Формування духовно-моральних цінностей молодших школярів

Учитель не може ефективно керувати розвитком моральної свідомості школярів без такої його складової, як самооцінка. Саме включення самооцінки в навчально-виховний процес -- один з дієвих шляхів перетворення школяра в співучасника виховного процесу, і при цьому необхідно враховувати той факт, що самооцінка в молодших учнів перебуває ще в процесі свого становлення.

Єдиний шлях розвитку самооцінки -- включення учнів у активну оцінювальну діяльність. Існує вікова закономірність, суть якої полягає в тому, що молодшому школяреві набагато легше оцінити іншого, ніж самого себе. Тому на перших етапах бажано використовувати спеціальні завдання. Це такі, як завдання на розвиток здатності до моральної оцінки, завдання на розвиток здатності до моральної самооцінки.

Наведені вище завдання можна включати в бесіду або використовувати самостійно.

У процесі бесіди за допомогою запитань: «Як ти сам оцінюєш свою поведінку (хороша, погана)? Чому? Аргументуй свою думку», «Чи задоволений, ти сам своєю поведінкою (так; ні)? Чому? Які недоліки твоєї поведінки ти хотів біг сам виправити і чому?», «Що тобі необхідно зробити самому, щоб поліпшити свою поведінку?», «Які якості тобі необхідно виховати самому?» -- вчитель зможе дістати додаткові дані про розвиток моральної самосвідомості й свідомості в учнів.

Таким чином, забезпечення оптимальності процесу моральної вихованості молодшого школяра передбачає цілеспрямовану роботу вчителя з розвитку в органічній єдності таких компонентів моральної свідомості: моральних знань та моральних оцінних ставлень, що включають моральну оцінку і самооцінку. Така єдність сприятиме оволодінню школярем активною позицією співучасника виховного процесу, без якої неможливе успішне становлення його моральної вихованості.

1.3 Розвиток моральних знань молодших школярів

Молодший шкільний вік - особливий етап у формуванні ставлення людини до оточуючого світу. Саме в цей час формується спрямованість особистості - громадська, колективістська чи, навпаки, егоїстична, індивідуалістська. Цей вік особливо сприятливий для формування основ культури поведінки: молодші школярі вже здатні сприймати вимоги до своєї поведінки, вони піддатливі зовнішньому впливові, схильні до наслідування, вірять учителю, коли він говорить їм про необхідність виконання моральних норм. В ці роки дитина отримує знання про навколишній світ, у неї починає формуватися певне відношення до людей, до праці, виробляються навички і звички правильної поведінки, складається характер.

Забезпечення ефективного розвитку моральних знань і емоційно-моральних ставлень молодших школярів, як важливої передумови становлення моральних переконань є необхідністю, передбачає врахування у навчально-виховному процесі ряду особливостей емоційно-когнітивної сфери у молодших школярів [20, с. 33].

Важливою умовою розвитку моральних знань молодших школярів є позитивні зміни в їх мисленні. В цей період формуються операції мислення -- аналіз, синтез, порівняння, узагальнення. Поняття, судження, умовисновки мають якісно іншу будову. Все це має позитивний вплив на формування моральної свідомості молодших школярів. Разом з тим, враховуючи особливості моральної свідомості молодших школярів, особливо ті, які обумовлені обмеженістю морального досвіду, потрібно спеціально формувати у дітей прийоми аналізу і синтезу, порівняння і узагальнення моральних явищ.

Тому, крім аналізу природних моральних ситуацій, що виникають у спілкуванні з дорослими і однолітками, необхідна цілеспрямована виховна робота. При цьому важливі такі форми роботи, як колективне читання і обговорення оповідань з моральним змістом, створення на уроках спеціальних проблемних ситуацій, в яких ставиться завдання навчити дітей аналізувати поведінку і почуття героїв, порівнювати представлену в літературному творі моральну ситуацію з аналогічними життєвими ситуаціями. Завдяки цьому школярі вчаться здійснювати «перенос» безпосередньо даного в оповіданні морального змісту на моральні явища із реального життя дітей [20, с. 34].

Процес засвоєння моральних знань молодшими школярами суттєвим чином залежить від навчання їх правильному сприйманню моральної ситуації, адекватній оцінці моральних вчинків, розумінню моральних мотивів. Порад з цим необхідно виховувати органічну єдність між правильним розумінням моральної ситуації і вмінням школярів співпереживати, співчувати, тобто виховувати особистісне ставлення до тих чи інших моральних явищ, вчинків. Це, в свою чергу, є необхідною умовою виховання у дитини одного із важливих механізмів переконань -- моральної потреби певним чином діяти, відповідно до засвоєних моральних норм і принципів.

Таким чином, ефективність процесу засвоєння моральних знань молодшими школярами, порад із формуванням відповідних уявлень і понять, передбачає цілеспрямовану роботу, що сприяє формуванню в учнів:

вміння правильно сприймати моральну ситуацію, представлену в літературному творі або виділену Із реального життя;

вміння дати оцінку, адекватну ситуації, що аналізується;

вміння правильно визначати мотиви морального вчинку;

вміння співпереживати, співчувати іншій людині;

особистісне ставлення до тих чи інших моральних ситуацій;

моральної потреби діяти певним чином, відповідно засвоєним моральним знанням [20, с. 34].

Усе це сприяє поступовому формуванню в дітей вміння до самостійного морального вибору.

Важливою умовою розвитку у молодших школярів елементів моральних переконань є сформованість в них моральних почуттів. Почуття тільки тоді стають компонентом моральних переконань особистості, коли вони виступають як внутрішній стимул до моральної поведінки. Тому виховання моральних почуттів як мотиваційної основи моральної поведінки -- одне із головних завдань виховної роботи в школі.

У початкових класах педагогу необхідно враховувати, перш за все, такі вікові особливості молодших школярів, як обмеженість їх особистого досвіду моральної поведінки, труднощі у виділенні головних компонентів в поведінці оточуючих, безпосередній характер емоційної реакції на вчинок.

Для ефективного формування у молодших школярів моральних почуттів необхідно створювати в класі атмосферу, що сприяє розвитку у дітей взаємоповаги, емоційного сприймання до переживань інших, взаємодопомоги.

