Методи юридичної психології

14

4

Размещено на http://www.allbest.ru/

План

1. Методи юридичної психології.

2. Психологічні особливості допиту неповнолітніх.

3. Соціальна адаптація звільненого.

Список використаної літератури

1. Методи юридичної психології

Методи юридичної психології можна поділити на дві основні групи: 1) методи наукового дослідження; 2) методи психологічного впливу на особистість.

1. Методи наукового дослідження. За допомогою цих методів вивчаються психологічні закономірності суб'єктивних відносин у сфері права, розробляються науково обґрунтовані рекомендації для оптимізації професійної діяльності. До них належать, зокрема, психодіагностичні методики визначення рівня розвитку професійно важливих якостей працівників, встановлення психологічних характеристик особистості правопорушника та ін.

2. Методи психологічного впливу на особистість.

Деякі з цих методів реалізуються працівниками правоохоронних органів при боротьбі зі злочинністю. У цьому контексті вони орієнтовані на цілі розкриття і розслідування злочинів, встановлення їх причин, ресоціалізації засуджених, адаптації їх до відповідного соціального середовища. Цим методам притаманна обмеженість діапазону застосування рамками законодавства та професійної етики. Методи психологічного впливу можуть також застосовуватись для формування, розвитку і тренінгу відповідних професійно важливих якостей працівників правоохоронних органів.

Основними методами наукового вивчення психіки є спостереження, експеримент, вивчення продуктів (результатів) діяльності, тестування (анкетування) та експертне оцінювання.

Спостереження -- цілеспрямоване вивчення особистості на основі сприймання її дій та вчинків за різних умов життєдіяльності. Дуже важливо, щоб люди, за якими здійснюється спостереження, не знали цього, тому що інакше може зникнути природність їх поведінки. Наприклад, при проведенні допиту слідчий чи дізнавач, окрім з'ясування фактів у справі, фіксує особливості поведінки та проявів психіки допитуваного.

Експеримент -- метод збирання фактів за спеціально створених умов, які забезпечують активний прояв психічних явищ, що вивчаються. Створюючи певні умови, юрист чи психолог дістає можливість чітко окреслити ті фактори, які діяли в момент виникнення та перебігу психічного явища; установити причини психічних явищ за рахунок розкриття впливу тієї чи іншої умови; повторювати дослід і, таким чином, накопичувати кількісні показники, на основі чого можна дійти висновку про випадковість або типовість явища. Зокрема, при допиті експериментальною умовою є повідомлення допитуваному невідомих йому слідчих матеріалів, варіювання тактики допиту. метод юридичний психологія

Вивчення продуктів (результатів) діяльності -- накопичення фактів при аналізі матеріальних результатів психічної діяльності. Використовуючи цей метод, юрист чи психолог має справу не з самою людиною, а з матеріалізованими продуктами її психічної діяльності, що дозволяє неодноразово до них повертатись, порівнювати результати, отримані у різний час або за різних умов діяльності.

Тестування (анкетування) -- це метод, за якого на основі виконання людиною певних завдань або відповідей на конкретні запитання робиться висновок про її психіку. Наприклад, перевірка можливості здійснювати ті чи інші вчинки -- це синтез методу тестування та експерименту. Тактично спрямовані запитання слідчого на допиті також дають уяву про метод анкетування.

Метод експертних оцінок полягає в одержанні відомостей про особисті (психічні) якості людини від осіб, які можуть досить повно змалювати ці якості та особистість взагалі. Наприклад, реалізацією експертного оцінювання є одержання відомостей про способи вчинення злочину, ймовірного злочинця, ознаки його поведінки за допомогою опитування потерпілого, свідків, співробітників, рідних.

