Психологічні аспекти тривожності та страхів у дітей дошкільного віку

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЗМІСТ

Вступ

1 Теоретичні аспекти тривожності дітей

1.1 Визначення поняття «Тривожність»

1.2 Особливості емоційної сфери дошкільника

1.3 Фактори, що формують тривожність у дітей

1.4 Види тривожності

1.5 Особливості поведінки дітей з проявами тривожності

2 Характеристика дитячих страхів

2.1 Визначення поняття «Страх»

2.2 Класифікація страхів

2.3 Фактори, що беруть участь у виникненні страхів

2.4 Психофізіологічна основа страхів

2.5 Зміст і статево-вікові особливості страхів

3 Експериментальне дослідження тривожності та страхів у дітей

3.1 Організація дослідження

3.2 Виявлення наявності дитячих страхів

3.3 Визначення рівня тривожності у дітей з урахуванням гендерного аспекту

3.4 Виявлення спектру дитячих страхів

4 Охорона праці та навколишнього середовища

4.1 Загальні питання охорони праці навколишнього середовища

4.2 Управління охороною праці в ДНЗ №354 м. Харкова

4.3 Аналіз небезпечних шкідливих факторів

4.4 Метеорологічні умови

4.5 Виробниче освітлення

4.6 Шум і вібрація

4.7 Випромінювання від екрану ПЕОМ

4.8 Електробезпечність

4.9 Пожежна безпека

Висновок

Список джерел інформації

Додаток

ВСТУП

Сьогодні досить актуальною є тема дитячих страхів та дитячої тривожності. В останні роки в порівнянні з попереднім періодом кількість дітей зі стійкою тривожністю й постійними інтенсивними страхами, суттєво збільшилося, про що свідчать спеціальні експериментальні дослідження. У зв'язку з рядом психологічних змін дитини найбільша виразність у схильності й розвитку страхів спостерігається в дітей дошкільного віку. Тому велика увага проблемі страху приділяється в роботах вітчизняних психологів і психотерапевтів, які відзначають ріст числа дітей з різноманітними страхами, підвищеною збудливістю й тривожністю.

Актуальність дослідження проблеми визначається ще й тим, що з віком у дітей міняються мотиви поведінки, відношення до навколишнього світу, дорослих, одноліткам. І від того, чи зможуть вихователі, педагоги, батьки вловити ці зміни, зрозуміти, що відбуваються з дитиною, і відповідно змінити свої відносини, буде залежати той позитивний емоційний контакт, який є основою нервово-психічного здоров'я дитини.

Занепокоєння, тривога, страх - такі ж невід'ємні, емоційні прояви нашому психічному життя, як і радість, замилування, гнів, подив, сум. Тривогу розглядають і в якості минущого психічного стану, що виникає під впливом стрессогенних факторів [13]. Страх - природна й нормальна реакція організму на яку-небудь небезпеку, але перевага цієї емоції веде до негативних психологічних наслідків: розвитку емоційної незадоволеності, зникненню позитивних емоцій (сміху, почуття повноти життя), тривожно-песимістичній оцінці майбутнього [14]. Це проявляється в загальній загальмованості, дратівливій слабості й імпульсивності, що раптово виникають, у важко передбачуваних діях дитини. У зв'язку із цим дітям дошкільного віку найчастіше необхідне зниження рівня страху, але не усунення його повною мірою.

Уперше виділив і акцентував стан страху й тривоги відомий австрійський психоаналітик З. Фрейд. Він охарактеризував тривогу як емоційне переживання, що включає в себе, очікування й невизначеність, почуття безпорадності, а страх - як стан афекту.

Взагалі вивченню проблеми тривожності присвячена велика кількість робіт вітчизняних і закордонних психологів. Даною проблемою займалися такі вчені, як А.М. Прихожан, Р.С. Немова, С.С. Степанова, Е. Савіна, Н. Шаніна. Так само проблема дитячої тривожності були розглянуті в роботах Карен Хорні.

Дитячі страхи, якщо до них правильно ставитися, розуміти причини їх появи, найчастіше зникають безвісти. Якщо ж вони зберігаються тривалий час, то це служить ознакою неблагополуччя, говорить про нервове ослаблення дитини, неправильній поведінці батьків, незнанні ними психічних особливостей дитини, наявності в них самих страхів, конфліктних відносин у родині.

Нажаль у більшості випадків страхи виникають із вини самих батьків, вихователів. І головна ідея нашої роботи полягає в тому, що б показати, що проблема дитячих страхів і тривожності дійсно має місце в нашім суспільстві.

Ціль роботи: виявити рівень тривожності і наявність та спектр страхів у дітей дошкільного віку з урахуванням гендерного аспекту

Об'єкт: особливості формування тривожності та страхів у дітей дошкільного віку

Предмет: тривожність і страх у дітей дошкільного віку

Задачі:

- проаналізувати та вивчити літературу про страхи та тривожність у дітей дошкільного віку.

- провести дослідження за допомогою конкретних методик і визначити рівень дитячої тривожності і наявність та спектр певних страхів.

- порівняти рівень тривожності та наявні страхи у хлопчиків та дівчаток одного віку.

В дослідженні ми використовували метод тестів та опитувальники.

Респонденти: 50 дітей дошкільного віку з ДНЗ №354 м. Харкова. Порівнювалися між собою дві групи дітей, а саме 25 дівчат та 25 хлопців. Вік дітей - 5, 5-6 років.

1 ТЕОРИТИЧНІ АСПЕКТИ ТРИВОЖНОСТІ ДІТЕЙ

1.1 Визначення поняття «тривожність»

У психологічній літературі можна зустріти різні визначення цього поняття, хоча більшість досліджень сходяться у визнанні необхідності розглядати його диференційовано - як ситуативне явище і як особистісну характеристику з урахуванням перехідного стану і його динаміку.

Так А.М. Ппихожан вказує, що тривожність - це переживання емоційного дискомфорту, пов'язане з очікуванням неблагополуччя, з передчуттям небезпеки, що загрожує [21]. Розрізняють тривожність як емоційний стан і як стійку властивість, рису особистості або темпераменту.

По визначенню Р.С. Немова, «тривожність - постійна або ситуативна властивість людини приходити в стан підвищеного занепокоєння, відчувати страх і тривогу в специфічних соціальних ситуаціях» [17].