Емоційне сприймання, навіюваність, довірливість, схильність до наслідування, високий авторитет вчителя у дітей даного віку забезпечують широкі можливості для виховання моральних почуттів. Особливу увагу слід приділити міжособовим взаєминам у колективі, оскільки в цій сфері найчастіше виникають ситуації морального вибору, правильні вирішення яких сприяють набуванню необхідного молодшому школяреві морального досвіду, збагачують його моральні знання.

У практиці роботи з молодшими школярами необхідно використати форми роботи, що сприяють розвитку їх самостійності, самооцінки, привчають до відповідальності за свої особисті вчинки. Доцільно включати дітей у різні види суспільної роботи, створюючи умови для прояву самостійності, самоконтролю. Це сприяє розвитку у дітей відповідальності.

Сформувати це моральне почуття можна лише цілеспрямованою виховною роботою, шляхом стимулювання правильних мотивів і адекватних форм поведінки (похвала, заохочення), гальмування негативних вчинків і неправильних форм поведінки. Розкриття моральної суті позитивних і негативних вчинків є одним із засобів засвоєння моральних знань і вимог, сприяють розвитку правильної спрямованості моральних почуттів.

Важливий засіб виховання культурних звичок школярів у процесі суспільно корисної роботи - доручення. Воно конкретизує обов'язки перед колективом, збагачує індивідуальний моральний досвід, спонукає вихованців до прояву кращих моральних якостей - відповідальності, колективізму, взаємодопомоги, чуйності. Важливо, щоб молодші школярі чітко розуміли, в чому конкретно полягає завдання, що і коли їм належить зробити, перед ким звітувати.

Практика показує, що в школах не завжди додержуються цих важливих педагогічних вимог до організації громадських обов'язків учнів. Часто доручення учням дає вчитель, а не класний колектив і звітують вони про виконання завдання також перед педагогом.

Неодмінна умова впливу суспільно корисної діяльності на формування моральних звичок - систематичність виконання учнями доручень, охоплення максимальної кількості учнів. При цьому кожне доручення має приваблювати школярів своєю суспільною значущістю, давати простір для самоствердження в колективі, розширювати досвід суспільно корисної роботи.

Педагогічно виправдана у формуванні моральних звичок зміна рольових позицій, коли діти можуть набути досвіду і керівника, і виконавця. Психологічні дослідження свідчать, що перебування школяра протягом тривалого часу лише в статусі організатора або, навпаки, підлеглого в цілому негативно позначається на розвитку моральних якостей, приводить у першому випадку до розвитку егоїзму, зарозумілості, в другому - до пасивності, індиферентності.

Важливий метод вироблення стійкої моральної поведінки - змагання. Розумне внесення елементів змагання в різні форми громадської діяльності сприяє свідомому додержанню учня норм і правил поведінки. Зокрема, етична освіта школи ефективна лише тоді, коли тісно пов'язана з практичними формами роботи у колективі, з педагогічно доцільною організацією життєдіяльності дітей. Роз'яснюючи етичні норми в бесіді чи розповіді, вчитель допомагає дітям осмислити наявний у них досвід повсякденного спілкування, усвідомити моральні основи, на яких ґрунтується культура поведінки. Під час обговорення конкретних ситуацій з життя, літератури учні вчаться орієнтуватися в мотивах людських вчинків, уточнюють моральні оцінки і судження. Уміле застосування вчителем методів словесного переконування має створювати певні передумови для підвищення дієво-практичних форм роботи. У свою чергу, набутий досвід поведінки збагачує і поглиблює знання школярів, сприяє формуванню їхньої моральної свідомості.

Виходячи з того, що виховання моральної культури передбачає цілеспрямовану систематичну роботу педагогічного колективу по ознайомленню школярів з правилами поведінки, пристойності, етикету, формуванню у них відповідних навичок і звичок, воно може успішно здійснюватися лише за умови вмілого поєднання методів різних груп та різноманітних форм педагогічного впливу на учнів.

1.4 Способи виливу на формування духовно-моральних цінностей молодших школярів

Про моральність людини можна говорити тільки тоді, коли вона морально поводиться в силу внутрішнього спонукання (потреби), коли як контроль виступають її власні погляди і переконання. Вироблення таких поглядів і переконань і відповідних їм звичок поводження і складають сутність морального виховання.

Про моральність людини звичайно судять по її поводженню, але поводження - поняття дуже широке й охоплює всі сторони життєдіяльності особистості. Тому для розкриття його моральної сутності необхідно виділити якусь найменшу одиницю, що зберігала би властивості цілого. Такою найменшою одиницею поводження може служити вчинок.

Під вчинком розуміють яку-небудь дію чи стан людини, але всяка дія чи стан стає вчинком тільки за умови, якщо вона розглядається у взаємозв'язку з її цілями, що породжують, мотивами і намірами особистості.

При цьому моральними повинні бути як самі по собі дії чи стани, так і їхні мотиви, що породжують, і цілі. Таким чином, під поводженням розуміють сукупність вчинків людини, виділяючи при цьому зовнішні дії і внутрішню обумовленість вчинків, тобто їхню мотивацію, переживання.

Моральна спрямованість особистості розкривається не в окремих учинках, а в її загальній діяльності, що оцінюється, насамперед, через здатність особистості активно виявляти життєву позицію. Моральна цінність особистості полягає в її готовності затверджувати етичні ідеали суспільства в обраній області діяльності.

Проаналізувавши це питання, можна прийти до висновку, що основними критеріями моральності людини можуть бути її переконання, моральні принципи, ціннісні орієнтації, а також учинки стосовно близьких і незнайомих людей. Звідси випливає, що моральним варто вважати таку людину, для якої норми, правила і вимоги моралі виступають як її власні погляди і переконання (мотиви), як звичні форми поводження.

Звичне поводження формують багаторазово повторені дії. Воно стабільно, дозволяє людині в однакових, схожих умовах діяти завжди так, як потрібно.

Однак моральне поводження характеризується не тільки вчинком, але і системою моральних звичок. Вони поряд з моральними переконаннями і почуттями входять у систему внутрішніх регуляторів поводження. Моральна звичка - це здатність і уміння зробити дію не тільки без особливого на те контролю, але й у силу виробленої потреби в даній діяльності. Ще Д. Локк відзначав, що «у вихованні головну роль грає формування моральних звичок ... ні в якому разі не слід обтяжувати пам'ять дітей правилами і розпорядженнями, що негайно забуваються. Набагато корисніше вправляти їх у діях, бажаних з погляду щирої моральності» [14, с. 36].

