Психологія судді. Психологічні властивості особистості

Размещено на http://www.allbest.ru/

17

Размещено на http://www.allbest.ru/

План

1. Психологічні властивості особистості

2. Правова психологія

3. Психологія судді

Список використаних джерел

1. Психологічні властивості особистості

Психічними властивостями особистості називають найбільш суттєві і стійкі індивідуально-психологічні особливості людини. До них належать спрямованість особистості, її темперамент, характер і здібності.

Темперамент -- характеристика індивіда щодо динамічних особливостей його психічної діяльності (темпу, ритму, інтенсивності психічних процесів і станів).

Наукові дослідження засвідчили, що темперамент людини обумовлений її біологічними (фізіологічними) особливостями. Академік, лауреат Нобелівської премії І. Павлов експериментально встановив, що темперамент залежить від особливостей вищої нервової діяльності, основних процесів -- збудження і гальмування -- і від їх співвідношення. Він довів, що процеси збудження і гальмування у різних людей можуть відрізнятися за силою, рухомістю, врівноваженістю.

Однією з властивостей темпераменту є екстраверсія--інтроверсія. Поняття екстраверсія--інтроверсія були введені швейцарським психологом К. Юнгом для означення двох протилежних психологічних типів особистості. В основі цього поділу лежить спрямованість особистості або на світ зовнішніх об'єктів, або на явища власного суб'єктивного світу.

Екстраверт -- психологічний тип людей, психіка яких спрямована на предмети і явища навколишнього світу. Екстравертам властиві імпульсивність, товариськість, гнучкість поведінки, ініціативність. Вони легко входять у контакт із новими людьми, швидко адаптуються в незнайомій обстановці.

Інтроверт -- психологічний тип людей, психіка яких спрямована всередину, у свій власний внутрішній світ, котрому вони надають вищу цінність. Для інтроверта характерні замкнутість, схильність до самоаналізу, ускладнення в контактуванні з іншими людьми. Він почуває себе комфортно, коли знаходиться наодинці зі своїми думками, переживаннями.

Психологічна характеристика типів темпераменту:

Сангвінік -- це живий, рухливий, гарячий, дуже продуктивний тип людини, але лише тоді, коли в неї багато цікавої справи, тобто постійне збудження. Вона швидко реагує на зовнішні подразники і прагне зміни вражень. Невдачі і неприємності переживає порівняно легко. Настрої сангвініка мінливі, але переважає серед них почуття душевної рівноваги, благополуччя. Товариський, володіє різноманітністю і багатством міміки, швидким темпом мови.

Холерик -- як правило, поривчастий, швидкий, нетерплячий. Відрізняється високою реактивністю і активністю. Швидкий психічний темп переживань. Реактивність переважає над активністю. Тому він винятково пристрасний в роботі, але нерідко неврівноважений, схильний до різкої зміни настроїв, емоційних спалахів, при недостатній вихованості -- запальний і різкий. Дуже товариський; мова швидка, енергійна, супроводжується яскравою мімікою і жестами.

Флегматик -- це людина на вигляд спокійна і врівноважена, повільна і неповоротка, незворушна. Зовні почуття, настрої, як правило, стійкі, емоції свої виражає у виняткових випадках. Довго приймає рішення, але проявляє наполегливість в його виконанні. Взявшись за будь-яку справу, доводить її до кінця. Важко змінює один вид діяльності на інший, відчуває складності в адаптації до нової обстановки. У спілкуванні вибірковий, мова зважена, емоції скупі. І. Павлов називав флегматиків “трударями життя”.

Меланхоліком називають людину, схильну до глибоких переживань, болісно чутливу, з пониженою активністю, з нестійкою увагою. Меланхолік уразливий, недовірливий, болісно реагує на найменші образи, замкнутий. Як вважав І. Павлов, він чи не найнещасніший серед інших людей. Для меланхоліка кожне явище життя стає гальмівним його агентом, він ні в що не вірить, ні на що не сподівається, в усьому бачить і очікує погане, небезпечне. За неблагополучних обставин у меланхоліка може розвинутися відчуженість. У контакт із іншими людьми входить дуже вибірково. Мова в'яла, міміка і жести часто відсутні.

