Психологія творчості

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Київський національний університет будівництва і архітектури

Кафедра філософії

Реферат

На тему: «Психологія творчості»

Виконала

студ. гр. ТБКВМ-33

Бондар Лілія

Перевірив

Галушко

Київ 2012р.



Зміст

1. Вступ

2. Психологія творчої особистості

3. Проблеми діагностики креативності

4. Психологічний погляд на генезис обдарованості

5. Два способи пізнання - шлях еволюції людства

6. Фантазія і творча діяльність

7. Натхнення і творча криза

8. Творчість і сублімація



1. Вступ

Творчість - це складний діалектичний процес, що має відповідні етапи і свій механізм. Творчість не можна зводити або лише до неусвідомленого, мимовільного явища, або тільки до дискурсивного, тобто логічного акта; це - єдність інтуїтивного і дискурсивного. Природні нахили є лише однією з можливостей творчого характеру діяльності людини. Поза соціальним середовищем ці нахили не можуть розвиватися і, більш того, реалізуватися.

Незважаючи на відсутність алгоритму і оригінальність шляхів, способів одержання результату, в творчості, як складному процесі, можна виділити основні процеси і відповідну структуру творчого процесу. Структура творчої діяльності багатогранна, знаходить своє вираження в наявності різних стадій, фаз як специфічних елементів творчості. Однозначного вирішення питання немає.

Один з найпоширеніших варіантів, відповідно з яким творчість у своєму розвитку проходить чотири етапи:

1. виникнення (постановка) і усвідомлення творчої проблеми;

2. пошук шляхів, принципу вирішення проблеми;

3. наукове відкриття, «народження» наукової ідеї, створення ідеальної моделі відкритого вченими явища, розробка задуму;

4. верифікація, тобто практична перевірка гіпотези і реалізація результату творчого акту.



2. Психологія творчої особистості

Питання розвитку творчої особистості вивчалось та продовжує цікавити вітчизняних та західних психологів, серед яких можна назвати таких як Г.С. Костюка, З. І.Калмикову, В. А. Роменця, Я. А. Пономарьова, В. О. Моляко, В.М. Дружиніна, О. І. Кульчицьку, Т. М. Титаренко, В.В. Клименко. Серед західних психологів вагомий внесок у розуміння творчої природи особистості зробили видатні вчені З.Фрейд, К. Юнг, Є.Фромм, Т. Рібо, А. Маслоу, Д.Дьюї, Р. Стернберг, Дж. Гілфорд, Е.де Боно та ін.

В сучасній психології існує уявлення про особистість як відкриту багатовимірну цілісну систему, що розвивається.

Психологи вивчають індивідуально-психологічні особливості творчих людей, соціально-психологічні аспекти розвитку та діяльності творчих людей, особливості продуктів творчої діяльності. Зокрема, вивчення індивідуально-психологічних особливостей творчої особистості включає дослідження специфіки перебігу психічних процесів, характеріологічні особливості, структуру та рівень здібностей, спрямованість та ціннісно-смислові оріентації особистості, її прояви на рівні поведінки, спілкування та ін.

Розуміння поняття творчої, обдаровної, креативної особистості в психологічних концепціях витікає з визначення категорії творчості.

Згідно з уявленням В.В.Клименко, творчі люди наділені фізичним та душевним здоровям, оскільки для роботи механізму творчості мають бути повноцінно задіяні такі компоненти як енергопотенціал, психомоторика та критичність, а це можливо для людей здорових та гармонійних.

Водночас, починаючи, з Ч. Ломброзо, ряд науковців дотримуються протилежної точки зору, згідно якої, творчі люди мають проблеми з психічним здоровям. Російський дослідник в області функціональної асиметрії головного мозку М.М.Ніколаєнко приводить данні, що свідчать про високу кореляцію між талановитістю та схильністю до депресій, психічних захворювань. В.М.Дружинін визнає, що численні дослідження виявили взаємозвязок креативності з нейротизмом. Він пояснює це таким чином, що творчий процес у геніальної особистості в більшій мірі протікає на активності несвідомого, в звязку з чим, виходить з під раціонального контроля, що може проявлятись у вигляді перепадів настрою. Вчений також стверджує, що креативні особистості мають бути схильні до психофізіологічного виснаження під час творчої активності, оскільки творча мотивація працює за принципом позитивного зворотнього звязку, а раціональний контроль емоційного стану ослаблений.