Моральні звички зміцнюються в діяльності, і в школі потрібна спеціальна робота з виховання визначених звичок поводження.

С.Л.Рубінштейн відзначав, що, коли людину систематично спонукають поводитись певним чином (морально), світогляд, мораль як би осідають І закріплюються в її характері у виді звичок - звичних способів поводження [49, с. 71].

Звичка до поводження, визначеному глибоко засвоєними моральними нормами, - показник стійкості морального мотиву. Виховання моральної звички необхідно здійснювати на основі позитивної мотивації поводження учнів.

Моральне поводження характеризується тим, що воно в кожного визначається свідомим вибором тих чи інших дій. Поводження моральне, якщо людина зважує, продумує свої дії, надходить зі знанням справи, вибираючи єдино можливий, вірний шлях рішення проблеми, що стоїть перед ним. Упевненому поводженню відповідає тверда внутрішня переконаність. Гармонія думок і справ - гарантія морального поводження в будь-якій ситуації, при виникненні нових і несподіваних проблем.

Моральні мотиви керують моральними вчинками людини, спонукають її міркувати над відповідним проявом образу дій. Щоб домогтися від учнів глибоко усвідомленого, обґрунтованого поводження, учитель початкових класів веде цілеспрямовану роботу над формуванням мотивів, їх подальшим розвитком. У даному процесі учитель виходить із суспільних вимог часу. А тому моральні мотиви не тільки основа морального поводження, але і досить показовий результат виховання.

Основним інструментом, за допомогою якого вчитель направляє й організує діяльність дитини, є звичайно завдання, що він ставить перед дитиною. Для їхньої ефективності потрібно, щоб вони були внутрішньо прийняті дитиною, від чого залежить зміст завдання для нього. При незабезпеченості мотивації завдань з боку учителя внутрішній їхній зміст для дитини може різко розійтися з їхнім об'єктивним змістом і з задумом учителя, вихователя.

Іншими словами, зовнішні виховні впливи сприяють формуванню позитивних рис характеру і моральних якостей тільки за умови, якщо вони збуджують в учнів позитивне внутрішнє відношення і стимулюють їхнє власне прагнення до морального розвитку.

Як уже відзначалося, у моральної людини сформовані стійкі моральні мотиви, що спонукають її до відповідного поводженню в суспільстві, а формування мотивів морального поводження людини забезпечує моральне виховання. На цій підставі справедливим можна вважати твердження про те, що методи формування таких мотивів є методи морального виховання.

Традиційні методи морального виховання орієнтовані на прищеплювання школярам норм і правил громадського життя. Однак часто вони діють лише в умовах досить сильного зовнішнього контролю (дорослі, суспільне думка, погроза покарання). Важливим показником сформованості моральних якостей особистості є внутрішній контроль, дія якого приводить часом до емоційного дискомфорту, невдоволенню собою, якщо порушуються перевірені особистим досвідом правила громадського життя.

Внутрішній контроль формується завдяки активній діяльності дитини в інтелектуальній, руховій, емоційній, вольовій сферах. Готовність підкоряти свої спонукання представленням і знанню про культуру людського буття підвищує самооцінку особистості, розвиває почуття власного достоїнства. Сформовані навички контролю сприяють успішному розвитку моральних якостей особистості в процесі навчання і виховання.

Педагогічний зміст роботи з морального становлення особистості молодшого школяра полягає в тому, щоб допомагати йому просуватися від елементарних навичок поводження до більш високого рівня, де потрібно самостійність ухвалення рішення і моральний вибір.

У педагогічній літературі описується безліч методів і прийомів морального виховання. Очевидно, що вони не однаково спрямовані на формування мотивів морального поводження. Методів і особливо різних версій методів накопичено так багато, що розібратися в них, вибрати адекватні цілям і реальним обставинам допомагає лише їхнє упорядкування, класифікація. Але явища виховання дуже складні і суперечливі, а тому єдину логічну підставу для класифікації численних способів педагогічного впливу знайти важко.

Так, наприклад, за результатами методи впливу можна розділити на два класи:

1 Впливи, що створюють моральні установки, мотиви, відносини, що формують представлення, поняття, ідеї,

2. Впливи, що створюють звички, що визначають той чи інший тип поводження.

Найбільш послідовної і сучасний представляється класифікація, розроблена Щукиной Г.Х., у якій виділяють такі групи методів:

Методи різнобічного впливу на свідомість, почуття і волю учнів в інтересах формування в них моральних поглядів і переконань (методи формування свідомості особистості);

Методи організації діяльності і формування досвіду суспільного поводження;

Методи стимулювання поводження і діяльності [58, с. 19].

Перший етап правильно організованого виховання - знання (розуміння) вихованцем тих норм і правил поведінки, що повинні бути сформовані в процесі виховання. Мотиви умовно поділяються на сутнісні і мотиви-стимули. Для вчителя початкових класів важливою задачею є формування сутнісних мотивів. Адже, дійсно, важко виховати, виробити яку-небудь якість, не домігшись насамперед ясного розуміння значення цієї якості. До впливів, що створюють моральні установки, сутнісні мотиви, відносини, формують представлення, поняття, ідеї, відносяться методи, що одержали загальну назву методів формування свідомості особистості.

Методи цієї групи дуже важливі і для успішного проходження наступного важливого етапу виховного процесу -- формування почуттів, емоційного переживання необхідного поводження. Якщо учні залишаються байдужні до педагогічного впливу, то, як відомо, процес розвивається повільно і рідко досягає наміченої мети. Глибокі почуття народжуються тоді, коли усвідомлена школярами ідея наділяється в яскраві, хвилюючі образи.

Раніше методи цієї групи називалися коротше і виразніше - методами переконання, оскільки головне їхнє призначення - формування стійких переконань. Не знання, а переконання стимулюють учинки школярів, тому не стільки поняття і судження, скільки моральна впевненість у суспільній необхідності й особистій корисності визначеного типу поводження повинна формуватися на етапі розвитку свідомості. Методи досягають мети, коли у вихованців сформувалася готовність активно включатися в передбачену змістом виховання діяльність.

Переконання у виховному процесі досягається при використанні різних прийомів і методів: читання й аналіз притч, байок, повчальних розповідей; етичні бесіди, роз'яснення, диспути, приклад.