2. Психологічні особливості допиту неповнолітніх

Збільшення агресивних тенденцій в підлітковому середовищі відбиває одну з найгостріших соціальних проблем суспільства, де останніми роками зросла молодіжна злочинність, зокрема підлітків. Почастішали випадки групових бійок, які носять жорстокий характер, збільшилася кількість злочинів неповнолітніх проти особистості, які тягнуть за собою тяжкі тілесні ушкодження. Проблема агресивності підлітків, яка стосується всього суспільства в цілому, викликає глибоке хвилювання як педагогів, батьків, так і юридичних працівників. Слідчий має знати, що формування чуттєвих уявлень у підлітків відзначається наочно-образною спрямованістю і недостатньою розвиненістю узагальнень за суттєвими ознаками. У них менший обсяг сприйняття і довготривалої пам'яті, ніж у дорослих, частіше за все неточне відображення просторових якостей об'єктів (величина, віддаленість, кольорові відтінки). Для підлітків характерні також складність словесного оформлення події через низьке сформування понятійної сфери і небагатого словникового запасу. Разом з тим, психіці підлітків притаманні й позитивні якості, що сприяють установленню істини, а саме: підвищена орієнтувальна діяльність, загострена увага до окремих деталей події, безпосередність, щирість. Знання психологічних особливостей підлітків дає можливість юридичним працівникам цілеспрямованіше вирішувати завдання розслідування злочинів, у тому числі проведення допиту.

В. Васильєв виділяє п'ять етапів допиту неповнолітнього:

1) початковий етап, коли слідчий в усній формі отримує від підлітка його анкетні дані (вік, в якій школі і в якому класі вчиться, в яких умовах живе, з ким товаришує і т.д.). Основне завдання цього етапу -- діагностика особистості допитуваного. Багато відомостей про підлітка слідчий може отримати заздалегідь із бесід з батьками, від інспектора дитячої кімнати міліції, дільничного інспектора;

2) другий етап, на якому встановлюється психологічний контакт. Темою бесіди тут, як правило, є навчання підлітка, його захоплення, інтереси. На цьому етапі виробляється загальна лінія поведінки обох співрозмовників, визначаються такі параметри спілкування, як ритм, темп, невербальні засоби і т.д.;

3) третій етап -- головна частина допиту, завданням якої є отримання від допитуваного необхідної інформації по справі;

4) четвертий етап -- слідчий зіставляє отриману від підлітка інформацію з наявною і у запитально-відповідній формі намагається усунути суперечності, неточності, неясності і т.п.;

5) п'ятий, останній етап допиту -- слідчий записує в протокол отриману інформацію (при цьому зберігаються лексичні особливості мови неповнолітнього), представляє її в письмовому вигляді допитуваному, який, підтвердивши правильність записаного в протокол, його підписує.

Вивчаючи особистість неповнолітнього, слідчий повинен передусім встановити його позитивні якості, час змінення його поведінки в гірший бік, з'ясувати причини, які сприяли цим змінам, та ін. Це дозволить слідчому сформувати правильне уявлення про людину, обрати правильну тактику допиту і належні заходи психологічного впливу на підлітка. Успішність допиту неповнолітнього багато в чому залежить від вибору місця і обстановки його проведення. Практика показує, що допит неповнолітнього підозрюваного (обвинуваченого) доцільно проводити в кабінеті слідчого. Суворість і офіційність зустрічі підкреслює важливість і значущість розслідування. За часом допит підлітка має тривати не більше однієї години, допит дітей молодшого шкільного віку до 30 хвилин, а дітей дошкільного віку -- не більше 20 хвилин. При допиті неповнолітнього, який не досяг 14 років, присутність педагога обов'язкова (він може дати необхідну слідчому консультацію щодо встановлення психологічного контакту з підлітком, формулювання запитань і т.п. Позитивний вплив на свідчення підлітка справляє спокійна, безконфліктна обстановка допиту. Неповнолітньому допитуваному спочатку слід пояснити, з якого приводу проводиться допит, які його обов'язки і права. Після встановлення психологічного контакту, слідчий спонукає підлітка до вільної розповіді, в ході якої, як правило, його не перебивають і не підказують її напрям. Потім за допомогою запитань уточнюються і перевіряються окремі деталі подій, їх послідовність. Для активізації відповідей на запитання слідчого підлітку необхідно надавати мнемонічну допомогу -- нагадування послідовності розвитку подій, пред'явлення речових доказів, допит у різних планах, ознайомлення допитуваного з показаннями інших осіб, допит на місці події тощо. Враховуючи психічні особливості підліткового віку, в ході допиту необхідно дотримуватися таких педагогічних вимог:

а) не акцентувати увагу підлітка на тих обставинах, які можуть завдати шкоди його вихованню;

б) припиняти нецензурні вислови і кримінальний жаргон;

в) не допускати цинічних оцінок, проявів розв'язності і вульгарності.

