Особистість в системі міжособистісних відносин

Размещено на http://www.allbest.ru/

Особистість в системі міжособистісних відносин

Зміст

Вступ

1.Сучасний стан вивчення проблеми «особистість в системі міжособистісних відносин» в психолого-педагогічній літературі

2.Психологічні методики вивчення міжособистісних відносин в колективі Укладення

Література

особистість міжособистісний колектив

Вступ

Вибір теми обумовлений як нашим особистим інтересом до цієї проблеми, так ї можливістю практичного використання отриманих знань в діяльності шкільного вчителя, класного керівника.

Актуальність теми пов'язано з особливостями сучасної шкільної ситуації та наявністю проблем між підлітками та дорослими та проблем у підлітковому середовище. Відомо, що необхідність визнання з боку оточуючих в контактах з ровесниками - це життєдайне новоутворення підліткового віку. Саме тому тій чи інший соціальний статус, його поведінка в конфліктних ситуаціях не тільки обумовлюються особистісними особливостями учня, але й вливають на них та на стан його фізичного та емоційного благополуччя.

Інакше кажучи, положення учня в системі міжособистісних відносин значною мірою визначає спосіб його життя, забезпечує формування, трансформацію та закріплення властивостей, які утворюють його психологічний склад. Саме тому дуже важливо своєчасно встановити фактичне положення учня в класі та при необхідності (в негативних випадках) допомогти йому змінити ситуацію, навчити ефективним засобам поведінки та спілкування.

Цю тему було досліджено в працях А.А. Бодалева, А.В. Петровського, Н.Н. Обозова, Я.Л. Коломінського, Б.Г. Анан'єва, І.С. Кона, В.В. Шпалінського, Дж. Морено, В.Н. Дружиніна та інших.

Мета нашого дослідження: вивчити сучасні погляди на проблему «особистість в системі міжособистісних відносин», розглянути методи та методики експериментального вивчення міжособистісних відносин в первинному колективі.

Структура роботи: робота складається зі вступу, двох теоретичних глав, укладення та списку використаної літератури.

1.Сучасний стан вивчення проблеми «особистість в системі міжособистісних відносин» в психолого-педагогічній літературі

В соціально-психологічній літературі висловлюються різноманітні точки зору на питання про те, де «розміщені» міжособистісні відносини, насамперед відносно системи суспільних відносин. Інколи їх розглядають в одному ряду з суспільними відносинами у заснуванні їх на самому верхньому рівні. Ми схиляємось до того, що існування міжособистісних відносин всередені різноманітних форм суспільних відносин в діяльності конкретних особистостей, в актах їх спілкування та взаємодії.

Природа міжособистісних відносин суттєво відрізняється від природи суспільних відносин: їх важливіша специфічна риса - емоційна основа. Тому міжособистісні відносини можна розглядати як фактор психологічного клімату групи. Емоційна основа міжособистісних відносин означає, що вони виникають та створюються на основі певних почуттів, що народжуються у людей у відношенні один до одного. Однак, практично відносини між людьми не складаються лише на основі безпосередніх емоційних компонентів. Тому дуже важливою та складною задачею соціальної психології є одночасний аналіз двох рядів відносин в групі: як міжособистісних, так і опосередкованих спільною діяльністю.

Аналіз міжособистісних відносин, що складається ні десь поза суспільними відносинами, а всередині них, дозволяє розставити правильні акценти у питанні про місце спілкування в усій складній системі зв'язків людини з зовнішнім світом. Обидва ряди відносин людини, суспільні та міжособистісні, реалізуються саме у спілкуванні. «В нормальних обставинах відношення людини до оточуючого її предметного світу, - говорить А.М. Леонт'єв, - завжди опосередковано її відношенням до людей, до суспільства». А Антуан де Сент-Екзюпері намалював поетичний образ спілкування як «єдиної розкоші, котру має людина».

Критерій «відношення» належить, за висловленням В.І. Чернова, до тих «самих простих і самих загальних абстракцій світу», які важко виражені, але настільки всім зрозумілі, що самі використовуються в визначення філософських категорій. Можливо, саме позірна інтуїтивна ясність того, що мається на увазі, коли використовують це поняття, являється причиною різночитань та розбіжностей, які легко виявляються при спеціальному аналізі.

Найчастіше «відношення» визначається через «зв'язок», який сам в цьому випадку залишається без визначення. Як приклад наведемо визначення, що уміщено в одному з нових словників: «відношення» (relation) - форма зв'язку між об'єктами (наявність чи відсутність ознак, властивостей і т.п.)».

А.І. Уємов в логіко-філософському дослідженні «Речі, властивості і відношення» заперечує проти розуміння відношення як взаємозв'язку між речами. З його точки зору, це принципово вірно, але неточно.

«При наявності взаємозв'язку між речами зміна однієї речі викликає зміну другої. Взаємовідношення ж не означає, що зміна однієї речі визначає якусь зміну другої. При зміні однієї речі її відношення до другої змінюється, але ця друга річ залишається незмінною, якщо немає якоїсь іншої причини, яка викликає зміну. Тому категорії зв'язку та відношення не можна ототожнювати».

