Ґендерна соціалізація та становлення ґендерної ідентичності

Размещено на http://www.allbest.ru/

РЕФЕРАТ

на тему:

Ґендерна соціалізація та становлення ґендерної ідентичності

Виконала:

Шинкаренко О.Ф.

Поняття ґендеру, як соціально-психологічної статі людини, визначається принаймні двома сферами детермінант: соціальними (сукупністю соціальних очікувань до ґендерних ролей, норм і стереотипів) та особистісними (уявленням людини про те, ким вона є). Друга дуже тісно пов'язана з поняттям ідентичності. Ці дві сфери є нероздільними, адже в процесі самоусвідомлення, говорячи про себе "я є тим-то", або "я є такий-то", тобто використовуючи для самоопису певні поняття, людина відносить себе до тієї чи іншої спільноти, групи, категорії. Кожне поняття є узагальненням якоїсь групи речей. Це властивість людської мови, яка лежить в основі свідомості та самосвідомості. Наприклад, слова "жінка", "чоловік", "батько", "робітник", "подруга", "гарний", розумний" тощо характеризують не одну людину в світі, а відноситься до всіх людей, що відповідають змістові цього поняття. Отже, ідентичність обов'язково має соціальну природу і водночас визначає уявлення людини про себе, як про неповторну індивідуальність, в якій певні якості та атрибути унікально поєднані. Розвиток ідентичності, зокрема, ґендерної, - це історія становлення психологічних основ тих суперечностей, конфліктів і деформацій, які пронизують наше суспільство протягом всієї історії людства.

Ідентичність - одна з найістотніших характеристик людини, без якої вона не може існувати як свідома автономна особистість. За визначенням Е. Еріксона ідентичність базується на відчутті тотожності самому собі і неперервності свого існування в часі й просторі, а також на усвідомленні факту, що цю тотожність і неперервність визнає оточення. Ідентичність пов'язана з образом "Я", з усвідомленням власної індивідуальності та неповторності індивідуальних фізичних та психологічних рис. Водночас ідентичність - досить складна й різноманітна. Залежно від обставин вона виступає в різних якостях. Можна говорити про цілу множину, або про систему ідентичностей, які актуалізуються в різних ситуаціях, що відповідають різним соціальним ролям.

Як соціальна істота, людина характеризується не лише індивідуальною, а й груповою ідентичністю, яка, на думку Е. Еріксона, пов'язана з груповими, насамперед географічними та історичними уявленнями (колективний "его"-простір-час), а також з економічними задачами (колективні життєві цілі). Групова ідентичність пов'язана з ототожненням себе з певною групою чи спільнотою. В соціології та соціальній психології використовують поняття "соціальна ідентичність" та "рольова ідентичність". Згідно з теорією соціальної ідентичності Г. Таджфела і Дж. Тернера [див. 24; 25; 29; 30], в основі соціальної ідентичності лежать процеси соціальної категоризації, тобто розділення соціальних об'єктів на такі, з якими особистість себе ототожнює (in-group), і такі, що складають групи інших (out-group), а також процеси само-категоризації, тобто віднесення особистістю самої себе до певної соціальної категорії чи групи. Соціальна ідентичність лежить в основі більшості групових процесів, таких як групова поляризація чи стереотипізація. ґендер соціальний ідентичність стереотип стать

Рольова ідентичність, яку можна розглядати, як окрему форму соціальної ідентичності, - це ідентичність, зумовлена соціальними ролями, тобто культурно прийнятними соціальними очікуваннями до відповідних видів поведінки, характерних для певних соціальних позицій. Рольова ідентичність, в основі якої лежить усвідомлення себе суб'єктом психологічних ролей, тісніше пов'язана з поняттям самості, ніж соціальна ідентичність. Американський соціолог Ч. Гордон, який розглядає рольову ідентичність як важливий складник Я-концепції особистості, виділяє п'ять її видів: 1) статеву ідентичність, ґрунтовану на ґендерній ідентифікації людини як чоловіка або жінки; 2) етнічну ідентичність, тобто ідентифікацію людини як члена расової, релігійної, національної спільноти або мовної групи, субкультури чи іншої соціальної структури; 3) ідентичності членства, базовані на зв'язку між людиною й організаційним життям суспільства завдяки всім формам групового членства (формального чи неофіційного); 4) політичну ідентичність, що походить від типових паттернів відношення людини до конкуренції, влади і прийняття рішення; 5) професійну ідентичність, тобто систему рольових ідентичностей щодо роботи, як у домашньому господарстві, так і за його межами [27, с. 407].

Статева ідентичність, яку можна вважати однією з найістотніших із усіх рольових ідентичностей, пов'язана з розділенням людей на групи чоловіків та жінок і усвідомленням належності людини до тієї чи іншій статі. Вона полягає в переживанні своєї відповідності статевим ролям, тобто таким формам поведінки, які зумовлені біологічними відмінностями між статями (що стосується насамперед сексуальної поведінки та сексуальних почуттів, народженням дітей тощо). Статева ідентичність є не лише однією з найістотніших ідентичностей, а й чи не найпершою, що формується онтогенетично. Коли ми говоримо, що народилася дитина, ми обов'язково наголошуємо, що народився хлопчик чи дівчинка. Ці слова є першою інформацією про себе, яку дитина отримує після народження і продовжує отримувати все своє життя.

Девід Гоулінг, співавтор розділу "Психотерапія та гендер" одного із зарубіжних підручників з психотерапії, так описує першу зустріч дитини з власною ідентичністю: "Коли народилася моя третя дитина, акушерка сказала: "Це - прекрасний хлопчик. О... Ні". Вона подивилася знову: "я мала на увазі дівчинку". У ті лічені секунди мій уявний образ моєї дитини повинний був швидко змінитися. Акушерка дивилася на наявність або ні малих статевих губів і піхви чи пеніса, але навіть у ті короткі моменти, я почав думати про мою дитину як про хлопчика, і в своїй голові я мусив відновити її як дівчинку. Подорож до встановлення ґендерної ідентичності починається в ті перші лічені моменти життя; той яскравий момент першої реалізації: "Це - дівчинка"; "Це - хлопчик"".

