Дослідження тривожності у старших підлітків

Вплив тривожності на емоційне самопочуття та функціональні можливості психіки людини. Емоційна сфера та психофізіологія в підлітковому віці. Рівні тривожності як емоційного явища. Експериментальне дослідження рівня тривожності учнів десятого класу.

Рубрика Психология
Вид курсовая работа
Язык украинский
Дата добавления 02.11.2011
Размер файла 305,1 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

  • Вступ
  • Розділ І. Загальна характеристика емоційної сфери підлітка підліткового віку
  • 1.1 Особливості емоційної сфери та психофізіології підлітків
  • 1.2 Рівні тривожності
  • 1.3 Тривожність підлітка як емоційне явище
  • Розділ ІІ. Експериментальне дослідження рівня тривожності учнів десятого класу
  • Висновки
  • Список використаної літератури

Вступ

Життя людини складається з різноманітних сфер. Ми впливаємо на них і вони, водночас, впливають на нас. Однією з таких сфер є емоційна. З психологічної точки зору емоції людини викликають інтерес не лише природою їх виникнення, функціонування, а й розвиваючого або ж, навпаки, руйнуючого впливу на особистість. Такі вчені як К. Еріксон, У. Морган, Ю.В. Пахомов, Ю. Ханін, Г. Айзенк, Б. Вяткін, Ч. Спілбергер, Н. Махоні, Е. Соколов, Е.Г. Ейдеміллєр, А.І. Захаров багато років досліджували явище підліткової тривожності як емоційного стану та її вплив на соціалізацію молодої особистості. Виходячи з кола проблем сучасного шкільного практичного психолога, актуальною на сьогоднішній день постає проблема тривожності підлітків як такої вікової категорії, яка є „перехідною", кризовою, не стійкою, але у той же час - фундаментальною, базовою для „нової"" особистості.

Тривожність негативно впливає не лише на емоційне самопочуття людини, а й у подальшому її житті порушує функціональні можливості психіки - занижена самооцінка, низький рівень навчальності в силу ригідності мислення, відсутності креативу уяви, продуктивності пам'яті - відбувається деструкція і гальмування розвитку особистості. Так звані "хронічні тривоги" здебільшого перетворюються на патопсихологічні розлади. Значна кількість тривожних дітей мають проблеми зі здоров'ям.

Вирішення цієї проблеми, а саме - виявлення чітких детермінант появи тривожності, об'єктивна оцінка наслідків наявності в емоційному житті дитини надмірної тривоги і страху, створення найбільш оптимальної бази тих соціальних інститутів, які супроводжують людину на шляху її соціалізації, розробка дієвих корекційних програм усунення особливо дитячої тривожності - значно допоможе у таких соціальних аспектах як навчально-виховний процес у закладах освіти, родинне виховання, соціалізація особистості, індивідуальний розвиток і саморозвиток.

Об'єктом дослідження є тривожність як емоційний стан.

Аналізуючи об'єкт, предметом дослідження постає підліткова тривожність.

Мета роботи: експериментальним шляхом дослідити рівень тривожності старшокласників.

Завдання дослідження:

· розглянути теоретичні концепції підліткового віку зарубіжних і вітчизняних дослідників;

· описати психологічні особливості підліткового віку;

· вивчити явище тривожності, її особливості, прояви і наслідки;

· проаналізувати літературу з теми;

· за допомогою психодіагностичних методик визначити рівні тривожності учнів підліткового віку.

Методи дослідження: обробка наукової літератури; опитувальник дослідження тривожності у старших підлітків і юнаків Ч.Д. Спілбергер, адаптований А.Д. Андрєєвою.

У першому розділі викладено теоретичні відомості про тривожність як емоційний стан та особливості тривожності підлітків.

У другому розділі викладено результати дослідження стану тривожності підлітків.

Зроблено висновки.

тривожність підлітковий емоційна сфера

Розділ І. Загальна характеристика емоційної сфери підлітка підліткового віку

1.1 Особливості емоційної сфери та психофізіології підлітків

Підлітковий вік також прийнято називати перехідним, тому що саме в цей період дитина робить вирішальний крок в завершенні свого дитинства і переходить до того етапу розвитку, який прямо, не опосередковано готує її до самостійного життя. У підлітків значно змінюється характер пізнавальної діяльності у порівнянні з молодшими школярами. Це вимагає засобів засвоєння знань, що в свою чергу передбачає більш високий рівень розвитку абстрактного, теоретичного мислення. Окрім того, вони починають стикатися з різними оцінками, які дають дорослі фактам дійсності та їм самим, їх особистості. Все це визначає зовсім іншу позицію учнів по відношенню до вчителів, і, так би мовити, емансипує підлітків від безпосереднього впливу дорослих, роблячи їх значно більш самостійними (Божович Л.І.). В дослідженнях Серебрянова Є.Л. було показано, що судження та оцінки однолітків починають набувати для підлітків більшого значення ніж судження та оцінки вчителів. Характерною ознакою цього віку є бажання за будь-яких умов уникати критики друзів і страх бути відстороненими від референтної групи. В процесі відносин з дорослими та однолітками формується самосвідомість підлітка. Розвиток самосвідомості відбувається в шістьох різноманітних напрямках. Перший напрямок - зростання та розвиток суб"єктивного особистісного образу. Другий, в розвитку самосвідомості, веде цей процес до шляху інтеріоризації, тобто перенос образа сформованого завдяки дорослим і одноліткам у власну свідомість. Третій напрямок - інтегрування. Підліток починає усвідомлювати себе як ціле. Четвертий напрямок - відгородження власного образу від зовнішнього світу та інших людей. Наступна ланка - розвиток колективістської моралі; досягається приблизно у 17 років, але навіть не всіма. Шостий напрямок полягає в нарощенні індивідуалізації (Виготський Л.С.). Процес самосвідомості є безперервним. На відміну від молодших школярів підлітки живуть не тільки в теперішньому, а значною мірою і в майбутньому. Підлітки стоять на порозі самостійного життя. Вони зайняті пошуками свого місця в суспільстві. "Прагнення знайти своє місце в суспільстві, самовизначитися, стає специфічною рисою старших підлітків" [14].

