Константність (від лат. constans -- постійний) -- властивість, яка полягає у відносній незалежності перцептивного, головним чином зорового, образу від умов, у яких перебуває предмет сприймання [19, 266]. Наприклад, зміна дистанції між спостерігачем та предметом нерідко помітно не позначається на образі, хоч його зображення на сітківці ока буде різним.

Та й форма предмета сприймання залишається начебто такою самою при зміні кута зору. Прямокутний аркуш паперу для того, хто сприймає, буде таким самим, незалежно від відстані до нього, рівня освітленості, кута зору. Втім це, швидше, відносні, ніж абсолютні відомості: збільшення віддаленості все таки супроводжується зменшенням міри константності.

Ця, як і інші властивості сприймання, також формується в ході перцептивної діяльності, котра під час багаторазового сприймання одних і тих самих предметів виділяє постійні, інваріантні структури. Вони зберігаються в пам'яті у вигляді еталонного образу, який, будучи наявним у будь-якому акті сприймання, коригує його результати у бік стабільності. Через це ігноруються мінливі фізичні умови сприймання, а предмети та явища сприймаються в сукупності їх стійких рис. Проте це не означає, що умови сприймання не позначаються на особливостях перцептивного образу. Коли такі умови стабільні, вони відповідним чином відбиваються на константності. Про це свідчить, зокрема, живопис: художники-європейці і художники-африканці чи східноазіати зображають предмети і простір між ними по-різному. Водночас африканська чи японська дитина, яка народилась і виросла в Європі, бачить простір таким, яким його бачать європейці.

Осмисленість -- властивість перцептивного образу відбивати певне значення, отже, бути усвідомленим. Вона характеризує сприймання індивіда як акт категоризації -- співвіднесення образу предмета з певним класом еталонних образів, причому образів, що несуть у собі досвід людської діяльності. Отже, сприймання невіддільне від значень, що входять до складу перцептивного образу як притаманна йому характеристика. Ця властивість дає змогу зрозуміти сприймання як процес, витоки якого приховані в історії людства.

Поряд зі значеннями -- засобами осмислення -- перцептивний образ має певний особистісний смисл, який характеризує ставлення індивіда до предмета сприймання. Про це свідчить явище апперцепції (від лат. ad -- до, perceptio -- сприймання), -- властивість перцептивного образу нести в собі досвід та індивідуальність суб'єкта сприймання. Випадком апперцепції можна вважати й ефекти психології спілкування. Апперцептивним, по суті, є будь-який образ, але на перший план це явище виступає у вигляді очевидних «внесків» суб'єкта в нього. Особливо помітні вони за наявності перешкод. Суб'єкт за таких умов не стільки осмислює предмет, скільки «домислює» його, вкладаючи в нього зміст, що йде від нього самого. Розглядаючи, наприклад, чорнильні плями, люди майже завжди розпізнають в їх обрисах хмари, озера, тварин, людські обличчя тощо. При цьому одні зосереджують увагу на контурах, інші -- на дрібних деталях, ігноруючи загальну конфігурацію плями. Практика психологічної діагностики показала, що реакції на такі невизначені стимули вельми надійно характеризують і розрізняють людей. Ця закономірність стала підґрунтям для побудови різноманітних проективних тестів, за допомогою яких психолог визначає індивідуально-психологічні особливості досліджуваних.

Апперцепція нерідко спричиняє дію навіювання. Так, якщо досліджуваний тривалий час обмацуватиме лівою рукою велику кулю, а правою -- маленьку, а потім обома руками -- однакові кулі, то куля, яка у нього в правій руці, здаватиметься йому більшою, ніж та, що в лівій. Йдеться про операційне навіювання. Дією цільового навіювання пояснюється й виокремлення фігури з фону: під час пред'явлення досліджуваним двозначних малюнків як фігура сприйматиметься та, на яку сформовано готовність.

Апперцепція -- невід'ємна властивість сприймання і тому не може розглядатись як чинник, що знижує рівень адекватності перцептивного образу. Натомість нерідко саме завдяки цій властивості він відповідає об'єктові при зміні умов сприймання. Псевдоскопічного ефекту, наприклад, не буває під час сприймання добре відомого предмета. Досліджуваний не помічає нічого незвичайного, коли дивиться на добре знайому йому людину, яка перебуває у так званій кімнаті Еймса, що спотворює розміри.

Якщо апперцепція привносить у перцептивний образ характерні зміни, то ілюзії (лат. illusio -- обманювати) сприймання, фактично, спотворюють його. Йдеться про помилкове відображення предметів, спричинене здебільшого особливостями їх будови або навколишнім середовищем.

Про це ж свідчить і відома ілюзія місяця. Хоч би в якій точці небосхилу був у певний час місяць, величина його зображення на сітківці залишається незмінною. Та коли він сягає зеніту, то здається меншим, ніж коли перебуває над горизонтом. Здається також, що відстань від спостерігача до місяця є меншою тоді, коли він опиняється біля горизонту. Але якщо його розглядати крізь отвір у картоні, ілюзія зникає: місяць має такий самий вигляд, як і тоді, коли він у зеніті.

Впливає на виникнення ілюзій і попередній досвід індивіда. З'ясувалося, що ілюзія, при якій з двох Т-подібних однакового розміру ліній вертикальна видається довшою, ніж горизонтальна, не спостерігається в осіб, які постійно живуть у круглих будівлях. Крім гою встановлено, що ілюзорного сприймання часто не виникає у малоосвічених людей.

Є низка теорій, які прагнуть пояснити природу ілюзій сприймання. Одні розглядають ілюзії як результат взаємодії елементів перцептивного образу, інші пов'язують їх із рухами очей, треті -- з нервовими процесами, що відбуваються у периферичній або центральній частинах аналізатора. Проте далеко не всі ілюзії дістали задовільне пояснення

Таким чином, сприймання -- активне відтворення довколишнього в його істотних і стійких рисах, що не зводиться до механізмів функціонування того чи того аналізатора. Ця обставина не дає можливості класифікувати сприймання стосовно роботи провідного аналізатора, як це було у випадку відчуттів.

Сприймання класифікується за особливостями предмета чуттєвого відображення. На цій підставі виокремлюється сприймання простору, часу і руху.

Сприймання простору -- відображення взаємного розміщення предметів, включаючи їх форму, віддаленість, розмір і напрямок, в якому вони розташовані.

Цей вид сприймання ґрунтується на спільній роботі всіх аналізаторів, особливо рухового, зорового і вестибулярного.