По визначенню С.С. Степанова «тривожність - переживання емоційного неблагополуччя, пов'язане з передчуттям небезпеки або невдачі» [25].

По визначенню А.В. Петровського: «тривожність - схильність індивіда до переживання тривоги, що характеризується низьким порогом виникнення реакції тривоги; один з основних параметрів індивідуальних відмінностей. Тривожність звичайно підвищена при нервово-психічних і важких соматичних захворюваннях, а також у здоровіших людей, що переживають наслідок психотравми, у багатьох груп осіб із суб'єктивним проявом неблагополуччя особистості».

Сучасні дослідження тривожності спрямовані на відмінність ситуативної тривожності, пов'язаної з конкретною зовнішньою ситуацією, і особистісної тривожності, що є стабільною властивістю особистості, а також на розробку методів аналізу тривожності, як результату взаємодії особистості і її оточення.

У свою чергу, Г.Г. Аракелов, Н. Е. Лисенко, Е. Е. Шотт, відзначають, що тривожність - це багатозначний психологічний термін, який описують як певний стан індивідів в обмежений момент часу, так і стійка властивість будь-якої людини. Аналіз літератури останніх років дозволяє розглядати тривожність із різних точок зору, що допускають твердження про те, що підвищена тривожність виникає й реалізується в результаті складної взаємодії когнітивних, афективних і поведінкових реакцій, що провокуються різними стресами.

Тривожність - як риса особистості пов'язана з генетично детермінованими властивостями функціонуючого мозку людину, що обумовлюють постійно підвищеним почуттям емоційного порушення, емоцій тривоги [12].

Так само поняттям тривожність цікавилися й багато закордонних психологів.

Проблема тривожності стала предметом спеціального дослідження в неофрейдистів і, насамперед у К. Хорни. У теорії Хорни головні джерела тривоги й занепокоєння особистості кореняться не в конфлікті між біологічними потягами й соціальними заборонами, а є результатом неправильних людських відносин. У книзі «Невротична особистість нашого часу» Хорни нараховує 11 невротичних потреб [26].

У такий спосіб поняттям «тривожність» психологи позначають стан людини, яка характеризується підвищеною схильністю до переживань, побоювань і занепокоєнню, що має негативне емоційне фарбування.

Так само існують відмінності в поняттях тривожність і тривога.

Тривога - це неясний, неприємний емоційний стан, що характеризується очікуванням несприятливого розвитку подій, наявністю дурних передчуттів, страху, напруги й занепокоєння. Тривога відрізняється від страху тим, що стан тривоги зазвичай безпредметний, у той час як страх припускає наявність зухвалого його об'єкта, людину, події або ситуації [21].

Тривожність - це схильність людини до переживання стану тривоги. Найчастіше тривожність людини пов'язана з очікуванням соціальних наслідків його успіху або невдачі. Тривога й тривожність тісно зв'язані зі стресом. З одного боку, емоції тривожного ряду є симптомами стресу. З іншого боку, вихідний рівень тривожності визначає індивідуальну чутливість до стресу [21].

Як і стрес у цілому, стан тривоги не може бути названий однозначно поганим або гарним.

Іноді тривога є природною, адекватною, корисною. Кожна людина почуває тривогу, занепокоєння або напругу в певних ситуаціях, особливо, якщо вона повинна зробити щось незвичайне або підготуватися до цього. Наприклад, виступ перед аудиторією з мовою або здача іспиту. Людина може відчувати занепокоєння, ідучи по неосвітленій вулиці вночі або коли вона заблукала в чужому місті. Цей вид тривоги нормальний і навіть корисний, тому що спонукує підготувати виступ, вивчити матеріал перед іспитом, задуматися про те, чи дійсно потрібне виходити на вулицю вночі в повній самоті.

В інших випадках тривога є неприродної, патологічної, неадекватної, шкідливої. Вона стає хронічною, постійною й починає з'являтися не тільки в стресових ситуаціях, але й без видимих причин. Тоді тривога не тільки не допомагає людині, але, навпаки, починає заважати їй в повсякденній діяльності. У дітей молодшого дошкільного віку тривожність - явище рідке й, як правило, носить невиражений характер. Чим старше дитина, тем конкретніше, реалістичніше його тривоги [12].

1.2 Особливості емоційної сфери дошкільника

Період від народження до вступу в школу є, по визнанню фахівців усього миру, віком найбільш стрімкого фізичного й психічного розвитку дитини, первісного формування фізичних і психічних якостей, необхідних людині протягом усього наступного життя, якостей і властивостей, що роблять її людиною. Особливістю цього періоду, що відрізняє його від інших, наступних етапів розвитку, є те, що він забезпечує саме загальний розвиток, що служить фундаментом для придбання надалі будь-яких спеціальних знань і навичок і засвоєння різних видів діяльності [5]. Формуються не тільки якості й властивості психіки дітей, які визначають собою загальний характер поведінки дитини, його відношення до всього навколишнього, але й ті, які являють собою «заділи» на майбутнє й виражаються в психологічних новотворах, що досягаються до кінця даного вікового періоду.

Хоча кількість прожитих дитиною років безпосередньо не визначає його розвиток, однак вік набуває значення як фактор часу. Оскільки дозрівання організму відбувається в певний час, воно прямо не визначає психічний розвиток дитини, але забезпечує виникнення нових можливостей для його діяльності й спілкування [8]. Зміст, темп, повнота психічного розвитку забезпечуються організованою взаємодією або спілкуванням дитини з оточуючими людьми. З кожним роком зміст діяльності дитини змінюється. Тим самим забезпечується подальший психічний розвиток дитини [16].

При нормальних умовах шестирічна дитина встигає освоїти більший обсяг знань, ніж трирічний, коло його спілкування розширюється, розвиток відбувається швидше. Фізично дитина робить величезний крок уперед, поліпшуються його рухові навички, розвивається дрібна моторика, рухи стають точними.

Розвивається свідомість і самосвідомість. Якщо чотирирічна дитина береться за непосильні для себе завдання, і, не впоравшись із ними, випробовує фрустрацію, навіть упадає в буйство, то шестирічний ухвалюється лише за те, що він може виконати, і тому майже завжди домагається успіху [16].

