Завдання юридичної психології

17

Размещено на http://www.allbest.ru/

План

1. Предмет і завдання юридичної психології

2. Психічні процеси

3. Судова етика і діяльність прокурора і адвоката

Список використаної літератури

1. Предмет і завдання юридичної психології

Юридична психологія як окрема психологічна дисципліна має свої особливі завдання, вивчає ті закономірності людської психіки, що пов'язані з участю людей в галузі суспільних відносин, які регулюються правом (правовідносини).

Юридична психологія є прикладною наукою. Її “батьківськими” дисциплінами в рівній мірі є психологія і юриспруденція. В галузі суспільних відносин, які регулюються нормами права, психічна діяльність людей має своєрідні риси, психічні закономірності виступають тут в особливих проявах і сполученнях, котрі невластиві іншим умовам людського життя. Як приклад можна навести психічні процеси (пізнавальні, емоційні, вольові), що лежать в основі виправлення злочинців, чи психічні процеси і стани, пов'язані з участю у кримінальному судочинстві.

Слідчий, проводячи попереднє слідство, з'ясовує складні й такі, що важко піддаються врахуванню психічні та психологічні якості людей, їхні взаємини, умови життя і діяльності, індивідуальні особливості потерпілого, підозрюваного (обвинуваченого), свідків та ін. Без психологічних знань дуже важко орієнтуватися у тих конфліктах і ситуаціях, з котрими йому, а також судді, співробітникові органів дізнання, прокурору та іншим учасникам юридичного процесу, доводиться стикатися у своїй роботі. Психологічна компетентність юриста допомагає запобігти чреватим іноді важкими наслідками помилкам, що можуть виникнути при судженні про людські вчинки внаслідок неврахування психологічних моментів ”.

Психологічні знання необхідні юристам-практикам і для того, щоб розвивати в себе такі важливі професійні якості, як гостра спостережливість і міцна пам'ять, гнучкість розуму та інтуїція, врівноваженість і витримка, рішучість і наполегливість, доброзичливість і принциповість тощо.

Отже, юридична психологія -- галузь психологічної науки, яка вивчає закономірності та механізми психічної діяльності людей у сфері відносин, що регулюються правом.

Об'єктом психологічної науки є психіка особистості як властивість високоорганізованої матерії, яка є особливою формою відображення суб'єктом правовідносин об'єктивної реальності, саморегуляції на цій основі своєї поведінки і діяльності.

В історії психології мали місце різноманітні підходи при визначенні її предмета (душа, свідомість, поведінка, особистість, психічна діяльність та ін.). процес психологічний структура особистість

По-різному визначають і предмет юридичної психології. Так, О. Брусиловський відносить до предмета юридичної психології злочин, особу злочинця після його засудження, психологію кримінального судочинства, психологію всіх учасників судової процедури.

О. Ратінов вважає, що предметом юридичної психології виступають психічні явища, механізми і закономірності людської психіки, пов'язані з виникненням, зміною, виконанням, порушенням і застосуванням права.

А. Дулов предметом судової психології називає особливості розвитку та прояву психологічних закономірностей, пов'язаних із процесом діяльності щодо здійснення правосуддя:

а) виникнення, розвиток психічних властивостей особистості, які призводять до протиправної поведінки;

б) зміна розвитку психічних властивостей в результаті здійснення злочину й участі у процесуальній діяльності;

в) процеси зміни (виправлення) психіки тих осіб, які скоїли злочини.

В. Васильєв як предмет юридичної психології виділяє психологічні основи особистості та діяльності в умовах правового регулювання, систему людина -- право, основною ланкою в якій є особистість як суб'єкт діяльності.

На думку О. Глоточкіна і В. Пирожкова, предметом юридичної психології є граничні проблеми психології та права, соціальні проблеми, пов'язані з виникненням і динамікою причин, умов і передумов скоєння злочину і розшуком злочинця, проведенням кримінальних справ на стадії попереднього розслідування, судового розгляду, виконанням покарання, виправленням і перевихованням засуджених.

