Характер людини, його структура та формування

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ ТА НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

Реферат з курсу:

«Основи психології»

На тему:

«Характер людини, його структура та формування»

Острог, 2011

ПЛАН

Вступ

1. Поняття про характер

2. Структура характеру

3. Формування характеру

Висновки

Список використанних джерел та літератури

Вступ

Говорячи про характер (що в перекладі з грецької означає «карбування», «друк» «риса», «ознака», «відбиток»), розуміють ті властивості особистості, які накладають певний відбиток на всі її вияви і виражають специфічне для неї відношення до світу і передусім до інших людей.

Характер зумовлює визначеність людини як суб'єкта діяльності, який, виділяючись з навколишнього світу, конкретним образом відноситься до нього. Знати характер людини - це знати ті істотні для неї риси, з яких витікає, чим визначається весь образ її дій. Риси характеру - це ті істотні властивості людини, з яких з певною логікою і внутрішньою послідовністю витікають одні вчинки, одна лінія поведінки.

Наявність у людини характеру передбачає наявність чогось значущого для неї в світі, в житті, чогось, від чого залежать мотиви її вчинків, цілі її дій, задачі, які вона собі ставить або на себе приймає. Характер являє собою внутрішні властивості особистості, але це не означає, що вони в своєму генезисі і суті визначаються зсередини, системою внутрішніх органічних або внутрішньо особистісних відносин. Навпаки, ці внутрішні властивості особистості, що складають її характер, виражаються у відношенні до того, що є значущим для людини в світі, і визначаються через відношення до світу.

Проблема характеру хвилювала дослідників з часів далекої старовини. Вже Аристотель і Платон пропонували визначати характер людини по фізіономії. Пропонувалося відшукувати у зовнішності людини риси схожості з якою-небудь твариною, а потім ототожнювати її характер з характером цієї тварини.

Протягом всієї історії психології робилися спроби побудови типології характерів. Однієї з найбільш відомих і ранніх була запропонована німецьким психіатром і психологом Е. Кречмером. Трохи пізніше аналогічну спробу зробив його американський колега У. Шелдон, а в наші часи - Е. Фромм, К. Леонгард, А. Е. Личко і ряд інших вчених.

Думки вчених про формування характеру, його місце в структурі особистості і вплив на діяльність людини розходяться. Однак безсумнівно, що характер є сукупністю рис особистості, що визначають взаємовідносини людини з іншими людьми і з самою собою.

Мета даного реферату - розгляд поняття, структури і особливостей формування характеру, його зв'язку з діяльністю і спілкуванням.

Актуальність теми даної роботи полягає в значенні особливостей характеру в житті і діяльності людини.

1. Поняття про характер

Якщо в основі темпераменту лежать природні динамічні особливості нервової системи людини, то характер значною мірою зумовлений суспільним життям людини, засвоєним соціальним досвідом. Характер - це сукупність сталих індивідуальних особливостей особистості, які виявляються в її діяльності і поведінці, у ставленні до інших людей, до навколишнього середовища, до праці, до самого себе.

Характеризуючи будь-яку людину, можна сказати, що вона є принциповою чи безпринципною, щирою чи лицемірною, скромною чи зарозумілою, бережливою чи марнотратною, сміливою чи боягузливою, альтруїстичною або егоїстичною тощо. Це означає, що характер інтегрує у собі різноманітні психологічні якості особистості. Проте вирішальне значення в характері належить морально-вольовим якостям, зокрема, здатності долати перешкоди, душевний та фізичний біль, наполегливості, самостійності, рішучості, дисциплінованості, оскільки вони зумовлюють типові для особистості особливості діяльності і соціальної поведінки.

На формуванні характеру відбивається суспільне буття особистості, засвоєння нею соціального досвіду: типові обставини життєвого шляху людей у конкретно-історичних умовах породжують типові риси характеру, а спрямованість виховання сприяє розвитку індивідуальності.

Характер кожної людини являє собою поєднання сталих та динамічних якостей. Сталі якості, що утворюють основу характеру, формуються та закріплюються поступово в процесі пізнання і практичної діяльності і стають типовими для даної людини. Однак у реальному житті типові риси характеру спостерігаються через їх конкретні прояви, які можуть змінюватися залежно від ситуації, впливу інших людей, кола спілкування, стану здоров'я, віку тощо.

