Феноменологічна психологія

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ АВІЦІЙНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ГУМАНІТАРНИЙ ІНСТИТУТ

Феноменологічна психологія К. Штумпфа

Курсова робота

з курсу «Історія психології»

студента 208гр. ГМІ

Лісового Сергія Юрійовича

Київ 2011

Зміст

Вступ

1. Засновники феноменології

1.1 Феноменологічний та поведінковий підхід

1.2 Феноменологічний підхід та психотерапія

2. Досягнення у феноменологічній психології К. Штумпфа

3. Феноменологічна парадигма у практичній психології

Вступ

Будь-яке вчення починається з визначення певних положень без доведення їх істини - з аксіом, а потім уже на їх базі доводяться теореми і вибудовується теорія відповідного явища. Для філософських вчень такими аксіомами є визначення первоначал, даностей, істина яких є, на думку їх авторів, очевидною, безсумнівною, а потім на їх основі трактується сутність світобудови, включаючи й наділених психікою людей. З часів Р. Декарта погляд на світ поділяється на матеріальний та ідеальний. Первоначала і сутність світобудови філософи, і матеріалісти, й ідеалісти, пов'язують, хоча й по-різному, з психікою людини, тобто з психологією. Відповідно, основне питання філософії: що є первинним у світобудові - матерія чи ідея (субстанція свідомості) - сотні років хвилює філософську думку, бо від відповіді на нього залежить обґрунтування світогляду людини і ролі в цьому процесі психології. Згідно з вченням діалектичного матеріалізму, основою об'єктивної, незалежної від свідомості людини світобудови є матерія у вигляді гравітаційних, електромагнітних та ядерних полів і різних форм органічних і неорганічних речовин та утворених з них речей, в тому числі й живих істот, зокрема й людини. Людина пізнає світ. Згідно з теорією відображення діалектичного матеріалізму, пізнання - це відображення світу як об'єктивної реальності. Відчуття, сприйняття, свідомість є образ зовнішнього світу. За матеріалістичним вченням речі наділені об'єктивними властивостями, а деякі з них, що мають психічну природу, - світіння, колір, запах, звук, смак, дотик тощо, - служать подразниками рецепторів відчуття людини. Наділена психікою людина сприймає реальність у всій властивій їй об'єктивній різноманітності. Але чи це так насправді? Існують й інші погляди. Згідно з ідеалістичними вченнями, основою світобудови є об'єктивна або суб'єктивна ідеальна (духовна) субстанція. Серед ідеалістичних вчень поширеним в західній філософії є феноменалізм Е.Гуссерля. Феноменалізм- суб'єктивно-ідеалістичне вчення, що заперечує існування об'єктивного світу („немає об'єкта без суб'єкта”) і визнає єдиною реальністю явлення свідомості людини „назовні”, у зовнішній світ - феномени. Нарешті, результатом зіставлення образів і суджень внутрішніх світів двох осіб в результаті взаємних рефлексій є їх розбіжності, що призводить до психічної напруги - когнітивного дисонансу та почуття психічного дискомфорту. Прагнення до уникнення дискомфорту, тобто усунення різниці між образами і судженнями щодо цінностей задоволення споживацьких і творчих потреб у кожному з двох внутрішніх світів, є детермінуючим чинником активності кожної особи в напрямі реалізації їх потреб і, зрештою, можливої самореалізації

1. Засновники феноменології

Людське буття розкривається як буття в світі з іншими, як свідомість і самосвідомість, як любов і ненависть, як пізнання і художня творчість, як воля і бажання, страх і совість,свобода і смерть, як духовне і тілесне, як трагічне, комічне і нікчемне буття. Ці фундаментальні феномени та їх ієрархія - предмет феноменології, або феноменологічної філософії.