Шестирічна дитина дозріла для більш широкого досвіду взаємин з людьми. Усе більше однолітків входять у його коло спілкування. Якщо до цього віку дитину цілком можна виховувати вдома, то шестирічна дитина випробовує тягу до колективу. Перебуваючи в особистісному розвитку на стадії адаптації, їй необхідно пройти стадію збагачення свого соціального досвіду життя в колективі [5].

На межі цього віку дитина сама вирішує деякі завдання розвитку, незалежно від місця її конкретного перебування - дитячий садок, школа (у деяких країнах, де навчання починається з п'яти років) або родина. Це - підвищена чутливість дитини до екзистенціальних переживань, позначення границь Я- Концепції через установлення дистанції з іншими людьми, формування узагальненої концепції іншої людину. Сенситивність, підвищена чутливість дитини до змісту його Я-Концепції робить шестирічної дитину дуже вразливою до будь-яких впливів інших людей [17]. До середини дитинства дитина зв'язана тісними емоційними зв'язками з батьками або людьми, що їх заміняють, вона занурена у ці почуття й ще не вміє їх аналізувати. До п'ятьох років крім родини значимими стають відносини із сусідами. Особливий зміст відносин сусідів з дитиною полягає в тому, що вони привносять у її життя нову якість - чужа, нерідна, «неблизька» людина, «не-я».

Можливість експериментувати із власним Я та не - Я, переживання диференційованих відносин з людьми (свої - чужі) створює умови для усвідомлення границь власного психологічного простору. Це усвідомлення відбувається дуже складно й пов'язане із впливом на його різні властивості - властиво психологічні й тілесні. У цей час діти піддають своє тіло різним впливам, перевіряючи відомі їм відомості про його властивості, улаштовують експерименти. У цьому віці здоровіші діти багато й охоче займаються справами, пов'язаними з фізичними зусиллями [17].

Саме в цей час ними вирішується завдання встановлення своєї полової ідентифікації. Дитина розуміє, до якої статі вона належить, причому ці відмінності дитина вже не пов'язує зі зміною одягу. Властивість полової ідентифікації окреслює границі прояву почуттів (хлопчики не плачуть, дівчинки не б'ються й таке інше). Вони впорядковуються, здобувають (на час) захищений вид. «Не-Я» конкретизується й в образі протилежної статі.

Період дошкільного дитинства можна назвати віком пізнавальних емоцій, до яких ставляться почуття подиву, цікавості, допитливості. Виникаючи в результаті зіткнення з новими сторонами дійсності, ці емоції у свою чергу впливають на пізнавальні, а також інші психічні процеси, виробляють у дитині індивідуальне відношення до реального миру речей і явищ, сприяють розвитку креативності.

Пізнавальні емоції - емоції, пов'язані з потребою в пізнавальній гармонії: прагнення щось зрозуміти, проникнути в сутність явища; почуття подиву або здивування; почуття ясності або невиразності думки; почуття здогаду, близькості розв'язку; радість відкриття істини [6].

Період від 2 до 6 років називають «віком аффективності». У цьому віці емоції мають бурхливий, але нестійкий характер, що проявляється в яскравих, хоча й короткочасних афектах, у швидкому переході від одного емоційного стану до іншого. Дитину легко злякати, розсердити, але з тою же легкістю можна й зацікавити, викликати в неї задоволення, радість[18].

Дитина ще мала, щоб сприймати мир розумно, раціонально осмислювати його: багато чого засвоюється дошкільником через емоційну сферу. Креативності (від лат. creatio - створення, створення) - дії, діяльність, результатом якої є створення нового продукту (духовних і матеріальних цінностей); творчих здібності.

Можна виділити основні напрямки в розвитку емоційної сфери дошкільника [5]:

- ускладнюється зміст емоційної сфери, імпресивна сторона емоцій і почуттів;

- формується загальний емоційний фон психічного життя дитини.

- стає іншою експресивна сторона емоцій і почуттів дитини-дошкільника.

Розвиток волі дитини тісно пов'язан зі зміною мотивів поведінки, формуванням супідрядності мотивів. Саме поява певної спрямованості, висування на перший план групи мотивів, які стають для дитини найбільш важливими, веде до того, що вона свідомо домагається поставленої мети, не піддаючись відволікаючому впливу спонукань, пов'язаних з іншими, менш значимими мотивами [6].

У розвитку вольових дій дошкільника можна виділити три взаємозалежні сторони:

- розвиток цілеспрямованості дій;

- встановлення взаємозалежності між метою дій і їх мотивом;

- зростання регулюючої ролі мови у виконанні дій

1.3 Фактори, що формують тривожність у дітей

Механізм формування тривожності як властивості особистості представлена в роботі Ж. М. Глозмана й В. В. Зоткина: «Структурні зміни особистості формуються не відразу, а поступово, у міру закріплення негативних особистісних установок, тенденцій сприймати досить широке коло ситуацій як загрозливе й реагувати на них станом тривоги». Інакше кажучи, «при кількаразовому повторенні умов, що провокують високі значення тривоги, створюється постійна готовність до переживання цього стану». Постійні переживання тривоги фіксуються й стають властивістю особистості.

А.М. Прихожан відзначає, що «тривога й тривожність виявляють зв'язок з історичним періодом життя суспільства, що відбивається в змісті страхів, характері «вікових піків» тривоги, частоті, поширеності й інтенсивності переживання тривоги, значному росту кількості тривожних дітей і підлітків у нашій країні в останнє десятиліття»[21]. А.І. Захаров вважає, що тривога зароджується вже в ранньому дитячому віці й відображає «тривогу, засновану на погрозі втрати приналежності до групи (спочатку це мати, потім - інші дорослі й однолітки)»[10]. Розвиваючи думку про генезис тривожності, він пише, що «занепокоєння, яке відчувають діти з нормальним розвитком в період від 7 місяців до 1 року 2 місяців може з'явитися передумовою для наступного розвитку тривоги. При несприятливому збігу обставин (тривога й страхи в дорослих, що оточують дитину, життєвий досвід, що травмує) тривога переростає в тривожність. перетворюючись тим самим у стійкі риси характеру. Але відбувається це не раніше старшого дошкільного віку». «Ближче до 7 і особливо до 8 років. можна вже говорити про розвиток тривожності як про рису особистості, як про певний емоційний настрой з перевагою почуття занепокоєння й острахи зробити що-небудь не те, не так, спізнитися, не відповідати загальноприйнятим вимогам і нормам» [16].

