Психологічна структура злочинного діяння

Размещено на http://www.allbest.ru/

План

1. Експеримент як один з важливих методів в юридичній психології

2. Психологічна структура злочинного діяння

3. Психологічні аспекти підготовки слідчого до допиту

Список використаних джерел

1. Експеримент як один з важливих методів в юридичній психології

Кожній науці властивий свій власний предмет і відповідні йому методи наукового дослідження, до яких пред'являються наступні вимоги. По-перше, досліджуване явище повинне бути досліджене у своєму розвитку й у зв'язку з навколишнім середовищем, у взаємозв'язку з іншими системами. По-друге, наукове дослідження повинне бути об'єктивно. Це означає, що дослідник нічого не повинен у ході досліджень привносити від себе як у процесі спостереження, так й у формуванні кінцевих висновків.

По цілям дослідження методи юридичної психології діляться на три групи:

1. Методи наукового дослідження. За допомогою їх вивчаються психічні закономірності людських відносин, регульованих нормами права, а також розробляються науково обґрунтовані рекомендації для практичних працівників, що займаються роботою по боротьбі або попередженню злочинності.

2. Методи психологічного впливу на особистість. Вони здійснюються посадовими особами, що ведуть боротьбу зі злочинністю. Ці методи переслідують мети попередження злочинної діяльності, розкриття злочину й виявлення його причин, перевиховання злочинців, пристосування їх до умов нормального існування в нормальному соціальному середовищі. Дані методи, крім їхньої карно-процесуальної регламентації, засновані на наукових методах психології й тісно пов'язані із кримінологією, криміналістикою, виправно-трудовою педагогікою й т.д.

3. Методи судово-психологічної експертизи. Метою цих методів є найбільш повне й об'єктивне дослідження, проведене експертом-психологом по постанові слідчих або судових органів. Діапазон застосовуваних у цьому дослідженні методів обмежений вимогами законодавства, що регламентує виробництво експертизи.

Експеримент обґрунтовано вважається одним із важливих методів в юридичній психології. Під експериментом розуміється таке дослідження, коли навмисно чи планомірно викликається зміна психологічних станів, процесів, явищ, що вивчаються, і враховуються умови, в яких вони проходять. Експеримент дає змогу варіювати фактори, котрі впливають на людину чи групу людей, дає можливість відтворювати психолого-правове явище, що вивчається неодноразово.

Основна відмінність експерименту від спостереження в тому й полягає, що експериментальний метод передбачає активне втручання в діяльність чи поведінку досліджуваної особи або групи людей. Як відзначав І. Павлов, “…спостереження збирає те, що йому пропонує природа, досвід же бере у природи те, що йому потрібно”. Інакше кажучи, при спостереженні дослідник повинен очікувати настання того чи іншого психічного чи психологічного явища, а при експерименті він може за чітко визначеною програмою зміни зовнішньої ситуації навмисно викликати потрібний психічний процес чи психологічне явище.

Методологічною базою експерименту в психолого-правовому дослідженні є концепція соціального детермінізму. Оскільки психічне і соціально-психологічне обумовлено сукупністю факторів, які детермінують конкретне явище, остільки, впливаючи на ці фактори і вивчаючи причинно-наслідкові зв'язки, дослідник може виявити структуру детермінації цього явища і роль окремих факторів.

Таким чином, експеримент дає змогу:

* створювати умови, в яких виявляється психіка особистості й психологія групи;

* варіювати в потрібних напрямках самі умови проходження психолого-правового явища, яке вивчається, тобто виділяти вплив окремих факторів, встановлювати зв'язки і систему взаємозалежностей і спостерігати дійсні його закономірності;

* суворо дозувати кількісно психолого-правові явища, що аналізуються, і умови їхнього проходження.

Залежно від характеру експериментальної ситуації виділяють експеримент лабораторний і природний. Особливістю лабораторного експерименту є те, що він проводиться в спеціально обладнаній лабораторії, оснащеній необхідною апаратурою. У ході такого експерименту діяльність і поведінка людини проходить у штучних умовах, створених дослідником. Лабораторний експеримент дає змогу за допомогою приладів вимірювати окремі психічні процеси, фіксувати їхні прояви в поведінці і діяльності індивіда. Наприклад, за допомогою реєстраційних приладів можна досить точно виміряти швидкість реакції людини на зовнішній подразник, ступінь її емоційної стійкості, швидкість формування тих чи інших навичок та ін.

