Девіантна поведінка дітей та її види

Размещено на http://www.allbest.ru/

План

1. Види соціальної роботи з дітьми-сиротами

2. Девіантна поведінка дітей та молоді

3. Причини виникнення девіантної поведінки

1. Види соціальної роботи з дітьми-сиротами

девіантна поведінка сирота соціальна робота

Криза сучасної сім'ї негативно позначилась на стані дитинства в державі, що призвело до зростання сирітства та збільшення чисельності дитячих будинків та шкіл-інтернатів. Цілий ряд факторів є причиною збільшення кількості дітей, що опиняються на державному забезпеченні - в установах інтернатного типу, у прийомних та опікунських родинах.

Негативні явища, що зберігаються в системі виховання сиріт у державних закладах утримання:

неправильна організація спілкування усередині колективу, збереження авторитарного стилю виховання;

високий ступінь регламентованості життя вихованців, відсутність можливості вільно розподіляти і використовувати часовий простір і дії;

ізольованість дітей в межах одного простору, обмеженість контактів із представниками суспільства із зовні, що фактично унеможливлює соціалізацію вихованців;

відсутність диференційованого підходу до дітей, обмеженість врахування психологічних, фізичних особливостей;

неврахування психологічного стану вихователів шкіл-інтернатів, притулків, дитячих будинків, що виявляється в проявах неадекватних, жорстоких дій по відношенню до дітей.

Напрямки розвитку альтернативних форм виховання дітей-сиріт:

попередження виходу дітей із родини;

повернення до біологічної родини;

влаштування сиріт у прийомні сім'ї, дитячі будинки сімейного типу, під опіку;

усиновлення.

Соціальна робота невідривна від суспільства і спрямована на усі його проблемні прошарки. Тому необхідність у соціальній роботі існуватиме доки існує суспільство, навіть за найвищого його розквіту, не кажучи вже за суспільство у кризовій ситуації. Сьогодні в Україні спостерігаються вельми неприємні тенденції. Це зменшення чисельності населення, збільшення кількості розлучень, а отже і проблемних сімей, сиріт, відбувається старіння населення, зубожіння, а тому поширюється жебрацтво, через неякісне медичне обслуговування зростає кількість неповноцінних дітей, інвалідів, широко розповсюджені захворювання на венеричні хвороби, у тому числі на СНІД, що зазвичай трапляється під час суспільних негараздів, зростає захворюваність на наркоманію і токсикоманію, зростає злочинність.

Соціальна робота спрямована на індивіда. Її основне призначення - допомогти людям навчитися допомагати собі.

При роботі з дітьми-сиротами з першого погляду вражає і здається неподоланною кількість проблем, з якими стикаються сирітські будинки: фінансові проблеми, кадрові, житлові, психологічні, кримінальні, проблеми працевлаштування випускників, соціальної адаптації, низького соціального статусу вихованців, обмеженої кількості місць, пошуку спонсорів. Самі вихователі визнають, що готують кадрів для кримінального світу. Діти страждають від сенсорної, контактної, емоційної збідненості, обмеженості рольових моделей поведінки. Внаслідок сирітства формуються негативні риси характеру: гостра заздрісність, вразливість, емоційність, недовірливість, страх перед чужим, невідомим, почуття неповноцінності й непотрібності, вини за увагу, агресивність, непристосованість до життя. Усе це яскраво виявляється у “підопічних” дітях, які до того ж вважаються розумово відсталими, хоча насправді є звичайними дітьми, які потрапили у несприятливі умови.

Соціальна робота може багато чого змінити тут. Але починати треба, можливо, з самих вихователів. Для них варто створювати “кімнати для релаксації”, проводити курси підвищення кваліфікації і т.д. Необхідно працювати на розвиток індивідуальності дитини, впевненості у її цінності й виключності. Треба сприяти полегшенню усиновлення дітей. Велике враження справила на мене історія одного з минулих вихованців будинку. Розумово відсталий хлопчик був прийнятий іспанською сім'єю. Його віддали у звичайну школу, і дуже швидко дитина наздогнала інших учнів. Це говогрить про те, що більшість дітей, які вважаються розумово відсталими, насправді є абсолютно нормальними. Їм лише не вистачає уваги і стимулювання. І вражає саме те, що багато людей втрачають свій шанс. Для соціальної роботи тут величезні можливості.