Є й інші позиції щодо предмета юридичної психології. Їх різноманітність підкреслює складність цього питання, що обумовлюється необхідністю пояснити предмет юридичної психології і з позиції юридичної науки, і з позиції психологічної науки.

Завдання, які ставить перед собою юридична психологія як наука, прийнято ділити на загальні й одиничні.

Загальними завданнями юридичної психології є:

науковий синтез юридичних, психологічних і соціально-психологічних знань;

розкриття психологічної сутності фундаментальних понять і категорій права;

вивчення методологічних і теоретичних основ юридичної психології;

розробляння методик (і нових методів) теоретичних і прикладних досліджень у царині юридичної психології;

створення професіограм і психограм юридичних професій;

розробляння методики профорієнтації й профвідбору юристів та ін.

Одиничні завдання юридичної психології пов'язані з розробкою теоретичних підходів і практичних рекомендацій щодо найефективнішого здійснення правочинної діяльності. Серед них можна виділити такі:

дослідження психологічних аспектів ефективності правових норм і розробляння психологічних основ щодо нормативної регуляції різних правовідносин;

психологічне дослідження особистості злочинця, розкриття мотивації злочинної поведінки;

розробляння методів і заходів психологічного впливу з метою викриття злочинців;

дослідження психологічних закономірностей діяльності різних видів професійної юридичної діяльності;

розробляння соціально-психологічних основ профілактики злочинів;

дослідження психологічних закономірностей діяльності виправ-но-трудових закладів для розробляння системи заходів щодо виправлення і перевиховання засуджених.

Висновок. Поряд із вищезазначеними завданнями можуть ставитися і тимчасові, зумовлені конкретними життєвими обставинами (наприклад, теоретичне і методичне забезпечення навчальної дисципліни юридична психологія і окремих її спецкурсів; розробляння практичних рекомендацій для юристів з окремих напрямів їхньої діяльності тощо).

При реалізації завдань юридичної психології повинні враховуватися певні вимоги. По-перше, юридична психологія має дати, так би мовити, соціально-психологічну “фотографію” стану і динаміки державно-правових явищ, аналізувати їх з урахуванням досягнутого рівня розвитку держави і права. По-друге, дослідження юридичної психології мають встановлювати “діагноз” розвитку психологічного аспекту правових явищ. По-третє, важливою вимогою до реалізації завдань юридичної психології є вивчення психологічних факторів, які впливають на державні та правові процеси.

2. Психічні процеси

Психічними процесами в психологічній структурі особистості називають окремі форми чи види психічної діяльності людини. Розрізняють:

а) пізнавальні психічні процеси, спрямовані на пізнання людиною навколишньої дійсності. До них належать відчуття, сприйняття, уява, пам'ять, мислення, представлення, мова;

б) емоційні процеси, за допомогою котрих людина відбиває навколишню дійсність у переживаннях. Емоційні процеси і почуття людини в її життєдіяльності відіграють роль внутрішньої регуляції кожної особистості;

в) вольові процеси, що забезпечують перехід від пізнання і переживань людини до практичної діяльності. Вольові процеси, виконуючи спонукальну і гальмівну функцію, дають змогу людині контролювати свої вчинки та дії.

Слід підкреслити, що саме поняття “процес” характеризує динаміку вказаних психічних явищ.

Відчуття -- це відбиття в корі головного мозку окремих властивостей, предметів, об'єктів і явищ навколишнього світу, які впливають у цей момент на органи почуття людини.

Фізіологічним механізмом відчуттів є діяльність різних аналізаторів: зовнішніх (зорові, слухові, шкірні, смакові, нюхові) і внутрішніх (сигналізують про голод, спрагу, рівновагу і т. д.).

Сприйняття представляє собою відображення в свідомості людини предметів і явищ об'єктивного світу при їхньому безпосередньому впливі на органи відчуттів. На відміну від відчуттів, у процесі сприйняття формується цілісний образ предмета, явища, ситуації і т. д. Дивлячись на знаряддя вбивства, наприклад сокиру, слідчий сприймає її як цілісний предмет; у той же час органи почуттів інформують його про окремі властивості сокири (форма, величина, ступінь гостроти леза та ін.).