Характер -- це інтегральна (єдина ціла) властивість, яка включає найрізноманітніші психічні явища особистості.

Характер особистості ніби накладає певний відбиток на її поведінку, на її стосунки з іншими людьми. Він визначає склад особистості, визначеність людини як суб'єкта діяльності, спілкування, пізнання.

“Риси характеру, -- писав С. Рубінштейн, -- це ті суттєві властивості людини, з яких із певною логікою і внутрішньою послідовністю випливає одна лінія поведінки, одні вчинки і якими виключаються як не сумісні з ними, протилежні їм, інші”.

Щодо характеру, то йому притаманні лише ті властивості (риси, якості), котрі виражають ставлення людини до основних аспектів життя і діяльності. Характер може проявитися як в цілях, які людина ставить собі, так і в засобах і способах, якими вона прагне досягти їх. При цьому виділяють:

* ставлення людини до суспільства, навколишнього світу і до окремих людей (чуйність, гуманність, агресивність, альтруїзм чи асоціальність і т. д.);

* ставлення до діяльності (працелюбство, активність, ініціативність, діловитість, організованість чи антиподи цих рис);

* ставлення до речей (акуратність -- неохайність, бережливість -- марнотратство, сумлінність -- халатність та ін.);

* ставлення до самого себе (скромність -- пихатість, самокритичність -- некритичність тощо).

Таким чином, у психології під характером розуміється сукупність особливостей (рис) людини, котрі складаються і проявляються в діяльності та спілкуванні і визначають своєрідність її поведінки в певних життєвих ситуаціях.

Відповідно, в характері людини завжди можна виділити:

* інтелектуальні риси: допитливість, кмітливість, критичність розуму, глибина думок та ін. Їхній високий розвиток багато в чому визначає відповідне ставлення людини до навколишньої дійсності (принциповість, упевненість, самостійність і т. п.);

* емоційні риси: рвучкість, уразливість, гарячковість, байдужість та ін. Ці риси характеру також відіграють велику роль у житті людини. Річ у тім, що її ставлення до світу, діяльності, речей, інших людей і до себе завжди переживається, тобто виражається в почуттях і емоціях;

* вольові риси: цілеспрямованість, рішучість, наполегливість, самовладання та ін. Вольові риси є складовими характеру, його твердістю. Від Аристотеля йде ототожнення характеру з вольовими рисами особистості, тобто характер поділяється на сильний і слабкий залежно від прояву вольових рис. Виражаючи своє ставлення до будь-чого чи будь-кого, людина здійснює певні дії і вчинки, котрі потребують вольових зусиль.

Здібності -- психічна властивість особистості, яка представляє собою сукупність індивідуально-психологічних особливостей людини, які дозволяють їй успішно оволодівати чи займатися тією чи іншою діяльністю. Здібності характеризують можливості особистості для досягнення успіхів у навчанні і в праці. С. Рубінштейн, якому належить заслуга в розробці основних положень психології здібностей, відзначає: “...Здібності людини -- це вияви, сторони його здатності до навчання і праці”.

Заперечуючи тотожність здібностей і таких суттєво важливих компонентів діяльності, як знання, вміння і навички, психологія підкреслює їхній взаємозв'язок, єдність. Взаємозв'язок виявляється у то-му, що освоєння знань, вироблення умінь і навичків передбачає наявність здібностей, а формування і розвиток здібностей до певної діяльності передбачає освоєння пов'язаних із нею навичків, умінь і знань. Таким чином, здібності виявляються не в знаннях, уміннях і навичках, а в динаміці їх набуття, тобто в тому, наскільки швидко, легко засвоюється процес оволодіння знаннями, вироблення вмінь і навичок, необхідних для цього виду діяльності.