Розглядаючи індивідуально-психологічні аспекти творчих людей, буде актуальним звернутись до досліджень Я. А. Пономарьова, який прийшов до висновку, що на рівні протікання психологічних процесів креативним людям, притаманні :

1. цілісність, свіжість, синтетичність як властивості сприйняття, здатність побачити те, чого не бачать інші, певні перцептивні особливості, повязані з високою чутливістю до субсенсорних подразників;

2. певні особливості памяті, що проявляються в швидкому засвоєнні головного і в легкому забуванні другорядного, в здатності пригадати малосуттєву дрібницю; память на рідкісні в повсякденному житті слова, образи, факти;

3. здатність помічати багатозначність слів, відчувати певні підтексти;

4. швидкість, гнучкість, оригінальність, відкритість мислення, вміння узагальнювати явища, не повязані між собою видимим чином.

Відносно соціально-психологічних особливостей творчої особистості, її взаємодії з соціумом, слід послатися на дослідження Я. А. Пономарьова згідно якому в стосунках з групою, в дитячому та юнацькому віці, такі люди частіше відіграють ролі лідерів або ж відторгнутих.

Дослідження також свідчать, що при досить легкому установленні контактів з людьми творчі люди часто шукають усамітнення (М. М. Ніколаєнко). Їх потреба в спілкуванні нижча в порівнянні з контрольною вибіркою. А.Маслоу описував, що на фоні покращення стосунків з оточуючими, для людей, що самоактуалізуються зростає потреба в усамітненні. Цікавим поясненям цього феномену є думки Р. Мея відносно конструктивної самотності: «.. ми не зможемо пережити осяєння, що надходить від несвідомого, якщо не погодимося на рідкі хвилини самотності»

Серед важливих ознак, що стосуються творчої особистості психологи виділяють:

1. незалежне мислення;

2. свіжість та цілісність сприйняття;

3. інтуїція;

в особистісному аспекті виділяють:

1. оригінальність;

2. ініціативність;

3. безпосередність;

4. чесність;

5. працездатність;

6. ентузіазм;

7. висока самооцінка.

Отже, творчою можна розглядати особистість, здатну до постановки та оригінального вирішення задач з високим рівнем мотивації до реалізації своїх ідей.

3. Проблеми діагностики креативності

У вітчизняній психології широко розробляється проблема творчих здібностей людини. Вона ставиться як проблема творчого, продуктивного мислення, на відміну від репродуктивного мислення. Психологи одностайні у визнанні того, що в будь-якому розумовому акті сплетені продуктивні і репродуктивні компоненти Це значить, що для субєкта не може бути абсолютно відомої задачі, інакше вона перестає бути для нього задачею. В той же час неможлива задача, в якій не були присутні б компоненти знайомих по минулому досвіду задач.

Як справедливо відзначив П. Я. Гальперін, "можливості розумного (а тим більше творчого) рішення задач істотно залежать від якості раніше придбаних знань і умінь" (П. Я. Гальперін, 1976). При рішенні різних задач по - різному поєднуються евристичні і неевристичні компоненти мислення.

Тому розрізняють задачі творчі, що вимагають для свого вирішення креативного мислення, що характеризуються високим ступенем новизни одержуваного в результаті рішення продукту, і нетворчі, при рішенні яких функціонує репродуктивне мислення, що використовує відомі підходи і способи дій; одержуваний результат не відрізняється тут новизною і оригінальністю.

Експериментальні дослідження творчого мислення, здійснюване за допомогою творчих задач, задач - головоломок, показують тим часом, що в основі інтуїтивного рішення, інсайта, припущення лежать логічний аналіз, міркування, вибір варіантів. Крім того, хоча процес інтуїтивного пошуку не усвідомлюється, після отримання рішення його можна вербалізувати. Поза сумнівом, це свідчить про єдину природу двох видів мислення - творчого і нетворчого.

У вітчизняній психології велику увагу надається проблемі умов розвитку творчого мислення, цілеспрямованого формування евристичних прийомів (З.І Калмикова, 1981; П.Я. Гальперін, ВЛ Данілова, 1980; Р.З. Альтшуллер, 1979). Показано, що оволодіння евристичними прийомами дає могутній поштовх розвитку творчого мислення, але не гарантує успішне рішення творчих задач Отже, у вітчизняній психології велика увага приділяється розкриттю єства креативності, зясуванню механізмів творчої діяльності і природи творчих здібностей Що ж до діагностики креативності, можна сказати, що наукових праць в цьому напрямі майже немає. Ми відзначимо лише одне дослідження, проведене Д.Б. Богоявленською (1983).