Основні види сприйняття:

а) залежно від ведучого аналізатора, який бере участь у побудові образу, традиційно виділяють зорове, слухове, дотикове (тактильне), смакове, нюхове сприйняття;

б) залежно від об'єкта сприйняття розрізняють сприйняття матеріальних предметів, простору, часу, руху, швидкості, основних соціальних життєвих явищ і т. п.

Психологічну суть сприйняття об'єкта можна уявити через опис його властивостей, до основних з них відносять: предметність, цілісність, осмисленість, константність і вибірковість.

Уявлення -- це образи предметів чи явищ реальної дійсності, котрі в цей момент людина не сприймає. В основі всякого уявлення завжди лежить відтворення минулих відчуттів і сприйняттів. На думку І. Сєченова, уявлення за своїми нервовими механізмами відрізняються від сприйняття лише різницею у збудниках. Для процесу сприйняття збудником є предмет зовнішнього світу, котрий індивід чує, бачить, якого торкається і т. д.; для уявлення збудником є слово чи думка про предмет або явище. Слово чи думка викликає образ, оживляє збережені мозком сліди фізіологічних реакцій, які відповідають минулим процесам сприйняття.

Пам'ять -- це процес організації і збереження минулого досвіду, який робить можливим його повторне використання в діяльності чи повернення в сферу свідомості. У визначенні дуже точно вказується на часову сутність пам'яті, її віднесеність до минулого, теперішнього і майбутнього.

Те, що сприймається людиною, не зникає безслідно: в корі великих півкуль головного мозку зберігаються сліди від процесу збудження. Ці сліди створюють можливість виникнення збудження і тоді, коли подразник відсутній. На основі цього людина може запам'ятати і зберегти, а потім відтворити образ відсутнього предмета чи відтворити засвоєні раніше знання. Фізіологічним механізмом пам'яті є асоціації, в основі яких лежить зв'язок між окремими фактами і явищами, відображеними у свідомості людини. Пам'ять засновується на асоціаціях за схожістю, спорідненістю і контрастом.

Мислення -- процес пізнавальної діяльності індивіда, яка характеризується узагальненим і опосередкованим відображенням дійсності. Мислення -- вищий пізнавальний процес, властивий лише людині. Воно відображає світ в його суттєвих зв'язках і стосунках.

Мислення розкриває те, що безпосередньо у сприйнятті не дано -- закономірні зв'язки і суттєві взаємовідношення між предметами та явищами. Так, спостерігаючи одні явища, людина судить про інші, котрі певним чином із ними пов'язані (за зовнішніми ознаками людини можна судити, хоча б наближено, про її внутрішній стан).

Уява -- це створення людиною чогось нового: нових образів і думок, на основі яких виникають нові дії та предмети.

Хоча уява відноситься до пізнавальних процесів, вона служить людині не лише для пізнання навколишнього світу, а й для його перетворення.

Фізіологічною основою уяви є процес утворення нових поєднань і комбінацій з тих тимчасових нервових зв'язків у корі головного мозку, які вже склалися за минулий досвід. Важливу роль в утворенні нових зв'язків відіграє слово, котре оживляє нервові зв'язки, які раніше не вступили в поєднання один із одним, сприяє виділенню в предметах нових ознак.

Мова -- це процес індивідуального її використання з метою насамперед спілкування з іншими людьми. Мова забезпечується периферичними (рухові, голосові, артикуляційні) і центральними (кора мозку) апаратами, органами сприйняття і розуміння слів та їх сполучень, відтворення і використання їх у житті. Людині властиво вживати знаки для позначення предметів і осмислення дійсності. Людська мова є знаковим відображенням у мозку, одним зі способів кодування і передачі інформації. Для розуміння мови інших людей необхідне її перекодування, переведення у внутрішній зміст, на основі якого встановлюються змістові елементи. Це

Емоції являють собою різні форми відображення реального світу. На відміну від пізнавальних процесів, які відображають навколишню дійсність у відчуттях, образах, уявленнях, поняттях, думках, емоції відображають об'єктивну реальність у переживаннях. В них виражається суб'єктивне ставлення людини до предметів і явищ довкілля. Одні предмети, явища, речі радують людину, вона захоплюється ними, інші -- засмучують чи викликають огиду, треті -- залишають байдужими.

