Професійна придатність та шляхи адаптації вчителя до вимог професії

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

Актуальність теми: Процеси професійної адаптації є об'єктом дослідження багатьох психологічних підрозділів як в нашій країні, гак і за кордоном. Причиною зростаючого інтересу до адаптованих процесів є динамізм сучасного життя і виробництва. Особливо цікавою темою дослідження є адаптація молодого вчителя. У порівнянні з іншими видами адаптації професійна адаптація молодого вчителя характеризується рядом специфічних особливостей, обумовлених специфікою педагогічної діяльності. Формування особистості молодого педагога - складний, цілісний процес, обумовлений сполученням цілого ряду соціальних, психологічних, педагогічних чинників, що потребує теоретичного осмислення, емпіричного вивчення.

Об'єкт дослідження: адаптація особистості до вимог професії.

Предмет дослідження: професійна придатність вчителя до вимог професії.

Мета: встановити особливості професійної придатності молодих та досвідчених педагогів.

Завдання дослідження:

1. Провести аналіз літератури.

2. Визначити основні показники стресостійкості та соціально-психологічної адаптації.

3. Провести емпіричне дослідження.

4. Встановити відмінності між професійною придатність молодих та досвідчених педагогів.

Методики дослідження:

1. Методика визначення стресостійкості та соціальної адаптації Холмса і Раге

2. Методика діагностики соціально-психологічної адаптації (К. Роджерса і Р. Даймонда)

1. Теоретичний аналіз літератури

1.1 Психологічні механізми адаптації людини до діяльності

стресостійкість психологічний адаптація педагог

К. Бернар уперше сформулював уявлення про адаптацію як сталість внутрішнього середовища. Основні положення концепції К. Бернара розвинув У. Кеннон. Саме йому належить термін «гомеостаз». У. Кеннон розглядав гомеостаз як внутрішній стан, так і як відношення в системі «організм-середовище». Р. Ешбі, Ф.Б. Березін, О.М. Кокун та ін. виділяють такі рівні адаптації:

1) субклітинний;

2) клітинний;

3) тканинний;

4) окремого органу;

5) окремої системи органів;

6) цілісного організму;

7) груповий;

8) популяційний;

9) видовий;

10) біоценотичний;

11) екосферний.

В.П. Казначеєв виділяє два аспекти розгляду адаптації - статичний та динамічний. Статичний аспект відбиває властивість (стан) біосистеми, її стійкість до умов середовища - рівень її адаптованості. Динамічний - відбиває процес пристосування біосистеми до умов середовища, що змінюються.

У сучасних дослідженнях адаптації вчені виділяють три основні напрямки:

1) переважно клініко-психологічні дослідження, предметом яких є вплив стресогенних подій на психосоматичний стан суб'єкта. Головною метою цих досліджень є найповніший опис симптомів розладу та їх оперативне усунення;

2) переважно фізіологічні та гігієнічні дослідження, під час яких вивчається реакція окремих організмів (систем органів) на робоче навантаження чи на несприятливі умови діяльності. Під адаптацією, у таких роботах, розуміють процес перебудови різноманітних функцій організму, спрямований на підтримання внутрішнього гомеостазу; 3) комплексне вивчення психічних і функціональних станів людини в трудовій діяльності. У дослідженнях такого типу науковці спираються на традиції психології праці та намагаються висунути на перший план активність суб'єкта праці і виходять із вторинних фізіологічних змін функціонального стану щодо мотивів та цілей людини в процесі адаптації.

Також виділять такі види адаптації: - фізіологічну, - психічну, - психофізіологічну. До загальних закономірностей адаптації можна віднести: суб'єктивні (вік, стать, фізіологічні та психологічні характеристики особистості) та фактори середовища (умови праці, режим та характер діяльності, особливості соціального середовища). Характерною рисою адаптованої системи є економічність функціонування з метою максимальної економії ресурсів організму. Виконання кожного виду діяльності людиною має певну психофізіологічну «ціну». А.М. Карпухіна, В.І. Розов виділили три основні показники «ціни» адаптації: 1) особистісну «ціну», зумовлену змінами стійких особливостей, що виникають у процесі пристосування; 2) суб'єктивну «ціну», яка відбиває ступінь психічного комфорту-дискомфорту; 3) соматичну «ціну», що являє собою показник функціонування фізіологічних підсистем у процесі адаптації.

