Теорії особистості

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Луганський національний університет ім. Т. Шевченка

Інститут педагогіки і психології

Реферат

на тему: «Теорії особистості»

з курсу « Вступ до фаху»

Луганськ - 2011р.



Зміст

Вступ

1. Історія досліджень особистості

1.1 Поняття та структура особистості

1.2 Періоди в історії досліджень особистості

2. Теоретичні аспекти та практичні аплікації теорії особистості

2.1 Психодинамічний напрямок у теорії особистості: З. Фрейд

2.2 Аналітична теорія особистості: Карл Густав Юнг

2.3 Сутність поняття «особистість» у працях А. Бандури

3. Гуманістичний напрямок у психології

Висновки

Список використаної літератури



Вступ

Ринкові перетворення в Україні об'єктивно пов'язані з активізацією діяльності, усвідомленням кожною людиною себе як особистості, формуванням у неї таких трудових і підприємницьких концепцій, які в найбільшій мірі сприяли б її самореалізації і досягненню поставлених цілей. Розширення знань, підвищення кваліфікації, професійна мобільність, розвиток особистості стають важливими умовами економічного і соціального прогресу суспільства.

Розвиток особистості - це такі її зміни, внаслідок яких індивід здатний ставити і вирішувати все більш складні конкретні завдання. У процесі реалізації цих завдань розвиваються здібності людини, нарощується творчий потенціал і з'являються можливості постановки і розв'язання нових завдань. Конституційне забезпечення прав і свобод людини, економічні перетворення в Україні виступають факторами формування нового типу особистості, заінтересованої в прогресивних тенденціях розвитку суспільства, результатах своєї діяльності, з активною життєвою позицією. Організація трудової діяльності на сучасному етапі повинна базуватися на врахуванні не окремих ізольованих властивостей працівника, а цілісної структури його особистості.

Індивід освоює надбання попередніх поколінь, у формі образу відтворює світ і на цій підставі діє, О. виробляє власне ставлення до світу і прагне втілити його. В такий спосіб вона підіймається над обставинами життя і самореалізується - об'єктивує свої можливості. Це здійснюється за рахунок вчинку як характерної для цього рівня активності. Завдяки вчинку О. виходить за власні межі, долає перешкоди, що їй чинить світ, втілює себе у ньому.

Процес історичного усвідомлення вчинку послідовно фіксує ряд його компонентів, кожен з яких є кроком до з'ясування людиною своїх взаємин зі світом (Роменець). Ситуативним компонентом вчинку людина знаходить їм підставу в умовах свого життя. Вона наділяє ці умови надзвичайними властивостями, борониться від них, прагне поєднатися з ними. Нездійсненність такого прагнення зумовлює появу мотиваційного компонента вчинку - віднаходження джерел буття в самій собі. Людина посідає місце Всесвіту, стає «мірилом усіх речей», здійснює духовне і матеріальне виробництво, усвідомлює власну могутність. Вона шукає себе у

Вчинок є складно структурованою, сповненою глибокого змісту, розгорнутою в часі і просторі активністю, що характеризує людину як особистість.

Вчинком індивід стверджує себе як особистість, втручається в царину етики, порушує вироблених речах, проте не знаходить. Це змушує її пильніше придивлятися до здійснюваної активності й шукати в ній можливостей повнішого й адекватнішого самовияву. З'являється дійовий компонент вчинку - утвердження власного буття через перетворення світу, боротьбу з існуючими обмеженнями, самореалізацію. Проте це не вичерпує онтологічного питання - питання про сенс життя. Тому на зміну дійовому компонентові приходить післядійовий - у вигляді рефлексії як сповненого драматизму самопізнання її усталеність, привносить в неї себе.

На даний час не існує загальноприйнятої думки про те, який підхід варто застосовувати персонологам до вивчення особистості для пояснення основних аспектів поведінки людини. На цій стадії розвитку персонології співіснують різноманітні альтернативні теорії, що описують особистість як інтегроване ціле і водночас пояснюють розбіжності між людьми. Тому насамперед зупинимося на тому, що являють собою деякі з теорій, щоб як можна ширше і багатогранніше уявити складність вивчення феномена особистості в психології.



1. Історія досліджень особистості

1.1 Поняття та структура особистості

Особистість конкретної людини характеризується певною системою рис-мотивів, або трайтів, яка визначає її поведінку та розвиток. Особистість - це реальний індивід, жива, діюча людина, яка є носієм суспільних стосунків. Особистість неможлива без психіки, без свідомості. Усі психічні явища і процеси органічно вплітаються в цілісне життя особистості, оскільки основна їхня життєва форма полягає в регуляції обистості, оскільки основна їхня життєва форма полягає в регуляції діяльності людей.

1. Внутрішньо індивідна (інтраіндивідна) підсистема: поєднує ті явища, які безпосередньо визначають системну організацію індивідуальності (психічні процеси, властивості, стани). Умовно її можна зобразити як деякий замкнений простір (психічний) всередині органічного тіла людини.

2. На основі інтраіндивідної підсистеми неможливо описати та зрозуміти явища, що виникають при безпосередній міжособистісній взаємодії. На цьому рівні особистість набуває особливого буття, що переміщується за межі органічного тіла. Це - мівжіндивідна (інтеріндивідна) підсистема, що відображає представленість особистості у системі міжособистісних відношень.