При дослідженні характеру важливе теоретичне і практичне значення має розкриття передумов його утворення і компонентів, з яких він складається. В психології існує декілька підходів до пояснювання співвідношення природного і набутого в характері людини. Згідно з першим підходом, характер зводиться до суми темпераменту і конституційних відмінностей, тобто обумовлюється лише спадковістю. Другий підхід вбачає залежність характеру лише від умов життя та соціалізації особистості, не знаходячи у ньому місця для біологічних передумов. Більш об'єктивним є визнаний у вітчизняній психології третій підхід, згідно якого характер слід розглядати як сплав типу вищої нервової діяльності людини і певних тимчасових нервових зв'язків у корі головного мозку, що утворюються під впливом життєвого досвіду. Характер знаходить вираз у поведінці, діяльності, а також у манері спілкування людини. Наприклад, в діяльності керівників та викладачів обов'язково мають виявлятися комунікабельність, принциповість, толерантність. У той же час для успішного здійснення діяльності їм необхідні деякі специфічні якості, зокрема, керівник має виявляти заповзятливість, рішучість, адаптивність, а викладач - захопленість, спостережливість, креативність. Якості характеру виявляються також у міміці, пантоміміці. Однак визначення характеру за зовнішністю - дуже складне завдання, оскільки деякі люди намагаються замаскувати внутрішній зміст характеру зовнішньою грою. Проте, як би майстерно не грала людина ту чи іншу роль, вона іноді «знімає» маску, до якої звикли оточуючі, і показує своє справжнє обличчя. Дуже часто таке трапляється у конфліктних ситуаціях.

2. Структура характеру

Характер людської особистості завжди багатогранний. У ньому можуть бути виділені риси або сторони, які, однак, не існують ізольовано, окремо один від одного, а є пов'язаними воєдино, утворюючи більш або менш суцільну структуру характеру.

Характер включає в себе різні компоненти однопорядкових підструктур: спрямованість, переконання, розумові риси, волю, емоції, темперамент. Структурність характеру виявляється у закономірній залежності між згаданими компонентами.

Більшість дослідників виділяють в структурі характеру, що вже склався, зміст і форму. Зміст характеру складає спрямованість особистості: її матеріальні та духовні потреби, інтереси, ідеали та соціальні установки. Зміст характеру виявляється у вигляді певних ставлень, які вказують на вибіркову активність людини. В різних формах характеру виявляються різні способи прояву ставлень, емоційно-вольових особливостей поведінки, темпераменту.

Вивчення і розуміння такого складного цілого, як характер, не є можливим без аналізу його окремих сторін або типових проявів рис характеру. Під рисами характеру розуміють індивідуальні звичні форми поведінки людини, через які аналізується його ставлення до дійсності. В структурі характеру умовно виділяють дві групи рис. Першу групу складають риси, які входять до підструктури спрямованості особистості. Це сталі потреби, інтереси, нахили, цілі, ідеали, а також система ставлень особистості, які виступають підставою для класифікації основних рис характеру, а саме:

ставлення до інших людей, яке виявляється через такі риси характеру як «товариськість - замкненість», «правдивість - облудність», «тактовність - брутальність»;

ставлення до справи, яке виявляється через такі риси характеру як «відповідальність - несумлінність», «працьовитість - лінощі»;

ставлення до себе, яке виявляється через такі риси характеру як «скромність - самозакоханість», «гордість -смиренність», «самокритичність - самовпевненість»;

ставлення до власності, яке виявляється через такі риси характеру як «щедрість - жадібність», «акуратність - неохайність», «ощадливість - марнотратність».

До другої групи відносять інтелектуальні, вольові та емоційні риси характеру: кмітливість, рішучість, ніжність та ін.

Усі риси характеру можна також розподілити на основні (провідні), які задають загальну спрямованість розвитку всього комплексу його проявів, і другорядні, зумовлені основними. Знання провідних рис характеру дозволяє зрозуміти його суть, передбачити основні прояви.

Наприклад, якщо провідною рисою студента є відповідальність, він прагне виконувати усі навчальні завдання, складати заліки та іспити у встановлений термін. Якщо ж провідна риса - лінощі, студент завжди знаходитиме виправдання невчасному виконанню графіка навчального процесу.

