Психологічні проблеми спілкування в підлітковому віці

Таким чином, щоб спілкування між вчителем і учнем носило конструктивний характер, педагогу необхідно:

· знати психологію підліткового віку та особливості конкретної учнівської аудиторії;

· об'єктивно оцінювати поведінкові реакцій, комунікативну активність окремих учнів, адекватно емоційно відгукуватись на них;

· вміти швидко організувати аудиторію і привернути увагу до змісту уроку, залучати до активної роботи всіх учнів;

· вибирати такий спосіб своєї поведінки, який найкраще б відповідав особливостям та психічному стану учнів;

· володіти прийомами стимулювання інтелектуальної ініціативи і пізнавальної активності учнів, організації діалогічної взаємодії;

· своєчасно корегувати свій комунікативний задум відповідно до реальних умов педагогічної взаємодії;

· аналізувати процес спілкування, встановлювати співвідношення мети, засобів і результатів комунікативної взаємодії [16,с.96].

Усе вище зазначене вкотре доводить необхідність не лише теоретичного розгляду, але й емпіричного вивчення тих факторів, які відіграють основну роль у виникненні труднощів та психологічних проблем спілкування (у тому числі педагогічного) у підлітковому віці.

2.2 Аналіз результатів експериментального дослідження

Підлітковий вік був вибраний нами не випадково. Ми акцентуємо увагу на особливостях особистісного розвитку саме в період підліткового віку, оскільки саме в ньому формуються моральні цінності, життєві перспективи, відбувається усвідомлення самого себе, своїх можливостей, здібностей, інтересів, прагнення відчути себе та стати дорослим, потяг до спілкування з ровесниками, всередині якого оформлюються загальні погляди на життя, на взаємини між людьми, на своє майбутнє, по - іншому - формуються особистісні смисли життя.

Крім того, провідним типом діяльності у підлітковому віці стає спілкування з ровесниками в громадсько-корисній роботі, яке набуває інтимно - особистісного характеру. Тому важливо, щоб комунікативні здібності були сформовані в підлітковому віці, а для цього необхідно виявити та усунути причини, які викликають труднощі у підлітків в процесі спілкування.

Наше експериментальне дослідження проводилося серед учнів 7 - „В” класу ЗОСШ № 7 м. Переяслав - Хмельницького. Кількість досліджуваних осіб складала -19,віком 12 - 13 років. Дослідження проводилось протягом 3-х тижнів.

У ході нашого дослідження був використаний тест В.Ф.Ряховського (Дод. А), який дозволив би оцінити загальний рівень комунікабельності підлітків. Він полягав у тому, що досліджуваним пропонувалося декілька простих питань, на які потрібно було швидко та однозначно відповісти „так”, „ні” або „інколи”. Отримані показники сумувалися і за класифікатором визначалося, до якої категорії людей відноситься досліджуваний [22,52].

Ефективність процесу спілкування залежить не лише від сильних та слабких сторін співбесідників, але й від вміння встановити дружню атмосферу, вміння зрозуміти проблеми співбесідника тощо. Для перевірки цих якостей нами була використана методика І.М.Юсупова (дод. Б)для дослідження емпатії (співпереживання), тобто вміння поставити себе на місце іншої людини, здатності до довільної емоційної чуйності на переживання інших людей. Співпереживання - це прийняття тих почуттів, які відчуває дехто інший так, як ніби вони були б нашими власними [22,48]. Для виявлення емпатійних тенденцій досліджуваним необхідно було відповісти на кожне з 36 тверджень, приписуючи відповідям наступні числа: 0 - „не знаю”, 1 - „ні, ніколи”, „іноді” - 2, „часто” - 3, „майже завжди” - 4 та відповіді „так, завжди” - 5. Після підрахунку отриманих результатів дані співвідносяться зі шкалою розвинутості емпатійних тенденцій.

Також з метою виявлення особливостей та основних причин виникнення труднощів у спілкуванні підлітків ми використали тест на оцінку самоконтролю у спілкуванні (дод. В) та тест „Чи вмієте Ви слухати?” М.Снайдера (дод. Г)[22].