1.2 Професійна придатність та шляхи адаптації людини до вимог професії

Залучення психології праці до вирішення практичних завдань викликано, зокрема, тим, що різні люди з різним ступенем успішності опановують професією, з різною успішністю справляються зі своїми професійними завданнями. Розвиток сприяло кращому розумінню об'єктивних і суб'єктивних причин цих явищ. Аналіз змісту професійної діяльності та «симетричних» їй професійно важливих якостей суб'єкта і прийняття рішення про доцільність його використання на даному робочому місці аж ніяк не є дискримінацією людини. Як зазначав К.М. Гуревич, «кожна людина здатна опанувати будь-якою професією. Вся справа в тому, скільки на це буде потрібно сил і часу» Таким чином, питання оволодіння професією має свою абсолютну (матеріально-фінансову) і відносну (особистісно-смислову) ціну. Як довго буде тривати професійне навчання, поки у суб'єкта не сформуються необхідні якості для успішного, високоефективного і надійного (безаварійного) виконання вимог трудової діяльності? Час перебування людини в стадії учнівства має об'єктивну вартість - матеріальну (витрати на навчання, амортизація і «простий» устаткування і техніки, їх неповна зайнятість тощо) і суб'єктивну (самооцінка людиною своєї особистісної та професійної спроможності, «ідентичності» тощо). Очевидно, що в інтересах окремої людини, організації та держави необхідно оптимально розподіляти людей по робочих місцях в просторі професії. Успішне вирішення завдань професійного самовизначення - первісного і в продовження усієї професійної кар'єри дозволяє максимально використовувати природні схильності людей до певного типу професій, їх професійний і особистісний потенціал - у просторі життєдіяльності особистості, а також як «людські ресурси» організації та держави. У вітчизняній психології «класичної» вважається позиція К.М. Гуревича, що виділив два типи професійної придатності - абсолютну та відносну У професіях першого типу (пов'язаних з високою відповідальністю за прийняті рішення, стресовими ситуаціями і т. п.) успішно проявляють себе лише особи без специфічних психофізіологічних обмежень (до яких належать, наприклад, слабкість та інертність нервових процесів, емоційна нестійкість, слабке розподіл і переключення уваги та ін.) До професій цього типу відносяться діяльність льотчика, оператора АЕС і т. п. У професіях другого типу успіху-можуть домогтися люди з різними природними задатками завдяки ефективному навчанню, адаптації до вимог і умов робочого місця, розвитку і взаємної компенсації психічних функцій.

Професійне навчання і виховання є невід'ємними умовами оволодіння тим чи іншим видом діяльності. Якщо діяльність досить складна, то необхідний особливий етап пристосування суб'єкта до її специфічним вимогам. Однак не завжди отриманих знань і досвіду достатньо для надійного виконання працівником вимог діяльності в будь-яких умовах, в тому числі складних і екстремальних. У цьому випадку вирішальну роль може грати не досвід, не стаж роботи, а наявність або відсутність певних психологічних якостей. Найчастіше такими виступають емоційна стійкість, обсяг і уваги і т.п., тобто якості, що забезпечують стабільність і надійність діяльності суб'єкта при різких змінах факторів зовнішнього і внутрішнього середовища. Професійний відбір претендентів, найбільш придатних для даної роботи, зазвичай використовується там, де є надлишок кандидатів або ж існують високі вимоги до певних психологічних особливостей людини (здатність протистояти дії стресогенних факторів, оперативно приймати відповідальні рішення і т.п.) У багатьох випадках, коли діяльність досить складна, ефективним шляхом пристосування людини до її вимог може стати формування індивідуального стилю діяльності. Під ним розуміють індивідуально-своєрідну систему психологічних засобів, які використовує людина для найкращого узгодження своєї індивідуальності з об'єктивними вимогами виконуваної роботи Зовні індивідуальний стиль проявляється у своєрідності прийомів і способів роботи, в бажаному темпі і режимі, в особливостях планування і прогнозування розвитку подій, у характері залучення інших осіб та перерозподілу між ними деяких трудових функцій і т.д. Отже, у вирішенні питання професійної придатності можна виділити:

1) внутрішні умови: індивідуальна і особистісні особливості суб'єкта (задатки, здібності, мотиви, установки; професійна підготовленість та ін); 2) зовнішні умови: професійно-технологічні та соціально-економічні, історичні, національно-культурні, корпоративно-культурні. Їх взаємодія визначає найбільш оптимальні шляхи професійної адаптації конкретних осіб. Зауважимо, однак, що первісна логіка рішення цього питання формувалася в професіях типу «людина-техніка», де сама система пред'являла до одного з своїх «компонентів» - людині, стабільні і досить жорсткі вимоги (композиція приладового щита, кількість приладів, мінімально необхідний час реагування і т. п.), а адаптація розумілася як пристосування людини до «машині». Йде подальший розвиток технології, засобів і способів гуманізації праці, його змістовного наповнення, адаптації конструкції і дизайну техніки до особливостей людини. Відповідно значно розширилися і будуть розширюватися в подальшому можливості успішного виконання людиною вимог трудової діяльності завдяки компенсації частини його психічних функцій тими чи іншими засобами праці.

1.3 Психологічні особливості адаптації осіб зрілого та похилого віку

Юність характеризується стійкістю психічної діяльності людини, набуванням цілісності, зрілості, яка тісно пов'язана з психічною адаптацією людини до навколишнього середовища. Під зрілістю особистості розуміють усвідомлення свого місця серед інших людей, самоідентифікацію, прийняття й інтеріоризація соціальних норм, відповідальність за власні вчинки. Основним у зрілому віці є професійна діяльність, яка до похилого віку уступає місце цінності існування та загальнолюдських цінностей.В.С. Братусь виділяє два рубежі зрілої особистості: у віці 30 ± 2 роки переоцінюється життєвий шлях, людина не тільки задумується над правильністю вибору, а й багато в ньому виправляє («криза середніх років» - вік Христа), передпенсійна криза у віці 55±3 роки, коли настає період планування пенсійного життя. У зрілому віці основна психологічна проблема - ідентичність, самовираження і прийняття себе (тобто об'єктивізація особистості). Ідентифікація зрілого віку ґрунтується на ідентифікації в галузі професійної діяльності досягнення і статусу, а трудова діяльність є умовою і формою виявлення зрілості. В психологічній літературі описано чотири типи ідентифікації в професії [1; 4; 7].

Перший тип - ідентифікація відбувається через вибір професії, яка максимально відповідає характеристиці працівника (наприклад, якщо особа схильна до ризику, то вибирають професію, яка пов'язана з роботою в складних умовах, загрозою для життя). Другий тип - ідентифікація з професією така, що дає змогу зростати професійно, гармонійно адаптуватись до середовища. Третій тип - професійне зростання відбувається з розвитком і удосконаленням якостей, здібностей працівника. Якщо в момент вибору професії здібності перебували у потенційному стані, то професія повинна актуалізувати їх і відкрити перспективи розвитку особистості. Четвертий тип - збігання з професією зумовлено не тільки наявними здібностями, а й творчою активністю особистості в цілому. Криза середніх років виникає тоді, коли суттєво розмежовується життєва ситуація з віком, коли людина прагне «пожинати плоди» за ідеалами, які сформувались ще в юності. Розходження у сфері професійної ідентичності, що охоплює незадоволеність успішністю кар'єри, дезадаптативністю, сформованими авторитетами, рівнем матеріального благополуччя, це лише можливі розходження, які важливіші для чоловіка, ніж для жінки. Друга сфера - сімейне життя, в якому кризу, дезадаптацію здатне спричинити незадоволення сімейним статусом, вибором партнера та друзів, стосунками з близькими, благополуччя сім'ї. Третя сфера, за якою порівнюють ідеал і реальність, - це сфера особистісного зростання, яка охоплює задоволеність собою, самоактуалізацію, міру розкриття в процесі життя своїх потенційних можливостей і здібностей. Переходячи до похилого віку, працівник поступово примирюється з роллю і положенням, якого він досяг. Він націлюється на відповідне завершення життя, орієнтується на власне здоров'я і загальнолюдські цінності (наприклад, справедливість). Старіння - незворотний біологічний факт, на який має вплив культурне середовище. Про це свідчить старовинне французьке прислів'я - «Кожний старіє так, як він жив». Похилий вік має свої особливості психологічної адаптації до оточення. Він об'єднує несхожих людей. Сюди належать егоцентричність і повільність у прийнятті рішень, які призводять до серйозних змін у житті, особлива недовіра, підвищена тривога, страх бути обдуреним. У психічному плані адаптації основною проблемою похилого віку е одинокість і внаслідок цього втрата необхідних і бажаних контактів, беззахисність перед оточенням, яке несе, як їм здається, загрозу їхньому благополуччю та здоров'ю. Стосунки між сусідами не завжди доброзичливі. Часто ці стосунки перетворюються у довготривалу війну, яка відбувається з перемінним успіхом. Поразки виникають у вигляді дезадаптації, інфарктів, інсультів та інших захворювань. Часто хвороблива підвищена підозрілість одинокої людини провокує спалахи гніву в близького оточення. Виділяють декілька основних «життєвих позицій» працівників похилого віку (К. Вісневська-Рошковська):«Конструктивна» позиція, Люди з таким орієнтуванням все життя були спокійними та задоволеними. Вони позитивно ставляться до життя, здатні змиритися зі смертю, яка наближається, активні та настроєні на надання допомоги іншим. Зі старості трагедії не роблять, шукають розваг і контактів із людьми. «Залежна» позиція притаманна людям похилого віку, які все життя не зовсім довіряли собі, були безвольними, пасивними. Старіючи, вони з ще більшим зусиллям шукають допомоги, визнання, не отримуючи його почувають себе нещасливими.