Отже, емоції -- це особливий клас психічних процесів, пов'язаних із потребами і мотивами, які відображають у формі безпосередньо-чуттєвих переживань значущість впливу на людину явищ і ситуацій.

Емоції бувають:

- позитивні -- задоволення, радість, піднесеність, гордість, захоплення, симпатія, полегшення та ін.;

- негативні -- незадоволення, горе, журба, сум, туга, відчай, засмучення, тривога, переляк, страх, жалість, співчуття, розчарування, презирство тощо.

У процесі суспільно-історичного розвитку, соціального життя людей в сфері їхніх переживань з'являється особлива форма -- почуття.

Почуття -- стійке емоційне ставлення людини до інших людей, до самого себе, до суспільства в цілому. Вони є вищим продуктом розвитку емоцій. Почуття породжуються об'єктивною дійсністю, але при цьому вони суб'єктивні, оскільки одні й ті ж явища для різних людей можуть мати різне значення.

Виокремлюють моральні, інтелектуальні, естетичні й практичні почуття.

Моральні (етичні) почуття виражають ставлення людини до інших людей, до Батьківщини, до сім'ї, до самої себе. До них належать: гуманізм, патріотизм, честь, достоїнство, совість, сором та ін. Інтелектуальні почуття виражають і відображають ставлення особистості до процесу пізнання. Приклади інтелектуальних почуттів: допитливість, подив, радість відкриття нового та ін. Естетичні почуття виникають у людини у зв'язку із задоволенням чи незадоволенням її естетичних потреб. У них відображаються і виражаються ставлення суб'єкта до різних факторів життя, іншої людини, картин природи, творів мистецтва (почуття насолоди і захоплення, презирства і огиди, трагічного і комічного і т. д.). Практичні почуття -- це позитивне емоційне ставлення до діяльності, практичної роботи, подолання труднощів.

Воля -- це свідома організація і саморегуляція людиною своєї діяльності та поведінки, спрямована на подолання труднощів при досягненні поставленої мети.

У психічній діяльності людини воля виконує дві взаємопов'язані функції -- спонукальну і гальмівну. Воля -- це здатність контролювати свою діяльність і активно спрямовувати її на досягнення своїх цілей. Вона представляє особливу форму не лише вміння чогось добитися, а й вміння відмовитися від чогось, коли це потрібно.

Рухи і дії, які здійснюються людиною, за ступенем участі в них волі поділяють на мимовільні (поворот голови на звук раптового пострілу) і довільні (перехід через підвісний міст у гірському яру).

Успішна діяльність юридичного працівника передбачає знання сукупності вольових рис, необхідних йому. Зупинимося на деяких із них.

Рішучість -- це вольова риса, завдяки якій юрист здатний своєчасно приймати навіть складні рішення і без зайвих сумнівів виконувати їх. При виявленні цієї вольової риси відображаються два моменти -- своєчасна ухвала рішення і його виконання. З рішучістю тісно пов'язана така вольова риса, як ризик, без якого слідчому і дільничному інспектору, співробітнику відділу боротьби з економічними злочинами та іншим часом неможливо вирішувати свої професійні завдання. І тут важливі такі вольові прояви, як сміливість думки і вчинків, незалежність суджень, готовність взяти відповідальність на себе. Енергійність і наполегливість -- риси, в яких виявляється ступінь активності людини. Зазвичай, люди енергійні бувають і наполегливими. Вони здатні до довгого і непослабного напруження енергії. Вольове зусилля в міру подолання перешкод і труднощів у них не послаблюється, а зростає. Витримка і самовладання -- це здатність людини стримувати свою психічну і фізичну активність у різних ділових і життєвих ситуаціях. Самостійність виявляється в діях, які здійснюються юридичним працівником з твердим переконанням у правильності своєї поведінки. Вона передбачає впевненість у своїх силах, здатність взяти на себе відповідальність за свої дії, наполегливість у досягненні мети. Старанність -- вольова риса, яка виявляється в ретельному, систематичному і своєчасному виконанні розпоряджень і рішень керівництва. Вона передбачає також ініціативу з боку юридичного працівника при виконанні ним отриманого завдання. Упевненість у своїх силах. Без упевненості у власних силах жодна людина не може виконати вольової дії. Сміливість і хоробрість виявляються в готовності людини при виконанні своїх обов'язків боротися і долати небезпеку (боротьба з озброєним злочинцем, допомога дітям і старшим у разі пожежі будинку чи квартири і т. д.). Стійкість і мужність характеризують духовну і фізичну витривалість людини. Стійкій особистості притаманні принциповість, цілеспрямованість, самостійність, витримка і самовладання. Мужність як показник духовної зрілості людини пов'язана зі збереженням розумного підходу в різних ситуаціях, в умінні керувати своїми почуттями, потребами і спонуканнями.