Міжособистісне спілкування в групі залежить від багатьох факторів: соціальної установки, минулого досвіду, особливості самосприйняття, характеру міжособистісних взаємин, ступені інформованості один про одного, ситуаційного контексту, в якому протікає процес міжособистісного спілкування тощо. В якості одного з основних факторів на процес спілкування можуть впливати не лише міжособистісні взаємини, але й ставлення індивіда до групи. Сприйняття індивідом групи являє собою своєрідний фон, на якому протікає процес міжособистісного спілкування. У зв'язку з цим, нами була використана методика на оцінку взаємин підлітка з класом (Є.І.Рогов) [23, с.203], яка дозволила виявити три можливих «типи» сприйняття індивідом групи (дод. Ґ ).

В результаті проведення тесту В.Ф.Ряховського, дозволяє говорити про те, що 42% досліджуваних (які набрали 9 - 13 балів) є досить комунікабельними, люблять висловлюватись з різних питань, що, буває, викликає роздратування оточуючих. Вони з охотою знайомляться з новими людьми, люблять бути в центрі уваги, нікому не відмовляють у проханнях, але не завжди можуть їх виконати (див. табл.1).

Таблиця І. Кількість досліджуваних (у % від загальної кількості досліджуваних), які набрали відповідну суму балів за тестом В.Ф.Ряховського.

Ще 42 % досліджуваних (які набрали 14 - 18 балів) характеризуються нормальною комунікабельністю, достатньою терплячістю у спілкуванні з іншими, відстоюванням своєї точки зору без надмірної запальності, без неприємних переживань йдуть на зустріч з новими людьми, проте екстравагантні вчинки та багатослівність викликають в них роздратування. 6% досліджуваних є у певній мірі комунікабельними та такими, які у незнайомих умовах почувають себе досить впевнено. Нові проблеми їх не лякають, проте, з новими людьми сходяться з оглядкою, у суперечках та диспутах беруть участь з неохотою. У їхніх висловлюваннях надто багато сарказму, без будь - якої на те причини.

Результати тестування за методикою І.М.Юсупова для дослідження емпатії (співпереживання) свідчать про те, що 5,3% досліджуваних володіють дуже високим рівнем емпатії (див. табл. 2). У них хворобливо розвинуте співпереживання. У спілкуванні, як барометр, вони тонко реагують на настрій співбесідника, який не встиг ще сказати ні слова. Їм важко від того, що оточуючі використовують їх, зливаючи на них свій емоційний стан. Вони погано почувають себе у присутності „важких” людей. Дорослі та діти з охотою довіряють їм свої таємниці та йдуть за порадою. Нерідко вони відчувають комплекс провини, боячись завдати людям клопотів; не тільки словом, але й поглядом бояться їх задіти. У той самий час самі дуже ранимі. Можуть страждати при вигляді покаліченої тварини або не знаходити собі місця від випадкового холодного привітання, їхня вразливість інколи довго не дає заснути. Часто потребують емоційної підтримки зі сторони. При такому ставленні до життя близькі до невротичних зривів.

Таблиця ІІ. Кількість досліджуваних (у % від загальної кількості досліджуваних), які мають відповідний рівень розвитку емпатії за методикою І.М.Юсупова.

Висока емпатійність спостерігається у 5,3% досліджуваних. Їх характеризує чутливість до потреб та проблем оточуючих, великодушність, схильність багато їм пробачати. З непідробним інтересом ставляться до людей. Їм подобається „читати” їх обличчя та „заглядати” в їх майбутнє. Вони емоційно співчутливі, комунікабельні, швидко встановлюють контакти та знаходять спільну мову. Оточуючі цінують їх за душевність. Вони намагаються не допускати конфлікти та знаходять компромісні рішення. Добре переносять критику у свою адресу. В оцінці подій більше довіряють своїм почуттям та інтуїції, ніж аналітичним висновкам. Надають перевагу роботі з людьми, ніж на самоті. Постійно потребують соціального схвалення своїх дій. При всіх перерахованих якостях не завжди акуратні у точній та кропіткій роботі.

Нормальний рівень емпатійності, притаманний більшості досліджуваних (79%), характеризується тим, що оточуючі не можуть назвати таких людей „товстокорими”, але у той самий час вони не відносяться до числа особливо чутливих осіб. У міжособистісних взаєминах більш схильні судити про інших за їхніми вчинками, ніж довіряти своїм власним враженням. Їм притаманні емоційні прояви, але в більшості своїй вони знаходяться під самоконтролем. У спілкуванні уважні, намагаються зрозуміти більше, ніж сказано словами, але при надмірному виливанні почуттів співбесідника втрачають терпіння. Надають перевагу делікатно не висловлювати свою точку зору, не будучи впевненими, що вона буде сприйнята. При читанні художніх творів та перегляді фільмів частіше слідкують за дією, ніж за переживаннями героїв. Їм важко прогнозувати розвиток взаємин між людьми, тому трапляється, що їх вчинки виявляються для них несподіваними. У них немає розкутості почуттів і це заважає їхньому повноцінному сприйняттю людей.

