкоряючись загальпсихологічним і психофізіологічним законам. Специфіка предмета юридичної психології полягає у своєрідності бачення цих станів, у дослідженні їхнього правового значення в процесі встановлення істини, у пошуках науково обґрунтованих методів зниження можливості порушенні правових норм шляхом психологічної корекції цих станів, так само як і властивостей особистості правопорушників.

Видатний радянський психолог Б.Г.Ананьев писав, що всезростаюче різноманіття аспектів людинопізнання - специфічне явище сучасності, пов'язане із прогресом наукового пізнання і його додатком до різних областей суспільної практики, що проблема людини стає загальної для всієї науки в цілому, що для наукового вивчення людини характерні всезростаючі диференціація, спеціалізація окремих дисциплін, тенденція до об'єднання різних наук, аспектів і методів дослідження в комплексних системах, до побудови синтетичних характеристик людського розвитку.

Якщо в самому загальному виді охарактеризувати стан сучасного наукового знання й методологічні потреби, що формуються на цій основі, те, видимо, треба насамперед констатувати, що наукове знання стало більше глибоким і складним, багаторівневим і багатомірним. Саме цим властивостям і разом з тим потребам розвитку сучасного наукового знання й відповідають основні напрямки системного підходу. Юридична психологія може успішно розвиватися й вирішувати комплекс вартих перед нею завдань тільки завдяки системному підходу.

Для юридичної психології продуктивне застосування одного із принципів системного аналізу - ієрархії систем, суть котрої полягає в тім, що будь-яка система розглядається як частина іншої, більше широкої системи, а її елементи - як самостійні системи. Цей принцип дозволяє, з одного боку, акцентувати увагу на багаторівневій організації досліджуваної дійсності, а з іншого боку, представляє можливість зосередити дослідження на певнім якісно своєрідному явищі.

Одним з методологічних принципів юридичної психології є особистісний підхід. Юридична психологія завжди має об'єктом дослідження особистість, оскільки саме до неї адресована система правових норм. Це дозволяє побудувати структуру особистості й виділити такі її елементи, які є значимими в криміногенних ситуаціях, у різних сторонах правоохоронної діяльності, при розробці стратегії ресоціалізації правопорушників і т.д.

Одне з важливих завдань юридичної психології - виділення внутрішніх особистісних передумов, які у взаємодії з певними зовнішніми факторами можуть створити для даної особистості криміногенну ситуацію, тобто виділення криміногенних особистісних якостей і передумов.

У цьому зв'язку особливу цінність здобуває розвиток провідної у вітчизняній науці загальпсихологічної теорії - теорії діяльності. Будь-яка діяльність включає мету, умови, у яких вона дана, способи й засоби її досягнення, мотив, заради якого людина прагне до досягнення певної мети і який сам виступає як віддалена мета, і, нарешті, результат діяльності.

К. К. Платонов дає наступне визначення діяльності: "Людська діяльність або, що є синонімом, свідома діяльність - це така форма взаємозв'язку із середовищем, у якій людина здійснює свідомо поставлену мету... Структура будь-якої діяльності може бути покладена в таку загальну схему: ціль - мотив - здатності - результат".

Список використаних джерел

1. А.С. Сабуров, Юридична психологія, навчальни посібник, Київ «ТП Пресс», 2003.

2. В.В. Бедь, Юридична психологія, навчальний посібник, Київ «Каравела», 2003.

3. В.Г. Андросюк, Л.І. Казміренко, Підручник для студентів вищих навчальних закладів і фак.; За заг. ред. Я.Ю. Кондратьєва. - К.: Видавничий Дім «Ін Юре», 1999.

Размещено на Allbest.ru