«Захисна» позиція формується у людей з підвищеними механізмами до опору. Вони не прагнуть зближення з людьми, не хочуть отримувати ні від кого допомоги, тримаються замкнено, відгороджуючись від людей, окриваючи свої почуття. Старіння сприймають з обуренням і ненавистю.

Позиція «ворожість до світу». Це «розгнівані старики», що звинувачують оточуючих і суспільство у всіх невдачах, які вони перетерпіли в житті. Такі люди підозрілі, агресивні, нікому не довіряють, не хочуть від кого-небудь залежати, відчувають відразу до старості, прагнуть триматися за роботу. Позиція «ворожості до себе і свого життя» ', яка виражається у пасивності, зникненні зацікавленості та ініціативи. Такі люди схильні до погіршення настрою і фаталізму, почувають себе одинокими. Своє життя вони вважають таким, що не вдалося, ставлення до смерті нетравмуюче - як звільнення від існування.

Коло зацікавлень в міру старіння значно звужується, і поступово людина схильна концентрувати свою увагу лише на собі і власних потребах (егоцентризм). Наведені дані про вікові особливості психологічної адаптованості працівника дають змогу враховувати цей параметр під час проведення експериментально-психологічного обстеження, діагностики відхилень від норми, а також при інтерв'юванні та наданні психологічної допомоги.

У результаті проведення теоретичного аналізу Розділу І, можна зробити такі висновки, розглядаючи процеси адаптації, слід виокремити загальні, типові (притаманні будь-якій царині життя), специфічні, особливі (зумовлені певним видом діяльності та обставинами) та одиничні, індивідуальні складові. Форми адаптації вчителя великою мірою залежать саме від його індивідуальних особливостей. До того ж пристосування вчителя нерідко супроводжується деякими побічними наслідками, які не можна вважати безумовно позитивними. Слід пам'ятати, що всі індивідуальні якості мають щонайменше два види наслідків, адже зворотним боком будь-якої позитивної риси є певні обмеження. Вирізняють кілька якісно особливих типів адаптації. Кожен з них відображає індивідуальну стратегію входження в педагогічну діяльність і зумовлює певні особливості професійної взаємодії з іншими учасниками педагогічного процесу. Ці типи не можна зіставляти за ознакою «цей гірший, а цей кращий». Кожна людина, що адаптується до педагогічної професії, досягає того результату, який найповніше відповідає її індивідуальним особливостям та можливостям.