Як свідчать дані табл. 2, в 11% досліджуваних спостерігається низький рівень емпатійності, що свідчить про наявність у них труднощів у встановленні контактів з людьми, вони незатишно себе почувають в гамірній компанії. Емоційні прояви у вчинках оточуючих іноді здаються їм незрозумілими та позбавленими змісту. Вони надають перевагу усамітненим заняттям конкретною справою, а не роботі з людьми. Вони - прихильники точних формулювань та раціональних дій. Вірогідно, у них мало друзів, а тих, хто є, цінуєте більше за ділові якості та ясний розум, ніж за чуйність та співчутливість. Люди відповідають їм тим самим: бувають моменти, коли вони відчувають свою відчуженість; оточуючі не надто приділяють їм свою увагу.

Досліджувані з дуже низьким рівнем емпатійності, які особливо важко встановлюють контакти та не знаходять взаєморозуміння з оточуючими, за результатами даної методики відсутні (табл. 2).

Беручи до уваги попередні результати ми перейшли до аналізу даних, отриманих в результаті проведення тесту на оцінку самоконтролю у спілкуванні та тесту „Чи вмієте Ви слухати?” М.Снайдера (див. табл. 3).

Таблиця ІІІ. Кількість досліджуваних (у % від загальної кількості досліджуваних), які мають відповідний рівень розвитку вміння слухати за методикою М.Снайдера.

Так, низький рівень розвитку вміння слухати виявився у 6% досліджуваних, яких можна охарактеризувати як поганих співбесідників та яким потрібно працювати над собою та вчитися слухати. У 9% досліджуваних спостерігається рівень розвитку вміння слухати нижче середнього. Трохи більші показники спостерігаються у досліджуваних з рівнем розвитку вміння слухати вище середнього (12%), коли, будучи навіть гарним співбесідником, вони іноді відмовляють партеру у повній увазі. Проте, у більшості досліджуваних рівень розвитку вміння слухати знаходиться на середньому рівні, що свідчить про наявність деяких недоліків, а саме: критичного ставлення до висловлювань, недостатність деяких переваг гарного співбесідника, монополізація розмови та загострення уваги на манері говорити. Крім того, 2% від загальної кількості досліджуваних можна охарактеризувати як відмінних співбесідників, які вміють слухати, стиль спілкування яких може стати прикладом для оточуючих, тобто розвиток вміння слухати яких знаходиться на високому рівні.

Крім того, дані, отримані в результаті проведення тесту М.Снайдера на оцінку самоконтролю у спілкуванні, свідчать про те, що у 5% досліджуваних спостерігається низький рівень самоконтролю у спілкуванні, що виявляється у стійкості поведінки та небажанні змінюватися в залежності від ситуації, а також у прямолінійності та нездатності до щирого саморозкриття у спілкуванні (див. табл. ІV).

Таблиця ІІІ. Кількість досліджуваних (у % від загальної кількості досліджуваних), які мають відповідний рівень самоконтролю у спілкуванні за методикою М.Снайдера.

Найбільша кількість досліджуваних (58%) характеризується середнім рівнем самоконтролю у спілкуванні, що виявляється у їхній щирості, але нестриманості у своїх емоційних проявах, а також у тому, що у своїй поведінці вони рахуються із оточуючими людьми.

Значна кількість досліджуваних (37%) володіють високим рівнем самоконтролю у спілкуванні, що дозволяє їм легко входити в будь - яку роль, гнучко реагувати на зміни ситуації, добре почуватися і навіть в стані передбачати враження, яке вони складають на оточуючих.

Загалом, можна сказати, що люди з низьким комунікативним контролем безпосередні та відкриті, у них більш стійке Я, яке мало піддається змінам в різних ситуаціях. На противагу, люди з високим комунікативним контролем, за Снайдером, постійно слідкують за собою, добре знають, де і як себе вести, керують вираженням своїх емоцій. Разом з тим, у них ускладнена спонтанність самовираження, вони не люблять не прогнозованих ситуацій [31, 58].