Історія культури виробила багато моделей і взірців статевої поведінки. Інформацію про них дитина починає одержувати змалку, формуючи на фундаменті статевої ідентичності те, що ми називаємо ґендером. Треба розрізняти поняття "статева ідентичність" та "ґендерна ідентичність". Якщо статева ідентичність - це переважно усвідомлення себе представником тієї чи іншої статі, то ґендерна ідентичність полягає в переживанні своєї відповідності ґендерним ролям, тобто сукупностям суспільних норм і стереотипів поведінки, характерних для представників певної статі (або таким, що приписуються представникам певної статі суспільно-історичною чи соціокультурною ситуацією). Людина може мати певну чітко визначену статеву ідентичність і водночас мати труднощі з ґендерною ідентичністю, переживати невідповідність ґендерним ролям та стереотипам, відчувати нереалізованість себе як чоловіка чи жінки, невідповідність жіночому чи чоловічому ідеалу. Оскільки ґендерні ролі та стереотипи - це продукт суспільної історії, який несе в собі соціокультурні особливості та традиції, що часом не мають нічого спільного з природою статі, то ґендерна ідентичність залежить здебільшого від соціальних (історичних та географічних) чинників, а не від біологічної природи людини. Для зрілої особистості ґендер стає функціональною заміною біологічної статі, яка, соціалізуючись, втрачає значну частину природної безпосередності, а отже, соціально-рольові закономірності та протиріччя визначають більшість природних сфер статевої поведінки.

Особливості ґендерної та статевої психології приваблювали багатьох дослідників людської природи. Практично немає жодної з відомих теорій особистості, яка б не розглядала закономірності чоловічої й жіночої психології як характеристик сутності особистості.

У теорії Фрейда відмінності між чоловіками і жінками зумовлені відмінностями будови статевої сфери, зокрема наявністю у представників чоловічої статі пенісу, який вважається ознакою переваги. З цим пов'язані такі психологічні феномени, як "комплекс кастрації" в хлопчиків (тобто страх втрати ознак мужності, а з ними й статевої ідентичності) і "заздрість до пеніса" у дівчаток (тобто відчуття певної статевої неповноцінності). За Фрейдом, ці особливості характерні для фалічної стадії психосексуального розвитку. Пізніше, на едипальній стадії проявляється так званий "Едипів комплекс" у хлопчиків та "комплекс Електри" у дівчаток, тобто статевий потяг до батьків протилежної статі зі зростанням конкуренції до батьків однієї статі (аж до прагнення їх усунути). Нормальне подолання цих комплексів полягає в ідентифікації з батьками однієї статі і частковою відмовою від батьків протилежної статі, що відбувається на подальших стадіях психосексуального розвитку і є дуже важливим для розвитку повноцінної статевої ідентичності.

Пізніші психоаналітичні дослідження критикували ортодоксальні погляди Фрейда на природу сексуальності, справедливо вважаючи, що сексуальність людини та відповідна ідентичність розвивається в значній мірі не під впливом біологічної інстинктивної природи, а за участю соціуму, тобто збільшується акцент не на статевих, а на ґендерних аспектах ідентичності особистості. Сучасні дані статевої та ґендерної психології, які спираються на останні досягнення біології статі, спростовують деякі положення теорії Фрейда. Зокрема, Серж Гінгер вважає, що психологія статі людини лише на одну третину визначається спадковістю, ще на одну третину статева ідентичність визначається особливостями внутрішньоутробного життя, і на третину - суспільним розвитком. Він стверджує, що протягом перших тижнів після зачаття кожен ембріон (плід) є жіночої статі, а маскулінізація відбувається пізніше: це повільне і важке гормонально й суспільно-детерміноване завоювання. Отже, дівчинка не є хлопчиком, що, згідно з гіпотезою Фрейда, втратив свій пеніс, але хлопчик є дівчинкою, що завойовувала пеніс. Так звана заздрість до пенісу або потреба в ньому - це гіпотеза, що, на думку Гінгера, ніколи не підтверджувалася. Це, зокрема, може опосередковано проілюструвати статистика, згідно з якою серед транссексуалів в п'ятеро більше чоловіків, що бажають стати жінкою, ніж жінок, що хочуть стати чоловіком .

Дуже цікавим є трактування жіночої та чоловічої природи в аналітичній психології Юнга, яка певною мірою долає протиставлення чоловічої та жіночої статі, характерне для класичного психоаналізу. В цій теорії жіночність і мужність розглядається як сукупність якостей, притаманним як чоловікам, так і жінкам, причому й ті, й інші мають як чоловічі, так і жіночі риси. Чоловічі риси в жінці Юнг пов'язував з такою архетипічною фігурою, як Анімус, а жіночі риси в чоловікові, відповідно - з Анімою. Основою ідеєю аналітичної психології є ідея індивідуації, тобто розширення свідомої частини особистості й збільшення здатності до рефлексії своєї самості. Процес індивідуації обов'язково передбачає примирення людини зі своїми тіньовими сторонами, а також інтеграцію чоловіка зі своїм фемінним елементом, а жінки відповідно з маскулінним. Ці процеси не такі вже й очевидні, адже чоловік ідентифікуючись зі своєю маскулінністю ховає свою фемінність, йому нелегко примиритися зі своєю Анімою. Так само жінці нелегко примиритися зі своїм Анімусом, вона витісняє природну маскулінність і не завжди перебуває в гармонії з нею.

З позицій транзакційного аналізу Е. Берна ґендерна ідентичність визначається життєвим сценарієм людини. Згідно теорії життєвих сценаріїв протягом життя людини здійснюється статево-рольове програмування чоловіків і жінок, тобто процес формування статевих та ґендерних життєвих ролей особистості. Одними з основних елементів життєвого сценарію людини є сценарні заборони і директиви, які забороняють одні форми активності і приписують інші. Людина слідує цим заборонам і директивам, значна частина яких відповідає моделям ґендерних ролей, не усвідомлюючи цього впливу.

