Порівняння психіки тварин і людини

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки

Академія муніципального управління

Реферат

на тему: «Порівняння психіки тварин і людини»

Підготувала студентка

Ф-ту: Менеджмент

Групи ПС - 11

Тищенко Юлія

Київ - 2011

Зміст

І. Вступ

II. Основна частина: порівняння психіки тварин і людини

1. Пізнавальні процеси (відчуття, сприйняття, пам'ять, мова)

2. Навчання, мислення, інтелект

3. Мотивація і емоції

ІІІ. Висновок

Список літератури

І. Вступ

Поняття психіки; витоки психіки живих істот

Щоб почати порівняння психіки людини і тварин потрібно спочатку дати визначення цього поняття.

Психіка - сукупність душевних процесів і явищ (відчуття, сприйняття, емоції, пам'ять і т.п.); специфічний аспект життєдіяльності тварин і людини в їх взаємодії з навколишнім середовищем. Знаходиться в єдності з соматичними (тілесними) процесами і характеризується активністю, цілісністю, співвідношення з миром, розвитком, саморегуляцією, коммуникативностью, адаптацією і т. д.

З'являється на певному щаблі біологічної еволюції. Вища форма психіки - свідомість - властива людині.

Психіка - загальне поняття, що об'єднує багато суб'єктивні явища, досліджувані психологією як наукою. Є два різних філософських розуміння природи і прояву психіки: матеріалістичне і ідеалістіческое.Согласно перше розуміння психічні явища являють собою властивість високоорганізованої живої матерії самоврядування розвитком і самопізнання (рефлексія).

Відповідно до ідеалістичним розумінням психіки в світі існує ні одне, а два начала: матеріальне і ідеальное.Оні незалежні, вічні, що не зводиться і не виводяться один з друга.Взаімодействуя в розвитку, вони тим не менш розвиваються за своїми законам.На всіх щаблях свого розвитку ідеальне ототожнюється з психічним.

Відповідно до матеріалістичного розуміння психічні явища виникли в результаті тривалої біологічної еволюції живої матерії і в даний час являють собою вищий підсумок розвитку, досягнутий нею.

Вчені, які схильні до ідеалістичної філософії, представляють справу інакше. Згідно з їх думку психіка не є властивістю живої матерії і не є продукт її розвитку. Вона, як і матерія, існує вічно.

Також як у перетворенні з часом матеріального можна виділити нижчі і вищі форми (по тому таке перетворення називається розвитком), в еволюції ідеального (психічного) можна відзначити свої елементарні і найпростіші форми, визначити власні закони та рушійні сили розвитку.

У матеріалістичному розумінні психіка як би раптово з'являється на певному етапі розвитку живої матерії, і в цьому полягає слабкість матеріалістичної точки зору.

Разом з тим є безліч фактів , які виразно свідчать про залежність, що існує між мозковими та психологічними процесами, матеріальними та ідеальними станами.

Це говорить про міцних зв'язках, наявних між ідеальним і матеріальним.

Біологічні дослідження людського організму і тварин багаторазово продемонстрували, що людська фізіологія майже повністю подібна до такої у деяких видів тварин (наприклад, приматів). Разом з тим з точки зору розвитку природи людина є принципово новим у порівнянні з тваринним світом виглядом.

Унікальність людини як природного виду визначається його психічним пристроєм, що значно відрізняється від психіки тварин.

Людська свідомість і зумовлений ним феномен людської особистості не мають "аналогів" ні у одного з видів тварин навіть з найбільш розвиненим інтелектом. За влучним висловом М. Шелера, людина "не знає, що він таке і знає, що він цього не знає".

Особистість окремої людини складається з власне самого індивіда і його положення в суспільстві інших людей. Індивід є біологічне тіло, що виникає і розвивається за законами розвитку природи. Розвиток його психіки і що визначається їм соціальний статус людини залежать від законів розвитку суспільства. У свою чергу, суспільні закони зазвичай складаються як традиції у відносинах між людьми і мають тісний зв'язок з глибинами людської психіки.

Очевидно, що, пізнавши її пристрій, властиві їй причинно-наслідкові взаємозв'язки і обумовлені ними мотиви поведінки людей, можна навчитися успішно вирішувати багато психологічні та соціальні завдання у повсякденному житті.