У структурі особистості здібності тісно пов'язані з такими рисами, як специфічні особливості пам'яті, емоційні властивості, риси характеру, якості інтелекту.

Здібності не даються людині у готовому вигляді як щось вроджене. Вони формуються і розвиваються в процесі життєдіяльності людини. Але здібності несуть у собі природні передумови розвитку у вигляді задатків. Задатки -- це вроджені анатомо-фізіологічні особливості мозку, нервової системи, органів чуття людини, які ставлять природну основу розвитку її здібностей. Задатки як природні особливості особистості багатозначні і можуть реалізовуватися в різних видах здібностей. При цьому розрізняють вроджені (природжені) і спадкові задатки. Перші можуть бути зумовлені не лише спадковістю, а й умовами розвитку; другі включають в себе те, що передається індивіду від його предків.

Здібності відчуттів, емоціональної збудливості, психомоторики розвиваються на основі вроджених, але не обов'язково спадково схожих з батьківськими, задатків. Педагогічні, управлінські здібності задатків не мають і формуються лише в процесі навчання, виховання і практичної діяльності.

Усі здібності людини як психічні явища можуть бути класифіковані в чотири групи: елементарні, складні, загальні й особисті.

Елементарними загальними здібностями, притаманними всім людям, хоча і різною мірою їх вияву, є основні форми психічного відображення: здатність відчувати, сприймати, думати, переживати, приймати і здійснювати рішення і запам'ятовувати. Кожен елементарний вияв цих здібностей є відповідною дією, яка виконується з різним сенсорним, розумовим, вольовим, мнемонічним успіхом. Ці елементарні загальні здібності лежать в основі трьох інших груп.

Елементарними особистими здібностями, які властиві вже не всім людям і які мають у різних осіб значні індивідуальні особливості, є такі, наприклад, як окомір, музичний слух, критичність мислення, смислова пам'ять, спостережливість. Такі складні властивості індивіда виявляються у відповідній специфічній діяльності, якість якої і залежить від цих особливостей особистості.

Складними загальними здібностями, якими в тій чи іншій мірі наділені всі люди, є здібності до загальнолюдських видів діяльності: праці, гри, навчання, спілкування один з одним, естетичної і моральної діяльності. Кожна з тих, що входить у цю групу здібностей, являє собою складну структуру властивостей особистостей. Тому на відміну від елементарних здібностей, про які говорять в однині: “здібність мислення” -- про складні здібності говорять у множині: “здібності до навчання, до праці” і т. д.

Складні особисті здібності в історії людства розвивалися спочатку до ремесел, а потім до професій. Їх іноді називають професійними, специфічними, спеціальними, особливими. До них належать педагогічні здібності, організаторські, конструкторські і т. д.

Залежно від рівня розвитку здібностей можна говорити про обдарованість, талант, геніальність.

Обдарованість -- це якісно своєрідне поєднання здібностей, від яких залежить можливість досягнення успіху у виконанні тої чи іншої діяльності. Решта здібностей не просто співіснує поряд одна з одною і незалежно одна від одної, а змінюється, набуває якісно іншого характеру залежно від наявності й ступеня розвитку інших здібностей. Обдарованість зумовлює широту можливостей людини до чого-небудь, до якої-небудь діяльності.

Талант -- це сукупність здібностей (насамперед спеціальних), які дають змогу отримати продукт діяльності, що відрізняється оригінальністю і новизною, високою досконалістю та суспільною значущістю. Талановитим можна бути в найрізноманітніших видах діяльності. Особливістю таланту є високий рівень творчості при виконанні діяльності. Творчість -- робота, яка породжує щось нове, яке ніколи раніше не існувало. Це нове орієнтоване не на пристосування до соціальних, логічних, психологічних та інших умов, які склалися, а на їх перетворення, нерідко пов'язане навіть із ризиком.