У процесі такої ґендерної соціалізації здійснюється певна деформація розвитку особистості, оскільки одні сторони особистості (що відповідають ґендерним стереотипам) заохочуються і підсилюються, а інші (що таким стереотипам суперечать) - навпаки, забороняються та затримуються в розвитку. Починаючи з раннього дитинства дівчаток і хлопчиків примушують діяти за певним сценарієм, що пов'язано не лише з розвитком відповідних фемінних чи маскулінних рис, а й з життєвими виборами. Згідно них чоловіки й жінки обирають форми життєвого шляху, що відповідають ґендерним стереотипам, а не особистісним потенціям, покликанню тощо.

Оскільки відбувається певний перекіс в особистісному розвитку, то риси маскулінності та фемінності, яких недостає людини, вона шукає в іншому. Наприклад, багато людей переживає почуття неповноцінності та дискомфорту без партнера протилежної статі. Щоб подолати їх, людина прагне будь що знайти такого партнера, потрапивши в ситуацію психологічної залежності від нього. Це більше характерне для жінок, яким системою суспільних стереотипів у більшості культур приписується позиція підкорення, що зумовлює чимало проблем у шлюбі, описаних, зокрема, у відомій книзі Р. Норвуда "Жінки, що кохають занадто сильно". Ще в ранньому дитинстві в людини можуть формуватися типові чоловічі та жіночі життєві сценарії, в яких закладається не лише ґендерна нерівність і суперництво між статями, а й значна частина потенційних конфліктів, протиріч та інших проблем, що характерні для сімейного життя, системи виховання дітей тощо.

Досить суттєвими характеристиками особистості, що тісно пов'язані з ідентичністю і визначають ґендерні особливості особистості, виступають такі ознаки мужності чи жіночності, як фемінність і маскулінність. Маскулінність та фемінність - це системи властивостей особистості, що традиційно вважаються чоловічими чи жіночими. Це такі особливості людини (насамперед - психологічні), які визначають відповідність власній психологічній статі, ґендерно-рольовим нормам та стереотипам, типовим для чоловіків та жінок формам поведінки, стилям життя, способам самореалізації, вибору відповідних цінностей, установок тощо.

Типовими маскулінними якостями вважаються інтелект, раціональність, незалежність, активність, сила (як фізична, так і психологічна, чи сила характеру), авторитарність, агресивність, стриманість в емоційних проявах, схильність до ризику, здатність до досягнень. Типовими фемінними якостями вважаються емоційність, м'якість, слабкість, турботливість, практичність, консервативність, інтуїтивність, реалістичність, комунікативність, сензитивність, эмпатійність. Для жінки важливо, щоб її зрозуміли, їй необхідно, щоб хтось розділив її почуття, висловив своє відношення до неї, психологічні стосунки для жінки важливіші, ніж результат діяльності. Для чоловіка важливо вважатися компетентним, бути визнаним, йому треба досягнення своїх цілей, результат розв'язання задачі важливіший за систему стосунків, які супроводжують процес розв'язання. Згідно суспільних стереотипів, які значною мірою визначають особливості соціальної поведінки людини, для чоловіка нормативною і бажаною вважається виражена маскулінність. Для сучасної жінки, навпаки, надмірна фемінність не такою мірою нормативна й бажана, як маскулінність - для чоловіка.

Слід наголосити, що типові риси фемінності та маскулінності - це насамперед суспільно закріплені норми, стереотипи, а не результат об'єктивних природних відмінностей між статями. У певних випадках ці риси дійсно відображають середньостатистичні відмінності чоловіків і жінок. Але часто вони є результатом виховання, коли психологічні відмінності формуються під тиском стереотипів, що нав'язуються людині суспільством. А буває й так, що традиційні риси фемінності та маскулінності суперечать справжній природі людей. Так, донедавна вважалося, що жінки мають емоційнішу вдачу, а чоловіки схильніші до логічного мислення.

Сучасні дослідження нейрофізіології стверджують, що у жінок у середньому розвинутішою є ліва (логічна) півкуля мозку, а в чоловіків - права (емоційна). Зокрема, більшість дослідників у галузі диференціальної психології погоджуються, що у дівчаток розвиненіші мовні здібності (що пов'язані з лівою півкулею), ніж у хлопчиків. Проте, історія свідчить, що більшість письменників у всі часи й епохи були чоловіками. Жінки й чоловіки дійсно мають відмінності, які, проте, не завжди збігаються з суспільними стереотипами і які, тим більше, не мають нічого спільного з нерівноправністю статей, яка має суто соціальне та класове коріння. В дійсності, реальні ґендерні відмінності - це результат сплаву природних відмінностей і виховання, що певним чином підганяє природу людини під стандарти, що склалися в тій чи іншій культурно-історичній спільноті.

Традиційні риси маскулінності притаманні не лише чоловікам, так само як фемінність - не є тільки жіночою характеристикою. Практично кожна фемінна чи маскулінна якість може траплятись як у чоловіків, так і в жінок. В житті сучасного суспільства трапляється чимало фемінних чоловіків і маскулінних жінок (тут йдеться переважно про психологічні характеристики). Останніми роками спостерігається загальна тенденція певної фемінізації чоловічої поведінки й маскулінізація жіночої, що позначається на таких сферах, як вибір професії, одяг тощо.

Тривалий час вважалося, що маскулінність і фемінність - це протилежні полюси однієї шкали, тобто висока маскулінність розглядається як низька фемінність (і навпаки). В сучасних психологічних концепціях статі та статево-рольової поведінки ці властивості розглядаються, як відносно незалежні один від одного конструкти. Можливий одночасно високий розвиток обох характеристик, або одночасно низький рівень цих ґендерно-рольових проявів. Обидва конструкти визначаються радше соціально, ніж біологічно (тобто більше стосуються ґендерних, ніж до статевих ролей), і можуть вимірюватися окремими шкалами. Поєднання високого розвитку фемінності та маскулінності в одній людині (незалежно від її статі) дістало назву андрогінність. У психології особистості андрогінія розглядається як особистісна характеристика, не пов'язана з порушеннями статевого розвитку, статевої та ґендерної ідентичності або статево-рольової орієнтації. Розвинута андрогінія в людини, незалежно від її статі, передбачає багатий арсенал і гнучкість її ґендерно-рольової поведінки, високі соціально-адаптивні здібності та інші важливі якості. Наприклад, помічено, що обдарованим людям часто властива висока андрогінія. Крім того, вона може знімати обмеженість чоловічих і жіночих ґендерних ролей, знижувати внутрішні конфлікти, пов'язані з неприйняттям своєї другої сутності. Андрогінна модель статевих і ґендерних ролей має перевагу перед іншими моделями, хоча й вона не досконала. Так О. С. Кочарян доводить, що вона має вікові та клінічні обмеження, наприклад не діє для хлопчиків і дівчаток до 15-16 років, а фактично формується в пізніші вікові періоди .