Водночас мовна діяльність самого слідчого повинна бути коректною, ввічливою з проявом поваги до особистості неповнолітнього, без підлещування і панібратства.

При розслідуванні групових злочинів важливо з'ясувати організатора, “вожака” злочинного угруповання і його дійсну роль.

Як правило, організаторами злочинних угруповань неповнолітніх є раніше судимі дорослі чи юнаки, які вже притягалися до кримінальної чи адміністративної відповідальності. Вони мають більший життєвий досвід, фізично сильніші за інших і саме цим привертають і підкоряють своїй волі нестійких і таких, що відчувають певні життєві труднощі, підлітків із негативною орієнтацією. Досить часто неповнолітні намагаються приховати справжніх організаторів таких угруповань через різні мотиви: страх, поради близьких, почуття фальшивої дружби. В такому разі слідчий, впливаючи на психіку підлітка, може використовувати також такі допустимі прийоми, як демонстрація своєї обізнаності, розвінчання “вожака”, пред'явлення доказів .

Психологічно складним є допит дітей дошкільного (від 3 до 6 років) і молодшого шкільного віку (від 6 до 10 років). Підготовка і проведення допиту цієї категорії неповнолітніх обов'язково вимагає врахування їхніх вікових особливостей:

1) діти в такому віці дуже піддаються навіюванню дорослих;

2) у них розвинута схильність до уяви;

3) діти відчувають труднощі в установленні причинно-наслідкових зв'язків явищ й інтерпретації значення дій малознайомих людей;

4) пам'ять у такому віці відзначається мимовільним і слабким розвитком спрямованості на відмінні особливості об'єктів;

5) діти сприймають зовнішній образ людини зазвичай не точно (погано запам'ятовують риси обличчя, зміщують поняття “молодий” і “старий”).

У ході підготовки до допиту дітей дошкільного і молодшого шкільного віку слідчому бажано використати консультації педагога і психолога. Залучення дитини до спілкування має відбуватися поступово: спочатку дати їй можливість освоїтися з місцем проведення допиту, потім провести орієнтовну бесіду на доступній дитині мові, а згодом перейти до діалогу. Складність запитань необхідно нарощувати поступово, надаючи мнемонічну допомогу допитуваному. Багато слідчих спонукають дитину повторювати запитання вголос, що можна вважати виправданим прийомом. Знання психологічних особливостей підлітків, дітей дошкільного і молодшого шкільного віку забезпечує індивідуальний підхід до кожної особистості під час підготовки і проведення допиту, що підвищує його ефективність.

3. Соціальна адаптація звільненого

Постпенітенціарний вплив на осіб, звільнених з місць позбавлення волі, є однією із стадій виправно-трудового процесу. Постпенітенціарний вплив -- система заходів, спрямованих на:

- переконання засуджених в об'єктивній необхідності правомірної поведінки на волі і надання їм допомоги в побутовому і трудовому влаштуванні;

- організацію контролю за їх поведінкою, аж до застосування адміністративних і кримінально-правових заходів примусу з метою недопущення становлення їх на шлях скоєння повторних злочинів.

Структура інституту постпенітенціарного впливу:

1. Підготовка засуджених до звільнення.

2. Надання цим особам допомоги в побутовому та трудовому влаштуванні після звільнення.

3. Організація загального контролю за звільненими.

4. Застосування крайніх заходів постпенітенціарного впливу -- встановлення адміністративного нагляду.