2. Емпіричне дослідження

2.1 Поняття та сутнісні характеристики професіограми викладача

Узагальнений портрет вчителя або сукупність професійно зумовлених вимог до вчителя-вихователя називають різними термінами: «професіограма особистості вчителя-вихователя», «професійна придатність», «професійна готовність». Професіограма вчителя-вихователя є свого роду реєстром, що включає сукупність особистісно-ділових рис, певний об'єм суспільно-політичних, психолого-педагогічних й спеціальних знань, а також програму педагогічних умінь й навичок, необхідних для виконання вчителем його повсякденних професійних обов'язків. У педагогіці вищої школи вважається загальновизнаним, що професійні вимоги до викладача повинні складатися з трьох основних комплексів: загальногромадянські риси; риси, що визначають специфіку професії вчителя; спеціальні знання, уміння й навички з предмету (спеціальності). Психологи, обґрунтовуючи професіограму, вдаються до визначення переліку педагогічних здібностей, що являють собою синтез багатьох якостей розуму, почуттів й волі особистості [10]. Зокрема, В.О.

Крутецький, спираючись на схеми Ф.Н. Гоноболіна, відокремлює дидактичні, академічні, перцептивні, мовні, організаторські, авторитарні, комунікативні здібності, а також педагогічну уяву й здібність до розподілу уваги. О.І. Щербаков до найважливіших педагогічних здібностей відносить дидактичні, конструктивні, перцептивні, експресивні, комунікативні та організаторські здібності. Моральне виховання у вищому педагогічному навчальному закладі ґрунтується на засвоєнні програмного матеріалу, передбаченого навчальними планами з окремих предметів та дисциплін, і кожен викладач має застосовувати з цією метою свій предмет. Важливий інтерес становить узагальнений варіант найважливіших рис педагогічної креативності, запропонований відомим ученим України С. Сисоєвою [15]:

1. високий рівень соціальної і моральної свідомості;

2. пошуково-проблемний стиль мислення;

3. розвинені інтелектуально-логічні здібності (вміння аналізувати, обґрунтовувати, пояснювати, виділяти головне тощо);

4. проблемне бачення;

5. творча фантазія, розвинене уявлення;

6. специфічні особистісні якості (сміливість, готовність до ризику, цілеспрямованість, допитливість, самостійність, наполегливість, ентузіазм);

7. специфічні ведучі мотиви (необхідність реалізувати своє «Я», бажання бути визнаним, творчий інтерес, захопленість творчим процесом, прагнення досягти найбільшої результативності в конкретних умовах праці);

8. комунікативні здібності;

9. здатність до самоуправління;

10. високий рівень загальної культури і високий рівень моральної культури.

У системі освіти специфічна роль належить вищій школі. Будучи одним з видів професійної освіти, вища школа виконує численні загальнокультурні функції, формує й розвиває трудову й суспільно-політичну активність молоді, її світогляд, мораль, забезпечує умови для всебічного розвитку особистості майбутнього спеціаліста, який спроможний успішно сприяти соціальному й науково-технічному прогресу суспільства. У вищих педагогічних навчальних закладах майбутньому вчителю включитися у процес моральних дій по залученню до морального виховання допоможе модифікована професіограма у педагогічній діяльності (на основі професіограми, запропонованої дослідниками Г.І. Корольовою та Г.О. Петровою), що включає компонент морального виховання.

Основу змістовного наповнення цього компоненту складають:

1. моральна спрямованість особистості майбутнього викладача вищої школи;

2. високорозвинений моральний ідеал;

3. моральна активність викладача як необхідна складова активної життєвої позиції, активне ставлення до морально-духовних цінностей;

4. інтерес до моралі, до її витоків, до практичних проблем моральності;

5. потреба в активній освіті, самоосвіті і самовихованні морального спрямування;

6. органічне поєднання інтересу до професійно-педагогічної спрямованості з інтересом до проблем моральності;

7. рівень морально-духовної культури:

8. розуміння сутності та специфіки морально-духовної свідомості, моральної діяльності;

9. обізнаність із сучасною теорією морального виховання і використанням, педагогічних принципів, форм, методів і засобів морального виховання;

10. практична підготовленість викладача;

11. володіння методикою морального виховання в усіх формах навчально-виховного процесу;

