Делінквентна поведінка підлітків

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

Актуальність теми курсової роботи. Дестабілізація економіки, спад виробництва, зниження життєвого рівня в країні, руйнування старої системи цінностей і стереотипів, що регулювали відносини особи з суспільством, - все це хворобливо переживається населенням, відображаючись на його соціальному самопочутті. Соціальні кризові процеси, що відбуваються в сучасному суспільстві, негативно впливають на психологію людей, породжуючи тривожність і напруженість, озлобленість, жорстокість і насильство. Важкий економічний стан країни привів наше суспільство до серйозних труднощів і внутрішніх конфліктів, до значного збільшення рівня поширеності і різноманіття форм аморальних вчинків, злочинності і інших видів поведінки, що відхиляється від норми. Статистика свідчить про зростання поведінки, що відхиляється, серед осіб різних соціальних і демографічних груп.

Особливо важко в цей період прийшлося підліткам. Тривожним симптомом є зростання числа неповнолітніх з делінквентною поведінкою, що виявляються в асоціальних діях (алкоголізм, наркоманія, порушення громадського порядку, хуліганство, вандалізм і ін.). У крайніх формах стали виявлятися жорстокість і агресивність. Різко зросла злочинність серед молоді. З'являється все новий вигляд поведінки, що відхиляється: підлітки беруть участь у воєнізованих формуваннях, в рекеті, співробітничають з мафією, займаються проституцією і сутенерством. В порівнянні з недавнім минулим, зросло число тяжких злочинів, буденна свідомість фіксує збільшення конфліктів і фактів агресивної поведінки людей.

Зростання агресивних тенденцій в підлітковому середовищі відображає одну з щонайгостріших соціальних проблем нашого суспільства, де за останні роки різко зросла молодіжна злочинність, особливо злочинність підлітків. При цьому турбує факт збільшення числа злочинів проти особи, що спричиняють за собою тяжкі тілесні ушкодження. Почастішали випадки групових бійок підлітків, що носять запеклий характер.

Отже, проблема делінквентної поведінки є однією з актуальних проблем соціальної педагіки.

Мета дослідження: вивчення причин і наслідків делінквентної поведінки підлітків.

Об'єкт дослідження: делінквентна поведінка підлітків.

Предмет дослідження: вивчення причин, що спонукають підлітків до делінквентної поведінки.

Гіпотеза дослідження:

1. Позитивний ефект при попередженні делінквентної поведінки підлітків можливий при проведенні планомірної, цілеспрямованої роботи з підлітками даної категорії.

Методи:

1. Вивчення причин та наслідків делінвентної поведінки.

2. Вивчення нормативної документації.

Завдання дослідження:

Завдання курсової роботи обумовлені її метою:

- Оцінити соціальну ситуацію неповнолітніх правопорушників, виявити роль і питома вага сімейної депривації, найближчого соціального оточення в генезі кримінальної активності;

- Оцінити вплив вікового і нозологічного факторів на характер кримінальної активності неповнолітніх;

позначити основні напрями реабілітації неповнолітніх правопорушників, оптимізувати підходи до реабілітації в залежності від характеру психічних розладів, особистісних особливостей, соціального статусу підлітків.

Вирішуючи ці завдання, ми будемо спиратися на наявні в нашому розпорядженні літературні дані та результати власних досліджень.

1. Делінквентна поведінка як соціально-педагогічна проблема

підліток неповнолітній депривація кримінальний

Делінквентна поведінка підлітків має виражену вікову специфіку. Це пов'язано з психологічними та психофізіологічними особливостями підліткового віку як перехідного між дитинством і юністю. Значний психоендокринні зрушення відіграють велику роль у виникненні або маніфестації різних психічних розладів, поведінкових реакцій, на основі яких виникають поведінкові девіації, в тому числі такі, як кримінальний стереотип поведінки. Зміна ведучого типу діяльності веде до посилення взаємодії між підлітками, виникнення підліткових груп, в тому числі і асоціальної спрямованості. Недостатня стійкість морально - етичної сфери, упертість і протидія радам з сугестивністю і схильністю до індукування, підлітковий максималізм, прагнення до визнання в своїй групі, підпорядкування себе випадковим кумирам - особливості підлітків, які поряд з несприятливими соціальними, мікросоціальними умовами, а також конституціональними особливостями сприяють виникненню і закріпленню делінквентної та кримінальної поведінки.

Причини які спонукають підлітків до делінквентної та криміногенної поведінки в літературних джерелах.

На сьогоднішній день проблема правопорушень неповнолітніх є і залишається однією з гострих проблем українського суспільства. над пошуком шляхів її вирішення працює широке коло фахівців різних наукових галузей: кримінології, юриспруденції, психології, педагогіки, соціальної педагогіки, соціології, правознавства тощо.

Основними причинами правопорушень неповнолітніх є:

1. Соціально-економічні: зубожіння населення; відсутність цивілізованих ринкових відносин; розвиток тіньової економіки; зростання в суспільстві соціальної напруги, рівня безробіття, зокрема серед молоді (кожний третій випускник школи, ліцею та кожний п'ятий випускник вищих навчальних закладів - безробітні). Окрім цього, політична нестабільність загострює економічну та соціальну ситуацію в Україні.

2. Несприятливе сімейне оточення (сорок відсотків неповнолітніх правопорушників виховувалося в неблагополучних сім'ях: з них 30% - у неповних, 45% - у конфліктних, 25% - в асоціальних і кримінальних сім'ях). У той же час шістдесят відсотків неповнолітніх правопорушників виховувалося в зовнішньо благополучних сім'ях, проте, з них 55% виховувалося в матеріально незабезпечених сім'ях, 35% - у сім'ях із низьким культурно - освітнім рівнем батьків, а 10% - у досить заможних родинах).