Теоретичні міркування і експериментальні дані дозволяють зробити висновок, що креативність і інтелект є ортогональними чинниками, тобто незалежні один від одного. Тим часом операційно вони протилежні: ситуації, що сприяють прояву інтелекту, протилежні по своїх характеристиках ситуаціям, в яких виявляється креативність.

Таким чином, спостережувані в експериментах відмінності в кореляціях між інтелектом і креативністю пояснюються тим, які методики застосовуються для діагностики цих властивостей, а точніше, в яких точках умовного континууму “регламентація-свобода” методики поміщаються і яка відстань між ними. При бажанні можна теоретично розрахувати зразкові величини кореляцій між методиками, якщо "відстані" між ними визначені.

творчий особистість креативність сублімація

4. Психологічний погляд на генезис обдарованості

Поведінку обдарованої людини відбиває взаємодія між трьома основними групами людських якостей. Ці групи являють собою загальні ічи спеціальні здібності вище за середні, високий рівень включенності в задачу і високий рівень креативності.

Творчі здібності й обдарованість не звязані прямо з рівнем загальних і спеціальних здібностей, що є реальним засобом успішного здійснення діяльності, але не визначають однозначно творчий потенціал особистості. Їхній внесок реалізується, лише переломлюючи через мотиваційну структуру особистості, її ціннісні орієнтації.

При цьому виділені два типи мотивації. До першого, що забезпечує високий рівень пізнавальної самодіяльності, відноситься перевага пізнавальної мотивації, зацікавленість у справі, а не у своєму успіху. Другий тип мотивації виступає психологічним барєром для прояву пізнавальної самодіяльності. Сюди відносяться зовнішні стосовно пізнання мотиви.

Обдаровані діти виявляють себе ще в ранньому дитинстві, але не завжди, на жаль, вони знаходять підтримку у своїх учителів, тому що виявляють бунтарські прояви і не вписуються в загальноприйняті стандарти.

Виходячи з усього перерахованого вище, можна сказати, що розуміння творчості в такому виді дозволять зробити висновок про те, що немає творчих здібностей, що існують паралельно з загальними і спеціальними (поділ коефіцієнта інтелекту і креативності Гілфордом). Разом з тим, творчий потенціал особистості не є результат чисто кількісного росту здібностей. Те, що прийнято називати творчими здібностями, з погляду Д.Б. Богоявленської, є здатність до здійснення ситуативно нестимульованої продуктивної діяльності, тобто здатність до пізнавальної самодіяльності. Її прояв не обмежений сферою професій розумової праці і характеризує творчий характер будь-якого виду праці.

Розуміння творчих здібностей Д.Б. Богоявленської і її послідовників не збігається з тим, що в даний час розглядається як загальну обдарованість (високий рівень розвитку здібностей).

Але воно не збігається і з другою концепцією, що представляє «креативність» чи «творча обдарованість». У противагу Гілфорду вони говорять, що рух думки в різних напрямках не є результатом його руху вшир, а, навпаки, усередину.

Чи можна розвивати обдарованість? Звичайно! Представлене розуміння природи обдарованості і наявність адекватної методики її діагностики дозволяють безпосередньо перейти до побудови системи розвитку творчих здібностей і обдарованості.

Це - насамперед створення оптимальних умов для прояву і становлення творчих можливостей учнів, що має на увазі в першу чергу зняття обмежень, барєрів, що прямо придушують творчий ріст дітей. Тому обовязковим моментом програми є вимога гнучкості в її організації, що допускає зміни по параметрах темпу, обсягу і предметного змісту навчальної програми. Ця гнучкість програм дозволить, з одного боку, забезпечити дійсне одержання суспільно необхідного рівня утворення, а з іншого боку - дозволить максимально через власний вибір і зусилля просунутися тим, хто на це здатно.

Робота з обдарованими дітьми припускає наявність даних про структурно-якісні характеристики обдарованості, методик їхнього виявлення і розвитку, а потім організаційних заходів, у рамках яких і здійснюється практична робота по подальшому розвитку творчих здібностей і обдарованості.

5. Два способи пізнання - шлях еволюції людства

Загальних методів в історії пізнання - два: діалектичний і метафізичний. Це загально-філософські методи.

Діалектичний метод -- це метод пізнання дійсності в її суперечливості, цілісності і розвитку.

Метафізичний метод -- метод, протилежний діалектичному, з його допомогою розглядають явища поза їх взаємним звязком і розвитком. З середини 19-го століття метафізичний метод все більше і більше витіснявся з природознавства діалектичним методом.