У роботі А.М. Прихожан розкривається механізм «замкненого психологічного кола», у якім відбуваються закріплення й посилення тривожності, що веде потім до нагромадження й поглибленню негативного емоційного досвіду, який у свою чергу, породжує негативні прогностичні оцінки й визначаючи багато в чому модальність актуальних переживань, сприяє збільшенню й збереженню тривожності [21]. Г.Ш. Габдреєва відзначає, що «у генезисі особистісної тривожності лежить недостатня сформованість або порушення механізму психологічного самоврядування. Невідповідність суб'єктивної моделі реальної дійсності, що супроводжується проявом неадекватно завищеної тривоги, може привести до порушення регуляторних процесів. Тоді тривожність закріплюється як властивість особистості й розвивається в домінуючу рису характеру».

Більш докладно механізм зародження й формування тривожності може описуватися як конкретний момент прояву моделі виникнення новотворів у структурі особистості, розробленої А.О. Прохоровим. На його думку, виникнення нерівновагого стану, у цьому випадку - тривоги, при його постійнім повторенні стає домінантою й обумовлює формування новотвору, тобто веде до закріплення відповідної властивості - тривожності. Процес формування тривожності проходить у кілька етапів. На першому етапі відбувається її зародження [21]. Цей момент пов'язаний з формуванням динамічного опорного ядра, що полягає із психічних процесів, у яких тривожність проявляється. Другий етап характеризується виразністю тривожності і її закріпленням у конкретній діяльності й поведінці. На третьому етапі сформований новотвір, здобуваючи характер властивості особистості - особистісної тривожності, саме репродукує психічні стани, завдяки яким він виник.

На жаль, незважаючи на відзначену вище велику кількість робіт з розглянутої проблеми, дослідженню дитячої тривожності приділяється недостатньо уваги. Останнім часом стали з'являтися роботи, що відображають специфіку розвитку тривожності дошкільників при можливості оцінки її рівня в дітей починаючи з 3- літнього віку [16]. У більшості робіт, що розглядають виникнення й розвиток тривожності, здійснюється психодинамічний підхід. Поділяючі його автори виходять із того, що вже в дошкільному віці досить чітко проявляються індивідуальні особливості вищої нервової діяльності дитини, в основі яких лежать властивості нервових процесів порушення й гальмування і їх різних комбінацій. А.І. Захаров відзначає, що властивості нервової системи (сила, рухливість, урівноваженість) досить чітко проявляються в зовнішній поведінці [10]. Діти із сильною нервовою системою можуть довго працювати або грати, у них, як правило, високий емоційний тонус, стійка в межах вікових можливостей увага, гарна здатність орієнтуватися в незвичній ситуації. Ці діти можуть порівняно швидко перемикатися на новий вид діяльності, у них високий темп і інтенсивність роботи. Діти зі слабкою нервовою системою мляві, уповільнені у всіх діях, вони повільно включаються в роботу, довго перемикаються й відновлюються. Працюють повільно, зате дуже швидко відволікаються. Темп і інтенсивність діяльності - низькі. У ряді робіт з вивчення властивостей нервової системи переконливо показана важлива роль її сили в динаміці психічних станів. Н.Д. Левитов прямо вказує, що тривожний стан - показник слабості нервової системи, хаотичності нервових процесів.

Ще з моменту появи робіт Б.Г. Ананьєва прийнято вважати, що природні властивості людини функціонують у єдності й взаємозв'язку з його властивостями як особистості. На жаль, у цей час взаємозв'язку фізіологічних показників з рівнем тривожності в дорослих вивчені досить добре, однак описи такого роду досліджень дітей зустрічаються в літературі рідко, причому зазвичай вони ґрунтуються на спостереженні.

З іншого боку, відомо, що якщо ведучим у становленні темпераменту є генетичний, конституціональний фактор, то в характері він буде проявлятися поряд зі впливом середовища, соціальним впливом. Ця вистава визначає соціальний підхід до розгляду причин дитячої тривожності [6].

Так, у ряді робіт головною причиною виникнення тривожності в дошкільників уважаються неправильне виховання й несприятливі відносини дитини з батьками, особливо з матір'ю. «Відкидання, неприйняття матір'ю дитини викликає в неї тривогу через неможливість задоволення потреби в любові, у пещенні й захисту» [16]. У цьому випадку виникає страх: дитина відчуває умовність материнської любові. Незадоволення потреби дитину в любові буде спонукувати дитину домагатися задоволення цієї любові будь-якими засобами. Високу ймовірність виникнення тривожності в дитини бачать у вихованні «по типу гіперпротекції (надмірна турбота, дріб'язковий контроль, велика кількість обмежень і заборон)».

Тривога в дітей може породжуватися відстрочкою підкріплення,. Коли дитині обіцяють що-небудь для нього приємне, наприклад який-небудь подарунок, і відкладають виконання обіцянки, то дитина звичайно нудиться чекаючи, турбуючись, чи одержить вона обіцяне. «Відстрочка підкріплення викликає в більшості дітей стан непевності, занепокоєння». Тривога виникає частіше при відстрочці чого-небудь приємного, значного. Очікування неприємного може супроводжуватися не стільки тривогою, скільки надією на те, що все-таки неприємності не буде. Дитина, що очікує догани від батьків або вихователів, сподівається, що покарання не піде.

Виникнення й закріплення тривожності, як відзначає К. Хорн, пов'язані з незадоволенням провідних вікових потреб дитини, які здобувають гіпертрофований характер [26].

Зміна соціальних відносин, що часто представляє для дитини значні труднощі, також може стати причиною розвитку тривожності. Так, багато дітей із приходом у дошкільну установу стають неспокійними, плаксивими, замкненими. «Тривожний стан, емоційна напруженість зв'язані головним чином з відсутністю близьких для дитини людей, зі зміною навколишнього оточення, звичних умов і ритму життя» [1].