Висновок. Психічними процесами в психологічній структурі особистості називають окремі форми чи види психічної діяльності людини. Розрізняють:

а) пізнавальні психічні процеси, спрямовані на пізнання людиною навколишньої дійсності. До них належать відчуття, сприйняття, уява, пам'ять, мислення, представлення, мова;

б) емоційні процеси, за допомогою котрих людина відбиває навколишню дійсність у переживаннях. Емоційні процеси і почуття людини в її життєдіяльності відіграють роль внутрішньої регуляції кожної особистості;

в) вольові процеси, що забезпечують перехід від пізнання і переживань людини до практичної діяльності. Вольові процеси, виконуючи спонукальну і гальмівну функцію, дають змогу людині контролювати свої вчинки та дії.

Дії і вчинки людини регулюються всіма розглянутими психічними процесами. Але вищою формою психічної регуляції поведінки і діяльності людини є воля.

3. Судова етика і діяльність прокурора і адвоката

Юридична етика акумулює в собі теоретичні, нормативні й прикладні знання. Вона має наукознавчий статус і розглядається як прикладна соціально-філософська наука, яка вивчає походження, сутність, соціальні функції, специфіку морально-професійних вимог до діяльності юриста, моральний зміст принципів та норм матеріального і процесуального права і процесуальних дій. Тобто, предметом юридичної етики є професійно-моральні стосунки юриста з колегами, клієнтами, державою, а також зумовлені професійними стосунками юристів, сукупність ідей, принципів і норм моралі, що трансформуються під впливом специфічних умов їх праці.

Щодо питання про структуру юридичної етики, слід зазначити, що звичайно в ній виділяють загальну і особливу частини. Загальна частина вивчає предмет, метод, систему категорій і взагалі завдання юридичної етики, а також моральний зміст норм і принципів матеріального і процесуального права, процесуальних дій.

Особлива частина юридичної етики пов'язана з реалізацією конкретних професійних функцій юриста і вивчає умови застосування та специфіку функціонування моралі при виконанні професійних обов'язків.

Судова етика -- це наука про застосування загальних норм моралі у специфічних умовах діяльності суддів, прокурорів, слідчих, адвокатів, про дотримання моральних принципів і вимог у розслідуванні і вирішенні справ, підвідомчих суду. Природно, що судова етика своїм предметом має вивчення практики застосування норм моралі не тільки у кримінальному, а й у цивільному процесі, у всіх сферах діяльності суду.

Зупиняючись конкретно на кожному із видів професійної етики юриста, можна сказати, що моральні засади діяльності прокурора -- це категорія судової етики, яка означає сукупність норм, принципів, які утворюються внаслідок трансформації (відбиття) загальних вимог моралі відповідно до умов виконання його функціональних обов'язків з нагляду за дотримуванням законів усіма суб'єктами права і обов'язків, санкціонованих громадською думкою, особистим його переконанням і виконуваних ним добровільно в інтересах зміцнення державного устрою, його морального і правового порядку. Це означає, що моральні засади діяльності прокурора фокусуються в широкому комплексі функціональних вимог, серед яких:

-- нагляд за виконанням законів органами держуправління, підприємствами, установами, організаціями, посадовими особами і громадянами (загальний нагляд);

-- нагляд за виконанням законів органами дізнання і попереднього слідства, а також слідчими відділами і кримінальним розшуком МВС;

-- нагляд за виконанням законів у місцях тримання затриманих, попереднього ув'язнення, у виправно-трудових установах і при вживанні інших заходів примусового порядку, які призначаються судом;

-- нагляд за проведенням боротьби із злочинністю, з різними правопорушеннями, за забезпеченням невідворотності настання відповідальності за скоєні злочини;

-- нагляд і проведення разом з іншими державними органами профілактики правопорушень і злочинів;

-- участь у правотворчій діяльності та пропаганді законів.

