Емоційне вигорання: історія, сучасний стан та перспективи досліджень в органах внутрішніх справ України

Размещено на http://www.allbest.ru/

Емоційне вигорання: історія, сучасний стан та перспективи досліджень в органах внутрішніх справ України

І.О. Моцонелідзе

I.M. Слюсар

ЕМОЦІЙНЕ ВИГОРАННЯ: ІСТОРІЯ, СУЧАСНИЙ СТАН ТА ПЕРСПЕКТИВИ ДОСЛІДЖЕНЬ В ОРГАНАХ ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ

У статті здійснено теоретичний аналіз історії виникнення феномену емоційного вигорання, основних підходів до вивчення даного явища закордонними та вітчизняними дослідниками, окреслено перспективні напрямки дослідження даного феномену в органах внутрішніх справ України. Ключові слова: феномен вигорання, емоційне вигорання, робочий стрес, емоційне виснаження, психічне здоров'я особистості, профілактика вигорання в органах внутрішніх справ України. Одним з найбільш актуальних завдань сьогодення є збереження психічного здоров'я та підтримання психологічного благополуччя працівників органів внутрішніх справ (ОВС), діяльність яких здійснюється під впливом особливих психологічних, соціальних і правових умов, характеризується низкою специфічних особливостей, в тому числі екстремальністю. Це вимагає від працівників підвищеної відповідальності за вчинені дії, зумовлює зростання рівня зовнішнього та внутрішнього контролю за виконанням професійних обов'язків та часто провокує виникнення у них нервово-психічних перевантажень, станів психічної напруженості, розчарування у професії та деморалізації, професійної деформації, емоційного виснаження, появи невротичних реакцій, психічних функціональних розладів, різного роду соматичних захворювань тощо. У зв'язку з цим, виникає необхідність вивчення соціально-психологічних явищ, які негативно впливають на психічне та фізичне здоров'я працівників та знижують ефективність професійної діяльності, а також здійснення вчасної профілактики їх впливу на працівників ОВС. На нашу думку, теоретичне вивчення історичного аспекту виникнення явища емоційного вигорання на різних етапах становлення зарубіжної та вітчизняної психологічної науки буде сприяти поглибленню теоретичних уявлень працівників органів внутрішніх справ про феномен вигорання та його прояви, що у подальшому дозволить ефективно попереджати виникнення симптомів емоційного вигорання та оволодіти теоретичними знаннями і практичними методами їх подолання. Мета дослідження: за допомогою системного аналізу зарубіжної та вітчизняної літератури здійснити теоретичне дослідження історичних аспектів виникнення феномену емоційного вигорання, основних підходів до вивчення даного явища закордонними та вітчизняними науковцями; проаналізувати існуючий понятійно-термінологічний апарат, що використовується в ході дослідження феномену емоційного вигорання; визначити перспективні напрямки дослідження та подолання даного феномену в ОВС України. Теоретичний аналіз проблеми. Феномен емоційного вигорання досить широко досліджувався у зарубіжній психології. За словником Вебстера, поняття "вигорання" вперше з'явилося у 30-х роках XX століття у сленгу спортсменів та позначало явище, за яким атлети після тривалих виступів і тренувань виснажувались та були нездатні надалі брати участь у змаганнях [1]. Пізніше, внаслідок збільшення кількості фахівців соціальних служб, які у процесі здійснення професійної діяльності почувалися емоційно виснаженими та знесиленими, проблема емоційного вигорання привернула увагу й американських спеціалістів-соціологів. В результаті проведених досліджень, серед працівників соціальної сфери було виявлено своєрідний професійний "стрес спілкування", який отримав назву синдрому "психічного вигорання" і почав розглядатися як стрес-реакція на тривалі стреси міжособистісних стосунків. У 70-х роках XX століття американські дослідники та науковці починають вивчати природу та сутність поняття "вигорання особистості". Об'єктом досліджень на той момент стають фахівці "допомагаючих" професій - лікарі, психологи та психіатри, а феномен вигорання вивчається у психіатричному та соціально-психологічному напрямках. У 1974 році саме представник психіатричного (клінічного) напрямку Дж. Фрейденберг ввів поняття "burnout" (вигорання). Американський психіатр вивчав характеристики психологічного стану здорових людей, які перебувають у постійному спілкуванні із клієнтами або пацієнтами в емоційно напруженій атмосфері при наданні професійної допомоги [2]. Предметом дослідження у психіатричному напрямку були симптоми вигорання та сутність психічного здоров'я особистості.