12. культура поведінки викладача:

13. педагогічний такт, цілеспрямованість, любов і повага до вихованців;

14. мовно-етикетна культура викладача;

15. уміння педагогічного спілкування;

16. створення «морального середовища», моральної аури, що сприяє розвитку моральної особистості майбутнього викладача;

17. психічні процеси викладача, що забезпечують високий рівень морального виховання:

18. високорозвинений моральний ідеал; 19) гармонія наочно-образного і логічного мислення;

19. високий рівень розвитку емоційно-почуттєвої сфери, сприймання, відтворюючого і творчого уподобання;

20. наявність і використання професійно-педагогічних здібностей.

2.2 Загальні вимоги до викладача школи

Професійна діяльність учителя-вихователя вимагає наявності певних і соціально-психологічних рис і властивостей його характеру. Серед них основними є такі: 1. Загальногромадянські риси:

· широкий світогляд;

· принциповість і стійкість переконань;

· громадська активність і цілеспрямованість;

· патріотизм і добре ставлення до представників інших національностей та країн;

· гуманізм, високий рівень свідомості;

· оптимізм (віра в людей, у свої сили й можливості);

· любов до праці.

2. Морально-педагогічні якості:

· висока моральна зрілість, справедливість та об'єктивність;

· педагогічне спрямування наукової ерудиції, високий рівень загальної культури;

· високий рівень моральних стосунків з людьми;

· акуратність й охайність;

· чесність, дисциплінованість, вимогливість;

· уміння спілкуватися з людьми.

3. Педагогічні якості:

· педагогічна спостережливість;

· педагогічна уява;

· педагогічний такт;

· педагогічна інтуїція;

· володіння педагогічною технікою;

· професійна працездатність.

4. Соціально-перцептивні якості:високий рівень соціального сприйняття й спостереження дійсності;

· активна інтелектуальна діяльність (систематизація й узагальнення соціального досвіду);

· швидкість орієнтації у педагогічних ситуаціях;

· висока культура мовлення;

· володіння мімікою, тоном голосу, рухами, жестами.

5. Індивідуально-психологічні особливості:

· висока пізнавальна зацікавленість, любов до дітей й потреба працювати з ними;

· твердість характеру, витримка й самовладання;

· самостійність і діловитість у вирішенні життєво важливих завдань.

6. Психолого-педагогічні здібності:

· адекватність сприйняття дитини й уважність до неї;

прогнозування шляхів формування особистості школяра (студента);

· здатність передбачати можливі результати;

· виховний вплив на колектив й особистість.

Аналіз досліджень проблеми особистості показує, що всі основні риси особистості тісно пов'язані між собою, але провідна роль належить світогляду й спрямованості особистості, її мотивам, що визначають поведінку й діяльність людини, - це дозволяє серед рис і характеристик учителя-вихователя визнати провідними соціально-моральну, професійно-педагогічну й пізнавальну спрямованість [1]. Загальними вимогами до викладача вищої школи є:

1. професійна компетентність, що базується на спеціальній науковій, практичній та психолого-педагогічній підготовці;

2. загальнокультурна та гуманітарна компетентність, що включає знання основ світової культури, гуманістичних особистісних якостей, відповідальності за результати власної діяльності, мотивації до самовдосконалення;

3. креативність, що передбачає сформованість нестандартного мислення, володіння інноваційною стратегією і тактикою, гнучка адаптація до змін змісту та умов професійної діяльності;

4. комунікативна компетентність, що включає розвинуту мову, володіння іноземними мовами, сучасними засобами зв'язку та основами комп'ютерної грамотності, вміння складати ділові папери тощо;

5. соціально-економічна компетентність, що передбачає володіння основами сучасної економіки, знання законів бізнесу, азів екології та права [9].

2.3 Методики проведення дослідження

2.3.1 Методика визначення стресостійкості та соціальної адаптації Холмса і Раге

Доктора Холмс і Раге (США) вивчали залежність захворювань (в тому числі інфекційних хвороб і травм) від різних стресогенних життєвих подій у більш ніж п'яти тисяч пацієнтів. Вони прийшли до висновку, що психічним і фізичним хвороб зазвичай передують певні серйозні зміни в житті людини. На підставі свого дослідження вони склали шкалу, в якій кожному важливому життєвому події відповідає певне число балів залежно від ступеня його стрессогенносі.Підрахунок суми балів дає можливість відтворити картину свого стресу. І тоді зрозуміло, що не окремі, начебто незначні події у житті з'явилися причиною виникнення стресової ситуації, а їх дія.