Наведені міркування заслуговують уваги з декількох точок зору. По-перше, тут продуктивно використовується поняття «взаємовідношення» в змісті визнання існування одночасного відношення речей (об'єктів) один до одного; по-друге, як нам здається, вірно розмежуються поняття зв'язку та відношення; по-третє, як це стане зрозумілим з подальшого аналізу, таке розмежування дає можливість безпосередньо співвіднести філософське розуміння відношення з його психологічним розумінням, а поняття взаємозв'язку - з психологічним поняття спілкування.

Підкреслюючи важливість поняття зв'язку для розвитку методологічного системного підходу, І.В. Блауберг, В.Н. Садовський та Є.Т. Юдін визнають, що дати суворе визначення цьому поняттю сьогодні неможливо. Вони пропонують емпіричну класифікацію зв'язків, яка викликає інтерес в контексті нашого дослідження. Так, вчені виділяють як перед усім зв'язки взаємодії, особливий вид яких складають зв'язки між окремими людьми, а також між людськими колективами і соціальними системами. Специфіка цих зв'язків полягає в тому, що вони опосередковуються цілями, які переслідує кожна сторона взаємозв'язку. Крім того, можна стверджувати, що інші види зв'язків (перетворення, будування, функціонування, розвиток і управління) також мають місце в системі міжособистісного спілкування.

В психології категорія «відношення» використовується дуже широко і в деяких значеннях. Перш за все, через відношення до оточуючого світу виявляється сама сутність психічного, виявляється родова сутність людини. Це чітко показано у роботах С.Л. Рубінштейна. Він указує, що жоден предмет, узятий сам по собі, не може виявити свою родову сутність. Загальне виявляється у одиничному через відношення одиничного до одиничного, коли одне одиничне виступає в якості еквівалента другого. Категорія роду виявляється через категорію відношення в її зв'язку з категорією речі. Це є загальнологічна категоріальна основа того, як родова властивість людини розкривається через відношення однієї людини до другої.

Відомо, що тут мова йде про об'єктивний аспект відношення людини до людини. В такому ж загальному та широкому плані розкривається автором і проблема взаємовідносин: не стільки пряме відношення однієї людини до другої, скільки спілкування через предметну діяльність, через всю сукупність «дій» в оточуючому світі. «Майже всяка людська дія, - говорить С.Л. Рубінштейн, - є не тільки технічною операцією по відношенню до речей, але й вчинком по відношенню до другої людини, який виявляє відношення до неї. Тому друга людина зі своїми діями входить в «онтологію» людського життя. Через відношення до речей, до людських предметів здійснюються взаємовідносини між людьми».

Об'єктивне неперсоноціфійоване відношення до інших людей відображається та проявляється в суб'єктивно-особистісному аспекті поведінки по відношенню до іншого: «Аналіз людської поведінки припускає розкриття підтексту поведінки, того, що людина «мала на увазі» своїм вчинком. Завжди існують ті чи інші відносини, які цей вчинок реалізують». Таке «поєднання» відносин до людини далі чітко формулюється: «… інша людина, яка дана як об'єкт, викликає до себе відношення як до суб'єкту, а я для неї - об'єкт, якого вона, в свою чергу, приймає як суб'єкта». Таким чином, «відношення» в психології - це і філософська категорія, в якій виявляється родова сутність людини - відношення людини до людини.

У відносинах людини до людини слід розрізнювати об'єктивні і суб'єктивні аспекти, аспекти пізнання і переживання особистістю тих об'єктивних відносин, у яких вона знаходиться з іншими.

Об'єктивні відносини, в які люди змушені вступати в процесі своєї життєдіяльності, і суб'єктивне відображення даних відносин - це два генетивно пов'язаних вида відносин між людьми. Кожний з них може далі майже нескінченно диференційовуватися, але це буде диференціація всередині основного, фундаментального розподілу.

Суб'єктивні відносини в нашій літературі найчастіше визначаються терміном «особистісні відносини».

Кожний ряд відносин реалізується у специфічних формах спілкування. Спілкування як реалізація міжособистісних відносин - процес, більш вивчений в соціальній психології.

Спілкування, в тому числі у системі міжособистісних відносин, примушено спільною життєдіяльністю людей, тому воно неодмінно здійснюється при самих різноманітних відносинах, тобто дано у випадку як позитивного, так і негативного відношення однієї людини до іншої.

Тип міжособистісних відносин не байдужий до того, як буде збудовано спілкування, а спілкування існує (інколи у специфічних формах) навіть тоді, коли відносини дуже загострені. Теж саме відноситься і до характеристики спілкування на макрорівні.

Г.М. Андрєєва пропонує характеризувати структуру спілкування шляхом виділення у ньому трьох взаємопов'язаних сторін: комунікативної, інтерактивної та перцептивної. Комунікативна сторона спілкування бере участь у обміні інформацією між індивідами, що спілкуються. Інтерактивна сторона спілкування полягає в організації взаємодії між індивідами, що спілкуються, тобто у обміні не тільки знаннями, ідеями, але й діями. Перцептивна сторона спілкування означає процес сприйняття партнерами по спілкування один одного та встановлення на цій основі взаєморозуміння. Зрозуміло, що в реальній дійсності кожна з цих сторін не існує ізольовано від двох інших.