Аналізуючи риси характеру, слід враховувати, що характер як інтегральне утворення найбільш повно виявляє себе у таких основних властивостях: повноті, цілісності, визначеності, силі.

Кожна з цих властивостей акумулює у собі декілька якостей особистості. Повнота характеру вказує на гармонійний розвиток розумових, моральних, емоційно-вольових якостей особистості, різнобічність її прагнень і захоплень.

Цілісність характеру - це єдність психічного складу людини, незалежність проявів рис характеру від ситуацій, відсутність розбіжностей у поглядах, єдність слова та діла. Визначеність характеру виявляється у сталості поведінки, яка базується на переконаннях та моральних уявленнях, що складають смисл життя і діяльності людини.

Сила характеру - це енергія, з якою людина прагне досягти поставлених цілей, її здатність до концентрації зусиль при зустрічі з перешкодами і труднощами, вміння їх долати.

В характері кожної людини можна виділити типові (загальнолюдські, національні тощо) та індивідуальні риси, які взаємодоповнюють одні одних і утворюють цілісний психічний склад особистості.

Людина виявляє ті чи інші особливості поведінки залежно від того, які властивості переважають у її характері.

3. Формування характеру

Очевидно, що людина сама бере участь у виробітку свого характеру, оскільки характер складається в залежності від світогляду, від переконань і звичок етичної поведінки, які він у себе виробляє, від справ і вчинків, які він здійснює, в залежності від всієї його свідомої діяльності, в якій характер, не тільки виявляється, але і формується. Характер людини, звичайно, зумовлений об'єктивними обставинами життєвого шляху, але самі ці обставини створюються і змінюються внаслідок її вчинків, так що вчинки людини і життєві обставини, що їх зумовлюють, постійно переходять один в одного. Тому немає нічого безглуздіше і фальшивіше, як посилання у виправдання поганих вчинків людини на те, що такий уже у неї характер, як якби характер був чимось спочатку даним і фатально приреченим. Людина сама бере участь у виробленні свого характеру і сама несе за нього відповідальність.

Перші ознаки виникнення і закріплення рис характеру можна спостерігати вже на початку життя людини. Вік від 2-3 до 9-10 років є сенситивним для становлення характеру. Цей період є оптимальним для розвитку рис характеру завдяки притаманній людині віковій сенситивності. Під впливом дорослих можуть формуватися як позитивні так і негативні риси, наприклад, доброта, чуйність, товариськість або, навпаки, егоїстичність, байдужність до людей, черствість. Початок формування таких рис пов'язаний з першими місяцями життя і значною мірою залежить від стилю спілкування з дитиною матері чи особи, що її заміняє.

Пізніше формуються працьовитість, акуратність, сумлінність, відповідальність, наполегливість та інші «ділові» якості (як і їхні антиподи). Відбувається це у процесі дитячих ігор та виконання доступних видів домашньої праці зі стимулюючою підтримкою з боку дорослих. Комунікативні риси характеру стають більш виразними в початкових класах середньої школи, коли в дитини різко зростає діапазон контактів з однокласниками і вчителями, з'являються нові шкільні друзі.

Розвиток і закріплення вольових рис характеру відбуваються в підлітковому віці, а його моральних й світоглядних основ - у старших класах середньої школи (період ранньої юності). В студентські роки (другий період юності) найбільш активним є розвиток «моральних і естетичних почуттів, становлення і стабілізації характеру і, що важливо, оволодіння повним комплексом функцій дорослої людини, включаючи громадянські, суспільно-політичні, професійно-трудові» (Б.Г. Ананьєв). По закінченні вищого навчального закладу характер фактично сформований.

Накладаючи відбиток на зовнішність людини, характер отримує своє найбільш яскраве вираження в його вчинках, поведінці, діяльності. Про характер потрібно судити насамперед на основі вчинків людей, в яких найбільш повно відбивається їх суть.

Система звичних дій і вчинків - підмурівок характеру людини. Від аналізу вчинків до синтезу їх в характері, в психологічному вигляді особистості і від зрозумілого характеру до вже передбачених і очікуваних вчинків - такий шлях проникнення в суть індивідуального характеру.