3. Надіндивідна (метаіндивідна) підсистема, що розглядає особистість за межами органічного тіла та переборює обмеженість існуючих «тут і тепер» зв'язків з іншими людьми. Основна увага дослідника припадає на форми впливу, який людина свідомо або несвідомо здійснює на інших людей («вклади» в інших людей, які особистість здійснює своїм фактом існування або діяльність (перетворення їхньої інтелектуальної, емоційно-вольової, моральної сфери, світоспоглядання).

Суб'єктивними ознаками реалізації даної потреби у спілкуванні можуть виступати: прагнення бути авторитетом для інших, отримання суспільного визнання, самовизначення, потреба бути емоційно привабливим для інших. Надмірна потреба в індивідуальній персоналізації у спілкуванні може стати фактором деперсоналізації інших, особливо, якщо у людини немає відповідних посилань або є інші відмовляють їй у визнанні.

В діяльності потреба в особистісній реалізації проявляється в орієнтації на високі досягнення, якість та майстерність праці, у прагненні знати роботу у досконалості.

1.2 Періоди в історії досліджень особистості

особистість гуманістичний психологія свідомість

Дослідження особистості налічує майже дві з половиною тисячі років. Проте, психологія особистості як наука склалася порівняно недавно.

В історії досліджень особистості виділяють такі періоди.

V ст. до н. е. - поч. XIX ст. - філософсько-літературний період (Сократ, Аристотель, Спиноза, Локк, Юм), протягом якого основними проблемами психології особистості були питання моральної і соціальної природи людини, її вчинків і поведінки.

Поч. XIX ст. - XX ст. - клінічний період (Фрейд, Адлер, Юнг). У цей період в центрі уваги психіатрів опинилися психічні чинники виникнення й перебігу хвороб, впливу хвороб на особистість, психологічні аспекти цілющих дій.

Поч. XX ст. - теперішній час - експериментальний період (Лазурський, Айзенк, Кеттел, Олпорт), який характеризується активним впровадженням в психологію експериментальних методик досліджень психічних явищ з метою позбавитися умоглядності й суб'єктивізму в їх поясненні.

В процесі диференціації напрямів дослідження особистості, що відбувався в першій половині XX ст., склався цілий ряд теорій особистості: гештальтпсихологічна, психоаналітична, гуманістична, біхевіористична, когнітивна (табл. 1).



Таблиця 1 Теорії особистості

Психологічна школа	Період популярності	Основопол-ки	Основні підходи	Техніки, які застосовують
Гештальтпсихологія	Початок XX ст.	Т. Вертгеймер В. Келер К. Левин	Ціле являє собою щось більше від суми його складових	Вивчення через сприймання
Психоаналіз	Кінець XIX ст. - теперішній час	3. Фрейд	Поведінка контролюється несвідомими потягами	Клінічне спостереження
Біхевіорізм	Початок XX ст. - теперішній час	Д. Уотсон	Психологія має зосереджуватись лише на тому, що можна спостерігати, тобто на поведінці	Науковий експеримент, випробування
Гуманістична психологія	Середина XX ст. - теперішній час	Г. Олпорт К. Роджерс А. Маслоу	Психологія має зосередитись на унікальності життєвого досвіду людини, на її самоактуалізації	Обговорення почуттів
Когнітивна психологія	Теперішній час	У. Нейссер А. Пейвио Г. Сімон	Мета психології - дослідження процесів отримання, збереження та переробки інформації мозком	Дослідження особливостей пам'яті, мислення та функціонування інформаційних процесів

Серед означених теорій можна виділити три напрями, які майже не пересікаються: біогенетичний, соціогенетичний, персонологічний.

Біогенетичний напрям базується на тому, що природним є спадкове, яке первісно обумовлює всі особливості розвитку особистості. Соціокультурні й ситуативні чинники лише накладають свій відбиток на своєрідність його протікання.



2. Теоретичні аспекти та практичні аплікації теорії особистості

2.1 Психодинамічний напрямок у теорії особистості: З. Фрейд

Жодний з напрямків не набув такої гучної популярності як психоаналіз 3. Фрейда (1856-1939). Його ідеї зробили революційний вплив не тільки на розвиток самої психології, породивши безліч теорій і гіпотез, наукових відкриттів і методів, але й на літературу, мистецтво, медицину та інші науки, пов'язані з людиною. Для розуміння психоаналізу і фрейдистської теорії особистості необхідно вказати основні положення навчання Фрейда.

Психічний детермінізм. Фрейд вважав, що душевне життя - це послідовний безупинний процес. Закон збереження енергії застосовується до нього так само, як і до всіх інших процесів. Кожна думка, почуття і дія мають свою причину, викликаються свідомим або несвідомим наміром і визначаються попередньою подією. У випадку коли деякі прояви душевного життя «здаються» виниклими безпричинно, спонтанно, Фрейд шукає і знаходить приховані зв'язки, що поєднують один напрямок душевного життя з іншим.

Свідоме, передсвідоме, несвідоме.