Слід зазначити: успіхи сучасної психології, в тому числі і юридичної, були б неможливими без результатів лабораторних експериментів. Однак не можна вважати, що лабораторний експеримент є універсальним і надійним засобом пізнання психіки людини. Найсуттєвіший недолік цього виду експерименту -- його певна штучність, котра може призвести до порушення природного ходу психічних процесів, а відповідно, до неправильних висновків. Крім того, багато проблем юридичної психології не можуть вивчатися в лабораторних умовах.

Природний експеримент, ідея якого належить великому психологу-дослідникові О. Лазурському, покликаний усунути окремі недоліки лабораторного експерименту. Його суть у тому, що діяльність і поведінка людини чи групи людей вивчаються в природних, звичних умовах життєдіяльності (на робочому місці досліджуваного, в соціальних групах, членом котрих він є, і т. д.), а зміні піддаються деякі фактори у відповідності із задумом експериментатора. Наприклад, проведення суттєвих експериментів має на меті перевірити і оцінити психофізичні якості потерпілого, свідків та інших осіб. У ході його слідчий може активно втручатися в ситуацію і створювати такі умови, в яких виявляється психолого-правовий факт.

Залежно від ступеня втручання експериментатора в проходження психічних процесів і явищ експерименти поділяються на констатуючі і формуючі. Констатуючий експеримент пов'язаний з вирішенням такого завдання: виділити серед сукупності факторів один чи кілька й оцінити їхній вплив на психолого-правове явище. У ході подібного експерименту дослідник отримує відповідь на питання про те, який вплив різних факторів на предмет, що вивчається, і за спрямуванням (позитивний чи негативний), і за силою, і за стійкістю. Формуючий експеримент (в окремих працях він носить назву навчального чи виховного) передбачає суттєву зміну позиції дослідника: перехід від вивчення фактів і їх психологічного пояснення до процесу формування необхідних якостей і властивостей особистості (ціннісних орієнтацій, соціальних установок, норм поведінки, рис характеру і т.п.). Прикладом формуючого експерименту можуть бути експерименти відомого педагога-дослідника А. Макаренка, пов'язані з перевихованням дітей-правопорушників у дитячих колоніях під Полтавою і поблизу Харкова.

Отже, експериментальний метод забезпечує глибше вивчення психолого-правових явищ, ніж спостереження.

психологічний вплив дослідження допит свідчення

2. Психологічна структура злочинного діяння

Психологічний аналіз злочинного діяння пов'язаний з аналізом психологічного змісту структури злочинного діяння. Основними елементами структури злочинного діяння є:

1) мотивація і мотиви злочинної дії;

2) формування мети злочинної дії;

3) прийняття рішення про здійснення конкретної злочинної дії; спрямованість і зміст злочинного заміру;

4) способи, засоби і умови здійснення злочинного діяння;

5) досягнення результату і ставлення суб'єкта до цього результату.

Будь-яка вольова, свідома дія характеризується передбаченням майбутнього результату -- її мети. Мета як елемент злочинної дії виконує двояку функцію: по-перше -- усвідомлення правопорушником об'єкта, предмета чи особи, на яку спрямовується його дія; по-друге -- бажання досягнути певного результату.

Мета дії є системоутворюваним фактором усіх структурних елементів дії, вона регулює свідомість вибору відповідних способів і засобів для її досягнення. Мета діяльності формується людиною, усвідомлюється нею як щось необхідне і можливе за певних умов.

Взаємозв'язки між результатом і метою можуть виступати у формі:

а) “невиконання” мети (приготування до злочину і замах на скоєння злочину, коли мета злочину, наприклад пограбування квартири, не здійснюється до кінця з причин, які не залежать від волі злочинця);

б) “виконання” мети -- злочинна (в результаті злочинного діяння особа отримує те, на що вона розраховувала);

в) “перевиконання” мети (результат дії перевищує передбачувану мету. Наприклад, навмисне нанесення тяжких тілесних ушкоджень, які призвели до смерті, хоча це не входило у плани діючої особи).