Дитяча тривожність може бути наслідком особистісної тривожності матері, що має симбіотичні відносини з дитиною. При цьому мати, відчуваючи себе єдиним цілим з дитиною, намагається відгородити її від труднощів і життєвих неприємностей, тим самим «прив'язуючи» до себе дитину, охороняючи від неіснуючих, але уявлюваних, відповідно її тривожності, небезпек. У результаті дитина випробовує занепокоєння, коли залишається без матері, легко губиться, хвилюється й боїться. Замість активності й самостійності розвиваються пасивність і залежність. Крім того, тривожний характер прихильності часто провокується як самою матір'ю, що надмірно опікує дитину, так і іншими дорослими, що заміняють йому однолітків і завжди обмежуючими в чомусь його активність і самостійність. Каналом передачі занепокоєння служить така турбота матері про дитину, яка складається з одних передчуттів, побоювань і тривог. Тут не обов'язково мова йде про надмірний рівень турботи, позначуваному як гіперопіка [12]. Це може бути й середній рівень турботи, яка носить трохи формальний, зайво правильний і знеособлений характер. А.І. Захаров відзначає також, це те, що якщо батько не бере участь у вихованні дитини, то дитина більшою мірою прив'язується до матері, і в тому випадку, якщо мати тривожна, дитина легше переймає її занепокоєння. Виражене це й тоді, коли дитина боїться батька через його грубий, запальний характер.

Ще один момент, пов'язаний з характером взаємин дитини з батьками визначається тим, що діти у віці 5-7 років намагаються ідентифікувати себе з дорослим тої ж, що й вона, статі. Завдяки цьому або мати, або батько виявляють особливо сильний вплив на формування характеру дітей у дошкільному віці [16]. Таким чином, ідентифікація зі статтю батьків являє собою одне з виражень процесу соціалізації - придбання навичок групових відносин як певної стадії формування особистості. При вихованні в неповній родині або в родині з негармонійними взаєминами, коли традиційно чоловічі ролі виконує мати, у дитини може бути перекрученим образ статі, що, у свою чергу, провокує розвиток тривожності.

Виховання, засноване на завищених вимогах, з якими дитина не має сил упоратися або справляється із труднощами, також відзначається як одна із причин виникнення тривожності. Нерідко батьки культивують «правильність» поведінки: відношення до дитини може містити в собі твердий контроль, строгу систему норм і правил, відступ від яких спричиняє осудження й покарання [5].

Імедадзе Н.В. відзначає наступні причини тривожності в дітей дошкільного віку, викликані характером внутрішньо сімейних відносин.

1. Зайвий протекціонізм батьків, опіка.

2. Умови, що створилися в родині після появи другої дитини.

3. Погана пристосованість дитини - тривожність виникає через невміння одягатися, самостійно, укладатися спати і т.д.

При відвідуванні дитиною дитячих установ тривожність провокується особливостями взаємодії вихователя з дитиною при превалюванні авторитарного стилю спілкування й непослідовності пропонованих вимог і оцінок. Непослідовність вихователя викликає тривожність дитини тим, що не дає їй можливість прогнозувати власну поведінка.

Порушення соціального статусу дитину також може розглядатися в ряді причин, що викликають тривожність. А.М. Прихожан, підкреслюючи яскраво виражену вікову специфіку тривожності, «що виявляється в її джерелах, змісті, формах прояву компенсації й захисті», уточнює, що «для кожного вікового періоду існують певні області, об'єкти дійсності, які викликають підвищену тривогу більшості дітей незалежно від наявності реальної погрози або тривожності як стійкого утвору [21]. Ці «вікові піки тривожності» є наслідком найбільш значущих соціогенних потреб». Дитина, що не випробовує тривоги й занепокоєння, буде значно менше залежати від інших людей, їх підтримки, розташування й турботи. І навпаки, чим більше вона піддана тривозі, тим сильніше буде залежати від емоційного стану навколишніх осіб [16].

У дошкільному віці відбувається зародження початків самооцінки. Багато авторів, описуючи самооцінку дітей, розкривають її неадекватність, зв'язок з неадекватними емоційними реакціями й у той же час відзначають, у якому віці відбувається усвідомлення можливостей своїх дій і з'являється потреба в самооцінці. При дослідженні зв'язку самооцінки й рівня тривожності було виявлено, що тривожні діти нерідко характеризуються низькою самооцінкою, «у зв'язку із чим у них виникає очікування неблагополуччя з боку навколишніх. Тривожні діти дуже чутливі до своїх невдач, гостро реагують на них, схильні відмовлятися від тієї діяльності, у якій зазнають труднощів» [16].

Дошкільний вік характеризується виникненням супідрядності мотивів. Тут уже можна спостерігати перевагу обміркованих дій над імпульсивними. Подолання безпосередніх бажань визначається не тільки очікуванням нагороди або покарання з боку дорослого, але й висловленою обіцянкою самої дитини. Завдяки цьому формуються такі якості особистості, як наполегливість і вміння долати труднощі. Виникає також почуття боргу стосовно інших людей. Тривожність також може виконувати в поведінці й розвитку особистості мотивуючу функцію. У дітей вона може підмінювати собою дії за іншими мотивами й потребам. «Вплив тривожності на розвиток особистості, поведінки й діяльності дитини може носити як негативний, так і певною мірою позитивний характер, однак і в останньому випадку він має тверді обмеження, обумовлені вираженої адаптивною природою цього утвору». У підсумку був зроблений висновок про те, що процес соціалізації, що інтенсивно протікає в дошкільному віці, надає більшу мотиваційну цінність тривожності як специфічної соціалізованої емоції [18].

У дошкільному віці відбувається також інтенсивний розвиток психічних процесів, значно більш змістовним стає мислення, з'являється схильність до аналізу й пошуку причинно-наслідкових зв'язків. Відомо, що особистісні якості людини знаходять своє специфічне вираження в її психічних процесах. На думку В.Н. Мясіщева, психічні стани є загальним функціональним рівнем, на тлі якого розвиваються психічні процеси. А.О. Прохоров відзначає, що вивчення взаємин психічних станів із психічними процесами й характеристиками фізіологічної реактивності показує, що стану обумовлюють діапазон прояву психічних процесів, розділяючи односпрямовану динаміку останніх убік стабілізації й високої продуктивності діяльності або зниження характеристик і зменшення їх продуктивності. С.Л. Рубінштейн писав, що психічні процеси «не можуть бути відособлені від психічних властивостей і станів особистості, від співвідношення рівня її досягнень і домагань, що склалися в ході попередньої діяльності. Значення, яке має особистість саме в якості сукупності внутрішніх умов усіх психічних процесів, виключає таке відокремлення. Відокремлення друг від друга психічних властивостей і психічних процесів - це похідний результат розриву зовнішніх і внутрішніх умов. Насправді все в житті особистості взаємозалежне». Хоча в ряді робіт відзначається зв'язок між психічними станами в цілому й психічними процесами, однак характер зв'язку властивостей особистості, зокрема тривожності, із психічними процесами в дітей дошкільного віку дотепер спеціально не вивчався.

