Об'єктивна психологія В.М. Бехтерєва

Размещено на http://www.allbest.ru/

Об'єктивна психологія В.М. Бехтерєва

Вступ

бехтерєв вчений психологія наука

Серед видатних вітчизняних вчених, організаторів і основоположників радянської психологічної науки виділяється Володимир Михайлович Бехтерєв. Невропатолог і психіатр, фахівець у галузі морфології, гістології, анатомії і фізіології мозку, психолог і педагог, великий громадський діяч, творець оригінальної наукової школи, організатор і керівник багатьох наукових і навчальних центрів, автор понад 600 робіт та 369 виступів, опублікованих російською мовою, - це далеко не повний перелік сторін творчої діяльності цього багатогранного вченого. Знайомство зі спадщиною В.М. Бехтерєва, багатством його ідей, спостережень, фактів, як ніколи, необхідно сьогодні.

Але тут з'являються складності. Справа в тому, що роботи цього видатного вченого після його смерті не видавалися і стали бібліографічною рідкістю. Лише в 90-і роки нашого століття, у серії «Пам'ятки психологічної думки» перевидані такі його праці як «Об'єктивна психологія» (1991), «Вибрані праці з соціальної психології» (1994). Вийшов у світ однотомник «Вибрані праці».

Слід також зазначити, що у вітчизняній психологічній науці, в працях, що висвітлюють історію її становлення, до цих пір відсутня адекватна оцінка наукової спадщини В.М. Бехтерєва.

В існуючому на сьогоднішній аналізі його поглядів найбільш виражені дві тенденції. Перша являє собою односторонню критичну оцінку внеску вченого у розвиток психології. Справедливо характеризуючи недоліки наукового підходу Бехтерєва до вивчення психологічних явищ, історичну обмеженість розвиває їм рефлексологічного вчення автори не розкривають у належній мірі конструктивного змісту його ідей, методологічної значущості багатьох висунутих їм положень, цінності отриманих конкретних фактів, що зробили свого часу великий вплив на розвиток вітчизняної та світової психології і є і понині актуальними як для сучасної психологічної історії, так і для вирішення практичних завдань. При цьому недостатньо розкривається загальнонаукова та соціально-культурна обумовленість виникнення поведінкового напрямку в психології, яскравим представником якого в нашій країні був В.М. Бехтерєв, його історичне місце і значення в розвитку наукового психологічного пізнання.

Друга тенденція, що виявляється в аналізі наукового внеску В.М. Бехтерєва, полягає в тому, що багатогранне, цілісне за своїм змістом вчення штучно розчленовується, і предметом вивчення стають ті чи інші окремі його сторони. Зрозуміло, в інтересах глибини аналізу потрібно детальне спеціальний розгляд вкладу Бехтерєва у розвиток різних галузей вітчизняної та світової неврології, вивчення особливостей поглядів Бехтерєва - психолога, Бехтерєва - фізіолога і т.д. Але при цьому не слід упускати з уваги той факт, що аналітична стадія дослідження недостатня сама по собі, не є кінцевою інстанцією в науковому пізнанні, а передбачає далі створення цілісного уявлення про систему наукових поглядів вченого. Це тим більше важливо, коли мова йде про вченого такого масштабу, як Бехтерєв, які поставили завдання і реально спробують створити цілісне вчення про людину, ввести його в загальну систему знань про світ. Багато методологічно важливі ідеї і положення, що містяться в його працях і виходять за межі знання, що відноситься безпосередньо до тих чи інших конкретних напрямів і проблем психології, до цих пір залишаються поза увагою дослідників.

Нове мислення в науці означає відмову від одномірних, односторонніх оцінок і суджень, реалізацію справді діалектичного погляду на історичне минуле, максимально повне використання сучасною наукою всіх цінних ідей, поглядів і уявлень, які накопичені попередніми поколіннями вчених. І без сумніву В.М. Бехтерєв, один з найбільших представників нашої вітчизняної науки.