Кожний з методів має свою специфіку й область застосування. Незважаючи на удавану простоту, усі без винятку методи цієї групи вимагають високої педагогічної кваліфікації. Розглянемо найбільш складні по змісту і застосуванню методи словесно-емоційного впливу: розповідь, роз'яснення, етичну бесіду і метод наочно-практичного впливу -приклад.

У молодших класах часто використовується розповідь на етичну тему. Це яскравий емоційний виклад конкретних фактів і подій, що мають моральний зміст. Впливаючи на почуття, розповідь допомагає вихованцям зрозуміти і засвоїти зміст моральних оцінок і норм поводження. Гарна розповідь не тільки розкриває зміст моральних понять, але і викликає в школярів позитивне відношення до вчинків, що відповідають моральним нормам, впливає на поводження. У розповіді на етичну тему кілька функцій:

служити джерелом знань,

збагачувати моральний досвід особистості досвідом інших людей,

служити способом використання позитивного прикладу у вихованні.

До умов ефективності етичної розповіді відносяться наступні:

Розповідь повинна відповідати соціальному досвіду школярів. У молодших класах він короткий, емоційний, доступний, відповідає переживанням дітей.

Розповідь супроводжується ілюстраціями, якими можуть стати добутки живопису, художні фотографії, вироби народних умільців. Підсилює його сприйняття гарно підібраний музичний супровід.

Обстановка має велике значення для сприйняття етичної розповіді. Емоційний вплив навколишнього оточення повинний відповідати задуму і змісту розповіді.

Розповідь робить належне враження тільки тоді, коли виконується професійно. Недотепний, недорікуватий оповідач не може розраховувати на успіх.

Розповідь обов'язково повинна переживатися слухачами. Потрібно подбати, щоб враження від неї зберігалися як можна довше. Нерідко виховне значення етичної розповіді сильно знижується тільки через те, що відразу після неї діти переходять до справи, зовсім відмінній і по змісту, і по настрою, наприклад, до спортивного змагання [52, с. 19].

Роз'яснення - метод емоційно-словесного впливу на вихованців. Важлива риса, що відрізняє роз'яснення від пояснення і розповіді, - орієнтованість впливу на дану групу чи окрему особистість. Застосування цього методу ґрунтується на знанні особливостей класу й особистісних якостей членів колективу. Для молодших школярів застосовуються елементарні прийоми і засоби роз'яснення: «Надходити потрібно так», «Усі так роблять» і т.п.

Роз'яснення застосовується тільки там і тільки тоді, коли вихованцю дійсно необхідно щось пояснити, повідомити про нові моральні положення, так чи інакше вплинути на його свідомість і почуття. Але роз'яснення не потрібні там, де мова йде про прості й очевидні норми поводження в школі і суспільстві: не можна різати і розмальовувати парту, грубити, плювати і т.д. Тут необхідні категоричні вимоги. Роз'яснення застосовується:

а)щоб сформувати чи закріпити нову моральну якість чи форму поводження;

б)для вироблення правильного відношення вихованців до визначеного вчинку, що вже зроблений.

У практиці шкільного виховання роз'яснення спирається на вселяння. Для нього характерно некритичне сприйняття школярем педагогічного впливу. Навіювання, проникаючи непомітно в психіку, діє на особистість у цілому, створюючи установки і мотиви поводження. Молодші школярі особливо нав'язливі. Педагог, спираючись на цю специфіку психіки, повинний використовувати навіювання в тих випадках, коли вихованець повинний прийняти визначені установки. Навіювання використовується для посилення впливу інших методів виховання.

Необхідно відзначити, що при некваліфікованому застосуванні розповідь, роз'яснення, навіювання можуть приймати форму нотації. Вона, як відомо, ніколи не досягає мети, а скоріше викликає протидію у вихованців, бажання діяти всупереч. Нотація не стає формою переконання.

У роботі з учнями різних вікових груп широко застосовується етична бесіда. У педагогічній літературі вона розглядається і як метод залучення учнів для обговорення, аналізу вчинків і вироблення моральних оцінок, і як форма роз'яснення школярам принципів моральності і їхніх осмислень, і як засіб формування системи моральних уявлень і понять, що у свою чергу виступають як основа для формування моральних поглядів І переконань.

Етична бесіда - метод систематичного і послідовного обговорення знань, що припускає участь обох сторін - вихователя і вихованців. Вихователь вислухує і враховує думки, точки зору своїх співрозмовників, будує свої відносини з ними на принципах рівноправності і співробітництва. Етичною бесіда називається тому, що її предметом найчастіше стають моральні, етичні проблеми. Ціль етичної бесіди - поглиблення, зміцнення моральних понять, узагальнення І закріплення знань, формування системи моральних поглядів і переконань [23, с. 15].

Етична бесіда - метод залучення вихованців до вироблення правильних оцінок і суджень по усім хвилюючим їхніх питаннях.

Особливість проведення етичних бесід у початкових класах у тім, що в них можна включати читання уривків з художніх творів, декламацію, але при цьому не можна забувати, що в етичній бесіді повинний переважати живий обмін думками, діалог. Після її проведення класному керівнику необхідно провести роботу з поглиблення виявлених моральних понять, норм поводження, організувати практичну діяльність дітей.

Ефективність етичної бесіди залежить від дотримання ряду важливих умов:

Бесіда повинна носити проблемний характер. Вихователь повинний стимулювати нестандартні питання, допомагати школярам самим знаходити на них відповіді.

Не можна допускати, щоб етична бесіда розвивалася по заздалегідь складеному сценарію з завчанням готових чи підказаних дорослими відповідей. Потрібно вчити дітей з повагою відноситися до думок інших, терпляче й аргументовано виробляти правильну точку зору.

Не можна допускати також, щоб бесіда перетворювалася в лекцію: вихователь говорить, вихованці слухають. Лише відверто висловлені думки і сумніви дозволяють вихователю направити бесіду так, щоб діти самі прийшли до правильного розуміння сутності обговорюваного питання. Успіх залежить від того, наскільки теплим буде характер бесіди, чи розкриють у ній вихованці свою душу.

Матеріал для бесіди повинний бути близький емоційному досвіду вихованців. Тільки при опорі на реальний досвід бесіди на відверті теми можуть бути успішними.