Людина по самій своїй суті діяльна. У структуру людської діяльності входять як різні мимовільні, автоматизовані рухи (міміки, жестикуляція, хода і т.д.), так і навмисні дії більшої або меншої міри складності. Рухи і дії, виконання яких стає в певних умовах потребою для людини, як відоме, називаються звичками. Самий вдалий портрет не дає стільки відомостей про характер людини, як його звичні дії і рухи.

І все-таки вирішальні, об'єктивні і неспростовні дані про характер людини дають не ці мимовільні дії і рухи людини і не риси її зовнішнього вигляду, а його свідомі і навмисні дії і вчинки. Саме по вчинках судимо ми про те, що являє собою людина.

Не можна заперечувати значення природних особливостей організму в процесі розвитку характеру, але характер людини не є однозначною функцією організму, його конституції. Характер формується в процесі розвитку особистості як суб'єкта, що активно включається в різноманітну сукупність суспільних відносин. Виявляючись в поведінці, у вчинках людини, характер в них же і формується. Таким чином, характер має соціальну природу, тобто залежить від світогляду людини, змісту і характеру його діяльності, від соціальної групи, в якій він живе і діє, від активної взаємодії з іншими людьми.

індивідуальний характер риса поведінка

Висновки

Виявляючись в діях і вчинках, в тому, в якій мірі активно суб'єкт включається в спільну діяльність, характер виявляє залежність як від змісту діяльності, так і від успішного або неуспішного подолання труднощів, від далеких і найближчих перспектив в досягненні основних життєвих цілей.

При цьому характер залежить від того, як відноситься людина до своїх невдач і успіхів, до громадської думки і ряду інших обставин.

Характер виявляє залежність від суспільних відносин, що визначають спрямованість особистості людини. Становлення характеру відбувається в умовах включення особистості в різні по рівню розвитку соціальні групи (сім'я, дружня компанія, трудовий або навчальний колектив і т.д.).

Таким чином, найважливіший момент в формуванні характеру те, як людина відноситься до навколишнього середовища і до самої себе, як - до іншої людини. Ці відносини є основою для класифікації найважливіших рис характеру.

Характер людини виявляється, в тому, як вона відноситься до інших людей: рідних і близьких, товаришів по роботі і навчанню, знайомих і малознайомих. Стійка і нестійка прихильність, принциповість і безпринципність, товариськість і замкненість, правдивість і брехливість, тактовність і грубість виявляють відношення людини до інших людей.

Показово для характеру відношення людини до себе: самолюбство і почуття власного достоїнства або приниження, або невпевненість в своїх силах. У одних людей на перший план виступають самолюбство і егоцентризм (поміщення себе в центр всіх подій), у інших - самовідданість в боротьбі за спільну справу.

Характер виявляється у відношенні людини до справи. Так, до числа найбільш цінних рис характеру відносяться сумлінність і виконливість, серйозність, ентузіазм, відповідальність за доручену справу і заклопотаність її результатами. Виявлений за допомогою спеціальних методик характер мотивації досягнення дозволяє передбачити можливу програму поведінки людини в типових обставинах.

Також, характер виявляється у відношенні людини до речей: не тільки відношення взагалі до власності, але і акуратне або недбале звертання зі своїми речами.

Однак в своїй конкретній реальності характер людини зумовлений не тільки типовими рисами способу життя людей даної епохи, але і конкретними, життєвими обставинами, в яких здійснюється його життєвий шлях, і його власною діяльністю, що змінює ці обставини. Спільні, типові і індивідуальні риси в характері людини завжди представлені в єдності і взаємопроникненні, так що загальне, типове виступає в індивідуально-своєрідному заломленні, тому істотне своє вираження характер людини часто отримує саме у властивій їй індивідуально-своєрідній поведінці, в типових і тому особливо показових ситуаціях.

Список використанних джерел та літератури

1. Бодалев, А.А. Личность и общение. - М., 1983.

2. Бодалев, А.А. Психология личности. - М., 1988.

3. Маклаков, А. Общая психология

4. Мерлин, В.С. Структура личности. Характер, способности, самосознание. - С-Пб, 1990.

5. Норакидзе, В.Г. Методы исследования характера. - М., 1989.

6. Страхов, И.В. Психология характера. - С-Пб, 1970.

7. http://lifer.com.ua

8.http://polka-knig.com.ua

Размещено на Allbest.ru