Основна внутрішня позиція дітей цього віку виявляється в тих зрушеннях, які відбуваються в мотиваційній сфері їх діяльності. Відбуваються істотні зміни у змісті і співвідношенні основних мотиваційних тенденцій. Збагачується мотивація навчальної діяльності, утворюються системи мотивів, в яких провідне місце посідають мотиви широкого соціального змісту (Виготський Л. С.). У зв"язку з розвитком свідомості, самосвідомості та реструктуризацією мотиваційної сфери формуються і вольові якості. Зміцнюється така риса волі, як здатність керуватися у своїй поведінці й діяльності більш віддаленими цілями, усвідомленням своїх обов"язків. Помітно зростають сила волі, витримка, наполегливість, самоконтроль. Збагачується мотиваційна сторона вольових дій. У їх регуляції важливої ролі набувають ідеали і моральні переконання. У підлітків формується вміння підпорядковувати свою поведінку конкретним цілям, на перше місце виступає відповідальність перед самим собою (Костюк Г. С.). Відбувається подальше формування самоконтролю, оволодіння прийомами керування собою. Вони доцільно і послідовно користуються такими засобами самоконтролю, як планування, ставлення до себе вимог, заохочення й самопокарання. Однак, слід зауважити, що у деяких підлітків є значні прогалини у формуванні вольових якостей. Вони часто відволікаються, важко буває переходити до робочого стану, лінуються, тривалість їх вольових зусиль залежить від безпосередньої зовнішньої стимуляції (нагадувань, контролю, покарання тощо). Продуктивність роботи багато в чому залежить від настрою. Емоційне життя підлітка тісно пов"язане з розвитком свідомості, самосвідомості, мотиваційної та вольової сфери, а також від перебігу пізнавальних процесів. У підлітків спостерігається значне збагачення емоційності. "Нові емоції викликаються не тільки об"єктами, а й дійовими взаємовідносинами з іншими людьми, новими видами діяльності, їх змістом, перебігом і результатами" [14].

Інтелектуальна діяльність набуває нового емоційного забарвлення, пов"язаного з прагненням до вироблення наукового світогляду. Мислення стає повним пристрасності, завзяття (Божович Л.І., 1968). Прагнення будь-що дійти істини, мати свою власну думку, стверджувати свої погляди - все це свідчить про особливий емоційний характер пізнавальної діяльності в цьому віці. Високого розвитку починають набувати інтелектуальні почуття, зокрема любов, почуття нового, здивування, сумніву, упевненості, невпевненості тощо. Емоційні переживання підлітків починають характеризуватись глибиною, міцністю, тривалістю, вони різноманітніші за своїм змістом і спрямованістю, ніж у молодших школярів. Особливо загострюються почуття, пов"язані з усвідомленням свого "Я", власної гідності. Збагачуються естетичні почуття та емоційна вразливість. У зв"язку із зростанням самоконтролю і саморегуляції своєї поведінки змінюються форми виявлення почуттів. Поступово слово та інтонація стають головним засобом виявлення почуттів та засобом впливу на почуття інших людей (Якобсон, 1958). В підлітковому віці починає формуватись вища емоційна чутливість, здатність співпереживати, розуміти і відгукуватись на переживання іншої людини, особливо однолітка. "Як і будь-яким іншим віковим категоріям підліткам притаманне таке емоційне явище, як тривожність. В цьому віці тривога має такий вигляд:

· Відкрита - свідомо переживаєма, виявляється в поведінці і діяльності у вигляді стану тривожності. Виокремлено 3 форми відкритої тривожності: а) гостра нерегульована або слабко регульована тривога - сильна, усвідомлювана, виявляється через зовнішні симптоми тривоги; б) регульована і компенсована тривожність, при ній діти самостійно напрацьовують достатньо ефективні засоби, які дозволяють справлятися з нею. В цій формі виділяють 2 субформи: зниження рівня тривоги і використання тривоги для стимуляції власної діяльності, підвищення активності. Ці види зустрічаються переважно в старшому підлітковому та ранньому юнацькому віці; в) культивована тривожність - усвідомлюється та переживається як бажана для особистості якість, яка дозволяє досягати бажаного.

· Прихована тривожність - в різкому ступені не усвідомлюється, проявляється або в надмірному спокої, нечутливості до реальної загрози і навіть невизнанні її, або в різноманітних невротичних реакціях" [7].

Описуючи підлітковий вік не можна не зупинитись і на особливостях психофізіологічної організації особистості, а саме особливостях властивостей нервової системи. Чим старше вік дитини, тим сильніше в неї стає нергова система. Дослідження цього питання Сухарєвою А.М. (1972) підтвердило цю закономірність. Від 7 до 16-17 років кількість учнів, які мають слабку нервову систему зменшується, а кількість осіб, які мають сильну та середню нервову систему значно збільшується. Ця закономірність виражена як у осіб чоловічої, так і жіночої статі, а у останніх найбільш яскраво. Встановлено зниження рівня рухливості збудження від 6-7 років до 8-9 років, потім зростання рухливості в період статевого дозрівання (11-14 років), нове, але менше вираження зниження рівня рухливості від 14 до 16 років і поступова стабілізація у віці 17-20 років. Така сама динаміка спостерігається і у відношенні рухливості гальмування (Ільїн Є.П., 2001). Максимальне зростання кількості дітей з переважанням збудження приходиться саме на вік 14 років у дівчат і 15 років у хлопців. В цей же період починає проявлятися якісно новий зсув балансу в іншу сторону: на фоні найбільшої кількості осіб з переважанням збудження починає зростати кількість осіб з переважанням гальмування. Особливо це помітно у дівчат. У віковий період від 14-15 до 18-19 років стрімко падає кількість осіб з врівноваженістю нервових процесів (Семьонов М.Н., 1972; Пінчуков А.Г., 1974).

Для емоційної сфери підлітків характерні такі особливості:

1. дуже велика емоційна збудливість, тому підлітки вирізняються запальністю, бурхливим виявом своїх почуттів, пристрасністю: вони гаряче беруться за цікаве діло, жагуче обстоюють свої погляди, готові "вибухнути" на найменшу несправедливість до себе й своїх товаришів;

2. більша стійкість емоційних переживань порівняно з молодшими школярами; зокрема, підлітки довго не забувають образи;

3. підвищена готовність до очікування страху, що виявляється у тривожності; підвищення тривожності в старшому підлітковому віці, повґязаної з появою інтимно-особистісних відносин з людиною, яка викликає різні емоції, у тому числі у звґязку зі страхом видатися смішним;

4. суперечливість почуттів: часто підлітки з запалом захищають свого товариша, хоча розуміють, що той гідний осуду;

5. виникнення переживання не лише з приводу оцінки підлітків іншими, а й із приводу самооцінки, яка виникає в них у результаті росту їхньої самосвідомості;

6. сильно розвинене почуття приналежності до групи, тому вони гостріше й хворобливіше переживають несхвалення товаришів, ніж несхвалення дорослих або вчителів; часто зґявляється страх бути зневаженим групою;

7. висування високих вимог до дружби, в основі якої лежить не спільна гра, як у молодших школярів, а спільність інтересів, моральних почуттів; дружба в підлітків більш вибіркова й інтимна, більш тривала; під впливом дружби змінюються й підлітки, щоправда, не завжди в позитивний бік; поширена групова дружба;

8. вияв почуття патріотизму [1].