У душевному житті Фрейд виділяє три рівні: свідомість, передсвідомість і підсвідомість (несвідоме), пов'язуючи усі психічні процеси між собою по горизонталі і по вертикалі. До несвідомого належать багато інстинктів, узагалі недоступні свідомості, а також думки і почуття, піддані «цензурі», яка розділяє свідомість і несвідоме та виконує дві функції:

1) витісняє в царину несвідомого неприйнятні та засуджувані особистістю власні почуття, думки і поняття;

2) чинить опір активному несвідомому, що прагне проявитися у свідомості.

Думки і почуття, піддані «цензурі», не втрачені, але не допускаються до спогадів, і тому виявляються у свідомості не прямо, а опосередковано: в обмовках, описках, сновидіннях, помилках пам'яті, неврозах, нещасливих випадках, захворюваннях і т. ін. Відбувається також сублімація несвідомого - заміщення заборонених потягів соціально прийнятними діями.

Те, що ми звикли називати свідомістю, являє собою, образно кажучи, айсберг, велику частину якого займає несвідоме. У цій нижній частині айсберга і знаходяться основні запаси психічної енергії, спонукання й інстинкти.

Передсвідомість - частина несвідомого, розташованого між свідомістю і власне несвідомим, що може стати свідомістю, будучи «складом» пам'яті, у якому свідомість має потребу при виконанні своєї повсякденної роботи.

Спонукання, інстинкти і принцип рівноваги. Інстинкти - це сили, що спонукають людину до дії. Фізичні аспекти, інстинкти, Фрейд називав потребами, психічні - бажаннями. Інстинкт містить компоненти: джерело (потреби, бажання), мету, імпульс та об'єкт. Мета інстинкту полягає в зменшенні потреби і бажання, тобто їх задоволенні. Імпульс інстинкту - це ті енергія, сили або напруження, що використовуються для задоволення інстинкту. Об'єкт інстинкту - це предмети або дії, що задовольняють початкову мету. Людина, яка відчуває потребу, буде продовжувати пошукову діяльність доти, поки не задовольнить цю потребу і пов'язане з нею напруження. Напруження змінюється релаксацією, релаксація - напруженням… І так до безкраю. При цьому мова йде не тільки про безпосередньо фізіологічні потреби, але й про потреби, наприклад, опікувати когось, домінувати, панувати, залежати, страждати, спілкуватися і т.д.

Ці основні положення вчення 3. Фрейда спираються на концепцію особливих «структур» особистості (рис. 1).



Рис. 1. Взаємозв'язок між особистісними структурами і рівнями свідомості (3. Фрейд)

ІД. Слово «ід» походить від латинської «воно» і, за Фрейдом, означає винятково примітивні, інстинктивні й уроджені аспекти особистості. Ід функціонує цілком у несвідомому і тісно пов'язане з інстинктивними біологічними спонуканнями (їжа, сон, дефекація, копуляція), що наповнюють нашу поведінку енергією. Згідно з Фрейдом, ід - щось темне, біологічне, хаотичне, що не знає законів і не підпорядковується правилам, вільне від обмежень. Як найстаріша вихідна структура психіки, ід виражає первинний принцип усього людського життя - негайну розрядку психічної енергії, виробленої біологічно обумовленими спонуканнями (особливо сексуальними й агресивними). Останні, коли вони стримуються і не знаходять розрядки, створюють напруження в особистому функціонуванні, підпорядковується принципу задоволення, виражаючи себе в імпульсивній, ірраціональній і нарцисській манері, незважаючи на наслідки для інших або всупереч самозбереженню.

ЕГО (від лат. «ego» - Я) - це компонент психічного апарата, відповідального за прийняття рішень. Его прагне висловити і задовольнити бажання ід відповідно до обмежень, що накладаються зовнішнім світом. Его одержує свою структуру і функцію від ід, еволюціонує з нього і запозичує частину енергії ід для своїх потреб, щоб відповідати вимогам соціальної реальності. Таким чином, его допомагає забезпечувати безпеку і самозбереження організму. На відміну від ід, природа якого виражається в пошуку задоволення, его підпорядковується принципу реальності, мета якого - збереження цілісності організму шляхом відстрочки задоволення інстинктів до того моменту, коли буде знайдено можливість досягти розрядки у належний спосіб. Принцип реальності дає можливість індивідууму гальмувати, переадресовувати або поступово давати вихід грубої енергії ід у рамках соціальних обмежень совісті індивідуума. Спираючись на силу логічного мислення, що Фрейд називав повторним процесом, его здатне спрямовувати поведінку в потрібне русло, щоб інстинктивні потреби задовольнялися безпечним для самого індивідуума і для інших людей способом. Его виступає в ролі нібито, «виконавчого органу» особистості і є цариною протікання інтелектуальних процесів і вирішення проблем.

Суперего (Над-Я) - формується в процесі соціалізації і є компонентом особистості, яка розвивається, являє собою інтерналізовану версію суспільних норм, стандартів поведінки, системи цінностей. Спочатку суперего відбиває тільки батьківські очікування відносно того, що являє собою гарна і погана поведінка. Кожний вчинок дитина вчиться приводити у відповідність із цими обмеженнями, щоб уникнути конфлікту і покарання. Будучи морально-етичною силою особистості, суперего є наслідком тривалої залежності дитини від батьків. Проте в міру того, як соціальний світ дитини починає розширюватися (завдяки групам, ровесникам, школі, мистецтву, літературі тощо) сфера суперего збільшується до меж тієї поведінки, яку вважають прийнятною ці нові групи. Можна розглядати суперего як індивідуалізований відбиток «колективної совісті» соціуму, хоча сприйняття дитиною реальних цінностей суспільства може бути перекрученим.