Сприймання віддаленості в глибину також передбачає дії, які забезпечують тривимірність перцептивного образу [19, 271]. Тут має місце низка ефектів, які виразно характеризують природу сприймання.

Це ефект величини предмета (людина навчається встановлювати зв'язок між величиною зображення на сітківці і відстанню до нього), перекриття (предмет, що частково приховує інший, здається розміщеним попереду нього), перспективи (паралельно розміщені і віддалені предмети видаються розміщеними ближче один до одного, ніж розташовані близько), тіні (більш освітлений із двох предметів, розташованих на однаковій відстані, сприймається як ближчий порівняно із затіненим), руху (при однаковій швидкості руху двох предметів здається, що більш віддалений рухається повільніше). Такого ж роду ефектом є руховий паралакс (від гр. -- відхилення) -- зміна положення предмета, спричинена зміною положення спостерігача: всі далекі предмети начебто рухаються за спостерігачем, а ближчі -- йому назустріч. При цьому, що ближче предмет, то більшою здається швидкість його відносного зустрічного руху, а чим далі, то більша швидкість супровідного

Сприймання розміру залежить від сприймання віддаленості, яку описує закон зорового кута. За законом, кут, утворюваний на сітківці ока променями, що йдуть від крайніх точок предмета, буде тим більшим, чим ближче розміщений предмет. Іншими словами, розмір предмета, що сприймається, змінюється прямо пропорційно розмірові його зображення на сітківці.

Сприймання напрямку -- відображення розміщення предметів, які перебувають один щодо одного і до спостерігача у певних відношеннях.

Сприймання часу -- відображення тривалості і послідовності явиш дійсності. Особливістю цього виду сприймання є відсутність конкретного фізичного подразника та відповідного аналізатора [19, 273]. Вважається, що механізми такого сприймання приховані у спільному функціонуванні різних аналізаторних систем, провідну роль серед яких відіграють рухова і слухова. Цей вид сприймання поділяється на сприймання послідовності, сприймання тривалості і орієнтування в часі.

Сприймання послідовності ґрунтується на нерівномірності, ритмічності і взаємозв'язку подій довколишнього світу. Тому людині неважко сприйняти і відтворити ряд з чотирьох-п'яти звуків, дотримуючись порядку інтервалів, але практично неможливо зробити це у зворотному порядку.

Сприймання тривалості, як і сприймання послідовності, залежить від організації стимулів, що чергуються. Відомо також, що час, заповнений якимись подіями, сприймається, як правило, з помилкою у бік зменшення, а незаповнений -- у бік збільшення. Зменшує оцінку тривалості часу дія алкоголю, гашишу, прискорює -- кофеїну, закису aзоту.

Орієнтування в часі має місце при великих інтервалах між подіями, які вимірюються днями, тижнями, роками. Це складна форма сприймання часу, що спирається на систему координат з точками відліку: «теперішнє», «минуле», «майбутнє». Важливими елементами цієї системи є зміна дня і ночі, пори року, історичні і пам'ятні події. На рівні особистості -- це психологічний час, що відбиває особливості життєвого шляху особистості. Значущі події, які трапляються на цьому шляху, надають орієнтуванню в часі виразного суб'єктивного відтінку.

Система орієнтування в часі складається здебільшого на сьомий рік життя дитини. Експерименти свідчать, що один і той самий проміжок часу у десятирічної дитини може «пройти» уп'ятеро швидше, ніж у шістдесятилітнього дорослого. В однієї і тієї самої людини орієнтування в часі залежить від її стану: під час фрустрації час плине повільніше, у стані афекту він взагалі порушується. Впродовж життя психологічний час змінює свої характеристики та ніби рухається з різною швидкістю і по колу: повільніше в перші і останні вікові періоди життя, швидко -- в середині.

Сприймання руху -- відображення зміни положення предметів в просторі і часі. Головну роль тут відіграють зоровий і руховий аналізатори.

Погляд на нерухомі об'єкти нерідко породжує ілюзії руху. Вони мають вигляд індукованого, стробоскопічного і авто кінетичного руху.

Індукований (від лат. inductor -- збудник) рух виникає під час сприймання непорушного предмета. Наприклад, місяць, що ховається за хмари, часто здається таким, що рухається. В цьому та подібних випадках «рухається» той предмет, який є фігурою щодо тла, створюваного іншим, рухомим, предметом. Стробоскопічний (від гр. у -- кружляння і -- розглядаю, спостерігаю) рух виникає при швидкій зміні нерухомих картин, як наприклад у кіно. Подібна ілюзія, названа феноменом, виявляється при послідовних спалахах джерел світла, розміщених один за одним. Це явище пояснюється нейронною взаємодією слідів подразників, що чергуються, а також судженням індивіда про наявність руху. Автокінетичний (від гр. -- сам, -- рух ) рух має місце при фіксованому погляді на точку, що світиться в темряві. Людині видається, ніби вона рухається: вбік, уперед або вниз. Напевно, це зумовлюється наявністю мимовільних мікрорухів, властивих оку.

Сприймання здійснюється опосередкованістю складно організованих процесів, що змінюють свої характеристики залежно від особливостей предмета відображення і мають вигляд перцептивних дій.

2.3 Процес обробки інформації

Відображення світу через відчуття і сприймання досягається у взаємодії людини з довкіллям. Психічні образи не є пасивним відбитком зовнішніх впливів на людину, вони виникають у ході активного здобуття й обробки інформації з середовища. На фізіологічному рівні інформаційна взаємодія суб'єкта з довкіллям виявляється як рефлекс. Відчуття і сприймання є кільцевими рефлекторними актами з прямими й зворотними зв'язками. Для виникнення відчуття недостатньо збудження рецепторних зон органів чуття і передання нервових імпульсів у відповідні відділи мозку. Досягнувши мозку й зазнавши певної обробки, імпульси повертаються до рецепторів, - змінюючи їхній функціональний стан та активізуючи моторні зони. Завдяки таким корективам оптимізується процес введення інформації, регулюється рівень чутливості до діючих подразників. Інформація про характер пристосувальних реакцій разом із зовнішньою стимуляцією надходить до центральної нервової системи. Завдяки циклічним процесам обробки та перетворення інформації на різних рівнях нервової системи людина має змогу відчути якість та інтенсивність подразника, його тривалість, місцезнаходження в просторі, тобто відобразити всю повноту його властивостей [50, 209].