Геніальність -- вищий рівень розвитку як загальних, так і спеціальних здібностей, що дає можливість здійснити принципово нове в тій чи іншій сфері діяльності. Творчість геніальної людини має для суспільства історичне й обов'язково позитивне значення. Тому відмінність генія від таланту не стільки в ступені обдарованості, скільки в тому, що геній створює епоху суспільства в розвитку культури, техніки.

Спрямованість -- складна властивість особистості, яка включає систему спонукань, що визначає активність людини, і вибірковість її стосунків.

Спрямованість включає в себе різні компоненти, котрі взаємопов'язані та взаємообумовлені. У наукових джерелах вони називаються: погляди і переконання, потяги і бажання, потреби і мотиви, світогляди і цілі, інтереси і схильності, установки й ідеали, звички і мрії і т. д. Щоби більш строго підійти до їхнього аналізу, досить, на наш погляд, як основні, провідні елементи спрямованості виділити потреби, мотиви, світогляд, мету і цінності особистості.

Світогляд -- узагальнена система поглядів, переконань і ідеалів, в яких людина виражає своє ставлення до навколишнього природного і соціального середовища. Світогляд є узагальненням знань, досвіду й емоційних оцінок, у котрих відображені особливості суспільного буття людини, її місце в системі суспільних відносин. Він безпосередньо і визначає життя і діяльність особистості.

Особистісний світогляд -- це міра розуміння людиною природи і суспільства, соціальних відносин і цінностей, її погляд на світ і своє місце в ньому. Він відображає довкілля через призму цілей та інтересів людини. У свідомості особистості світогляд нероздільний від моралі і здатності до саморегуляції.

З психологічного погляду в структуру світогляду включені філософські, соціально-економічні, моральні, правові, естетичні та інші погляди, переконання та ідеї.

Світогляд особистості оцінюється за змістом, повнотою, логічною послідовністю, ступенем дійсності.

Цілі та цінності. Поняття особистісних цілей пов'язане з освоєнням конкретним індивідом суспільних і групових цінностей. Соціальні цінності, переломлюючись крізь призму індивідуальної життє-діяльності, входять у структуру особистісних цінностей (часто їх називають “ціннісні орієнтації особистості”).

Цінність -- це те, що представляє для цієї людини зміст, значення. Важливо підкреслити, що індивід в обстановці, що склалася, як правило, обирає такий спосіб поведінки, який приводить до утвердження його цінностей.

Основний зміст ціннісних орієнтацій людини складають його світоглядні погляди, ідеї і переконання, глибокі та постійні уподобання, моральні принципи, визначеність і послідовність поведінки, постійність стосунків із навколишнім світом та іншими людьми.

Система ціннісних орієнтацій становить основу життєвої концепції і філософії життя особистості. Найважливіші загальнолюдські цінності:

* активне дійове життя;

* фізичне і психічне здоров'я;

* можливість розширення свого світогляду, підвищення освіти, загальної культури;

* наявність хороших і вірних друзів;

* кохання;

* цікава творча робота;

* суспільне визнання (повага близьких, колективу);

* щасливе сімейне життя;

* свобода суджень і вчинків;

* прагнення робити добро і дарувати радість близьким людям тощо.

Усвідомлення своїх мотивів і цінностей приводить людину до поставленої мети. Мета -- уявне передбачення результату діяльності.

Зв'язок між мотивом і метою людини такий: мета -- це те, що досягається діями людини (інакше кажучи, це об'єкт, який може задовольнити ту чи іншу потребу), а мотив -- це те, заради чого необхідне досягнення саме такої, а не інакшої мети.

На основі цілей і мотивів у людини формується перспектива своєї життєдіяльності. Цінність особистості багато в чому визначається актуальністю, привабливістю і суспільною значущістю її перспектив.