Із всіх елементів психологічної структури злочинного діяння найповнішу інформацію про психологію злочинця дає суб'єктивна сторона, а в ній -- характеристика мотивів злочину. У зв'язку з цим доцільно глибше розкрити психологічну суть мотиваційної сфери особистості. Під мотивацією поведінки розуміється кількість спонукань людської діяльності, які визначають поведінку людини в цілому. Виходячи з концепції про ідентичність психічних процесів як в соціально корисній, так і в злочинній поведінці, більшість дослідників розглядають мотив таким спонуканням до злочинної поведінки, який є його рушійною силою, психологічною причиною. В основі його лежить актуалізована потреба, яка спонукає до дії. На формування мотиву впливають потреби, ціннісні орієнтації, конфліктні ситуації, об'єктивні обставини та ін. При цьому вирішальну роль відіграє ієрархія мотивів. Те, які мотиви в цій ієрархії займуть провідне, а які підлегле місце, визначається, на думку Б. Ломова, не спонтанним розвитком індивіда, а його становищем у суспільстві. Вказані фактори впливають на посилення чи послаблення мотиву, його заміщення чи зміну, а також на боротьбу мотивів. Складний характер процесів впливу такого роду факторів на поведінку особистості викликає труднощі при встановленні мотиву злочинної поведінки.

Мотивація злочинної поведінки за своїм місцем і роллю є ключовою інтегральною проблемою, в якій реалізується принцип комплексності психологічного дослідження злочинної поведінки. Не випадково С.Рубінштейн називав мотивацію через психіку детермінацією, що реалізується. “Мотивація, -- писав він, -- це опосередкована процесом її відображення суб'єктивна детермінація поведінки людини світом. Через свою мотивацію людина вплетена в контекст дійсності”.

Мотивація злочинної поведінки може бути:

а) ситуативною, як правило, малотривалою, згорнутою у часі та просторі, заздалегідь не підготованою, недостатньо усвідомленою, яка багато в чому визначається стереотипами поведінки і психологічним станом особистості; така мотивація частіше всього нестійка;

б) навмисною, відносно тривалою, розподіленою в часі та просторі, наперед підготованою, більш чи менш продуманою у можливих деталях; така мотивація, як правило, відображає домінуючі орієнтації суб'єкта, і тому вона більш стійка.

Мотивація виконує такі функції:

1) причинно-відображальну (формується у взаємодії соціального середовища і особистості);

2) спонукальну (штовхає людину до активності);

3) смислоутворювальну (має для індивіда особистісне значення);

4) регулятивну (спрямовує дії людини відповідно до актуальних бажань);

5) контрольну (виступає як еталон складової у процесі зіставлення індивідом бажаних і тих, що досягаються, результатів своїх дій).

Таким чином, мотивація злочинної поведінки може бути визначена, з одного боку, як внутрішній стрижень її походження, а з другого -- як результативна взаємодія особистості правопорушника із соціальним криміногенним середовищем.

Більшість злочинних дій полімотивовані. Наприклад, підліток, скоюючи пограбування, бажає не лише роздобути грошей на розваги, а й самоутвердитися в колі своїх ровесників. Організовані злочинці, здійснюючи корисливі діяння, прагнуть до влади над своїм оточенням. Однак у злочинній поведінці завжди можна виявити мотив, який домінує. Німецький психолог Х. Хекхаузен відзначає: “Поведінка людини у певний момент часу мотивується не будь-якими чи всіма можливими її мотивами, а тим із найвищих мотивів в ієрархії (тобто з найсильніших), який при цих умовах ближче всіх пов'язаний з перспективою досягнення відповідного цільового стану чи, навпаки, досягнення якого піддано сумніву.

Такий мотив активізується, стає дієвим. У цьому разі ми стикаємося з проблемою актуалізації мотиву, тобто з проблемою виділення ситуаційних умов, які призводять до такої актуалізації”.

Часом мотив, який домінує, має стійкий і тривалий характер.

Серед особливостей мотивів злочинної поведінки треба виділити:

1) їх відносну антисоціальність, що проявляється у вузькоособистісних спонуканнях, які протиставлені більш високим суспільним інтересам;

2) переважання матеріальних і вітальних (природних) спонукань над духовними;

3) домінування спонукань типу потягів, а не обов'язку;

4) панування спонукань із найближчими цілями, а не з життєво важливими перспективами;

5) низький рівень спонукань в ієрархічній системі соціальних цінностей, офіційно прийнятих у суспільстві.

На стадії мотивації злочинного діяння може виявитися розбіжність між метою дії та її небажаними наслідками, що призводить до внутрішнього конфлікту (боротьба мотивів). Наприклад, можуть зіткнутися такі несумісні між собою спонукання, як негідні почуття і доводи розуму, корисливий інтерес і посадовий обов'язок, ревнощі і кохання тощо.

