Психологічні особливості шестирічних першокласників та їх врахування в навчальному процесі

Особливості навчання дітей шестирічного віку з психологічної точки зору. Урахування вікових особливостей і перспектив шестирічних дітей при навчанні у першому класі. Принципи методики уроку для шестирічних учнів. Розвиток вольових якостей у першому класі.

Рубрика Психология
Вид реферат
Язык украинский
Дата добавления 17.06.2011
Размер файла 19,2 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Психологічні особливості шестирічних першокласників та їх врахування в навчальному процесі

Починаючи з 1986 року, було здійснено перехід до навчання дітей з шести років. Таке рішення ґрунтувалося на результатах тривалих досліджень гігієністів, які підтвердили реальність і доцільність такого переходу. До 6 років у дітей найефективніше розвиваються рефлекси наслідування і повторення. Діти вже спроможні зосередити увагу на одному предметі, посилюється роль їхнього словесного мислення.

Проте шестирічний вік з психологічної точки зору є критичним. У цей період відбувається зміни, що означають завершення дошкільного етапу розвитку, і з'являється здатність до розуміння загальних принципів, зв'язків й закономірностей наукового знання. Якості, характерні для дошкільного дитинства, поєднуються у шестирічок з новими можливостями, зокрема у сфері учіння. Тому реалізація потенційних можливостей інших школярів потребує особливих умов навчання [2, 43].

Навчання у першому класі побудоване з урахуванням вікових особливостей і перспектив шестирічних дітей. У його змісті, методах і формах закладено ідеї сприяння всебічному розвитку школярів, забезпечення повноцінного переходу до провідної учбової діяльності та формування особистості в перехідний період. Засвоєння учнями програмних знань безпосередньо пов'язується з розвитком елементарних форм учіння, планомірного і диференційованого ставлення, пізнавальної активності, позитивного ставлення до навчання в школі, адекватної самооцінки і формуванням навичок спілкування.

Оволодіння знаннями, уміннями, навичками здійснюється у різних видах діяльності. У навчально-виховному процесі відводиться чимало часу для малювання, конструювання, ліплення, побутової праці, гри. Поряд з цим відбувається засвоєння знань в процесі специфічної, нової для дитини діяльності - учіння і навчання. Усі ці види діяльності у своїй єдності забезпечують розвивальну функцію навчання шестирічок, перебудову характеру розумових процесів - сприйняття, пам'ять і мислення, якісну зміну загальної спрямованості та рис особистості школяра [3, 18].

В методиці уроку для шестирічних учнів мають відбиватися загальні вимоги до організації навчання у початкових класах і специфічні умови, зумовлені віком учнів. Особливо важливі динамічність і водночас цілеспрямованість уроку, чіткий розподіл часу, взаємозв'язок навчальної діяльності з ігровою, опора розумових дій на практичні, поступовий перехід від співробітництва з учителем до самостійної роботи.

Закладені в змісті і методах навчання можливості реалізуються лише за умови правильного педагогічного керівництва. Тому важливим є знання учителем психології шестирічних учнів, закономірностей їхнього розвитку у до початку навчання та закономірностей психологічних змін їх особистості і пізнавальних процесів у навчально-виховному процесі [2, 127].

Надійна основа успішної організації навчально-виховного процесу - врахування психофізіологічних особливостей і закономірностей розвитку шестирічних учнів [2, 38]. Якості, характерні для дошкільного дитинства, поєднуються у шестирічок з новими можливостями, зокрема у сфері учіння. Тому реалізація потенційних можливостей інших школярів потребує особливих умов навчання.