У 1978 році набуває свого розвитку соціально-психологічний напрямок вивчення феномену вигорання. Соціальний психолог X. Маслач та її колеги досліджують взаємодію людей у ситуаційному контексті роботи та виділяють такі ситуативні чинники вигорання як значна кількість клієнтів, наявність негативного зворотного зв'язку від клієнта та відсутність особистісних ресурсів для подолання стресу. Отже, у 70-х роках американські дослідники вивчають якісний бік феномену вигорання (його природу та чинники). Для цього, зазвичай, використовувалися такі методи, як інтерв'ю, спостереження, аналіз конкретних ситуацій та випадків. Специфічна симптоматика емоційного вигорання була виявлена у соціальних і медичних працівників, працівників благодійних організацій, адміністраторів і обслуговуючого персоналу, вчителів та викладачів. Пізніше Дж. Шваб доповнив список професій, пов'язаних із ризиком вигорання, адвокатами, поліцейськими, тюремниками, політиками, торговим персоналом, менеджерами середньої та вищої ланок [3]. Отже, практична спрямованість дослідження феномену вигорання була обумовлена соціально-економічними та історико-культурними чинниками, пов'язаними із розвитком сфери послуг у США. На початку 80-х років розпочинається етап дослідження та вивчення явища вигорання з позиції його оцінювання, складаються опитувальники та розробляється методологія дослідження вигорання в межах індустріально-організаційної психології. Так у 1982 році X. Маслач опубліковує методику МВІ (Maslach Burnout Inventory) для вимірювання вигорання. Саме шкала вимірів даної тестової методики стає найпопулярнішим інструментом вимірювання ступеня вигорання у емпіричних дослідженнях [4]. Відтоді емоційне вигорання розуміють як форму виробничого стресу, що пов'язаний з такими чинниками, як задоволеність працею, організаційною культурою та плинністю кадрів. Таким чином, індустріально-організаційний підхід об'єднав психіатричний (клінічний) та психологічний напрямки вивчення феномену емоційного вигорання, а вивчення цього феномену набуло на Заході практично масового характеру. З середини 90-х років вивчення вигорання в американській психології виходить на якісно новий рівень, оскільки предметом дослідження почали виступати не тільки чинники, але й інші аспекти даного психологічного феномена, а саме: 1) розширяється коло соціальних професій, яким притаманне явище вигорання (офісні працівники, менеджери, представники сфери послуг, вчителі, військовослужбовці та ін.), а також об'єктом діагностики стають представники "несоціальної сфери" (програмісти, пілоти); 2) вигорання спирається на розроблену методологію та визначається не тільки як форма, але і як результат хронічного виробничого стресу; дослідники виділяють групи стресових факторів, що впливають на трудову діяльність (робочі навантаження; контроль та автономність співробітника; сприйняття винагороди; психологічна сумісність співробітника з колегами; сприйняття справедливості; відповідність цінностей працівника з цінностями організації; де він працює тощо); 3) змінюється психодіагностичний інструментарій, за допомогою якого на даному етапі закордонні психологи вимірюють вигорання, використовується тестова методика The Tedium Scale (шкала втомлюваності), розроблена А. Пінесом, але найпоширенішою для виміру вигорання вважається методика МВІ (X. Маслач), а всі інші розробляються на її основі; 4) вперше дослідниками проводяться крос-культурні дослідження вигорання, та в результаті порівняння працівників п'яти професійних груп (освіти, соціальної служби, медицини, психіатрії, установ виконання покарань) визначаються схожі профілі вигорання у фахівців США та Голландії; 5) предметом дослідження американських психологів виступає антипод феномена вигорання - поняття "втягненості", "залученості" (engagement), що було запропоноване X. Маслач та характеризувалось спрямованістю на роботу, ентузіазмом, позитивним відношенням до своєї праці, енергійністю, самоефективністю. На сучасному етапі розвитку закордонної науки феномен вигорання досліджується в психології стресових станів (вигорання як