Спілкування не можна розглядати як відправлення інформації якоюсь системою, що передає, тому що на відміну від простого «руху інформації» між двома пристроями тут ми маємо справу з відносинами двох індивідів, кожний з котрих є активним суб'єктом: взаємне інформування їх передбачає налагодження спільної діяльності.

Інтерактивна сторона спілкування - умовний термін, що позначає характеристику тих компонентів спілкування, котрі пов'язані із взаємодією людей, з безпосередньою організацією їх спільної діяльності.

Л.І. Уманський пропонує виділити три можливі форми організації спільної діяльності:

коли кожний учасник виконує свою частину спільної роботи, незалежно один від одного;

коли спільне завдання виконується послідовно кожним учасником;

коли має місце одночасна взаємодія кожного учасника з усіма іншими.

Емоційна основа, що присутня в системі міжособистісних відносин, породжує різноманітні оцінки, орієнтації, установки партнерів по спілкуванню та певним чином «забарвлює» взаємодію. Але, наряду з цим, таке емоційне (позитивне або негативне) забарвлення взаємодії не може повністю визначати факт його наявності або відсутності; навіть в умовах «поганих» міжособистісних відносин у групах, заданих визначеною соціальною діяльністю, взаємодія обов'язково існує.

Повернемося до перцептивної сторони спілкування. У якості суб'єкта сприйняття інтерпретується не тільки окремий індивід, але й група: сприйняття групою свого власного члена, сприйняття групою представника іншої групи, сприйняття групою самої себе, сприйняття групою іншої групи. У вітчизняній літературі, наприклад, в дослідженнях О.О. Бодальова, досить часто у якості синоніма «сприйняття іншої людини» виступає поняття «соціальна перцепція».

У самому загальному плані можна сказати, що сприйняття іншої людини означає сприйняття її зовнішніх ознак, співвідношення їх з особистісними характеристиками індивіду, котрого сприймають, та інтерпретацію на цій основі його вчинків.

Усі визначені сторони спілкування виявляються у малих групах, тобто в умовах безпосереднього контакту між людьми.

Уявлення про іншу людину тісно пов'язано з рівнем власної самосвідомості. Зв'язок цей двоякий: з одного боку - розмаїття уявлень про самого себе визначає й багатство уявлень про іншу людину; з другого боку - чим більш повно розкривається інша людина, тим більш повним стає уявлення про самого себе. Співставлення себе з іншим здійснюється якби з двох боків: кожний з партнерів уподібнює себе іншому. Виходить, при побудуванні стратегії взаємодії кожному приходиться приймати до уваги не тільки потреби, мотиви, установки іншого, але й те, як цей інший розуміє його потреби, мотиви та установки.

Аналіз усвідомлення себе через іншого має два боки: ідентифікацію та рефлексію. Термін «ідентифікація» буквально означає уподібнення себе іншому. В реальних ситуаціях взаємодії люди користуються таким прийомом, коли припущення про внутрішній стан партнера по спілкуванню будується на основі спроби поставити себе на його місце. А під рефлексією розуміється усвідомлення діючим індивідом того, як саме він сприймається партнером по спілкуванню. Це глибоке, послідовне взаємовідображення, змістом якого є відтворення внутрішнього світу партнера по взаємодії, причому у цьому внутрішньому світі у свою чергу відображається внутрішній світ першого дослідника.

Індивідуальний розвиток людини виявляється в процесі установлення різноманітних (прямих та непрямих, безпосередніх та опосередкованих, пізнавальних та непізнавальних і т.д.) відносин з оточуючим соціальним середовищем, в процесі соціального спілкування, що формує та реалізує ці відносини. Спробуємо визначити дію і місце взаємовідносин і спілкування з однолітками та значення та місце групи однолітків для психічного розвитку в онтогенезі.

В соціально-психологічній та соціологічній літературі, де мова йде про дію соціального середовища в формуванні особистості, підкреслюється багатоплановість цього поняття. «Це, - вказує А.П. Буєва, - всі соціальні умови та ситуації, речі і особливості соціального оточення, сфера спілкування, умови місця і часу, вся матеріальна і духовна культура суспільства. Середовища виявляє собою те конкретне поле соціальної діяльності і відносин особистості, де формуються і реалізуються її здібності, де кожна людина безпосередньо включається в життєдіяльність суспільства. Формується людське соціальне середовище - це особистість в цілому, у всіх сферах її та виявленнях».

Однак розвиваюча особистість не безпосередньо «занурена» в широке соціальне середовище. Існує ряд ланків, через які суспільство «дотримується» до окремої особистості, точніше, в яких відбувається їх безпосередня взаємодія.

