Соціальний стан та соціальна роль: психологічний аспект

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНИЙ АВІАЦІЙНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІНСТИТУТ ЗАОЧНОГО ТА ДИСТАНЦІЙНОГО НАВЧАННЯ

Контрольна робота

з дисципліни: СОЦІАЛЬНА ПСИХОЛОГІЯ

Варіант № 11

Виконала студентка 2 курсу

Спеціальність психологія

Ігнат'єва Євгенія Юріївна

ЦЗДН м. Лубни 2011 р.

Вступ

Людина щодня взаємодіє з різними людьми й соціальними групами. Рідко буває, коли він повністю взаємодіє тільки зі членами однієї групи, наприклад родини, але він у той же час може бути й членом трудового колективу, громадських організацій і т.п. Входячи одночасно в багато соціальних груп, він займає в кожній з них відповідне положення, обумовлене взаєминами з іншими членами групи. Для аналізу ступеня включення індивіда в різні групи, а також положень, які він займає в кожній з них, використаються поняття соціального статусу й соціальної ролі.

Статус (від лат. status -- положення, стан) -- положення громадянина.

Соціальний статус звичайно визначається як положення індивіда або групи в соціальній системі, що має специфічні для даної системи ознаки. Кожний соціальний статус має певний престиж.

Всі соціальні статуси можна підрозділити на два основних типи: ті, які пропонуються індивідові суспільством або групою незалежно від його здатностей і зусиль, і ті, які особистість досягає своїми власними зусиллями.

Розділ 1. Теоретичний огляд проблеми

1.1 Розмаїтість статусів

Існує широкий діапазон статусів: запропоновані, що досягають, змішані, особисті, професійні, економічні, політичні, демографічні, релігійні й родинний-родинні-споріднені-кревні-родинні, які ставляться до різновиду основних статусів.

Крім них існує величезна безліч епізодичних, неосновних статусів. Такі статуси пішохода, перехожого, пацієнта, свідка, учасника демонстрації, страйки або юрби, читача, слухача, телеглядача й т.д. Як правило, це тимчасові стани. Права й обов'язки носіїв таких статусів часто ніяк не реєструються. Вони взагалі важко визначні, скажемо, у перехожого. Але вони є, хоча впливають не на головні, а на другорядні риси поводження, мислення й відчування. Так, статус професора визначає дуже багато чого в житті даної людини. А його тимчасовий статус перехожого або пацієнта? Звичайно ж немає.

Отже, людина має основні (визначальна його життєдіяльність) і неосновні (що впливають на деталі поводження) статуси. Перші істотно відрізняються від других.

За кожним статусом - постійним або тимчасовим, основна або неосновним - коштує особлива соціальна група або соціальна категорія. Католики, консерватори, інженери (основні статуси) утворять реальні групи. Наприклад, пацієнти, пішоходи (неосновні статуси) утворять номінальні групи або статистичні категорії. Як правило, носії неосновних статусів ніяк не погодять поводження один з одним і не взаємодіють.

Люди мають безліч статусів і належать до безлічі соціальних груп, престиж яких у суспільстві неоднаковий:

· комерсанти цінуються вище сантехників або різноробів;

· чоловіка мають більшим соціальним «вагу», чим жінки;

· приналежність до титульного етносу в державі не те саме, що приналежність до національних меншостей, і т.д.

Згодом у суспільній думці виробляється, передається, підтримується, але, як правило, ні в яких документах не реєструється ієрархія статусів і соціальних груп, де одних цінують і поважають більше інших.

Місце в такій незримій ієрархії називається рангом, що буває високим, середнім або низьким. Ієрархія може існувати між групами в рамках одного суспільства (інтергрупова) і між індивідами в рамках однієї групи (інтрагрупова). І місце людини в них виражають також терміном «ранг».

Розбіжність статусів викликає протиріччя в інтергруповій і інтрагруповій ієрархії, що виникає при двох обставинах:

· коли індивід займає в одній групі високий ранг, а в другий - низький;

· коли права й обов'язки статусу однієї людини суперечать або заважають виконанню прав і обов'язків іншого.

Роль (франц. role) -- образ, втілений актором.