Серед усіх елементів складу злочину мотиви є суб'єктивною стороною злочину і в ході розслідування поряд із іншими елементами підлягають обов'язковому виявленню і доведенню, через них можна визначити ступінь суспільної небезпеки злочинного діяння і самого злочинця, вид і міру покарання.

Етап мотивації завершується прийняттям особою рішення про скоєння злочину чи відмову від нього. Прийняття рішення про скоєння злочину може здійснюватися у різних формах:

а) воно може виділятися у свідомості індивіда як особлива фаза -- у цьому випадку рішення зводиться до усвідомлення мети злочину;

6) воно може наступити у стадії боротьби мотивів саме собою -- у цьому разі рішення є результатом розв'язання цієї боротьби (внутрішнього конфлікту).

Психологічні умови, в яких людина приймає рішення про скоєння злочину, також можуть бути різні:

1) умови без стресів і сильного збудження, при достатній кількості часу на його обдумування (наприклад, прийняття рішення на скоєння замовного вбивства і терористичного акту). В цьому разі рішення породжує розважливу поведінку злочинця, яка враховує логіку розвитку подій;

2) умови у вигляді сильного збудження, недостатній кількості часу на обдумування рішення, наявність конфліктної ситуації. Рішення, яке приймається при цьому, викликає необдуману поведінку, яка ґрунтується на запалі, а не на точному розрахунку (наприклад, скоєння вбивства чи зґвалтування на емоційній основі).

Спонукання, наміри, мотиви і цілі злочинної дії є складовими поняття “злочинний задум”, у характеристиці якого виділяють:

* спрямованість задуму (майбутній результат діяння, на досягнення якого спрямоване злочинне діяння);

* зміст задуму (відбиття у свідомості особистості всіх обставин, які пов'язані з досягненням мети злочинного діяння).

До здійснення дій задум залишається внутрішнім психічним утворенням. Тому суб'єкт несе відповідальність не за задум, а за скоєння (за підготування) злочину. Необхідно зазначити: у структурі злочинного діяння суттєве саме виникнення і формування задуму, тому що аналіз цього процесу дає можливість виявити особистісні особливості злочинця.

Наступним елементом у психологічній структурі злочинного діяння є способи, засоби і умови його скоєння. Важливість аналізу цього елементу визначається тим, що межі дії залежать від умов дій, від використовуваних знарядь і засобів. Наявні засоби впливають на способи дії та на динаміку задуму. Спосіб скоєння злочину свідчить про психофізіологічні особливості людини, його знання, навики, вміння, звички тощо. Злочин набуває специфічної конкретності через спосіб його скоєння, через ті знаряддя і засоби, які використані злочинцями. Спосіб скоєння злочину вказує, в тому числі, і на ступінь його соціальної небезпеки.

Отже, злочинний задум об'єктивується в способах і результатах його реалізації, а спосіб зумовлений метою і мотивами злочинного діяння, психофізіологічними і психічними особливостями діючої особи.

Здебільшого скоєння злочину пов'язане з досягненням наперед планованого злочинного результату, який оцінюється злочинцем із позиції вихідних спонукань і намірів. Цей результат може викликати у нього задоволення (в цьому разі образ здійснених дій і злочинної поведінки закріплюється і полегшує його повторення у майбутньому) чи негативне ставлення (в цьому разі можуть виникнути негативні емоції та розкаяння у скоєному).

Виявлення й аналіз психологічної структури злочинного діяння дає можливість юридичному працівникові повніше встановити істину, визначити ступінь суспільної небезпеки особистості злочинця, призначити вид і міру покарання, а також визначити шляхи перевиховання осіб, які скоїли злочин.

3. Психологічні аспекти підготовки слідчого до допиту

Теоретичні дослідження і практика діяльності слідчого показують, що допит займає більше чверті його робочого часу. Разом з тим, допит є і найбільш психологізованою дією, бо пов'язаний з особистісними особливостями допитуваного і юридичної особи, а також із психологічною взаємодією між ними.

У ході допиту слідчий повинен отримати відомості про фактичну сторону події, яка розслідується, і дати їм правову оцінку. Головне психологічне завдання допиту -- діагностика істинності показань допитуваного. При цьому важливою умовою є використання в ході допиту системи прийомів правомірного психічного впливу з метою отримання правових показань, способів викриття неправдивих показань.

У теоретичному осмисленні і розробці тактичних засобів отримання максимально правдивих свідчень щодо справи, що розслідується, суттєвим є вклад українських спеціалістів.