Вагому роль відіграють рефлекторні зворотні зв'язки у формуванні образів сприймання. Динаміка рефлекторних процесів, що забезпечують акти сприймання, с уподібненням до властивостей предметів, діючих на органи чуття. Так, рука, обмацуючи предмет, повторює його обриси. При цьому малюнок рухів руки відтворюється у станах збудження рецепторів, що знаходяться в м'язах. Ця інформація передається до нервової системи. Так само діє око, що обводить контур предмета й передає інформацію як від сітківки, так і від збуджених рецепторів очних м'язів.

Необхідність рухів очей для формування зорового образу підтверджена дослідами, під час яких зупиняли ці рухи (наприклад, за допомогою паралізуючих м'язи речовин). Нерухоме око ставало незрячим -- образ втрачав константність, починав розпадатися, і людина взагалі втрачала здатність бачити. Отже, образ сприймання так само, як і відчуття, виникає в ході рефлекторної взаємодії організму з об'єктом і відображає результати цієї взаємодії.

Певну роль у виникненні відчуттів та сприймання відіграють нейрони-детектори, що розташовані на різних рівнях нервової системи і виконують функцію вирізнення з безмежної кількості подразників точно фіксованих ознак і властивостей предметів. Наприклад, у сітківці ока жаби є детектори, які реагують лише на рухи невеликих об'єктів округлої форми (це, звичайно, комахи). Якщо в полі зору жаби немає такого об'єкта, її очі не передають до мозку суттєвої інформації. Такий характер сприймання зумовлений наявністю природжених нейронних структур, спроектованих на рецепторну периферію. Тепер є підстави говорити не тільки про природжені, а й про набуті в ході індивідуального розвитку детектори, їх наявність свідчить. що в процесі життєдіяльності змінюються критерії селекції інформації.

Фізіологічна рефлекторна активність організму є необхідною, але недостатньою умовою відображення дійсності у відчуттях та сприйманні. Схема рефлексу не спроможна пояснити суб'єктивність чуттєвих образів, їх зумовленість установками та інтересами людини, особливостями професійної діяльності тощо.

Процеси відчуття і сприймання необхідно розглядати як дії, спрямовані на розв'язання певних завдань, що становлять пізнавальну чи практичну діяльність суб'єкта. Такі дії, названі перцептивними, забезпечують орієнтування в конкретній ситуації, виділення найважливіших для розв'язання конкретного завдання аспектів, здійснюють таку обробку інформації від органів чуття, яка веде до побудови образу, адекватного як предметові, так і завданням діяльності. До перцептивних дій належать рухи руки, що з тією чи іншою метою обстежує предмет, очей, що відтворюють контур предмета, виділяючи найсуттєвіші його ознаки. Залежно від завдання людина застосовує різні системи перцептивних дій, здобуваючи за їх допомогою необхідну інформацію.

Перцептивні дії -- особливий вид дій, що суттєво відрізняються від дій, спрямованих на задоволенім потреб людини [50, 211]. Мета перцептивних дій -- не зміна об'єктів та явищ, а одержання корисної інформації про їхні властивості й характеристики. Так, різні системи нерцептивних дій застосовують геодезист, котрий вивчає рельєф місцевості, і живописець, який художніми засобами відтворює привабливий ландшафт.

Перцептивні дії не зводяться до фізіологічних реакцій, хоча за своїми, механізмами є рефлекторними. Основна характеристика цих дій визначається змістом взаємодії людини з довкіллям, тобто належить до психологічної, а не фізіологічної сфери.

Перцептивні дії в процесі індивідуального розвитку дитини виникають спочатку як розгорнуті зовнішньо рухові дії руки чи ока, що обстежують незнайомий предмет чи сукупність предметів і створюють їхні моторні копії. Поступово зовнішні перцептивні дії згортаються, втрачають свій зовнішньо-руховий малюнок і створюють систему внутрішніх перцептивних дій, які становлять механізм зрілого сприймання. Це сприймання має вигляд миттєвого відображення об'єкта. Якщо дорослій людині доводиться знайомитися з чимось новим або даним у складних умовах спостереження, система її перцептивних дій знову стає розгорнутою, набуває характеру зовнішньо рухової активності.

Процес згортання перцептивних дій зумовлений формуванням у суб'єкта численних систем еталонів, якими є фіксовані в пам'яті найбільш інформативні ознаки предметів. Величезну кількість таких еталонів людина засвоює в процесі цілеспрямованого навчання. Це суспільно вироблені системи фонем рідної мови, геометричні форми, кольори спектра тощо. Такі специфічно людські еталони підносять відчуття та сприймання на рівень вищих психічних функцій. Еталони, на яких базується чуттєве пізнання, суттєво зменшують кількість інформації, що вимагає переробки. Достатньо вловити лише кілька ознак предмета, щоб сформувався його цілісний образ. Так, ми практично не помічаємо помилок у тексті, бо сприймаємо слова такими, якими вони мали б бути. Завдяки наявності в пам'яті багатьох систем еталонів сприймання з процесу побудови образу перетворюється у менш складний і розгорнутий у часі процес пізнання.

Залежно від умов, мотивів, змісту діяльності активізуються різні системи еталонів, змінюються системи перцептивних дій і на цій основі формуються індивідуально-специфічні образи. Мета діяльності, що зумовлює виділення із ситуації певного змісту й формування необхідних для такого виділення перцептивних дій, називається перцептивною задачею. Отже, в діяльності людина постійно розв'язує різні за змістом численні перцептивні задачі.

Визначальною рисою людського сприймання є те, що воно не зводиться до пошуку й переробки інформації лише на основі індивідуального досвіду. Сприймання людини суспільно зумовлене. Сприймаючи конкретний предмет чи подію, людина звичайно усвідомлює їх як вияв загального і відносить до певної категорії об'єктів чи подій. Будь-яке сприймання с включенням сприйнятого змісту в певну систему понять, що є продуктом суспільно-історичного досвіду. Чим більш різноманітними й глибокими знаннями володіє людина, тим багатшим с її сприймання світу. Музична освіта розкриває перед нами світ музики, знання таємниць живої природи змінює нашу поведінку під час прогулянки в лісі, дає можливість насолоджуватися спілкуванням із природою. А розвинуте сприймання, новий чуттєвий досвід є імпульсом для розвитку мислення і почуттів, оволодіння новими сферами людської практики.

Рівень узагальненості сприймання, його змістовності визначає мовне оформлення сприйнятого. Іменування предметів та явищ при їхньому сприйманні допомагає вирізняти їх серед подібних, зближати за загальними ознаками з іншими, підмінними, повніше й точніше відбивати їхні якісні, кількісні та просторово-часові характеристики й відношення. Суттєві ознаки речей дитина починає виділяти, лише оволодівши мовою, яка є матеріальним засобом закріплення узагальнених понять. Добре сприйнятим є те, що ми можемо назвати.