Спрямованість особистості як психічна властивість, розкриваючи організацію внутрішнього життя людини, дає змогу в ході вивчення психологічного образу конкретного індивіда отримати відповідь на запитання: чого хоче ця людина? що для неї цінне і привабливе? до чого вона прагне? Відповіді на ці запитання мають велике значення для практичної діяльності юридичних працівників.

Формування і розвиток спрямованості людей -- складний і довготривалий процес, який охоплює всі сторони життя і діяльності людини. У цьому процесі важливо все: гармонійне співвідношення в неї суспільних (колективних) і особистих цілей і перспектив, широта інтересів і захоплень, піднесеність ідеалів і мрій, повнота світоглядних знань і переконань тощо.

І все ж таки провідне місце, на наш погляд, у формуванні і розвитку спрямованості особистості займають потреби. Саме вони виступають джерелом мотивів, що спонукає людину до певних вчинків і дій.

2. Правова психологія

Під системою юридичної психології розуміється логічне розташування проблем і питань, що вивчаються нею і які відображають рівень її розвитку, тенденції і перспективи.

Аналізом системи юридичної психології займаються різні спеціалісти -- юристи, психологи, юридичні психологи. К. Платонов виділяв у юридичній психології правову психологію (предмет -- правосвідомість), кримінальну (предмет -- причини злочинності, пов'язані з якостями особистості), судову психологію і ви-правно-трудову.

О. Ратінов вважає, що до системи юридичної психології входять:

загальні питання (предмет, система, методи);

правова психологія (психологія нормативно-правової регуляції);

кримінальна психологія (психологія злочинності і особистості злочинця);

судова психологія (психологія слідчої і судової діяльності);

виправна психологія (психологія виправлення і перевиховання правопорушників).

Правова психологія вивчає психологічні особливості відображення людиною правових явищ, досліджує психологічні аспекти ефективної правотворчості, психологію правової соціалізації особистості, психологію індивідуальної і суспільної правосвідомості.

Правова психологія - це сукупність почуттів і емоцій, що виражають ставлення індивіда, групи, суспільства до права, правових явищ. Це неусвідомлене або не до кінця продумане ставлення до права, правових явищ, що й є правосвідомістю, яка походить з повсякденної практики у процесі зіткнення з конкретними юридичними ситуаціями, а тому формується здебільшого стихійно, спорадично, безсистемне, тобто правова психологія не осмислена теоретично, не упорядкована логічно. В ній провідним елементом є емоції, а не понятійні форми відображення правової дійсності.

3. Психологія судді

Головну роль у здійсненні функцій правосуддя відіграє особистість судді, його професійна майстерність, моральні якості. Як організатор судового процесу суддя повинен володіти цілеспрямованістю, організаторськими здібностями, наполегливістю, високим рівнем самоорганізованості, критичним ставленням до результатів попереднього розслідування, умінням управляти своєю і чужою емоційною сферою. Досвідченому судді притаманна висока відповідальність за свою діяльність, за прийняті рішення. Оскільки суддя постійно перебуває в центрі уваги всіх учасників судового процесу, то його мова, репліки, зауваження, запитання і навіть міміка, жести, поза піддаються контролю й оцінці присутніх у залі. Щодо цього першокласний суддя відзначається витримкою і неупередженістю, ввічливістю, умінням слухати людину.

Однією з головних характеристик особистості судді є його професійна спрямованість. Під професійною спрямованістю розуміється сукупність моральних, інтелектуальних, характерологічних і психофізіологічних якостей особистості. Професійна спрямованість судді містить у собі такі елементи:

1) усвідомлення свого професійного обов'язку. Почуття обов'язку передбачає турботу про професійну честь, про постійне удосконалення своєї професійної майстерності, прагненням виховувати своєю діяльністю шанобливе ставлення до закону, правосуддя. Професійний обов'язок судді поєднується з високими етичними вимогами, серед яких важливе місце займає суддівська совість. Як поняття моральної свідомості совість виражає здатність особистості здійснювати самоконтроль, самостійно формулювати для себе моральні обов'язки. Суддівська совість змушує суддю, по-перше, співвідносити свої рішення з нормами права і моралі, а по-друге, у своїй діяльності керуватися власними переконаннями і протистояти різноманітним зовнішнім впливам;