Найбільш близькою до особистості клітинкою суспільства, клітинкою, до якої вона сама входить, є мікросередовище. «Мікросередовище, - пише Л.П. Буєва, - є елементом ланки загального соціального середовища; специфіка його полягає в тому, що воно переломлює і опосередковує дію суспільства на особистість, її духовний світ».

Мікросередовище саме має складну внутрішню структуру. До нього входять і сімейне оточення дитини, і однолітки, і всі ті дорослі, які безпосередньо з ними спілкуються. Специфічною особливістю мікросередовища являються не стільки його зменшені у порівнянні з цілим суспільством розміри, не стільки його «мікроскопічність», скільки той розв'язуючий випадок, що дитина активно взаємодіє з ним, черпає з нього увесь свій соціальний досвід, емоційно хвилюється за якість власних відносин з людьми, які складають її мікросередовище.

Як відмічає Д.Б. Ельконін, який обпирається на основні положення теорії Л.С. Виготського, «для розвитку особистості дитини ті її специфічно людських властивостей середовище виступає не як обстановка, не як умови розвитку, а як джерело розвитку», оскільки те, що повинно виникати в процесі розвитку і здійснюється в кінці розвитку, уже дано в середовищі з самого початку.

Складна взаємодія зовнішніх та внутрішніх факторів, об'єктивних та суб'єктивних умов розвитку психіки синтезовані Л.С. Виготським в понятті «соціальна ситуація розвитку». Як вказує Л.І. Божович, «цим терміном він визначив те особливе сполучення внутрішніх процесів розвитку і зовнішніх умов, яке є типовим для кожного вікового етапу та обумовлює і динаміку психічного розвитку на протязі відповідного вікового періоду, і нові якісно різноманітні психологічні утворення, що виникають до його кінця».

Через це виходить, що, аналізуючи вплив соціального мікросередовища на розвиток особистості дитини, необхідно визнавати і його об'єктивні елементи, і той ефективний відгук, яким супроводжується взаємодія дитини з цими елементами.

Інакше кажучи, в психологічному дослідженні потрібно враховувати обидві сторони соціальної ситуації розвитку: об'єктивну - взаємозв'язок дитини з оточуючими людьми, суб'єктивну - відображення цих взаємозв'язків, взаємовідносин між людьми, їх пізнання, хвилювання щодо їх якості і т.п.

Зарубіжні психологи в теперішній час теж близько підійшли до аналогічного розуміння значення соціального середовища для психічного розвитку.

Соціальне середовище (мікросередовище) і соціальна ситуація розвитку дитини - це різні поняття і по об'єму, і по змісту. Елементи мікросередовища - це об'єктивні компоненти, які утягують в соціальну ситуацію розвитку в силу активної взаємодії дитини з даними елементами у формі спілкування і хвилювання. Найважливішим з цих елементів являються люди, які безпосередньо оточують дитину. Звідсіль в соціальну ситуацію розвитку входить ансамбль з двох основних соціально-психологічних підсистем: спочатку має місце підсистема «дорослий - дитина», а потім на визначеній стадії онтогенезу до неї «приставляється» підсистема «дитина - дитина». В результаті соціальну ситуацію розвитку дитини можна подати як єдину систему:

Дорослий

Дитина Дитина

Конкретне виконання ролей в цій тріаді можна змінювати як персонально, так і за власними функціями. Як «дорослі» спочатку виступають мати та інші значущі члени родини, потім до них «підключаються» педагоги-вихователі дитячого садку, шкільні вчителі і т.п. Таким чином, сам блок «дорослі» функціонує як складна підсистема. Підсистема «дитина - дитина» також реалізується за допомогою різних засобів: старші та молодші брати і сестри, сусіди по двору, однолітки (товариші по групі дитячого садку, шкільного класу, вкінець, студентської групи).

Потрібно одразу відмітити, що підсистема «однолітки - однолітки» (яка здебільшого і є предметом нашої уваги) уже на дуже ранніх етапах онтогенезу функціонує як відносно самостійна соціально-психологічна спільність - «мала група», яку на визначеному рівні розвитку можна кваліфікувати як «колектив».

Соціальний статус - це положення індивіда в соціальній системі, визначене за рядом економічних, професійних, етнічних та інших специфічних для даної системи ознак.

Відрізняють «наказовий» (той, що успадковується) і «досягнутий» (завдяки власним зусиллям людини) соціальний статус.

Соціальний статус є одним із самих істотних параметрів положення особистості в групі ровесників.

Встановлена кореляція між сконструйованим дослідником набором особливостей поведінки і рис особистості досліджуваних та соціальним статусом може розглядатися як інформація про вплив цих змінних на статус, але може інтерпретуватися і як доказ зворотної дії статусу на формування рис характеру.

Вивченню залежності соціального статусу від тих чи інших особистісних і групових факторів присвячено велике число дослідів як в нашій країні, так і за кордоном.

В конкретних дослідах знайдено, що на соціальний статус впливають перш за все різноманітні особистісні фактори: зовнішній вигляд, більш високі шкільні показники і розумова обдарованість, більш молодий вік, товариськість, готовність допомогти товаришу.