Розглядаючи взаємозв'язок тривожності й діяльності, потрібно відзначити, що «підвищена тривожність може дезорганізувати будь-яку діяльність (особливо значиму)». А.М. Прихожан уважає, що висока тривожність виявляє в основному негативний вплив на результати діяльності дітей дошкільного й молодшого шкільного віку [21]. У таких дітей можна помітити різницю в поведінці на заняттях і поза ними. «Поза заняттями це живі, товариські й безпосередні діти, на заняттях вони затиснуті й напружені. Відповідають на запитання вихователя тихим, глухим голосом, можуть навіть почати заїкатися. Мова їх може бути як дуже швидкої, квапливої, так і вповільненої, утрудненої. Як правило, виникає рухове порушення, дитина смикає руками одяг, маніпулює чим-небудь». X. Граф, вивчаючи дитячу тривожність, також досліджував її вплив на діяльність, зокрема на гру дітей у футбол. Він виявив, що гірші гравці виявилися найбільш тривожними. У ході свого дослідження X. Граф установив той факт, що рівень тривожності дитину пов'язаний з батьківською опікою, тобто висока тривожність у дитини - це результат зайвої батьківської опіки.

Тривожність має яскраво виражену вікову специфіку, що виявляється в її джерелах, змісті, формах прояву й забороні.

Для кожного вікового періоду існують певні області, об'єкти дійсності, які викликають підвищену тривогу більшості дітей незалежно від наявності реальної погрози або тривожності як стійкого утвору [18].

Ці «вікові тривожності» є наслідком найбільш значимих соціальних потреб. У дітей раннього віку тривожність породжується розлукою з матір'ю. У віці 6-7 років головну роль відіграє адаптація до школи, у молодшому підлітковому - спілкуванні з дорослими (родителями й учителями), у ранній юності - відношення до майбутнього й проблеми, пов'язані з відносинами підлог[16].

1.4 Види тривожності

Виділяють два основні види тривожності. Першим з них - це так звана ситуативна тривожність, тобто породжена якоїсь конкретної ситуації, яка об'єктивно викликає занепокоєння. Даний стан може, виникає в будь-якої людини напередодні можливих неприємностей і життєвих ускладнень. Цей стан не тільки є цілком нормальним, але й відіграє свою позитивну роль. Воно виступає своєрідним мобілізуючим механізмом, що дозволяє людині серйозно й відповідально підійти до вирішення виникаючих проблем. Ненормальним є скоріше зниження ситуативної тривожності, коли людина в ситуації серйозних обставин демонструє безалаберність і безвідповідальність, що найчастіше свідчить про інфантильну життєву позицію, недостатню сформованість самосвідомості [12].

Інший вид - так звана особистісна тривожність. Вона може розглядатися як особистісна риса, що проявляється в постійній схильності до переживань тривоги у всіляких життєвих ситуаціях, у тому числі й таких, які об'єктивно до цього не розташовують. Вона характеризується станом несвідомого страху, невизначеним відчуттям погрози, готовністю сприйняти будь-які події як несприятливі й небезпечні. Дитина, піддана такому стану, постійно перебуває в настороженому й подавленому настрої, у неї утруднені контакти з навколишнім світом, який сприймається нею як жахаючий і ворожий. Закріплюючись у процесі становлення характеру до формування заниженої самооцінки й похмурого песимізму [21].

У дітей дошкільного віку домінує ситуативна тривожність.

1.5 Особливості поведінки дітей з проявами тривожності

Тривожні діти відрізняються частими проявами занепокоєння й тривоги, а також більшою кількістю страхів, причому страхи й тривога виникають у тих ситуаціях, у яких дитині, видалося б, нічого не загрожує. Тривожні діти відрізняються особливою чутливістю. Так, дитина може тривожитися: поки вона у саду, раптом з мамою що-небудь трапиться. Тривожні діти нерідко характеризуються низькою самооцінкою, у зв'язку із чим у них виникає очікування неблагополуччя з боку навколишніх. Це характерно для тих дітей, чиї батьки ставлять перед ними непосильні завдання, вимагаючи те, що діти виконати не в змозі, причому у випадку невдачі їх, як правило, карають, принижують («Нічого ти робити не вмієш! Нічого в тебе не виходить!») [21].

Тривожні діти дуже чутливі до своїх невдач, гостро реагують на них, схильні відмовлятися від тієї діяльності, наприклад малювання, у якій зазнають труднощів.

У таких дітей можна помітити помітну різницю в поведінці на заняттях і поза заняттями. Поза заняттями це живі, товариські й безпосередні діти, на заняттях вони затиснуті й напружені. Відповідають на запитання вихователя тихим і глухим голосом, можуть навіть почати заїкатися. Мова їх, може бути як дуже швидкої, квапливої, так і вповільненої, утрудненої. Як правило, виникає тривале порушення: дитина смикає руками одяг, маніпулює чим-небудь.

Тривожні діти мають схильність до шкідливих звичок невротичного характеру (вони гризуть нігті, ссуть пальці, висмикують волосся, займаються онанізмом). Маніпуляція із власним тілом знижує в них емоційну напругу, заспокоюють [5].

Розпізнати тривожних дітей допомагає малювання. Їхні малюнки відрізняються достатком штрихування, сильним натиском, а також маленькими розмірами зображень. Нерідко такі діти «застряють» на деталях, особливо дрібних.

У тривожних дітей серйозне, стримане вираження особи, опущені очі, на стільці сидить акуратно, намагається не робити зайвих рухів, не шуміти, воліє не обертати на себе увага навколишніх. Таких дітей називають скромними, соромливими. Батьки однолітків звичайно ставлять їх у приклад.

У такий спосіб поведінка тривожних дітей відрізняється частими проявами занепокоєння й тривоги, такі діти живуть у постійному напрузі, увесь час відчуваючи погрозу, почуваючи, що в будь-який момент можуть зіштовхнутися з невдачами [12].