1.2 Рівні тривожності

Тривожність, як усі емоції, має три рівня: нейроендокринний рівень, рухово-вісцеральний та рівень усвідомленого розуміння. В цілому у суб'єкта, відчуваючого тривожність, відмічаються тільки неприємні відчуття і він рідко відчуває сильний дискомфорт; людина зазвичай не усвідомлює причини своєї тривожності. Тривожно-фобічні розлади найбільш часто виникають при фрустрації (зазвичай хронічній), пов'язаній із незадоволеністю навчальною (службовою), сімейною, сексуальною ситуацією, особливо в тих випадках, де ця фрустрація обумовлена інтрапсихічним конфліктом. Частіше розвиваються у осіб, які і в преморбідному періоді відрізнялися високим рівнем тривожності, недовірливістю, боязливою. Найбільш розповсюдженими тривожно-фобічними розладами є агорафобія (F40.0), соціальні фобії (F40.1) і спеціальні (моносимптомні) фобії (F40.2). Соціальні фобії часто виникають у підлітковому віці, у зв'язку із підвищенням значущості, для підлітка, певних соціальних ситуацій (випускні-вступні екзамени, вибір професії, стосунки із протилежною статтю і т.п.). Змістом даної фобії є страх появи сорому в присутності оточуючих. Хворі бояться і уникають ситуацій, у котрих повинні робити певні дії на очах у інших людей, припускаючи негативну оцінку цих дій - говорити, писати, їсти, відвідувати загальний туалет, взаємодіяти у малих групах і т.д. Початку такого розладу може передувати психотравмуюча соціальна ситуація, але і можливий розвиток без допоміжних пускових механізмів. Агорафобія, також як і соціальні фобії, розвивається у пубертатному періоді, але у багатьох випадках можлива поява симптомів у 25-30 років з подальшим більш швидким розвитком. Серед пацієнтів котрі страждають агорафобією переважають представники залежного типу характеру (психастенічного, астено-невротичного і сенситивного типів акцентуації по А.Е. Лічко) [16] Американські автори відзначають, що даний розлад завжди починається із панічного припадку, за котрим, в більшості випадків, розвивається фобічна поведінка. З „європейської" точки зору розлад може розпочатись і з першочергової появи фобічних симптомів. Клінічна картина агорафобії може складатись із панічним розладом чи без нього. Так само і панічний розлад може включати агорафобію, а може протікати без неї. Хворі бояться бути поза домівкою без супроводу близької людини, опинитись в місцях звідки важко швидко вибратись. Це може бути вуличний натовп (в перекладі агорафобія означає страх ринкової площі), театральні зали, мости, тунелі, ліфти, закритий транспорт, особливо метро і літак. Реакція на важкий стрес і порушення адаптації (F 43) - дана група розладів відрізняється виразною екзогенною природою, причинним зв'язком із зовнішнім стресором, без дії якого психічного порушення не було б. Типовими важкими стресорами є бойові дії, природні і транспортні катастрофи, нещасні випадки, присутність при насильницькій смерті інших людей, розбійний напад, тортури, згвалтування, пожежа. Систематично цими розладами першочергово вимушені були займатись військові психіатри. Перший психіатричний опис (Da Costa, 1871) був зроблений на основі спостережень бойових дій часів громадянської війни у Америці. Цей стан тоді набув визначення „солдатське серце”, тому основну уваги притягували кардіологічні симптоми. А під час першої світової війни його називали „снарядним шоком" - були міркування, що він являється наслідком черепно-мозкової травми в результаті артилерійського обстрілу [8]. Слід відмітити, що даний синдром розвивається у 50-80% людей, які перенесли важкий стрес. Розвиток розладу визначається дією ряду факторів: інтенсивність стресу, соціальна ситуація у котрій він діє, особливості особистості жертви і її біологічна ранимість. Соціальна підтримка відіграє дуже важливу роль у попереджені стресової реакції. Усвідомлення того, що такі ж самі страждання розділяють інші люди, допомагає їх легше переносити, але у той же час почуття вини залишеного у живих, коли інші загинули, може суттєво ускладнити картину пост травматичної стресова реакція (ПТСР). В картині захворювання можуть бути представленні загальне притуплення відчуттів (емоційна анестезія, відчуття віддаленості від інших людей, втрата інтересу до попередніх занять, неможливість відчути радість, ніжність, оргазм) або відчуття приниження, вини, сорому, злоби. Можливі дисоціативні стани (навіть ступор), у котрих знову переживається травматична ситуація, приступи тривоги, рудиментарні ілюзії і галюцинації, транзиторне зниження пам'яті, зосередження і контролю бажань (стимулів). Переживання травми стає центральним в житті хворого, змінюючи стиль його життя, звичну поведінки, суспільне функціонування. Більш інтенсивною і довготривалою є реакція на людський стресор (згвалтування), ніж на природну катастрофу (паводок). В затяжних випадках пацієнт стає фіксованим вже не на самій травмі, а на її наслідках (інвалідність і т. д). Дисоціативні (конверсійні) розлади (F 44) - являють собою групу синдромів, що характеризуються раптовим, тимчасовим порушенням нормально інтегрованих функцій свідомості, усвідомлення істинності свого „Я”. Ці розлади людству ще із давніх часів. Схожі стани описані в давньогрецьких папірусах близько 2000 р. До н. е., де їх поява у жінок пов'язувалась з „блуканням матки" (звідси і походить термін - істерія). Гіппократ і Гален пов'язували їх утриманням від статевого життя. В 19ст. французький лікар Briquet вперше визначив їх як дисфункцію нервової системи в результаті психологічного стресу. Charcot вважав істерію наслідком дегенеративних змін ЦНС і, не дивлячись на таке органічне пояснення, з успіхом лікував її психологічно - гіпнозом. Janet (1989) висунув теорію психічної дисоціації, згідно якій в результаті конституціонально-генетичних причин може знижуватись синтетична діяльність психіки, при цьому певні афективні компоненти перестають усвідомлюватись, проявляючись у сенсомоторних ефектах через підсвідомі механізми. Breuer (1985), на відміну від Janet, вважав процес дисоціації не пасивним, а ініційованим самим пацієнтом. (Сучасна психіатрія Від Попов) Дуже важливим було виявлення Фройдом основи механізму дисоціації - активного процесу психологічного захисту, феномену витіснення із свідомості загрожуючих чи небажаних змістовних елементів. Емоція, котра не могла бути виражена, виявилась перетвореною у фізичний симптом, представляючий собою, таким чином, компроміс між неусвідомленим бажанням виразити думку чи почуття і страхом можливих наслідків. Симптоми, як вияснилось, дозволяли не тільки маскувати небажані емоції, але й представляли собою самопокарання за заборонене бажання або усунення себе із страхітливої ситуації. Дисоціативний конфлікт відрізняється надмірно завищеними претензіями людини, відсутністю критичного ставлення до себе і своєї поведінки. Його симптоми частіше за все нагадують прояв самих різних захворювань, яких насправді немає. Емоції як би розповсюджуються не тільки на область психічних, але і соматичних функцій. Він частіше за все виникає у осіб демонстративних, з великою навіюваністю і самонавіюваністю [12]. Будь-яким дисоціативним порушенням властиве яскраве емоційне забарвлення, яке розраховане на співчуття оточуючих. Ці люди охоче розказують про свої переживання, хвороби, скарги, використовуючи відповідні інтонації голосу, міміку, жестикуляцію. Думки їх звичайно поверхневі, мислення конкретне, всі емоції торкаються тільки власної особи. Подібна поведінка у них поєднується з егоцентризмом, відсутністю співчуття. Дисоціативні розлади характеризується також нестійкістю емоцій, швидкою зміною настрою. Навіть дисоціативні судоми ніколи не виникають, якщо хворий знаходиться наодинці. Йому завжди потрібні глядачі, публіка. У відсутності глядачів він може і “забути" про свої недуги. Особливістю конверсійних порушень є і те, що практично завжди вони зникають в гіпнотичному стані, чого не спостерігається при справжніх, органічних розладах. Клініка конверсійних розладів дуже різноманітна і різна щодо зовнішнього вияву. Ось основні конверсійні синдроми:

1. Дисоціативні судоми (псевдоприпадки) - трапляються зазвичай вдень, на людях, а не під час сну. У більшості випадків розвиткові передують неприємного змісту переживання, психотравмуюча ситуація. Необхідно вміти відрізнити дисоціативні судоми від епілептичного припадку. Хворі конверсійними розладами, зазвичай падають, але не забиваються. На відміну від епілептичних припадків дисоціативні судоми безладні, театральні, химерні, вони являють собою виразні рухи (гримасу плачу, страждання, пристрасні пози у вигляді дуги, з бажанням притягнути увагу і співчуття оточуючих). Тривалість припадку найрізноманітніша - від декількох хвилин до декількох годин, залежно від поведінки присутніх, тобто чим більше свідків навколо, чим більше уваги до хворого, тим довше триває припадок. Дуже важливо, що в той час, як після короткочасного епілептичного припадку настає оглушеність, розгубленість і тривалий сон, тривалі дисоціативні судоми не супроводжуються оглушеністю і наступною амнезією, і після закінчення припадку хворий як ні в чому не бувало продовжує перервану діяльність. Також при дисоціативних відсутні наслідки епілептичного припадку (важкі синці, прикус язика, мимовільне сечовиділення, чи в рідких випадках, дефекації).

2. Дисоціативний ступор - стан загальної рухової загальмованості, що виявляється в нерухомості. Хворі в стані ступору, залишаються цілком нерухомими, застигають в одній позі, не відповідають на запитання, відмовляються від їжі. Хворий не відповідає на запитання, пояснюється жестами, письмом.

3. Дисоціативна глухонімота - сурдомутизм (від лат. Surditas - глухота, mutismus - німота). Хворий не чує і не говорить, намагається розмовляти жестами, знаками, письмом. При дослідженні голосових зв'язок і органу слуху патологічні зміни відсутні. Іноді сурдомутизм не проходить безслідно, і змінюється заїканням.

4. Дисоціативні розлади моторики - найчастіше зустрічаються паралічі обох ніг, однієї ноги, однієї руки, і т.п. Паралічі і парези обєднуються з втратою чутливості. Спостерігається анестезія типу “панчохи”, “рукавички”, а також астазія - абазія - неможливість стояти і ходити при збереженій силі в ногах і координації рухів.

5. Синдром Ганзера - розлад представляє собою навмисну демонстрацію хворим грубої психіатричної симптоматики. Остання відповідає не якій-небудь окресленій нозологічній картині (хоча може продукуватись і психічно хворою людиною), а скоріше уявленнями погано інформованого індивіда про те, як може виглядати психіатрична патологія. Синдром частіше всього зустрічається у чоловіків (в особливості в тюремному ув'язненні), психопатія являється важливим фактором, який передую розвиткові даного синдрому. Закінчення епізоду миттєве із демонстрацією амнезії на період епізоду.

6. Дисоціативна фуга - фуга характеризується неочікуваною поїздкою чи навіть подорожі в стані відповідаючому дисоціативній амнезії.

7. Транси і стани одержимості - ці стани відомі ще з глибокої древності. Найбільш типовим прикладом у європейській культурі являється стан медіума, котрий проводить спіритичний сеанс і вважає, що його голосом, без його волі говорять визвані ним духи. Соматоформні розлади (F 45) дана група розладів характеризується появою на фоні психосоціального стресу соматичних скарг у відсутності морфологічної зміни відповідних тканин (у багатьох випадках виявляються неспецифічні і функціональні розлади). Це відрізняє соматоформні розлади від так званих психосоматичних розладів, у клінічній картині яких також присутні психогенні фактори, але об'єктивно виявляється патологія тих чи інших органів.

8. Соматизований розлад - у клініці даного розладу найчастіше зустрічаються такі симптоми: нудота і блювання, труднощі при ковтанні, біль у кінцівках, ускладнення при вагітності і місячних, задишка, не пов'язана із навантаженням. Також присутня вторинна емоційна нестійкість, імпульсивність і тривожно-депресивні прояви. На цьому фоні можуть виникати суїцидальні думки, про те актуальні спроби поза вживанням психоактивних речовин не часті. В структурі особистості переважають істероїдні та ананкастичні риси, це проявляється у бесідах з лікарями, коли хворі демонстративно та театрально подають скарги на власне здоров'я і запевняють лікаря про наявність соматичних відхилень. Про те, не дивлячись на зайву деталізованість, скарги доволі розмиті, неточні і не пов'язані із часом. У більшості хворі вихідці із соціопатичних і алкоголізованих сімей.

9. Іпохондричний розлад. В основі психодинамічної моделі захворювання лежить дія механізмів психологічного захисту, котрі трансформують агресивність до зовнішнього світу у соматичний симптом. Цим хворим притаманний егоцентризм, обмежений емаптичний потенціал і слабкий потребами оточуючих. Вони зазвичай вважають себе розчарованими, ображеними, покинутими, нелюбимими оточуючими.

На відміну від хворих із соматизованим розладом, іпохондричні пацієнти обтяжені не тільки симптоматичним дискомфортом, але відчувають страх наявності у них якогось, ще не найденого серйозного загрожуючого життю захворювання. Найчастіше симптоми торкаються систем кишково-шлункового тракту і серцево-судинної. Характерним є монотонне, емоційно не насичене пред'явлення скарг, які підкріпляються обширною медичною документацією.