Якщо спробувати на основі багаточисельних ті інколи суперечливих даних сконструювати деяку модель «індивіда, якого часто обирають», то це буде суб'єкт, що має високу розумову обдарованість і шкільні показники успішності, він молодший от багатьох інших членів групи, має приємний зовнішній вигляд, займається спортом, відрізняється соціальними і гетеросексуальними інтересами, готовий надати допомогу товаришу.

У зарубіжних соціометричних дослідженнях також відмічено вплив соціальних факторів на положення людини в групі уже на шкільних вікових рівнях.

Як відзначає Н. Гронланд, соціометричні реакції дітей в певній мірі обмежуються і модифікуються соціальною структурою того суспільства, в якому вони живуть, сімейним досвідом, близькістю до тих або інших груп дітей і т.п. Експериментальні дані приводять до красномовних висновків про те, що соціометричні результати відображають реальні суспільні суперечності.

В огляді Р. Манна, в якому узагальнюються усі роботи щодо лідерства з 1900 по 1970 роки, зроблено спробу відкрити особистісний характер лідера, але знайдено не дуже багато співпадаючих рис. Визначено деяку тенденцію лідерів до більшої динамічності у порівнянні з рядовими членами групи: вони більш пристосовані до існуючих соціальних норм, більш мужні тощо. Одна особистісна характеристика присутня їм за даними майже всіх досліджень - високий інтелект. Але навіть ця особливість людини «не спрацьовує» однаково надійно в будь-якій групі.

Популярність як ступінь привабливості особистості в різноманітних спілках визначається багаточисельними факторами. Одним із ступенів, що визначать привабливість людини для людини, є однорідність груп за ціннісними орієнтаціями та іншими особистісними особливостями. «Особистісна» група факторів включає всі особистісні параметри людей, що спілкуються.

Формування міжособистісних стосунків пов'язано з рядом проблем. Одна з них заключається в тому, щоб визначити умови і особистісні риси, які роблять одну людину популярнішу за іншу. Наступною проблемою виступає дослідження міжособистісних симпатій на різних рівнях взаємозв'язку.

Різниця між лідерством та міжособистісною взаємною привабливістю достатньо очевидна. В першому випадку конкретна особистість є привабливою для широкого кола людей, в другому - привабливість взаємна та індивідуальна. Популярна особистість, невіддільна від широкої її слави, для інших більшою частиною характеризується позитивним відношенням.

Популярна особистість симпатична, приємна для інших, але при цьому може бути маловідомою. Лідери можуть мати багато товаришів, але мало друзів.

Популярність може бути різною, оскільки визначається або «соціальною престижністю» (відповідність певному ідеалу, що є загальним для широкого кола людей), або «здібністю викликати захоплення» (індивідуальна привабливість для інших).

Доцільно взяти до уваги ще дві основи диференціювання популярності та індивідуальної привабливості. Ці два види міжособистісних відносин можна відрізняти, якщо враховувати, чи являються вони оціночними або взаємодіючими. Парні міжособистісні симпатії завжди передбачають взаємодію конкретних осіб, популярність фактично виключає таку можливість. Міжособистісні симпатії завжди взаємні і конкретні, що створює власну специфіку ті індивідуальну своєрідність відносин і умов, що визначають прихильність двох людей.

Популярність - це ступінь привабливості деякої людини для оточуючих. Люди, які отримують найбільше число виборів при соціометричному вимірі, найбільш популярні, референтні, впливові. Виникає питання: чому одним членам колективу віддається перевага у різних ситуаціях спілкування, а іншим - ні? Причин достатньо багато, і всі вони можуть бути розподілені на групові та особистісні. Специфіка міжособистісних відносин в колективі, віково-статеві, професійні та інші особливості його членів відзначають критерії та еталони, які використовуються суб'єктами у виборі партнерів для спілкування.

Академічна успішність - основний показник ефективності навчання школярів. Щоб перевірити значення академічної успішності школярів для організації їх міжособистісних стосунків, вченими було проведено кореляційний аналіз показників соціометрії та успішності. Виявилося, що великою популярністю в колективі користуються школярі, котрі мають високі оцінки за всіма циклами дисциплін: суспільним, точним, природничим і практичними науками.

Таким чином, у школярів достатньо однозначні і позитивні зв'язки між успішністю і соціальним статусом (популярністю в колективі).

Емоційна експансивність, що характеризує потребу в спілкуванні (ті своєрідну залежність від колективу) знайшла негативну тенденцію зв'язку з успішністю по чотирьом розділам учбових дисциплін. Зв'язок показує, що при поганій успішності учень відчуває більшу потребу в спілкуванні, в установленні контакту з іншими членами колективу.

Слід сказати, що в соціометричних дослідженнях останніх років застосовується весь методичний арсенал соціальної та диференційної психології і відповідні методи математичної обробки. Широко застосовуються спеціально підготовлені інтерв'ю, які на молодших вікових рівнях мають вигляд бесіди з дітьми в умовах спеціально організованого спілкування.

У старших вікових рівнях для виявлення мотивацій соціометричного вибору широко використовуються різні модифікації анкет та опитувальників.

