Розвиток уяви у людини

Размещено на http://www.allbest.ru/

Реферат

з психології

на тему:

«Розвиток уяви у людини»

1. Уява як психічний процес

Уява - це психічний процес, який є надзвичайно важливим для розвитку творчості, творчого мислення. Г. Сельє говорить про уяву як одну з провідних характеристик творчої особистості. Уява, на його думку, пов'язана з незалежністю мислення і мусить поєднуватися з розумінням важливості уявлюваного. «Поєднання уяви з Наступною проекцією значущих аспектів уявлюваної картини на усвідомлювану реальність являє собою основу творчого мислення… багато відкриттів, які звичайно вважають випадковими, насправді народилися завдяки великій силі уяви, яка миттєво малює різноманітні висновки з випадкового спостереження» (Г. Сельє). Зазначаючи негативну роль фантазії, яка заважає дослідженню істини уявою, слід підкреслити, що розрізнити їхні функції дуже важко, подібно до того, як «у річці важко відділити холодну течію від загального потоку її вод» (Л. Голосовкер). Фантазія теж створює, однак насамперед те, чого бути не може. Це казки, міфи, пов'язані з естетичним почуттям, зокрема, дитини.

Таким чином, найчастіше уявою називають процес створення людиною на основі її попереднього досвіду образів об'єктів, яких вона безпосередньо не сприймала і не сприймає. Або: уява - це необхідний елемент творчої діяльності людини, що виражається в побудові образів продуктів праці, а також забезпечує створення програм поведінки в тих випадках, коли проблемна ситуація характеризується невизначеністю. Перше з визначень є чіткішим та лаконічнішим. Уява, як і сприймання, пам'ять, мислення - пізнавальний процес. Специфіка уяви полягає в переробці минулого досвіду, що зберігається у вигляді уявлень і понять. Тому вона нерозривно пов'язана з процесами пам'яті, тобто, перетворює те, що міститься в пам'яті. Уява тісно пов'язана і з процесом сприймання. Включаючись у сприймання, вона збагачує нові образи, робить їх більш продуктивними. Щоб зрозуміти момент, зображений художником на полотні, необхідно уявити минуле життя персонажів, їх стан і почуття. Коли говорять про здібності людини, то мають на увазі його можливості в тій чи іншій діяльності. Ці можливості приводять як до значних успіхів в оволодінні діяльністю, так і до високих показників праці.

За інших рівних умов (рівень підготовленості, знання, навички, уміння, витрачена час, розумові і фізичні зусилля) здібна людина одержує максимальні результати в порівнянні з менш здібними людьми. Високі досягнення здатної людини є результатом відповідності комплексу його нервово-психічних властивостей вимогам діяльності. Здібність можна визначити як синтез властивостей людської особистості, що відповідає вимогам діяльності і забезпечує високих досягнень у ній. Здібності-це індивідуально-психологічні особливості особистості, які є умовами успішного здійснення даної діяльності і розходження, що виявляють, у динамці оволодіння необхідними для неї знаннями, уміннями і навичками. Спілкування - складний багатоплановий процес встановлення і розвитку контактів між людьми, що породжується потребами у спільній діяльності і включає обмін інформацією, сприймання й розуміння іншої людини, вироблення єдиної стратегії взаємодії; взаємодія суб'єктів, спрямована на зміни у стані, поведінці та особистісно-смислових особливостях партнера.

2. Розвиток уяви у ігровій навчальній діяльності

Життя людини - це постійна динаміка різних видів її діяльності. Проте в усій різноманітності діяльностей, які освоює людина протягом життя, існує три види, що здійснюють найбільший вплив на розвиток її особистості. Це гра, навчання і праця. Генетично змінюючи одна другу, вони співіснують протягом всього життя людини.

Гра - це найпростіший вид діяльності, яким оволодіває дитина в процесі свого розвитку. В ній розпочинається формування людини як особистості, як суб'єкта діяльності. Її метою є сама процесуальна сторона, а не практичні результати, які отримуються. Гра є формою прояву активності дитини, вона виступає як засіб, що дозволяє в доступній формі оволодівати діяльністю дорослих. Заміщуючи реальні об'єкти певними символами чи іншими предметами, дитина імітує діяльність, що дозволяє їй самій стати суб'єктом діяльності.