Поняття андрогінії ввів в психологічну термінологію вже згадуваний Карл Юнг, пояснюючи її поняттями Аніма та Анімус. Американський психолог Сандра Бем створила психологічну методику вимірювання маскулінності та фемінності "Статево-рольовий опитувальник" (the Bem Sex-Role Inventory), згідно з якою можна діагностувати чотири типи людей незалежно від їхньої фізіологічної статі: 1) маскулінні (з вираженими чоловічими якостями); 2) фемінні (з вираженими жіночими якостями); 3) андрогінні; 4) невизначені (без виражених якостей маскулінності і фемінності) . Існують також інші методики вимірювання маскулінності та фемінності, наприклад, "Опитувальник персональних атрибутів" (Дж. Т. Спенс зі співавторами), "Шкали маскулінності та фемінності" (А. Б. Хейлбрун) та інші.

Ґендерно-рольова поведінка людини має свою історію. Ґендерні ролі не виникають одразу з народженням дитини, вони розвиваються в залежності від багатьох умов і чинників протягом людського життя. Цей розвиток має свої закономірності та суперечності. Від нього залежить характер життєвого сценарію людини, стиль життя та стратегії поведінки в різноманітних життєвих ситуаціях. Процес розвитку ґендерних ролей, як соціально зумовлених моделей статевих ролей та статево-рольової поведінки, відбувається в контексті досить важливого для життя особистості процесу, який називається соціалізацією, одним із найістотніших складників якої є рольова, зокрема й ґендерно-рольова (чи ґендерна) соціалізація.

За більшістю означень, соціалізація особистості - це засвоєння людиною суспільного досвіду, суспільних норм і цінностей. Одним з основних складників соціалізації людини є засвоєння нею соціальних ролей. В соціальних ролях закріплені норми та правила соціальної поведінки у вигляді рольових експектацій, тобто нормативних вимог до виконання соціальних ролей. Рольова поведінка - це найважливіший вид соціальної поведінки, а соціальні ролі - це засіб входження особистості в групу, в соціум, форма соціальної адаптації та особистісного самовираження водночас. Особливості рольової соціалізації полягають не лише в засвоєнні суспільних очікувань щодо соціальних ролей, а й у рольовому розвиткові особистості, тобто формуванні психологічних ролей, як соціальних, так і особистісних, міжособистісних, характерних, життєвих тощо.

Ґендерно-рольова соціалізація - це засвоєння людиною ґендерних ролей, суспільних очікувань до цих ролей, а також ґендерний розвиток особистості, тобто формування психологічних характеристик, що відповідають ґендерним ролям. Статеві та ґендерні ролі мають надзвичайно велике значення для нормальної соціалізації особистості серед безлічі ролей, що їх засвоює людина. Ці ролі тісно пов'язані з усвідомленням себе представником певної статі та з нормативами поведінки, характерної для представників цієї статі. Статеві та ґендерні ролі тісно пов'язані зі статевою й ґендерною ідентичністю особистості.

Ґендерна соціалізація має низку особливостей та специфічних труднощів у чоловіків та жінок. Від самого народження дитина потрапляє в соціальне оточення, яке задає безліч стереотипів ґендерно-рольової поведінки. Змалку дитина чує від своїх батьків, вихователів: "Це не гарно, це не личить дівчинці (хлопчикові)"; "Не плач, хлопчики не плачуть!"; "Не бийся, дівчатка так не поводяться!". З першими проявами усвідомлення себе представником певної статі дитина зв'язує це з цілою низкою ознак: з одягом, з правилами поведінки, з проявами почуттів (чи з заборонами на них). На природні диференціально-психологічні відмінності між статями накладаються моделі чоловічих і жіночих ролей, наявних у суспільній свідомості, часом не маючи нічого спільного зі справжніми психофізіологічними статевими різницями.

Ці суспільні моделі існують не просто як система поглядів на норми ґендерно-рольової поведінки. Вони діють як соціальні експектації, очікування, відіграють активну роль у формування соціальної поведінки людини. Якщо реальна поведінки не збігається з нормативами, то суспільство здійснює певний тиск на свідомість людини, використовує певні санкції. Інколи ці санкції є досить жорсткими (в архаїчних суспільствах за порушення статево-ґендерної ідентичності та інші відхилення від суспільних стандартів винних карали вигнанням, або навіть суворішими покараннями), проте в сучасному суспільстві подібні санкції носять переважно психологічний характер: осуд, негативні оцінки тощо. Як результат - людина переживає почуття провини, сором, внутрішні чи зовнішні рольові конфлікти. Щоб уникнути неприємних переживань, людина прагне задовольнити суспільні очікування, засвоюючи більш-менш адекватні суспільним вимогам форми ґендерно-рольової поведінки. Отже суспільні стереотипи стосовно жіночих і чоловічих ґендерних ролей здатні впливати на ґендерний розвиток людини, накладаючи багато обмежень на їх самореалізацію [3].

Процеси ґендерно-рольової соціалізації чоловіків і жінок мають багато відмінностей. Для жінки, згідно з історично сформованими патріархальними стереотипами, які, попри суспільний прогрес, ще трапляються, переважає орієнтація на сім'ю та сімейні цінності, ведення домашнього господарства тощо. Для чоловіка, згідно з тими ж стереотипами, нормативно бажаною є більша активність поза межами сім'ї: професійна діяльність, суспільна активність. Недаремно, існує приказка, що "для жінки сім'я - це друга робота, а для чоловіка робота - це друга сім'я". Згідно з таким розмежуванням важливою умовою самореалізації для жінки вважається успішний і вчасний шлюб. Жінка, яка не створила сім'ю, суспільною думкою оцінюється як невдаха, її називають "старою дівою". Чоловіка, який ніколи не одружувався, ніхто не називає невдахою, і для нього немає відповідного прізвиська. З іншого боку, успішність самореалізації чоловіка пов'язується з його кар'єрою, часто зі статусом в суспільстві. Якщо з віком чоловік не здобув професійних досягнень, це також може вважатися рівнозначним його життєвому неуспіхові.