Беручі до уваги отримані раніше дані ми спробували визначити, як саме ці показники можуть впливати на особливості сприймання індивідом групи, для чого використали методику для оцінки взаємин підлітка з класом (Є.І.Рогов). В результаті аналізу даних виявилося, що індивідуалістичний тип сприймання індивідом групи властивий 18% досліджуваних (див табл.V). При такому типі сприймання індивід сприймає групу як перешкоду своїй діяльності або відноситься до неї нейтрально. Група не являє собою цінності для індивіда. Це проявляється у відхиленні від спільних форм діяльності, у наданні переваги індивідуальній роботі, в обмеженні контактів.

Якщо є говорити в загальному, аналіз отриманих за даними методиками показників свідчить про нормальний розподіл результатів за усіма особливостями та характеристиками. Так, зокрема, найбільша кількість досліджуваних характеризується нормальною комунікабельністю та достатньою терплячістю у спілкуванні з іншими. Крім того, більшості досліджуваних притаманний середній рівень розвитку емпатійних тенденцій та рівня розвитку вміння слухати. Варто також відмітити, що поряд з переважанням середнього рівня самоконтролю у спілкуванні, значна кількість досліджуваних отримала високі показники за даною характеристикою. Що ж стосується типу сприймання індивідом групи, то, як і варто було очікувати (враховуючи вище зазначені вікові особливості підліткового віку), переважаючим є колективістський тип, за якого спостерігається потреба підлітка у колективних, суспільно - корисних формах роботи.

Таким чином, ми можемо говорити про не лише про взаємодію, але й про взаємообумовленість отриманих показників, що необхідно враховувати у процесі педагогічного спілкування та роботи практичного психолога з учнями підліткового віку. Адже безпосередньо впливаючи на розвиток одного із зазначених факторів, ми опосередковано впливаємо на вдосконалення інших, що автоматично сприяє оптимізації процесу міжособистісної взаємодії та більш ефективному подоланню основних психологічних проблем та труднощів спілкування у підлітковому віці.

2.3 Профілактика і подолання психологічних проблем спілкування у підлітковому віці

Спілкування з ровесниками є необхідною умовою психологічного та с особистісного розвитку дитини, на всіх етапах онтогенезу, але воно виконує свою функцію лише тоді, коли у дитини одночасно є спілкування з „нормальним” (розумним, доброзичливим та морально - вихованим) дорослим. Саме у такому спілкуванні відбувається перевірка та розуміння тих цінностей, які формуються в середовищі ровесників.

Проте, як показує аналіз сучасного педагогічного процесу, потреба учнів підліткового віку у сприятливому та довірливому спілкуванні з дорослими у школі дуже часто не задовольняється. Ця обставина призводить до формування підвищеної тривожності, розвиту почуття невпевненості у собі, зв'язаного з неадекватною нестійкою самооцінкою, зі складностями в особистісному розвитку, встановленні міжособистісних контактів, заважає орієнтації у життєвих ситуаціях тощо.

У школі ніхто не займається спеціальною організацією діяльності спілкування. Ця важлива умова для розвитку особистості не враховується: як у кого з підлітків воно складеться або не складеться - дорослих мало хвилює, головне, щоб діти вчили уроки. Тому перед психологом постає важливе завдання: спеціально організувати провідну для підліткового віку діяльність, створити всередині цієї діяльності атмосферу співпраці, взаємної довіри дітей один з одним, дітей та дорослих [7].

Для того, щоб оволодіти наукою спілкування, необхідно вчитися правильно спілкуватися, що можливо при використанні активних методів навчання, які на сьогоднішній день вкрай необхідні у школі. Активні методи навчання дозволяють створити обстановку довіри, турботливого та уважного ставлення один до одного. Це, у свою чергу, дає можливість відрефлексувати, осмислити себе у ситуації спілкування, що є необхідною умовою для будь - якої навчальної роботи.

Психолог, яким би методом не користувався, обов'язково залишає слід у тій групі або особистості, з якими він працював. Потрібно погодитись із А.А.Петровською, яка говорить, що „...одна справа, коли зміна виступає як мимовільний, непланований наслідок і психолог намагається його врахувати. Інша справа методи, прямо орієнтовані на втручання та розвиток групи чи особистості з метою здійснити планований вплив та складає суть активних методів роботи практичного психолога, які реалізуються, перш за все, у розливальних програмах для роботи з дітьми різного віку” [20, с.104].