Соціальна роль -- це поводження, очікуване від того, хто має певний соціальний статус. Соціальні ролі - це сукупність вимог, пропонованих індивідові суспільством, а також дій, які повинен виконати людина, що займає даний статус у соціальній системі. У людини може бути безліч ролей.

Статус дітей звичайно підлеглий дорослим, і від дітей очікується шанобливість стосовно останнього. Статус солдатів відмінний від статусу цивільних; роль солдатів пов'язана з ризиком і виконанням присяги, чого не можна сказати про інші групи населення. Статус жінок відрізняється від статусу чоловіків, і тому від них очікують іншого поводження, чим від чоловіків. Кожний індивід може мати велику кількість статусів, і навколишні вправі очікувати від нього виконання ролей відповідно до даних статусів. У цьому змісті статус і роль - це дві сторони одного феномена: якщо статус є сукупністю прав, привілеїв і обов'язків, то роль - дією в рамках цієї сукупності прав і обов'язків. Соціальна роль складається: з рольового очікування (експектації) і виконання цієї ролі (гри).

Соціальні ролі можуть бути інституціоналізованими й конвенціональними.

Інституціоналізовані: інститут шлюбу, родини (соціальні ролі матері, дочки, дружини)

Конвенціональні: приймаються за згодою (людина може відмовитися прийняти їх)

Норми культури засвоюються в основному через навчання ролям. Наприклад, людина, що освоює роль військового, прилучається до звичаїв, моральним нормам і законам, характерним для статусу даної ролі. Тільки деякі норми приймаються всіма членами суспільства, прийняття більшості норм залежить від статусу тієї або іншої особистості. Те, що прийнятно для одного статусу, виявляється неприйнятним для іншого. Таким чином, соціалізація як процес навчання загальноприйнятим способам і методам дій і взаємодій є найважливішим процесом навчання рольовому поводженню, у результаті чого індивід дійсно стає частиною суспільства.

Розглянемо деякі визначення соціальної ролі:

· фіксація окремого положення, що займає той або інший індивід у системі суспільних відносин;

· функція, нормативно схвалений зразок поводження, очікуваний від кожного, що займає дану позицію;

· суспільно необхідний вид діяльності й спосіб поводження особистості, які несуть печатка суспільної оцінки (схвалення, осуд і т.д.);

· поводження особистості відповідно до її суспільного статусу;

· узагальнений спосіб виконання певної соціальної функції, коли від людини очікуються певні дії;

· стійкий стереотип поводження в певних соціальних ситуаціях;

· сукупність об'єктивних і суб'єктивних очікувань (експектацій), похідних від соціально-політичної, економічної або якої-небудь іншої структури суспільства;

· соціальна функція особистості, що відповідає прийнятим поданням людей залежно від їхнього статусу або позиції в суспільстві, у системі міжособистісних відносин;

· існуюча в суспільстві система очікувань щодо поводження індивіда, що займає певне положення, у його взаємодії з іншими індивідами;

· система специфічних очікувань стосовно себе індивіда, що займає певне положення, тобто як він представляє модель свого власного поводження у взаємодії з іншими індивідами;

· відкрите, спостережуване поводження індивіда, що займає певне положення;

· подання про запропонований шаблон поводження, що очікується й потрібно від людини в даній ситуації;

· запропоновані дії, характерні для тих, хто займає певну соціальну позицію;

· набір норм, що визначають, як повинен поводитися людина даного соціального стану.

Таким чином, соціальна роль трактується як очікування, вид діяльності, поводження, подання, стереотип, соціальна функція й навіть набір норм. Ми розглядаємо соціальну роль як функцію соціального статусу особистості, реалізовану на рівні суспільної свідомості в експектаціях, нормах і санкціях у соціальному досвіді конкретної людини.

1.2 Види соціальних ролей

Види соціальних ролей визначаються розмаїтістю соціальних груп, видів діяльності й відносин, у які включена особистість. Залежно від суспільних відносин виділяють соціальні й міжособистісні соціальні ролі.

Соціальні ролі пов'язані із соціальним статусом, професією або видом діяльності (учитель, учень, студент, продавець). Це стандартизовані безособові ролі, що будуються на основі прав і обов'язків, незалежно від того, хто ці ролі виконує. Виділяють соціально-демографічні ролі: чоловік, дружина, дочка, син, онук... Чоловік і жінка - це теж соціальні ролі, біологічно визначені й специфічні способи, що припускають, поводження, закріплені суспільними нормами, звичаями.

