Відхилення в розвитку мислення

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти та науки України

Міжнародний економіко-гуманітарний університет

ім. С.Дем'янчука

Інститут педагогічної освіти

Контрольна робота

з психопатології

Виконала:

студентка 5 курсу

групи 62- ППС

педагогічного факультету

заочної форми навчання

Сабатіна Н.В.

Рівне - 2010

План

1. Поняття про мислення

2. Порушення мислення

3. Порушення операційної сторони мислення

4. Порушення динаміки розумової діяльності

1. Поняття про мислення

Пізнавальна діяльність людини починається з відчуттів і сприймань. Відображуючи дійсність на чуттєвому рівні за участю аналізаторів, людина одержує різнобічну інформацію про зовнішні властивості та ознаки предметів, які фіксуються в її свідомості у формі звукових, просторових, часових, смакових, дотикових та інших уявлень. Проте такої інформації про об'єктивний світ людині недостатньо для задоволення різноманітних потреб практичної діяльності, яка потребує глибокого і всебічного знання об'єктів, з якими доводиться мати справу. Вичерпні знання про об'єкти дійсності, їх внутрішню, безпосередньо не дану у відчуттях і сприйманнях сутність людина одержує за допомогою мислення -- вищої абстрактної форми пізнання об'єктивної реальності. Уявне відображення дійсності характеризується низкою особливостей. Одна з цих особливостей виражається в опосередкованому характері уявного відображення дійсності.

Так, не можна безпосередньо побачити будову атомного ядра, хімічну реакцію, фізіологічні процеси, які відбуваються в живій клітині, ультрафіолетове проміння тощо. Щоб усі ці безпосередньо не видимі, але важливі для розуміння об'єктів властивості розкрити, людина вдається до міркувань, обчислень, експериментів, зіставлення фактів та інших опосередкованих дій. Опосередкування можуть різнитись за складністю залежно від особливостей пізнавального завдання та об'єкта пізнання.

До опосередкованого пізнання людина вдається тоді, коли безпосереднє пізнання виявляється неможливим через недосконалість людських аналізаторів або недоцільність, що зумовлюється складністю процесу пізнання. Опосередкованість мислення виявляється і в тому, що всі його акти відбуваються за допомогою слова та попереднього досвіду, який зберігається в пам'яті людини.

Ще одна ознака мислення полягає в тому, що завдяки йому в об'єктах відображуються не будь-які, а істотні ознаки та властивості, що ґрунтуються на об'єктивних відносинах і закономірних зв'язках, резентованих у самих предметах та явищах. Істотні ознаки та відносини виражають сутність предметів і явищ, їх причинно-наслідкові залежності. Їх розкриття дає можливість зрозуміти закони, яким підпорядковані процеси, що відбуваються у природі та суспільстві, впливати на них у власних інтересах.

Ще однією особливістю мислення є узагальнений характер відображення дійсності. За допомогою мислення людина пізнає істотні ознаки, що виявляються спільними для споріднених у тому чи іншому відношенні об'єктів, і уявляє їх узагальнено, оперуючи поняттями.

Так вона пізнає загальні властивості металів, геометричних фігур, принципи функціонування технічних систем, розвитку психічних явищ тощо.

Перелічені ознаки мислення характеризують його як специфічну форму абстрактного пізнання дійсності, як складну пізнавальну діяльність.

Мислення -- це процес опосередкованого й узагальненого відображення людиною предметів та явищ об'єктивної дійсності в їх істотних зв'язках і відношеннях.

Мислення людини нерозривно пов'язане з мовою, яка є знаряддям формування і способом існування думки. У слові закріплюється нагромаджений пізнавальний досвід, який людина використовує в разі потреби. Узагальнюючи у слові свої знання про предмети та явища дійсності, людина виходить за межі того, що дано їй безпосередньо у відчуттях і сприйманнях, значно розширює свої пізнавальні можливості, удосконалює мислення.