Засновник феноменології - Едмунд Гуссерль, безпосередні попередники - Франц Брентано і Карл Штумпф. Феноменологія - це не замкнута філософська школа, але широке філософський рух, в якому вже в ранній період виникають тенденції, несвідомих до філософії Гуссерля - вчення М. Шелера та М. Хайдеггера; роботи мюнхенської групи феноменологів (І. Дауберт, А. Райна, А Пфендер та ін.) Еволюцію феноменології характеризують, по-перше, застосування феноменологічного методу в психології (А. Пфендер, В. Шаппа) і психіатрії (Л. Бинсвангер, В. Франкл), етики, естетиці, право та соціології, філософії релігії, онтології, філософії математики і природознавства, історії та метафізиці, по-друге, вплив на екзистенціалізм, персоналізм, герменевтику і інші філософські течії, по-третє, широке поширення після Другої світової війни в Європі та Америці, а також в Австралії, Японії, Китаї та деяких інших країнах Азії.

1.1 Феноменологічний та поведінковий підхід

Протилежність феноменологічному - поведінковий підхід. Поведінковий підхід займається діями - фізичними або логічними, він займається поведінкою, внутрішньою або зовнішньою. За поведінковим підходом стоїть бажання щось зробити, змінити, зробити, це чисто чоловічий підхід. За феноменологічним - відчути і пережити те, що є, це підхід жіночий. Поведінковий підхід запитує "Що можна зробити"?, як це зробити?, феноменологічний - описує те, що приходить саме. Феноменологічний підхід часто виступає як альтернатива поведінковій парадигмі, де головним є "що в поведінці є" і "що ми в поведінці змінити хочемо".

1.2 Феноменологічний підхід та психотерапія

"Феноменалістичний підхід в психології (його іноді називають перцептивним або гуманістичним) в розумінні людини виходить з вражень суб'єкта, а не з позицій зовнішнього спостерігача, тобто як індивід сприймає самого себе, який вплив на поведінку індивіда роблять його потреби, почуття, цінності, переконання, тільки йому властиве сприйняття навколишнього оточення. Поведінка залежить від тих значень, які в сприйнятті індивіда прояснюють його власний минулий і справжній досвід. Згідно з цим напрямом, індивід не може змінити самі події, але може змінити своє сприйняття цих подій і їх інтерпретацію. Саме це є завданням психотерапії : вона не знімає проблему, по дозволяє людині, що зазнає психологічні утруднення, поглянути на себе по-новому і ефективніше впоратися з тією або іншою ситуацією".

2. Досягнення у феноменологічній психології К. Штумпфа

К. Штумпф(1848-1936) був професором кафедри філософії в Празі, Галле і Мюнхені. З 1894 р. він працював у Берлінському університеті, де організував психологічну лабораторію. Під впливом Брентано він вважав предметом психології дослідження психологічних функцій, або актів(сприйняття, розуміння, хотіння), відрізняючи їх від феноменів(сенсорних або таких, що представляються у виді форм, цінностей, понять і подібного до них змісту свідомості). Вивчення феноменів Штумпф відносив до особливої предметної області - феноменології, зв'язуючи її з філософією, а не з психологією. Власним предметом психології Штумпф вважав функції(чи акти). Так дослідженню підлягає не червоний колір об'єкту(який є, згідно Штумпфу, феномен, а не функцію свідомості), а акт(чи дія) суб'єкта, завдяки якому людина усвідомлює цей колір в його відмінності від інших. Серед функцій Штумпф розрізняв дві категорії: інтелектуальні і емотивні(чи афективні). Емотивні функції складаються з протилежних пара: радість і печаль, бажання і відкидання, прагнення і уникнення. Емоційний відтінок можуть придбати і деякі явища, які були названі "чуттєвими відчуттями".