Фрейд розділив суперего на дві підсистеми: совість та его-ідеал. Совість формується за допомогою батьківських покарань за вчинки, які батьки називають «поганою поведінкою». Совість включає здатність до критичної самооцінки, наявність моральних заборон і виникнення почуття провини в дитини за «погану поведінку». Заохочувальний аспект суперего - це его-ідеал, що формується з того, що батьки схвалюють або високо цінують; він веде індивідуума до встановлення для себе високих стандартів. І якщо мету досягнуто, це викликає почуття самоповаги і гордості. Суперего вважається сформованим цілком, коли батьківський контроль заміняється самоконтролем Суперего, намагаючись цілком загальмувати будь-які суспільно засуджувані імпульси з боку ід, прагне спрямувати людину до абсолютної досконалості в думках, словах і вчинках; намагається переконати его в перевазі ідеалістичних цілей над реалістичними.

За 3. Фрейдом, особистість людини приречена на постійний внутрішній конфлікт, що виникає через «взаємовідносини» трьох компонентів структури особистості (рис 2).

Рис. 2. Схематичне зображення структури особистості за З. Фрейдом



Система життєво важливих потреб, що складає зміст «ВОНО», постійно вимагає задоволення і несвідомо спрямовує психічну активність людини, регулюючи її психічні процеси і стани. Несвідомі потяги, що йдуть від «ВОНО», частіше усього знаходяться в стані конфлікту з тим, які містяться в «Над-Я», тобто із соціальними і моральними оцінками поведінки; тому між «ВОНО» і «Над-Я» існують постійні і неминучі протиріччя. Вони вирішуються за допомогою «Я» - свідомості, що, діючи відповідно до принципу реальності, намагається розумно примирити обидві конфліктуючі сторони таким чином, щоб потяги «ВОНО» були максимальною мірою задоволені і при цьому не було порушено норм моралі.

Стани невдоволення собою, тривожності і занепокоєння, які часто виникають у людини, є, за Фрейдом і концепціями неофрейдистів, суб'єктивним, емоційно забарвленим відбитком боротьби «ВОНО» і «Над-Я» у свідомості людини.

Намагаючись позбутися цих неприємних емоційних станів, людина за допомогою «Я» виробляє в себе так звані захисні механізми. Ось деякі з них:

1. Заперечення. Коли реальна дійсність для людини дуже неприємна, вона «закриває на неї очі», вдається до заперечення її існування або намагається знизити серйозність загрози для її «Над-Я». Одна з найбільш поширених форм такої поведінки - неприйняття, заперечення критики на свою адресу з боку інших людей, утвердження, що того, що критикується, насправді не існує. У деяких випадках таке заперечення відіграє певну психологічну захисну роль, наприклад, тоді, коли людина дійсно серйозно хвора, але не приймає, заперечує цей факт. Тим самим вона знаходить у собі сили продовжувати боротьбу за життя. Проте частіше усього заперечення заважає людям жити і працювати, оскільки, не визнаючи критики на свою адресу, людина і не намагається позбутися від вад, що піддаються справедливій критики.

2. Заглушування. На відміну від заперечення, яке здебільшого належить до інформації, що надходить ззовні, заглушування стосується блокування з боку «Я» внутрішніх імпульсів і загроз, що йдуть від «Над-Я». У цьому випадку неприємні зізнання самому собі та відповідні переживання наче витісняються зі сфери свідомості. Відомі випадки зовнішньо нез'ясованого забування, що не супроводжуються вираженими психічними розладами, є прикладами активної роботи несвідомого механізму заглушування.

3. Раціоналізація. Це спосіб розумного виправдання будь-яких вчинків і дій, що суперечать моральним нормам і викликають занепокоєння. Звернення до раціоналізації характерне тим, що виправдання вчинку знаходиться звичайно вже після того, як його зроблено. Найбільш типові прийоми раціоналізації такі: а) виправдання своєї нездатності що-небудь зробити небажанням це робити; б) виправдання зробленої небажаної дії «об'єктивними» обставинами.

4. Формування реакцій. Іноді люди можуть приховувати від самих себе мотиви власної поведінки за рахунок їх заглушення через особливо виражений і свідомо підтримуваний мотив протилежного типу. Наприклад, несвідома ворожість до дитини може виражатися в нарочитій увазі до неї. Така тенденція одержала назву «формування реакції».

5. Проекція. Всі люди мають небажані властивості і риси особистості, які вони неохоче визнають, а частіше - зовсім не визнають. Механізм проекції виявляє свою дію в тому, що власні негативні якості людина несвідомо приписує іншій особі, причому, як правило, у перебільшеному вигляді.

6. Інтелектуалізація. Це своєрідна спроба піти від емоційно загрозливої ситуації шляхом відстороненого обговорення її в абстрактних інтелектуалізованих термінах.