10. Соматоформна вегетативна дисфункція - широку групу вегетоневротичних розладів характеризує суб'єктивне віднесення хворими скарг до певної системи організму чи до окремого органу. Скарги носять специфічний характер вегетативного роздратування, а також можуть бути, у більшій степені, неспецифічними, сенестопатичними.

11. Хронічний соматоформний больовий розлад - поведінка хворих близька до поведінки іпохондричних хворих, з частими і багаторазовими візитами до інтерністів; в особливості характерні наполягання на хірургічне втручання. Нерідко зустрічається зловживання алкоголем і іншими психоактивними речовинами. Наявність яких-небудь психологічних конфліктів заперечується. Із депресивних симптомів більш характерні не зниження ваги і психомоторна заторможеність, а ангедонія, зниження лібідо, порушення сну і роздратованість. У пацієнток із психогенними болями в районі живота підвищена наявність конфліктів, пов'язаних із вагітністю і материнством, корелюючих із такими симптомами як нудота, блювання.

До даного захворювання найбільш схильні люди сидячих професій.

12. Синдром деперсоналізації-дереалізації (СДД). Даний синдром може викликатись галюциногенами. Сам по собі СДД часто зустрічається в рамках інших захворювань, а у якості окремого розладу доволі рідко. Як симптом у психіатричній клініці займає третє місце поступаючись депресії та тривозі. Слід відмітити, що у якості основної скарги даний синдром зустрічається дуже рідко. (Попов) Найбільш характерно для СДД специфічне особливість нереальності і відчуження, котре супроводжує свідомий досвід. Відчужуватись може усе тіло загалом, або його частини, акти мислення та звичної поведінки. Такі хворі порівнюють свій стан з перебуванням у сні, говорять, що стали роботом, автоматом, який погано контролює тонкі і раніше звичні рухи. Тіло може сприйматись не тільки відчуженим, але й і зміненим у розмірах (соматопсихічна деперсоналізація, розлади схеми тіла).

Свідомість може переміститись за межі тіла, коли воно сприймається суб'єктом з боку, чи роздвоюється, даючи одночасно сприйняття зсередини і ззовні. Інколи хворі відчувають себе у двох різних місцях одночасно, навколишнє середовище можуть сприймати доволі мінливим, оточуючих людей - мертвими, штучними, автоматоподібними. Часто дезорганізується сприйняття плину часу [22].

1.3 Тривожність підлітка як емоційне явище

Тривожність як стан у вітчизняній та зарубіжній літературі вивчалася насамперед з огляду на розвиток навичок саморегуляції в спортсменів. Тривожність як стан і як рису, яка виникає в процесі адаптації до середовища та виконання різних видів діяльності, вивчав Ю. Ханін. В працях Рубінштейна С.Л., Леонтьєва О.М., Вілюнаса В.К. сформульований ряд фундаментальних положень теоретичної концепції емоцій та їх ролі в психічній регуляції діяльності. У деяких дослідженнях тривожність розглядають як реакцію на соціальні впливи за певних індивідуальних психофізіологічних властивостей, а також як таку, що може виникати під час різних психосоматичних захворювань. [8]

В системі регуляції діяльності людини та її відносин з іншими людьми емоційні переживання носять часто неусвідомлюваний характер і, створюючи той чи інший емоційний стан, впливають на динамічні характеристики дій та їх продуктивність. Е.Г. Ейдеміллєр тривожність визначає як емоційний стан, який виникає в ситуаціях невизначеної небезпеки і проявляється в очікуванні недоброзичливого розвитку подій. [7]

Найчастіше термін "тривожність" використовується для опису неприємного по своїй забарвленості емоційного стану або внутрішніх умов, які характеризують суб'єктивне почуття напруги, неспокою, а з фізіологічної сторони - активацією автономної НС. Стан тривоги може коливатись по інтенсивності і вимірюватись у часі як функція рівня стресу, якого зазнає людина. Термін тривога чи тривожність використовується для позначення відносно стійких індивідуальних розбіжностей в схильності індивіда переживати цей стан. В цьому випадку тривожність означає рису особистості. Індивіди з високим рівнем тривожності більше підлягають впливу стресу, більше схильні до стану тривоги високої інтенсивності, ніж індивіди з низьким рівнем тривожності. Термін "стан тривоги" повинен використовуватись для відображення емоційних станів або визначених сукупностей реакцій, що викликають у індивіда, який сприймає ситуацію як особистісно загрозливу, невідносно до того, присутня або відсутня в даній ситуації об"єктивна загроза (Спілбергер Ч., 1972). Словник практичного психолога подає таке визначення тривожності - це стан цілеспрямованого підготовчого підвищення сенсорної уваги і моторної напруги в ситуації можливої небезпеки, який забезпечує відповідну реакцію на страх [19].

Очікування небезпеки, що насувається, співвідноситься з почуттям невідомого: людина не усвідомлює, звідки вона може загрожувати. На відміну від емоції страху, тривожність не має конкретного джерела. Такі слабко виражені прояви тривоги, як почуття переживання, невпевненість у правильності своєї поведінки є невід'ємною частиною емоційного життя будь-якої людини. На відміну тривоги як стану, тривожність як риса особистості притаманна вдали не кожному. Тривожна людина постійно невпевнена в собі і своїх рішеннях, постійно очікує неприємностей, емоційно нестійка, недовірлива. Прояви тривожності в дітей, зокрема підлітків, можуть бути соматичними й поведінковими. Соматичні прояви стосуються змін у внутрішніх органах, системах організму дитини: прискорене серцебиття, нерівне дихання, тремтіння кінцівок, скутість рухів, може підвищуватися тиск, виникати розлади шлунку тощо. Тривогу можна оцінити як психічний стан, який викликається можливими або вірогідними неприємностями, змінами у звичних обставинах і діяльності і проявляється в специфічних переживаннях (побоювання, хвилювання, порушення спокою) і реакціях. На поведінковому рівні прояви підвищеної тривожності ще більш різноманітні й не передбачувані. Вони можуть коливатися від повної апатії і безініціативності до демонстративної жорстокості [4; 14].

У підлітковому віці відбувається бурхливий ріст, розвиток і перебудова організму дитини. Нерівномірність фізичного розвитку, коли в основному відбувається ріст кісток тулубу і кінцівок в довжину, призводить до вуглуватості, втрати гармонії в рухах. Усвідомлюючи це, підліток соромиться і намагається замаскувати свою нескладність, недостатню координацію рухів, приймаючи іноді неприродні пози, намагаючись бравадою і грубістю відволікти увагу від своєї зовнішності. Навіть легка іронія і насміх по відношенню до його фігури, пози або ходи часто викликають бурхливу реакцію, тому, що підлітка пригнічує думка, що він смішний в очах оточуючих [4].