результат стресу), в межах психології професійної діяльності (вигорання як форма професійної деформації) та екзистенційної психології (вигорання як стан фізичного і психічного виснаження, що виникло в результаті довготривалого перебування в емоційно напружених ситуаціях). Проблема емоційного вигорання вивчається закордонними психологами вже більше тридцяти п'яти років. За цей час було видано близько трьох тисяч публікацій з питань емоційного вигорання та виділено близько ста симптомів, пов'язаних з емоційним вигоранням (хоча у більшості випадків вони мали описовий характер та не були підтверджені емпіричними дослідженнями). За радянських часів емоційне вигорання як самостійне поняття тривалий час не вивчалося, а лише окреслювалося у контексті більш широкої проблематики та мало відображення у положеннях психологічної науки про особистість та міжособистісні відносини, про емоційну стійкість та психічну регуляцію емоцій, про психологічну готовність до діяльності, а також досліджувалось у психології стресових станів. Наприклад, у радянській педагогічній психології проблемою вигорання займався М.О. Амінов. Вивчаючи індивідуальні відмінності вчителів, він виявив взаємозв'язок між схильністю до розвитку вигорання та типологічними властивостями нервової системи (слабкістю, лабільністю та активованістю нервових процесів). Вчений наголошував, що вплив виявлених індивідуальних відмінностей на схильність до розвитку вигорання є найбільш значущим не на фазі вибору педагогічної спеціальності, а в процесі навчання студентів педагогічних вузів та в перші сім років роботи у школі. Крім того ним було досліджено, що вигорання проявляється сильніше у педагогів з професійною непридатністю, тобто відсутністю схильності до педагогічної діяльності [5]. У радянському та пострадянському суспільстві існував такий стереотип: на роботі фахівець не повинен емоційно виснажуватися, відчувати негативні емоції та власну професійну некомпетентність. Такі настанови не залишали права на слабкість, були деструктивними та призводили до розвитку ситуацій "множинного ігнорування", коли фахівець повинен був приховувати свої проблеми, негаразди та пригнічувати пов'язані з цим негативні емоції. В ті часи тема емоційного вигорання була табуйована, і саме тому здійснювалася невелика кількість спроб дослідити та зрозуміти, що ж реально відбувається із фахівцями, як їм допомогти впоратися із подібними станами та яким чином можна попередити виникнення негативних емоційних станів. Лише у 80-90-х роках XX століття почалося активне вивчення та дослідження емоційного вигорання, з'явилися спеціальні публікації з даної проблеми. У пострадянській російській психології проводилися дослідження, присвячені вивченню феномену вигорання, емоційного вигорання серед педагогів, серед медичних працівників, серед соціальних працівників та управлінців, серед працівників торгівлі та менеджерів, серед психологів, серед пенітенціарних службовців. Аналіз вітчизняних наукових джерел показав, що українські науковці також досліджували емоційне вигорання працівників залежно від сфер їх діяльності: серед медичних працівників, працівників пенітенціарної системи, особового складу спецпідрозділів, працівників ОВС з різним стажем професійної діяльності, офіцерів внутрішніх військ МВС України, оперативних працівників на етапі адаптації до професійної діяльності, працівників пожежно-рятувальних підрозділів МНС України, викладачів-психологів, вчителів, психологів-консультантів та ін. Але, не зважаючи на те, що на сьогодні існує значна кількість досліджень даного феномену, термін "емоційне вигорання" не відноситься до чітко визначених понять в системі психологічних знань. У згаданих вище наукових працях та дослідженнях авторами використовуються різні варіанти перекладу англійського терміна "burnout": "емоційне вигорання" (В.В. Бойко, В. Дудяк), "емоційне згорання" (Т.С. Яценко, Т.В. Форманюк), "емоційне перегорання" (В.Д. Від), "емоційне вигоряння" (Н. Самикіна, О.В. Коноплицька, Т.В. Вашека, Н.Б. Янушева). Зустрічаються також такі терміни, як "професійне вигорання" (Т.І. Ронгінська, Л. Карамушка, Л.М. Юр'єва) та "психічне вигорання" (О.О. Рукавішніков, Н.