6. Фантазія і творча діяльність

Творча уява становить значний інтерес як здібність, яка відіграє важливу роль в усіх сферах людської діяльності і є її складовою частиною.

К. Маркс писав: «Ми передбачаємо працю в такій формі, в якій вона є виключно надбанням людини. Павук робить операції, що нагадують операції ткача, і бджола будовою своїх воскових комірок осоромлює деяких людей-архітекторів. Але й найгірший архітектор від найкращої бджоли з самого початку відрізняється тим, що, перш ніж будувати комірку з воску, він уже збудував її у своїй голові. В кінці процесу праці виходить результат, який уже на початку цього процесу був в уяві людини, тобто ідеально. Людина не тільки змінює форму того, що дане природою: в тому, що дане природою, вона здійснює разом із тим і свою свідому мету, яка як закон визначає спосіб і характер її дій і якій вона повинна підкоряти свою волю».

Саме таке попереднє створення продуктів діяльності можливе головним чином тільки завдяки творчій уяві. Скільки б людина не розмірковувала, як би палко не бажала чогось, без неї вона не рушить з місця ні в теорії, ні в практиці.

Наукові відкриття -- не результат абстрактно логічних операцій над уже відомими посиланнями. Істинно наукове дослідження полягає в тому, щоб за допомогою творчої фантазії побачити явища світу зовсім по-новому, в нових звязках і відносинах.

Особливо рельєфно роль уяви виступає в експериментальному дослідженні, яке виходить з певної гіпотези. Експериментатор має подумки уявити таку конкретну ситуацію, яка б дала можливість перевірити цю гіпотезу.

Щодо участі фантазії у художній творчості існує чимало цікавих і ґрунтовних міркувань. В.Г. Бєлінський, беручи винятковий приклад, коли літературознавець тільки наводить дійсно історичну подію, зазначає, що все ж і в цьому випадку обійтись без фантазії неможливо.

Уява має місце і в технічній творчості. «Кожний винахід, -- пише Т. Рібо, -- великий чи малий, раніш ніж зміцніти і фактично здійснитися, був народжений в уяві. Для того, щоб плуг, який спочатку був простим шматком дерева з обпаленим наконечником, перетворився... на те, чим він став тепер, після довгого ряду змін... хтозна, скільком уявам довелось над ним попрацювати... Всі речі, які ми застосовуємо у повсякденному житті, не виключаючи найпростіших і звичайних, становлять... кристалізовану уяву».

Творча фантазія бере участь також і в духовному формуванні особистості. Активне життя людини починається в грі, і саме в ній фантазія створює особливий новий світ, в якому дитина почуває себе повним господарем і завдяки якому вона, граючись, дістає можливість збагнути найпростіші відношення в оточуючій її дійсності. В.Г. Бєлінський писав, що в дитинстві фантазія є переважно здатністю і силою душі, головним її діячем, першим посередником між духом дитини та світом дійсності, що існує зовні. Крім того, як слушно зазначає Е. Мейман, «фантазія є першою формою діяльності, за допомогою якої свідомість дитини перероблює засвоєний матеріал наочних уявлень і перетворює цей матеріал на її справжнє духовне надбання».

Творча фантазія має знайти здоровий вихід у людських учинках. Люди чомусь більше дбають про пасивне сприймання і майже зовсім забувають про виховання фантазії.

Підростаюче покоління не завжди оволодіває творчою силою фантазії, а стає пригніченим її руйнівною силою, спрямованою на принципи моралі, і т. д. Психологи занепокоєні тим, щоб дати уявленням молоді здоровий напрям. Навіть західна соціальна гігієна вказує на шкідливий вплив коміксів та фільмів-жахів на психіку людей.

У зрілому віці фантазія не деградує, як думають деякі психологи, вона лише переключається на виконання нових завдань, які ставить перед людиною суспільство, та істотно перетворюється.

У листах останніх років свого життя Ф. Енгельс особливо підкреслював той факт, що, незважаючи на основне положення історичного матеріалізму про визначальну роль суспільного буття, не можна забувати про те, що свідомість, своєю чергою, впливає на суспільне буття і вказує шляхи його перетворення. Люди творять історію в активній праці. Вони, пізнаючи закони суспільного розвитку, заглядають у майбутнє, передбачають його.