У підлітковому віці більше значення починає грати вказівка на морально-психологічні риси особистості товариша - «вольовий», «чесний», «сміливий», «веселий», «простий» і т.п. Важливо відмітити, що мотивацій, основаних на оцінці особистості однокласника, значно більше в тих класах, що характеризуються більш високим рівнем розвитку колективу

Положення учня в системі міжособистісних взаємовідносин (які багато в чому залежать від того, наскільки він симпатичний своїм однокласникам) має саме істотне значення для формування його особистості. Якщо учню симпатизують багато однокласників, з радістю спілкуються з ним, із задоволенням приймають до гри тощо, то це створює умови для формування у нього товариськості, доброзичливості, дружелюбності, тощо. Не може пройти для особистості учня безслідно і таке його положення в класі, коли йому ніхто або майже ніхто не симпатизує, коли він відчуває себе самотнім, нікому не потрібним тощо. На підставі таких взаємовідносин в учня може виробитись замкненість, похмурість, озлобленість тощо.

Звідсіль ще раз стає ясно, як важливо своєчасно встановити фактичне положення учня в класі.

Психологічні методики вивчення міжособистісних відносин в колективі

Вивчення референтного кола спілкування особистості

При вивченні особистості завжди дуже важливо виявити коло близького їй оточення. Виховні впливи на особистість можуть мати успіх тільки в тому випадку, якщо встановлюється зв'язок із цим колом, і воно залучається для надання необхідної підтримки або впливу. У екстремальних ситуаціях, коли виникає гостра необхідність уплинути на особистість, опора на референтне коло спілкування може допомогти керівнику первинного колективу (класному керівнику) усунути фрустрацію, розрядивши конфлікт, що затягся, і тим самим допомогти особистості.

Проте референтне коло спілкування може бути в індивіда не тільки в безпосередньому первинному навчальному колективі. У ядро такого кола можуть входити інші особистості або навіть літературні герої.

Для виявлення таких референтних груп проводиться таке дослідження.

Індивіду пропонується ряд питань-ситуацій і список осіб, що оточують його.

Кожному потрібно вибрати зі списку осіб не більш, ніж три людини і поставити їхнього номера поруч із питаннями.

Питання:

З ким Ви з більшою охотою провели б майбутні канікули?

З Вами трапилася прикрість. З ким швидше за усе Ви поділитеся?

Чиї думки і поради для Вас завжди багато значать?

Чи є людина, із якою Ви хотіли б проводити якнайбільше часу?

Хто та людина, яку Ви більше усього слухаєтеся?

Ви бажаєте розібратися в людині, яка зацікавила Вас. Хто допоможе Вам оцінити її?

Ви бажаєте рішуче змінити або перебудувати щось у своєму житті. З ким Ви розглянете це?

Хто для Вас є зразком і прикладом?

Хто найкраще розуміє Вас?

Список осіб.

Батько.

Мати.

Брат.

Сестра.

Інший родич.

Сусіда.

Знайомий сім'ї.

Кращий друг (у своїй групі).

Друг (поза моєю групою).

Товариш по інтересах.

Класний керівник, учитель.

Історична особистість.

Літературний герой.

Тренер, керівник кружка.

Ніхто, ні з ким, самий із собою.

Опрацювання отриманих даних зводиться до того, що виписуються всі названі особи і з них вибираються 3-5, що частіше усього зустрічаються. Вони і складають референтне коло спілкування даної особистості.

Вивчення соціометричного статусу учнів

Вивчення соціометричного статусу учнів традиційно проводиться за допомогою методики «Соціометрія». Стандартизоване випробування для вимірювання міжособистісних відносин в малих групах відбувається шляхом постановки непрямих питань, відповідая на які, дослідуємий послідовно обирає членів групи, яким він віддає перевагу перед іншими в певній ситуації.

Цей прийом використовується при вивченні динаміки внутрішніх відносин в різних вікових групах для установлення позицій індивідів, наявності замкнених групіровок, позитивних, конфліктних або напружених галузів, ступіню групової згуртованості, мотиваційної структури відносин. При цьому ураховується не тільки кількісний, але й якісний бік переважань, що виражені в тесті.

В залежності від вікового складу групи та специфіки завдань дослідження використовіються індивідуальні та групові форми експерименту, а також різноманітні варіанти процедури дослідження.

Опишемо один із можливих варіантів.

Всім членам групи пропонується відповісти на ряд питань. Кожне питання - це вибір собі товариша або партнера по різних видах діяльності. З метою підвищення надійності результатів кількість виборів може бути обмежене від 1 до 3.

Сума виборів, одержувана кожним при відповіді на всі питання всіх членів групи, і є своєрідним емпіричним еквівалентом психологічного статусу особистості, тобто своєрідним показником її положення в системі міжособистісних відносин.

Приблизніі зразки питань (або критеріїв вибору).

Хто з учнів твоєї групи, по твоїй думці, явно має організаторські здатності?

У кого з учнів твоєї групи, по твоїй думці, найкраще утворилася б організація «вогника», вечора відпочинку?