У нашій роботі ми спробували підійти до характеристики наукової діяльності В.М. Бехтерєва саме з вищевикладених позицій.

1. Перші роки наукової діяльності

В.М. Бехтерєв народився 20 січня 1857 р. у Вятській губернії. Вже в дитинстві він проявляв інтерес до натуралістичних спостереженнями, захоплювався природними науками. Знайомство з теорією Ч. Дарвіна стало першим серйозним зверненням молодого Бехтерєва до проблеми розвитку живої матерії.

Ставши в 1873 році студентом Петербурзької медико-хірургічної академії і занурившись в саму гущу суспільно-політичному житті Росії кінця 19 століття, Бехтерєв глибоко відчув гостроту соціальних протиріч, сам безпосередньо включився в студентський рух.

Петербурзька медико-хірургічна академія в 70-ті роки являла собою великий науковий центр, який готував висококваліфіковані кадри лікарів - практиків та вчених. Передові традиції в галузі наукової роботи і виховання студентів були пов'язані в академії з діяльністю багатьох відомих вчених, які працювали тут: професора анатомії В.А. Грубера, хіміка А.П. Бородіна, творця анатомічного театру при академії Н.І. Пирогова, відомого російського фізіолога І.М. Січеного та інших.

Поряд з цим виділялася і група вчених, що представляють ідеалістичний напрям у науці, проповідували ідеї відмови від демократичних принципів виховання студентів. До їх числа ставився, зокрема, професор І.М. Ціон, замінив І.М. Сеченова на кафедрі фізіології в зв'язку з вимушеним відходом останнього у відставку. Студенти були об'єктивно поставлені перед моральним вибором, що стосуються підтримки тієї чи іншої наукової і суспільно-політичної платформи.

У такої бурхливої наукової та суспільного життя відбувалося становлення Бехтерєва як вченого. Бехтерєв із захопленням займається фізіологією, теорією очних хвороб і акушерства. До четвертого курсу він приймає остаточне рішення про майбутню своєї професійної спеціалізації, зупинивши вибір на вивченні нервових і душевних хвороб. І пояснює цей вибір такими словами: «Ця спеціальність мені здавалася з усієї медичної науки цього часу найбільш тісно пов'язаної з громадськістю і, крім того, захоплювала питаннями пізнання особистості, пов'язаними з глибокими філософськими та політичними проблемами і це вирішило мій вибір».

Безпосереднім наставником В.М. Бехтерєва в обраній ним професії став І.П. Мержєєвський, керівник кафедри та клініки душевних і нервових хвороб академії, відомий російський вчений-психіатр. З його ім'ям, на думку Бехтерева, пов'язане створення клініко-патопсихологічного напрямку у вітчизняній психіатрії.

Великий вплив на Бехтерєва надали такі погляди професора медицини, видатного російського клініциста С.П. Боткіна, автора навчання «нервізму». Саме за його ініціативою в 1877 році під час російсько-турецької війни В.М. Бехтерєв, який закінчив у цей час четвертий курс, вступив у добровольчий військово-санітарний загін і, працюючи на передовій, надавав допомогу пораненим. Це була його перша самостійна серйозна лікарська практика.

У 1878 році, витримавши випускні іспити і отримавши звання військового лікаря-докторанта, Бехтерєв залишається в клініці душевних і нервових хвороб академії, де продовжує працювати під керівництвом І.П. Мержеєвського.

Це відкрило перед ним можливості для інтенсивних наукових досліджень і підготовки до професорського звання.

У 1881 році Бехтерєв захищає дисертацію на тему: «Досвід клінічного дослідження температури тіла при деяких формах душевних захворювань» (СПб, 1881).

Предметом спеціального розгляду стала проблема взаємозв'язку соматичних функцій і психічного стану душевнохворих. Спираючись на клінічні спостереження і результати експериментального дослідження хворих з різними формами психічних порушень, Бехтерєв розкриває залежність температури тіла від діяльності мозку на різних етапах хвороби та при різних видах психопатології. Він доводить регулюючу роль нервової системи в здійснюються в організмі теплових процесах, розглядає питання про центри терморегуляції в корі головного мозку. Принципово важливим став висновок про те, що психічні явища характеризуються певними об'єктивними показниками (в даному випадку температурою). Цією роботою була закладена основа, яка визначила всі наступні як творчі, так і практичні розробки, виконані Бехтерєва в області неврології.