Такі стереотипи впливають на свідомість дитини, що тільки починає шлях у суспільному житті. Отож дівчатка часто виростають з переконанням, що вони не можуть бути такими ж цінними працівниками в професійній сфері, як чоловіки, що впливає на самооцінку і певною мірою "виправдовує" той факт, що серед жінок дуже мало лідерських ролей (тим менше, чим вище статус такої ролі). За результатами деяких досліджень, дівчатка в школі мають нижчі оцінки з математики, ніж хлопчики, не тому, що в них гірші математичні здібності, а тому, що мають занижену самооцінку в цій сфері і стикаються з відповідними очікуваннями педагогів. Якщо врахувати, що існують цілком реальні соціальні та економічні умови, що закріплюють таку асиметрію, то стає цілком зрозумілим, що є серйозні соціальні проблеми, пов'язані з соціально-психологічною та рольовою самореалізацією жінок. Ці проблеми стали підґрунтям виникнення численних феміністичних рухів, що мали на меті подолати ці труднощі.

Однак не слід вважати, що на труднощі ґендерної соціалізації наражаються лише жінки. Хлопчик в процесі ґендерного розвитку стикається з численними проблемами, насамперед пов'язаними з визнанням в оточенні однолітків, з лідерством, суперництвом тощо. Якщо для дівчинки проблема лідерства полягає в тому, що вона, з погляду суспільних стереотипів, не повинна до нього прагнути, то для хлопчика - навпаки. Суспільна думка змушує хлопчика вважати лідерство невід'ємною цінністю свого буття. Чоловік, не реалізований у сфері лідерства, тією ж громадською думкою вважається менш компетентним, ніж чоловік з високим соціальним статусом, інколи навіть - невдахою. Ця думка нерідко тисне на свідомість, змушує відмовлятися від покликання на користь сходження щаблями влади. Для хлопчика прагнення відповідати взірцям маскулінності (крім влади - це необхідність бути сильним, хоробрим, компетентним, емоційно стриманим тощо) є не стільки внутрішньою потребою, скільки суспільною нормою, і невідповідність їй спричиняє критичніше ставлення до нього, ніж для дівчинки невідповідність стандартам фемінності. Особливі вимоги висуваються до чоловіка в сфері інтимних стосунків, наприклад, завжди мати потенцію (для порівняння - жінка таких проблем практично не має). Як результат усіх перерахованих проблем - велика кількість стресових ситуацій, в які потрапляє чоловік, внутрішні конфлікти, неврози, проблеми зі здоров'ям тощо.

Невідповідність суспільним нормам, що висуваються до ґендерних ролей, та відповідним цінностям створює численні суперечності між ґендерними ролями людини, її ґендерною ідентичністю, та соціальними очікуваннями до стандартів ґендерних ролей. Такі суперечності проявляються як різноманітні ґендерно-рольові конфлікти особистості. Ґендерно-рольовий конфлікт найчастіше відбувається як суперечність між суспільними стереотипами ґендерної ролі (тобто традиційними уявленнями про ґендерну роль) і реальними потребами людини. Наприклад, є стереотип, згідно з яким чоловіки повинні проявляти невисоку емоційність і самі справлятись з власними емоційними проблемами. Якщо чоловік слідує стереотипу, він отримує внутрішній ґендерно-рольовий конфлікт, вступаючи в протиріччя з власними потребами в емоційних проявах і психологічній підтримці; якщо поведінка чоловіка йде всупереч стереотипам, він ризикує отримати зовнішній ґендерно-рольовий конфлікт з найближчим оточенням, яке може вважати його недостатньо мужнім. Відчуваючи на собі тиск цього та інших стереотипів, чоловык постійно перебуває в стані ґендерно-рольового стресу.

Типовими для чоловіка способами реагування на депресію є ігнорування проблеми та алкоголь. Це є, наприклад, однією з причин того, що на сеанси психотерапевтів і в терапевтичні групи приходить в 5 разів менше чоловіків, ніж жінок (приблизно такі ж цифри наводяться майже у всіх зарубіжних дослідженнях). Водночас реальна потреба у психологічній допомозі в чоловіків не менша, ніж у жінок, про що свідчить, наприклад, високий процент самогубств серед чоловіків, коротша, ніж у жінок тривалысть життя, значний процент чоловічої частини серед пацієнтів психіатричного стаціонару тощо. Дослідник ґендерно-рольового конфлікту О'Ніл вважає однією з найістотніших характеристик чоловічих ґендерних ролей "боязнь фемінності", яка проявляється в ґомофобії (боязні виявляти форми поведінки, властиві гомосексуалістам), обмеженні емоційності та інших проявах ґендерних стереотипів .

Для жінок найтиповіші форми ґендерно-рольового конфлікту пов'язані з суспільними стереотипами про менші, ніж у чоловіків професійні можливості жінок, та про нижчі лідерські якості жінки, що створює для них значні труднощі професійної самореалізації. Ще одним стереотипом, що заважає жіночій самореалізації, є стереотип про те, що домашнім господарством повинна займатись переважно жінка. Слідуючи цим стереотипам, жінки часто мають подвійне навантаження, одночасно працюючи, ведучи домашнє господарство та виховуючи дітей. Як результат - в них виникають серйозні суперечності у виконанні професійних і сімейних ролей, вони потраплять у ситуації рольового конфлікту та рольового перевантаження [1]. Суспільні стереотипи також висувають вищі вимоги до зовнішності жінок, порівняно з чоловіками. Потреба обов'язково привабливо виглядати, підсилена засобами масової інформації, рекламою, кінопродукцією, суперечачи життєвим реаліям, може стати джерелом ґендерно-рольових конфліктів.