У ході бесіди важливо виявити і зіставити всі точки зору. Нічия думка не може бути проігнорованою, це важливо з усіх точок зору - об'єктивності, справедливості, культури спілкування.

Правильне керівництво етичною бесідою полягає в тім, щоб допомогти вихованцям самостійно прийти до правильного висновку. Для цього вихователю потрібно вміти дивитися на вчинки чи події очима вихованця, розуміти його позицію І зв'язані з нею почуття [14, с. 36].

У початковій школі етична бесіда має просту структуру. Тут кращий індуктивний шлях: від аналізу конкретних фактів, їхньої оцінки до узагальнення і самостійного висновку.

Приклад - виховний метод виняткової сили. Його вплив ґрунтується на відомій закономірності: явища, сприймані зором, швидко запам'ятовуються у свідомості, тому що не вимагають ні розкодування, ні перекодування, у якому є будь-який мовний вплив. Приклад діє на рівні першої сигнальної системи, а слово - другої. Приклад дає конкретні зразки для наслідування і тим самим активно формує свідомість, почуття, переконання, активізує діяльність. Коли говорять про приклад, мають на увазі, насамперед, приклад живих конкретних людей - батьків, вихователів, друзів. Але велику виховну силу має і приклад героїв книг, фільмів, Історичних діячів.

Молодші школярі наслідують тим, хто робить на них найбільш сильне враження. Згідно даним психологів, незмінну симпатію молодших школярів викликають люди сміливі, вольові, спритні, що володіють великою фізичною силою, стрункою фігурою, приємною манерою спілкуватися, правильними рисами обличчя. При виборі моральних прикладів, з огляду на ці закономірності сприйняття особистості, варто домагатися того, щоб носії добрих початків були приємні і симпатичні, а носії пороків викликали ворожість. При відсутності такої відповідності потрібні спеціальні заходи для їхнього забезпечення. Високоморальний, але малосимпатичний персонаж доречно при нагоді наділити характеристиками й оцінками, що послабляють викликуване ним почуття ворожості, а поганого героя, що полюбився дітям, зуміти дохідливо і доказово розвінчати. Настільки ж важливо попереджати можливі випадки появи пасивно-споглядальних ідеалів. Вони служать не стільки побудником до дії, скільки предметом милування, марної мрійності.

Життя дає не тільки позитивні, але і негативні приклади. Звертати увагу школярів на негативне в житті і поводженні людей, аналізувати наслідки неправильних учинків, витягати правильні висновки не тільки бажано, але і необхідно. Вчасно до місця приведений негативний приклад допомагає утримати вихованця від неправильного вчинку, формує поняття про аморальність.

Природно, що виховання залежить і від особистого прикладу вихователя, його поводження, відносини до вихованців, світогляду, ділових якостей, авторитету. Відомо, що для більшості молодших школярів авторитет вчителя абсолютний, вони готові наслідувати його в усьому. Але сила позитивного прикладу наставника збільшується, коли він своєю особистістю, своїм авторитетом діє систематично і послідовно. Крім того, сила позитивного впливу педагога буде зростати і тоді, коли вихованці переконаються, що між його словом і справою немає розбіжностей, що він до усіх відноситься рівно і доброзичливо.

У педагогічній літературі описується і такий метод формування свідомості особистості, як диспут. Він являє собою живу гарячу суперечку на якусь тему, що хвилює вихованців. Диспути цінуються тим, що переконання, мотиви виробляються при зіткненні і зіставленні різних точок зору. Цей метод складний, використовується в основному в середніх і старших класах. У початковій школі його можна використовувати як прийом, наприклад, в етичній бесіді.

Потрібно відзначити, що в реальних умовах педагогічного процесу методи виховання виступають у складній і суперечливій єдності. Вирішальне значення тут має не логіка окремих «відокремлених» засобів, а гармонійно організована їхня система. Зрозуміло, на якомусь визначеному етапі виховного процесу той чи інший метод може застосовуватися в більш-менш ізольованому виді. Але без відповідного підкріплення іншими методами, без взаємодії з ними він утрачає своє призначення, сповільнює рух виховного процесу до наміченої мети.

РОЗДІЛ 2. ПРОЦЕС І РЕЗУЛЬТАТИ ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ

2.1 Експериментальне дослідження формування моральної культури молодших школярів

З метою виявлення рівня вихованості молодших школярів у початкових класах був проведений констатуючий експеримент, який у загальних рисах можна охарактеризувати таким чином: об'єктом дослідження виступали 46 учнів 3-х класів ЗОШ № 5 І-ІІІ ступенів м. Дубна.

Провідними методами і засобами дослідження були:

вивчення передового педагогічного досвіду;

спостереження;

бесіда;

анкетування;

педагогічний експеримент.

Такий підхід давав можливість прогнозувати відтворення реальної ситуації щодо визначеного аспекту дослідження.

Насамперед нас цікавило питання, на якому рівні вчителі проводять виховну роботу з формування моральної культури; у чому вони вбачають труднощі при формуванні моральної культури; яка система заходів забезпечить ефективне формування моральної культури (Додаток 1).

Для цього було опитано 6 вчителів початкових класів даної школи. Труднощі і заходи для їх подолання подані нижче.

Таблиця 2.1. Труднощі, що гальмують формування культури поведінки в судженнях вчителів початкових класів.

Зміст судження	Кількісні показники
- "Різні рівні вихованості учнів, які приходять до школи".	52%
- "Відсутність єдності вимог батьків до	28%
дітей у деяких сім'ях".
- "Відсутність психологічної служби в школі".	20%
Всього	100%

Таблиця 2.2. Педагогічні заходи забезпечення ефективного формування культури поведінки

Зміст судження	Кількісні показники (%)
- «Сюжетно - рольові ігри». - «Суспільно - корисна праця». - «Родинні свята» - «Посилена робота з батьками».	30% 18% 16% 34%
Всього	100%

Проведене анкетне опитування вчителів початкових класів носило діагностичний характер, а його результати окреслили орієнтири щодо побудови формуючого експерименту.

З вищезазначеного випливає, що з метою посилення ефективності виховного процесу доцільно формування моральної культури зробити системним і змістовним.

Важливе місце в дослідженні даної проблеми мало місце спостереження за проведенням занять в системі позакласної роботи з учнями в базовій школі.