Розумова діяльність органічно пов'язана з практикою. Практика є джерелом розумової діяльності. Мислення породжується потребами людської практики і розвивається у процесі пошуку шляхів їх задоволення. Навіть для наукових теоретичних проблем пізнання, які не пов'язані безпосередньо з потребами практики, вона є їх віддаленим джерелом. У свою чергу, практична діяльність неможлива без мислення, вона стимулює його постійний розвиток, сприяючи впровадженню досягнень людської думки в різні сфери життя суспільства.

Значення мислення в житті людини полягає в тому, що воно дає можливість наукового пізнання світу, передбачення і прогнозування розвитку подій, практичного оволодіння закономірностями об'єктивної дійсності, постановки їх на службу потребам та інтересам людини.

Мислення є підвалиною свідомої діяльності особистості, формування її розумових та інших властивостей. Рівень розвитку мислення визначає, якою мірою людина здатна орієнтуватися в оточуючому світі, як вона панує над обставинами та над собою.

Розумова діяльність людини, що спрямована на пізнання закономірностей об'єктивного світу, має суспільну природу. Суспільно-історична зумовленість мислення виявляється в тому, що в кожному акті пізнання дійсності людина спирається на досвід, нагромаджений попередніми генераціями, оперує тими засобами пізнання, які були створені ними. До таких засобів насамперед належать мова як знаряддя вираження, узагальнення та збереження результатів пізнавальної діяльності людей, а також наука і суспільна практика. Широта узагальнень і глибина розкриття сутності явищ значною мірою зумовлені також результатами пізнання дійсності, досягнутими на попередньому етапі історичного розвитку людського суспільства. Як за прибережною хвилею відчувається тиск цілого океану, слушно зауважував з цього приводу Д. Писарєв, так і за кожною думкою людини, якою б новою чи оригінальною вона не здавалася, стоїть досвід багатьох попередніх генерацій.

Отже, хоча мислення кожної людини розвивається й формується у процесі її власної активної пізнавальної діяльності, його зміст і характер завжди зумовлені загальним рівнем пізнання, якого досягло суспільство на певному етапі свого розвитку. Це дає підстави розглядати мислення як продукт суспільно-історичного розвитку. Суспільна природа мислення виявляється також у потребах суспільства, характері тих пізнавальних завдань, на розв'язання яких воно спрямоване.

Об'єктом розумової діяльності завжди є найактуальніші проблеми, породжені сучасністю. На нинішньому історичному етапі такими є екологічні проблеми, проблеми економічної інтеграції країн в умовах ринкових відносин та ін. Поглиблення соціальної сутності мислення зумовлене потребою постійно залучати для розв'язання кожного конкретного завдання досвід, нагромаджений фахівцями в суміжних галузях знання. Завдяки соціально-історичній природі мислення людство забезпечує наступність у передаванні від генерації до генерації інтелектуальних надбань, створюючи умови для соціального та науково-технічного прогресу.

2. Порушення мислення

Мислення - це діяльність, що спирається на систему понять, спрямована на рішення задач, підлегла меті, що враховує умови, у яких ця задача здійснюється.

Схематично це можна представити так:

На основі цієї схеми можна розглянути порушення операційної сторони мислення, що виявляються в актуалізації випадкових, слабких чи конкретно-ситуаційних зв'язків. У той же час неврахування випробуваним умов і змісту інструкцій до тестів може свідчити про порушення мотиваційної сфери (нецілеспрямованість асоціацій, різноплановість суджень, зниження критичності, резонерство).

Виділяється три види патології мислення:

Порушення операційної сторони мислення.

Порушення динаміки мислення.

Порушення особистісного компонента мислення.

3. Порушення операційної сторони мислення

До основних розумових операцій відносяться узагальнення, відволікання (абстрагування), аналіз, синтез.