Тривожні діти переконані: щоб нічого не боятися, потрібно зробити так, щоб боялися їх. Саме тому тривожність є одним із основних джерел підліткової агресії. Як правило, при цьому в підлітка простежується занижена самооцінка. Підлітки, у яких агресивність розвинулася як засіб подолання тривоги, потребують особливої уваги. Маскуючи свою тривогу, ховаючи її від дорослих та однолітків і навіть від себе, вони самі не знають, що їм потрібно, не можуть звернутися по допомогу, провокують негативне ставлення до себе оточуючих. Це ускладнює і без того важкий внутрішній стан дитини в період підліткової кризи, підкріплюючи впевненість у тому, що шляхи до „нормального" життя для них закриті. У цьому випадку важлива реакція дорослих, зокрема вчителів, на такі прояви агресивності. Головна заповідь тут така: у жодному разі не потрібно відповідати на агресію агресією. Можна виражати незадоволення, образу, подив, але максимум зусиль треба докласти для того, щоб підвищити самооцінку тривожно-агресивного підлітка. Один із частих проявів тривожності в підлітків - апатія, в"ялість, безініціативність. Конфлікт між суперечливими прагненнями розв"язується за рахунок відмови від будь-яких прагнень. Нехтування інтересами дитини веде до втрати інтересів, незадоволення основних потреб - до зниження інтенсивності цих потреб. Апатія часто є наслідком безуспішності інших механізмів подолання тривожності, коли ні фантазія, ні ритуали, ні навіть така розповсюджена підліткова форма адаптації як агресія, не допомагає подолати тривогу. Маска апатії ще більш оманлива, ніж маска агресії. Демонстративна інертність, відсутність живих емоційних реакцій заважають розпізнати тривогу, внутрішнє протиріччя, яке призвело до розвитку цього стану. Таким чином, ми розглянули прояви тривожності та способи, за допомогою яких підлітки уникають тривожних переживань і таким чином пристосовуються до життя в умовах хронічного душевного конфлікту. Саме внутрішній конфлікт, суперечливість прагнень дитини, коли одне її сильне бажання суперечить іншому, одна потреба заважає іншій, є причиною виникнення тривоги. Але щоб сформувалася тривожність як риса особистості, людина повинна накопичити багаж неуспішних, неадекватних способів подолання стану тривоги. Внутрішній суперечливий стан дитини може бути викликаний: суперечливими вимогами до неї, що виходять із різних джерел; неадекватними вимогами, які не відповідають можливостям і бажанням дитини; негативними вимогами, які ставлять дитину в принижене, залежне становище. Таке становище особливо нестерпне для підлітка, який прагне незалежності та свободи. Можливо, тому рівень тривожності підлітків узагалі дещо вищий, ніж у інші вікові періоди. Крім того, у підлітків збільшується коло значущих соціальних відносин [4].

Е. Штерн привертає увагу до розвитку особистості підлітка, і в залежності від того, яка цінність в структурі особистості підлітка відіграє визначальну роль, створює типологію особистості і описує шість особистісних типів:

теоретичний, усі прагнення якого спрямовані на об'єктивне пізнання дійсності;

естетичний тип - особистість, для якої об'єктивне пізнання далеке, вона прагне осягнути одиничний випадок;

економічний тип - життям такої людини керує ідея користі, прагнення „з найменшою витратою сили досягти найбільшого результату”;

соціальний, сенс життя якого - любов, спілкування і життя для інших людей;

політичний - характерне прагнення до влади, панування і впливу;

релігійний - співвідносить будь-яке одиничне явище із загальним сенсом життя і світу.

За Е. Штерном, перехідний вік характеризує не тільки особлива спрямованість думок і почуттів, прагнень та ідеалів, але особливий спосіб дій - „серйозна гра" (проміжна форма між дитячою грою і серйозною відповідальною діяльністю - вибір професії, підготовка до неї, заняття спортом, участь у підліткових організаціях, кокетство, флірт, романтичні залицяння тощо)

Розділ ІІ. Експериментальне дослідження рівня тривожності учнів десятого класу

Для дослідження рівня тривожності нами було обрано опитувальник дослідження тривожності у старших підлітків і юнаків Ч.П. Спілбергер, адаптований А.Д. Андрєєвою. Опитувальник дозволяє виявити рівень пізнавальної активності, тривожність та гнів як стан і властивість особистості. Опитувальник ділиться на дві частини: в першій об'єднані шкали пізнавальної активності, тривожності та негативних емоційних переживань, що характеризують особистісні властивості суб'єкта, а в іншій - ті самі шкали, але відносно стану людини в конкретний момент. Відповідно до задачі діагностики емоційного відношення до навчання була модифікована направленість положень, що входять в методику, та інструкції досліджуваному таким чином, щоб друга частина опитувальника відображала стан учнів на уроці, в ході навчальної діяльності. Така структура методики дозволяє порівняти рівень досліджуваних емоційних станів в умовах навчальної діяльності з фоновим і визначити яким чином процес навчання впливає на особливості емоційних переживань школяра. Шкали пізнавальної активності, тривожності і негативних емоційних переживань входять в обидві частини опитувальника і розміщені в певному порядку.

В дослідженні брали участь учні десятого класу ЗНВК "Світоч" м. Вільнянська Запорізької області. Всього у класі двадцять п'ять учнів, під час проведення дослідження присутні двадцять. З них дванадцять хлопців і вісім дівчат. За віком дванадцять дітей 15 років, семеро - 16 років і один 17 років. П'ятеро дівчат п'ятнадцяти років, троє - шістнадцяти років, шестеро хлопців п'ятнадцяти років, п'ятеро - шістнадцяти років і один - сімнадцяти років.