З дитинства захоплюючись музикою, Штумпф у більшості своїх експериментальних робіт зосередився на вивченні сприйняття музичних тонів. Ці роботи були узагальнені в його двотомну працю "Психологія тонів"(1883-1890), що внесла найбільший після Гельмгольца вклад в дослідження психологічної акустики. Полемізуючи з Вундтом, Штумпф вважав протиприродним розчленовування свідчень інтроспективної на окремі елементи. Результатам тих дослідів, які проводилися натренованими в інтроспективному аналізі свідомості психологами вундтської школи, Штумпф протиставив в якості заслуговуючих більшої довіри свідоцтва експертів-музикантів. Штумпф розглядав музику як феномен культури. Він створив архів фонограм з 10 тисячами фонографічних записів примітивної музики різних народів. Брав також участь в дослідженнях по дитячій психології, організувавши німецьке "Суспільство дитячої психології", і по зоопсихології, довівши, зокрема, при обговоренні гучного феномену "розумного Ганса"(коню, який вистукував копитом " рішення" математичних завдань), що тварина реагувала на ледве помітні рухи дресирувальника. Штумпф передбачив основні ідеї гештальтпсихології, сприяв поїздці свого учня В. Келера в Африку для вивчення поведінки людиноподібних мавп. Його учнями були так само К. Коффка, М. Вертгеймер та ін., що стали згодом відомими, психологами. Штумпф зіграв важливу роль в розробці, на противагу структуралізму, функціоналізму в його західноєвропейському варіанті.

феноменологія психотерапія поведінка індивід

3. Феноменологічна парадигма у практичній психології

У практичній психології феноменологічний підхід, або, точніше, феноменологічна парадигма, рідше за інших згадується серед всіх інших. Поведінковий - на слуху, психоаналітичний або психодинамічний - нерідко, когнітивний - знаємо. А по факту, саме феноменологічна парадигма в полі практичної психології є найбільш поширеною. Вона використовується повсюдно, але здається настільки природним, що ми цього використання навіть не помічаємо ... Феноменологічна парадигма в центр уваги ставить внутрішнє життя: бачення, відчуття, переживання, і все це саме як переживають, що відчувається, а не як чогось причина і чогось слідство. Важливо, як все це проживається, про що говорить і що нагадує.

У феноменологічному підході важливо саме внутрішнє, те що живе безпосередньо в душі, а все зовнішнє (логіка, об'єктивні обгрунтування та соціальна корисність) лише в тій мірі, наскільки пов'язано з внутрішнім.
У цьому сенсі феноменологічне найтіснішим чином пов'язано з психологічним. Психологічне - все те, що внутрішнє, і при цьому не має раціональних обгрунтувань. Те, що раптом трапляється і відбувається, хоча по логіці і розуму цього бути не повинно.

Феноменологія - це пріоритет зміст індивідуальної свідомості: головне те, що саме я у себе в свідомості бачу, відчуваю, і як я це переживаю. Або: як ти це бачиш, як ти це розумієш і переживаєш. Суб'єктивне важливіше будь-якого об'єктивного. У феноменологічному підході важливо не об'єктивний стан речей, а те, що ця унікальна людина при цьому відчуває, бачить і думає; не власне поведінка, а стоять за ним переживання, плани і наміри: зміст унікального сприймає і переживає свідомості. Коли психологи говорять про суб'єктивність індивідуального сприйняття, вони переходять у феноменологічну парадигму.

Використана література

1. Бинсвангер Л. Феноменология и психопатология // Логос, 1992. № 3.

2. Улановский А.М. Феноменологический метод в психологии, психиатрии и психотерапии // Методология и история психологии. 2007. Т.2. Выпуск 1.

3. Улановский А.М. Феноменология в психологии и психотерапии: прояснение неотчетливых переживаний // Московский психотерапевтический журнал. 2009, № 2.

4. Шкуратов И.Н. Феноменологическая психология Э.Гуссерля: опыт имманентной критики. М.: Современные тетради, 2004.

5. Гуссерль Э. Феноменологическая психология (Амстердамские доклады).

Размещено на Allbest.ru