Одним з найважливіших виявів моральних засад діяльності прокурора є застосування лише законних засобів обвинувачення. Це не означає, що прокурор за будь-яких обставин повинен підтримувати обвинувачення, не дивлячись ні на які повороти в з'ясуванні істини в судовому слідстві. Тут треба зрозуміти одну важливу особливість: якщо дані судового слідства не підтверджують висунутого підсудному обвинувачення, прокурор зобов'язаний відмовитись від обвинувачення і викласти суду мотиви своєї відмови, не дивлячись на те, що психологічно зробити це не так вже й легко. У протилежному випадку, як встановлює професійна етика, дії прокурора обов'язково вступають у конфлікт не лише з законом, а й з мораллю (совістю) і перетворюються на аморальні дії з усіма наслідками, що випливають звідси.

З точки зору судової етики, участь адвоката і захисника -- необхідність у дієвій гарантії дотримання прав обвинуваченого, підсудного у кримінальному процесі й клієнта -- в цивільному. В громадській думці нерідко можна чути такі запитання: «Навіщо захищати людину, яка скоїла злочин чи низку злочинів? Чи дійсно захищають цих людей адвокати, і чи не є це перешкодою в боротьбі зі злочинністю? Чи не є захисник особою, яка заважає правосуддю, бажаючи «зробити чорне білим»?. Подібні запитання -- результат елементарної правової неосвіченості, глибоких помилок, серйозних дефектів у суспільній правосвідомості, недооцінки ролі й значення адвокатури у здійсненні правосуддя. Становище погіршується і тим, що до цього часу в юридичних навчальних закладах немає спеціальної навчальної дисципліни, яка б знайомила студентів з адвокатурою та її діяльністю.

Студентам, особливо випускникам, надзвичайно важливо морально і психологічно налаштовувати себе на майбутню юридичну практику так, щоб впевнено позбавлятися традиційного вже обвинувачу-вального ухилу в кримінальному процесі, що одночасно є вмілим застосуванням теоретичних викладок судової етики. Необхідно змінювати ставлення до самої функції захисту, особливо зараз, коли стає домінуючим принцип «Дозволено все, що не заборонено». Справедливим і морально виправданим може бути лише той суд, який розглядає адвоката і прокурора як рівноправні сторони, які доводять свою позицію у відкритому і гласному змаганні в ході процесу. Найменший відступ від цього найважливішого принципу спотворює саму моральну природу правосуддя.

Інститут захисту в сучасному суспільстві потребує зміцнення і розширення його функцій, про що свідчить низка об'єктивних і суб'єктивних чинників, що виявляються при детальному аналізі змагального юридичного процесу і за допомогою юридичної етики:

-- у регулятивній функції професійної етики юриста зустрічаються норми, які не приписують однозначної поведінки, так само як можливі ситуації, які не регулюються правовими нормами. Наприклад, підсудний навмисне бере всю повноту відповідальності на себе, прикриваючи співучасників. Суд не може примусити його правовими засобами говорити правду, але може звернутися до моральних засобів переконання;

-- нерідко у правовій практиці зустрічаються суперечності між правовими і моральними нормами; моральні норми за таких умов можуть втрачати свою силу, якщо вони не підкріплюються правовими. Наприклад, такі аморальні явища, як наклеп, образа містять також і склад злочину;

-- зустрічаються ще співробітники правоохоронних органів, які недостатньо підготовлені в професійному і моральному відношенні. Це породжує різні помилки, перекручує подію злочину, завдає шкоди повноті, об'єктивності і всебічності розслідування, розгляду справи, створює можливості деформації морально-професійної свідомості, що і зобов'язує суспільство звертатися до кваліфікованого захисту, а також вдаватися до теоретичного обґрунтування судовою етикою ролі й функцій моральних засад у діяльності адвоката-захисника.