Є. Водоп'янова). У психологічній, педагогічній та соціальній науковій літературі спостерігається термінологічна плутанина у визначенні терміну "емоційне вигорання". Наприклад, X. Маслач розглядала вигорання як синдром фізичного та емоційного виснаження, що свідчить про втрату професіоналом позитивних почуттів і включає розвиток низької самооцінки, негативного ставлення до роботи та втрату розуміння і співчуття по відношенню до клієнтів. Дослідниця вважала, що вигорання - цескоріше емоційне виснаження, що виникає на фоні стресу, викликаного міжособистісним спілкуванням. У найбільш загальному вигляді це явище розглядалося як довготривала стресова реакція чи синдром, що виникає внаслідок тривалих професійних стресів середньої інтенсивності. У зв'язку з цим синдром емоційного вигорання X. Маслач запропонувала означувати через поняття "професійне вигорання", що у подальшому дозволило розглядати це явище в аспекті професійної деформації фахівця під впливом робочих стресів [4]. На думку Г.А. Робертса, вигорання не є науковим конструктом, а виступає як загальна назва наслідків тривалого робочого стресу та конкретних видів професійної кризи. На сьогоднішній день синдром емоційного вигорання, на його думку, заслуговує діагностичного статусу МКБ-10 у рубриці Z73 - проблеми, пов'язані з труднощами управління власним життям [6].Деякі дослідники взагалі заперечували проти самостійного терміну "вигорання" через його невизначеність і часткове співпадіння з такими спорідненими поняттями, як посттравматичний стресовий розлад, депресія чи дистимія (К. Кінг), або розглядали його як "дивну психіатричну химеру" (А. Морроу). Інші встановлювали зв'язки вигорання з існуючими теоріями та моделями: з теорією загального стресу (С. Хобфолл), теорією завченої безпорадності (К. Мейєр), психодинамікою безпорадності у представників допомагаючих професій (А. Адлер), моделлю самоефективності та компетентності (А. Бандура, К. Чернісс), компульсивним наданням допомоги при синдромі "допомагаючих професій" (К. Малан) тощо [7]. A. Пінес та Е. Аронсон, представники однофакторної моделі емоційного вигорання, розглядали його як стан фізичного, емоційного та когнітивного виснаження, що відбувається в результаті тривалого перебування в емоційно складних ситуаціях. В даному випадку виснаження було головним чинником (фактором) вигорання, а інші прояви дисгармонії переживань та поведінки вважалися його наслідком. Відповідно до цієї моделі, на думку авторів, емоційне вигорання загрожує представникам будь-яких професій [8]. B. Шауфеллі розглядав емоційне вигорання як двомірну конструкцію (двофакторна модель емоційного вигорання), що складається з емоційного виснаження та деперсоналізації. Перший компонент - емоційне виснаження -проявляється у скаргах на своє здоров'я, фізичне самопочуття, нервову напругу та отримав назву "афективного". Другий - деперсоналізація - проявляється у зміненні відношення до себе, або до оточуючих та отримав назву "настановного" [9]. X. Маслач та С. Джексон виділили трифакторну модель емоційного вигорання, що включає в себе емоційне виснаження, деперсоналізацію та редукцію особистих досягнень. Емоційне виснаження виступає основною складовою емоційного вигорання і проявляється у зниженні емоційного фону, байдужості або емоційному перенасиченні. Деперсоналізація проявляється у деформації відносин з іншими людьми в межах виконання робочих функцій. Редукція особистісних досягнень може проявлятися у тенденції негативно оцінювати себе, занижувати свої професійні досягнення та успіхи, або у обмеженні своїх можливостей чи обов'язків відносно інших осіб [10]. Представник чотирифакторної моделі емоційного вигорання Дж. Шваб запропонував можливість розподілу будь-якого з елементів емоційного вигорання на два окремих фактори. Наприклад, деперсоналізація по відношенню до праці, яка пов'язана з виконанням обов'язків на робочому місці, та деперсоналізація по відношенню до суб'єктів професійної діяльності [11]. У дослідженнях Б. Пельмана та Е. Хартмана емоційне вигорання розглядається як динамічний процес (динамічна модель емоційного вигорання), що розвивається у часі та характеризується наростаючим ступенем виразності його проявів. Зазначений синдром вони описують у вигляді прояву трьох основних класів реакцій на організаційні стреси: 1) фізіологічні реакції, що проявляються у фізичних симптомах (фізичне виснаження); 2) афективно-когнітивні реакції (емоційне та мотиваційне