7. Заміщення. Воно виражається в частковому, непрямому задоволенні неприйнятного мотиву яким-небудь морально припустимим способом.

Якщо ці й інші захисні механізми не спрацьовують, ті незадоволені імпульси, що виходять з «ВОНО», дають про себе знати в закодованій, символічній формі, наприклад у сновидіннях, описках, обмовках, жартах, дивностях поведінки людини аж до появи патологічних відхилень.

Самосвідомість людини Фрейд порівнював з вершиною айсберга, вважаючи, що лише незначна частина того, що насправді відбувається в душі людини і характеризує її як особистість, актуально нею усвідомлюється. Тільки невеличку частину своїх вчинків людина здатна правильно зрозуміти і пояснити. Основна ж частина її досвіду й особистості знаходиться поза сферою свідомості, і тільки спеціальні процедури, розроблені в психоаналізі, дозволяють проникнути в свідомість.

2.2 Аналітична теорія особистості: Карл Густав Юнг

Як і Фрейд, Юнг (1875-1961) присвятив себе вивченню динамічних несвідомих потягів та їхнього впливу на людську поведінку і досвід. Погляди Юнга на особистість людини є, можливо, найбільш складними, полемічними в персонологічній традиції. У результаті переробки Юнгом психоаналізу з'явився цілий комплекс ідей з таких різних галузей знання, як психологія, філософія, астрологія, археологія, міфологія, теологія і література. До основних понять вчення Юнга відносять поняття про інтроверсії та екстраверсії, відкриття чотирьох основних психічних функцій, дослідження колективного несвідомого, особливий погляд на структуру особистості, а в зв'язку з цим - створення аналітичної психотерапії.

Поняття про інтроверсії та екстраверсії базується на тому, що фокус інтересів кожного індивідуума може бути звернений переважно до свого внутрішнього «Я» (інтроверсія) або до зовнішнього світу (екстраверсія). Інтроверти насамперед зацікавлені і спонукувані власними думками. Небезпека для них полягає в тому, що якщо занадто глибоко зануритися у своє внутрішнє «Я», то можна втратити контакти із зовнішнім оточенням. Екстраверти переважно зайняті зовнішнім світом, вони легше встановлюють соціальні зв'язки і краще усвідомлюють, що відбувається навколо них. Небезпека для них полягає у втраті уміння аналізувати свої внутрішні психічні процеси.

Юнг виділяє чотири основні психічні функції: мислення, відчування, відчуття й інтуїцію, на підставі чого утворюються типи людей, в яких розвинуті ті або інші функції. Так, у розумового типу яскравіше, ніж в інших, виявляється здатність до узагальнень, абстрагування, логічних побудов. Почуттєві типи замість логіки віддають перевагу емоціям, а рішення приймають за принципом: добре або погано, красиво або некрасиво. Якщо мислення і відчування Юнг розцінював як способи прийняття рішення, то відчуття й інтуїцію - як способи одержання інформації. Відчуття засноване на конкретних фактах, на тому, що можна побачити, понюхати, поторкати. Інтуїція - спосіб опрацювання інформації, яка накопичується переважно в несвідомому. Індивідуум, у якого домінують відчуття, більш адекватно, ніж інші типи, реагує на конкретну ситуацію, але більш залежний від неї. Інтуїтивний тип більше довіряє своєму досвіду. Інформація в таких людей опрацьовується швидше, відразу автоматично пов'язується з минулим досвідом.

Психічні функції в людини розвинуті нерівномірно: зазвичай одна з них домінує, ще одна - супроводжує, а інші дві виражені слабо і знаходяться в несвідомому.

На підставі цього положення надалі психологи аналітичного напрямку розробили доповнення і нові варіанти застосування соціоніки (інформаційного психоаналізу).

За Юнгом, крім особистого несвідомого, існує ще й колективне несвідоме, що містить досвід розвитку всього людства і передається від покоління до покоління. За переконаннями Юнга, психіка дитини при народженні не є «чистою грифельною дошкою», а містить певні структури (архетипи), що надалі впливають на її розвиток, формування її «Я» та способи взаємодії зі світом.

Основу колективного несвідомого становлять архетипи, тобто «форма без змісту», що організує і спрямовує психічні процеси. Архетип можна порівняти із сухим річищем, що визначає рельєф ріки, але рікою може стати лише тоді, коли по ньому потече вода. Отже, суть архетипу полягає в тому, що вода (психічні процеси) потече по цьому річищу, а не всупереч йому. Архетипи виявляють себе у вигляді символів: в уявах героїв, міфах, фольклорі, обрядах, традиціях тощо як узагальнений досвід наших предків. Головні з них - архетип матері, тобто збірний образ жінки, архетип батька, що визначає загальне ставлення до чоловіків. Я. Юнг зарахував до архетипів і основні елементи структур особистості, виділяючи такі елементи (шари): персону, Его, тінь, Аніму (у чоловіків), Анімус (у жінок) і самість (рис. 3).

Рис. 3. Структура особистості (за Юнгом)

Персона (особистість) - найверхній шар особистого свідомого; «Его» - його більш глибокий шар. Найверхній шар несвідомого - двійник «Я», його тінь; наступний шар - душа (Аніма та Анімус); найнижчий шар - об'єктивне «Я» (самість).