Інтелектуальні почуття виникають у процесі пізнавальної діяльності людини й нею зумовлюються. Вони пов'язані з потребою в пізнанні, пошуками істини, розв'язуванням мисленнєвих задач. До інтелектуальних почуттів належать: допитливість, здивування, сумнів або, навпаки, переконаність в істинності тих чи інших положень, задоволення від вдалого розв'язання або розчарування через нездатність його виконати.

Характерною особливістю інтелектуального почуття є те, що воно виникає під час самої інтелектуальної діяльності. Приносячи безпосереднє задоволення, процес пізнання сприяє формуванню стійких пізнавальних інтересів. З іншого боку, інтерес до пізнання сприяє розвитку інтелектуальних почуттів. Інтелектуальний розвиток формує працелюбного, обізнаного, мислячого учня, до чого ми й прагнемо у нашій школі. У кожній роботі є предмет праці, засіб праці і продукт праці. До прийомів розвитку інтелектуальних почуттів можна віднести:

- розв'язок задач на швидкість мислення:

- розв'язати анаграми та виключити зайве слово: ат сін, хад, тоівовкр, вкоін;

- вставити пропущену букву і пропущене число: 1 В 5?, А 3 Д?

- розв'язок задач на гнучкість мислення:

- Розв'язати 10 простих арифметичних задач. У кожній задачі пропонується за допомогою трьох посудин різної місткості відміряти потрібну кількість рідини. На посудинах немає ніяких поділів.

- розв'язок задач на широту мислення

- Групі школярів або дорослих пропонується уявити, нібито вони завітали на виставку останніх новинок техніки (скажімо, японської). Тут демонструються чудові предмети побуту - вони невидимі, хоча ними можна користуватися. Керівник дістає з кишені «коробку сірників». Потім він робить кілька виразних рухів, нібито перекладаючи уявну коробку з однієї руки в іншу, відкриваючи й закриваючи її. Потім запалює і гасить неіснуючого сірника, передає уявну коробку комусь з учасників.

Далі уявна коробка проходить через руки всіх членів групи. Кожний має щось зробити з нею або з сірниками, бажано те, чого ще ніхто не робив. Дії мають легко читатися й трактуватися, тобто бути послідовно зрозумілими, однозначними рухами, бо уявні речі іншого, «розмитого», ставлення не сприймають. До моменту, коли уявна, вже порожня, коробка повертається до керівника, а «спалені» сірники зібрані й викинуті, рухи стають ясними і чіткими, цілком вірогідними. Уявлювані дії мають бути чіткими, а уявні сірники - давати справжнє відчуття тепла й горіння, якщо їх вчасно не загасити, уявна голка - колотися та ін. Цей прийом розвитку уяви базується на тісному її зв'язку з діями й відчуттями, а також емоціями людини. Так можна зображувати, тренуючись, роботу з багатьма уявними предметами - як широковживаними, скажімо голкою, ручкою, так і предметами та приладами, які використовуються у професійній діяльності, техніці тощо (руль автомобіля, дошка з приладами, клавіатура фортепіано, комп'ютера, друкарської машинки).

· розв'язок задач на спостережливість · розв'язок ситуацій на творчість: - Знайти якомога більше способів використання коробок із картону тощо.