У практичній діяльності, процесах розвитку мови й поняттєвого мислення людини системи її перцептивних еталонів стають більш узагальненими та взаємопов'язаними. Вони оформлюються в цілісні схеми й моделі, в межах яких прогнозуються очікувані властивості та зміни дійсності. Завдяки процесам випереджаючого відображення підвищуються швидкість і змістовність обробки інформації, що надходить сенсорними каналами.

Процес перебудови механізмів сприймання яскраво виявляється, наприклад, у розвитку навичок читання. Оволодіваючи читанням, дитина сприймає текст за допомогою літер, складів, зливаючи звуки у склади й слова. Сприймання тексту протікає дуже повільно і характеризується значною кількісно помилок, зумовленою бідністю еталонів сприйняття, їх низькою узагальненістю. Розуміння тексту дитиною відірване від його сприймання: сприймання слова передусім його осмисленню. У подальшому еталони сприймання стають дедалі узагальненішими. Дитина навчається схоплювати слова повністю, але робить це не без труднощів, бо розуміння тексту відстає від його сприймання. Доросла людина, що володіє технікою читання, сприймає текст не літера за літерою, а схоплює цілі слова. Це помітно з того, що під час швидкої експозиції (0,1--0,2 мс) ми сприймаємо 4--5 літер, не пов'язаних у слово, і до 20 літер, що складають слово. Не сприймаючи всіх літер слова, читач схоплює найхарактерніші, щоб його впізнати. Досвідчений читач нерідко сприймає і речення не слово за словом, а схоплює його цілком, спираючись на слова, у яких концентрується основний зміст фрази.

Не тільки сприймання, а й відчуття людини можуть становити зміст пізнавальної діяльності, опосередковуватися іншими психічними процесами. Окремі відчуття можуть свідомо виділятися людиною з цілісного образу сприймання. Усвідомлюючи особливості предмета, людина виконує аналітичну діяльність, визначаючи їх словом, вона надає відчуттю певної визначеності й чіткості

Сприймання та відчуття, що базуються на узагальнених схемах, які відображують об'єктивні структури та відношення дійсності, являють собою опосередковані високоінтелектуалізовані процеси пізнання навколишнього світу. Яскравим виявом інтелектуалізованого сприймання с спостереження. Спостереження -- цілеспрямоване, планомірне сприймання предметів і явищ, у пізнанні яких зацікавлена людина. Спостереження характеризується наявністю мети, завдання виділити певні риси й ознаки того, що сприймається, взаємозв'язки його складових тощо. Відповідно до мети спостереження активізуються різні системи перцептиавних еталонів та перцептивних дій, що сприяє виділенню найбільш важливого чи цікавого в об'єкті.

Спостереження потребує опису сприйнятого, а це. з одного боку, допомагає виділити більше його ознак та властивостей, а з іншого -- узагальнити матеріал, віднести його до певної категорії чи класу об'єктів та явищ. Отже, сприймання у процесі спостереження невідривне від мислення і мови. Вони поєднуються у спостереженні в єдиний процес розумової діяльності.

Важливим моментом спостереження є план його проведення. Він слугує узагальненою схемою процесу спостереження, передбачає, що її об'єкті може бути виділене, дає хронологічну послідовність етанів спостереження. Якщо об'єкт складний і спостереження його має трипалий характер, воно розподіляється за планом на окремі частини, підпорядковані кінцевій меті [50, 215].

У спостереженні людина часто озброює свої органи чуття знаряддями, що розширюють її пізнавальні можливості: мікроскопами, телескопами, радіолокаторами, сейсмографами тощо. Застосування підсилюючих органи чуття приладів забезпечує розширення можливості чуттєвого пізнання і водночас допомагає логізувати його, піднести до рівня творчої, перетворюючої навколишній світ діяльності.

Висновок до ІІ розділу

Сприймання -- психічне відображення предметів і явищ довколишньої дійсності, що виникає і функціонує в процесі життя. Це характеристика пізнавальної функції психіки, яка полягає у створенні чуттєвого образу світу.

На відміну від відчуттів, що відображають тільки властивості предметів і явищ, сприймання -- цілісний перцептивний (від лат. регсерtіо -- сприймання) образ, що містить в собі сукупність властивостей, які отримує індивід за допомогою органів чуттів [19, 259]. Отже, слухові, зорові, дотикові, нюхові, смакові відчуття стають складниками більш високого рівня відображення дійсності. Людині і тваринам це дає змогу орієнтуватись у світі предметів, що їх оточують, і відповідним чином поводити себе.

Сприймання нібито надбудовується над відчуттями, про що свідчить філогенез психіки: спочатку виникає стадія елементарної сенсорної психіки, яка орієнтує організм у властивостях його оточення, а пізніше -- стадія перцептивної психіки -- відображення носіїв цих властивостей. Відбувається це в процесі діяльності живої істоти, і ця діяльність відповідає умовам, в яких перебуває предмет з притаманними йому властивостями. Хоча перцептивний образ приходить на зміну сенсорному, проте він вміщує і сенсорний як складову.

Онтогенез у такому випадку загалом повторює філогенез: сприймання з'являється пізніше відчуттів і розвивається на їхньому ґрунті. У немовляти є лише здатність відображати окремі властивості предметів, а здатність відображати предмети в сукупності їх ознак формується пізніше. При цьому, як і відчуття, сприймання виникає в процесі пізнавальної діяльності. Однак її будова вже значно складніша. Складнішою є і природа сприймання.

Розділ ІІІ. Діагностика індивідуальних особливостей відчуттів і сприймання

3.1 Дослідження відчуттів і сприймання

У наш час учитель не завжди має можливість виявити причини труднощів у навчанні і вихованні учнів різного віку, попередити чи подолати відхилення в інтелектуальному чи особистісному розвитку школярів, допомогти їм у вирішенні конфліктних ситуацій. Часто учитель оцінює особистість учня крізь призму свого досвіду та інтуїції, не вникаючи в істинні мотиви його дій та вчинків. В нашому дослідженні ми використовуємо методики діагностики особливостей індивідуального розвитку, які добре адаптовані до умов сучасної школи ,мають високу валідність та надійність. У дослідженні приймало участь 20 учнів 4-Б класу ЗОШ №9 м. Коломиї. Проводячи дослідження з даними учнями ми з'ясували, що в класі є два учні з проблемами в роботі аналізаторів. Перший - Сергій Х. - має вроджену ваду зору (короткозорість), другий - Іван С. - має, набуту в результаті хвороби, ваду слуху. Для цих учнів використовувався однаковий набір методик. Тільки робота проводилась індивідуально з кожним із них. Дослідження були організовані нами під час проходження практики.