Але чому ж інколи ми, люди, буваємо так так жорстокі і агресивні? Чому іноді людей, які не любили працювати руками, та й не вміли, тягне на дачу, ближче до свіжого повітря і тиші. І змінюються люди. А іінстінкт власності - одна з найбільш болісних для дітей людини. Дитина може бути добрим, не жадібним, але якщо у нього сильний цей інстинкт, він не може не віднімати у інших і не відстоювати те, що вважає своїм. Може бути, людина ще не зовсім відокремився від природи, і відповіді потрібно шукати у предків людей і у тварин, наших братів, так як ми всі вийшли з природи.

II. Основна частина: порівняння психіки тварин і людини

Історія порівняльних досліджень дала чимало прикладів того загального, що виявляється у психіці людини і тварин. Тенденція вибудовування фактів, здобутих у цих дослідженнях, така, що в них між людиною і тваринами з часом виявляється все більше схожості, так що тварини психологічно як би наступають на людину, відвойовуючи у нього привілеї одну за одною, а людина, навпаки, відступає, без особливого задоволення визнаючи в собі наявність вираженого тваринного і відсутність переважного розумного початку.

Приблизно до середини XVII ст. багато хто думав, що між людиною і тваринами немає нічого спільного ні в анатомо-фізіологічному пристрої, ні в поведінці, ні тим більше в походженні. Потім була визнана спільність механіки тіла, але була роз'єднаність психіки та поведінки (XVII-XVIII ст .).

У минулому столітті теорія еволюції Ч. Дарвіна хитким містком емоційної експресії перекрила психологічну та поведінкову прірву, століттями розділяла ці дві біологічних виду, і з тих пір почалися інтенсивні дослідження психіки людини і тварин.

Спочатку під впливом Дарвіна вони стосувалися емоцій і зовнішніх реакцій, потім перекинулися на практичне мислення.

На початку цього століття дослідників зацікавили індивідуальні відмінності у темпераменті серед тварин (І. П. Павлов), і, нарешті, останні кілька десятиліть XX в. виявилися пов'язаними з пошуками ідентичності в комунікації, групових формах поведінки та механізми научіння у людини і тварин.

Здавалося б, у психіці людини до теперішнього часу вже майже не залишилося нічого такого, чого не можна було б виявити у тварин. Насправді це не так. Але, перш ніж з'ясувати існуючі між людиною і тваринами принципові відмінності, необхідно відповісти на питання про те, для чого педагогу необхідно знати результати подібного роду досліджень.

Майже все, що є в психології і поведінці тварини, набувається ним одним із двох можливих шляхів: передається у спадок або засвоюється в стихійному процесі научіння. Те, що передається у спадщину, навчання і виховання не підлягає; те, що з'являється у тварини спонтанно, може виникнути і у людини без спеціального навчання і виховання. Це, отже, також не повинно викликати підвищеної турботи з боку педагогів.

Уважне вивчення психології та поведінки тварин, їх порівняння з психологією і поведінкою людини дозволяють встановити те, про що немає необхідності проявляти спеціальну турботу при навчанні та вихованні людей.

У людини крім успадкованого та стихійного прижиттєво купується досвіду є ще свідомо регульований, цілеспрямований процес психічного і поведінкового розвитку, пов'язаний з навчанням і вихованням. Якщо, вивчаючи людини і порівнюючи його з тваринами, ми виявляємо, що за наявності однакових анатомо-фізіологічних задатків людина у своєму психології і поведінці досягає більшого, ніж тварина, рівня розвитку, отже, це є результатом навчання, яким можна свідомо керувати через навчання і виховання. Таким чином, порівняльне психолого-поведінкове дослідження людини і тварин дозволяє більш правильно, науково обгрунтовано визначати зміст і методи навчання та виховання дітей.

Перша відмінність будь-якої діяльності тварин від діяльності людини полягає в тому, що вона є діяльністю безпосередньо біологічної. Інакше кажучи, діяльність тваринного можлива лише по відношенню до предмету, життєвої біологічної потреби, завжди залишаючись у межах їхніх інстинктивних, біологічних відносин до природи. Це загальний закон. У зв'язку з цим і можливості психічного відображення тваринами навколишнього їх дійсності також є принципово обмеженими, тому що включають лише сторони і властивості предметів, пов'язані із задоволенням їх біологічних потреб.