Проблема сирітства безпосередньо пов'язана з проблемою сім'ї. Як говорить банальна фраза, що, однак, має сенс, сім'я - це “ланка суспільства”. На цьому інституті перш за все відбиваються усі державні негаразди.

Дитячий будинок сімейного типу як інститут виховання дітей-сиріт є не дитячим закладом особливого типу, тобто дитячим будинком, а є багатодітною сім'єю, що забезпечує вихованцям сімейне оточення та виховання. Виховний потенціал дитячого будинку сімейного типу, як форми сімейного виховання дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, має об'єктивні переваги перед іншими соціальними інститутами, перш за все інтернатного типу.

Однією із специфічних відмінностей прийомних сімей та дитячих будинків сімейного типу від усиновлення та опіки (піклування) є державна соціальна підтримка таких сімей, що реалізується у формі соціального супроводу. Згідно до Порядку соціального супроводження прийомних сімей та дитячих будинків сімейного типу соціальне супроводження прийомних сімей та дитячих будинків сімейного типу - це вид соціальної діяльності, що передбачає надання спеціалістом (або групою спеціалістів) центрів соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді у співпраці з фахівцями інших установ, організацій та закладів комплексу юридичних (правових), психологічних, соціально-педагогічних, соціально-економічних, соціально-медичних, інформаційних послуг, спрямованих на забезпечення належних умов функціонування прийомної сім'ї, дитячого будинку сімейного типу.

Один з напрямів діяльності соціального працівника з дитячим будинком сімейного типу - посeрeдницька діяльність між батьками-вихователями та службами, які захищають права дитини, налагодження співпраці з різними фахівцями для забезпечення якнайкращих умов виховання дитини в сім'ї.

Крім питань щодо проблем розвитку, виховання, здоров'я, поведінки дитини, порушуються і такі, які дозволяють визначитися, що саме необхідно зробити для вирішення тієї чи іншої проблеми і яких спеціалістів слід залучати. На основі інформацію про дитину, яка влаштовується у сім'ю, складається план соціального супроводу вихованця.

Реалізація соціального супроводу спрямована на вирішення певних завдань, залежно від терміну влаштування дитини у сім'ю та її основних потреб. Зокрема соціальний супровід зорієнтований на: адаптацію дитини в новій сім'ї; створення позитивного психологічного клімату у родині; забезпечення оптимальних умов життя; забезпечення захисту прав дитини; створення можливостей для розвитку дитини шляхом надання комплексу якісних соціальних послуг.

Реалізація соціального супроводу базується на дотриманні таких основних принципів:

· гарантований захист прав дитини, пріоритетність її інтересів, врахування її думки;

· реалізація першочергового права дитини на зростання та виховання в сім'ї;

· цілісний підхід до виховання та догляду за дитиною, що передбачає підтримку її психофізіологічного, інтелектуального, емоційного, соціального та духовного розвитку;

· індивідуальний підхід до кожної дитини, кожної сім'ї з урахуванням їх потреб та особливостей;

· забезпечення стабільності, тривалості сімейних форм виховання;

· важливість відновлення та розвиток сімейних зв'язків, збереження етнічної, культурної спадщини дитини;

· пріоритетність повернення дитини до біологічної сім'ї, усиновлення, встановлення опіки як форми виходу з дитячого будинку сімейного типу;

· врахування результатів наукових досліджень, досвіду та кращої світової практики;

· системність, комплексність, безоплатність, доступність соціальних послуг;

· взаємодія соціальних працівників з батьками-вихователями та постійне підвищенні їх професійної компетентності;

Вирішення поставлених перед соціальним супроводом завдань здійснюється шляхом надання дитячому будинку сімейного типу комплексу соціальних послуг, які можна умовно розділити на такі сфери: соціально-економічні, юридичні, соціально-педагогічні, психологічні, соціально-медичні.

Соціально-економічні послуги: допомога у залученні додаткових ресурсів для задоволення потреб дитячого будинку сімейного типу на лікування,оздоровлення тощо; допомога у своєчасному отриманні батьками державних виплат на утримання дитини; допомога у вирішенні побутових проблем, працевлаштування дітей-вихованців після досягнення ними повноліття чи закінчення навчання.