Як робоче визначення моральних засад діяльності адвоката-захисника можна навести таке: це категорія судової етики, яка означає сукупність норм і принципів, які утворилися внаслідок трансформації загальних вимог моралі відповідно до умов його процесуальної діяльності з надання правової допомоги підзахисному і суду у встановленні обставин, що пом'якшують вину, санкціонованих громадською думкою, особистим переконанням адвоката-захисника і виконуваних ним добровільно.

Методичне значення розглянутої категорії етики, а також інших моральних цінностей для юридичної практики, для надання кваліфікованого захисту підсудному й іншим учасникам процесу виявляється в таких вимогах:

-- адвокат-захисник має право використовувати лише законні засоби захисту, тобто ті, які оптимально сприяють правосуддю, охороні прав людини та інтересам суспільства; він повинен вміло взаємодіяти з підзахисним, прагнучи при цьому не допустити розбіжності його свідчень (зізнань) з об'єктивною істиною;

-- захисник у кримінальному процесі не має права вести справу до погіршення стану підзахисного, так само, як і адвокат у цивільному процесі не має права вести справу до погіршення стану клієнта.

Висновок. Успіх чи провал усіх надій і починань людства зрештою визначається якістю людського матеріалу, рівнем людяності (моральності) в людині, мірою залучення її до досягнень культури, засвоєння і втілення загальнолюдських цінностей. Сучасні соціальні перетворення немислимі без набуття людьми -- творцями вищезгаданих якостей -- моральної досконалості. За умов суспільного характеру буття людей, подальшої диференціації професій і спеціальностей, гуманізації суспільних відносин і посилення ролі моральних чинників і стимулів у життєдіяльності суспільства професійна етика покликана дати наукові рекомендації професіоналам щодо формування моральної надійності у виконанні професійних функцій відповідно до наукових уявлень про моральні цінності. Немало вже зроблено в цьому напрямі, але ще більше має бути зроблено з урахуванням реальності, яка динамічно розвивається. Завдання ж студентів, які готуються стати висококваліфікованими професіоналами, в тому числі, юристами, окрім глибокого засвоєння спеціальних дисциплін, залучення до досягнень світової і національної культури, наполегливо працювати над формуванням свого морального «обличчя», яке є невід'ємним елементом професіоналізму тих, про кого йшлося у розділі. І в цьому неоціненну послугу робить професійна етика.

Суворе дотримання і правильне застосування норм моралі у відправленні правосуддя (у судочинстві), у роботі судових, прокурорських органів має величезне значення.

Список використаної літератури

1. Конституція України. Прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р. - К.: Право, 1996.

2. Бедь В. Юридична психологія. - К.: Знання, 2003. - 375 с.

3. Васильев В.Л. Юридическая психология. - М.: Наука, 1999. - 258 с.

4. Еникеев М. И. Основы общей и юридической психологии. - М.: Наука, 2001. - 297 с.

5. Жалинский А. Э. Основы профессиональной деятельности юриста. - К.: Знання, 1999. - 125 с.

6. Киричук О. В. Основи психології. - К.: Либідь, 2003. - 632 с.

7. Кондратьєв В.М. Юридична психологія. - К.: Либідь, 2000. - 351 с.

8. Коновалова В.Е. Правовая психология. - Харьков, 1999. - 324 с.

9. Крысько В. Г. Психология в схемах и таблицах. - М.: Харвест, 1999. - 336 с.

10. Пирожков В. Криминальная психология. - М.: Наука, 1999. - 259 с.

11. Подольський М.І. Загальна психологія. - К.: Знання, 2000. - 311 с.

12. Романов В. Юридическая психология. - М.: Наука, 2001. - 259 с.

13. Сливка С. Юридична деонтологія. - К.: Атака, 2003. - 319 с.

Размещено на Allbest.ru