Тому у тварин на противагу людині не існує стійкого об'єктивно предметного відображення дійсності. Таким чином, для тварини будь-який предмет навколишньої дійсності завжди виступає невіддільне від його інстинктивної потреби.

Ще одна особливість, яка відрізняє свідому діяльність людини від поведінки тварини, полягає в тому, що переважна більшість знань і умінь людини формуються шляхом засвоєння загальнолюдського досвіду, накопиченого в суспільної історії і передається в навчанні. Тобто переважна більшість знань, умінь і прийомів поведінки, якими володіє людина, не є результатом його власного досвіду, а отримується засвоєнням суспільно-історичного досвіду поколінь, що докорінно відрізняє свідому діяльність людини від поведінки тварини.

порівняння психіка тварина людина

1. Пізнавальні процеси (відчуття, сприйняття, пам'ять, мова)

Як людина, так і тварини мають спільні вродженими елементарними здібностями пізнавального характеру, які дозволяють їм сприймати світ у вигляді елементарних відчуттів (у високорозвинених тварин - і у вигляді образів), запам'ятовувати інформацію.

Всі основні види відчуттів: зір, слух, дотик, нюх, смак, шкірна чутливість і ін - з народження присутні у людини і тварин. Їх функціонування забезпечується наявністю відповідних аналізаторів.

Але сприйняття і пам'ять розвиненої людини відрізняються від аналогічних функцій у тварин і новонароджених немовлят. Ці відмінності проходять відразу по декількох лініях.

По-перше, у людини в порівнянні з тваринами відповідні пізнавальні процеси володіють особливими якостями: сприйняття - предметністю, константності, свідомістю, а пам'ять - довільністю і опосередкування (застосування людиною спеціальних , культурно вироблених засобів запам'ятовування, зберігання та відтворення інформації). Саме ці якості набуваються людиною за життя і розвиваються далі завдяки навчанню.

По-друге, пам'ять тварин в порівнянні з людиною обмежена.

Вони можуть користуватися у своєму житті тільки тією інформацією, якої набувають самі. Наступним поколінням собі подібних істот вони передають лише те, що якось закріпилося спадково і відбилося в генотипі. Решта набутих досвід при догляді тварини з життя виявляється безповоротно втраченим для майбутніх поколінь.

Інакше йде справа у людини. Його пам'ять практично безмежна. Він може запам'ятовувати, зберігати і відтворювати теоретично нескінченна кількість інформації завдяки тому, що йому самому немає необхідності всю цю інформацію постійно пам'ятати і тримати у своїй голові. Для цього люди винайшли знакові системи та засоби для запису інформації. Вони можуть не тільки записувати і зберігати її, але також передавати з покоління в покоління через предмети матеріальної та духовної культури, навчання користуванню відповідними знаковими системами та засобами.

Будь-яка група, для того щоб вижити, повинна володіти засобом, яке дозволяло б її членам спілкуватися між собою, спрямовувати та координувати дії кожного з них.

Майже у всіх видів тварин є способи передачі інформації, за допомогою яких кожна особина може повідомляти інших представників свого виду про небезпеку, привертати увагу потенційного шлюбного партнера або забороняти проникнення на свою територію. Ці сигнали, однак, завжди пов'язані з тією або іншою поточною ситуацією. Мабуть, ні одна тварина, крім людини, не здатна передавати інформацію, що не відноситься до даного моменту. Тільки людські істоти можуть за допомогою слів повертатися в минуле, роблячи доступним пізнання давніх подій, а також повідомляти заздалегідь про деякі події або дії, відбудуться наступного, або необхідних кроків для їх здійснення.

Дослідники ще не дійшли єдиної думки про те, в який саме момент виник мову. Деякі автори вважають, що це відбулося дуже давно, можливо 2 млн. років тому, в епоху, коли Нотo habilis виготовляв свої перші знаряддя. Різноманітність цих знарядь і передача відповідних навичок були б неможливі без мови.

Особливості взаємовідносин тварин один з одним і визначають особливості їх «мови». Як відомо, спілкування тварин нерідко виражається в тому, що одна тварина впливає на інших за допомогою звуків. Чи маємо ми в цьому випадку процес, схожий на мовне спілкування людини? Деякий зовнішню схожість між ними безсумнівно існує.