Пізнання здійснюється за допомогою психічних процесів - мислення, пам'яті, уваги та ін., починаючись із відчуттів і сприймань [3, 92]. До шести років сприймання набуває рис цілеспрямованої діяльності: дитина спроможна виділити предмет з ряду інших предметів, зосередити увагу на ньому і визначити його специфічні якості. У першу чергу шестирічки сприймають яскраві, об'ємні об'єкти, що викликають емоційну реакцію, причому характерним є поверхневе сприймання і не завжди адекватне виділення суттєвих ознак. Ці особливості сприймання виявляються у навчальному процесі. Зокрема, першокласники зміщують схожі графічні зображення і звуки, помиляються у врахуванні кількісного і просторового розміщення предметів при конструюванні та аплікації, порушують пропорції при малюванні та ліпленні. Недоліки сприймання утруднюють засвоєння дітьми поняття про число та його склад, стримує перенесення дії обчислення у внутрішній план, гальмує чіткість розуміння службових частин мови.

В процесі навчання сприймання учня розвивається як цілеспрямована й раціонально організована діяльність чуттєвого пізнання. Вчитель повинен забезпечити, по-перше, достатню точність і повноту у сприйманні дитиною об'єкта, явища; по-друге, збагачення сенсорного досвіду учнів; по-третє, виховання якостей спостерігача - умінь спостерігати і бачити приховані закономірності; по-четверте, оволодіння сенсорними еталонами (загально-прийнятими зразками предметів та властивостей); по-п'яте, організацію зовнішнього сприймання об'єктів у поєднанні з осмисленням даного матеріалу [4, 210].

Розвиток сприймання у шестирічок нерозривно пов'язаний із засвоєнням слів, що фіксують властивості предметів та узагальнюють чуттєві уявлення дитини.

Сприйняття становить основу для мислення, що спрямовані на виявлення відношень і закономірних зв'язків між предметами і явищами об'єктивної діяльності [4, 122]. Мисленнєвий процес реалізується через різні операції: аналіз, синтез, абстрагування, порівняння, конкретизація. Мисленнєва діяльність проявляється у дитини в різноманітних формах - як наочно-дійове, наочно-образне і логічне мислення [7]. Наочно-дійове мислення вплітається у практичну діяльність: першокласник реально оперує предметами. При наочно-образному мисленні він спирається на образи предметів чи уявлення. Логічне мислення ґрунтується на перетворенні понять і побудованих на їхній основі суджень.

Шестирічна дитина може розв'язувати завдання, застосовуючи всі форми мислення, однак домінуючими у цьому віці є наочно-образне мислення, а при зіткненні із труднощами активізується дійове мислення. Матеріали спеціальних досліджень доводять, що ця форма є важливим резервом для засвоєння знань дітьми. Ефект у розумовому розвитку шестирічок визначається взаємодією трьох форм мислення. Повноцінний розвиток образного мислення і вправляння в розв'язанні задачі на рівні логічних міркувань сприяють розвитку логічного мислення як підґрунтя для засвоєння наукових знань [1, 4].

Відповідно до такого підходу розроблено зміст навчальних предметів, мета яких - не лише забезпечити засвоєння дітьми рахунку і письма, а й сформувати у них навички орієнтування у мовних явищах та математичних відношеннях, започаткувати осмислення суспільно-політичних явищ, дати просторово-часові уявлення і т. ін.

Зокрема, навчання грамоти містить і першорядні процеси оволодіння мовою, і розвиток мислення учнів. Мова вперше стає предметом усвідомлення. В процесі звукового аналізу дитина відкриває для себе дві сторони слова - формальну і змістовну, сприймає слово як елемент мовної діяльності, вчиться розпізнавати зміни його структури, зв'язки з іншими словами. Виникає нова сфера мислення, що вимагає нових типів відношень, пов'язаних з виділенням істотних ознак у мовних явищах.

Навчальний матеріал з різних предметів ставить дітей перед необхідністю виділяти суттєві ознаки, притаманні як одному явищу, так і їх ряду, формулювати необхідні висновки. Істотні властивості предмета проявляються через включення його у зв'язки з іншими предметами і порівняння їх. Таке включення Л.С.Виготський розглядав як основний спосіб мислення, формування якого дає змогу пізнавати предмет у його взаємозв'язку з іншими об'єктами [5, 87].