2. Формування основних наукових поглядів В.М. Бехтерєва

Після публічного захисту докторської дисертації В.М. Бехтерєв отримав закордонне відрядження і провів три роки в різних лабораторіях і клініках Німеччини, Австрії, Франції. Найбільш довго Бехтерєв працював у видатних неврологів і анатомів нервової системи Флексига, Мейнерта, в нервово-психіатричній клініці професора Вестфаля, у фізіологічній лабораторії Дюбуа-Раймона і в психофізіологічної лабораторії Вундта.

Тут хотілося б особливо підкреслити наступне. Формування наукових поглядів вченого відбувалося в той період, коли психологія як самостійна наука ще тільки починала формуватися. Підстави для свого концептуального і методичного апарату вона черпала з філософії і природознавства (саме з природознавства вона взяла на озброєння такий інструмент як експеримент).

Таким чином, психологія з самого початку стала ареною ідеологічної боротьби, протиборства ідеалістичних і матеріалістичних тенденцій у розумінні сутності психіки і методів її вивчення.

У кінці 19 століття практика медицини зажадала виділення психології в самостійну науку. З розробкою психологічних проблем було пов'язано розвиток способів практичного впливу на людину в системі трудової, педагогічної, медичної та багатьох інших видах діяльності. Тому психологія стає до початку 20 століття однією з провідних дисциплін.

У психології Росії кінця 19 століття в момент її самовизначення реально існувало три головних напрямки, що характеризують різні погляди на розуміння сутності психіки, методів її дослідження: ідеалістичне (А.І. Введенський, О.І. Смирнов, М.М. Лопатін та інші), Емпіричне (Г.І. Чепанов), матеріалістичний (І.М. Сєченов).

Історія показала, що становлення передових напрямків у вітчизняній психологією було пов'язано з розвитком і поглибленням ідей, що лежать в основі вчення І.М. Сєченова, який першим поставив завдання розвитку психологічної науки як самостійної галузі знання, обґрунтував необхідність досвідченого експериментального методу в пізнанні психічного.

Велику роль у реалізації сеченовської програми, її організаційному оформленні зіграли психофізіологічні лабораторії, створені в кінці 19-початку 20 століть у Росії. Особливе місце займає перша експериментальна психофізіологічна лабораторія, створена В.М. Бехтерєва при Казанському державному університеті, де він отримав посаду завідувача кафедрою душевних хвороб у 1885 році, після повернення з-за кордону.

За короткий проміжок часу її співробітники провели і опублікували близько 30 досліджень. Це були перші роботи, в яких оформлялися загальні принципи психологічного експериментування.

Узагальнення результатів досліджень знайшло відображення в промові, виголошеній В.М. Бехтерєва на урочистому річному акті КДУ в 1888 році «Свідомість та її межі». У ній Бехтерєв відбив свої погляди на проблему свідомості та окреслив принципи експериментального психологічного дослідження, що отримало розвиток у подальшій науковій діяльності.

Послідовно матеріалістичний підхід до оцінки свідомості як відображення об'єктивного зовнішнього світу поєднується в цій праці з його онтологічним аналізом, що включає і вивчення його структури, рівнів і функцій. Свідомість, по Бехтерєву, є те, що пов'язує всі психічні переживання людини і є суб'єктивною стороною психіки. Бехтерєв спробував уявити свідомість як цілісне явище. Для визначення індивідуального характеру психічних проявів Бехтерєв вводить поняття «яскравість» (чи інтенсивність забарвлення психічних процесів). Їм виділяють рівні свідомості, які становлять щаблі його формування в онтогенезі. При першому рівні має місце неясне безвідносне відчуття власного існування. Другий характеризується наявністю певних уявлень про становище власного тіла, рух окремих його частин. Наступний рівень свідомості відрізняється наявністю просторових уявлень про зовнішнім світі.