3. Проблеми у взаємостосунках неповнолітнього в шкільному середовищі (антипедагогічні методи роботи вчителів із важковиховуваною дитиною, конфліктні ситуації в класному колективі, неуспішність у навчанні, слабкий зв'язок між школою та сім'єю).

Окремо потрібно виділити низький рівень правової освіти та виховання в школі та сім'ї й формування на цій основі правового нігілізму - негативного або байдужого ставлення до норм державного права.

4. Негативний вплив позашкільного середовища: скорочення системи закладів дозвілля для неповнолітніх призводить до незайнятості вільного часу дітей та підлітків (в Україні три тисячі населених пунктів не мають жодного закладу культури, 6,5 тисяч культурних закладів зачинено, а ще 500 знаходяться в аварійному стані); негативний вплив засобів масової інформації, що пропагандують культ фізичної сили та агресії.

Окрім цього, неформальні та кримінальні об'єднання втягують неповнолітніх до вчинення правопорушень такими шляхами:

а) спекулюванням на клановій залежності (піднесенні виняткового статусу членів певного кримінального угрупування);

б) заохоченням таких негативних рис людини як жадібність, скупість, прагнення до надмірного ризику тощо;

в) демонстрацією хибного психологічного захисту;

г) відкритим психологічним (погроза компрометації, шантаж, залякування) та фізичним (побиття, тілесні ушкодження) насильством;

д) проханнями про допомогу, порадами, настановами тощо.

Поширення в суспільстві «фонових» та взаємопов'язаних із правопорушеннями явищ як алкоголізм, наркоманія, проституція, ВІЛ-інфекція (СНІД) підвищують рівень втягнення неповнолітніх до противоправних учинків. Наприклад, спектр правопорушень, пов'язаних із наркотичними речовинами є досить широким, а саме: контрабанда, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення, пересилання, збут, організація або утримання місць для незаконного вживання наркотиків. Також злочини здійснюються з метою придбання наркотиків або в стані наркотичного сп'яніння.

5. Вікові особливості психіки підлітків, які сприяють антисуспільним проявам (акцентуація характеру, реакція групування, реакція емансипації, почуття дорослості, прагнення до самоствердження, емоційна неврівноваженість, підвищена збудливість, комфортність тощо).

6. Біологічними та генетичними причинами вчинення неповнолітніми правопорушень є порушення роботи ферментативної та гормональної систем організму; вроджені психопатії; мінімальні мозкові дисфункції внаслідок органічного враження головного мозку.

7. Екологічні - негативний вплив факторів природного середовища.

У процесі проведення профілактичної роботи соціальному педагогу потрібно в кожному конкретному випадку враховувати весь спектр причин учинення правопорушення та механізми формування кримінальної поведінки неповнолітніх.

Психофізіологічні особливості підлітка і підліткового віку.

Психофізіологічні особливості підлітка і підліткового віку, є передумовами - делінкветно - кримінальної, розглядаються з позицій, представлених в роботах А.І. Личко, Д.І. Ісаєва, Р.В. Овчарової, С. Чесс і А. Томаса, Р. Кемпебла. [4; 97]

Підлітковий період - один з найбільш складних і відповідальних в житті людини. У цьому віці йде докорінна перебудова всіх систем організму, і на фоні фізичних змін відбуваються більш глибокі зміни психіки, відбувається завершення формування характеру.

Істотні зміни відбуваються у сфері особистісних інтересів або домінант підлітка. Провідною стає «егоцентрична домінанта» за Л.С. Виготським (1930) [7; 534] - інтерес підлітка до свого фізичного і психічного «Я», до змін в ньому. Істотно підвищується увага до тіла, до відхилень від представленої норми. У когнітивних уявленнях про схему тіла включаються нові соматичні зміни, відчуття, переживання, які визначають мінливе ставлення оточуючих (схвалення, відсутність реакції, неприйняття, насмішка). Тому процес формування нової ідентичності зазвичай супроводжується переоцінкою справжніх чи уявних ознак відхилень (диспропорцій тіла), суб'єктивно значимими комплексними, аффективно - особистісними реакціями і певної нестійкістю самоідентичності.

При відповіді на запитання: «Хто Я?» Підліток активно відкидає свою приналежність до дітей, він починає думати про себе і відчувати себе як дорослий, прагне бути і вважатися дорослим. Однак, це часто викликає протидію з боку батьків, вихователів, вчителів, сторонніх дорослих. Воно може бути явним, різким, іронічним або не явним, але частіше при формальному визнанні такого права за підлітком виражається прагнення «відсунути в часі» визнання «дорослості». Це викликає труднощі у відносинах: негативізм, упертість, прагнення довести автентичність свого «Я» через несподівані вчинки, тому що інакше його не почують. Тим же пояснюється і потяг до забороненого, незвичайного, яке є для підлітка особливо привабливим. З «езопової підліткової домінанти» може бути пов'язана первинна мотивація алкоголізації та наркотизації, раннього початку статевого життя, бравада ризиком в поведінці.

Друга домінантна, установка пов'язана з тим, що сім'я і батьки втрачають свій авторитет. Вимоги батьків або їх тривога більше не виробляють на підлітка стримуючого дії. Він більше не хоче, щоб його направляли, стає «глухий до голосу, кличе до послуху» (Ж.Ж. Руссо). Його поведінка починає визначатися новим ставленням: «Якщо батьки не приймають мене таким, який я є, хай залишаються одні, без мене». Інтереси, цінності батьків, їхні установки починають сприйматися анахронічними, скрізь бачиться тільки негативне. У цей переломний у відносинах момент більшість батьків стали звинувачувати своїх дітей в егоїзмі. Тому з домінантою відходу від сім'ї у підлітка може бути пов'язано гостре переживання своєї самотності і знехтуваним в навколишньому його життя. [2; 62]