Активні методи передбачають не тільки серйозну розробку психологічного змісту роботи з дітьми різного віку, але й глибоке обґрунтування форми її здійснення.

Так, наприклад, у роботі з підлітками найбільш ефективною є групова форма проведення розливальних програм.

Орієнтовні заняття по профілактиці та подоланню проблем і труднощів у спілкуванні.

Тема: Перешкоди у спілкуванні.

Заняття 1 (2 години). Зворотній зв'язок у між особистісному контакті.

Мета: навчитися співвідносити характер зворотного зв'язку із змістом повідомлення, емоціями, почуттями.

Хід роботи.

Вправа.

Ведучий пропонує:

а) привітатися, виразивши на обличчі повагу, насмішку, агресивність, зневагу, співучасть, радість, скорботу тощо.

б) сказати фразу, зображаючи на обличчі ті ж стани, добавивши жести та рухи.

Обговорення.

Чи достатні Ваші моливості для вираження своїх почуттів? Які почуття, які виникають в контакті, ми часто намагаємось приховати від партнера по спілкуванню?

Інформація для психолога.

У результаті обговорення проявляються причини невідповідності почуттів дійсних (тих, які переживаються) тим, які людина виражає у спілкуванні. Дати назву цьому феномену (безособова комунікація або спілкування за допомогою масок). Обговорити „маски”, які відповідають та не відповідають ситуації (у школі, компанії, сім'ї тощо). Дуже важливо обговорити вплив безособового спілкування на особистісну структуру людини.

Заняття 2. „Маски” у спілкуванні.

Мета6 усвідомлення своїх індивідуальних способів втечі від щирого, відкритого спілкування.

Хід роботи.

Вправа.

Ведучий пропонує учасникам на вибір картки, де задані маски:

1) байдужості;

2) прохолодної ввічливості;

3) високомірної неприступності;

4) агресивності („спробуй не виконати моє бажання”);

5) послуху;

6) штучної доброзичливості або співчуття;

7) простодушної веселості.

Тепер учасники по черзі повинні продемонструвати свою „маску”.

Варіант 1. Кожному учаснику потрібно згадати або придумати ситуацію, яка допомогла б зобразити маску та продемонструвати її всім.

Варіант 2. Кожен учасник повинен вибрати собі партнерів та інсценувати без слів або зі словами ситуацію, яка відповідає „масці”, інсценування завершується „живою фотографією”: маску потрібно втримувати на обличчі не менше двох хвилин.

Інформація для психолога.

Варіант 2 є більш доцільним, оскільки знижує тривожність та деяку штучність завдання. Після заняття можна дати домашнє завдання: у зошиті для самоаналізу виписати, якими „масками” ви найчастіше користуєтеся в житті і чим вони допомагають та чим заважають у спілкуванні.

Заняття 3. (1 година). Викривлення інформації у спілкуванні.

Мета: показати, як заважає спілкуванню викривлення інформації.

Вправа.

Ведучий пропонує згадати учасникам згадати знайомі вправи „Дзеркало” та „Зіпсутий телефон”.

Обговорення.

Намагатися у вільній бесіді виявити причини викривлення інформації у спілкуванні. Які думки, почуття, бажання з'явились, як змінюють інформацію стать, взаємини, гіперзначимість ситуації, хворобливе самолюбство, ставлення до тактильних відчуттів, особливості віку та інше. З усіх причин викривлення інформації, виявлених у бесіді, вибрати ті, які найчастіше зустрічаються.

Заняття 4. (2 години). Вплив вроджених факторів на стиль спілкування.

Мета: навчитися розуміти, який темперамент у людини, що можна очікувати від людей того чи іншого темпераменту, розрізняти форму комунікації, агресію та емоційний „сплеск”.

Хід роботи.

Вправа.

Ведучий пропонує абстрактну ситуацію, наприклад: „Ви поспішаєте на зустріч. Вас обрискує автомобіль, який проїхав поряд.” Як Ви поведете себе у подібній ситуації? Записати на листочок свої реакції (вербальні та невербальні) та перші фрази, які б Ви проголосили. Потім всі зачитують свої листочки та діляться на 4 групи за схожістю реакцій.

Обговорення.