3. Розвиток уяви під час читання і наслідки впливу інтернет

Процес читання розвиває уяву. Книжка робить це набагато краще, ніж, приміром, телебачення. Бо телебачення одразу дає нам готові образи, а книжка змушує людину малювати в своїй голові картини, образи, таким чином стимулюючи розвиток уяви. А вона, в свою чергу, лежить в основі творчого інтелекту. Це передусім стосується читання художньої літератури. Крім того, для того, щоб зрозуміти текст (будь-який художній, науковий, публіцистичний), необхідно виконати цілу низку інтелектуальних операцій. Крім операцій узагальнення й конкретизації, це ще й специфічні операції читання. Наприклад, стискання інформації - коли ми повинні з уривка тексту виокремити головне. Це також структурування, коли ми повинні розбити інформацію на окремі блоки; це - переструктурування інформації, коли поверхнева структура тексту не відповідає глибинній його структурі. Тому, якщо людина опановує читання, навіть якщо вона читає стихійно, вона все одно опановує певні операції читання, і, безумовно, це сприяє розвитку інтелекту. Інформація з Інтернету дуже часто неструктурована. Крім того, вона просто топить людину, захльостує. Вона часто хаотична. Її дуже багато. Досвід роботи в Інтернеті свідчить, що дуже багато людина отримує інформаційного «сміття». Крім того, робота з комп'ютером більше стомлює. Водночас робота із книжкою ще тим гарна (якщо працювати грамотно), що можна робити позначки, підкреслення, закладки. Тобто, проводити певну розумову роботу з книжкою, а це дуже важливо. З комп'ютером цього не зробиш. Важливий ще один психологічний момент: «інформація, яку я завантажую в свій комп'ютер, стає моєю» Тут уже недалеко й до плагіату. Книжка ж утримує певну дистанцію… Тому можна сказати, що книжка розвиває людину набагато більше. Крім того, книжка - комфортніша. Читання літератури, особливо художньої, допомагає зрозуміти себе, оточуючий світ. Крім того, якщо говорити про художню літературу, то зараз досить популярним у психології є напрямок «нарративна психологія» (нарратив - це оповідальний текст). Вважається, що ми розуміємо, осмислюємо світ, себе, оточуючих за допомогою нарративних текстів. Тобто, ми проживаємо життя, вибудовуючи свої розповіді про нього. Особливо, якщо ми розповідаємо комусь своє життя, то цей засіб організації свого досвіду, засіб саморозуміння, самопрезентації, засіб розуміння іншої людини. Нарративні структури, вони закладені в літературі, культурі. Цьому сприяють і розповіді батьків. Але, насамперед, ці навички і вміння створювати оповідальні тексти ми опановуємо через книжку. Тобто, культура за допомогою літератури, книжок постачає нас цими нарративними структурами, які потім нам допомагають вибудовувати своє життя, упорядковувати, організовувати його тощо. Це дуже важливий момент: читання є засобом саморозуміння, розуміння інших людей і світу взагалі. Дитина, якій у дитинстві не читають казок, навряд чи потім буде розвинена так, як це необхідно, уже не кажучи про дорослу людину, яка не читає.

уява ігровий інтернет людина

4. Висновки про загальний розвиток уяви у людини

Розвиток сучасної освіти позначений переходом від суб'єкт-об'єктної до суб'єкт-суб'єктної системи навчання і виховання. Цей шлях складний, тривалий, сповнений перешкод. Гальмує процес переходу на новий етап перенасиченість освіти елементами старої системи. Однак нині у педагогічній науці яскраво заявляє про себе підхід, який забезпечує створення нових механізмів навчання і виховання та ґрунтується на принципах самостійності особистості, глибокої поваги до неї, врахуванні її індивідуальності. Врахування цього підходу має суттєво гуманізувати навчально-виховний процес, наповнити його високими морально-духовними переживаннями, утвердити принципи справедливості і поваги, максимально розкрити потенційні можливості дитини, стимулювати її до особистісно розвивальної творчості. Різною мірою до вивчення цього підходу у своїх працях зверталися вчені: В.О. Сухомлинський, Я.Ф. Чепіга, І.Д. Бех, С.І. Подмазін, О.Я. Савченко, В.Г. Кремень та ін. Зокрема такі принципи навчання, як визнання кожного учня особистістю, принцип про відсутність бездарних дітей, принцип неповторності кожної дитини тощо лягли в основу особистісно-орієнтованого навчання і виховання.

Отже, врахування індивідуальних особливостей школяра підтримують уявлення вихованця про себе як про особистість, що найперше виявляється в інших людях, - і настільки, наскільки він змінює їхнє духовне життя. За таких умов дитина усвідомлює, що вона може стати розвиненою особистістю лише через свої добропорядні вчинки. Оцінка вихованцем себе як особистості відбувається не лише з огляду на те, що означає та чи інша риса для нього, а й що вона може означати для інших, тобто дитина має навчитись відчувати людину. Якщо педагог вбачає у дитині повноцінного партнера допомагає їй знайти себе, діє творчо, відповідно до ціннісної системи особистості, то кожен із учасників спілкування обов'язково реалізує свою людяність, індивідуальність, неповторність.

Такий підхід є стрижнем стимулювання навчальної праці, воно не може бути зорієнтоване на абстрактно молодшого школяра, а спрямоване на особистість, тому спочатку вихователь повинен бачити саме людину, а вже потім учня.

Література

1. Выготский Л.С. Воображение и его развитие в детском возрасте // Собр. соч. Т.2. - М., 1982.

2. Дудецкий А.Я. Теоретические вопросы воображения и творчества. - См., 1994.

3. Дьяченко О.М. Воображение дошкольника. - 1986. - №5. - Серия «Педагогический факультет».

4. Миллер Д., Галантер Ю., Прибрам К. Планы и структура поведения. - М., 1995.

Размещено на Allbest.ru