Обробка отриманих результатів

Таблиця 1. Сирі данні

№ п/п

Стать

Вік

Тривожність

Пізнавальна активність

Негативні емоційні переживання

звичайно

у школі

звичайно

у школі

звичайно

у школі

1

ж

15

11

16

29

30

18

11

2

ж

15

26

24

26

20

16

18

3

ж

15

16

18

28

24

18

12

4

м

15

16

17

24

19

23

15

5

м

15

19

19

20

14

17

11

6

м

15

17

23

25

25

26

14

7

ж

15

28

25

21

21

22

21

8

м

15

20

21

18

24

21

12

9

м

15

24

25

17

24

20

21

10

м

15

26

20

26

26

21

14

11

ж

15

20

22

31

34

18

12

12

ж

16

20

21

31

27

23

13

13

ж

16

27

19

34

31

21

14

14

м

16

22

24

28

25

24

15

15

м

16

22

23

28

23

22

18

16

м

16

16

23

32

24

12

12

17

ж

16

24

23

32

34

37

23

18

м

16

22

27

31

31

16

27

19

м

15

15

24

31

23

33

14

20

м

17

21

23

25

19

15

12

Таблиця 2. Визначення рівня емоцій

№ п/п

Тривожність

Пізнавальна активність

Негативні емоційні переживання

зазвичай

у школі

зазвичай

у школі

зазвичай

у школі

1

низький

низький

середній

високий

середній

низький

2

високий

високий

середній

низький

низький

середній

3

низький

середній

середній

середній

середній

середній

4

низький

низький

середній

низький

середній

середній

5

високий

високий

низький

низький

середній

низький

6

низький

високий

середній

середній

високий

середній

7

високий

високий

низький

середній

середній

високий

8

середній

середній

низький

середній

середній

середній

9

середній

високий

низький

середній

середній

високий

10

високий

середній

середній

середній

середній

середній

11

середній

середній

середній

високий

середній

середній

12

середній

середній

середній

середній

середній

середній

13

високий

середній

високий

високий

середній

середній

14

середній

високий

середній

середній

середній

середній

15

середній

середній

середній

середній

середній

середній

16

низький

середній

високий

середній

низький

середній

17

середній

середній

високий

високий

високий

високий

18

середній

високий

середній

високий

низький

високий

19

низький

високий

середній

середній

високий

середній

20

середній

середній

середній

низький

низький

середній

Аналіз отриманих результатів

Так як у опитувальнику тривожність стоїть на першому місці, то ми спочатку розглянемо співпадіння і відмінності рівня тривожності.

У 55% всіх досліджуваних рівень тривожності на уроці і звичайно співпадає, у 45% - не співпадає. У 10% співпадає низький рівень тривожності (одна дівчина і один хлопець), у 30% співпадає середній рівень тривожності, у хлопців і дівчат порівну. У 15% співпадає високий рівень тривожності, з них двоє дівчат і один хлопець.

Рівень тривожності всіх досліджуваних звичайно і на уроці

У 20% досліджуваних звичайно рівень тривожності низький, а на уроці у 10% - високий і середній. З них з низьким рівнем тривожності одна дівчина у якої на уроці середній рівень тривожності і троє хлопців: у двох - високий рівень тривожності, у одного - середній. У 15% звичайно середній рівень тривожності, а на уроці - високий, тільки у хлопців. У 10% звичайно високий рівень тривожності, а на уроці - середній, у однієї дівчини і у одного хлопця.

Далі аналізуючи дані, розглянемо дівчат і хлопців окремо. Так, у дівчат звичайно середній і високий рівень тривожності виражені однаково (по 37,5%), а у хлопців суттєво переважає середній рівень тривожності (49,98%) тоді як низький рівень тривожності переважає високий майже наполовину (33,32% і 16,66% відповідно). На уроці у дівчат і хлопців однаково переважає середній рівень тривожності (62,5% і 41,65% відповідно), але у той же час у хлопців низький рівень тривожності переважає над високим (33,32% і 24,99% відповідно). У дівчат же навпаки високий рівень тривожності переважає над низьким (25% і 12,5% відповідно).

Тепер дослідимо рівень пізнавальної активності у співпадіннях і розбіжностях.

Спочатку проаналізуємо всіх досліджуваних. Тут порівну співпадінь і розбіжностей - по 50%. 20% співпадінь у дівчат, 30% - у хлопців. Низький рівень пізнавальної активності і звичайно, і на уроці у одного хлопця (5%). Середній рівень пізнавальної активності співпадає у 35% досліджуваних, серед них дві дівчини і четверо хлопців. Високий рівень пізнавальної активності і звичайно, і на уроці співпадає у двох дівчат (10%). У 15% досліджуваних звичайно низький рівень пізнавальної активності, а на уроці - середній, з них одна дівчина і двоє хлопців. У 30% звичайно середній рівень пізнавальної активності, а на уроці - у 15% низький (одна дівчина і двоє хлопців), у 15% - високий (дві дівчини і один хлопець). У одного хлопця звичайно високий рівень пізнавальної активності, а на уроці - середній.

Рівень пізнавальної активності звичайно і на уроці

Далі проаналізуємо дівчат і хлопців окремо. У дівчат звичайно переважає середній рівень пізнавальної активності (62,5%), а на уроці - високий (50%), але високий рівень пізнавальної активності звичайно переважає над низьким (25% і 12,5% відповідно), а на уроці середній рівень пізнавальної активності (37,5%) досягає більшого показника, ніж низький (12,5%). У хлопців показники рівня пізнавальної активності і на уроці, і звичайно однакові: низький - 24,99%, середній - 66,64%, високий - 8,33%.

Далі розглянемо рівень негативних емоційних переживань.

Аналізуємо всіх досліджуваних. Рівень негативних емоційних переживань співпадає у 45% досліджуваних, з них п'ятеро дівчат і четверо хлопців. Не співпадає рівень негативних емоційних переживань у 55% досліджуваних, серед них троє дівчат і семеро хлопців.

Низький рівень негативних емоційних переживань не співпадає у жодного з досліджуваних. Середній рівень негативних емоційних переживань співпадає у 45% дітей, з них четверо дівчат і п'ятеро хлопців. Високий рівень негативних емоційних переживань співпадає лише у однієї дівчини.

Звичайно низький рівень негативних емоційних переживань у 20% досліджуваних, а на уроці - у 15%, з них двоє хлопців і одна дівчина, а у одного хлопця високий. Середній рівень негативних емоційних переживань звичайно у 20% досліджуваних (дві дівчини і двоє хлопців), а на уроці - 10% високий (дівчина і хлопець) і у 10% середній (дівчина і хлопець).

Рівень негативних емоційних переживань звичайно і на уроці

Розглянемо дівчат і хлопців окремо. Переважає у дівчат і у хлопців середній рівень негативних емоційних переживань (62,5% і 74,97% відповідно) на уроці і звичайно (75% і 58,31% відповідно). У дівчат високий і низький рівень негативних емоційних переживань звичайно виражений однаково (12,5%), а на уроці над низьким переважає високий (25% і 12,5% відповідно). У хлопців високий рівень негативних емоційних переживань на уроці і звичайно виражений однаково (16,66%), а низький звичайно переважає над низьким на уроці втричі (24,99%).

Висновки

Проаналізувавши літературу з обраної теми можемо стверджувати, що тривожність як емоційний стан досить специфічна, має свої особливості, класифікацію, та методи дослідження. Також такий стан має досить великий вплив на розвиток дитини та її становлення як особистості.

Аналізуючи отримані результати можемо зробити наступні висновки.

Рівень тривожності, пізнавальної активності і негативних емоційних переживань відрізняється у різних ситуаціях і за статевою специфікою.

Хоча прояв кожної з емоцій, виходячи з результатів дослідження, має середній рівень, все ж таки переважають негативні емоції на уроці.

Прояв тривожності на уроці помітно вищий, ніж у звичайній життєвій ситуації, що може указувати на те, що в школі у старших підлітків існує проблема з регулюванням цієї емоції.

Також на уроці переважає рівень негативних емоційних переживань.