Які реакції характерні в більшій мірі для кожного з чотирьох типів темпераменту? Які почуття викликають ці реакції у людей іншого темпераменту? Які наслідки у взаємодії можуть бути, якщо не враховувати ці фактори? Конструктивні та деструктивні форми взаємодії людей різного темпераменту.

Інформація для психолога.

Висновків краще не робити, опасаючись встановлених стереотипів.

Загалом, не мало важливо відмітити труднощі, зв'язані з особистістю психолога: лише високо - моральний рівень та особистісна зрілість психолога здатні створити грунт для розвитку особистості та індивідуальності учнів; лише високий професіоналізм психолога дозволить його не нав'язувати дитині своїх поглядів, не намагатися (хоча б довільно) виховати дитину за своїм образом та зразком, а сприяти розвитку психологічних утворень, які забезпечують виникнення та укріплення власних поглядів, думок, оцінок, переживань, ставлень та прагнень підлітка.

Висновки

Значення спілкування в житті підлітків величезне і продовжує зростати, від нього все в більшій мірі залежать успішність їхньої діяльності, активність у суспільному житті і, нарешті, особисте благополуччя кожного.

Спілкування - основа міжособистісних взаємин, які є найбільш пріоритетним видом спілкування у підлітків.

Відмічено, що у підлітковому віці проявляється більш гостра необхідність у міжособистісному спілкуванні. Спілкування стає самоціллю, в якій підлітки реалізують свої інтереси, формують уявлення про себе та про оточуючий світ.

Основною тенденцією підліткового віку є переорієнтація на спілкування з ровесниками. Для підліткового віку характерним є створення власної думки на основі порівняння своєї думки з думками ровесників. Цінним для підлітка є включеність у сам процес спілкування. Саме в ньому підліток реалізує себе як особистість, формує судження про себе та оточуючий світ.

Труднощі у спілкуванні пов'язані також із проблемами з батьками, зумовлені, головним чином, нерозумінням (деякі батьки не встигають за змінами, які стрімко відбуваються з їхніми дітьми). З однієї сторони, дитина прив'язана до своїх батьків та чекає від них розуміння, з іншої сторони вона претендує на більшу самостійність у вирішенні деяких справ та проблем.

Тож, однією з головних особливостей підліткового віку є зміна значимих осіб та перебудова взаємин з дорослими. Однією з найголовніших потреб перехідного віку стає потреба у звільнені від контролю та опіки батьків, вчителів, дорослих взагалі, а також від встановлений ними правил та порядку. Причина цього криється, перш за все, у психології дорослих, які не бажають помічати зміни внутрішнього світку підлітка. Поспіх, невміння та небажання вислухати та зрозуміти, спробувати поглянути на проблему очима іншого - ось що в першу чергу створює психологічні бар'єри та проблеми у спілкуванні з підлітками, що особливо проявляється в процесі педагогічного спілкування в системі „учень - вчитель”.

В результаті проведення емпіричного дослідження, ми спробували визначити основні причини, які впливають на виникнення труднощів та проблем у спілкуванні в підлітковому віці.

Аналізуючи причини труднощів у педагогічному спілкуванні, можна зробити висновок, що однією з них можуть виступати індивідуально - психологічні особливості спілкування, які, у свою чергу, включають інтелектуальні, вольові, особистісні.

Крім того, враховуючи дані цього дослідження, ми можемо зробити висновок про причини виникнення труднощів та бар'єрів у спілкуванні в підлітковому віці, які пов'язані з тим, що поряд із високим рівнем потреби у спілкуванні переважну більшість досліджуваних характеризують середній рівень комунікабельності, вміння слухати, розвитку емпатійних тенденцій та здатності до самоконтролю у спілкуванні, що свідчить про недостатньо високий рівень сформованості вміння спілкуватися, проявляти такі якості як співчутливість, щирість, довіра один до одного.

Отже, як виявилося, причиною виникнення труднощів та бар'єрів спілкування в учнів підліткового віку є також неможливість школяра реалізувати і задовольнити власні соціальні потреби, прагнення до самовираження через задоволення цих потреб, можлива дезадаптація через неспроможність чи небажання вчителя або батьків стати на допомогу підлітку у реалізації ним потреби в схваленні, самоствердженні, рівності у взаєминах, довірі, дорослості, спілкуванні на суб'єкт - суб'єктній основі.