7. Натхнення і творча криза

Натхнення - це стан, в якому людина здатна творити продуктивно. Про важливість натхнення не варто говорити. Воно потрібно в будь-якому творчому процесі, оскільки дозволяє продуктивно, ефективно, якісно і з повною віддачею провести час. Виникає питання, а звідки ж його брати?

Коли натхнення вас покидає і ви переживаєте творчу кризу, коли вам складно закінчити почату справу, досліджуйте інші творчі витвори.

Перерахуємо види діяльності, які допомагають знайти натхнення багатьом творчим людям в сучасному світі:

1) процес постійного пошуку;

2) постійне пізнання і вдосконалення;

3) любов до своєї справи;

4) творчість в інших справах;

5) наявність мети і мотиву;

6) тотальність, тобто повне інтелектуальне і емоційне зосередження на тому, чим людина займається. Іншими словами, повна концентрація або занурення.

Наведемо простий приклад того, як не треба робити: жінка на кухні під час миття посуду, дивиться телевізор, одночасно думає про дітей, про чоловіка і про покупки в магазині на наступний тиждень, і при цьому їй вдається говорити по телефону. Все це відволікає від основного виду діяльності - миття посуду. В результаті посуд вимитий не якісно або не ефективно проведено час. Те ж саме в будь-якій справі. Якщо ви не повністю зосереджені на ньому, то діяльність протікає менш результативно, менш ефективно і менш якісно;

7) здоровий спосіб життя, фізична розкутість, добра фізична форма. Давно вже було доведене, що люди фізично розвинуті, ведучі здоровий спосіб життя більш якісно, продуктивно живуть і творять;

8) спілкування, оскільки воно є найефективнішим способом розвитку людства. Без нього людський розвиток гальмується;

9) вивчення і дослідження чужої творчості. Чим повніше пізнається чужа творчість, тим досконаліше ваше. На цьому пункті зупинюся детально через його важливість. Які існують доступні способи пізнання чужої творчості:

- читання книг;

- проглядання фільмів;

- слухання музики;

- дослідження витворів мистецтва, таких як скульптура, полотна відомих художників, архітектура і багато що інше;

- особливо важливо досліджувати те, що ви любите і чим ви займаєтеся;

- захоплення і любов до цього світу. Адже наш світу - це продукт великої творчості не тільки людей, але і всього Всесвіту;

- пізнання самого себе, рефлексія, тому що ми є шедевром прекрасного творчого процес під назвою життя;

10) і найважливіше - сама творчість. Необхідно займатися творчістю. Без спроби творити людина не стане творцем. А скільки натхнення ви отримаєте від самого процесу.

8. Творчість і сублімація

У статті «"Культурна" сексуальна мораль і сучасна нервозність» Фрейд зазначає, що наша культура в цілому побудована на витісненні потягів, пристрастей. Кожна людина поступається частиною свого надбання, своєю владою, агресивними і мстивими схильностями своєї особи. На цій основі виростають матеріальні та ідеальні блага культури. Але витіснені потяги настійно вимагають своєї реалізації. За її неможливості людина використовує заміщення. Здатність замішувати вихідну сексуальну мету іншою, несексуальною, але спорідненою психічно, називається сублімацією. Життєвий досвід, як твердять психоаналітики, показує, що безмежно продовжувати цей процес заміщення не можна. Певна частина безпосереднього сексуального задоволення необхідна для більшості організмів. Незадоволення цієї частини, яка в різних людей досить індивідуальна, карається хворобами.

Сублімація сили статевого інстинкту, відвертання його в бік вищої культурної мети стають можливими лише для мізерної меншості людей та й то тимчасово, і менш за все -- в пору полумяної юності. Більшість людей через те стають неврастеніками.

Відношення між можливою сублімацією та необхідністю сексуального задоволення коливається для окремих людей, навіть для різних покликань, професій. Стримання для митця майже неможливе, утримання для молодого вченого - нерідке явище. Вчений завдяки утриманню може набути сил для своїх занять. У митця художня працездатність, на думку Фрейда, буде сильно підвищеною завдяки статевим переживанням.

У праці «Цивілізація та її невдача» Фрейд указує на три засоби боротьби з життєвими труднощами. Перший -- це вольове відхилення невдач, другий -- фіктивні задоволення, що зменшують нещастя, третій -- різні токсичні речовини, які роблять нас байдужими до цих нещасть.

Сублімація допомагає спрямувати інстинктивні прагнення так, щоб вони не були фрустровані, пригнічені оточенням. Сублімація стає найбільш успішною, коли індивід знає, як підвищити свою здатність до отримання задоволення від своєї інтелектуальної праці. Це вдається небагатьом. Проте сублімація не забезпечує повного захисту від психічних страждань. Адже цей захист вразливий, доступний для нападок.