Рівень пізнавальної активності на уроці нижчий, ніж у звичайній ситуації. З огляду на результати дослідження можемо припустити, що така ситуація спричинена високим рівнем тривожності в негативних емоційних переживань під час навчального процесу.

Список використаної літератури

1. Абрамова Г.С. Возрастная психология: Учеб. пособие для студ. вузов. - 4-е изд., стереотип. - М.: Издательский центр "Академия", 1999. - 672 с.

2. Бандурка О.М. Основи психології і педагогіки: Підручник. - Харків: Вид-во Нац. ун-ту внутр. справ, 2003. - 334, с.

3. Загальна психологія: Практикум. - К.: Каравела, 2005. - 279, с.

4. Ильин Е.И. Змоции й чувства. - СПб., 2001. - 752 с.

5. Ильин Е.П. Психология индивидуальньїх различий. - СПб.: Питер, 2004. - 701с. - СІ 52-182.

6. Керрол Э. Изард Психология эмоций/Перев. с англ. - СПб.: Издательство "Питер", 2000. - 464 с.

7. Ковалев В.В. Психиатрия детского возраста: Руководство для врачей: изд.2-е перераб. и доп. - М.: Медецина, 1995. - 560с., ил.

8. Кон И.С. Психология ранней юности: Кн. для учителя. - М.: Просвещение, 1989. - 255с.

9. Настольная книга практического психолога: Учеб. пособие: В 2 кн. - М.: Изд-во ВЛАДОС-ПРЕСС, 2003. - Кн.1: Система работы психолога с детьми разного возраста. - 384с.

10. Немов Р.С. Психология: Словарь-справочник: в 2 ч,. - М.: ВЛАДОС-ПРЕСС, 2004 - Ч.2. - 350, с.

11. Немов Р.С. Психология: Словарь-справочник: в 2 ч. - М.: ВЛАДОС-ПРЕСС, 2004 - Ч.1. - 302, с.

12. Особливості тривожності сучасних підлітків / Вереніч Н. // Підліток: як йому допомогти. - К. 2004. - С.60-65.

13. Походенко С.В. До питання про виховання лідера в підлітковому віці. Актуальні проблеми педагогіки та психології: збірник наукових праць. - Ніжин. - 1995. - С.158-162

14. Практикум по возрастной психологии: Учеб. пособие / Под ред. Л.А. Головей, Е.Ф. Рьібалко. - СПб.: Речь, 2002. - 694с: ил. - С.323-332.

15. Психология эмоций: новый подход / Шакуров Р.Х. // Мир психологии. - 2002 - №4. - с.30-44.

16. Рогов Е.И. Змоции й воля. - М., 2001. - 240 с.

17. Рубинштейн С.Л. Основы общей психологии. - СПб.: Питер, 2005. - С.551-586.

18. Савчин М.В. Вікова психологія: Навчальний посібник. - К.: Академвидав, 2005. - 359 с.

19. Словарь практического психолога / Сост.С.Ю. Головин. - Минск: Дарвест, М.: ООО "Издательство АСТ", 2003. - 800с. - С.707.

20. Тревога и страх / Єйдемиллер. // Всероссийская психологическая газета. - 2003. - №2. - С.26-28.

21. Экспериментальная психология: Учебник для вузов /В.Н. Дружинин. - 2-е изд., доп. - СПб.: Питер, 2003. - 319с.

22. Ягупов В.В. Вікова психологія: Підручник для студентів вузів,. - К.: ВК ТОВ "Тандем", 2004. - 649 с.

23. Якобсон П.М. Проблема психологии эмоций. // Психологическая наука в СССР. - М., 1960 - Т.2.

Размещено на Allbest.ru


Подобные документы

  • Теоретичні аспекти проявів та поняття шкільної тривожності, причини, які її породжують. Зміна форм організації навчальної діяльності. Експериментальне дослідження рівня ситуативної, особистісної, шкільної, самооціночної, міжособистісної тривожності.

    курсовая работа [41,2 K], добавлен 29.10.2010

  • Загальна характеристика психологічних особливостей підліткового віку, особливості афективної та мотиваційної сфери підлітка. Дослідження тривожності дітей підліткового віку, як психічного явища. Методи корекцій рівня тривожності, застосування тренінгу.

    курсовая работа [96,6 K], добавлен 22.04.2010

  • Аналіз психологічної літератури по проблемі тривожності. Виявлення рівня тривожності працівників МНС. Проведення психокорекційних заходів з працівниками, які мають підвищенний рівень тривожності. Тренінгові вправи, спрямовні на корекцію тривожності.

    магистерская работа [282,9 K], добавлен 11.02.2011

  • Дослідження особливостей прояву тривожності в дітей молодшого шкільного віку й установлення причини підвищеної тривожності. Вплив спеціально організованих корекційно-розвиваючих занять, спрямованих на зниження тривожності в дітей, їх ефективність.

    дипломная работа [160,0 K], добавлен 14.07.2009

  • Особливості емоційної сфери та психофізіології підлітків. Тривожність підлітка як емоційне явище. Поняття соціального становища підлітка в шкільному колективі. Діагностика рівня тривожності та виявлення статусного розподілу серед учнів 8-го класу.

    курсовая работа [62,6 K], добавлен 07.12.2007

  • Аналіз наукової літератури з проблеми соціально-психологічного змісту підліткової тривожності. Дослідження психологічних особливостей соціальної тривожності підлітків та стратегій її подолання. Оцінка та інтерпретація результатів проведеної роботи.

    курсовая работа [80,0 K], добавлен 27.07.2015

  • Психологічні особливості дітей; рівень тривожності як чинник, що сприяє появі дитячого обману. Емпіричне дослідження залежності обману від рівня тривожності в дошкільному віці, методичні інструменти. Практичні рекомендації щодо корекції дитячого обману.

    курсовая работа [1,3 M], добавлен 05.01.2014

  • Психологічні особливості дошкільного віку. Чинники, що сприяють появі обману і брехні у дітей дошкільного віку. Особливості дитячого обману. Аналіз наукових підходів до вивчення проблеми тривожності. Дослідження рівня тривожності та обману у дошкільників.

    дипломная работа [3,3 M], добавлен 11.06.2013

  • Суть поняття тривожності молодших школярів та теоретико-методологічний аналіз проблеми. Причини тривожності. Експериментальне визначення особистісної шкільної тривожності у дітей молодших класів. Психолого-педагогічні умови, шляхи і засоби її подолання.

    курсовая работа [1,3 M], добавлен 15.06.2010

  • Основні підходи до дослідження тривожності в психології. Тривожність як сигнал про небезпеку. Психологічна характеристика юнацького віку. Особливості прояви тривожності у юнаків–студентів. Нормальна і невротична тривожність. Поведінка тривожних людей.

    курсовая работа [49,8 K], добавлен 04.04.2016

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.