Юридичні (правові) послуги: консультування з питань застосування чинного законодавства; представлення та захист прав і законних інтересів дитячого будинку сімейного типу та дітей, що в них виховуються, в органах державної влади та інших установах, організаціях, підприємствах незалежно від форм власності та підпорядкування; допомога в оформленні документів, необхідних для розв'язання проблем клієнтів; здійснення правової освіти батьків-вихователів та дітей, що виховуються в їх сім'ях; співпраця з різними установами та фахівцями для надання фахової юридичної допомоги.

Соціально-педагогічні послуги: допомога у вирішенні питань навчання дітей, здобутті ними освіти; організація додаткових занять, навчання; виявленні розвитку різнобічних інтересів і потреб вихованців дитячих будинків сімейного типу; залученні до науково-дослідної, гурткової роботи, влаштування дитини до клубу, гуртка, секції; забезпеченні доступності відповідних освітніх послуг для дітей з вадами розумового або фізичного розвитку шляхом індивідуального навчання; просвітницькій роботі щодо всебічного і гармонійного розвитку дитини; особливостей розвитку сім'ї та сімейних стосунків; здорового способу життя; організація навчання батьків ефективним методам виховання без покарання, мобілізаціїї власних ресурсів сім'ї для вирішення проблем у подальшому; допомога батькам у здійсненні статевого та гендерного виховання; встановлення та підтримка стосунків з біологічною сім'єю, якщо це не суперечить інтересам дитини; участь у формуванні життєвих навичок дитини: планування свого життя та його здійснення; допомога у розв'язанні конфліктних ситуацій сімейного виховання, підготовці до виходу з сім'ї у самостійне життя; організація зустрічей дітей з біологічними батьками/особами, що їх замінюють, вжиття заходів щодо підготовки біологічних родин до повернення їм дітей; здійснення моніторингу захисту дитини від жорстокого поводження та насильства; представлення інтересів клієнта в інших установах та закладах (здійснення функцій посередника між сім'єю і адміністрацією школи, центральними та місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, органами опіки і піклування тощо);

Психологічні послуги: адаптація дитини до нової сім'ї та сім'ї до дитини, у створенні належного психологічного клімату, для якого характерними є повага, любов, турбота, емоційні зв'язки; допомога в запобіганні виникненню непорозумінь та конфліктів між членами сім'ї, в т.ч. рідними дітьми; участь у формуванні у дитини почуття власної гідності, адекватної самооцінки, самосвідомості, самостійності, громадянськості позиції; мінімізація негативних наслідків психологічних травм; організація реабілітаційних заходів, спрямованих на подолання затримок, відставань у розвитку, психічних та психологічних проблем, пов'язаних з занедбаністю, травмами та хворобами, жорстоким поводженням або насильством, які зазнала дитина до влаштування в дитячий будинок сімейного типу; корекція поведінки дітей; консультування з питань психічного здоров'я та поліпшення взаємин з оточуючим соціальним середовищем; організація сімейної психотерапії; проведення психодіагностики, спрямованої на вивчення соціально-психологічних характеристик особистості, з метою її психологічної корекції або психологічної реабілітації; надання методичних порад;

Соціально-медичні послуги: допомога батькам-вихователям у вирішенні питань збереження, підтримки та охорони здоров'я дітей-вихованців; надання необхідної інформації, настанов щодо здорового способу життя, профілактики туберкульозу, венеричних захворювань та ВІЛ/СНІДу; допомога у проходженні дітьми-вихованцями обов'язкового медичного огляду та, у разі необхідності, контроль за виконанням призначень лікаря; допомога у забезпеченні регулярного та якісного медичного обслуговування; допомога у вирішенні питань щодо оздоровленням дітей-вихованців та рідних дітей (до 18-ти років); налагодження, у разі необхідності, ефективної співпраці із закладами охорони здоров'я та іншими організаціями соціального спрямування, які надають допомогу ВІЛ-позитивним дітям.

2. Девіантна поведінка дітей та молоді

Під девіантною (лат. Deviatio - відхилення) поведінкою слід розуміти:

1) вчинок, дії людини, що не відповідають офіційно встановленим чи фактично сформованим у даному суспільстві нормам (стандартам, шаблонам);

2) соціальне явище, виражене в масових формах людської діяльності, які не відповідають офіційно встановленим чи фактично сформованим у даному суспільстві нормам (стандартам, шаблонам).

У першому значенні девіантна поведінка переважно предмет психології, педагогіки, психіатрії. В другому значенні - предмет соціології і соціальної психології.

Вихідним для розуміння відхилень служить поняття «норма».