З ким би ти хотів сидіти за одною партою?

У кого, по твоїй думці, найкраще утворилося б підготування групи до участі в туристичному конкурсі?

З ким з учнів твоєї групи ти хотів би не розставатися і після закінчення навчання?

З ким би ти пішов у розвідку?

З ким би ти хотів готуватися разом до контрольної роботи, до іспиту?

Кого з учнів твоєї групи хотів би ти запросити до себе на день народження?

Кому з учнів твоєї групи, по твоїй думці, можна доручити проведення конкурсу «Що? Де? Коли?»?

Хто з учнів твоєї групи є для тебе авторитетом, коли мова йде про смаки і моду?

У залежності від цілей дослідження педагог або вихователь вибирає не більш 3-5 питань подібного типу і пропонує кожному члену групи відповісти на них із усією серйозністю. Для підвищення надійності результатів учасники обстеження можуть, відповідаючи на запитання, не називати своє прізвище.

Здійснюючи вибір, учні називають не прізвища тих, кого вибирають, а їхній порядковий номер відповідно до алфавітного списку, що попередньо записується на дошці (це спрощує опрацювання результатів).

Відповіді заносяться в картку опитуванння.

Таблиця. Картка опитуванння (зразок).

Запитання	Кого вибрали
1	2, 7, 12
2	6, 9
3	12, 14, 17

Зібравши картки опитуванння, організатор дослідження розносить інформацію, що утримується в них, по спеціальних таблицях (матрицям вибору).

Таблиця. Зразок матриці вибору.

Хто вибирає	Кого вибирають
	1	2	3	4	5	25
1		+
2			+		+
3				+
4			+			+
5						+
25
Разом	0	1	2	1	1	2

Далі інформація, що утримується в матрицях, переноситься в зведену таблицю результатів, що і дає можливість побачити структуру міжособистісних відносин у групі на період дослідження.

Таблиця. Зразок зведеної таблиці результатів.

№ з/п	Прізвище, ім`я учня	Кількість виборів, що отримав кожний при відповіді всіх членів групи	Разом виборів	Соц. статус учня
		1	3	3	4
1.	Іванов О.	6	4	16	20	46	Той, кому віддали перевагу
2.
3.
…
25

При интерпретации полученных данных традиционно используются следующие критерии.

1. Статусом лідера володіє той, хто набирає 50% і більш відсотків виборів від загальної можливої їхньої кількості. При цьому необхідно враховувати, що лідерство буває функціональним (інструментальним) і універсальним.

Універсальний лідер - це той, хто одержує 50% і більш відсотків виборів від загальної можливої їхньої кількості по всіх критеріях (питанням) або їхній більшості.

Функціональний лідер - це той, хто одержує таку ж кількість виборів під одному або декільком критеріям (питанням).

2. Статус того, кому віддають перевагу, мають ті, хто одержує від 20% до 50% від загальної кількості виборів.

3. Статусом аутсайдера володіють ті учні, які не одержали виборів або мають незначну їх кількість.

4. Статус того, кому не віддають перевагу (того, хто відхиляється) мають ті учні, які одержали найбільшу кількість негативних виборів (якщо таке дослідження проводилося, тобто до будь-якого з перерахованих вище питань була додана частка «не»).

Аналізуючи зведену таблицю результатів, педагог завжди повинний пам'ятати (і при необхідності звертати на цю увагу учнів), що статуси або позиції учнів у групі завжди динамічні. Вони залежать від спрямованості особистості кожного, його основних психологічних характеристик, ступеня включення в спільну діяльність і т.п.

Тому в кожного є можливість змінити свій статус у кращу сторону і зайняти більш високе і комфортне положення в системі міжособистісних відносин у групі (класі).

Якщо подібного роду дослідження проводити щорічно, то можна побачити динаміку розвитку міжособистісних відносин у групі протягом тривалого періоду часу.

Вивчення психологічного клімату колективу

Психологічний клімат колективу традиційно розглядається в контексті таких понять, як духовна атмосфера, емоційний настрій, стиль, забарвлення спілкування, що зрештою визначають відносини друг до друга, до спільної діяльності, до подій, що відбуваються. У соціальній психології психологічний клімат визначається, як якісна сторона міжособистісних відносин, що сприяє або перешкоджає продуктивності спільної діяльності членів колективу і всебічного розвитку кожної людини.

Психологічний клімат є чинником, через який переломлюється, опосередковується будь-яка діяльність колективу, у тому числі навчальна діяльність колективу учнів (класного колективу). Вплив психологічної атмосфери в колективі на особистість може бути яка стимулюючим, так і гальмуючим переважну творчу ініціативу, енергію.

Для вивчення психологічного клімату в колективі можна використовувати таку методику.

Пропонується така інструкція:

«Оціните, будь ласка, як виявляються перераховані нижче властивості психологічного клімату у вашій групі, виставив ту оцінку, що, на вашу думку, відповідає істині.

Оцінки: 3 - властивість виявляється в групі завжди;

2 - властивість виявляється в більшості випадків;

1 - властивість виявляється нерідко;

0 - виявляється в однаковому ступені і та, і інша властивість.»