Нижче наведено перелік методик, які були використані:

Методика "Дослідження ролі відчуттів у пізнавальній діяльності людини"[6, 11].

Мета дослідження: встановлення відмінності відчуттів від сприймання при тактильному розпізнаванні предметів.

Матеріали та обладнання: набір дрібних предметів для тактильного розпізнавання (ключ, вата, кнопка тощо), пов'язка для очей, секундомір.

Процедура дослідження

Дослідження тактильних відчуттів складається з двох серій і проводиться індивідуально.

Завдання першої серії: встановлення особливості тактильних відчуттів (за словесним описом досліджуваного), викликаних предметами з набору під час почергового доторкання їх до нерухомої долоні.

Перед першою серією досліджуваному зав'язують очі й дають відповідну інструкцію.

Інструкція досліджуваному в першій серії: "Поверніть руку долонею вгору. На долоні під час нашого дослідження Ви будете відчувати деякі впливи. Нічого не торкаючи рукою, дайте словесний звіт тих відчуттів, які будуть виникати. Все, що будете відчувати, говоріть вголос".

Експериментатор послідовно пред'являє предмети для тактильного розпізнавання їх досліджуваним. Час пред'явлення кожного з них -- 10 секунд. Після цього предмет забирають з руки, а в протоколі робиться запис словесного звіту досліджуваного.

Завдання другої серії: встановлення особливості тактильних відчуттів за словесним описом досліджуваного, коли предмети почергово кладуться на його долоню і дозволяється обстеження їх цією ж рукою. Друга серія досліджень проводиться через дві чотири хвилини після першої. У другій серії, як і, в першій, досліджуваному зав'язують очі і перед тим, як показати предмети набору, дають інструкцію.

Інструкція досліджуваному в другій серії: "Покладіть руку долонею вгору. Під час нашого дослідження Ви будете відчувати деякі впливи. Вам дозволяється здійснювати рухи рукою. Дайте словесний звіт тих відчуттів, які будуть виникати при цих впливах і рухах долоні руки".

У другій серії експериментатор пред'являє ті ж предмети із набору, зберігаючи послідовність та тривалість тактильного розпізнавання (10 секунд) і записуючи словесний звіт досліджуваного у протокол.

Протокол дослідження обох серій експерименту доцільно розмістити на одному загальному бланку.

Після виконання обох серій досліджуваний робить самозвіт про те, як він орієнтувався у впливах на долоню руки, коли була легше розпізнавати предмети і коли складніше.

Досліджуваний __________________	Дата ___________________
Експериментатор ________________	Час ____________________
№ п/п	Предмет	Словесний звіт
		У першій серій	У другій серії	Примітка
1. 2. . . . . . . n.	Ключ Вата

(заповнену таблицю див. дод. А)

Обробка та аналіз результатів

Мета обробки результатів - визначення кількості відчуттів, що дозволили адекватно розпізнати предмет. Кількість названих відчуттів у першій та другій серіях буде вважатися показниками розпізнавання П₁ іП₂.

Аналізуючи результати, доцільно порівнювати величини показників тактильного розпізнавання в першій та у другій серіях і звертати увагу на те, що розпізнавання впливів, котрі ідуть від предметів, якісно відрізняється.
Як правило, в першій серії досліджувані роблять звіт про окремі властивості предмета, за якими намагаються його визначити і назвати. У другій серії, коли є можливість обстежувати рукою, діє тактильне сприймання, тому більшість досліджуваних спочатку визначають предмет, називають його (наприклад, ключ), а потім роблять словесний опис властивостей цього предмета.

Тактильні відчуття в контактному орієнтуванні дуже важливі, бо вони дозволяють людині виживати і навіть навчатися, коди немає слуху і зору, розширюють пізнавальні можливості індивіда, який звик покладатися на свій зір. Дослід із закритими чи зав'язаними очима можуть використовувати зрячі як спосіб відпочинку після тривалого читання або перегляду фільмів. Свідоме застосування цього способу допоможе переключити увагу, і в разі напруженого емоційного стану в ситуаціях майбутнього екзамену, очікування оцінки тощо.

Методика "Дослідження сприймання часу" [29, 71].

Мета дослідження: визначити ступінь точності сприймання коротких проміжків часу.

Матеріал та обладнання: секундомір і таблиця-протокол дослідження.

Процедура дослідження

Дослідження сприймання часу проводиться в парі (досліджуваний і експериментатор) і передбачає десять послідовних кроків, у кожному з яких досліджуваному пропонують визначити проміжок часу без підрахунку і використання годинника. Правильність оцінки проміжку часу експериментатор визначає за допомогою секундоміра. Проміжки часу можуть бути наступними: 30 с, 60 с, 120 с тощо.

Інструкція досліджуваному: «Вам буде запропоновано, не користуючись годинником і не рахуючи про себе, визначити заданий відтинок часу. Сигналом початку сприймання часу буде удар олівцем по столу, а завершення -- піднімання руки чи команда

«Стоп!».

У таблиці-протоколі експериментатор записує заданий для визначення відтинок часу і названий досліджуваним.

Відтинок часу, запропонований для оцінки, позначається у графі С у секундах; фактичний час, також у секундах, -- у графі А.

Таблиця-протокол дослідження сприймання коротких проміжків часу

Інтервал оцінки часу С	Фактичний час А
30 с
60 с

(заповнену таблицю див. дод. Б)

Опрацювання результатів

Точність оцінки часу визначається для кожного досліду окремо за формулою:

К = А/С * 100 %,

де К -- коефіцієнт точності оцінки часу;

А -- фактичний часовий інтервал;

С -- часовий інтервал, запропонований для оцінки.

Аналіз результатів

Під час аналізу результатів дослідження важливо визначити, в якому співвідношенні до 100% (менше чи більше), перебувають коефіцієнти точності оцінки часу досліджуваного. Якщо в усіх випадках досліджуваний має коефіцієнт, більший за 100%, то часові відрізки він недооцінює. Якщо його коефіцієнти значно менші за 100%, то часові відрізки він переоцінює. Чим ближчі коефіцієнти до 100% (наприклад, 80% --110%), тим вища точність оцінки коротких проміжків часу.

Методика "Визначення домінуючого типу сприймання за роботою провідних аналізаторів" [29, 73].