Третя домінанта пов'язана з пошуком того, хто може зрозуміти - компанії однолітків, з якими можна розділити інтереси, оцінки, захоплення; пошуком одного. Частіше підліток тягнеться до компанії юнаків старших себе, де прагне стати «своїм», він відчуває потребу дорослішати серед них. Таким чином, вийшовши з сім'ї і включившись в значущу для себе групу, яка у цей момент грає для нього роль підтримки, він набуває самостійності. Однак це не повний опис потреби в людині, що розділяє ті ж цінності й живе за тими ж законами. Психічні зрушення, якими супроводжується статеве дозрівання, безсумнівно, пробуджують потреба підлітка в любові своїх однолітків, роблять його незадоволеним своїм станом. На думку Ш. Бюлер, психічна пубертатність характеризується тим, що «Я» підлітка має розкритися для зустрічі з «Ти». Це розкриття може бути здійснено як сприйняття іншого за принципом «додатковості», значущого для своїх пробуджених потягів, або як більш висока (романтична) форма співзвуччя душ, заснована на спільному переживанні, на загальній оцінці навколишнього світу. Подібної думки дотримувалися деякі представники нової психоаналітичної школи (Берн Е., 1997, Лоуен А., 1997) і Е. Еріксон (1996) [4, 16].

Саме в підлітковому віці найчастіше проявляються акцентуації характеру. А.І. Личко визначає акцентуації характеру як крайні варіанти норми, при яких «окремі риси характеру надмірно посилені, від чого можна знайти надмірна вразливість щодо певного роду психогенних дій при хорошій або навіть зниженої чутливості до інших» (9).

Акцентуації більшою мірою зумовлені вродженими властивостями нервової системи, ніж придбаними якостями, тому усунути їх або кардинально скоригувати не надається можливим, але своєчасне їх розпізнавання і побудова виховної тактики, враховує характерологічні особливості дитини, допомогло б запобігти багато проблем особистісного розвитку, не допустити емоційних зривів або серйозних відхилень у поведінці підлітка. Більш того, будь-яка акцентуація, при створенні для неї правильних умов, робить свого володаря яскравою, цікавою особистістю, здатною домогтися успіху в житті (і навіть залишити слід в історії) саме завдяки акцентованим якостям.

Акцентуації найчастіше служать сприятливим грунтом для прояву специфічних поведінкових реакцій, властивих підлітковому віці.

В останні роки у вітчизняній літературі виділяється самостійна акцентуація характеру «криміногенного» типу, під якою розуміється «певний тип розвитку підлітка, коли з раннього дитинства визначається некерованість поведінки та труднощі соціалізації в поєднанні з порушеннями побудови загальноприйнятої системи цінностей» (Абрумова А.Г., Трайніна Є.Г.) (12). Їх поведінка відрізняється бездумною жорстокістю, відсутністю корисливих спонукань на тлі постійної впертості і агресивності. М. Клайн вказує, що поведінці представників даного типу акцентуації в ранньому дитинстві притаманні такі ознаки:

- Надактивність (дитина неспокійна, непосидюча, дуже енергійна агресивна вона постійно зачіпає дітей-однолітків, ображає їх);

- Відволікання і неуважність уваги (дитина відчуває труднощі зосередження, не здатна довести розпочату справу до кінця);

- Імпульсивність (дитина несподівано кидає почате, може легко збрехати, взяти чужу річ, порушити заборону, абсолютно не замислюючись про наслідки)

- Збудливість (дитина вкрай дратівлива, неврівноважена, часто плаче, швидко ображається, починає кричати, ламати речі, битися).

За твердженням І.А. Горьківської у 75% підлітків із спеціальних і корекційних шкіл відзначаються ознаки криміногенного типу акцентуації характеру.

Таким чином, психофізіологічні особливості підлітка можуть служити підставою для відхилень у його поведінці, але вони можуть або значно коригуватися, або збільшуватися залежно від типу материнства (сімейної атмосфери в цілому).

Наслідки делінквентно-кримінальної поведінки підлітків.

Наслідки делінквентно - кримінальної поведінки це як правило вчинення злочинів і розплата за них.

За останні роки злочинність неповнолітніх у нашій країні істотно зросла. Так, у Києві, як одному з найбільш складних за станом злочинності міст України, підліткова злочинність становить близько 14%. В даний час підлітки є самою криміногенно ураженої частиною населення. Збільшилася серед злочинців також кількість дівчаток - підлітків.

Згідно кримінального кодексу до кримінальної відповідальності підлягають особи, яким до вчинення злочину виповнилося шістнадцять років. Особи, які вчинили злочини у віці від чотирнадцяти до шістнадцяти років, підлягають кримінальній відповідальності лише за деякі види злочинів в тому числі і за умисне вбивство.

Неповнолітній, який вперше вчинив злочин невеликої тяжкості, може бути звільнений від кримінальної відповідальності, якщо його виправлення можливе без застосування покарання. У цих випадках суд застосовує до неповнолітнього примусові заходи виховного характеру.

Примусові заходи виховного характеру, передбачені частиною другою статті 105 Кримінального Кодексу, суд застосовує і до особи, яка до досягнення віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність, вчинила суспільно небезпечне діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого Особливою частиною Кодексу. [1; ст. 15]

У разі ухилення неповнолітнього, що вчинив злочин, від застосування до нього примусових заходів виховного характеру, ці заходи скасовуються і він притягується до кримінальної відповідальності.

До неповнолітніх, визнаних винними у вчиненні злочину, можуть бути застосовані такі види покарань:

1) штраф;

2) громадські роботи;

3) виправні роботи;

4) арешт;

5) позбавлення волі на певний строк.

До неповнолітніх можуть бути застосовані додаткові покарання у вигляді штрафу та позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю.

При призначенні покарання неповнолітньому суд, крім обставин, передбачених у статтях 65-67 Кодексу, враховує умови його життя та виховання, вплив дорослих, рівень розвитку та інші особливості особи неповнолітнього.