2.3.2 Методика діагностики соціально-психологічної адаптації (К. Роджерса і Р. Даймонда)

Методика соціально-психологічної адаптації відноситься до особистісних опросникам і призначена для вивчення особливостей соціально-психологічної адаптації та пов'язаних з нею особистісних рис. Методика складається з тверджень, сформульованих у третій особі однини. Така форма стимулу надає проективний ефект і дозволяє обійти установку випробуваного на соціально-бажані відповіді. Методика дозволяє виміряти особистість випробуваного за такими шкалами: адаптація (A), самоприятие (S), прийняття інших (L), емоційна комфортність (E), інтернальність (I), є шкала брехні. Методику соціально-психологічної адаптації можна використовувати як для дорослих, так і в підліткової практиці.

2.4 Аналіз та інтерпретація отриманих даних

Результати методики на визначення стресостійкості та соціальної адаптації (Холмса і Раге) молодих та досвідчених педагогів (в балах)

№	Молоді педагоги	Досвідченні педагоги
1	145	264
2	152	320
3	242	271
4	147	260
5	190	182
6	210	241
7	254	268
8	182	312
9	230	259
10	178	294

Проаналізувавши результати представлені в таблиці, можна зробити висновок, про те що у досвідчених педагогів велика кількість балів - це сигнал тривоги, що попереджає вас про високий рівень стресу (необхідно терміново щось зробити, щоб ліквідувати стрес). Проінтерпитувавши результати молодих педагогів можна побачити, що вини мають високу ступінь опору стресовим ситуаціям.

Результати методики по діагностиці соціально-психологічної адаптації (К. Роджерса і Р. Даймонда) (результати представленні в балах)

№	Показники	Молоді педагоги	Досвідчені педагоги
1	Адаптація	68-150	50-100
2	Брехливість	18-36	18-36
3	Прийняття себе	30-55	25-60
4	Прийняття інших	25-42	10-16
5	Емоційний комфорт	14-32	7-21
6	Внутрішній контроль	26-52	15-31
7	Домінування	15-24	6-16
8	Ескапізм (відхід від проблем)	12-27	3-12

Проаналізувавши табличні дані можна зазначити, що соціально-психологічна адаптація відбувається нерівномірно і стрибкоподібно, як в молодих так і в досвідчених педагогів.

2.5 Методичні рекомендації молодому вчителю

1. Уважно стежите за науково-методичною літературою, ведіть бібліографію літератури з питання, що цікавить Вас.

2. Зберігайте і нагромаджуйте матеріали, що відображають досвід Вашої роботи: плани, конспекти, дидактичні посібники, теми вигадувань що вчаться, їх питання, відповіді, свої спостереження за духовним розвитком школярів. Відзначайте при цьому Ваші сумніви, невдачі.

3. Обираючи тему для узагальнення досвіду, постарайтеся врахувати успіхи і недоліки у вашій роботі і ваших товаришів. Доцільно узяти тему, яку Ви вважаєте найбільш важливою і потрібною, і постарайтеся її оформити як можна точніше, конкретніше.

4. Визначте форму узагальнення. Це може бути доповідь, стаття. Але можна узагальнити досвід і по іншому. Наприклад, привести в систему Ваші методичні матеріали (плани, картки, схеми, види самостійних вправ учнів), супроводжуючи їх короткими роз'ясненнями.

5. Накидайте короткий план теми (3-4 основних питання), потім складіть по темі тези. Пригадайте і помістіть в плані факти, які будуть використані як підстава для Ваших виводів. Знову і знову уточнюйте план; вже в ньому має бути основна ідея і логіка викладу теми.

6. Далі доповідь. Спочатку - чернетка. До межі скорочуйте введення, уникайте спільних фраз. Літературу використовуйте не для повторення вже сказаного, а для поглиблення і систематизації своїх спостережень і виводів.