На четвертому рівні виникає здатність вловлювати послідовність зовнішніх явищ, на основі чого виробляється свідомість часу.

На п'ятому - відбувається усвідомлення своєї особистості, яка виражає розвиток моральних, релігійних, правових уявлень.

Вищим ступенем свідомості є «той стан внутрішнього світу, коли людина, з одного боку, має здатність по сваволі вводити в сферу свідомості ті чи інші з колишніх раніше в його свідомості уявлень, з іншого - може давати звіт про що відбуваються в його свідомості явища, про зміні одних уявлень іншими, інакше кажучи, може аналізувати відбуваються в ньому самому психічні процеси» (Бехтерев В.М. Свідомість і його межі - Казань, 1888 - С. 10).

У ході нормального розвитку йде перехід від нижчої форми до вищої. У разі патології спочатку розглядаються вищі форми свідомості, потім - більш прості. Цей висновок Бехтерєв знайшов підтвердження в роботах ряду російських клініцистів.

Особливо важливим є висновок В.М. Бехтерєва про внутрішнє психічних явищ. «Спостереження показує, - писав він, - що процес введення уявлень в сферу ясного свідомості залежить тільки частково від зовнішніх умов, найголовнішим же чином - від внутрішніх умов» (Бехтерев В.М. Свідомість і його межі - Казань, 1888. - з. 26)

Аналізуючи дані експериментального дослідження, він вказує на залежність характеру сприйняття і запам'ятовування матеріалу від психологічного стану випробуваного, ступеня його утеплення, ставлення до приймається матеріалу, установок, моральних позицій людини. Індивідуальний досвід, багатство знань і переживань, накопичених людиною в житті, є внутрішнім середовищем, якої опосередковуються всі зовнішні впливи. Ця ідея індивідуально-особистісного опосередкування психіки в даний час отримала серйозне теоретико-методологічне обгрунтування і набула статусу одного з головних і основних принципів вітчизняної психології.

Визначаючи наукові основи експериментальної психології, Бехтерєв підкреслював необхідність її точного взаємодії з іншими дисциплінами, які займаються дослідженням людини і висловлював думку єдності теорії, експерименту і практики.

Сьогодні ці положення складають методологічну основу вітчизняної психології: цілісний підхід до дослідження свідомості; комплектність; особисте опосередкування психічних процесів; єдність теорії, практики, експерименту.

Розглянемо можливі причини формування комплексної стратегії наукової творчості Бехтерєва. Перша і вихідна криється в науковій біографії Бехтерєва. Він прийшов у науку, маючи досвід лікарської діяльності, де об'єктом його впливу були реальні люди, що відрізняються певними властивостями і психічними характеристиками. Це зумовило виділення в якості предмета дослідження людини у всій його цілісності, в єдності всіх його сторін. Прагнення розглянути людину в різних іпостасях вступало в протиріччя з тенденціями, що виражаються в домінуванні природних основ при недооцінки суспільно-історичних і культурних чинників детермінації розвитку людини в філогенезі.

Але сама по собі ідея всебічного вивчення людини лягла в основу розвитку комплексного людинознавства у вітчизняній науці.

Цілісне уявлення про людину, визначало хід і динаміку наукових інтересів Бехтерєва. Він заглиблюється у вивчення анатомо-фізіологічних основ нервово-психічних розладів, робить предметом спеціального дослідження - мозок і нервову систему. І спираючись на отримані дані, Бехтерєв на більш масштабному рівні звертається до аналізу психічних явищ. Об'єктом його вивчення стають як хворі, так і здорові люди. Він намагається розглянути місце психіки загалом, еволюційному ряду розвитку живої матерії, знайти і дослідити форми її зв'язку з фізичним світом. Психічний компонент у його наукової концепції зайняв місце надбудови над іншими рівнями. Це визначало і розуміння Бехтерєва істоти психологічних явищ як матеріально обумовлених і які з поведінкових актах.