Неповнолітній, який вчинив злочин невеликої або середньої тяжкості, може бути звільнений судом від покарання, якщо буде визнано, що внаслідок щирого розкаяння та подальшої бездоганної поведінки він на момент постановлення вироку не потребує застосування покарання. У цьому разі суд застосовує до неповнолітнього такі примусові заходи виховного характеру:

1) попередження;

2) обмеження дозвілля і встановлення особливих вимог до поведінки неповнолітнього;

3) передача неповнолітнього під нагляд батьків або осіб, які їх замінюють, чи під нагляд педагогічного або трудового колективу за його згодою, а також окремих громадян на їхнє прохання;

4) покладення на неповнолітнього, який досяг п'ятнадцятирічного віку і має майно, кошти або заробіток, обов'язку відшкодування заподіяних майнових збитків;

5) направлення неповнолітнього до спеціальної навчально-виховної установи для дітей і підлітків до його виправлення, але на строк, що не перевищує трьох років. Умови перебування в цих установах неповнолітніх та порядок їх залишення визначаються законом.

До неповнолітнього може бути застосовано кілька примусових заходів виховного характеру. Суд може також визнати за необхідне призначити неповнолітньому вихователя в порядку, передбаченому законом.

Слід також відзначити широке застосування в судовій практиці відстрочки виконання вироку, яка в даний час реалізується у відношенні приблизно половини всіх неповнолітніх, засуджених до позбавлення волі. Крім того, певна частина порушників (більше 20%) звільняється від покарання або кримінальної відповідальності: матеріали з ним або передаються в комісії у справах неповнолітніх, або до них застосовуються примусові заходи виховного характеру:

1) попередження,

2) передача під нагляд батьків або осіб, які їх замінюють, або спеціалізованого державного органу,

3) покладання обов'язку загладити заподіяну шкоду,

4) обмеження дозвілля і встановлення особливих вимог до поведінки неповнолітнього.

Таким чином, реальне кримінальне покарання виконується в відношенні менш ніж половини підлітків, які роблять кримінально - карані діяння. Враховуючи те, що відносно повнолітніх не передбачено ряду покарань, а окремі (наприклад, штраф, виправні роботи) застосовуються дуже обмежено, основним видом реального (виконується) покарання є позбавлення волі, яке особи, осуджені у неповнолітньому віці, відбувають у виховних колоніях.

Якщо ж підліток, який вчинив правопорушення, не досяг віку притягнення до кримінальної відповідальності, тобто йому не виповнилося 14 років, або застосування до нього заходів кримінального покарання визнається недоцільним, але він тим не менше потребує особливих умов виховання, то такий підліток направляється до спеціальної навчально-виховної установи.

При визначенні покарання для неповнолітнього повинні враховуватися і особливості дитячої психології, і можливість заходів реабілітації, при цьому необхідно володіти, крім юридичних знань, основами педагогіки та соціальної роботи. У світовій практиці для подібних випадків існує ювенальна юстиція.

Ювенальна юстиція - це сукупність правових механізмів, медико-соціальних, психолого-педагогічних та реабілітаційних, а також інших процедур і програм, призначених для забезпечення найбільш повного захисту прав, свобод і законних інтересів неповнолітніх, а також осіб, відповідальних за їх виховання, реалізованих системою державних і недержавних органів, установ і організацій.

2. Експериментальне дослідження психологічних особливостей делінквентої поведінки підлітків

2.1 Дослідження ціннісних орієнтацій особистості

Систематизація наукових даних щодо проблеми делінквентної поведінки підлітків дозволила констатувати, що аналіз стану її дослідження вимагає реалізації системного підходу, який визначає взаємозв'язок різноманітних несприятливих детермінант, які негативно позначаються на процесі становлення особистості неповнолітнього та його поведінці.

Аналіз літературних джерел показав, що делінквентну поведінку підлітків дослідники пов'язують із: конфліктністю (Л.С. Алексєєва, В.І. Ілійчук, С.Б. Кузькова, В.М. Радчук, В.С. Филипчук), зниженням успішності (М.І. Дідора, З.Г. Зайцева, О.М. Коропецька, С.Д. Максименко), адиктивною поведінкою (Н.Ю. Максимова, С.В. Толстоухова), акцентуаціями характеру (А.А. Вдовиченко, З.С. Карпенко, А.Е. Лічко), агресивними діями (О.Б. Бовть, В.В. Іванова, Н.Д. Левітов, Т.В. Палько, С.Г. Шебанова), дезадаптацією (І.А. Белінська, Г.М. Федоришин), виникненням правопорушень (Б.Н. Алмазов, Л.А. Грищенко, В.Д. Єрмаков, І.В. Козубовська), фрустрацією (М.І. Єнікеєв, В.П. Москалець, М.В. Савчин), девіаціями та маргінальністю (Н.Ю. Максимова, Л.Е. Орбан-Лембрик).

З огляду на психолого-педагогічні дослідження, делінквентну поведінку підлітка можна розглядати як результат взаємодії двох чинників: умов мікросередовища (вплив сім'ї і школи, психологічні труднощі і ускладнення, породжені проблемогенним соціумом, деформації у спілкуванні і взаємодії) та індивідуальних особливостей індивіда (суперечності, головна з яких полягає у невідповідності між суб'єктивною готовністю до дорослого життя і об'єктивною обмеженістю можливостей підлітка; психологічні колізії, які перш за все виявляють себе у вибірково-активному ставленні підлітка до оточуючого середовища, спілкування, до педагогічних впливів у сім'ї, суспільстві, до соціально-моральних цінностей і норм, запропонованих найближчим оточенням) [26, с. 48].

Підтверджено, що емоційно-когнітивна система взаємодії підлітка з різними явищами дійсності визначається характером його ціннісно-нормативних уявлень, змістом морально-мотиваційної сфери, ціннісними орієнтаціями. Поряд із ціннісно-мотиваційними уявленнями важливе значення у поясненні причин асоціальної поведінки відіграє здатність підлітка до саморегуляції і самовиховання, рівень розвитку самосвідомості і самокритичності. При цьому саморегуляція розглядається в дисертації як одна з важливих умов психолого-педагогічного подолання асоціальної поведінки підлітків, як усвідомлений вплив людини на саму себе, що виражається у стимулюванні одних і гальмуванні інших своїх дій, бажань, потреб.