Таким чином, тривожність - це схильність людини до переживання стану тривоги.

У дітей молодшого дошкільного віку тривожність - явище рідке й, як правило, носить невиражений характер. Чим старше дитина, тим конкретніше, реальніші його тривоги.

Період від народження до вступу в школу є віком найбільш стрімкого фізичного й психічного розвитку дитини, первісного формування фізичних і психічних якостей. Розвивається свідомість і самосвідомість, поширюється коло спілкування дитини, відбувається позначення Я-Концепції, відбувається диференційованість відносин з людьми, встановлення своєї статевої ідентифікації. У цьому віці емоції мають бурхливий, але нестійкий характер, що проявляється в яскравих, хоча й короткочасних афектах, у швидкому переході від одного емоційного стану до іншого. Розвиток волі дитини тісно пов'язане зі зміною мотивів поведінки, формуванням супідрядності мотивів.

Разом с тим існує дуже багато факторів, які можуть формувати дитячу тривожність. Тривожний стан може бути показником слабості нервової системи, хаотичності нервових процесів. Також головною причиною виникнення тривожності в дошкільників уважається неправильне виховання й несприятливі відносини дитини з батьками, особливо з матір'ю. Відзначається, що виникнення й закріплення тривожності пов'язані з незадоволенням провідних вікових потреб дитини, які здобувають гіпертрофований характер. Дитяча тривожність може бути наслідком особистісної тривожності матері, що має симбіотичні відносини з дитиною. При відвідуванні дитиною дитячих установ тривожність провокується особливостями взаємодії вихователя з дитиною при превалюванні авторитарного стилю спілкування й непослідовності пропонованих вимог і оцінок. Тривожні діти нерідко характеризуються низькою самооцінкою.

Отже, оскільки дослідники одностайні в оцінці негативного впливу високого рівня тривожності, відзначаючи збільшення кількості тривожних дітей, що відрізняються підвищеним занепокоєнням, непевністю, емоційною нестійкістю, то проблема дитячої тривожності, і особливо її корекції, на сучасному етапі є досить актуальною. При цьому, як відзначалося вище, причини формування високого рівня тривожності криються як у природних, генетичних факторах розвитку психіки дитину, так і - причому більшою мірою - у соціальні. Якщо перші фактори формування тривожності важко піддаються корекції, то для корекції соціальних факторів представляється можливим створити відповідні умови, що сприяють подоланню розвитку високого рівня тривожності в дитячому віці.

2 ХАРАКТЕРИСТИКА ДИТЯЧИХ СТРАХІВ

2.1 Визначення поняття «Страх»

Страх є найнебезпечнішою із усіх емоцій. Це реакція на дійсну або уявну (але переживану як дійсність) небезпеку. Організм людини влаштований так, що боротьба зі страхом не може тривати довго.

Відомий фізіолог І.П. Павлов уважав страх проявом природного рефлексу, пасивно-оборонною реакцією з легким гальмуванням кори більших півкуль. Страх заснований на інстинкті самозбереження, має захисний характер і супроводжується певними змінами вищої нервової діяльності, відбивається на частоті пульсу й подиху, показниках артеріального тиску, виділенні шлункового соку. У самому загальному виді емоція страху виникає у відповідь на дію загрозливого стимулу

Чим же відрізняється тривога й страх. У страху й у тривозі є загальний емоційний компонент у вигляді почуття хвилювання й занепокоєння, тобто в обох поняттях відображене сприйняття погрози або відсутність почуття безпеки [10].

Страх - ефективне (емоційно загострене) відбиття у свідомості людини конкретної погрози для її життя й благополуччя; тривога - емоційно загострене відчуття майбутньої погрози [22]. Тривога у відмінності від страху не завжди негативно сприймане почуття, тому що вона можлива й у вигляді радісного хвилювання, що хвилює очікування. Емоційно неблагополучна дитина залежно від психічної структури особистості, життєвого досвіду, взаємин з батьками й однолітками може випробовувати як тривогу, так і страх. Об'єднуючим початком для страху й тривоги є почуття занепокоєння. Воно проявляється в тому, що дитина губиться, коли її запитують, не знаходить потрібних слів для відповіді на запитання, говорить тремтячим голосом і часто замовкає зовсім.

У свою чергу, страх можна розглядати як вираження тривоги в конкретній, об'єктивній формі, якщо почуття не пропорційні небезпеці, і тривога ухвалює затяжний плин. Якщо дитина починає боятися самого факту виникнення страху, то тут у наявності високий, нерідко позамежний рівень тривоги, оскільки вона боїться, а точніше побоюється всього того, що може навіть побічно загрожувати її життю й благополуччю [10].

2.2 Класифікація страхів

Страх умовно ділиться на ситуативний і особистісний.

Ситуативний страх виникає в незвичайній, украй небезпечні або, що шокує дорослого або дитину обстановці, наприклад, при нападі собаки. Часто він з'являється в результаті психічного зараження панікою в групі людей, тривожних передчуттів з боку членів родини, конфліктів і життєвих невдач.

Особисто обумовлений страх визначений характером людини, наприклад, його підвищеною помисливістю, і здатний проявлятися в новій обстановці або при контактах з незнайомими людьми [13].

Ситуативний і особисто обумовлений страхи часто змішуються й доповнюють один одного.

Страх реальний і уявлюваний, гострий і хронічний. Реальний і гострі страхи визначені ситуацією, а уявлюваний і хронічний - особливостями особистості.

Незважаючи на те, що страх - це інтенсивно виражена емоція, слід розрізняти його звичайний, природній, або віковий, і патологічний рівні. Звичайно страх короткочасний, оборотний, зникає з віком, не торкається глибоко ціннісних орієнтацій людини, суттєво не впливає на його характер, поведінку й взаємини з оточуючими людьми. Деякі форми страху мають захисне значення, оскільки дозволяють уникнути зіткнення з об'єктом страху.

На патологічний страх указують його крайні, драматичні сторони вираження (жах, емоційний шок, потрясіння) або затяжний, нав'язливий важко обратимий плин, мимовільність, тобто повна відсутність контролю з боку свідомості, як несприятливий вплив на характер, міжособистісні відносини й пристосування людину до соціальної дійсності [10].

Так само в психологічних теоріях існує кілька класифікацій страхів.