Намічену нами схему ходу розвитку наукових поглядів Бехтерєва невірно було б представляти у вигляді лінійної хронологічної послідовності. У ній відбивається лише стратегічний напрямок, домінування на певних етапах тих чи інших аспектів у структурі творчої діяльності Бехтерєва. Унікальність його полягала в тому, що він був в змозі одночасно підійти до досліджуваного об'єкта і глибоко аналітично і комплексно охопити різні його боку та рівні розвитку, виділити істотні зв'язки, що мають місце в цілісному організмі.

3. Дослідження мозку і нервової системи

Безумовно, головним і домінуючим в розробці всіх напрямів і проблем людинознавства був неврологічний підхід. Він визнавав основоположну роль мозку і нервової системи в життєдіяльності людини, в регуляції його взаємин зі світом.

Центром неврологічних досліджень Бехтерєва стає проблема локалізації, розглянута ним у двох аспектах: з точки зору вивчення структурної локалізації, виявлення топографії мозку, про також дослідження функціональної локалізації. У кінці 19 століття питання будови мозку залишалися надзвичайно слабо вивченими. Тому дослідження Бехтерєва були революційними. Самим ретельним чином Бехтерєва були вивчені практично всі області головного і спинного мозку, а також провідні шляхи, виявлені і описані різні клітинні структури.

Результатом досліджень у галузі анатомії стало створення численних схематичних моделей будови мозку, підготовка ряду оригінальних наукових робіт та класичного двотомної праці «Провідні шляхи головного та спинного мозку» (1892), який витримав три видання, перекладеного іншими мовами. За цю працю Бехтерєв був удостоєний премії академіка Бера Раї.

Глибоке вивчення анатомічних основ мозкової діяльності, практична орієнтованість досліджень Бехтерєва, стимулювали його до пошуку механізмів, що визначають роботу мозку в нормі і патології, що призвело вченого до постановки проблеми функціональної локалізації. Бехтерєв висуває і обґрунтовує фундаментальний принцип дослідження мозку - принцип структурно-функціонального підходу, що означає вивчення будови мозку в єдності з його функціями.

У циклі його фізіологічних праць переконливо, на великому фактологічному матеріалі виявляються функціональні особливості мозку. Використовуючи метод розвитку, роздратування і руйнування нервової системи, Бехтерєв встановлює і ретельно досліджує коркові центри зорових, слухових, нюхових, смакових відчуттів; вивчає анатомо-фізіологічні основи больової чутливості, коркові регулятори мімічних рухів. Вивчення органів статистичної координації відкриває Бехтерєву можливості для наукової постановки проблеми просторових відчуттів.

Відбиває цілісність наукового підходу вченого спроба розглянути нервово-психічні явища в контексті загальної системи життєдіяльності організму і досліджувати зв'язку мозкових процесів з діяльністю нервової вегетативної системи, залоз внутрішньої секреції, і т.д.

Підсумки фізіологічних досліджень Бехтерєва в узагальненому вигляді надані в найбільш фундаментальній праці «Основи вчення про функції мозку» (СП б, 1903-1907 р).

4. Бехтерєв В.М. - видатний психіатр і невропатолог

Важливою сферою досліджень Бехтерєва були невропатологія і психіатрія. Його досягнення в розробці проблем нервової і психічної патології мали у своїй основі глибокі знання анатомо-фізіологічних закономірностей мозкової активності. Йому вдалося подолати традицію «чистого психологізму» в аналізі душевних розладів, природи їх походження і підготувати розробку цієї проблеми на матеріалістичну.

В якості основної причини психічних порушень він виділяє в першу чергу зміни в діяльності нервової системи і мозку, які, на його думку, можуть або мати травматичний характер, тобто бути прижиттєво виникли, або є спадково зумовленими. Але в той же час, він не зводив причини душевних хвороб виключно до анатомо-фізіологічних порушень, а вважав за необхідне розглядати мозкові процеси в єдності з діяльністю всього організму. Це значно розширювало коло факторів і причин, що підлягають обліку і дослідженню, такий підхід відкривав можливості для переходу від статистичного вивчення мозкових структур і дослідження динаміки взаємодії різних відділів нервової системи та організму в цілому як основи душевних процесів.