Делінквентна поведінка підлітків виникає на тлі таких явищ, як зміни у характері стосунків з батьками та учителями, що виражаються у підвищеній конфліктності з ними, з ровесниками, група яких відіграє провідну роль у формуванні ціннісно-нормативних уявлень на цьому віковому етапі.

Цілісне уявлення про внутрішній світ підлітка та його суперечливий характер отримано в результаті вивчення ціннісних орієнтацій підлітків з асоціальною поведінкою та соціально спрямованою поведінкою.

Система ціннісних орієнтації визначає змістовну сторону спрямованості особистості і складає основу її відносин до навколишнього світу, до інших людей, до себе самої, основу світогляду і ядро мотивації життєвої активності, основу життєвої концепції і «філософії життя».

Найбільш поширеною в даний час є методика зміни ціннісних орієнтації М. Рокіча, заснована на прямому ранжируванні списку цінностей. М. Рокіч розрізняє два класи цінностей:

- термінальні - переконання в тому, що якась кінцева мета індивідуального існування варта того, щоб до неї прагнути;

- інструментальні - переконання в тому, що якийсь образ дій або властивість особи є переважним в будь-якій ситуації.

Цей поділ відповідає традиційному діленню на цінності-цілі і цінності-засоби.

В ході дослідження респондентам пред'являлося два списки цінностей (по 18 в кожному) на картках. У списках випробовуваний має привласнити кожній цінності ранговий номер, а картки розкласти по порядку значущості. Спочатку пред'являється набір термінальних, а потім набір інструментальних цінностей.

Дослідження проводилось на базі Путвльського РВ УМВС України в Сумській області. Вибірка становить 10 підлітків, з яких 5 - хлопчиків і 5 - дівчаток.

В ході проведення дослідження респондентам був пред'явлений набір з 18 карток з позначенням цінностей.

Завдання - розкласти їх по порядку значущості у житті.

Результати дослідження та їх узагальнення

Результати дослідження показали, що в змісті й показниках значущості загальнолюдських цінностей у сучасних підлітків простежується вплив психологічних особливостей періоду ранньої юності, чітка тенденція до пріоритету вітальних цінностей, цінностей матеріального благополуччя й умов життя. Так, найбільш значущими для всіх опитаних респондентів виявились наступні термінальні цінності: здоров'я наявність вірних і хороших друзів, любов, матеріально забезпечене життя, щасливе сімейне життя. Виокремлені підлітками значущі інструментальні цінності свідчать про бажання досягти незалежності, приймати самостійні рішення і нести особисту відповідальність за свої вчинки і за себе, позитивні тенденції в розвитку моральної свідомості: незалежність як здатність діяти самостійно і рішуче, вихованість, відповідальність як почуття обов'язку, вміння тримати слово, життєрадісність як почуття гумору, чесність. Серед моральних рис однолітків, підлітки найбільше цінують розуміння, доброту, товариськість, готовність допомогти, чесність.

Аналіз ціннісних орієнтацій за ознакою віку не виявив суттєвих розбіжностей між респондентами. Результати дослідження ціннісних орієнтацій за статевою ознакою свідчать про певні відмінності у перевагах юнаків і дівчат. Так, до спільно виокремлених цінностей юнаки додають життєву мудрість, що пояснюється бажанням скоріше стати дорослими, бо зрілість, як правило, асоціюється з життєвою мудрістю. Дівчат характеризує прагнення до лідерства, намагання продемонструвати свою унікальність і неповторність, оскільки найбільш значущими вони вважають наступні цінності: суспільне визнання як повага оточуючих, колективу, товаришів, незалежність у вчинках і судженнях, акуратність.

Отже, вивчення тенденцій у духовно-культурних цінностях і ціннісних орієнтаціях дає змогу проникнути в глибинні процеси, що відбуваються в суспільно-політичному, економічному й культурному житті нашого суспільства, виявити взаємозв'язки і взаємозалежності між змінами, що відбуваються в системі цінностей і ціннісних орієнтацій суспільства й індивіда (соціальної групи, класу, нації).

2.2 Діагностика асоціальної поведінки підлітків

Мета дослідження - аналіз проблеми делінквентної поведінки сучасних підлітків та засобів її корекції.

Завдання дослідження:

1) дослідити структуру делінквентної поведінки;

2) виявити схильність до делінквентності у поведінці підлітків;

3) виявити вплив спортивної діяльності на їх соціалізацію.

Було використано такі тести:

1. Методика Кеттелла, мета якої - оцінка розвитку особистих якостей, які становлять 16 факторів: 1) стриманий - товариський (фактор А); 2) мислення конкретне, обмежене - абстрактне (фактор В); 3) емоційно нестійкий - стійкий (фактор С); 4) залежний від групи - самостійний (фактор Е); 5) серйозний - безтурботний (фактор Р); 6) з вираженим «Я» - непринциповий (фактор G); 7) боязкий - схильний до ризику (фактор Н); 8) твердий - м'який (фактор J); 9) довірливий - підозріливий (фактор L); 10) практичний - з багатою уявою (фактор М); 11) прямолінійний - гнучкий (фактор N); 12) спокійний - неспокійний (фактор О); 13) схильний до новаторства - консервативний (фактор Q1); 14) поступливий - напористий (фактор Q2); 15) спонтанний - контролюючий себе (фактор Q3); 16) спокійний - напружений (фактор Q4).