Міжособистісні ролі пов'язані з міжособистісними відносинами, які регулюються на емоційному рівні (лідер, скривджений, кумир родини, улюблений і т.д.).

У житті, у міжособистісних відносинах, кожна людина виступає в якійсь домінуючій соціальній ролі, своєрідному соціальному амплуа як найбільш типовому індивідуальному образі, звичному для навколишніх. Змінити звичний образ украй важко як для самої людини, так і для сприйняття навколишніх його людей. Ніж більше тривалий період часу існує група, тим звичніше стають для навколишні домінуючі соціальні ролі кожного учасника групи й тем складніше змінити звичний для навколишній стереотип поводження.

1.3 Соціальна регуляція поводження особистості

Соціальне поводження особистості - складне соціальне й соціально психологічне явище. Його виникнення й розвиток детермінується певними факторами й здійснюється по певних закономірностях. Стосовно соціального поводження поняття обумовленості, детермінації заміняється, як правило, поняттям регуляції. У повсякденному значенні поняття «регуляція» означає упорядкування, налагодження чогось відповідно до певних правил, розвиток чогось із метою привести в систему, розмірити, установити порядок. Поводження особистості включається в широку систему соціальної регуляції. Функціями соціальної регуляції є: формування, оцінювання, підтримка, захист і відтворення необхідних суб'єктам регулювання норм, правил, механізмів, засобів, що забезпечують існування й відтворення типу взаємодії, взаємин, спілкування, діяльності, свідомості й поводження особистості як члена суспільства. Суб'єктами регуляції соціального поводження особистості в широкому змісті слова виступають суспільство, малі групи й сама особистість.

У широкому змісті слова регуляторами поводження особистості є «світ речей», «мир людей» і «мир ідей». По приналежності до суб'єктів регуляції можна виділити суспільні (у широкому змісті), соціально-психологічні й особистісні фактори регуляції. Крім того, поділ може йти й по параметрі об'єктивного (зовнішнього) - суб'єктивного (внутрішнього).

1.4 Зовнішні фактори регуляції поводження

Особистість включена в складну систему суспільних відносин Всі види відносин: виробничі, моральні, правові, політичні, релігійні, ідеологічні визначають реальні, об'єктивні, належні й залежні відносини людей і груп у суспільстві. Для здійснення цих відношенні існують різноманітні види регуляторів.

Широкий клас зовнішніх регуляторів займають всі соціальні явища з визначенням «соціальний», «суспільний». Сюди ставляться:

· суспільне виробництво,

· суспільні відносини (широкий соціальним контекст життєдіяльності особистості),

· соціальні рухи,

· суспільна думка,

· соціальні потреби,

· суспільні інтереси,

· суспільні настрої,

· суспільна свідомість,

· соціальна напруженість,

· соціально-економічна ситуація.

До загальних факторів загальнолюдської детермінації ставляться спосіб життя, стиль життя, рівень добробуту, соціальний контекст.

У сфері духовного життя суспільства регуляторами поводження особистості виступають мораль, етика, менталітет, культура, субкультура, архетип, ідеал, цінності, утворення, ідеологія, засоби масової інформації, світогляд, релігія. У сфері політики - влада, бюрократія, соціальні рухи. У сфері правовий відносин - право, закон.

Загальнолюдськими регуляторами виступають: знак, мова, символ, традиції, ритуали, звичаї, звички, забобони, стереотипи, засоби масової інформації, стандарти, праця, спорт, соціальні цінності, екологічна ситуація, етнос, соціальні установки, побут, родина.

Більше вузький обсяг зовнішніх регуляторів становлять соціально психологічні явища. Насамперед такими регуляторами виступають:

· більші соціальні групи (етнос, класи, шари, професії, когорти);

· малі соціальні групи (спільність, група, співтовариство, колектив, організація);

· групові явища - соціально-психологічний клімат, колективні подання, групова думка, конфлікт, настрій, напруженість, міжгрупові й внутрішньогрупові відносини, традиції, групове поводження, згуртованість групи, референтність групи, рівень розвитку колективу.