Нарешті, цілісний підхід вимагав з'ясування умов життєдіяльності організму, тобто Вводив до причин зовнішні соціальні фактори. Єдність зовнішнього та внутрішнього в поясненні причин психічних захворювань - одна з особливостей психіатричної школи Бехтерєва.

Активна позиція, прагнення знайти істинні причини, що призводять до всякого роду душевним деформацій, визначити шляхи оздоровлення народу, природно, висунули В.М. Бехтерєва до числа видатних вчених і громадських діячів свого часу.

Величезне значення Бехтерєв надавав профілактиці захворювань, тому що на його думку, вміння запобігти хворобі більш значуще, ніж уміння лікувати ту ж саму хворобу. Багато часу він присвячував того, щоб питання психогігієни, профілактики душевних захворювань набули статусу проблем державної значущості.

Страшним злом вважав Бехтерєв алкоголізм, в основі якого лежить соціальне неблагополуччя, важкі умови життя. Завдаючи величезної шкоди психіці, він відбивається на психологічному здоров'ї не тільки п'є людини, а й майбутніх поколінь. Бехтерєв був прихильником крайніх заходів і не схвалював політику держави, яке використовувало алкогольні напої як дохідну статтю. Запропонована ним програма проти алкоголізму, розроблені методи лікування радикальні, орієнтовані на інтереси людини, його сьогоднішні та завтрашні перспективи та повинні стати предметом серйозного осмислення при вирішенні даної проблеми і на сучасному етапі.

Бехтерєв відмовляється від суб'єктивних методів дослідження психопатологічних явищ і кладе в основу їх пояснення принципи рефлекторної організації нервової діяльності. Їм описано більше 10 нових видів рефлексів, розроблено способи їх використання в діагностиці та лікуванні душевних розладів.

Бехтерєва були досліджені численні симптоми, пов'язані з патології чутливості, різного роду нервовим і психічним розладам, дана їх класифікація; описані складні клінічні явища. Результатом стала підготовка таких робіт, як «Класифікація душевних хвороб» (Казань 1891 р), «Неврозопатологіческіе і психіатричні спостереження» (СП б 1900 р), «Неврози і психоневрози» та ін.

Бехтерєв одним з перших російських психіатрів став використовувати в лікуванні душевних хвороб гіпноз, довівши на практиці його ефективність. У таких роботах як «До питання про лікарське значенні гіпнозу» (Казань, 1893 р); «Лікувальна значення гіпнозу» (СП б, 1900); «Гіпноз, навіювання і психотерапія та їх лікувальне значення» (СП б, 1911) Бехтерєв докладно розбирає ряд теоретичних питань, дає широке коло клінічних показань до застосування гіпнозу в лікувальних цілях. Він справедливо стверджував, що гіпноз, навіювання і психотерапія застосовні не тільки при функціональних захворюваннях нервової системи, як істерія і різні психоневрози, але також можуть бути показані при органічних захворюваннях нервової системи. При всіх органічних захворюваннях мають місце ті чи інші психогенно зумовлені функціональні порушення, на які може бути надала вплив через навіювання. І усунення цих функціональних нашарувань може сприятливо позначитися на самопочутті хворого.

Для ефективності лікування Бехтерєв використовував психологічний експеримент. Більшість його наукових праць виконані на спостереженнях за хворими, які страждають різними формами душевних розладів.

5. Теорія В.М. Бехтерєва про рефлексології

У 1893 році починається новий етап у науковій діяльності Бехтерєва. Він отримує пропозицію очолити кафедру і клініку нервових і душевних хвороб в Петербурзькій військово-медичної академії. Тут за його ініціативою організовані: анатомічна лабораторія для вивчення будови центральної нервової системи, лабораторія експериментальної психології. У 1899 році за великі заслуги перед вітчизняною наукою він був удостоєний звання академіка Військово-медичної академії.