Персона - це візитна картка «Я»: манера говорити, мислити, вдягатися, це характер, соціальна роль, здатність самовиражатися у суспільстві. Persona - латинське слово, яке означає маску, що вдягали грецькі актори для умовного позначення тієї або іншої ролі (порівн. російське: «машкара», «особистість».)

«Его» - центр свідомості, і тому відіграє основну роль у свідомому житті: створює відчуття усвідомленості і послідовності наших думок та дій, відповідальне за зв'язок свідомого і несвідомого.

Тінь - центр особистого несвідомого, куди входять бажання, переживання, тенденції, що заперечуються індивідуумом як несумісні з існуючими соціальними стандартами, поняттями про ідеали і т.д. У житті ми звичайно ототожнюємося з персоною (соціальною роллю, «маскою») і намагаємося не помічати все, що вважаємо хибним, низьким у своїй особистості.

Юнг висунув гіпотезу про компенсаторну функцію несвідомого, що відбиває зміст свідомості у переверненому вигляді. Отже, екстравертована особистість у своєму несвідомому інтровертована; боязка людина - хоробра, добра - зла і т. ін. Тому тінь необхідно усвідомлювати, оскільки особистість та її відносини зі світом тим гармонійніші, чим повніше усвідомлюється тінь. Вона іде своїми коренями в колективне несвідоме, є джерелом творчості, сховищем життєвої енергії, інстинктів.

Аніма й Анімус - це уявлення про себе як про чоловіка або жінку, винесене в несвідоме як небажане для даного індивіда. Аніма (у чоловіків) має звичайно феміністичний зміст, а Анімус (у жінок) - маскуліністичне. «Кожний чоловік, - пише Юнг, - несе в собі вічний образ жінки - не тієї або іншої певної жінки, але образ жінки як такої. Цей образ - відбиток, або архетип, усього родового досвіду жіночності, скарбниця усіх вражень, що коли-небудь вироблялися жінками. Оскільки цей образ несвідомий, він завжди так само несвідомо проектується на улюблену жінку, він є однією з головних основ привернення й відштовхування».

Аніма й Анімус - найстаріші архетипи, що справляють великий вплив на поведінку індивідуума.

Самість - архетип цілісності особистості, самість об'єднує свідоме і несвідоме, що взаємно доповнюють одне одного до цілісності. За Юнгом, самість означає всю особистість. Але вся особистість людини не піддається опису, тому що її несвідоме не може бути описане.

Аналітична психотерапія Юнга базується на здатності людини до самопізнання і саморозвитку, на злитті її свідомого і несвідомого (процес індивідуації), що, за Юнгом, дозволяє самості стати центром особистості, а це, у свою чергу, допомагає індивідууму досягти самореалізації.

2.3 Сутність поняття «особистість» у працях А. Бандури

Соціально-когнітивна теорія. Теорія відображає визнання як впливу соціуму на думки і дії людей, так і значну роль когнітивних процесів у формуванні мотивацій і емоцій, у здійсненні дій, Люди взаємно детермінують один одного і детермінуються навколишнім середовищем.

Виділив корисне та шкідливе мислення і поведінку, обґрунтував основні когнітивні концепції - самоефективності та саморегулювання. Основні когнітивні здібності: символізація, передбачення, опосередкування, саморегуляція, самоаналіз.

Научання через наслідки реакцій є когнітивним процесом. Наслідки реакції створюють скоріше очікування, ніж зв'язок типу стимул-реакція. Додаткові джерела прогнозуючої інформації: опосередковані (для отримання інформації найбільше значення мають спостереження за іншими) і символічні (акцент - вислуховування пояснень).

Стимул - опосередковані організмом когнітивні процеси - реакції.

Виділяються такі регулювальні мотиваційні системи: такі, які базуються на зовнішніх, опосередкованих та самопродукованих результатах. Саморегулювання поведінки передбачає: самоспостереження, оцінні процеси, самореактивні процеси (самовідповіді).

Концепція особистої ефективності виступає як найбільш важлива для діяльних людей. Усвідомлення самоефективності індивіда - судження про здатність людини досягти певного рівня виконання завдань. Джерела інформації про ефективність: опосередкований досвід, вербальне переконання, фізіологічний стан. Цілі, які приводять до порушення рівноваги; мотивація до дії.



3. Гуманістичний напрямок у психології

Прихильників гуманістичних теорій особистості насамперед цікавить те, як людина сприймає, розуміє і пояснює реальні події у своєму житті. Вони описують феноменологію особистості, а не шукають їй пояснення; тому теорії даного типу іноді називають феноменологічними. Описи особистості і подій у її житті тут в основному зосереджені на дійсному життєвому досвіді, а не на минулому або майбутньому, подаються в термінах типу «сенс життя», «цінності», «життєві цілі» тощо.

Найбільш відомими представниками цього підходу до особистості є американські психологи А. Маслоу і К. Роджерс. Концепцію А. Маслоу ми спеціально розглянемо далі, а зараз коротко зупинимося тільки на характеристиці теорії К. Роджерса.