Найважливіші моменти підготовки слідчого до допиту:

а) створення інформаційної бази за результатами попередніх слідчих дій і даних оперативно-розшукової роботи. Смисл створення інформаційної бази -- з'ясування суб'єктів, яких слід допитати, розробка необхідних запитань для допиту, а також вивчення особистості допитуваного. Останнє передбачає знання соціального статусу цієї особи, референтні для неї соціальні групи, позитивні і негативні особистісні якості;

б) визначення найефективніших прийомів психологічної взаємодії з цієї особою. Продумуючи власну поведінку, необхідно враховувати такі особливості допитуваного, як рівень його агресивності і конфліктності, ступінь емоційної стійкості чи нестійкості, гнучкість або ригідність його мислення та ін.;

в) складання плану допиту. План може бути письмовим чи зафіксованим лише в думці. Але він завжди має містити мету майбутнього допиту і зумовлену цією метою систему запитань. Як правило, найбільш важливими в психолого-правовому відношенні є такі запитання:

* обставини, умови здійснення діяння, склад учасників, їх стосунки і взаємодії;

* поведінка потерпілого;

* мотивація діяння, умови, які сприяли його здійсненню;

* спосіб здійснення діяння, використання знаряддя і пристосувань, прийоми й операції;

* дії, які характеризують стійкі психічні якості особистості;

* ставлення обвинуваченого (підозрюваного) до результатів здійсненого діяння тощо;

г) продумування можливих прийомів психологічного впливу на допитуваного, особливо стосовно обвинуваченого (підозрюваного), і умов їх реалізації;

ґ) підготовка необхідних фактичних даних, відповідних речових доказів, фотографії;

д) вибір місця допиту (кабінет слідчого, приміщення іншої державної установи чи приватної фірми, місцезнаходження допитуваного, місце події) і підготовка необхідних технічних засобів фіксації інформації;

е) визначення часу проведення допиту. Іноді можна терміново викликати підозрюваного повісткою, а в інших випадках доцільніше відстрочений виклик (особа, перебуваючи в ситуації очікування і відчуваючи при цьому високе нервове напруження, може вжити дій, які її викривають).

Перш ніж приступитися до підготовки допиту, слідчий визначає коло осіб, у яких йому необхідно одержати показання, а також черговість їх виклику на допит. Із числа тих, хто тією чи іншою мірою обізнаний про обставинах, що підлягають з'ясуванню, у першу чергу звичайно допитують осіб, не зацікавлених наприкінці розслідування, що розташовують більше великою інформацією, а тому здатних повно й об'єктивно викласти її слідчому. Підготовка допиту включає кілька елементів.

1. Аналіз вихідних даних і визначення предмета допиту. Якісний допит неможливий без чіткого подання про предмет допиту, тобто про коло обставин, які повинні бути з'ясовані в даної особи. Предмет допиту визначається виходячи з обставин, що підлягають доведенню по конкретному справі й передбачуваному ступеню поінформованості в них даної особи. Все це можна встановити в процесі ретельного вивчення матеріалів, зібраних по справі, а при необхідності й оперативно-розшукових даних, наявних в розпорядженні співробітників органів дізнання. Предмет допиту й питання, які варто поставити допитуваному, - це різні поняття. Перше з них ширше. Наприклад, предметом допиту може бути алібі, заявлене підозрюваним, а часток питань, які будуть у зв'язку із цим з'ясовуватися, виявиться значно більше.

2. Вивчення особистості допитуваного. Відомості про людину, з яким має бути зустрітися на допиті, досить важливі для слідчого. Чим. більше він збере про нього даних і чим краще довідається допитуваного, тим правильніше вибере й успішніше використає тактичні прийоми. Однак обмеженість можливостей, якими розташовує слідчий, і майже постійний дефіцит часу змушують вирішувати питання про вивчення особистості допитуваного з обліком реальної обстановки. Найбільше ретельно вивчається особистість підозрюваного (обвинувачуваного), оскільки це важливо й для рішення загальних завдань судочинства. У меншому ступені мають потребу у вивченні свідки й потерпілі, тому що ці учасники процесу звичайно менш схильні приховувати істину, а, крім того, закон зобов'язує їх давати правдиві показання й установлює кримінальну відповідальність за відхилення від цього обов'язку.