До загальних соціально-психологічних феноменів, що регулюють соціальне поводження, ставляться, символи, традиції, забобони, мода, смаки, комунікація, слухи, реклама, стереотипи.

До особистісних складових соціально-психологічних регуляторів ставляться: соціальний престиж, позиція, статус, авторитет, переконання, установка, соціальна бажаність.

Універсальною формою вираження соціальних факторів, що регулюють поводження, є соціальні норми. Їх докладні й аналіз утримується в працях М. И. Бобневої (Бобнева, 1978). Соціальні норми являють собою керівний початок, правило, зразок, прийняті в даній спільності стандарти поводження, що регламентують відносини людей.

Соціальні норми розрізняються по своєму змісті, по сферах дії, за формою санкціонування, по механізмах поширення, по соціально психологічних механізмах дії. Наприклад, правові норми виробляються, формулюються, затверджуються спеціальними державними установами, установлюються спеціальним законодавчим шляхом, підтримуються державою. Вони завжди вербалізовані, відбиті в словесних конструкціях, об'єктовані у зводах законів, кодексах, уставах, відбиті в нормативних актах.

Розділ 2. Експериментальне дослідження проблеми

2.1 Вибір методів та методик для дослідження Я-концепція

Психологія Я-концепції як одна із соціально-психологічних схем особистості в теоретико-концептуальному плані в цілому опирається на положення феноменологічного підходу або гуманістичної психології, символічного інтракцінізму й у незначному ступені психоаналізу. Я-концепція - це складний складений образ або картина, що включає в себе сукупність подань особистості про себе самої разом з емоційно-оцінними компонентами цих подань. Я-концепція особистості формується в процесі життя людини на основі взаємодії зі своїм психологічним оточенням і реалізує мотиваційно-регуляторну функцію в поводженні особистості.

Історія питання: феноменологічний підхід

Термін «Я-концепція» з'явився в науковій мові на рубежі ХIХ-ХХ століть у зв'язку з поданнями про дуальну природу людини як, що пізнає суб'єкта, і пізнаваного об'єкта. Американський психолог У. Джеймс («Принципи психології», 1890 р.) першим запропонував ідею Я-концепції й вніс істотний вклад у її розробку. Згідно Джеймсу, «глобальне Я» (особистість) містить у собі два аспекти: емпіричний об'єкт (Ме), пізнаваний суб'єктивною оцінюючою свідомістю (I). Я як об'єкт складається із чотирьох аспектів: духовне Я, матеріальне Я, соціальне Я и тілесне Я, які й утворять для кожної людини унікальний образ або сукупність подань про себе як особистості. Крім цього, Джеймс запропонував формулу оцінювання особистістю самого себе. Формула самооцінки виражається в порівнянні досягнутих успіхів з рівнем домагань:

успіхи = самооцінка/домагання

Феноменологічний підхід до поводження (гуманістична психологія), у якому теорія Я-концепції стала сполучної інтегративним принципом, інтерпретує веління мовою феноменального поля суб'єкта як суб'єктивно сприйманої й усвідомлюваної реальності індивіда (К. Левин), а не мовою аналітичних категорій, конструйованих зовнішнім спостерігачем. У цілому теорія Я-концепції, розроблена в рамках феноменологічного підходу, зводиться до наступних положень:

· Поведінка є продукт сприйняттів індивіда, які по своїй природі феноменологічні: психологічна реальність індивіда - це не об'єктивна реальність як така, а продукт його суб'єктивних сприйняттів у момент поводження.

· Центральною, інтегруючою крапкою феноменального поля є Я-концепція, навколо якої організуються всі суб'єктивні сприйняття індивіда.

· Я-концепція є одночасно й продуктом сприйняттів, і сукупністю подань, у якій утримуються цінності, привнесені із соціокультурного середовища.

· З формуванням Я-концепції поводження в цілому починає регулюватися нею.

· Я-концепція відносно узгоджена в часі й ситуативних контекстах, у цьому складається її прогностична цінність.

· Потреба в позитивному відношенні до себе від інших людей виникає паралельно з формуванням Я-концепції. Потреба в позитивному відношенні до себе самому (потреба в позитивній самооцінці) виникає через засвоєння досвіду позитивної оцінки себе іншими людьми.