2. Методика виявлення схильності до відхилень у поведінці (А. Орел), метою якої є виявлення схильності до тих чи інших девіацій у поведінці підлітків. Вона становить сім шкал: 1) настановлення на соціальну бажаність; 2) схильності на соціальну бажаність; 3) схильності до аддиктивної поведінки; 4) схильності до самопринижуючої і саморуйнівної поведінки; 5) схильності до агресії і насилля; 6) контролю емоційних реакцій; 7) схильності до делінквентної поведінки. У нашому дослідженні розглядається чотири з них.

3. Експрес діагностика наркотичного узалежнення і соціально неадекватної поведінки учнів.

У дослідженні брали участь 10 підлітків які проживають на території

Путивльського району які мають складні стосунки в сім'ї, алкогольну, чи наркотичну залежність одного з членів сім'ї.

Результати дослідження та їх узагальнення

Для визначення особистісних якостей підлітків за методикою Кеттелла отримано наступні дані (таблиця 1).

Фактор (А) - у 25,8% випадків у підлітків виявлено такі риси характеру, як холодність, надмірна скептичність, негнучкість у ставленні до людей.

Фактор (В) - у 71% відносно примітивне мислення, труднощі у навчанні.

Фактор (С) - у 29,4% низька толерантність до емоціогенних факторів, невпевненість у собі, підвищена дратівливість, часті випадки хвилювання.

Фактор (Е) - у 41% надмірна сором'язливість, у конфліктах звичайно обвинувачує інших, сам для себе є «законом».

Фактор (Р) - у 15% підвищена обережність, розважливість, стриманість, іноді песимістичність, суворість.

Фактор (G) - у 61% схильність до зміни настрою, впливу випадку, прагнення не підлягати правилам, ізолювати себе від впливу колективу.

Фактор (Н) - у 35% сором'язливість, боязкість, обережність, прагнення перебувати в тіні, віддає перевагу вузькому колу друзів.

Фактор (J) - у 70% надмірна самовпевненість, суб'єктивність, гіпертрофічне прагнення до незалежності, скептицизм, іноді цинізм, прагматизм.

Фактор (L) - у 75% надмірне вагання, підозрілість, спрямованість інтересів переважно на самого себе, зарозумілість, пошук вад у інших.

Фактор (М) - у 31% багата уява, заглибленість у себе, безпорадність у практичних справах, іноді нереальність суджень, пов'язана з сильними реакціями, складні відносини у колективі.

Фактор (N) - у 28% ощадливість, спокуса, несентиментальність, іноді цинізм, брутальність.

Фактор (О) - у 54% надмірне занепокоєння, хвилювання, погані передчуття, непевність.

Фактор (Q1) - у 31,5% скептицизм, сумніви в нових справах, заперечення змін.

Фактор (Q2) - у 14% залежність від чужої думки, надання переваги ухваленню рішення разом з іншими людьми, орієнтування на соціальне схвалення.

Фактор (Q3) - у 19% недисциплінованість, внутрішня конфліктність, недотримання правил, підпорядкованість своїм пристрастям, низький рівень самоконтролю.

Фактор (Q4) - у 48% збудженість, схвильованість, дратівливість, нетерплячість, надлишок спонукань, що не знаходить розрядки, іноді млявість, недостатня мотивація, іноді лінощі.

Таблиця 1. Оцінка розвитку особистісних якостей підлітків (n = 30), які становлять 16 факторів (х ± d)

Особистісні якості	х±д
1.	Замкнутість	118 + 1,8
2.	Примітивне мислення	75 + 1,4
3.	Невпевненість у собі	98 ± 2,02
4.	Надмірна сором'язливість, конфліктність	143 ±2,01
5.	Песимістичність, суворість	16 + 0,5
6.	Ізольованість від впливу колективу	64 ± 1,1
7.	Сором'язливість, боязкість, обережність	37 ± 2,3
8.	Гіпертрофічність, цинізм	74 ± 1,7
9.	Підозрілість	79 + 2,2
10.	Складність відносин у колективі	32 ±2
11.	Цинізм, брутальність	29 ±1,8
12.	Хвилювання, зайве занепокоєння	180 ±2,4
13.	Скептицизм	105 ± 1,9
14.	Залежність від чужої думки	15 ± 2,4
15.	Недисциплінованість, внутрішній конфлікт	19 ± 2,6
16.	Збудженість, схвильованість, дратівливість	51 ± 2,3

За методикою схильності до відхилень у поведінці (А. Орел) отримали наступні дані (таблиця 2).

Підлітки схильні: 83% - до аддиктивної поведінки; 63,3% - до агресії та насильства; 46,6% - до делінквентної поведінки; 36,6% - до самоушкоджуючої і саморуйнівної поведінки. Крім того, якщо респондент схильний до «делінквентної» популяції, то його результати відповідали тестовим нормам, розрахованим для «делінквентної» вибірки.

Таблиця 2. Оцінка схильності підлітків (n = 30) до відхилень у поведінці (х + d)

№	Відхилення у поведінці	х±д
1.	Схильність до адиктивної поведінки	15,68 ± 2,3
2.	Схильність до агресії та насилля	22 ± 2,2
3.	Схильність до делінквентної поведінки	17 ± 1,7
4.	Схильність до самопринижуючої і саморуйнівної поведінки	19 + 1,4

Отже, наші дослідження дозволили виявити у підлітків схильність до відхилення у поведінці, про що свідчить високий процент показників у тестах. Встановлено найбільш високі критерії в таких показниках: схильність до мінливості, вплив випадку, прагнення не підлягати правилам, ізолювати себе від впливу колективу; надмірна самовпевненість, суб'єктивізм, гіпертрофічність, прагнення до незалежності, скептицизм, іноді цинічність, прагматизм; зайвий сумнів, підозрілість, спрямованість інтересів переважно на себе, зарозумілість, пошук вад у оточуючих; зайве занепокоєння, хвилювання, погані передчуття, невпевненість; збудженість, схвильованість, дратівливість, нетерплячість, надлишок спонукань, що не знаходять розрядки, іноді млявість, недостатня мотивація, лінощі. Більшість опитаних схильна до адиктивної поведінки і конфліктності; встановлено високий рівень невротизації.