3. Визначення часу допиту. Визначаючи час допиту, слідчий виходить насамперед з вимог закону. Так, підозрюваний допитується не пізніше 24 годин після узяття його під варту. Обвинувачуваний повинен бути допитаний відразу ж після пред'явлення обвинувачення. За загальним правилом допит провадиться в денний час, нічний допит допускається лише при обставинах, що не терпить зволікання. За межами прямих правових приписань час допиту встановлює слідчий, з огляду на можливість явки особи на допит, ступінь своєї завантаженості, важливості інформації, яку передбачається одержати в допитуваного.

4. Вибір способу виклику особи на допит. Особи, що підлягають допиту, можуть викликатися письмової повісткою, що пересилається поштою або через кур'єра. Виклик може бути переданий телеграмою або телефонограмою. Підозрюваний (обвинувачуваний), що втримується під стражів, викликається через адміністрацію місця висновку. Слідчий вправі звернутися по допомогу до керівництва підприємства або установи, де працює особа, підмет допиту, або використати інші можливості. Явка на допит по виклику слідчого обов'язкова. Особи, що ухиляються від явки, можуть бути піддані приводу.

5. Вибір місця допиту. Допит по загальному правилу здійснюється на місці виробництва розслідування (робітник кабінет слідчого, працівника органа дізнання). Допит також може бути зроблений за місцем перебування допитуваного, наприклад, у лікувальній установі (з дозволу лікаря) або за місцем проживання малолітнього свідка або потерпілого. У деяких випадках допит провадиться на місці події, обстановка якого допомагає відновити в пам'яті забуте або утрудняє спроби несумлінної особи спотворити дійсні обставини справи. Вибір місця допиту пов'язаний із забезпеченням умов для проведення цього слідчої дії (видалення сторонніх осіб, джерел шуму та ін.). Повинні бути підготовлені необхідні канцелярські приналежності, а також технічні кошти фіксації допиту, якщо їх передбачається використати.

6. Запрошення осіб, чия участь у допиті необхідно. При допиті можуть, а іноді зобов'язані брати участь, як це вимагає закон, і інші (крім слідчого і допитуваного) особи. У їхньому числі: перекладач, якщо допитуваний не володіє мовою судочинства, або є німим, глухонімим: захисник, допущений до участі в справі; педагог або законний представник допитуваного. За своїм розсудом у допиті може брати участь прокурор, здійснюючий нагляд за законністю дій органів дізнання. Повідомлення всіх цих осіб про час і місце допиту - завдання слідчого.

7. Складання плану допиту. План сприяє правильній організації допиту, а отже, і підвищенню його результативності. У найпростішому виді він являє собою перелік питань, що підлягають з'ясуванню в допитуваного. При підготовці до допиту осіб, які можуть ухилятися від дачі правдивих показань, особливо підозрюваний і обвинувачуваних, план повинен бути розгорнутим. У ньому доцільно вказати обставини, що підлягають з'ясуванню (предмет допиту), питання, які варто поставити допитуваному, наявну в справі інформацію із цих обставин і матеріали справи, які при необхідності можуть бути використані при допиті.

У процесі підготовки до допиту слідчому має сенс подумки змоделювати хід майбутньої слідчої дії, виходячи з найбільше імовірної лінії поводження допитуваного, продумати програму власних дій у різних ситуаціях. Це допоможе знайти оптимальні тактичні рішення, підвищить внутрішню готовність слідчого до роботи в умовах можливої протидії з боку допитуваного

Список використаних джерел

1. Бедь В. Юридична психологія. - К.: Знання, 2003. - 375 с.

2. Васильев В.Л. Юридическая психология. - М.: Наука, 1999. - 258 с.

3. Еникеев М.И. Основы общей и юридической психологии. - М.: Наука, 2001. - 297 с.

4. Жалинский А.Э. Основы профессиональной деятельности юриста. - К.: Знання, 1999. - 125 с.

5. Киричук О.В. Основи психології. - К.: Либідь, 2003. - 632 с.

6. Кондратьєв В.М. Юридична психологія. - К.: Либідь, 2000. - 351 с.

7. Коновалова В.Е. Правовая психология. - Харьков, 1999. - 324 с.

8. Крысько В.Г. Психология в схемах и таблицах. - М.: Харвест, 1999. - 336 с.

9. Пирожков В. Криминальная психология. - М.: Наука, 1999. - 259 с.

10. Подольський М.І. Загальна психологія. - К.: Знання, 2000. - 311 с.

11. Романов В. Юридическая психология. - М.: Наука, 2001. - 259 с.

12. Сливка С. Юридична деонтологія. - К.: Атака, 2003. - 319 с.

Размещено на Allbest.ru