Створюючи свою теорію особистості, Роджерс виходив з того, що кожна людина має прагнення і здатність до особистого самовдосконалення. Будучи істотою, наділеною свідомістю, вона сама для себе визначає сенс життя, його цілі і цінності, є вищим експертом і верховним суддею. Центральним поняттям в теорії Роджерса стало поняття «Я», що включає в себе уявлення, ідеї, цілі і цінності, через які людина характеризує саму себе і окреслює перспективи власного розвитку. Основні питання, котрі кожна людина ставить і повинна вирішувати, такі: «Хто я?», «Що я можу зробити, щоб стати тим, ким я хочу бути?»

Образ «Я», що складається в результаті особистого життєвого досвіду, у свою чергу впливає на сприйняття даною людиною світу, інших людей, на оцінки, що дає людина власній поведінці. Я-концепція може бути позитивною, амбівалентною (суперечливою), негативною. Індивід з позитивною Я-концепцією бачить світ інакше, ніж людина з амбівалентною або негативною. Я-концепція може неправильно відбивати реальність, бути вигаданою і перекрученою. Те, що не узгоджується з Я-концепцією людини, може бути витиснуте з її свідомості, відкинуте, хоча насправді може виявитися істинним. Ступінь задоволеності людини життям, міра повноти відчутого нею щастя безпосередньо залежать від того, наскільки її досвід, її «реальне Я» та «ідеальне Я» узгодяться між собою.

Основна потреба людини, відповідно до гуманістичних теорій особистості - це самоактуалізація, прагнення до самовдосконалення і самовираження. Визнання головної ролі самоактуалізації об'єднує всіх представників даного теоретичного напрямку у вивченні психології особистості, незважаючи на значні розбіжності в поглядах.

За А. Маслоу, до психологічних характеристик самоактуалізованої особистості належать:

- активне сприйняття дійсності та здатність добре орієнтуватися в ній;

- прийняття себе й інших людей такими, які вони є;

- безпосередність у вчинках і спонтанність у вираженні своїх думок і почуттів;

- зосередження уваги на тому, що відбувається зовні, на противагу орієнтації тільки на внутрішній світ, а також зосередження свідомості на власних почуттях і переживаннях;

- володіння почуттям гумору;

- розвинуті творчі здібності;

- неприйняття умовностей, але без показного їх ігнорування;

- занепокоєність благополуччям інших людей і незабезпечення тільки власного щастя;

- здатність до глибокого розуміння життя;

- установлення з оточуючими людьми, хоча і не з усіма, доброзичливих особистих взаємовідносин;

- спроможність дивитися на життя «відкритими очима», оцінювати його неупереджено, з об'єктивної точки зору;

- безпосередня включенісгь у життя з повним зануренням у нього, так, як це звичайно роблять діти;

- превага в житті нових, непроторованих і небезпечних шляхів;

- уміння покладатися на свій досвід, розум і почуття, а не на думку інших людей, традиції або умовності, позиції авторитетів;

- відкрита і чесна поведінка у всіх ситуаціях;

- готовність стати непопулярним, зазнати осуду з боку більшості оточуючих людей за нетрадиційні погляди;

- здатність брати на себе відповідальність, а не уникати її;

- докладання максимуму зусиль для досягнення поставлених цілей;

- уміння помічати і, якщо в цьому є необхідність, переборювати опір інших людей.

На головне питання його теорії «Що таке самоактуалізація?» А. Маслоу відповідає таким чином: «люди, які самоактуалізуються, усе без винятку залучені до якоїсь справи… Вони віддані цій справі, вона є чимось дуже цінним для них - це свого роду покликання». Всі люди такого типу прагнуть до реалізації вищих цінностей, що, як правило, не можуть бути зведені до чогось ще більш високого. Ці цінності (серед них - добро, істина, порядність, красота, справедливість, досконалість тощо) виступають для них як життєво важливі потреби. Існування для особистості, яка самоактуалізується, постає як процес постійного вибору, як первинне вирішення гамлетівської проблеми «бути чи не бути». У кожний момент життя в особистості є вибір: просування вперед, подолання перешкод, що неминуче виникають на шляху до високої мети, або відступ, відмова від боротьби і залишення позицій. Особистість, яка самоактуалізується, завжди обирає рух вперед, подолання перешкод.

Самоактуалізація водночас передбачає спирання на власні сили, наявність у людини самостійної, незалежної думки з основних життєвих питань. Це - процес постійного розвитку і практичної реалізації своїх можливостей. Це «праця заради того, щоб зробити добре те, що людина хоче зробити». Це «відмова від ілюзій, рятунок від неправильних уявлень про себе».

За своїми позиціями, особливо в плані розуміння сенсу життя (прагнення до вищих цілей, цінностей), гуманістична психологія з усіх закордонних концепцій є найбільш близькою до поглядів наших психологів.

У вітчизняній психології найбільш відомі дослідження в галузі особистості пов'язані з теоретичними роботами представників школи Л.С. Виготського. Значний внесок у розв'язання проблеми особистості внесли, зокрема О.М. Леонтьев, Л.І. Божович.

Спираючись на поняття про провідну діяльність і соціальну ситуацію розвитку, введені Л.С. Виготським, Л.І. Божович показала, як у складній динаміці взаємодії діяльності і міжособистісного спілкування дитини в різні періоди її життя формується певний погляд на світ, названий внутрішньою позицією. Ця позиція є однією з головних характеристик особистості, передумовою її розвитку, що розуміється як сукупність основних мотивів діяльності.