Внутрішньо ж ці процеси докорінно різні. Людина висловлює у своїй промові деякий об'єктивний зміст і відповідає на звернену до нього мова не просто як на звук, а як на відображену в мові реальність.

Голосове спілкування тварин в корені відрізняється від неї. Легко довести, що тварина відповідає на голос родича незалежно від того, що відбиває цей ключовий сигнал: він має для нього лише певний біологічний сенс. Або, наприклад, у птахів, що живуть зграями, існують специфічні крики, що попереджають про небезпеку зграю. Ці крики відтворюються птахом кожного разу, коли вона чимось налякана. При цьому зовсім байдуже, що діє в даному випадку на птаха: один і той же крик сигналізує і про появу людини, і про появу хижої тварини і просто про який-небудь незвичайному шумі.

Отже, ці крики пов'язані з тими чи іншими явищами дійсності, схожістю об'єктивного ставлення до них тварини.

Інакше кажучи, згадані крики тварин позбавлені сталого об'єктивного предметного значення. Тобто спілкування тварин і за своїм змістом і за характером здійснюють його конкретних процесів також повністю залишається в межах їх інстинктивної діяльності.

2. Навчання, мислення, інтелект

Не менш важливі відмінності виявляються в мисленні людини і тварин. Обидва названих види живих істот мало не з народження мають потенційну здатність до вирішення елементарних практичних завдань у наочно-дієвому плані. Однак вже на наступних двох ступенях розвитку інтелекту - у наочно-образному і словесно-логічному мисленні - між ними виявляються разючі відмінності.

Тільки вищі тварини, ймовірно, можуть оперувати образами, причому це до цих пір в науці залишається спірним. У людини ця здатність виявляється з дво-та трирічного віку. Що ж до словесно-логічного мислення, то у тварин немає і найменших ознак цього типу інтелекту, тому що ні логіка, ні значення слів (поняття) їм не доступні.

Вчених також давно хвилювало питання, чи здатні тварини чому-небудь навчитися. У 1912 році Єркс намагався з'ясувати, на якому щаблі еволюції тваринного світу з'являється ця споcобность чогось навчаться.

Її зачатки з безсумнівністю виявлялися вже у дощового черв'яка.

Дійсно, Єркс зумів навчити деяких особин повертати направо в Т-подібному лабіринті. Щоб досягти такого результату, треба було більше 150 проб, в яких черв'як, якщо він повертав ліворуч, натикався на сітку, яка перебувала під струмом. Тим не менш, було доведено, що проста нервова система цих тварин може накопичувати інформацію, здатну змінювати їх поведінку.

У вищих ссавців, головним чином у мавп в людину, завдяки високому рівню розвитку головного мозку з'являються нові здібності, що дозволяють вирішувати завдання без попередніх пробних маніпуляцій.

Очевидно, найбільш далеко просунулися в процесі еволюції мавпи і, зрозуміло, людина змогли виробити цю здатність вловлювати зв'язок між різними елементами ситуації і виводити з неї правильне рішення шляхом умовиводів, не вдаючись до пробним дій, виробленим навмання, умовиводи використовуються в найрізноманітніших ситуаціях повсякденного життя, чи йде мова про виконання якої-небудь завдання, про переміщення з одного місця в інше або про отримання і осмисленні інформації, що виходить від середовища, в якому живе індивід.

У хребетних, що стоять на вершині еволюційної сходи, зокрема у приматів, виникають нові форми індивідуально-мінливого поведінки, які з повною підставою можуть бути позначені як "розумну" поведінку.

Таким чином, на вищих етапах еволюції починають формуватися особливо складні види поведінки зі складною структурою, що включає:

- орієнтовно дослідну діяльність, що приводить до формування схеми рішення задачі;

- формування пластично мінливих програм поведінки, спрямованих до досягнення мети;

- звірення виконаних дій з початковим наміром. Характерним для такої будови складної діяльності є її саморегулюючий характер: якщо дія призводить до потрібного ефекту, воно припиняється, якщо воно не призводить до потрібного ефекту - в мозок тварини надходять відповідні сигнали і спроби вирішити задачу починаються знову.