Існує багато агентів ґендерної соціалізації, серед яких на першому місці знаходиться сім'я, система батьківських впливів на дитину, стиль сімейного виховання. На ґендерний розвиток та ґендерну самореалізацію істотно впливають власні ґендерні стереотипи та цінності батьків, їхні життєві сценарії, характер стосунків у подружжі та між батьками й дітьми. Мабуть з усіх сфер соціального життя людини сім'я є такою соціальною інституцією, в якій сутність ґендерних стосунків проявляється найбільше. Можна без перебільшення сказати, що сім'я - це горнило формування ґендеру. Від того, яка система ґендерних стосунків склалася в сім'ї, які ґендерні стереотипи панують у системі її уявлень про чоловічу та жіночу сутність, залежить формування ґендерних ролей дітей, розвиток їхньої ґендерної ідентичності. Ґендерні ролі батьків - найперший зразок ґендерної поведінки для дітей, які часто будують власну ґендерну ідентичність згідно з батьківськими моделями життя. Інколи життєвий сценарій дітей повторює сценарії батьків, тому що в ранньому дитинстві маленька людина вирішила: "Буду таким, як тато (або такою, як мама)". Діти багато в чому копіюють ставлення батьків один до одного, формуючи стиль стосунків з протилежною статтю.

Якщо досвід батьківських ґендерних ролей обмежений чи недостатній (наприклад, в неповній сім'ї, чи коли дитина виховується без батьків), це призводить до прогалин в ґендерному розвитку особистості дитини. Такі діти часто не отримують повноцінного досвіду міжґендерних стосунків, що може позначитись на формуванні ґендерних ролей та ґендерної ідентичності, спричинити проблеми при створенні в майбутньому власної сім'ї та у вихованні дітей. З іншого боку, навіть у повних сім'ях є багато проблем, які негативно позначаються на ґендерній соціалізації дітей. Авторитарність виховання, насильство й жорстокість у сім'ї призводять до численних деформацій ґендерного розвитку, формують такі ґендерні ролі, в яких закріплюються суспільні ґендерні стереотипи, ґендерна нерівність та інші деформації ґендерної структури суспільства.

Сімейні традиції втілюються в такій формі групової свідомості, як сімейні міфи, що є метафоричною формою вираження сімейних стереотипів. Мало того, родина - це саме та соціальна інституція, що є носієм суспільних ґендерних стереотипів, які матеріалізуються у формі сімейного міфу. Сімейний міф - це система добре інтегрованих вірувань, що їх поділяють всі члени родини, стосуються один одного і їхнього взаємного положення в сім'ї, і які не піддаються сумніву членами сім'ї, попри явні ознаки їх розходжень з дійсністю. Міф інколи схожий на казку, адже він легко обіцяє сімейне щастя, наприклад: "От вийду заміж, і стану щасливою (успішною, багатою і тощо)", тобто, щось на зразок: "Приїде принц на білому коні…". Деякі міфи регулюють стосунки між членами родини, наприклад: "У шлюбі партнери повинні бути як можна меншими егоїстами і завжди думати про інтереси іншого"; "Коли все йде не так, потрібно знайти винного"; "Хороші сексуальні стосунки неминуче приводять до доброго шлюбу".

В кожному міфі є частка істини. Вони ніколи не є цілком безглуздими. От чому так хочеться в них вірити. Проте міф часто відіграє негативну роль, оскільки містить забобони, тобто спотворене, обмежене, часто абсолютизоване відбиття дійсності, а також є джерелом сімейних проблем. Часто члени родини замість розв'язання сімейної проблеми всіма силами прагнуть підтримувати цей міф. Один із найпоширеніших сімейних міфів стосується розподілу обов'язків у сім'ї, згідно якого все домашнє господарство повинна вести жінка. Він фактично закріплює ґендерну нерівність, що веде свою традицію ще від патріархальної сім'ї.

Проте, не слід гадати, що існує лише одна модель ґендерної нерівності, яка полягає в домінуванні чоловіка і підкореній позиції жінки. Існує й інша модель, зовні протилежна, але по суті подібна першій. Протидіючи ґендерній нерівності, що втілилася в моделі "сильний чоловік - слабка жінка", жінка обирає іншу рольову позицію - "сильної", не усвідомлюючи, що ця позиція може бути стійкою лише в компліментарній парі "сильна жінка - слабкий чоловік". Партнером такої жінки дійсно виявляється "слабкий чоловік" (принаймні він таким є в сім'ї), оскільки сильних вона боїться та уникає. У результаті до рольового перевантаження, яке переживає жінка, працюючи й ведучи домашнє господарство, додається ще одна роль - "глави сім'ї", що ускладнює і без того складне становище жінки. Такі ситуації часто трапляються в родинах алкоголіків, де ця проблема загострюється найбільше. Жінка, що має чоловіка-алкоголіка не тільки веде господарство та виховує дітей, не лише працює, а й приймає всі важливі рішення щодо сімейного життя, фінансово утримує сім'ю і чоловіка, який пропиває все, що заробляє, й живе, паразитуючи на своїй дружині.

Роль "сильної жінки" - це не лише надбання сучасності, вона має історичні корені. Варто пригадати хоча б такий сюжет української культури, як відомий дует Одарки й Карася з опери С. С. Гулака-Артемовського "Запорожець за Дунаєм": сильна і владна жінка, що фактично відіграє роль глави родини, енергійно сперечається з безвідповідальним чоловіком, що віддає перевагу випивці, а не розв'язанню якихось сімейних проблем. Можна також навести думку деяких істориків, згідно якої Запорізька Січ, крім виконання завдання воєнізованої самооборони українського народу була своєрідною "чоловічою вольницею", куди чоловіки тікали з родини, від виконання сімейних обов'язків.