2) рівень професійної правосвідомості. Особливість прояву правосвідомості в судді полягає в тому, що власні висновки в справі він співвідносить зі своєю правосвідомістю. У кожному конкретному випадку суддя визначає, чи відповідає його особиста правова оцінка фактів і подій кримінальної справи і рішення, яке ухвалюється, вимогам закону;

3) творчий підхід до здійснення суддівських функцій. Незважаючи на те, що професійна діяльність судді чітко регламентована законом, у роботі досвідчених суддів завжди присутній елемент творчості, оригінальності, неповторності;

4) нетерпимість до порушення вимог законності. Цей елемент професійної спрямованості судді означає, що у своїй роботі він прагне сформувати такий зміст знань про обставини розглядуваної справи, який вірогідний й отриманий відповідно до вимог закону. Крім того, нетерпимість до порушення вимог законності свідчить про суворе виконання всіх процесуальних норм, про відсутність формалізму і поверховості щодо вивчення кримінальної справи, її розгляду і щодо ухвалення рішення в справі.

Украй важливими якостями судді є чесність, справедливість, принциповість, неупередженість стосовно справи і людей. Саме ці якості судді сприяють повноті, об'єктивності і різнобічності вивчення обставин кримінальної справи, прийняттю законного рішення і винесенню обґрунтованого вироку. Неприпустимо виникнення в судді такого психологічного феномена, як упереджене ставлення до підсудного або потерпілого.

Уміння керувати своїми почуттями, виявляти витримку, самовладання -- ці якості також необхідні судді. Відомо, що судова діяльність завжди пов'язана з емоціями, причому частіше всього -- негативними, бо злочин і сам злочинець викликають у людини почуття обурення, презирства. Проте суддя, внутрішньо переживаючи факти і події, не повинен при їхньому сприйнятті виявляти свої емоції зовні. Його неупереджена поведінка може сприяти встановленню об'єктивної істини щодо кримінальної справи. Крім того, подібна поведінка судді забезпечує виховний вплив судового розгляду.

Специфічність діяльності судді вимагає від нього вияву таких вольових якостей, як рішучість, упевненість, самостійність, сміливість. Складно перебороти сумніви і коливання, здійснити конструктивну діяльність і прийняти рішення, якщо суддя не має вольових якостей. Слід мати на увазі і такі фактори в діяльності судді, як дефіцит часу, робота в умовах інформаційних “перешкод”. Усе це ще раз підкреслює значущість формування і розвитку в судді зазначених вольових якостей.

Розгляд кримінальної справи вимагає від судді і певних психофізіологічних якостей. Це -- висока працездатність, швидкість орієнтування в ситуації, емоційна стабільність, розвинені властивості уваги (стійкість, розподіл і переключення уваги) та ін.

Суддя є головним організатором спілкування в ході судового процесу, чиї комунікативні навички й уміння багато в чому визначають його ефективність. Створення доброго емоційного настрою в залі судового засідання (мається на увазі насамперед ділового настрою) сприяє успішному розгляду кримінальної справи. Уміння зняти нервове напруження у деяких учасників судового процесу, прояв шанобливого ставлення до кожного з них, організація судового допиту, такт і чуйність, уміння слухати -- усе це безпосередньо впливає на роботу суду і пов'язано з комунікативними якостями судді.

Найчастіше діяльність суду здійснюється в складних, напружених умовах, які часом переходять у конфлікт. І це не випадково, оскільки судовий процес, по суті, відтворює драматичні і трагічні події дійсності, що викликає у зацікавлених осіб ненависть, злість, агресивність і т. п. Тому витримка судді, його толерантність, спокій, а також необхідна вимогливість як особи, наділеної владою, є дуже істотними і необхідними його особистісними властивостями. Аналізуючи комунікативні якості судді, необхідно відзначити і його уміння активно впливати на підсудних, потерпілих, свідків, які дають помилкові показання. Воно виявляється в тому, що суддя вміє підказати як себе вести, розкрити суперечливість у показаннях, довести невиправданість відмови тієї або іншої особи від давання правдивих показань про скоєння злочину.