Основні завдання постпенітенціарного впливу:

- організація і проведення заходів, пов'язаних з підготовкою за суджених до звільнення;

- надання допомоги звільненим в питаннях обрання місця проживання і роботи, налагодження їх соціальних зв'язків;

- контроль за прибуванням звільнених до місця проживання та працевлаштуванням.

Відповідно до ст. 5 Закону України “Про зайнятість населення ” від 1 березня 1991 р., держава забезпечує додаткові гарантії працездатним громадянам у працездатному віці, які потребують соціального захисту і не здатні на рівних конкурувати на ринку праці. Так, особам, звільненим з установ, що виконують покарання, або таким, які за рішенням суду лікувалися в лікувально-трудових профілакторіях, створюються додаткові робочі місця, спеціалізовані підприємства, організуються спеціальні програми навчання тощо. Для цього місцеві Ради народних депутатів бронюють на підприємствах, в установах і організаціях до 5% загальної кількості робочих місць, у тому числі з гнучкими формами зайнятості.

Відповідно до ст. 5 Закону України “Про зайнятість населення ”, у разі відмови в прийомі на роботу громадян з числа зазначених категорій, у межах встановленої квоти, з підприємств, установ і організацій стягується штраф у розмірі середньорічної заробітної плати за кожну таку відмову в прийнятті на роботу. Ці кошти спрямовуються у державний фонд сприяння зайнятості населення і використовуються для фінансування витрат підприємств, що створюють робочі місця для звільнених з місць позбавлення волі понад встановлену квоту.

З метою надання особам, які звільнилися з місць позбавлення волі, допомоги в трудовому та побутовому влаштуванні, а також удосконалення взаємодії органів та установ кримінально-виконавчої системи з територіальними органами внутрішніх справ і центрами зайнятості населення у вирішенні цих питань 29.06.2000 р. було видано наказ Державного департаменту України з питань виконання покарань, Міністерства внутрішніх справ України і Міністерства праці та соціальної політики України № 139/405/150.

Згідно з цим наказом, не пізніше ніж за три місяці до закінчення призначеного строку покарання представником адміністрації виправно-трудової установи проводиться бесіда із засудженим для визначення його намірів щодо місця проживання та працевлаштування після звільнення і надання потрібної допомоги у вирішенні цих питань. За підсумками бесіди від засудженого відбирається заява відповідного змісту, яка після звільнення долучається до його особової справи.

Для перевірки можливості проживання засудженого після звільнення за обраним їм місцем адміністрацією установи за три місяці до закінчення строку покарання надсилається повідомлення-запит до районного (міського) відділу (управління) внутрішніх справ тієї місцевості, де має намір проживати засуджений. Повідомлення-запит надсилається, як правило, до того населеного пункту або до тієї місцевості, де засуджений проживав до арешту (засудження) і де в нього збереглися родинні зв'язки.

У разі, коли виникли об'єктивні обставини, що не дозволяють засудженому виїхати до населеного пункту або місцевості, де він проживав до засудження, адміністрацією установи надсилається повідомлення-запит до відповідного органу внутрішніх справ тієї місцевості, яку обрав засуджений. При цьому в повідомленні зазначаються підстави обрання даної місцевості для проживання.

При надходженні з установи повідомлення-запиту органом внутрішніх справ організовується перевірка можливості проживання засудженого за вказаною адресою. Про наслідки вирішення цього питання орган внутрішніх справ сповіщає адміністрацію установи не пізніше як через 20 днів з часу надходження повідомлення -- запиту (направляється відповідний талон повідомлення-запиту).

При надходженні до установи відповіді з органу внутрішніх справ про відсутність можливості проживання звільнюваного за обраним ним місцем адміністрація установи повідомляє про це засудженого і за погодженням з ним вживає заходів щодо направлення його після звільнення до іншого місця проживання в порядку, передбаченому вище.

За 20 днів до звільнення засудженого адміністрацією установи надсилається повідомлення про звільнення до органу внутрішніх справ тієї місцевості, де він має намір проживати, а копія повідомлення -- до територіального органу виконання покарань, що не пов'язані з позбавленням волі.