У теорії організації склалося єдине - для природних і суспільних наук - розуміння норми як межі, міри припустимого (з метою збереження і зміни системи). Для фізичних і біологічних систем - це припустимі межі структурних і функціональних змін, при яких забезпечується схоронність об'єкта і не виникає перешкод для його розвитку. Це - природна (адаптивна) норма, що відбиває об'єктивні закономірності збереження і зміни системи.

Соціологія девіантної поведінки відноситься до «наскрізних» теорій. Специфіка її предмету полягає в тому, що коло досліджуваних явищ історично мінливе і залежить від сформованих у даний момент у конкретному суспільстві соціальних норм.

Існування кожної системи (фізичної, біологічної, соціальної) є динамічний стан, єдність процесів збереження і зміни. Девіації (флуктуації в неживій природі, мутації - у живій) є загальною формою, механізмом, способом мінливості, а, отже, і життєдіяльності, розвитку кожної системи. Чим вище рівень її організації (організованості), чим система динамічні, тим більше значать зміни як засіб збереження (по вираженню І. Пригожіна - «порядок через флуктуації»).

Оскільки функціонування соціальних систем нерозривно зв'язано з людською життєдіяльністю (предметною колективною свідомою діяльністю суспільної людини), соціальні девіації реалізуються в кінцевому рахунку також шляхом девіантного поводження.

Існують різні види відхилень:

Культурні і психічні відхилення. Соціологів цікавлять насамперед культурні відхилення, тобто відхилення даної соціальної спільності від норм культури. Психологів же цікавлять психічні відхилення від норм особистісної організації: психози, неврози і так далі. Люди часто намагаються зв'язувати культурні відхилення з психічними. Наприклад, сексуальні відхилення, алкоголізм, наркоманія і багато інших відхилень у соціальному поводженні зв'язують з особистісною дезорганізацією, інакше кажучи з психічними відхиленнями. Однак особистісна дезорганізація далеко не єдина причина девіантної поведінки. Звичайно психічно ненормальні особистості цілком виконують усі правила і норми, прийняті в суспільстві, і, навпаки, для особистостей, психічно цілком нормальних, бувають характерні дуже серйозні відхилення.

Індивідуальні і групові відхилення:

· індивідуальні, коли окремий індивід відкидає норми своєї субкультури;

· групове, розглянуте як конформне поводження члена девіантної групи стосовно її субкультури (наприклад, підлітки з важких родин, що проводять велику частину свого життя в підвалах. "Підвальне життя" здається їм нормальним, у них існує свій "підвальний" моральний кодекс, свої закони і культурні комплекси. У даному випадку в наявності групове відхилення від домінуючої культури, тому що підлітки живуть відповідно до норм власної субкультури).

Первинне і вторинне відхилення. Під первинним відхиленням мається на увазі девіантна поведінка особистості, що у цілому відповідає культурним нормам, прийнятим у суспільстві. У даному випадку чинені індивідом відхилення незначні і терпимі, що він соціально не кваліфікується девіантом і не вважає себе таким. Для нього і для навколишніх відхилення виглядає просто маленькою витівкою, чи ексцентричністю, помилкою.

Вторинним відхилення називають відхилення від існуючих у групі норм, що соціально визначається як девіантне.

Культурно схвалювані відхилення. Девіантна поведінка завжди оцінюється з погляду культури, прийнятої в даному суспільстві. Варто виділити необхідні якості і способи поводження, що можуть привести до соціально схвалюваних відхилень:

· зверхінтелектуальність. Підвищена інтелектуальність може розглядатися як спосіб поводження, що приводить до соціально схвалюваних відхилень лише при досягненні обмеженого числа соціальних статусів.

· особливі схильності. Дозволяють виявляти унікальні якості на дуже вузьких, специфічних ділянках діяльності.

· зверхмотивація. Багато соціологів вважають, що інтенсивна мотивація часто служить компенсацією за позбавлення переживання, перенесені в дитинстві чи юності.

· особистісні якості - особистісні риси і властивості характеру, що допомагають досягти узвишшя особистості;

· щасливий випадок. Великі досягнення - це не тільки яскраво виражений талант і бажання, але і їхній прояв у визначеному місці й у визначений час.

Культурно засуджувані відхилення. Більшість суспільств підтримує і винагороджує соціальні відхилення, що виявляються у формі екстраординарних досягнень і активності, спрямованої на розвиток загальноприйнятих цінностей культури. Порушення ж моральних норм і законів у суспільстві завжди строго засуджувалося і каралося.