виснаження, деморалізація, деперсоналізація); 3) поведінкові реакції (дезадаптація, дистанціювання від професійних обов'язків, зменшення робочої мотивації та продуктивності). Узагальнивши багато визначень терміну "вигорання" Б. Пельман і Е. Хартман виділили три головних компоненти емоційного вигорання: емоційне і/або фізичне виснаження, деперсоналізація та знижена робоча продуктивність [12]. Серед вітчизняних дослідників також не існує єдиного погляду на проблему емоційного вигорання. Деякі науковці головною причиною виникнення вигорання вважають психологічну та душевну перевтому, інші стверджують, що при синдромі емоційного вигорання спостерігається розлад не особистості, а її професійної ролі, а деякі розуміють вигорання як професійну кризу, що пов'язана те тільки з міжособистісними стосунками, а й з професійною діяльністю в цілому. Є. Ільїн розглядає емоційне вигорання як складний багатовимірний конструкт, що виникає в результаті негативних психічних переживань, виснаження, від тривалого впливу напруги у представників професій, діяльність яких пов'язана з міжособистісним спілкуванням та супроводжується емоційною насиченістю і когнітивною складністю [13].В. Бойко визначає емоційне вигорання як вироблений організмом механізм психологічного захисту, що проявляється у формі часткового або повного виключення емоцій у відповідь на психотравмуючі впливи. Взявши за основу концепцію стресу (Г. Сельє) та трифакторну модель вигорання (X. Маслач), дослідник виділив три елементи структури синдрому емоційного вигорання, які відповідають фазам загального адаптаційного синдрому [14]. В результаті проведеного аналізу вітчизняних та зарубіжних досліджень, присвячених проблемі емоційного вигорання, виявляється можливим зробити наступні висновки: 1) в ході дослідження емоційного вигорання у працівників різних сфер діяльності (лікарів, вчителів, правоохоронців, психологів тощо) дане явище розглядається виключно у контексті інших проблем професійної діяльності та особистості, де лише частково окреслюється сутність даного феномена; при вивченні феномену емоційного вигорання увага зосереджується на симптомах, чинниках та наслідках вигорання, робляться спроби більш конкретно окреслити його сутність; 2) на сьогодні, при дослідженні емоційного вигорання у різних сферах діяльності, відбувається термінологічна плутанина, тому виникає необхідність наукового уточнення та пошуку узагальненого концептуального визначення понятая феномену вигорання, яке б розкривало його сутність, оскільки єдиної думки щодо природи даного явища поки що не вироблено; 3) аналіз стану дослідженості та розробленості феномену емоційного вигорання серед працівників правоохоронних органів різних силових міністерств та відомств вказує на недостатній рівень вивчення даної проблеми у системі ОВС України; 4) сучасними науковцями та практиками, в тому числі і системи МВС, накопичено багато методів, методик та прийомів, використання яких може сприяти попередженню та подоланню синдрому емоційного вигорання, але на сьогодні, попри те, що в ОВС існує система профілактичних заходів, спрямованих на попередження, корекцію та усунення негативних явищ серед працівників ОВС, виникає нагальна потреба у вдосконаленні організації психопрофілактичної роботи на місцях та у підготовці фахівців, які б професійно-грамотно, диференційовано, коректно та ефективно могли здійснювати профілактику вигорання та отримувати максимально позитивний результат своєї діяльності; 5) профілактика та подолання явища емоційного вигорання серед працівників ОВС вбачається у контексті розробки загальних засад психогігієни в ОВС України на основі формування належної психології здоров'я у працівників ОВС та активної особистісної позиції щодо збереження власного фізичного та психічного здоров'я. Перспективи подальших досліджень проблеми емоційного вигораннями ми вбачаємо у поглибленні теоретичних уявлень працівників органів внутрішніх справ про симптоми, чинники та стадії емоційного вигорання, у розробленні системи профілактичних та психогігієнічних заходів, спрямованих на попередження та подолання синдрому емоційного вигорання у працівників ОВС, а також у формуванні активної особистісної позиції працівника відносно збереження свого психічного благополуччя та відповідальності за власне психічне здоров'я.