Петербурзький етап творчості Бехтерєва характеризується певною стадіональностью, загальна їх напрям становить перехід від об'єктивного експериментального вивчення психіки до рефлексології, яка відмовляється від дослідження психічних явищ і акцентує увагу лише на їх зовнішніх проявах. Зміст рефлексологического ідей Бехтерєва відображена в «Об'єктивною психології» (СПб, 1907-1910); «Загальні підстави рефлексології» (Пг, 1918); «Об'єктивне вивчення особистості» (Пг, 1923); «Загальні основи рефлексології» (М, ПГ, 1923) та інші.

У роботі «Об'єктивна психологія» влаштується перспективність об'єктивного методу вивчення психології, рефлекторний процес розглядається як конкретне вираження і спосіб його реалізації. У більш пізніх з перерахованих робіт відбувається вже повна відмова від психології, психічних явищ, системи її категорій і понять. Відкинувши суб'єктивну психологію, Бехтерєв ставить завдання створення нової психології, що базується на строго об'єктивному методі вивчення психіки. Він приходить до висновку про існування єдиного нервово-психічного процесу, в якому в нерозчленованому вигляді представлені і фізіологічні і психічні компоненти. Основною одиницею аналізу нервово-психічної діяльності у нього стає рефлекс, що розглядається як універсальний динамічний механізм, що лежить в основі всіх реакцій людини. Діяльність людини являє собою суму рефлексів, що розрізняються за складністю і характером, особливостям організації. Центром вивчення Бехтерєва стає не психіка, свідомість, а їхні зовнішні прояви.

Таким чином, від утвердження ідеї об'єктивного вивчення психіки Бехтерєв приходить до її зняття і заміні психічного процесу фізіологічним. Психологія замінюється рефлексологією. Приймаючи інтроспективне визначення свідомості як єдино можливе, як щось непорушне, як щось, що можна або взяти, або відкинути, але не змінити, він обирає єдине в цих обставинах можливе рішення - відмова від вивчення психіки, свідомості взагалі і звернення до дослідження поведінки.

У цілому, у творчості В.М. Бехтерєва відбилося кризовий стан психологічної науки на рубежі 19-20 століть. Була відсутня розроблена наукова методологія психології. Створюючи нову об'єктивну парадигму, Бехтерєв міг реально опертися лише на стихійно-матеріалістичні з усієї логіки розвитку природничо-наукових поглядів вченого. Вони не забезпечували розуміння психіки у її власному бутті, предметно-смисловому змісті як відображеної реальності, образу об'єктивного світу. Людина залишався в розумінні Бехтерєва лише природною істотою, характер його відносин зі світом, із соціальною дійсністю зводився до пасивного реагування на зовнішні впливи.

Але ці помилкові підходи до дослідження психіки не означають огульного заперечення всього, що було отримано в області рефлексології і, перш за все, глибоко обґрунтованої ідеї об'єктивного дослідження психіки, а також отримали подальший розвиток положень, що стосуються комплексного системного вивчення людини.

Бехтерєв вважав, що психологія - це наука про психічного життя взагалі в широкому сенсі цього слова і тому вона повинна включати у свій склад такі області, як загальна психологія, індивідуальна психологія, зоопсихологія, суспільна психологія, патопсихологія, військова психологія, генетична психологія, історія психології.

Рефлексологія, в його розумінні, виступала саме як система наукових дисциплін, тісно пов'язана з іншими галузями науки - природознавством і суспільствознавство.