У зв'язку з цим особливо актуальною стає робота практичного психолога по профілактиці та подоланні основних труднощів та проблем і спілкуванні у підлітковому віці, яка передбачає створення оптимальних психологічних та педагогічних умов, які б забезпечили повноцінне переживання підлітками даного вікового періоду і тим самим сприяло б реалізації їх індивідуальних творчих потенцій.

Подолання вище зазначених проблем забезпечить повноцінний розвиток відповідного вікового періоду та підготовить, тим самим, дитину до переходу на наступну вікову сходинку, дозволить сформуватися необхідним для цього психологічним новоутворенням.

Список використаної літератури

1. Ананьєв Б.Г. О проблемах современного человекознания. - СПб.: Питер, 2001. - 272с.

2. Андреев А.Н., Мдивани М.О., Рыжонкин Ю.Я. Методика измерения коммуникативной дистанции // Вопр. псих. - 1987. - №1.

3. Байярд Р.Т. Байярд Д. "Ваш беспокойный подросток". Практическое руководство для отчаявшихся родителей. - М.Просвещение,1991.

4. Бодалёв А.А. "Личность и общение": Избранные труды. М, 1983.

5. Божович Л.И. Избранные психологические труды, М., 1995.

6. Грехнев В. С. "Культура педагогического общения", -М.Просвещение,1990.

7. Грецов А.Г.Тренинг общения для подростков. - СПб.: Питре, 2008.

8. Григорьева Т.Г., Линская Л.3., УсольцеваТ.П. "Основы конструктивного общения. "Методическое пособие для преподавателей"-Новосибирск: Издательство Новосибирского университета, М, Совершенство. - 1997.

9. Григорьева Т. Г. "Основы конструктивного общения. Практикум.- Новосибирск, издательство Новосибирского университета, 1997.

10. Добрович А.Б. Воспитателю о психологии и психогигиене общения, - М.: Просвещение, 1987.

11. Дубровина И.В. Рабочая книга школьного психолога. М., 1995.

12. Заброцький М.М.основи вікової психології.Навч. посб. - Тернопіль.:Навчальна книга - Богдан, 2006.

13. Зимняя И.А. "Педагогическая психология". Учебное пособие. Ростов на Дону: Издательство "Феникс ",1997.

14. Казнова Г.В. "Взаимосвязь общественно-полезной деятельности и общения подростков " Вопросы психологии. 1983, №3, стр. 40-45.

15. Клюева Н.В., Касаткина Ю.В. "Учим детей общению. Характер, коммуникабелъность". Популярное пособие для родителей и педагогов - Ярославль, Академия развития, 1996.

16. Коломинский Я. Л. Психология общения. М., «Знание», 1974.

17. Кон И.С. Психология старшеклассника. - М.: Просвещение, 1982.

18. Кроник А.А., Кроник Е.А. Диагностика удовлетворенности в отношениях // Вопр. псих. - 1989 г. - №5.

19. Кутішенко В.П.Вікова та педагогічна психологія (курс лекцій): Навч. Посіб. - К.: Центр навчальної літератури, 2005.

20. Лисина М.И. "Проблемы общей, возрастной и педагогической психологии", М, 1978.

21. М'ясоїд П.А.Загальна психологія: Навч. Посіб. - 5-те вид, стер. - К.:Вища школа, 2006. - 487с.

22. Мнацанакан Л.И. Личность и оценочные способности старшеклассников: Кн. для учителя. - М: Просвещение, 1991.

23. Новые исследования в психологии и возрастной физиологии. №2 (6) / АПН СССР; Редкол: Петровский А.В. (отв. ред.) и др. - М. : Педагогика, 1991.

24. Общая психология: Учеб. Для студентов пед. Ин - тов / Под ред.А.В.Петровского. - 3-е изд. - М., 1986.

25. Рабочая книга школьного психолога / Под,редакцией Дубровиной И.В., - М. Международная педагогическая академия, 1995.

26. Рогов Е.И.Настольная книга практического психолога: Учеб. Пособие: В.2 кн. - М.: Изд - во ВЛАДОС - ПРЕСС, 2003. - Кн. 2.: Работа психолога со взрослыми. Коррекционные приемы и упражнения. - 480 с.

27. Рогов Е.И.Настольная книга практического психолога: Учеб. Пособие: В.2 кн. - М.: Изд - во ВЛАДОС - ПРЕСС, 2003. - Кн. 1.: Система работы психолога с детьми разного возраста. - 384 с.

Размещено на Allbest.ru