Мистецтво, як вважає Фрейд, -- ілюзія, що відводить від життя за допомогою фантазії. Мистецтво збуджує нас як слабкий наркотик і дає нам тимчасове сховище від труднощів. Його вплив не настільки сильний, щоб дати нам забуття реальної злиденності. Естетична діяльність не допомагає в наших стражданнях, але дає значну компенсацію. Фрейд твердить, що сублімація інстинкту є дуже помітною рисою культурної еволюції і робить можливими вищі розумові дії, наукову, художню, ідеологічну активність, щоб відігравати таку важливу роль у цивілізованому світі. Культура «мас в собі значну частину психічної енергії. Культура потребує брати її із сексуальності», -- заявляє основоположник психоаналізу.

Теорію сублімації Фрейда було піддано серйозній критиці навіть деякими його послідовниками, правда, з метою вдосконалення і дальшого розвитку. У Фрейда залишалося незрозумілим, чому в одного індивіда якісь конфлікти призводять до неврозів, а інші, схожі конфлікти, знаходять вияв у художній творчості. Психоаналітики намагаються визначити різницю між мотивами цих форм діяльності. Бажання сили, слави та жіночої любові, що їх Фрейд вважав провідними мотивами творчості, можуть траплятися в деяких митців. Але ці мотиви не мають загального характеру і суттєвого звязку зі змістом творчості.

Бажання експресії, вираження емоції, свідомого або несвідомого, мають, за Биховським, незрівнянно більше значення. Мотивація митця найчастіше є бажанням відтворити минулий досвід -- щасливий або нещасливий, уберегти його від зникнення. Повторення емоцій минулого страждання має слугувати меті подолання їх негативного впливу на психіку. Це досягається шляхом активного відтворення і трансформації з використанням засобів, властивих для художніх творів.

Функція «ego» («Я»), за Биховським, -- опредметнювати сирий матеріал несвідомого в художніх творах. Чим сильніше «ego», тим краще воно може вирішити це велике завдання, тим більше воно може відділити себе від хаосу витіснених ефектів і всього несвідомого. Тому письменник може проектувати різні сторони своєї особистості на характери своїх героїв. У цьому проектуванні він стає верховним майстром свого уявного лялькового театру -- замість того щоб самому бути маріонеткою.

Митець хоче увічнити у своїх творах власний досвід і запобігти особистому зникненню у вічній течії життя, у вічному потоці й перетворенні.

З поняттям сублімації психоаналітики тісно повязують поняття ідентифікації та розкривають роль цього явища у художній творчості.

Під ідентифікацією психоаналітики розуміють перенесення людини в ситуацію третьої особи з наступними афективними та інтелектуальними реакціями на це перенесення. Вони вбачають у цьому запоруку успіху при лікуванні, оскільки воно дає пацієнтові можливість відреагувати на свої незжиті афекти і звільнитися від їхнього патогенного впливу.

За неможливості прямо виявити статеву енергію вона перетворюється на енергію другого порядку, стає джерелом творчої уяви. Саме в цій сублімації енергії статі важлива роль належить ототожненню. У творчості митець позбувається комплексів, які могли б привести його до неврозу. В ідентифікації зі своїми героями він відреаговує на свої незадоволені афекти, які не можуть знайти застосування в житті. При цьому психоаналітики зауважують, що творчість є соціальним продуктом. Але насправді це залишається декларацією: адже соціальна природа людини, пояснена з позицій класичної психоаналітичної теорії, має лише негативний смисл.



Список літератури

1. Бердяєв М.Н. Самопознание ”Смысл творчества переживание творческого экстаза”. -М:, 1990

2. Бичко К.М. Философія. Курс лекцій. -К,. 1991

3. Іванов В.П. Человеческая деятельность - познание - искусства. -К., 1977

4. Маслоу А. «По направлению к психологии бытия».--М.: Эксмо-Пресс, 2002. -- 272с.

5. Коршунов А.М. Теория отражения и творчество. -М., 1971

6. Коршунов А.М. Творчество и социальное познание. -М., 1988

7. Надольний І.Ф. Філософія. Навчальний посібник. -К., 1997

8. Роменець В.А. Фантазія, пізнання, творчість. -К., 1965

9. Роменець В.А., Маноха І.П. Історія психології XX ст. -К., 1998

Размещено на Allbest.ru