Мета: визначити, які з відчуттів найшвидше реагують на подразники в момент їх безпосередньої дії на аналізатори.

Інструкція: відповідайте на запитання «згодні» чи «не згодні».

У таблиці обведіть кружечком ті запитання, на які дали відповідь «згодний(на)».

Тип А (зоровий аналізатор)	1, 5, 8, 10, 12, 14, 19, 21, 23, 27, 31, 32, З9, 40, 42, 45
Тип В (дотик, смак, нюх)	3, 4, 9, 11, 16, 18, 22, 25, 28, 29, 30, 35, 38, 41, 44, 47
Тип С (слуховий аналізатор)	2, 6, 7, 13, 15, 17, 20, 24, 26, 33, 34, 36, 37, 43, 46, 48

(заповнену таблицю див. дод. B)

Текст

1. Люблю спостерігати за хмарами і зірками.

2. Часто наспівую собі під ніс.

3. Не визнаю незручну моду.

4. Обожнюю ходити в сауну.

5. В автомобілі для мене важливий колір.

6. Упізнаю по кроках, хто зайшов до кімнати.

7. Мене розважає копіювання діалектів.

8. Багато часу присвячую своїй зовнішності.

9. Люблю масаж.

10. Коли є вільна хвилина, люблю роздивлятися людей.

11. Погано себе почуваю, коли не насолоджуюся ходою.

12. Дивлячись на сукню (костюм) у вітрині магазину, я переконана, що мені в ній буде добре.

13. Коли почую стару мелодію, до мене повертається минуле.

14. Часто читаю під час їжі.

15. Дуже часто говорю по телефону.

16. Я схильний(а) до повноти.

17. Надаю перевагу прослуховуванню розповіді, аніж самостійному читанню.

18. Після поганого дня мій організм у напруженні.

19. Із задоволенням і дуже багато фотографую.

20. Довго пам'ятаю, що мені сказали друзі і знайомі.

21. З легкістю віддаю гроші за квіти, тому що вони прикрашають життя.

22. Увечері люблю приймати гарячу ванну.

23. Намагаюся записувати свої власні справи.

24. Часто розмовляю сам(а) з собою.

25. Після тривалої їзди в машині довго прихожу до тями.

26. Тембр голосу багато про що говорить мені про людину.

27. Дуже часто оцінюю людей за манерою одягатися.

28. Люблю потягатися, виправляти кінцівки, розминатися.

29. Занадто тверде чи м'яке ліжко -- це для мене мука.

30. Мені нелегко знайти зручне взуття.

31. Дуже люблю ходити в кіно.

32. Упізнаю обличчя навіть через роки.

33. Люблю ходити "під дощем, коли краплини стукають по парасольці.

34. Умію слухати те, що мені говорять.

35. Люблю танцювати, а у вільний час займатися спортом чи гімнастикою.

36. Коли чую цокіт годинника, не можу заснути.

37. У мене якісна стереоапаратура.

38. Коли чую музику, починаю відбивати такт ногою.

39. На відпочинку не люблю оглядати пам'ятники архітектури.

40. Не виношу розгардіяш.

41. Не люблю синтетичних тканин.

42. Вважаю, що атмосфера в кімнаті залежить від освітлення.

43. Часто ходжу на концерти.

44. Один потиск руки багато чого може сказати про особистість.

45. Охоче відвідую галереї і виставки.

46. Серйозна дискусія -- це захоплююча справа.

47. Через дотик можна сказати значно більше, ніж словами.

48. У шумі не можу зосередитися.

Опрацювання результатів

Тепер підрахуйте, в якому розділі у вас найбільше кружечків -- це і є ваш домінуючий тип сприймання.

Тип А (зоровий аналізатор): часто використовуються слова і речення, які пов'язані із зором, з образами і уявою. Наприклад -- «не бачив цього», «це, звичайно, роз'яснює всю справу», «помітила чудову особливість».

Малюнки, образні описи, світлини говорять типу А більше, ніж слова. Люди, які належать до цього типу, миттєво схоплюють те, що можна побачити: кольори, форми, лінії, гармонію і безлад.

Тип В (дотик, нюх, смак): у даному випадку частіше використовуються слова «не можу цього зрозуміти», «атмосфера тут нестерпна», «її слова глибоко мене вразили», «подарунок для мене був чимось схожий на теплий дощ». Сприйняття і враження людей даного типу стосуються головним чином того, що пов'язане з дотиком, інтуїцією, здогадами. У розмові їх цікавлять внутрішні переживання.

Тип С (слуховий аналізатор): переважно вживаються такі звороти, як «не розумію, що ти мені говориш», «це звістка для мене погана», «не виношу таких голосних мелодій» -- це характерні вислови для людей такого типу. Велике значення для людей цього типу сприйняття має все акустичне: звуки, слова, музика, шумові ефекти.

3.2 Результати дослідження першого учня (вада зору)

1) Методика "Дослідження ролі відчуттів у пізнавальній діяльності людини".

Аналізуючи словесний звіт досліджуваного, ми бачимо, що тактильні відчуття в нього розвинені досить високо. Адже навіть в першій серії, не маючи змоги обстежити їх, учень називав форму предмета (круг, квадрат). Коли на долоню було поставлено вату, досліджуваний відчув легкість, а коли дали змогу обстежити зразу ж назвав матеріал. Якісно відрізняв впливи, які ішли від предметів. Як показало дослідження, що в учня також гарно розвинені температурні відчуття. Адже, відчуваючи форму, матеріал - він зразу ж (перша серія дослідження) називав температурну якість предмета (холод, тепло). Показники розпізнавання досить високі, зокрема в другій серії. Аналізуючи якість відчуттів, що дали змогу адекватно розпізнати, предмет, ми робимо висновок, що в першій серії, на відміну від другої менше спроб правильно назвати матеріал з якого зроблений предмет.

2) Методика "Дослідження сприймання часу".

Аналізуючи результати протоколу, ми бачимо коефіцієнти точності оцінки часу досліджуваного. Даний коефіцієнт перебуває у більшому співвідношенні до 100%. Отже ми можемо зробити висновок, що учень значно недооцінює часові відрізки. Що й можливо стає причиною невстигання при розв'язуванні завдань за певний період часу. Коефіцієнт точності оцінки часу знаходиться в таких проміжках від 100% до 200 %. Жодного разу не було коефіцієнта в межах 80-100%, тобто не має високої точності оцінки коротких проміжків часу.