Відомий психіатр А. Карвасарський ділив страхи на групи виходячи з того, чого боїться людина, - це так звана класифікація по фабулі страху. Цей дослідник розрізняв 8 основних фабул страху.

До першої він відносив острах простору, що проявляється в різних формах. Сюди ставляться: клаустрофобія - острах замкненого простору, агорафобія - острах відкритого простору, страх глибини й страх висоти. До другої групи фобій ставляться так звані социофобії, пов'язані із громадським життям. Вони містять у собі єрейтофобію (страх почервоніти в присутності людей), страх публічних виступів, страх через неможливість зробити яка-небудь дія в присутності сторонніх. До третьої групи, по класифікації Карвасарського, ставляться нозофобії - страхи занедужати яким-небудь захворюванням. До четвертої групи ставиться танатофобія - страх смерті, до п'ятої - різні сексуальні страхи, до шостої - страхи завдати шкоди собі або близьким. У сьому групу входять «контрастні» страхи (голосно вимовити слово, зробити щось непристойне). І восьма група страхів - фобофобії, страх боятися чого-небудь [10].

Інші психіатри, наприклад Д.Б. Седок і Г.І. Каплан, воліють ділити страхи на конструктивні -, що представляють природній захисний механізм, що допомагає краще пристосуватися до екстремальної ситуації, і патологічні, які є неадекватною відповіддю на певний стимул по інтенсивності або тривалості й часто приводять до психопатології.

Ю. Щербатих ділить усі страхи на три групи [10]:

- природні страхи, безпосередньо пов'язані із загрозою життю людині. До природних явищ, що вселяють людям найсильніший страх, ставляться гроза, сонячні затьмарення, поява комет, виверження вулканів і супровідний їхнього землетрусу, які асоціюються в людини зі страхом кінця миру. Особливу групу природних страхів становлять страхи тварин. До тварин, що викликають у людей особливо сильний страх, безсумнівно, ставляться різноманітні змії й павуки;

- соціальні страхи - острах і побоювання за зміну свого соціального статусу. Соціальні страхи можуть випливати зі страхів біологічних, але завжди мають специфічний соціальний компонент, який у них виходить на перше місце, відтискуючи більш примітивні фактори виживання. Слід зазначити, що конкретні форми прояву соціальних страхів залежать від особливостей історичної епохи, віку людини, професійної приналежності й типу суспільства. Проводилися кількаразові дослідження з виявлення актуальних страхів у сучаснім суспільстві. У результаті було встановлено, що на першім місці є страх за здоров'я своїх близьких, на другому - страх можливої війни, на третьому - страх перед злочинністю. Потім послідовно - страх бідності, страх перед деякими тваринами, страх перед можливими несприятливими змінами в особистім житті, страх перед начальством. Виявилося, що багатьох людей лякає цвинтар, вони відчувають страх перед хворобами (дев'яте місце) і перед публічними виступами;

- внутрішні страхи - породжені лише фантазією й уявою людини, що й не мають під собою реальної основи для занепокоєння. Особливо хочеться відзначити, що до внутрішніх страхів дослідники відносять не тільки страхи, породжені фантазією людини, але й страхи власних думок, якщо вони йдуть врозріз із наявними моральними установками (острах власних думок і бажань).

Овчарова Р.В. виділяє наступні види страхів [10]:

- вікові страхи відзначаються в емоційно чутливих дітей як відбиття особливостей їх психічного й особистісного розвитку. Виникають вони під дією наступних факторів: наявність страхів у батьків, тривожність у відносинах з дитиною, надлишкове запобігання її від небезпек і ізоляція від спілкування з однолітками. Велика кількість заборон з боку батьків, а також численні нереалізовані погрози всіх дорослих у родині, відсутність можливості для рольової ідентифікації з батьком переважно в хлопчиків. Конфліктні відносини між батьками, психічні травми типу переляку, психологічне зараження страхами в процесі спілкування з однолітками й дорослими;

- невротичні страхи характеризуються великою емоційною інтенсивністю й напруженістю, тривалим плином або сталістю, несприятливим впливом на формування характеру й особистості, взаємозв'язком з іншими невротичними розладами й переживаннями, уникненням об'єкта страху. Невротичні страхи можуть бути результатом тривалих і нерозв'язних переживань. Частіше бояться діти в яких складні відносини з батьками, чиє уявлення про себе перекручене емоційними переживаннями в родині або конфліктними. Ці діти не можуть покладатися на дорослих, як на джерело безпеки, авторитету й любові. Діти, які не придбали до школи необхідного досвіду спілкування з дорослими й однолітками, не впевнені в собі, бояться не виправдати очікування дорослих, відчувають страх перед вчителем.

Вітчизняний дослідник емоції страху А.І. Захарова, розділяє страхи по наступних ознаках [10]:

- по характеру - природні, соціальні, ситуативні, особистісні;

- по ступеню реальності - реальні й уявлювані;

- по ступеню інтенсивності - гострі й хронічні.

Наведені вище класифікації не є єдиними у своєму роді. Слід зазначити, що в сучасній психології емоцій не існує універсальної класифікації страхів; страхи ділять по силі, інтенсивності, біологічній, психологічної й соціальної значимості.

Так само існує 3 різновиду страхів [13].

В основі класифікації лежать предмет страху, особливості його протікання, тривалість, сила й причини виникнення.

1. Нав'язливі страхи. Ці страхи дитина випробовує в певних, конкретних ситуаціях, боїться обставин, які можуть їх за собою спричинити. До них ставляться, наприклад, страх висоти, закритих і відкритих просторів і ін.

2. Маревні страхи. Це найважча форма страхів, причину появи яких знайти неможливо. Наприклад, чому дитина боїться грати з якоюсь іграшкою або боїться одягати якийсь одяг. Їхня наявність часто вказує на серйозні відхилення в психіці маляти.

3. Надцінні страхи. Ці страхи найпоширеніші. Вони пов'язані з деякими ідеями, як говорять, з «ідеями фікс» та викликані власною фантазією дитини. В 90% випадків практикуючі психологи зустрічаються саме з ними. На цих страхах, як правило, діти «зациклюються» і не можуть «витягтися» зі своєї фантазії. Спочатку вони відповідають якій-небудь життєвій ситуації, а потім стають настільки значимими, що ні про що інше дитина думати вже не може.

2.3 Фактори, що беруть участь у виникненні страхів