· Для зняття розбіжностей між даними поточного життєвого досвіду і Я-концепцією використаються різні захисні стратегії.

· Існує одне головне мотиваційне спонукання людини - потреба в самоактуалізації, у підтримці й підвищенні цінності своєї Я-концепції.

Я-концепція як структура установок на себе

Подальший розвиток теорії Я-концепції йшло в напрямку уніфікації концептуально-термінологічного апарата для опису Я-концепції й пошуку надійних емпіричних референтів для виміру.

1. Кожна соціальна ситуація сприймається й оцінюється відповідно до тих компонентів Я-образа, які актуалізуються цією ситуацією і які необхідно проявляти індивідові (осягати, підтримувати, захищати, уникати й т, буд.).

2. На основі базової потреби в самоактуалізації, підтримці й захисті свого Я, потреби в позитивній самооцінці, а також (і це саме головне) залежно від суб'єктивної значимості для індивіда тих параметрів Я-концепції, які активізовані ситуацією, формується й вибирається конкретна форма поводження в даній ситуації.

2.2 Процедура дослідження

Соціальне життя індивіда трактується як упорядкована система взаємодій індивідів.

Сукупність численних видів і форм спільної діяльності людей, спрямованої на забезпечення умов і засобів їхнього існування, реалізацію інтересів, цінностей, потреб, у тому числі й потреби у спілкуванні, встановленні соціальних контактів. За соціологією, соціальне життя -- це соціум. Для соціальної психології надзвичайно важливо з'ясувати, яким чином структурні складові особистості проявляються в поведінці під час засвоєння нею соціального досвіду, як відбувається процес соціально-психологічного відображення дійсності, за допомогою яких соціально-психологічних механізмів здійснюється задоволення потреб людини в соціумі.

Соціальне життя насичене різноманітними змінами. Ті зміни, що відбуваються сьогодні у сфері економіки, політики, духовного життя суспільства, супроводжуються змінами в соціальній поведінці особистості. Отже, спостерігається взаємовплив, взаємозв'язок соціального життя й соціальної поведінки людини, який можна виразити такими методологічними константами:

· взаємозв'язком людини з безпосереднім середовищем її життєдіяльності;

· зміною способу та форм життєдіяльності людини під впливом науково-технічного прогресу;

· впливом змін, що відбуваються в суспільстві, на людину і зворотним впливом людини на середовище й техніку як компонент цього середовища.

Політико-економічна ситуація, науково-технічний прогрес радикальним чином змінюють середовище взаємодії і спілкування людини, ієрархію соціальних цінностей і пріоритетів суспільства та особистості, формують новий соціально-психологічний тип людини та нову соціальну поведінку індивіда. Водночас потенціал розвитку особистості закладено в ній самій, в ЇЇ потребах і здібностях, особливо в тих, що спрямовані на взаємодію, самовдосконалення та самоактуалізацію в соціумі. Більшою мірою це стосується саме комунікативних здібностей особистості, які забезпечують вищий рівень розвитку її комунікативних властивостей. Взаємодія особистості з іншими (на рівні зв'язку «Я--Ти», «Я--Ми», «Я--Вони») стимулює комунікативні процеси, сприяє формуванню високого рівня реалізму, відповідальності, ціннісно-світоглядної орієнтації, мудрості в соціальній стратегії. Продуктивність взаємовпливу підвищується, якщо враховувати не лише індивідуальні інтереси, стиль мислення людини в процесі спілкування, а й організованість у взаємодії, нормативне зміцнення, упорядкування зв'язків. Саме соціальні норми забезпечують узгодженість дій, регулювання поведінки, соціальний контроль, захист певних інтересів, відображають загальні вимоги суспільства до поведінки особи, групи в їхніх стосунках, соціальними інституціями, суспільством.

Соціальна поведінка і потреби

Зумовлюють соціальну поведінку особистості її потреби, які людина може задовольнити тільки у спілкуванні й діяльності. Соціальні потреби досить різноманітні:

· у діловому спілкуванні, налагодженні дружніх зв'язків з іншими;

· у прояві незалежності, автономності, значущості;

· у професійному вдосконаленні та прояві власних потенційних можливостей;

· у можливості нести людям добро й щастя;

· у повазі до суспільства та його членів;

· у наданні допомоги іншим тощо.