Систематичні дослідження інтелектуального поведінки вищих тварин (мавп) були розпочаті відомим німецьким психологом В. Келлером. Для вивчення цієї форми поведінки Келлер ставив мавп в складні умови, коли безпосереднє досягнення мети було неможливо.

Мавпа повинна була або використовувати обхідний шлях, щоб отримати приманку, або використовувати для цієї мети спеціальні гармати.

Так , наприклад, мавпу поміщали у велику клітку, поряд з якою клали принаду на такій відстані, щоб мавпа не могла до неї дотягнутися. Дістати її вона могла, лише використавши обхідний шлях через двері, розташовану в задній стіні клітини.

Дослідження, проведені Келлером, дозволяли спостерігати таку картину. Спочатку мавпа безуспішно намагалася безпосередньо дістати приманку: тягнулася до неї або стрибала. Потім вона кидала ці безуспішні спроби, і наставав період, коли мавпа нерухомо сиділа і лише розглядала ситуацію, що супроводжувалося відповідними рухами очей, до тих пір, поки не приходила до правильного вирішення завдання. Характерно, що рішення задачі переміщувалося з періоду безпосередніх проб в період попереднього спробі спостереження, і рух мавпи ставало лише виконанням раніше виробленого «плану рішення».

Дуже складно пояснити, як тварина приходить до інтелектуального вирішення завдання, і процес цей трактується різними дослідниками по-різному. Одні вважають за можливе зблизити ці форми поведінки мавпи з людським інтелектом і розглядають їх як прояв творчого осяяння. Австрійський психолог К. Вюлер вважає, що використання знарядь мавпами слід розглядати як результат перенесення колишнього досвіду (мавпам, що живуть на деревах, доводилося притягати до себе плоди за гілки). З точки зору сучасних дослідників, основу інтелектуального поведінки становить відображення складних відносин між окремими предметами. Тварини здатні вловити відносини між предметами і передбачити результат даної ситуації. І.П. Павлов, який проводив спостереження над поведінкою мавп, називав інтелектуальне поведінку мавп «ручним мисленням».

Отже, інтелектуальний поведінку, яка властиво вищим ссавців і досягає особливо високого розвитку у людиноподібних мавп, являє собою ту верхню межу розвитку психіки, за якою починається історія розвитку психіки вже зовсім іншого, нового типу, властивої тільки людині, - історія розвитку людської свідомості. Передісторію людської свідомості складає, як ми бачили, тривалий і складний процес розвитку психіки тварин. Якщо окинути єдиним поглядом цей шлях, то чітко виступають його основні стадії та керуючі їм закономірності.

Розвиток психіки тварин відбувається в процесі їхньої біологічної еволюції і підпорядковане загальним законам цього процесу. Кожна нова ступінь психічного розвитку у своїй основі викликана переходом до нових зовнішніх умов існування тварин і новим кроком в ускладненні їх фізичної організації.

3. Мотивація і емоції

Більш складним є питання про порівняння прояви емоцій у тварин і людини. Труднощі його рішення полягає в тому, що первинні емоції, що є у людини і тварин, мають вроджений характер. Обидва види живих істот, мабуть, їх однаково відчувають, одноманітно ведуть себе у відповідних емоціогенних ситуаціях. У вищих тварин - антропоїдів - і людину є багато спільного і в зовнішніх способи вираження емоцій. У них же можна спостерігати щось подібне настроїв людини, її афектів і стресів.

Ось один досить цікавий приклад. Демонстрація оскал - широке розповсюдження у хребетних інстинктивна програма. Її мета - попередити при зустрічі з ким-небудь, що ви озброєні і готові за себе постояти. Примати дуже широко користуються нею при контактах.

Людина теж скалить зуби при сильному страху або гніві. Опинитися адресатом такої демонстрації неприємно і зовсім не хочеться. Але у програми показу зубів є ще два куди більш м'яких варіанту. Перший - запобігливий усмішка. Так посміхається людина, вступаючи в контакт з тим, кого боїться. Другий - це широка посмішка. Так посміхається іншому спокійний, упевнений у собі людина. По суті, він теж показує вам, що озброєний і готовий за себе постояти і у вашому поблажливість не потребує. Але ця форма демонстрації настільки м'яка, що не тільки не викликає у вас страху, а навпаки, діє привітно і умиротворює. Ми відчуваємо: "Ось, мабуть, хороша людина, йому від мене нічого не треба, мені від нього теж, але якщо б він мені потрібен, ми б легко вступили в контакт". Давно помічено: коли людина, все життя прожив при тоталітарному режимі, потрапляє в країну, де люди почувають себе вільно, його спочатку дивує, чому навколишні весь час посміхаються один одному і йому теж.