7. Оцінюйте практично свій досвід. Кажучи про успіхи, не забудьте розповісти про недоліки, труднощі, помилки. Головний критерій хорошого досвіду - результати. Розповідь про досвід непереконлива і малоцікава, якщо в ній не показано, як зростають і розвиваються учні.

8. Матеріал прагніть викладати коротко, просто, логічно, послідовно, уникаючи повторень.

9. Працюючи над темою, радьтеся з колективом, зі своїми колегами, розповідайте їм про свої труднощі, сумніви. Так можуть з'явитися коштовні думки, потрібні факти.

10. Підберіть і належним чином оформіть додатки (схеми, карти, таблиці, роботи учнів, списки літератури і так далі)

11. Пам'ятайте, що, узагальнюючи педагогічний досвід, Ви виконуєте важливий суспільний обов'язок, сприяєте подальшому поліпшенню справи навчання і виховання дітей.

У результаті проведення емпіричного дослідження ми прийшли до наступних висновків:

1. Досвідченні педагоги мають нижчий рівень стресостійкості, ніж молоді вчителі.

2. Також ми бачимо, що адаптація в молодих вчителів проходить швидше, а от досвідченим педагогам потрібно більше часу щоб адаптуватися в певній ситуації чи при певних умовах.

3. МП під час адаптації відчувають більший емоційний комфорт, а ДП в процесі адаптації можуть проявляти емоційно нестійкий стан.

4. Проте в ДП вищий рівень внутрішнього контролю, ніж в МП. Перебувають в стані емоційної нестабільності, вони не виражають його в зовнішньому прояві завдяки внутрішньому контролю свого емоційного стану.

5. В процесі адаптації в МП є потяг до домінування і він значно вищий ніж у ДП. МП не бажають прислуховуватися до старшого і досвідченішого покоління, при цьому вважаючи свої професійні засади ефективнішими.

6. Говорячи про есканізм, можна сказати, що ДП більш беруть на себе відповідальність за проблему, ніж МП.

Отже, адаптація педагога це складний процес активної взаємодії особистості й професійного середовища, цілеспрямований, усвідомлений процес прийняття особистістю змісту професійної педагогічної діяльності, що в найбільшому ступені забезпечує ефективність науково-педагогічної діяльності, збереження психоемоційного здоров'я особистості та особистісну задоволеність професійною самореалізацією.

Отже, дослідження завершене, мета встановити особливості професійної придатності молодих та досвідчених педагогів досягнута. Завдання виконані:

1. Провести аналіз літератури.

2. Визначити основні показники стресостійкості та соціально-психологічної адаптації.

3. Провести емпіричне дослідження.

4. Встановити відмінності між професійною придатність молодих та досвідчених педагогів

Професійна адаптація вчителя має ряд істотних особливостей і залежить від багатьох умов: соціальних, психологічних, професійних і особистісних. Теоретичне осмислення, дослідження процесів адаптації майбутнього вчителя має сприяти покращенню підготовки студентів педагогічних вузів до професійної діяльності, скоротити терміни адаптації молодого вчителя, оптимізувати професіоналізацію вчителя. Професійна адаптація вчителя є процесом активної взаємодії особистості і соціального середовища з метою досягнення таких стосунків між ними, які найбільшою мірою забезпечують ефективність педагогічної діяльності, розвиток шкільного колективу та особистісну задоволеність професійною самореалізацією.

Список використаних джерел

1. Ісайчева Н.Д. Школа очима учнів / Зап. психології. - 1990. - №4.

2. Міллер Р.М. Етика, розвиток, мораль / / Перспективи. - М., 1989.

3. Ямбург Є.О. Виховання історією. - М., 1989.

4. Грановська P.M., Крижанская Ю.С. Творчість і подолання стерео ¬ типів. - СПб., 1994

5. Бетті Лу Лівер. Навчання всього класу. - М., 1995.

6. Анікєєва Н.П. Психологічний клімат в колективі. - М., 1989.

7. Берні Р. Развітіе «Я - концепція» і виховання. - М., 1986.

8. Кон І.С. Відкриття Я. - М., 1978.

9. Сталін В.В. Самосвідомість особистості. - М., 1983.

Размещено на Allbest.ru