Пізнавальні потреби реалізуються через інтерес, тобто емоційно забарвлену інтелектуальну вибірковість. Інтерес проявляється в емоційному тоні, в увазі до об'єкта (в ньому поєднується емоційне та раціональне), забезпечує спрямованість особистості, сприяє більш широкому, глибокому й повному відображенню дійсності. Наш час вимагає урахування, взаємодії та гармонізації всіх типів інтересів (суспільних, групових, особистих) у розбудові правової держави. Інтерес є сполучною ланкою між потребами й цінностями.

Соціальна установка

Суб'єктивні орієнтації індивіда як члена суспільства (групи) на ті чи інші цінності характеризують соціальну установку людини (поряд із зазначеним вживаються й інші терміни, що характеризують дане поняття, - соціальна настанова, атитюд) і виражаються в думках, почуттях і певних способах поведінки. Установка схиляє індивіда до певної форми реагування, оцінки, готовності, до орієнтації діяльності в певному напрямі згідно з певними цінностями, що може сприяти задоволенню тієї чи іншої потреби. Якщо установчі ситуації повторюються, то поступово формуються «фіксовані установки особистості», які впливають на соціальне життя й життєву стратегію людини.

Самоефективність

Люди по-різному пояснюють життєві події, життєві ситуації та свою поведінку в них, а отже, й неоднаково сприймають свої успіхи й невдачі.

Залежить це від багатьох чинників: психічного стану, у якому вони перебувають; виконуваної роботи; етнопсихологічних особливостей учасників взаємодії; соціокультурних установок тощо. Вважається, що люди: із почуттям власної гідності щасливіші, компетентніші, результативніші; з високою самоефективністю наполегливіші, краще працюють; з внутрішнім локусом контролю краще вчаться, можуть відмовитися від тимчасових задоволень заради досягнення поставленої мети; із зовнішнім локусом контролю все, що з ними сталося, пояснюють чиїмись прорахунками; у стані депресії є, як правило, пасивними, їм властива набута безпорадність (депресивний стан є причиною негативного мислення, невдач тощо); із нереалістичним оптимізмом часто не вживають застережних заходів; у стані помилкового консенсусу вірять в те, що з їхньою думкою збігається думка більшості; у стані оманливої неповторності вважають, що їхній талант і моральна поведінка незвичайні; у стані удаваної скромності видають себе не за тих, ким вони є насправді; у стані когнітивного дисонансу відчувають напруження, яке з'являється при усвідомленні несумісності двох знань; у етапі недостатнього виправдання зменшують дисонанс шляхом пояснення причин своєї поведінки на користь власного «Я», тобто внутрішньою мотивацією; у стані надвиправдання розглядають свою поведінку і власні дії як такі, що управляються ззовні, а не мотивуються зсередини; у стані самотності відчувають, що вони вилучені із соціального життя; у стані тривоги усвідомлюють самих себе й переймаються тим, що подумають про них інші; у стані самосприймання, відчуваючи невпевненість у власних установках, відслідковують свою поведінку й ситуацію ніби збоку.

2.3 Аналіз отриманих результатів

Проблему міжособистісного пізнання вперше у вітчизняній науці в 60-ті роки XX століття почав розробляти О. Бодальов, який поклав початок великому колу досліджень у галузі сприймання й розуміння людьми один одного. Було нагромаджено багато теоретичних та емпіричних даних, проведено масштабну роботу з їх систематизації, з виокремлення механізмів міжособистісного пізнання, таких як стереотипізація, проекція тощо.

Аналіз цих та інших напрацювань з названої проблематики дає змогу констатувати, що характер взаємодії між людьми та її результати багато в чому залежать від того, як люди сприймають один одного, розуміють, відтворюють та інтерпретують поведінку, оцінюють свої можливості та інших учасників спілкування. У процесі взаємодії досягається взаєморозуміння чи непорозуміння, зростає здатність прогнозувати поведінку один одного чи виявляється неспроможність передбачити дію партнера зі спілкування. Усе це є наслідком чуттєвого адекватного або неадекватного відображення та розуміння партнерами один одного, недостатнього або неправильного тлумачення інформації, що є в їхньому розпорядженні.