Соціальна норма визначає історично сформовану у конкретному суспільстві межу, міру, інтервал припустимого (дозволеного чи обов'язкового) поводження, діяльності людей, соціальних груп, соціальних організацій. На відмінну від природних норм, фізичних і біологічних процесів соціальні норми складаються як результат адекватного чи перекрученого відображення у свідомості і вчинках людей об'єктивних закономірностей функціонування суспільства. Тому вони або відповідають законам суспільного розвитку, будучи «природними», або недостатньо адекватні їм, а інколи вступають у протиріччя через перекручене відображення об'єктивних закономірностей. У такому випадку аномальною стає «норма».

Ось чому соціальні відхилення можуть мати для суспільства різні значення. Позитивні служать засобом прогресивного розвитку системи, підвищення рівня її організованості, подолання застарілих, консервативних чи реакційних стандартів поведінки. Це - соціальна творчість: наукове, технічне, художнє, суспільно-політичне. Негативні - дизфункціональні, дезорганізують систему, підриваючи часом її основи. Це - соціальна патологія: злочинність, алкоголізм, наркоманія, проституція, суїцид.

Границі між позитивним і негативним девіантної поведінки мінливі в часі і просторі соціумів. Крім того, одночасно існують різні «нормативні субкультури» (від наукових співтовариств і художньої «богеми» до співтовариств наркоманів і злочинців).

Соціальна норма знаходить своє втілення (підтримку) у законах, традиціях, звичаях, тобто у всьому тому, що стало звичкою, міцно ввійшло в побут, у спосіб життя більшості населення, підтримується суспільною думкою, відіграє роль «природного регулятора» суспільних і міжособистісних відносин.

Умови, які сприятимуть попередженню відхилень у поведінці підлітків:

1. Своєчасна діагностика аморальних виявів у поведінці підлітків. Запобігання буде дієвим, якщо починатиметься не з моменту зовнішнього вияву дитячої поведінки чи вже скоєного ним порушення, а з виявлення малопомітних негативних симптомів у стосунках і поведінці;

2. Формування свідомості та самосвідомості учнів, що зумовлює стале ставлення до моральних норм;

3. Сприяння розвитку позитивної мотиваційно-потребнісної сфери підлітка. Підліток досить активно фіксує правильні, на його думку, стереотипи поведінки і не сприймає або гальмує ті види психічної та предметної діяльності, які не ведуть до задоволення його важливих потреб. Зважаючи на це, пряма боротьба з негативними поведінковими виявами підлітка малоефективна. Слід зрозуміти, які значущі потреби він намагається задовольнити подібним чином і допомогти йому реалізувати їх соціально-доступним чином;

4. Налагодження авторитетно-довірливих стосунків між вихователем і вихованцем. Вихователь повинен сприяти усуненню бар'єрів у діяльності, що спрямована на задоволення особистіснозначущих потреб підлітка.

3. Причини виникнення девіантної поведінки

У соціології девіантної поведінки виділяються кілька напрямків, що пояснюють причини виникнення такої поведінки. Так, Р. Мертон, використовуючи висунуте Е. Дюркгеймом поняття «аномія» (стан суспільства, коли старі норми і цінності вже не відповідають реальним відносинам, а нові ще не затвердилися), причиною поводження, що відхиляється, вважає непогодженість між цілями, висунутими суспільством, і засобами, що воно пропонує для їхнього досягнення.

У сучасній соціології безсумнівний інтерес представляє позиція Я.І.Гілінського, що вважає джерелом девіації наявність у суспільстві соціальної нерівності, високого ступеня розходжень у можливостях задоволення потреб для різних соціальних груп. Кожна з позицій має право на існування, тому що дає зріз реально діючих суспільних відносин. У той же час їхніх авторів поєднує прагнення знайти єдине джерело причинності для різних форм девіацій.

Загальною закономірністю девіантної поведінки, виступає факт щодо стійкого взаємозв'язку між різними формами девіацій. Ці взаємозв'язки можуть носити вид індукції декількох форм соціальної патології, коли одне явище підсилює інше. Приміром, алкоголізм сприяє посиленню хуліганства. В інших випадках, навпаки, установлена зворотна кореляційна залежність (рівні убивств і самогубств).