Узагальнення є наслідок аналізу, що розкриває істотні зв'язки між явищами й об'єктами. Існує кілька рівнів процесу узагальнення:

категоріальний - відношення до класу на підставі головних, істотних ознак;

функціональний - відношення до класу на підставі функціональних ознак;

конкретний - відношення до класу на підставі конкретних ознак;

нульовий (немає операції) - перерахування предметів або їхніх функцій без спроби узагальнити.

При всьому різноманітті порушення операційної сторони мислення можна звести до двох крайніх варіантів:

зниження рівня узагальнення;

перекручування процесу узагальнення.

При зниженні рівня узагальнення в судженнях хворих домінують безпосередні представлення про предмети і явища. Замість виділення узагальнених ознак хворі використовують конкретно-ситуаційні сполучення, у них відзначаються труднощі абстрагування від конкретних деталей (наприклад, загальне між диваном і книгою в тім, що "на дивані можна читати"). Подібні порушення можуть бути в легкому, помірковано вираженому і вираженому ступенях. Ці порушення зустрічаються при олігофренії, важких формах енцефаліту, а також при органічних ураженнях головного мозку.

Однак говорити про зниження рівня узагальнення можна в тому випадку, якщо цей рівень був у людини раніше, а потім знизився, що і відбувається з хворими на епілепсією, органічними ураженнями ЦНС, наслідками травм головного мозку. У хворих же олігофренією відзначається недорозвинення понятійного, абстрактного мислення, а саме процесів узагальнення і відволікання.

При перекручуванні процесу узагальнення хворі керуються надмірно узагальненими ознаками, неадекватними реальним відносинам між предметами. Відзначається перевага формальних, випадкових асоціацій, відхід від змістовної сторони задачі. Ці хворі встановлюють чисто формальні, словесні зв'язки, реальне ж розходження і подібність не служить для них контролем і перевіркою їхніх суджень. Наприклад, подібність між черевиком і олівцем для них у тім, що "вони залишають сліди". Подібні порушення мислення зустрічаються в хворих шизофренією.

Для дослідження операційної сторони мислення використовуються наступні методики:

Класифікація. Методика являє собою набір карток із зображенням різних предметів, рослин, живих істот. Зображення можуть бути замінені написами (словесна класифікація). Випробуваний розкладає предмети на групи так, щоб предмети, що знаходяться в одній групі, мали загальні властивості (одяг, меблі, тварини, вимірювальні прилади, люди). Потім випробуваний укрупнює групи. Здатність виділити дві чи три групи на останньому етапі свідчить про високий рівень узагальнення.

Виключення. Також існує два варіанти цієї методики: словесний і предметний. Останній представляє із себе набір карток із зображенням чотирьох предметів, три з який мають між собою загальне і їх можна об'єднати в одну групу, а один з них істотно відрізняється, він повинний бути виключений. Рішення випробуваного на основі конкретно-ситуаційного об'єднання предметів у групу свідчить про зниження рівня узагальнення. Актуалізація "слабких", надмірно узагальнених ознак свідчить про перекручування процесу узагальнення.

Утворення аналогій. У методиці "Прості аналогії" представлені пари слів (зразки), між якими існують визначені значеннєві відносини. Випробуваному варто виділити пари слів за аналогією. Крім словесного варіанта можна використовувати невербальний - таблиці Равена. Дітям із середнім і вищим утворенням можна запропонувати методику "складні аналогії".

Порівняння і визначення понять. Для визначення понять потрібно проаналізувати безліч ознак предмета чи явища і виділити найбільш точне визначення, те, у якому відзначається родове і видове розходження. При порівнянні предметів випробуваний використовує аналіз і синтез для поділу істотних ознак на загальні для декількох об'єктів і на відмінні між ними. У якості стимульного матеріалу використовують однорідні поняття (танк-трактор, людина-тварина) і різнорідні (віз - ложка, черевик - олівець). Останні використовуються для діагностики перекручування процесів узагальнення.