Складний процес міжособистісного пізнання можна описати за допомогою таких складових:

сприймання та оцінка зовнішніх ознак і поведінки індивіда;

створення уявлень про його психологічні особливості й стани;

оцінка цих уявлень та зіставлення зовнішніх ознак індивіда з особистісними характеристиками;

розуміння та інтерпретація отриманої інформації;

оцінка партнера в цілому;

загальні умовиводи;

прогнозування дій і вчинків партнера;

створення стратегії власної поведінки.

До цього процесу можна долучити ще й такі характеристики, як ухвалення рішення, прийняття партнера зі спілкування, його цілей, мотивів, установок. Ідеться, таким чином, не лише про розуміння іншого учасника взаємодії, а й про поділяння його думок, поглядів тощо. А це вже із царини взаєморозуміння, досягнення якого вважається внутрішньою основою й метою спілкування. Взаєморозуміння є надзвичайно складним феноменом, чия ефективність залежить від інформації, яку люди одержують один від одного, від міри зацікавленості один одним, від рівня симпатії чи антипатії тощо. Воно передбачає збіг, подібність чи співзвучність у різних людей поглядів на світ; розуміння цілей, мотивів, установок партнера зі спілкування; прийняття цілей, мотивів, установок іншого; взаємне прийняття самооцінки, своїх можливостей і здібностей; прийняття виконуваних стосовно один одного ролей; розуміння індивідуальних особливостей один одного; розуміння стосунків, які складаються й розвиваються між партнерами; взаємне прийняття способів розуміння партнерами один одного. Звісно, що названими ознаками не вичерпується все розмаїття поняття взаєморозуміння, водночас вони можуть бути взяті за основу в характеристиці цієї дефініції.

Сприймання людьми один одного

Сприймання людьми один одного в ході спілкування, формування враження про індивіда можна вважати вихідною передумовою в його розумінні й пізнанні. При цьому зазначимо, що йдеться про сприймання людини людиною як про процес набагато активніший, ніж сприймання інших об'єктів навколишнього світу, який активізує розумові, вольові, емоційні процеси, частіше спонукує до дії, до осмислення себе та Інших, до отримання знання. Безпосередній процес сприймання однією особою іншої починається із відображення зовнішності й поведінки і вже на цьому етапі той, хто спостерігає, певним чином оцінює зовнішні ознаки й робить деякі умовиводи (іноді несвідомо) про внутрішні психологічні властивості партнера зі взаємодії. При цьому за одними ознаками робиться висновок про расову й національну належність людини, за іншими -- про стать, вік, соціальну належність і рівень культурного розвитку, ще за іншими -- про характерологічні особливості людини, її здібності, можливості виконувати ту чи іншу справу. Взаємне сприймання породжує до учасників взаємодії високий рівень вимог, пов'язаних з поглибленим інтелектуальним аналізом.

Водночас за умов передусім дефіциту часу та інтенсивного зростання комунікативної інформації партнери зі спілкування змушені поповнювати брак даних і знань про іншого тією інформацією, яку дає їм перше враження. Звісно воно може частково чи цілком не збігатися з подальшими уявленнями про людину. О. Бодальов, розглядаючи перше враження як складний психологічний феномен, в якому поєднуються чуттєвий, логічний і емоційний компоненти, а також наявне емоційне ставлення й більш чи менш усвідомлювані й узагальнені оціночні судження, стверджує, що воно залежить від багатьох чинників, таких як досвід спілкування; особливості зовнішнього вигляду, поведінка людини, за якою спостерігають; ситуація, в якій відбувається пізнання іншої людини; власні особистісні якості того, хто спостерігає.

Проникнення у внутрішній світ іншої людини -- вкрай нелегке завдання, адже, як вже зазначалося, людині, котра сприймає іншу людину, як правило, дається лише її зовнішність. Тобто ми можемо спостерігати за поведінкою, висловлюваннями, переживаннями, комунікативними можливостями індивіда тощо. Постають запитання:

Як за допомогою особливостей, які утворюють зовнішній образ і поведінку індивіда, проникнути у внутрішній світ людини?