Принципове значення мало те, що Бехтерєв не обмежувався аналізом лише індивідуальної поведінки людини. Визнаючи взаємозв'язок поведінки людини з поведінкою інших людей, він поставив питання про об'єктивне вивчення цього взаємозв'язку. Таким чином, він став одним із засновників нового напряму психологічного дослідження - соціальної (або громадській) психології, що розглядається ним як галузь рефлексології людини у відповідності з тими ж принципами, які були висунуті і розроблені стосовно до дослідження проблем об'єктивної психології та рефлексології індивіда. Звідси назва нового напряму - колективна рефлексологія. Вперше їм було дано визначення суспільної психології, перелік коло її завдань, розроблено оригінальні методи вивчення соціально-психологічних процесів. Представляють інтерес запропоновані вченим підходи до аналізу колективу, механізмів групового впливу, специфіки неорганізованих груп і масових явищ і ряд інших його положень, не тільки не втратили своєї актуальності, а й залишаються понині чи не єдиними спробами вирішення практично значимих проблем.

З ім'ям Бехтерєва пов'язане становлення вітчизняної психології праці; під його безпосереднім керівництвом розвивається генетична психологія, центром якої стає Педагогічний інститут, створений в 1922 році.

В організаційному плані період характеризується спробою Бехтерєва реально організаційно втілити ідею комплексності у формі створення Психоневрологічного інституту, а потім Інституту мозку і психічної діяльності. Будучи мозковим центром, інститут був пов'язаний з іншими установами, що входять в психоневрологічну академію і очолюваними В.М. Бехтерєва. Можна з повною підставою вважати, що Інститут людини у нас реально існував, і що накопичений в його стінах досвід організації комплексних досліджень особистості вимагає самого серйозного осмислення.

Наукова багатогранність і різнобічність поєднувалися у Бехтерєва з найвищою науково - організаційної та громадською активністю. Бехтерєв був організатором багатьох великих установ і товариств, відповідальним редактором багатьох журналів: «Огляд психіатрії, неврології та експериментальної психології» та інші.

Відкидаючи поняття душі у своїй концепції, Бехтерєв завжди апелював до неї на практиці, сам був зразком найвищої духовності. В.М. Бехтерєв писав якось, що особи, які «борються за спільне благо людства, які керуються ідеями права та гуманності, повинні бути визнані справжніми творцями духовної загальнолюдської культури і мають права на вічне визнання людства…» (Бехтерєв В.М. Безсмертя з точки зору науки / / Вісник знання - 1896 г. - Стор. 24). Ці слова вченого мають саме безпосереднє до нього самого, його внеску в розвиток нашої науки і духовної культури.

Висновок

У вітчизняній психологічній науці з ім'ям Володимира Михайловича Бехтерєва пов'язане остаточне утвердження нової парадигми в дослідженні психічної діяльності, що ґрунтується на об'єктивному підході до пояснення природи психічного і методів його вивчення.

Слідом за І.М. Сеченовим Бехтерєв виступає проти інтроспекціоністського розуміння психіки, розглядає всю сукупність психічних явищ і форм людської поведінки на основі поняття рефлекс. Аналіз рефлексів, доступних для об'єктивного зовнішнього спостереження та реєстрації, визначається ним як основний метод дослідження в створених ним науках, що отримали назви об'єктивна психологія і рефлексологія. Різке протиставлення принципів об'єктивної психології панувала у період часу інтроспекціоністскому розуміння психіки та шляхів її вивчення, а також конкретний теоретико-методологічний рівень розробки психологічних проблем зумовили відмову Бехтерєва від розгляду психіки і свідомості і зведення завдань психологічної науки виключно до аналізу зовнішніх проявів рефлекторної діяльності без урахування її психічних процесів.

За життя Бехтерева В.М. багато проблем, їм аналізовані, не стояли ще так гостро, хоча й обговорювалися в ряді робіт. До того ж ті підходи, які він новаторському став застосовувати, почали інтенсивно і систематично розроблятися в психологічній науці лише з 30-х років, уже після його передчасної кончини. Для того щоб правильно зрозуміти його внесок у науку, врахувати сильні і слабкі сторони його позиції, необхідно розглядати їх у сучасному історичному контексті, який допоможе краще висвітлити деякі найбільш загальні лінії в розвитку всієї психологічної науки від часів В.М. Бехтерєва до наших днів.

Размещено на Allbest.ru