Оскільки головним інструментом обвинувачення є усна мова, то для досягнення ефективності психологічного впливу на інших людей судді потрібна висока мовна культура. У виступі судді усі думки повинні бути пов'язані між собою так, щоб одна думка містила в собі зачатки іншої, і водночас усе в його промові має бути підпорядковано одній головній думці. Багато дослідників судового красномовства відзначають: у промові судді не повинно бути надмірної підвищеної жестикуляції, дратівливості, грубості, глузування, зайвої повчальності. Суддя має пам'ятати про те, що одним простим словом можна іноді висловити всю суть справи, що краса звуку окремих слів і виразів має велике значення в його промові.

В основі діяльності судді при винесенні вироку є його внутрішнє переконання. Він повинен напружувати усі свої душевні сили для пошуку істини в справі, а не перебувати в полоні скороминущої думки. Суддя не має права вирішувати справи за принципом: “Я так хочу”. Його девізом повинен бути принцип: “Я не можу інакше, бо так вимагає закон”.

Деякі судді, на жаль, мають негативні особистісні якості -- безвідповідальність, самовпевненість, грубість, недовіра до людей, низькі моральні засади. Все це призводить до професійної деформації судді.

Діяльність судді, як і будь-яка інша фахова діяльність, має своєрідні риси. Судовий процес характерний своїми цілком специфічними умовами і потребує визначених психологічних особливостей від особистості судді. Всяке слідство і судовий розгляд представляє складну психологічну картину, припускає серйозне напруження мислення, спостережливості. Підвищена навіюваність або самонавіювання, яскраво виражений суб'єктивний тип установки дуже ускладнюють роботу судді і можуть спричинити ряд дефектів. Тому висловлена ще в 30-х роках ХХ ст. думка відомого психолога А. Лурії про необхідність вивчення особливостей діяльності судді й особливостей психічних функцій, яких вимагає ця робота, є актуальною й донині.

Слід зазначити ще й про вплив обстановки суду на діяльність судді. Сучасна перевантаженість суду позначається на роботі суддів, яким доводиться працювати до знемоги. Майбутня судова реформа в Україні повинна торкнутися і цієї сфери -- треба створити найсприятливіші умови роботи суддів, за яких можна було б розраховувати на максимальну продуктивність їхньої праці.

Список використаних джерел

особистість темперамент юридична психологія суддя

1. Бедь В. Юридична психологія. - К.: Знання, 2003. - 375 с.

2. Васильев В.Л. Юридическая психология. - М.: Наука, 1999. - 258 с.

3. Еникеев М.И. Основы общей и юридической психологии. - М.: Наука, 2001. - 297 с.

4. Жалинский А.Э. Основы профессиональной деятельности юриста. - К.: Знання, 1999. - 125 с.

5. Киричук О.В. Основи психології. - К.: Либідь, 2003. - 632 с.

6. Кондратьєв В.М. Юридична психологія. - К.: Либідь, 2000. - 351 с.

7. Коновалова В.Е. Правовая психология. - Харьков, 1999. - 324 с.

8. Крысько В.Г. Психология в схемах и таблицах. - М.: Харвест, 1999. - 336 с.

9. Пирожков В. Криминальная психология. - М.: Наука, 1999. - 259 с.

10. Подольський М.І. Загальна психологія. - К.: Знання, 2000. - 311 с.

11. Романов В. Юридическая психология. - М.: Наука, 2001. - 259 с.

12. Сливка С. Юридична деонтологія. - К.: Атака, 2003. - 319 с.

Размещено на Allbest