Яким чином відбувається процес переходу міжособистісного сприймання в розуміння і в оцінку іншої людини?

У самому процесі розуміння розрізняють два рівні: перший, на якому відбувається усвідомлення цілей, мотивів, установок іншої людини, і другий, який характеризується здатністю прийняти ці мотиви, цілі, установки як власні. Зазвичай другий рівень відсутній у дітей, оскільки він є результатом пізнішого онтогенетичного розвитку. Натомість не всі дорослі люди здатні пізнати людину саме на рівні сприйняття її цілей, мотивів, установок. Ідеться про рівень взаєморозуміння, який передбачає, що кожен із партнерів взаємодії враховує не лише власні потреби, мотиви, цінності, а й відповідні запити іншого. Дослідники зазначають, що враження, які виникають при цьому, відіграють велику регулятивну роль у процесі спілкування, тому що, по-перше, пізнання іншої людини забезпечує пізнання самого себе, а по-друге, всебічність, точність сприйняття й розуміння іншої людини зумовлюють характер успіху взаємодії з нею. Доведено, що становлення уявлення про себе, яке ґрунтується на основі уявлень про іншого, ефективно формується тоді, коли люди взаємодіють, коли вони спільно ухвалюють рішення, складають план спільних дій. Саме в такій ситуації можливе оцінювання людини людиною, а також зміна своїх дій і поведінки партнера, побудова стратегії власної поведінки.

2.4 Рекомендації

Встановити, розвинути і закріпити соціальну роль і соціальний статус індивіда допоможе осмислення власного "Я", іншими словами - ким людина себе буде відчувати в соціальному полані, такий вона матиме і соціальний статус.

Висновки

Загальний особистісний зміст іншої людини встановлюється шляхом інтерпретації елементів зовнішності, поведінки та вчинків індивіда. В ситуації спілкування формування у свідомості людини образу іншої людини виникає як результат взаємодії та комунікації. За таких умов образ іншої людини виконує функції регулятора спілкування. При цьому інша людина постає перед партнером як особистість з певними характерологічними рисами, емоційними, вольовими, інтелектуальними властивостями, поведінковими можливостями. Розкриття цих властивостей є важливим завданням міжособистісного розуміння. Отже, вступаючи в міжособистісні стосунки, особистість повинна вчитися розуміти людей, намагатися емоційно відгукуватися на психічні стани; співчувати, співпереживати, разом радіти й сумувати, а також вибирати адекватні способи звернень, впливів. Поняття «розуміння» віддзеркалює здатність людини пізнати суттєве, істотне в іншій людині, розкрити його у зв'язках і у взаєминах з іншими особистостями. В соціальній психології відоме таке поняття, як «раціональне розуміння», тобто накопичення інформації, систематизація знань про інших людей та оперування ними з метою досягти максимальної відповідності суджень, оцінок, уявлень про людину її об'єктивно наявним рисам, властивостям, мотивам і можливостям. На розуміння інших людей здійснює вплив досвід спілкування того, хто намагається пізнати іншого. Розуміння людини людиною зумовлюється також завданнями взаємодії, особистими характеристиками учасників спільної дії (життєвим досвідом, рівнем розвитку самооцінки та ін.).

статус соціальний особистість

Використана література

1. Андреева Г. М. Социальная психология. М.: 1988.

2. Збірник завдань з загальної психології /За ред. В. С. Мерліна К., 1977, теми 4, 5.

3. Корнев М. Н., Коваленко А. К. Соціальна психологія. К., 1995.

4. Курс соціальної психології. Методичні рекомендації. Ніжин, 1991.

5. Основи психології /За ред. О. В. Киричука, В. А. Роменця. Київ, 1996.

6. Петровский А. В., Шпалинский В. В. Социальная психология коллектива. М.: 1978.

7. Психологія/За ред. Г. С. Костюка. К., 1968.

8. Психология личности. Тексты /Под ред. Ю. Б. Гиппенрейтер, А. А. Пузырея. МГУ, 1982.

9. Практикум по общей психологии/Под ред. А. И. Щербакова М.: Просвещение, 1990.

10. Практикум по возрастной и педагогической психологии /Под ред.. А. И. Щербакова. М.: Просвещение, 1987.

Размещено на Allbest.ru