З школярами було проведено заняття "Чарівні слова". У процесі підготовки і проведення цього виховного заходу комплексно розв'язувались такі пізнавальні, емоційно-оцінні й розвиваючі завдання:

- розширити, поглибити, систематизувати уявлення дітей про основні правила звертання до ровесників і дорослих людей;

- навчити дітей правильних манер ввічливого звертання;

дати дітям можливість відчути "чарівну" силу ввічливого звертання;

сприяти формуванню доброти, делікатності, чуйності.

Готуючись до проведення заходу, вчителька спостерігала за учнями: як вони звертаються один до одного, якщо просять про послугу, чи вміють ввічливо подякувати, чи немає проявів грубості.

На занятті вчителька прочитала і обговорила з учнями казку "Пригоди в лісі". З метою виявлення розуміння учнями змісту казки їм було поставлено ряд запитань:

Яких звичок було багато в хлопчика?

Якої звички йому не вистачало?

Що приснилось хлопчику?

Яке рішення прийняв хлопчик, коли прокинувся?

Чого вчить ця казка?

Діти роблять висновок, що слід завжди бути добрим і ввічливим. Учні під час заняття уявно подорожували за маршрутами: вулиця Привітних, Уважних, Послушливих, площа Дружних Ігор, тупик Грубості. Діти зустрічалися в призначеному "збірному пункті", відмічали свої досягнення й намічали нові маршрути (які правила засвоїли, від яких недоліків ще слід позбутися).

Про ефективність проведеної роботи свідчило те, наскільки добре оволоділи діти ввічливими манерами спілкування, наскільки міцні в них набуті звички; чи вміють учні бути ввічливими в незвичайних ситуація і без постійного контролю дорослих, наскільки непримиренні до виявлення грубості, неввічливості.

Заняття "Гість - радість у домі" продовжує виховання моральних звичок. Комплексні цілі виховного впливу заняття можна сформулювати таким чином:

- створення уявлення про культуру взаємин гостя і хазяїна;

- викликати в дітей бажання бути гостинними, турботливими, ввічливими господарями і культурними, делікатними гостями;

розвивати такі якості особистості, як урівноваженість, доброзичливість, уважність до людей, піклування про них.

На початку заняття вчителька поставила учням запитання: "Для чого взагалі люди ходять в гості?" Учні давали відповіді, що в гості ходять, щоб поговорити, обмінятися думками, поділитися один з одним чимось хорошим. Досить цікавою була інформація про гостинність - національну традицію українського народу. Вчителька акцентувала увагу учнів на поведінці господаря і гостей. Учні разом з нею визначили основні риси, які повинні бути притаманні господарю, а саме:

бути привітним, гостинно зустрічати;

бути уважним - приділяти кожному увагу;

бути щедрими - не шкодувати іграшок, книжок, частування, щоб добре прийняти гостя;

бути безкорисливим - не вимагати подяки за те, що добре прийняли І не розраховувати на прийом у відповідь.

Потім з'ясовувались обов'язки культурного гостя, норми його поведінки. Вчителька наголосила на зовнішній охайності, на додержанні правил ввічливості при вітанні, знайомстві та розвагах, на уважному ставленні до дівчат.

Наступним методом дослідження були бесіди, мета яких ознайомити школярів із загальними моральними нормами, відповідно до яких їм належить поводитися в конкретній ситуації, оцінювати свій досвід і досвід товаришів.

Тематика бесід була різноманітною, наприклад: "Вчитися бережливості", "Праця прикрашає людину", "Культура поведінки в громадських місцях" і інші. Атмосфера бесід була невимушеною, настроювала учнів на вільне висловлювання своїх думок: помилкові думки обговорювались, не засуджуючи учня за його помилку, а підводячи його та інших учнів до правильного висновку.

Якщо діти не вміли робити самостійних висновків, вчителька допомагала їм, на конкретних, зрозумілих прикладах сформулювати конкретне моральне правило.

В своїх експериментальних дослідженнях ми визначали критерії вихованості моральної культури за методикою В. Білоусової [9, с. 16].

Розрізняють високий, середній і низький рівні моральної вихованості учнів, які є конкретними одиницями її вимірювання.

А) "високий рівень"

- учень ввічливий, привітний, доброзичливий, готовий прийти на допомогу;

- чуйно, уважно ставиться до старших і молодших;

- своєчасно і точно виконує свої обов'язки, будь-яке доручення, сумлінний;

- відзначається зразковою поведінкою, володіє почуттям самоконтролю, показує позитивний приклад;

- відчуває потребу в праці, вміє трудитися, виявляє риси колективізму і взаємодопомоги;

- виразно, чітко висловлює свої думки, вживає ввічливі слова, вміє уважно слухати співрозмовника;

- охайний, акуратний в одязі й зачісці, зібраний і підтягнутий.

Б) "середній рівень"

- учень не завжди ввічливий, привітний, може допомогти якщо його попросять;

виявляє чуйність, якщо просять про якусь послугу;

виконує лише ті доручення, які його цікавлять, вчиться добре;

дисциплінований, але не вимагає цього від інших;

виявляє позитивне ставлення до праці, причому воно має вибірковий характер залежно від рівня привабливості, засуджує несумісне ставлення до праці;

чітко висловлює свої думки, але не вміє слухати співрозмовника, перебиває його;

акуратний в одязі і зачісці, але не завжди зібраний, має хороший смак.

В) "низький рівень"

учень ввічливий, але інколи грубо поводиться;

допомагає лише за підказкою вчителя або товариша;

поведінка учня задовільна, не завжди виявляє дисциплінованість, на зауваження реагує позитивно;

працює лише під контролем вчителя, слабко виявляються трудові навички;

думки висловлює не чітко, плутано, не вміє слухати співрозмовника;

учневі слід періодично нагадувати про культуру зовнішнього вигляду, чистоту одягу, зачіски [9, с. 17].

Для того, щоб визначити рівень вихованості учнів, з'ясувати відсоткове співвідношення між рівнями, ми розробили і застосували анкетування, враховуючи при цьому основні вимоги до нього, його значення для дитини (Додаток 2).

Таблиця 2.3. Результати визначення рівня вихованості учнів (%)

Клас	Всього учнів	Високий рівень	Середній рівень	Низький рівень
3-А	21	19%	46%	35%
3-Б	23	17%	44%	39%

Дані таблиці засвідчують те, що високий рівень мають 19% експериментального і 17% контрольного класів, середній - відповідно 46% та 44% і низький - 35% і 39%. Як бачимо, у вихованні учнів експериментального та контрольного класів майже не існує істотної відмінності. Крім того, вище подані результати вказують на те, що переважають діти з низьким та середнім рівнем вихованості, а з високим лише незначна їх частина.