Мандрівник, який звик, що навколо ніхто не усміхається , а якщо і посміхається, то запобігливо, у перші дні думає, що від нього чогось хочуть.

Ви помічали, напевно, не раз, як схильний до авторитарності начальник, вбачаючи в залі наради усміхнених один одному підлеглих, приходить в хвилювання і вимагає припинити посміхатися. По-перше, начальник звик, що йому під час зустрічі співробітники посміхаються інший посмішкою - запобігливий. По-друге, коли начальник підсвідомо відчуває, що серед підлеглих є люди, які почувають себе вільно, він насторожується: "Вільні від кого? Від начальника? Не бояться? Значить, не поважають? Я цього не заслужив!"

Разом з тим у людини є вищі моральні почуття, яких немає у тварин. Вони, на відміну від елементарних емоцій, виховуються і змінюються під впливом соціальних умов.

Багато зусиль і часу вчені витратили на те, щоб розібратися в питанні про спільність і відмінності в мотивації поведінки людей і тварин. У тих і інших, без сумніву, є чимало загальних, чисто органічних потреб, і в цьому відношенні важко виявити скільки-небудь помітні мотиваційні відмінності між твариною і людиною.

Є також ряд потреб, щодо яких питання про принципових відмінностей між людиною і тваринами видається однозначно і безумовно нерозв'язних, тобто спірним. Це - потреби в спілкуванні (контактах c собі подібними та іншими живими істотами), альтруїзмі, домінуванні (мотив влади), агресивності. Їх елементарні ознаки можна спостерігати у тварин, і остаточно до цих пір не відомо, вони передаються людині у спадок або здобуваються їм у результаті соціалізації.

У людини є і специфічні соціальні потреби, близькі аналоги яких не можна знайти ні у одного з тварин. Це - духовні потреби, потреби, що мають морально-ціннісну основу, творчі потреби, потреба у самовдосконаленні, естетичні і ряд інших потреб.

Одну з головних проблем психології складає з'ясування питання про те, які з потреб у людини є провідними у детермінації поведінки, які - підлеглими.

III. Висновок

Отже, людина, у своїх психологічних якостях та формах поведінки представляється соціально-природним істотою, частково схожим, частково відмінним від тварин. У житті його природне і соціальне початку співіснують, поєднуються, інколи конкурують один з одним. У розумінні справжньої детермінації людської поведінки необхідно, ймовірно, взяти до уваги в те й інше.

До цих пір у своїх політичних, економічних, психологічних та педагогічних уявленнях про людину ми переважно враховували соціальне початок, а людина, як показала життєва практика, навіть у відносно спокійні часи історії не переставав бути почасти твариною, тобто біологічним істотою не тільки в сенсі органічних потреб, але й у своїй поведінці. Основна наукова помилка марксистсько-ленінського вчення у розумінні природи людини полягала, мабуть, те, що в соціальних плани перебудови суспільства в розрахунок приймалося тільки вище, духовне начало в людині і ігнорувалося його тваринне походження.

Список літератури:

1. “Хрестоматія по зоопсихологии та порівняльній психології” під редакцией М.М. Мєшкової, Е.Ю. Федорович М 1998 р.,

2. “Хрестоматія по психології” під редакцією А.В. Петровського м.,1977 р.

3. “Психологія ” В.І. Крутецкий М 1982 р.,

4. “Енциклопедичний словник юного натураліста” О.Г. Рогожкін М.,1981 р.

5. “Загальна психологія ” Нємов М 1 “Хрестоматія по психології” під редакцією А.В. Петровського. М.,

6. Просвітництво 1977 р. З - 91 1 “Хрестоматія по психології” під редакцією А.В. Петровського. М.,

7. Просвітництво 1977 р. З - 96 1 “Хрестоматія по психології” під редакцією А.В. Петровського. М., Просвітництво 1977 р. З - 85

Размещено на Allbest.ru