Розуміння переносного значення прислів'їв і метафор. Можна просто пропонувати випробуваному розповсюджені прислів'я і метафори для пояснення їхнього переносного значення. Є варіант цієї методики, коли для даного прислів'я потрібно знайти відповідне йому за значенням фразу чи інше прислів'я. Цей варіант допомагає тим випробуваним, котрі розуміють значення переносного значення, але утрудняються вербалізувати, що розуміється. Ще одна модифікація: серію табличок, на яких написані прислів'я чи метафори, співвіднести за змістом із фразами, яких по кількості набагато більше прислів'їв. Остання модифікація частіше використовується для виявлення порушень мислення по шизофренічному типі, а також при труднощах вербалізації переносного змісту, що розуміється, коли фраза полегшує пояснення.

Піктограми. Випробуваному пропонують намалювати нескладний малюнок для запам'ятовування названих йому 15 слів і словосполучень. Серед них обов'язково повинні бути емоційно забарвлені, абстрактні і конкретні. Після виконання завдання аналізується характер значеннєвих зв'язків між стимульним словом і малюнком. Значеннєві зв'язки можуть бути змістовні чи слабкі. Здатність виконувати піктограму свідчить про приступність для випробуваного узагальненої символізації слова й ін.

Існує безліч інших методик для дослідження операційної сторони мислення, описаних у літературі, але перераховані вище методики є основними для дослідження патології мислення.

4. Порушення динаміки розумової діяльності

відчуття мислення психіатричний

У психіатричній практиці можна виділити наступні порушення динаміки мислення: лабільність мислення й інертність мислення.

Лабільність мислення полягає в нестійкості способі виконання завдання. Рівень узагальнення в хворих відповідає утворенню і життєвому досвіду. Випробуваним доступні узагальнення, порівняння, розуміння умовного змісту, перенос. Однак поряд із правильно узагальненими рішеннями відзначаються рішення на основі актуалізації слабких, випадкових зв'язків чи конкретно-ситуаційне об'єднання предметів, явищ у групу. У хворих із проявами лабільності мислення підвищена так звана "відгукуваність", вони починають реагувати, вплітати у свої міркування будь-який випадковий подразник із зовнішнього середовища, порушуючи інструкцію, утрачаючи цілеспрямованість дій, асоціацій.

Інертність мислення - виражена тугорухливість переключення з одного виду діяльності на іншій, утрудненість зміни обраного способу своєї роботи. Інертність зв'язків минулого досвіду, труднощі переключення можуть привести до зниження рівня узагальнення і відволікання. Випробувані не справляються з завданнями на опосередкування ("піктограма", методика Леонтьєва, класифікація предметів по значимих ознаках і т.д.). Подібні порушення зустрічаються в хворих епілепсією, а також у хворих з наслідками важких травм головного мозку.

Дослідження динаміки розумової діяльності можна проводити за допомогою тих же методик, що використовувалися для вивчення операційної сторони мислення. Але увага експериментатора при цьому повинна бути спрямована на аналіз наступних психічних проявів:

переключення виду діяльності випробуваного;

схильність до надмірної докладності суджень і деталізації асоціацій;

нездатність утримувати цілеспрямованість асоціацій.

5. Порушення особистісного компонента мислення

До цих порушень відносяться різноплановість суджень, резонерство, порушення критичності і саморегуляції.

Критичність мислення припускає звірення одержуваних результатів з умовами задачі і передбачуваних підсумків. Хворі однак можуть актуалізувати неадекватні зв'язки і відносини, що набували сенсу через змінені установки хворих шизофренією в результаті труднощів осмислювання змісту чи запропонованих задач для олігофренів. У даному випадку можна говорити про некритичність мислення.

Різноплановість - порушення мислення, що полягає в тім, що судження хворих про яке-небудь явище протікають у різних площинах (наприклад, слон і лижник - "предмети для видовищ", кінь і ведмідь - тварини).