емоційний психічний здоров'я працівник

ЛІТЕРАТУРА

1. Малишева К.О. Синдром професійного вигоряння психотерапевта: роль особливостей клінічних взаємовідносин / Проблеми загальної та педагогічної психології. - Т. IV, ч. 3. - 2002. - С 134-139.

2. Freudenberger H.J. Staff Burnout / J. Freudenberger // Journal of Social Issues. -1974.-Vol. 30.-P. 159-165.

3. Schwab J.J. How to avoid burn-out in medical practice / J. Schwab // KMA Journal. - 1995. -Vol. 93. -PP. 23-27.

4. Maslach CM. Job burnout: new directions in research and intervention / CM. Maslach // Current Directions in Psychological Science. - 2003. - Vol. 12. -PP. 189-192.

5. Аминов H.A. Психологический профотбор на педагогические специальности. -Ярославль, 1994. - 57 с.

6. Роберте Г.А. Профилактика выгорания / Обзор современной психиатрии. -1998.-№ 1.С. 39-46.

7. Орел В.Е. Феномен "выгорания" в зарубежной психологии: эмпирические исследования и перспективы. Психологический журнал. - 2001. - № 22(1). - С. 90-101.

8. Pines A. Career Burnout: causes and cures / A. Pines., E. Aronson. - New York: Free Press, 1988.-68 p.

9. Maslach CM. Job burnout / CM. Maslach, W.B. Schaufeli, M.P. Leiter // Annual Review of Psychology. - 2001. - Vol. 52. - PP. 397-422.

10. Maslach С History and conceptual specificity of burnout. Recent development in theory and research / С Maslach, W. Schaufeli. - New York: Hemisphere Publ. Corp. -1993.-297 p.

11. Schwab J.J. How to avoid burn-out in medical practice / J. Schwab // KMA Journal. - 1995. -Vol. 93. -PP. 23-27.

12. Permian B. Burnout: Summary and Future and Research / B. Perlman, E. Hartman // Human relations. - 1982. - V 35 (4). - PP 16-20.

13. Ильин Е.П. Психофизиология состояний человека. - СПб.: Питер, 2005. -С. 233-236.

14. Бойко В.В. Синдром "эмоционального выгорания" в профессиональном общении. - СПб.: Питер, 1999. - 216 с.

Размещено на Allbest.ru