Професор В.Н. Іванов виділяє такі причини девіації як: зміни в соціальних відносинах суспільства, що одержали відображення в понятті «маргіналізація», тобто його нестійкість, «проміжність», «перехідність», поширення різного роду соціальних патологій.

Інша група причин зв'язана з поширенням різного роду соціальних патологій. Зокрема, ростом психічних захворювань, алкоголізму, наркоманії, погіршенням генетичного фонду населення. Не можна не відзначити, що серед різних видів соціальних відхилень широке поширення одержав останнім часом соціальний паразитизм у формі бродяжництва, жебрацтва і проституції. Для нього характерна прогресуюча стійкість, що перетворює подібне соціальне відхилення в спосіб життя (відмовлення від участі в суспільно корисній праці, орієнтація сугубо на нетрудові доходи).

В основі девіантної поведінки лежить насамперед соціальна нерівність. Це знаходить вираження в низькому, часом злидарському рівні життя більшої частини населення й у першу чергу молоді; у розшаруванні суспільства на багатих і бідних; у труднощах, що встають перед молодими людьми при спробі самореалізації й одержання суспільного визнання; в обмеженні соціально прийнятних способів одержання високого заробітку для молоді. Важко позначаються на життєвому рівні "гримаси ринкової економіки": безробіття, інфляційний тиск, корупція й офіційна неправда "верхів" наростаюча соціальна напруженість "низів".

Морально-етичний фактор девіантної поведінки виражається в низькому моральному рівні суспільства, бездуховності, і відчуженні особистості. В умовах, коли економічне життя суспільства нагадує не ринок, а базар, де усе продається і купується, торгівля робочою силою, здібностями і навіть тілом стає рядовою подією. Морально-етична деградація і падіння нравів знаходять вираження в масовій алкоголізації і бродяжництві, вибуху насильства і правопорушення.

Навколишнє середовище, що нейтрально чи прихильно відноситься до девіантної поведінки. Відомий психолог Р. Мерток, автор теорії "подвійної невдачі", вважає, що якщо молода людина не може задовольнити своїх потреб ні в легальній творчій діяльності, ні в активної протиправний, то вона компенсує ці вади такою діяльністю, що веде її до саморуйнування як особистості. В умовах, коли частина молоді не має можливості для гідного професійного чи особистого самовираження, "відхід" в алкоголізм, наркоманію стає своєрідним компенсаторним засобом.

Несприятливі умови життя і виховання в сім'ї, проблеми оволодіння знаннями і зв'язані з цим невдачі в навчанні, невміння будувати взаємини з оточенням і виникаючі на цій основі конфліктні ситуації, різні психофізичні відхилення в стані здоров'я, як правило, ведуть до кризи духу, втрати сенсу існування.

Список використаної літератури

1. Авдуевская Е.П. Особенности социализации подростка в условиях быстрых социальных изменений// Ценностно-нормативные ориентации старшеклассника. - Т. ІІІ. Выпуск IV. - М., 2004. - С. 118-132.

2. Батищева Г.О. Робота соціальних служб для молоді з молодою сім'єю (методичні рекомендації). - К.: А.Л.Д., 2003. - 100 с.

3. Гилинский Я.И. Социодинамика самогубств// Социопсихология. -1988. - № 5. - С. 62.

4. Гофман А.Б. Сім лекцій по історії соціології. - М., 2001. - 98 с.

5. Денисов І.Г. Біологічні чинники девіантної поведінки та профілактика їх виявлень у вихованні громадської спрямованості у підлітковому віці// Пост методика. - 2002. - №7-8 (45-46). - С. 207-212.

6. Іванов В.Н. Девіантне поводження: причини і масштаби// Соціально-політичний журнал. - 2002. - № 2. - С. 17-21.

7. Клейберг Ю.А. Психология девиантного поведения. - М., 2001. - 454 с.

8. Кондрашенко В.Т. Девиантное поведение у подростков. - М., 1999. - 244 с.

9. Ланцова Л.А. Соціологічна теорія девіантного поводження// Соціально-політичний журнал. - 2003. - № 4. - С. 7-9.

10. Райс Ф. Психология подросткового и юношеского возраста. - СПб.: Питеp, 2000. - 656 с.

11. Титаренко Т. Основи практичної психології. - К.: Либідь, 1999. - 536 с.

12. Яценко Т.С. Активная социально-психологическая подготовка учителя к общению с учащимися. - К.: Освіта, 2003. - 206 с.

Размещено на Allbest.ru