У концепції структури і розвитку особистості О.М. Леонтьева центральне місце відведено поняттю діяльності.

Як і в Л.І. Божович, основною внутрішньою характеристикою особистості в О.М. Леонтьева є мотиваційна сфера. Іншим важливим поняттям в його теорії служить «особистісний зміст». Він виражає відношення цілей діяльності людини, тобто того, на що вона в даний момент безпосередньо спрямована, до її мотивів, того, що її спонукає. Чим ширше, різноманітніше види діяльності, в які включена особистість, чим більше вони розвинуті й упорядковані (ієрархізовані), тим багатша сама особистість.



Висновки

Розробники об'єктивних тестів прагнуть здобути з їх допомогою чисте знання про особистість, ті данні, які не фальсифіковані піддослідним, з іншої - не піддалися впливу експериментатора.

За Кеттеллом: об'єктивний тест - тест, ціль якого невідома піддослідному (а тому результати не можуть бути фальсифіковані).

Намагання отримати об'єктивні знання про особистість за допомогою відповідей тестів має своє теоретичне обґрунтування та пов'язане з природно-науковими теоріями особистості.

Природно-наукові (об'єктивні) теорії особистості достатньо добре відомі у психології. Загальним є те, що «об'єктивний критерій», що дозволяє описати особистість, завжди виявляється за межами науки.

Переважна кількість психологічних теорій з точки зору «об'єктивістів», немає сенсу, в них не пропонуються критерії істинності тих чи інших тверджень, вони не співіснують один з одним.

Айзенк відносить до неприпустимих та неперевіряємих теорій наступні теорії: розроблені Фрейдом, Юнгом, Адлером, Бісвангером, Хорні, Саллівеном, Фроммом, Еріксоном, Маслоу. Ці теорії (згідно Айзенку) не відповідають сучасній моделі природної науки.

Фізіологія розглядалася та розглядається як наука, яка пояснює психологічні явища. В психології не було та не може бути єдиної вірної теорії особистості, природно-наукова теорія не виключає автоматично інші теорії, які помилково виключає Айзенк. Кожна теорія особистості має своєрідний погляд на природу людини. Відповідно цьому погляду визначається методологія та процедури дослідження. Ті теорії, що не піддаються експериментальному аналізу та не об'єктивуються, не можуть бути причиною того, щоб проголосити теорію невиправданою.

Достатньо переконливий доказ цього судження - ефективність фрейдовської та адлерівської психотерапій, що базуються на теоріях, які пропонується деякими психологами відкинути з появою природно-наукової парадигми.

Розвиток ідей гуманістичної психології - антипід природно-наукової парадигми, підтверджують те, що прогрес досягається за рахунок «внутрішніх ресурсів».

Усі теорії особистості або більша їхня кількість мають достатньо можливостей для того, щоб досягти внутрішньої валідності та розвити власні інструменти оцінки. Кожна теорія дає обмежені знання про особистість та закрита від даних іншої теорії.

Задача майбутнього - не відкидання тієї чи іншої теорії, а побудова єдиної метатеорії, що інтегрує валідні данні із всіх існуючих теорій.

При розробці більшості методик психологічної діагностики, їхні творці намагаються опиратися на теорію вимірювання, що прийнята у природному знанні. Прагнення до об'єктивної точності (за зразком природознавчих наук) призвело до створення багатьох відомих та валідних методик.

Результати багатьох об'єктивних тестів з важкістю піддаються можливості існування у психології інтуїції та здорового глузду дослідника, а також науковості не тільки веріфікованого, що підтверджено емпірично досвідом, знання.



Список використаної літератури

1. Берн Э. Трансакционный анализ и психотерапия: Пер. с англ. - СПб.: Братство, 1992.

2. Горностай П. П. Личностные характеристики ролевого поведения // Вісник Харківського держ. університету. - № 439. - 1999. - С. 18-22.

3. Горностай П. П. Психодіагностична методика "Локус рольового конфлікту" // Практична психологія та соціальна робота. - 2004. - № 6. - С. 36-38.

4. Келли Дж. Психология личности. Теория личностных конструктов. СПб.: Речь, 2000.

5. Мадди С. Р. Теории личности: сравнительный анализ / Пер. с англ. - СПб.: Речь, 2002.

6. Мід Дж. Г. Дух, самість і суспільство. З точки зору соціального біхевіориста: Пер. з англ. - К.: Український центр духовної культури, 2000.

7. Морено Я. Психодрама: Пер. с англ. - М.: Апрель Пресс, ЭКСМО-Пресс, 2001.

8. Психологія життєвої кризи / Відп. ред. Т. М. Титаренко.- К.: Агропромвидав України, 1998.- 348 с.

9. Психология личности: Слов.-справочник / Под ред. П. П. Горностая и Т. М. Титаренко. - К.: Рута, 2001.

10. Холл К. С., Линдсей Г. Теории личности: Пер. с англ. - М.: "КСП+", 1997.

11. Хьелл Л., Зиглер Д. Теории личности (Основные положения, исследования и применение): Пер. с англ. - СПб.: Питер Пресс, 1997.

Размещено на Allbest.ru