3) Методика "Визначення домінуючого типу сприймання за роботою провідних аналізаторів". Опрацювавши результати даної методики, ми можемо зробити наступний висновок, що в учня найшвидше реагують дотикові, нюхові, смакові відчуття, зокрема в момент їх безпосередньої дії на аналізатори. Також поспостерігавши за ним, ми побачили, що хлопчик епатує своїм товаришам. Дуже часто він не може зрозуміти "дрібні суперечки" в класі. Йому завжди потрібно дати в руки обмацати той предмет, який виготовляється на уроці трудового навчання. Ця його властивість і доказано методикою, зокрема домінуючим, дотиковим типом сприймання.

3.3 Інтерпретація результатів дослідження другого учня (вада слуху)1) Методика "Дослідження ролі відчуттів у пізнавальній діяльності людини"

Менше висловлювань спостерігалось при впливах на долоню. В першій серії, коли було поставлено вату, то учень сказав: "Кладіть щось. Чого нічого не кладете?". Ці слова говорять про те, що тактильні відчуття в нього розвинені досить слабо. Коли провелась друга серія досліджень, то побачили відмінність відчуттів від сприймання при тактильному розпізнаванні предметів. Учень досить гарно висловлював свої температурні відчуття, зразу говорив: холодний предмет чи теплий. В той час, коли було дозволено обстежувати предмет рукою, хлопець спочатку називав предмет, а вже потім говорив форму, матеріал з якого зроблений. Показники розпізнавання досить високі. Також учень називав приємний предмет на дотик чи неприємний.

2) Методика "Дослідження сприймання часу".

Опрацювавши результати, ми побачили, що короткі проміжки часу недооцінюються. Визначивши за формулою коефіцієнт (К) точності оцінки часу, зробили висновок, що К знаходиться в межах від 100 % до 450 %. Тільки зосередившись, учень один раз назвав точно відрізок часу (20 с), всі інші задані відрізки недооцінив. Дане дослідження пояснило його поведінку, коли дається 20 с або 30 с на прочитання певного тексту. Час ще не пройшов, а він піднімає вже руку, переключивши свою увагу. Учневі потрібно потренуватись у сприйнятті коротких проміжків часу.

3) Методика "Визначення домінуючого типу сприймання за роботою провідних аналізаторів".

Домінуючий тип сприймання визначається дотиковими, нюховими та смаковими відчуттями, при яких в першу чергу реагують відповідні аналізатори. Проаналізувавши відповіді учня, ми бачимо, що дотикові відчуття в нього домінують. Також відвідуючи їдальню, ми спостерігали, як досліджуваний полюбляє нюхати їжу перед її вживанням. Його дії пояснились результатами даної методики. Також ми зрозуміли, чому учень дуже часто любить провітрювати класну кімнату промовляючи: "Тут не свіже повітря".

Отже, в кожного з досліджуваних учнів свій тип відчуттів.

Науці вже давно відомий такий факти, як компенсація. Тобто, коли наявна якась вада одного із органів чуття, одразу ж відбувається компенсація іншими органами чуття, особливо підвищується їх чутливість. Порівнюючи і аналізуючи результати досліджень, ми бачимо компенсацію вад зору і слуху дотиковим сприйманням. Особливо це видно на учневі, який займається в гуртку по ліпленню з гіпсу. Там він компенсує свою ваду. В нього виходить дуже гарні статуетки, які дарує своїм друзям, однокласникам, але з однією умовою, що вони самі будуть ці статуетки розмальовувати фарбами. Даний хлопчик має змогу ходити на гурток, оскільки росте в повній сім'ї, де розуміють його бажання і допомагають йому.

Другий учень, із вадою слуху, зреалізував себе у спорті. Він займається в спортивному гуртку школи. Із розмови з ним дізналися, що матеріальної змоги займатись у інших секціях і гуртках в нього не має.

Серед класного гурту цих дітей не відрізнити. Вони досить комунікабельні, активні. Вони зуміли увійти в колектив і посісти певне місце. Їх поважають, з ними радяться ровесники. Жодна гра не проходить без їх участі.

Вчаться дані учні середньо. Стосунки із вчителькою нормальні. Вона, знаючи про їхні вади, посадила їх за перші парти.

Проходячи практику, в даному класі, працювали з цими учнями: вони виконували індивідуальні завдання, допомагали іншим учням.

Для профілактики і розвитку сприймання виконували наступні тести [17, 14].

Тест 1. Спробуйте розшифрувати значення цих крапок (мал.1). Глянувши на крапки здалека, ви побачите цифри: 1, 2, 3, 4, 5 і 6.

Тест 2. Що ви бачите на цьому малюнку? Череп?

При близькому розгляді страшного черепа ви побачите дівчину, що дивиться на себе в дзеркало (мал. 2).

Мал. 1 Мал. 2

Тест 3. На цьому лісовому краєвиді ховаються два гіганти, які шукають дівчину. Чи можете ви відшукати всіх трьох персонажів? Переверніть сторінку. Два гіганти дивляться прямо на дівчину (мал. 3).

Тест 4. Дивлячись в підзорну трубу, моряк шукає свою дівчину. Чи можете ви її найти?

Переверніть малюнок і ви побачите дівчину в чорному капелюсі (мал. 4).

Мал. 3 Мал. 4

Під час роботи з даними тестами, учні захоплювались, намагаючись вірно відповідати. При неправильній відповіді не засмучувались. Говорили, що наступний розгадають. Працюючи з даними дітьми потрібно зважувати на їхні вади. І тоді, коли вони просять показати ближче, або ж дати доторкнутись - треба не відмовляти їхнім проханням, адже це не їхня дитяча цікавість, а особливість їхнього сприймання.

Висновок до ІІІ розділу

Проаналізувавши результати досліджень, ми побачили, що діти, маючи порушення зорових, слухових відчуттів, компенсували свої вади в трудовій та спортивній діяльності. Також важливими є те, що хвороби їхні на відбилися на стосунках з однокласниками і вони мають авторитет в товаристві.

Дані методики допомогли дізнатися, як розвинені пізнавально-психологічні процеси. При виконанні досліджень ми розбудили внутрішній інтерес дитини до пізнання і співпраці.

Отже, дослідження, проведені нами, дали змогу дізнатись більше про дітей і віднайти правильні шляхи роботи з ними. Профілактика була проведена одразу ж після інтерпретації результатів. Також під час навчального процесу учням довались індивідуальні завдання, які допомагають розвиткові спостережливості, підвищують роль зорового сприймання. Невдачі, які спостерігались у роботі досліджуваних учнів, не виливалися у негативне ставлення до навчання і вчителя, настрій в них понижувався тільки на короткий проміжок часу.