Результати проведеного констатуючого експерименту дозволили зробити наступні висновки:

не завжди третьокласники обізнані з правилами поведінки, застосовують їх у спілкуванні з молодшими і старшими;

вчителі не завжди враховують умови формування моральної культури.

З метою підвищення рівня моральної культури за допомогою використання різних форм і методів морального виховання нами проводився формуючий експеримент у 3-А експериментальному та 3-Б контрольному класах ЗОШ №5 І-ІІІ ступенів м. Дубна.

Результати попередньої контрольної перевірки засвідчили, що рівень вихованості учнів експериментального та контрольного класів був приблизно однаковим.

Експериментальне дослідження базувалось на дотримані основних педагогічних умов формування моральної культури в початкових класах.

Завданнями експерименту було перевірити:

- вплив педагогічних умов на ефективність засвоєння учнями правил культури поведінки;

- оволодіння школярами правил культури поведінки і вміння застосовувати ці знання на практиці;

виявити роль матеріалу на моральні теми у психічному розвитку учнів початкових класів;

усвідомлення ролі моральної культури у житті людини;

В експериментальному класі ми використовували більший об'єм матеріалу (оповідання, бесіди, ігри, розв'язання ситуацій), ніж у контрольному.

Проілюструємо це на конкретних прикладах окремих занять: "Скромність прикрашає людину" (Додаток 3).

В ході експерименту з учнями було проведено ряд етичних бесід. А саме: "Про дружбу і товаришування", "Про колективізм", та інші.

Бесіда "Про дружбу і товаришування"

З учнями було розглянуто такі питання:

За що люди, діти, дорослі цінують дружбу і товаришування?

Що означає добре дружити? Які радості і прикрощі бувають у дружбі?

Що означає виручити товариша?

Як бути, коли твій товариш не хоче, щоб ти дружив ще з кимось?

Які оповідання на тему ми читали? Розкажіть, з ким дружите.

Бесіда "Про колективізм"

В ході бесіди висвітлювались наступні питання: Що означає бути колективістами? Як ставляться учні нашого класу до колективних справ? Як діти виконують загальноприйняті правила, як ставляться до чергових, старости, тощо.

Що у класі заважає колективній роботі, загальним іграм?

Як можна стати хорошим колективістом?

Чи є ваш клас колективним?

Мета цих бесід вирішувала комплекс виховних завдань:

- систематизувати морально-етичні знання про дружбу, норми і правила життя в колективі;

- викликати почуття гордості за належність до колективу, відповідальності перед товаришами за свою поведінку, навчання, доручену справу;

формувати громадськість і нетерпимість до порушників правил колективізму;

виховувати риси доброти, ніжності, почуття прекрасного.

Таке різноманіття завдань допоможе формувати в молодших школярів моральні поняття, культуру поведінки. Вдало підібраний матеріал на уроках, в позаурочний час сприятиме розвитку емоційно-чуттєвої сфери, зокрема розвитку таких почуттів як естетичні, моральні та інтелектуальні.

Важливе значення у розв'язанні проблеми формування моральної культури відіграють індивідуальні бесіди. Так, з учнями було проведено такі бесіди: "Уважність на уроці - запорука успішності", "Ти і твій товариш", "Що означає бути охайним"? та інші.

На прикінцевому етапі нашого експериментального дослідження з метою перевірки ефективності запропонованої нами методики та її впливу на рівень вихованості молодших школярів було проведено контрольний зріз знань правил моральної поведінки у експериментальному та контрольному класах. Контрольні завдання було складено аналогічно тим, які застосовувались на етапі констатуючого експерименту і проводились за його схемою.

Так, для визначення рівня вихованості учням були запропоновані завдання про значення ввічливих слів, про чуйність і уважність, ставлення до праці, бережне ставлення до хліба, правила культури поведінки в громадських місцях, культуру мови, культуру відпочинку, ставлення до батьків. Результати перевірки представлено у таблиці 2.4.

Таблиця 2.4. Результати рівня вихованості учнів(%)

Класи	Всього учнів	Високий рівень	Середній рівень	Низький рівень
Контрольний (3 - А)	21	33%	59%	8%
Експериментальний (3- Б)	23	24%	48%	28%

Дані таблиці засвідчують те, що високий рівень мають 33 % експериментального і контрольного, середній - відповідно 59 % та 48 % і низький - 8 % і 28 %. Як бачимо, різниця в рівнях вихованості учнів в експериментальному І контрольному класах значна.

Основне завдання нашого дослідження ми вбачали в тому, щоб при комплексному підході формувати в учнів моральну культуру. Крім того, ми хотіли показати, як впливають різні форми і методи морального виховання на розвиток моральних почуттів, як реалізовуються в етичній формі моральні норми в повсякденному житті, як виховуються моральні основи культури у відповідності до вікових та індивідуальних особливостей дітей, їхнього психічного розвитку.

Аналіз досліджень та анкетування показали, що причинами невиконання молодшими школярами правил моральної культурної поведінки є те, що:

діти не знають деяких правил поведінки;

учні знають правила, але не вміють їх виконувати;

діти знають правила, але не виконують їх, вони вважають їх не важливими;

учні перебувають в оточенні людей, які не виконують правил поведінки.

діти не виконують правил культури поведінки, тому що дорослі не дотримуються єдності вимог.

Розроблена експериментальна методика дозволила 23% учнів молодшого шкільного віку одержати базу для переходу на високий рівень, при цьому на 17% збільшилась кількість тих респондентів, які досягай рівня середній.

Якісно-кількісний аналіз контрольного зрізу підтвердив ефективність дослідницько-експериментальної роботи - в абсолютній більшості учнів переважає високий та середній рівні вихованості учнів початкових класів.

2.2 Дослідження процесу виховання особистості молодшого школяра в умовах традиційної системи навчання

школяр психологічний моральний духовний

В процесі експериментального вивчення виховання особистості молодшого школяра в ході навчання було використане положення С.Л. Рубінштейна, згідно з яким особистість може володіти таким рівнем морального розвитку, який дозволить їй свідомо керувати власною поведінкою та діяльністю [5, с. 68].