Для діагностики наркотичного узалежнення і соціально неадекватної поведінки, а також їх внутрішньо сімейних, шкільних та дружніх стосунків учням були запропоновані твердження, - які поділені на 7 розділів [Додаток 3]. Кожний розділ містив 5 висловлювань, що стосуються ставлення до вживання психоактивних речовин (куріння, алкоголь, наркотики, наркотично діючі речовини). Завдання полягало в тому, щоб вибрати той варіант відповіді, з яким згідні.

Таблиця 3. Відсоток учнів, які вибрали номери тверджень анкети

№ п/п	Розділи	у %
1.	Моє ставлення до куріння	93	7
2.	Моє ставлення до вживання алкоголю	73	20	7
3.	Моє ставлення до вживання наркотиків	93	7
4.	Моє ставлення до вживання наркотично діючих речовий (клей, гас, фарба тощо)	94	6
5.	Моя сім'я	86	7	7
6.	Мої вчителі	86	14
7.	Мої друзі	86	14
	Твердження	1	2	3	4	5

Отже, наші дослідження дозволили виявити у підлітків відсутність узалежнення на момент проведення опитування і лише частина респондентів має тенденцію до виникнення узалежнення (що стосується ставлення до куріння, наркотиків та алкоголю), але в цілому рівень його є дуже низький, про що свідчить процент показників у тестах.

Отже, проблема асоціальної поведінки підлітків в сучасному суспільстві існує. Виникає потреба пошуку адекватних педагогічних засобів впливу на цих дітей та корекції такої поведінки.

В сучасних умовах профілактична робота асоціальної поведінки набула останнім часом особливо гострої актуальності у зв'язку з тенденцією, що позначилася в країні, зросту злочинності, і особливо злочинності неповнолітніх. Росте число тяжких, особливо жорстоких злочинів, росте організована злочинність, у яку усе більше втягується молодь [21, с. 136].

Профілактика асоціальної поведінки припускає систематично здійснюваний, цілеспрямований попереджувальний вплив на окремих осіб, що ведуть антигромадський спосіб життя, із метою попередження злочинів і інших асоціальних проявів.

У виховній роботі з важковиховуваними підлітками головною ланкою повинен стати принцип «зроби себе сам» на основі загальнолюдських цінностей. Перехід до самовиховання, до самостійності особистості повинний і може стати природним способом задоволення потреби підлітків у самостійності й самоствердженні [18, с. 44].

Тільки самостійна праця, що має для підлітка особистісний зміст, може змінити його систему потреб, переорієнтувавши її із споживання на творення. Гуманізація відносин суспільства і психічних можливостей до самостійної трудової діяльності й участі в житті суспільства.

У праці і спілкуванні, у різноманітній творчій діяльності виховуються моральні початки особистості, формуються її цілі, ідеали, інтереси й потреби, корисні для суспільства.

Висновки

Проблема делінквентної поведінки є однією з актуальних проблем. Ріст масштабів злочинності, труднощі корекції девіантного поводження, наявність безлічі теоретичних концепцій обумовлюють особливий інтерес до вивчення цього явища.

Систематизація наукових даних щодо проблеми делінквентної поведінки підлітків дозволила констатувати, що аналіз стану її дослідження вимагає реалізації системного підходу, який визначає взаємозв'язок різноманітних несприятливих детермінант, які негативно позначаються на процесі становлення особистості неповнолітнього та його поведінці.

З огляду на психолого-педагогічні дослідження, асоціальну поведінку підлітка можна розглядати як результат взаємодії двох чинників: умов мікросередовища (десоціалізуючі впливи сім'ї і школи, психологічні труднощі і ускладнення, породжені проблемогенним соціумом, деформації у спілкуванні і взаємодії) та індивідуальних особливостей індивіда (суперечності, головна з яких полягає у невідповідності між суб'єктивною готовністю до дорослого життя і об'єктивною обмеженістю можливостей підлітка; психологічні колізії, які перш за все виявляють себе у вибірково-активному ставленні підлітка до оточуючого середовища, спілкування, до педагогічних впливів у сім'ї, суспільстві, до соціально-моральних цінностей і норм, запропонованих найближчим оточенням).

Результати проведеного дослідження показали, що в змісті й показниках значущості загальнолюдських цінностей у сучасних підлітків простежується чітка тенденція до пріоритету вітальних цінностей, цінностей матеріального благополуччя й умов життя. Так, найбільш значущими для всіх опитаних респондентів виявились наступні термінальні цінності: здоров'я, наявність вірних і хороших друзів, любов, матеріально забезпечене життя, щасливе сімейне життя. Виокремлені учнями значущі інструментальні цінності свідчать про бажання досягти незалежності, приймати самостійні рішення і нести особисту відповідальність за свої вчинки і за себе, позитивні тенденції в розвитку моральної свідомості: незалежність як здатність діяти самостійно і рішуче, вихованісті, відповідальність як почуття обов'язку, вміння тримати слово, життєрадісність як почуття гумору, чесність. Серед моральних рис однокласників школярі найбільше цінують розуміння, доброту, товариськість, готовність допомогти, чесність.

За методикою схильності до відхилень у поведінці дослідження дозволили виявити у підлітків схильність до відхилення у поведінці, про що свідчить високий процент показників у тестах. Встановлено найбільш високі критерії в таких показниках: схильність до мінливості, вплив випадку, прагнення не підлягати правилам, ізолювати себе від впливу колективу; надмірна самовпевненість, суб'єктивізм, гіпертрофічність, прагнення до незалежності, скептицизм, іноді цинічність, прагматизм; зайвий сумнів, підозрілість, спрямованість інтересів переважно на себе, зарозумілість, пошук вад у оточуючих; зайве занепокоєння, хвилювання, погані передчуття, невпевненість; збудженість, схвильованість, дратівливість, нетерплячість, надлишок спонукань, що не знаходять розрядки, іноді млявість, недостатня мотивація, лінощі.