Висновки

Протягом всього життя ми набуваємо досвіду, пізнаємо навколишній світ. Першу інформацію про властивості предметів і явищ довкілля отримуємо за допомогою відчуттів. Відчуття - це первинний етап пізнання людиною світу. Наші уявлення суб'єктивні, оскільки кожен з нас унікальний. Отже, у нас різні смаки, відчуття.

Відчуття - це суб'єктивне відображення окремих властивостей предметів і явищ навколишнього світу в корі головного мозку внаслідок їх безпосереднього впливу на наші органи чуття. Французький філософ П. Гасенді (1592-1655 рр.) зазначав, що відчуття - це єдине джерело пізнання [10, 46].

Органи чуття -- єдині канали, якими зовнішній світ проникає в людську свідомість. Матеріальним органом чуття є аналізатори. Органи чуття людини одержують, відбирають, накопичують інформацію і передають її в мозок. Відтак виникає адекватне відчуття довкілля і стану самого організму.

Виникнення відчуттів зумовлюються перетворенням специфічної енергії подразника, який впливає в певний момент на рецептор, на енергію нервових процесів, відбувається перетворення енергії зовнішнього подразника на факт свідомості. Як і будь-яке психічне явище, відчуття мають рефлекторну природу, їхньою фізіологічною основою є нервовий процес, що виникає під час дії подразника на відповідний йому аналізатор.

Відчуття є простим, а сприймання - комплексним. Важливою є відмінність сприймань від відчуттів. Оскільки, сприймання виникають на основі відчуттів, то іноді їх важко розрізнити.

Отже, сприймання - це вибір, інтерпретація, аналіз та інтеграція стимулів, сенсорної інформації, що надходить у кору головного мозку через цілу систему органів чуття, та надання їм суті та змісту.

На відміну від відчуттів, які відображають тільки окремі властивості та якості предметів, сприймання завжди цілісне, і предметне, воно об'єднує відчуття, що йдуть від ряду аналізаторів. Гештальтпсихологи пояснюють цілісність сприймання не властивостями цілісності предметів і явищ, а початковими цілісними структурами. "Сприймання -- це реконструкція світу", -- стверджують вони. Сприймання можуть бути: повними і неповними; глибокими і поверхневими; помилковими або ілюзорними (спотворення відображення дійсності); швидкими й повільними.

Залежно від переважної ролі того чи іншого аналізатора сприймання може бути:

- зорове (розглядання скульптури, картини);

- слухове (слухання оповідання, концерту і т. ін.);

- тактильне (обмацування, доторкування).

Буває сприймання:

- простору; часу: руху;

- предмета; мови: мушки;

- людини людиною.

Сприймання завжди константне (постійне). У ньому безпосереднє пізнання доповнюється минулим досвідом, тому воно завжди осмислене та більш чи менш повно може бути висловлене словами.

Сприймання вибіркове, а саме: найпотрібніші деталі цілого завжди сприймаються виразніше.

У процесі навчання здійснюється розвиток в учнів пізнавальних процесів, який характеризується кількісними та якісними їх змінами. Вони виявляються зокрема в розвитку сприймання. Кількісні зміни полягають у зростанні швидкості перебігу процесу сприймання, у збільшенні числа сприйнятих об'єктів, розширенні обсягу їх запам'ятовування тощо. Якісні зміни являють собою певні перетворення структури сприймання, виникнення нових його особливостей, які знаменують собою піднесення його пізнавальної ефективності.

Аналіз результатів дослідження, проведеного в 4-Б класі ЗОШ № 9 м. Коломиї, показав, що відчуття є невід'ємною частиною сприймання. Також з'ясовано, що різні порушення у роботі аналізаторів мають свій відбиток в пізнавальній сфері дітей.

Проаналізувавши результати, ми побачили, що одна четверта класу недооцінює часові проміжки. Тобто, в учнів немає точності оцінки коротких проміжків часу.

За методикою "Визначення домінуючого типу сприймання за роботою провідних аналізаторів" ми з'ясували, що в 37 % дітей найшвидше реагує дотиковий (смаковий, нюховий) аналізатор в момент безпосередньої дії подразника аналізатора; 35 % - зоровий аналізатор; 28 % - слуховий.

Отже, ми робимо висновок, що в дітей домінуючим типом сприймання є дотиковий. Але в роботі з класом потрібно пам'ятати учнів, в яких зоровий і слуховий тип сприймання, особливо при поясненні нового матеріалу.

При дослідженні було виявлено двох учнів: один з вадою зору, інший з вадою слуху. Інтерпретувавши результати дослідження, ми побачили, що в цих дітей відбувається компенсація на різні види діяльності, де вони можуть себе зреалізувати.

Після діагностики була проведена профілактика по розвитку сприймання та спостережливості.

Спостережливість розвивається успішніше, якщо вчитель не тільки супроводжує поясненнями демонстрацію наочних об'єктів, хоч це й дуже важливо, а й організовує самостійне розглядання цих об'єктів, пошуки їх характерних ознак, створення цілісних їх образів. Таким чином школярі вчаться точно, чітко їх сприймати -- бачити, слухати, обмацувати, часом і нюхати, пробувати на язик, спостерігати й узагальнювати, визначати словами результати своїх спостережень.

Можливості виконання учнями таких завдань широко відкриваються тоді, коли вони ознайомлюються з початковим геометричним матеріалом, працюють з картиною на урокам мови, природознавства, ведуть щоденники спостережень змінами в природі, температурою, хмарністю, опадами, напрямком вітру, змінами в житті рослин і тварин тощо.

У молодших школярів сприймання стає більш довільним, цілеспрямованим і категорійним процесом.

Дослідження показало, що потрібно щоб педагог у своїй роботі був обізнаний з тим, що пізнавальна діяльність завжди розпочинається з чуттєвого відображення світу у відчуттях та сприйманні.

Під час написання дипломної роботи всі завдання було виконано, мети досягнуто.

Список використаних джерел

1. Анатомія центральної нервової системи (спинний і головний мозок). Навч.-метод. посіб. з анатомії людини. - К., 1999. - 120 с.

2. Богданова Т. Г., Корнилова Т. В. Диагностика познавательной сферы ребёнка. - К., 1997.

3. Бондарчук О. І., Бондарчук Л. І. Основи психології та педагогіки: Курс лекцій. - К.: МАУП, 1999. - 168 с.

4. Выготский Л. С. История развития высших психических функций // Собр. сочин.: В 6 т. - Москва: Педагогика, 1983. - Т. 3. - 328 с.