Існує й інша сторона проблеми, коли авторитарна "сильна" жінка в боротьбі за владу з власним чоловіком отримує "піррову" перемогу, заганяє чоловіка "під каблук", а потім сама пожинає плоди того, що є дружиною "підкаблучника". Є родини, які страждають від деспотії жінки, хоча вони рідко потрапляють під увагу ґендерних досліджень. Такі ситуації описані в літературі всіх народів (зокрема, і в українській), фольклорі та дитячих казках, які пронизані історіями про злих мачух, матерів та бабів. Одним з характерних прикладів є казка про Попелюшку. Одним із небезпечних наслідків авторитарного жіночого виховання є те, що, як відомо, серед чоловіків, котрі скоїли сексуальні злочини (особливо серійні, з маніакальним компонентом), є чимало таких, які в дитинстві потерпали від знущання (в тому числі й фізичного) жорстокої й авторитарної матері. Ці приклади наголошують, що жертвами ґендерної нерівності є не лише одні жінки, так само як не лише ті, хто опиняється в підкореній позиції. Від ґендерних суперечностей страждають усі, хоч далеко не всі це усвідомлюють, оскільки жодна позиція авторитарних відносин не має нічого спільного з дійсною свободою, незалежністю від сценаріїв, автономією та справжньою ґендерною самореалізацією.

Крім сім'ї на особливості ґендерної соціалізації впливають багато інших офіційних та неформальних інституцій. Фактично всі соціальні групи та відносини, в яких знаходиться людина, дають особистісний досвід, який так чи інакше впливає на її ґендерну ідентичність. Велике значення для ґендерного розвитку має система громадського виховання, передусім - школа. Залежно від того, які цінності прищеплює школа молодому поколінню, формуються ті чи інші ґендерні ролі, ґендерні сценарії чи інші моделі ґендерної поведінки чи стосунків статей. Безліч проблем, від яких потерпає сучасна школа, не можуть не позначитись на ґендерному розвиткові учнів.

Зокрема, педагогіка є високофемінізованою професійною галуззю, що здатна спричинити дисгармонійний розвиток ґендерних ролей дітей. Вчитель - це, безумовно, зараз не найпрестижніша професія; її часто обирають не за покликанням. А вчитель-невдаха, який не зумів знайти себе в іншій сфері, навряд чи здатний виховати успішних чоловіків і жінок. Ще однією проблемою школи є її традиційно авторитарний характер: учителями часто стають люди, які мають підвищену потребу домінувати, підкорювати інших. Це також не може не позначитись на ґендерному розвиткові дівчаток та хлопчиків.

Проблеми та суперечності ґендерного розвитку й ґендерної соціалізації є причиною багатьох ґендерних дисгармоній. Ми вже згадували про ґендерно-рольові конфлікти, які є досить серйозними соціальними, соціально-психологічними та психотерапевтичними проблемами, пов'язаними не лише з особистісною та соціальною самореалізацією чоловіків і жінок, а й з соціальною та психологічною підтримкою сім'ї, з вихованням дітей і самореалізацією підростаючого покоління, з психологічним здоров'ям нації в загалом. Потрібна система заходів для їх розв'язання: розвиток ґендерної освіти, підвищення ґендерно-рольової компетентності жінок і чоловіків тощо. Крім ґендерно-рольового конфлікту, який так чи інакше наявний в усіх інших формах ґендерно-рольових дисгармоній, є багато психологічних проблем, пов'язаних з труднощами та порушеннями ґендерного розвитку людини. Серед різних видів ґендерно-рольових дисгармоній, слід назвати ґендерно-рольовий інфантилізм та ґендерно-рольову недостатність.

Ґендерно-рольовий інфантилізм - це невідповідність ґендерної ролі віковій стадії ґендерного розвитку, заміна або компенсація одних ролей іншими, що відповідають більш ранньому періоду життя. Це проявляється в переважанні дитячих форм ґендерно-рольової поведінки, наприклад: в сфері сімейних ролей роль "чоловіка" (чи "жінки") заміщається роллю "дитини". Ґендерно-рольова недостатність проявляється в двох основних формах - ґендерно-рольовий дефіцит та атрофія ґендерної ролі. Ґендерно-рольовий дефіцит - це затримка ґендерно-рольового розвитку, блокування важливих потреб у рольовому розвиткові, внаслідок чого ґендерна роль не формується, або розвивається частково. Рольовий дефіцит може розвиватись тоді, коли ґендерні ролі прямо чи ні заборонялися в дитинстві, не заохочувалися, або наражалися на негативну оцінку значущого соціального оточення. Наприклад: внаслідок того, що в дівчинки не підтримувалися прояви чуттєвої жіночності, в неї не розвинулась роль "коханки". Атрофія ґендерної ролі - це втрата роллю її функціональних особливостей, скорочення сфер застосування в результаті обмеження рольової поведінки, тривалого перебування ґендерної ролі в латентному вигляді тощо. Атрофія ролі виникає тоді, коли внаслідок соціальних причин виконання ґендерних ролей унеможливлюється. Скажімо, після тривалого ув'язнення людина частково чи повністю може втратити таку ґендерну роль, як "шлюбний партнер".

Ґендерно-рольова ідентичність та ґендерно-рольова поведінка особистості може виходити за межі суспільних, статистичних, а часом і клінічних норм. Можна говорити про такі порушення в сфері статевих та ґендерних ролей, як статеві девіації чи статеві дисгармонії. Статеві девіації - це відхилення від нормативів статевих та ґендерних ролей. Девіації статевих і ґендерних ролей можуть бути як позитивними, так і негативними. Зміни характеру ґендерних ролей, коли форми поведінки чоловіка та жінки, що були неприпустимими на попередніх історичних етапах, але вважаються традиційними на теперішньому, можна віднести до прогресивних. Інші девіації, не прогресивного характеру, розглядаються як дисгармонійні, інколи навіть як патологічні, хоча межі їх прийнятності суспільною думкою не залишаються сталими і змінюються в бік більшої терпимості.