В ході діагностики наркотичного узалежнення і соціально - неадекватної поведінки дослідження дозволили виявити у підлітків відсутність узалежнення на момент проведення опитування і лише частина респондентів має тенденцію до виникнення узалежнення (що стосується ставлення до куріння, наркотиків та алкоголю), але в цілому рівень його є дуже низький, про що свідчить процент показників у тестах.

Отже, проблема асоціальної поведінки підлітків в сучасному суспільстві існує. Виникає потреба пошуку адекватних педагогічних засобів впливу на цих дітей та корекції такої поведінки.

Список літератури

1. Андреева Г.М. Психология социального познания/ Г.М. Андреева. - М.: Аспект-пресс, 2000. - 228 с.

2. Андрущенко В.П. Соціальна робота/ В.П. Андрущенко. - К.: УДЦССМ, 2001. - 344 с.

3. Антонян Ю.М., Салічев Є.Г. Несприятливі умови формування особистості в дитинстві і питання попередження злочинності. - М., 1983.

4. Бабахало В. Современные тенденции молодежной культуры/ В. Бабахало // Психолог. - 2001. - №3. - С. 5-6.

5. Баженов В.Г. Воспитание педагогически запущенных подростков/ В.Г. Баженов. - К.: Знання, 2002. - 415 с.

6. Балакірєва О.М. Диференціація життєвих шляхів молодого покоління залежно від факторів соціального середовища/ О.М. Балакірєва // Молодь України: стан, проблеми, шляхи розв'язання. - 2007. - №13. - С. 6-9.

7. Балута Л.І. Психолого-педагогічний аналіз формування особистості учнів та профілактика їх соціальної поведінки/ Л.І. Балута // Нові технології навчання. - 2001. - №30. - С. 22-29.

8. Беличева С.А. Сложный мир подростка/ С.А. Беличева. - М.: Наука, 2004. - 217 с.

9. Бондарчук О.І. Психологія сім'ї/ О.І. Бондарчук. - К.: МАУП, 2001. - 96 с.

10. Гилинский Я.И. Некоторые проблемы отклоняющегося поведения/ Я.И. Гилинский. - М.: Наука, 2001. - 314 с.

11. Головатий З.Ц. Социология молодежи/ З.Ц. Головатий. - К.: МАУП, 1999. - С. 109-115.

12. Городяненко В.Г. Соціологія/ В.Г. Городяненко. - К.: Знання, 2005. - 560 с.

13. Гравіна А.А., Кашепов В.П., Кошаева Т.О. та ін Кримінальна відповідальність неповнолітніх. Науково-практичний посібник. Під ред. В.П. Кашепова. М.: Юридична література, 1999. - 160 с.

14. Гур'єва В.А., Макушкін Є.В. Принципи судово-психіатричної діагностики в підлітковому віці. / / Функціональний діагноз у судовій психіатрії. / Под ред. Т.Б. Дмитрієвої, Б.В. Шостаковича - М. РІО ГНЦ ССП ім. В.П. Сербського, 2001. - С. 119-147.

15. Гурлєва Т.С. Розвиток автономної відповідальності у підлітка: аргументи «за»/ Т.С. Гурлєва // Практична психологія та соціальна робота. - 2003. - №9. - С. 64-68.

16. Діти групи ризику: Матеріали Міжнар. семінару. - СПб., 1998.

17. Добрович А.Б. Воспитателю о психологии и психогигиене общения/ А.Б. Добрович. - М.: Просвещение, 2001. - 279 с.

18. Дубровина И.В. Рабочая книга школьного психолога/ И.В. Дубровина. - М.: Наука, 2005. - 388 с.

19. Зайцева З.Г. Школа і важковиховувані підлітки/ З.Г. Зайцева. - К.: Знання, 2001. - 297 с.

20. Ильчиков М.З. Социология воспитания/ М.З. Ильчиков. - М.: Наука, 1999. -116 с.

21. Капська А.Й. Соціальна педагогіка/ А.Й. Капська. - К.: Центр навчальної літератури, 2003. - 256 с.

22. Кобзар Б.С. Запобігання відхилень у поведінці школярів/ Б.С. Кобзар. - К.: Знання, 2002. - 361 с.

23. Кобильченко В.В. Методологічні принципи становлення особистості/ В.В. Кобильченко. - К.: Либідь, 2001. - 211 с.

24. Кобильченко В.В. Формування особистості як психолого-педагогічна проблема/ В.В. Кобильченко. - К.: Либідь, 2001. - 341 с.

25. Кочетов А.И. Работа с трудными детьми/ А.И. Кочетов. - М.: Наука, 2003. - 215 с.

26. Кримінальний кодекс України Відомості Верховної Ради (ВВР), 2001, №25-26, ст

27. Левина С. Молодь України: стан, проблеми, шляхи розв'язання/ С. Левина. - К.: УІМ, 2003. - С. 101-114

28. Никандров Н.Д. Духовные ценности и воспитание человека/ Н.Д. Никандров // Педагогика. - 2004. - №3. - С. 11-13.

29. Оржехівська В.М. Педагогічна профілактика девіантної поведінки неповнолітніх/ В.М. Оржехівська. - К.: Знання, 2000. - 264 с.

30. Рыбалко Е.Ф. Возрастная и дифференциальная психология/ Е.Ф. Рыбалко. - СПб.: Питер, 2001. - 362 с.

31. Туленков Н.В. Социология конфликта и девиантного поведения/ Н.В. Туленков. - К.: Знання, 2004. - 297 с.

32. Удалова О.А. Профілактика асоціальної поведінки серед учнівської та студентської молоді/ О.А. Удалова // Проблеми освіти. - 2001. - №25. - С. 11-18.

Размещено на Allbest.ru