Стосовно засуджених, які на день звільнення не досягли 18-річного віку, адміністрацією установи за 20 днів до звільнення додатково направляється повідомлення до служби у справах неповнолітніх міської (районної) державної адміністрації.

Щодо працездатних засуджених працездатного віку, за 20 днів до звільнення адміністрацією установи надсилаються повідомлення до міського (районного) центру зайнятості державної служби зайнятості тієї місцевості, де вони мають намір проживати, для надання допомоги в їх працевлаштуванні відповідно до ст. 5 Закону України “Про зайнятість населення”.

У разі звільнення засуджених від покарання достроково за встановленими законодавством підставами повідомлення, передбачені вище, надсилаються до відповідних державних органів не пізніше трьох днів після звільнення.

Перед звільненням засудженого представник адміністрації установи проводить з ним бесіду, під час якої додатково роз'яснює положення Закону України “Про зайнятість населення” щодо порядку отримання допомоги в працевлаштуванні в центрах зайнятості державної служби зайнятості, а також порядок прописки за обраним місцем проживання, і вручає йому під розписку відповідну пам'ятку. Копія пам'ятки долучається до особової справи засудженого.

При надходженні з установи повідомлення про звільнення засудженого органом внутрішніх справ організовується перевірка прибуття звільненого до обраного місця проживання.

Протягом місяця після звільнення засудженого орган внутрішніх справ інформує адміністрацію установи про його прибуття, прописку та працевлаштування (надсилається відривний талон повідомлення про звільнення).

У разі неприбуття звільненого до обраного місця проживання протягом десяти днів після звільнення орган внутрішніх справ повідомляє про це адміністрацію виправно-трудової установи.

При надходженні з органу внутрішніх справ повідомлення про неприбуття звільненого до обраного місця проживання адміністрація установи, виходячи з анкетних даних засудженого, направляє повідомлення до органів внутрішніх справ, де можлива його поява.

Працівник територіального органу виконання покарань, не пов'язаних із позбавленням волі, щомісячно до 25-го числа здійснює з відповідним органом внутрішніх справ звірку кількості отриманих повідомлень про звільнення та фактично поставлених на облік звільнених. За результатами проведеної звірки складається спільний акт, який подається на розгляд керівництву органу виконання покарань, що не пов'язані з позбавленням волі, та керівництву органу внутрішніх справ.

У разі виявлення осіб, звільнених з місць позбавлення волі та не поставлених на облік, територіальними органами виконання покарань, що не пов'язані з позбавленням волі, за участю міських і районних органів внутрішніх справ і центрів зайнятості населення вживаються термінові заходи щодо їх обліку, документування, а також надання допомоги у трудовому й побутовому влаштуванні.

Список використаної літератури

1. Бедь В. Юридична психологія. - К.: Знання, 2003. - 375 с.

2. Васильев В.Л. Юридическая психология. - М.: Наука, 1999. - 258 с.

3. Еникеев М. И. Основы общей и юридической психологии. - М.: Наука, 2001. - 297 с.

4. Жалинский А. Э. Основы профессиональной деятельности юриста. - К.: Знання, 1999. - 125 с.

5. Киричук О. В. Основи психології. - К.: Либідь, 2003. - 632 с.

6. Кондратьєв В.М. Юридична психологія. - К.: Либідь, 2000. - 351 с.

7. Коновалова В.Е. Правовая психология. - Харьков, 1999. - 324 с.

8. Крысько В. Г. Психология в схемах и таблицах. - М.: Харвест, 1999. - 336 с.

9. Пирожков В. Криминальная психология. - М.: Наука, 1999. - 259 с.

10. Подольський М.І. Загальна психологія. - К.: Знання, 2000. - 311 с.

11. Романов В. Юридическая психология. - М.: Наука, 2001. - 259 с.

12. Сливка С. Юридична деонтологія. - К.: Атака, 2003. - 319 с.

Размещено на www.allbest.ru