Рольові девіації можна проілюструвати прикладами так званої інверсії статевих та ґендерних ролей, тобто зміною компонентів чоловічих та жіночих ролей на протилежні, заміна одних іншими - повною (транссексуалізм) і частковою (гомосексуалізм і трансвестизм). Гомосексуалізм вважається одним з найпоширеніших випадків таких девіацій. Він проявляється як інверсія спрямованості статевих почуттів, зміна об'єкта цих почуттів (замість представника протилежної статі об'єктом почуття стає людина тієї ж самої статі). Гомосексуалізм, як правило, не призводить до глибинних змін статевої ідентичності, тобто чоловіки продовжують усвідомлювати себе чоловіками, а жінки - жінками. Проте це вважається відхиленням від традиційних статево-рольових норм, хоча в цьому питанні немає цілковитої одностайності, є думки, згідно яких гомосексуалізм слід вважати варіантом норми. Такі погляди поширюються на заході, що відбилося в психотерапевтичних нормах, згідно з якими психолог не має права розглядати гомосексуальність клієнта як патологію і намагатись "вилікувати" його, якщо на це немає прямого запиту. Сучасна наука ще не знайшла пояснення природи і походження гомосексуалізму. Існують думки, що крім глибинних психологічних причин є соціальні та соціально-психологічні, наприклад, хронічні конфлікти з особами протилежної статі, труднощі ґендерної самореалізації, розчарування в коханні, зрада, а інколи навіть приклад однолітків, своєрідна форма соціального протесту проти стереотипів суспільства, навіть мода. Існують гіпотези про те, що на виникнення гомосексуалізму може впливати ранній сексуальний досвід, наприклад, якщо хлопчик зазнав сексуального насилля з боку дорослого чоловіка. Трансвестизм та транссексуалізм - це такі види ґендерно-рольових дисгармоній, які безпосередньо стосуються зміни статевої та ґендерної ідентичності. Вони не обов'язково пов'язані з функціональними та органічними розладами статевої сфери. Трансвестизм - це легша форма порушення ґендерної ідентичності, що проявляється в прагненні грати роль протилежної статі, потребі перевдягатися, використовувати ім'я та запозичувати інші рольові атрибути протилежної статі, хоча це не супроводжується повним усвідомленням себе особою протилежної статі. Трансвестизм не слід плутати з проявами фемінності чоловіків чи маскулінності жінок, хоча трансвестити часто відповідають таким характеристикам. Існують перехідні, недевіантні прояви часткового запозичення ґендерних ролей, які не призводять до значної ґендерно-рольової інверсії. Вони часто бувають наслідками відповідного статевого та ґендерного виховання, особливо у випадках, коли, наприклад, батьки хотіли мати хлопчика, а народилася дівчинка, чи навпаки. Такі прояви можна спостерігати при виборі професії, коли жінки свідомо обирають професійну діяльність, яка традиційно вважається чоловічою, й навпаки.

Транссексуалізм - це повне усвідомлення себе представником протилежної статі. Його вважають однією з найсерйозніших статево-рольових девіацій. Навіть якщо в людини немає ніяких біологічних змін (тобто з біологічного боку людина є цілком здоровою жінкою чи чоловіком), така інверсія статевої ідентичності дає підстави для хірургічної зміни біологічної статі. Статева ідентичність, яка належить до суто психологічної сфери, вважається важливішою ніж біологічна стать, і людина свідомо йде на операцію, навіть ціною втрати можливості мати в майбутньому власних дітей. Прагнення фізично відповідати психологічній (статевій) ідентичності виявляється навіть сильнішим за материнський чи батьківський інстинкти.

Ці та інші випадки порушень в сфері статевих і ґендерних ролей неминуче призводять до багатьох статево- та ґендерно-рольових конфліктів. Фактично, кожну з таких девіації можна трактувати як внутрішній статево-рольовий конфлікт, (між суперечливими компонентами статевих ролей та статево-рольовою ідентичністю) і зовнішній ґендерно-рольовий конфлікт (суперечність між ґендерно-рольовою поведінкою та соціальними стереотипами й нормами). Такі проблеми потребують не лише специфічної допомоги сексолога чи сексопатолога. Рольові конфлікти потребують психологічної допомоги для їх розв'язання.

Отже, ми бачимо, що ґендерна соціалізація та розвиток ґендерної ідентичності особистості - це складні і різноманітні процеси, які підкоряються багатьом закономірностям, і на їх шляху виникають багато суперечностей, проблем, дисгармоній. Знання цих закономірностей має допомогти уникненню цих проблем і суперечностей розвитку. Це шлях не лише до гармонійності розвитку ґендерної сфери людини, а й до гармонійності особистості в цілому, до гармонійності її стосунків з особами протилежної статі і з соціальним світом взагалі.

Література

1. Алешина Ю.Е., Лекторская Е.В. Ролевой конфликт работающей женщины // Вопросы психологии. - 1989. - № 5. - С. 80-88.

2. Барц Э. Игра в глубокое: Введение в юнгианскую психодраму: Пер. с нем. - М.: Независ. фирма "Класс", 1997. - 144 с.

3. Берн Ш. Гендерная психология. - СПб.: прайм-ЕВРОЗНАК, 2001. - 320 с.

4. Вейнингер О. Пол и характер: Принципиальное исследование: Пер. с нем. - М.: Терра, 1992. - 480 с.

5. Гингер С. Женский мозг и мужской мозг // Психодрама и современная психотерапия. - 2003. - № 3. - С. 4-11.

6. Говорун Т. В., Кікінежді О. М. Стать та сексуальність: Психологічний ракурс. - Тернопіль: Нова книга - Богдан, 1999. - 383 с.

7. Горностай П. П. Социализация личности и психологические роли // Теоретические и прикладные вопросы психологии (материалы юбилейной конференции "Ананьевские чтения-97". - Вып. 3. - Ч. 1. - СПб, 1997. - С. 325-330.

8. Горностай П. П. Ресурсы женственности и мужественности // Журнал практического психолога. - 2003, № 6. - С. 51-55.

9. Джонсон Р.А. Он. Глубинные аспекты мужской психологии: Пер. с англ. Х.: Фолио; М.: Институт общегуманитарных исследований. 1996. - 190 с.

10. Джонсон Р. А. Она. Глубинные аспекты женской психологии: Пер. с англ. Х.: Фолио; М.: Институт общегуманитарных исследований. 1996. - 124 с.

11. Зеленский В. В. Аналитическая психология. Словарь (с английскими и немецкими эквивалентами). - СПб.: Б.С.К., 1996. - 324 с.

12. Кон И. С. Социология личности. - М.: Политиздат, 1967. - 383 с.

Размещено на www.allbest.ru