Резонерство - схильність до "марного мудрування", тенденція до просторікуватих міркувань (наприклад, випробуваний порівнює поняття "птах" і "літак": "Подібність - крила. Тому що породжений плазувати літати не може. Людина теж літає, у неї є крила. У півня теж є крила, але він не літає. Він дихає…")...

Порушення саморегуляції - це неможливість цілеспрямованої організації своїх розумових дій. При цьому випробуваним можуть бути доступні складні узагальнення, логічні операції, але в результаті розпливчастості мислення, його нецілеспрямованості виявляється нездатність рішення поставлених задач (хворі шизофренією). Можливе порушення саморегуляції в хворих епілепсією в результаті ригідності мислення і схильності до надмірної докладності і деталізації. При цьому порушується "регулятивний аспект цілеутворення", а в хворих шизофренією "знижена постановка цілей".

У літературі по психопатології розглядають порушення мислення у виді розладів асоціативного процесу, патології суджень, а також патології мислення по темпі. Розладу асоціативного процесу виявляються в хворобливій зміні темпу, порушенні стрункості і цілеспрямованості мислення.

До порушень стрункості відносяться:

Розірваність мислення - порушення значеннєвих зв'язків між членами пропозиції при збереженні граматичної побудови фрази.

Незв'язність - порушення і значеннєвої мови, і синтаксичного ладу мови.

Вербігерації - своєрідні стереотипії в мові до безглуздого нанизування подібних по співзвуччю слів.

Парагномен - дія під впливом раптового безглуздого умовиводу.

Паралогічне мислення - відсутність адекватної логіки.

До порушень цілеспрямованості відносяться наступні:

Патологічна докладність.

Резонерство.

Дементна деталізація.

Персеверація.

Символізм. На відміну від загальноприйнятої системи символів, вбачання хворими звичайних символів там, де вони не грають символічної ролі.

Аутичне мислення. Відрив від реальної дійсності, занурення у світ уяви, фантастичних переживань.

До патології суджень відносяться:

Маревні розлади - помилкові умовиводи.

Понадцінні ідеї - афективно насичені стійкі переконання і представлення.

Нав'язливі ідеї - неправильні думки при критичному до них відношенні, але без можливості позбутися.

Порушення мислення по темпі:

Прискорене мислення:

стрибок ідей (спостерігається в маніакальній фазі при МДП);

ментизм, чи мантизм - виникаючий мимо волі хворого наплив думок (при шизофренії).

Уповільнене мислення (під час депресивної фази при МДП), а також ригідність (при епілепсії).

Список використаних джерел

1. Адо А.Д. Патологическая физиология. - М: Медицина, 2000. - 325 с.

2. Ананьева Р.С. Клиническая психология. - Волгоград: АБВ+, 1999. - 415 с.

3. Биць О.В. Патологічна фізіологія: Підруч. - К: Вища школа, 2005. - 366 с.

4. Гуревич Л.Д. Психология. - СПб.: Нева, 2001. - 364 с.

5. Зейгарник Б.В. Патопсихология: Учеб. пособие для студ. высш. заведений. - М.: Академия, 2003. - 287 с.

6. Карвасарский Б.Д. Клиническая психология. - СПб.: Питер, 2006. - 369 с.

7. Клиническая психиатрия/ Под ред. проф. Н.Е. Бачерикова. - К.: Здоровья, 1999. - 258 с.

8. Левченко И.Ю. Патопсихология: Теория и практика: Учеб. пособие для студ. высш. пед. учеб. заведений. - М.: Академия, 2000. - 232 с.

9. Середина Н.В. Основы медицинской психологии: общая, клиническая, патопсихология. - Ростов н/Д: Феникс, 2003. - 512 с.

10. Справочник по психиатрии/ Под ред. А.В. Снежневского. - М.: Медицина, 2001. - 416 с.

Размещено на Allbest.ru