Діагностування було спрямоване на вивчення істотних ознак моральної вихованості молодшого школяра, їх комбінацій, форм вираження як реалізованих цілей виховання.

Згідно з завданнями нашого дослідження було поставлено акцент на показниках моральної вихованості молодших школярів. Показниками моральної вихованості є прояви її моральних якостей особистості молодшого школяра. Якості особистості - це інтегрована система пізнавальних, емоційних і вольових властивостей людини, які відображають моральні цінності і норми людського співжиття і визначають лінію поведінки людини. Основні показники прояву чуйності - здатність учнів до співпереживання, відгук на чужу радість та співчуття в труднощах не лише найближчим людям, а й ровесникам, сусідам, героям прочитаних творів, піклування про інших, увага до їх проблем тощо. Ввічливість визначалась через знання правил етикету та їх дотримання (вітання і прощання, зустрічі і пригощання, щоденне спілкування, уміння не образити словом, вислухати і почути головну думку). Дбайливість - у виявленні здатності не лише бережливо ставитись до своїх і шкільних речей, довкілля, рідних, айв умінні проявляти себе в конкретних справах, удосконалюватись морально. Показником доброзичливості були як уміння вербально виразити добрі побажання рідним, учителям, друзям, так і особистісна значущість цієї якості для дитини в її діях, вчинках; застереження від поганих вчинків друзів, вміння дати поради чи настанови у грі та діяльності. Працьовитість визначалась ставленням до навчальної діяльності, доручень, виконання завдань, які вимагають певних зусиль, вибір додаткових завдань. Якість почуття корисності для іншого визначалась взаємостосунками між дітьми, що виникали в умовах спільних інтересів, цілей і передбачали об'єднання зусиль, взаємну підтримку, уміння самореалізувати себе в системі взаємин "учень - учень", "учень - група, клас", "учень - дорослі".

На першому етапі констатуючого експерименту здійснювалося вивчення вихідного рівня моральної вихованості молодших школярів. Дослідження морального розвитку молодших школярів як основи становлення особистості дало можливість визначити такі критерії вихованості: когнітивний (певний рівень знань про моральні норми, якості, потреби); емоційно-ціннісний (емпатія, ціннісне ставлення до довкілля, здатність емоційно відгукуватися на події); діяльнісно-вчинковий (перетворення знань у переконання та готовність до реалізації моральних знань у конкретних вчинках). Увага спрямовувалася на виявлення сформованості особистісних якостей школярів, зокрема, таких як чуйність, ввічливість, дбайливість, доброзичливість, працьовитість, почуття корисності для інших та вміння виявляти ці якості в людях і в самому собі.

Згідно нашої позиції формування різноманітних особистісних якостей реалізується, в першу чергу, завдяки системі різнорівневих завдань, зумовлених специфікою педагогічного процесу в початковій школі.

Перша серія завдань спрямовувалась на виявлення показників когнітивного критерію - розуміння учнями означених базових морально-етичних понять, якостей, сформованість умінь цілісно відтворювати здобуті у навчальному процесі моральні знання, щодо тих чи інших якостей, уміння виділити з сюжету конкретного твору певну особистість та осмислити й означити її моральні якості. Для цього використовувалися такі методики: бесіди "Чи всі люди однакові", "Яким я хочу бачити людей" і "Який я сам", "Що роблять для мене оточуючі люди і що зробив для них я" (авт. В.Моргун); "Піктограма" (авт. Ю.А. Полуянова), методика „Розуміння особистісних якостей героїв твору" (авт. М.Іванчук) [13, с. 69].

Виявлено, що молодші школярі мають певний обсяг моральних знань, але не всі глибоко і вповні розуміють їх зміст. Так, учні третього (41,17%) і другого (30,88%) класів доброю вважають ту людину, яка піклується про них, а учні (26,4%) першого класу того однокласника, який з ними прагне грати, відпочивати та не ображає їх. До основних цінностей у людях і в собі учні,45,58% досліджуваних відносять доброту, 29,41% - чуйність, поважливе ставлення до людей. Однак, лише 24,8% учнів вибирають ввічливість 116,03% учнів - працьовитість, хоча в основному вони розуміють правильно зміст даних поняття. Дати характеристику героям вивчених творів з позиції притаманних їм моральних якостей учні 1-2 класів можуть лише після пригадування та аналізу окремих сюжетів. Недостатнім є і словниковий запас морально-етичного змісту, що, відповідно, утруднює виконання завдання охарактеризувати виховану людину тими якостями, які вони вважають найбільш значущими. Знання дітей не є цілісні та системні, що заважає їм робити висновки і узагальнення за певною ознакою.

Друга серія завдань була спрямована на виявлення емоційно-ціннісного ставлення до людини (дорослих, однокласників, молодших дітей), природи та речей, з позиції визначених дослідником якостей, здатність емоційно відгукуватися на події, контролювати стани. З цією метою використовувались ситуації, малюнки та проективні методики "Школа і я" (авт. Т.Устименко), "Малюнок" (авт. В.Колечко).

Встановлено, що молодші школярі здатні помічати хороші вчинки людей і можуть дати їм оцінку. Своє доброзичливе ставлення до "зображених" позитивних вчинків за допомогою змісту малюнка і яскравих кольорів фарб показали 51,47% школярів третього класу, 32,35% - другого, 23,52% - першого. При цьому розповідають про негативні вчинки людей та пишуть про них у своїх творчих роботах.

Третя серія дослідження передбачала завдання, що відповідають діяльнісно-вчинковому критерію спрямованому на виявлення вміння виокремлювати мотиваційні підстави своєї поведінки та інших людей і співвідносити їх з тією чи іншою моральною якістю, здійснювати моральне оцінювання ситуації та пошук альтернативних шляхів власного розв'язання проблеми. З цією метою використовувались методика "Стрілок" (авт. О.С.Богданова), спрямована на визначення стійкого домінування мотивів вчинку, методика "Вибір" (авт. І.Д.Бех), незавершені колізії (авт. Ж.Нютен, модифікація О.Орлова), ситуації, бесіди за прочитаними творами, незавершені сюжети на основі аналізу яких учні висловлювали своє бачення того чи іншого вчинку героя, визначали моральні якості, що були йому притаманні і ставили себе на його місце [27, с. 35].