Анкета для діагностики психологічного клімату в колективі.

Таблиця

№ з/п	Властивості психологіч-ного клімату А	Оцінка	Властивості психоло-гічного клімату В
1	2	3	4
1.	Переважає бадьорий життєрадісний тон настрою	3210123	Переважає придушений настрій
2.	Доброзичливість у відносинах, взаємні симпатії	3210123	Конфліктність у відносинах, антипатії
3.	У відносинах між угрупованнями усередині колективу існує взаємне розташування, розуміння	3210123	Угруповання конфліктують між собою
4.	Членам групи подобається разом проводити час, брати участь у спільної діяльності	3210123	Виявляють до більш тісного спілкування байдужість, виражають негативне відношення до спільної діяльності
5.	Успіхи або невдачі то- варишів викликають співчуття, щиру участь усіх членів групи	3210123	Успіхи або невдачі товаришів лишають байдужими або викликають заздрість, злорадність
6.	З повагою ставляться до думки інших	3210123	Кожний вважає свою думку головною і не- терпимий до думки то-варишів
7.	Досягнення і невдачі групи переживаються як власні	3210123	Досягнення і невдачі групи не знаходять відгуку в її членів
8.	У важкі дні для групи відбувається емоційне єднання	3210123	У важкі дні група «розкисає»: розгубле-ність, сварки, взаємні обвинувачення
9.	Почуття гордості за групу, якщо її відзначає керівництво	3210123	До похвал і заохочень групи відносяться байдуже
1	2	3	4
10.	Група активна, повна енергії	3210123	Група інертна, пасивна
11.	Співчутливо і доброзич-ливо ставляться до но- вачків, допомагають їм освоюватися в колективі	3210123	Новачки почувають себе чужими, до них часто виявляють ворожість
12.	У групі існує справедливе відношення до всіх членів, підтримують слабких, виступають у їхній захист	3210123	Група помітно розділюється на «привілейованих» і «зневажених», погордливе відношен-ня до слабких
13.	Спільнї справи утягують усіх, велике бажання работать коллективно	3210123	Групу неможливо підняти на спільну справу, кожний думає про свої інтереси

Для підрахунку результатів необхідно скласти оцінки лівої сторони в питаннях 1-13 (сума А); скласти оцінки правої сторони в питаннях 1-13 (сума В); знайти різницю С=А-В. Якщо С дорівнює нулю або має негативний розмір, то маємо яскраво виражений несприятливий психологічний клімат із погляду індивіда. Якщо С більше 25, виходить, психологічний клімат сприятливий. Якщо С менше 2 - психологічний клімат хитливо сприятливий.

Таким чином, отримавши відповіді всіх членів групи, можна побачити не тільки загальну характеристику клімату, але й у якому напрямку потрібно працювати з колективом, щоб затвердити в ньому сприятливий психологічний клімат.

Висновок

Будь-яке товариство - це складний механізм, конгломерат, що складається з множини взаємодіючих між собою груп людей. Кожний із нас бере участь у житті товариства через ті первинні групи, до яких належить і з якими пов'язане все наше життя.

Первинна група - це група людей, члени якої об'єднані спільною діяльністю на базі визначених цінностей і норм. Члени цієї групи знаходяться між собою в прямому особистому контакті, що і є основою для виникнення між ними системи міжособистісних відносин самого різноманітного характеру - від інтимних, типу симпатій і антипатій, до офіційних, позбавлених емоційного фарбування.

Первинна група - це сім'я, виробнича бригада, колектив кафедри або лабораторія, відділ підприємства, студентська група, спортивна команда, шкільний клас і т.д.

Загальне здоров'я товариства багато в чому залежить від того, наскільки добре почуває себе особистість у тих первинних групах, із якими пов'язане її життя, наскільки в них створені оптимальні умови для реалізації її можливостей і здібностей. Саме тому проблема «особистість у системі міжособистісних відносин» багаторазово залучала і продовжує залучати до себе увагу психологів, педагогів, керівників, бізнесменів і усіх, хто за родом своєї діяльності працює з людьми.

Література

1.Агеев В.С. Межгрупповые взаимодействия. М., 1980.

2.Бодалев А.А. Восприятие и понимание человека человеком. М., 1982.

3.Бодалев А.А. Личность и общение. Л., 1987.

4.Зигерт В., Ланг Л. Руководить без конфликтов. М., 1990.

5.Кричевский Р.Л., Дубовская Е.М. Психология малой группы. М., 1981.

6.Лисицкая Т.А. Организация и управление коллективом. Саратов, 1988.

7.Обозов Н.Н., Щекин Г.В. Психология работы с людьми. К., 1990.

8.Петровский А.В., Шпалинский В.В. Социальная психология коллектива. М., 1986.

9.Социально-психологические методы практической работы в коллективе: диагностика и воздействие. М., 1990.

10. Шпалинский В.В., Распопов И.В. Диагностические методы в работе педагога. Днепропетровск, 1992.

Размещено на Allbest.ru