Перехід від зовнішньої дії до внутрішньої (від реальної до мовної) відбувається з великим напруженням і потребує ретельної роботи на кожному етапі. Час затримки на певному рівні визначається складністю навчального матеріалу і ступенем його новизни для учнів. Якщо у внутрішній план переходить недостатньо засвоєна дія, вона й уявно виконуватиметься повільно, нераціонально, із значною кількістю помилок. Тому вчитель у кожному окремому випадку визначає підготовленість дитини до переходу на вищий етап осмислення нового матеріалу.

Пізнавальна діяльність включає також процеси пам'яті. Пам'ять у шестирічок переважно мимовільна, наочно-образного характеру. Добре запам'ятовується матеріал, що викликає інтерес чи має істотне значення для дитини. Першокласники мають певний досвід довільного запам'ятовування і відтворення, набутий у життєвих ситуаціях та іграх. Але володіти своєю пам'яттю, підпорядковувати мнемічні процеси свідомо поставленій меті діти починають лише в навчальній діяльності [6, 41].

За умови правильної організації навчання відбувається посилений розвиток і якісна перебудова пам'яті. Тенденція якісних змін полягає у переході до переважно довільного запам'ятовування і відтворення на основі логічної обробки матеріалу. Мимовільне запам'ятовування стає побічним продуктом, але ним також слід керувати.

Особливістю навчання у першому класі є переважно мимовільне запам'ятовування, що дає змогу запам'ятати досить абстрактний матеріал без спеціального орієнтування і додаткових зусиль. Формі мимовільного запам'ятовування відповідають навчальні ситуації з ігровим мотивуванням [1]. Розвиток довільної пам'яті передбачає постановку свідомої мнемічної мети та використання певних способів і прийомів запам'ятовування. Не слід зловживати заучування напам'ять, доки діти не привчаться до попереднього усвідомлення матеріалу. Ефективний розвиток пам'яті на початковому етапі навчання значно підвищує культуру мислительної діяльності школярів.

Що стосується емоційної сфери шестирічок, то цей період характери-зується імпульсивністю дитячої поведінки (схильністю діяти за першим спонуканням, під дією зовнішніх обставин чи емоцій). Емоції переважають над усіма сторонами психічного життя; вони швидко виникають і яскраво проявляються. Безпосередність дітей, зовнішні виразні рухи (міміка, поза, жести), мовленнєва інтонація дають можливість учителеві швидко виявляти характер емоцій учнів та відповідно реагувати на них. Як пише В.С.Мухіна, «життя шестирічної дитини насичене емоціями. Один день містить переживання любові, ніжності, ревнощів, відчуття горя і радості, заздрість, страх, відчай та ін. Першокласник стомлюється від власних емоцій, перестає розуміти і виконувати правила поведінки, стає некерованим» [3, 6].

Важливу роль у житті шестирічок відіграють взаємини з іншими людьми: батьками, однолітками, учителем. За умови доброзичливого ставлення до себе дитина відчуває емоційне задоволення, впевненість у собі, захищеність, і сама позитивно ставиться до оточуючих. Відомо, що тільки в умовах взаємної любові дитина вчиться любити сама. Першокласники лише тоді сприймають інших людей, коли ті люблять і поважають їх ось чому так важливо, щоб із першого дня перебування дитини в школі вона не відчувала емоцій дисгармонії.

Уявлення школяра про свої навчальні можливості формується через ставлення учителя. Шестирічна дитина тонко відчуває любов, довіру, радість педагога. Першокласник піддається впливові останнього і поводить себе так, яким бачить його учитель. Результатом несприйняття дитини педагогом стає і самонесприйняття. Постійні зауваження, докори учителя, покарання з боку батьків за неуспіх у навчанні формують у першокласника внутрішню готовність до невдачі. Цілеспрямоване навчання й моральне виховання можливе тільки за умови взаєморозуміння між учителем та учнем. Головний принцип виховання, на думку Ш. Амонашвілі [2], полягає у тому, щоб зробити дитину добровільним помічником педагога у її ж вихованні.

Уже в дошкільному віці розвивається почуття емпатії (здатність співчувати і співпереживати іншим людям), але у дитячому сприйнятті переживань іншої особи лежить тільки власний досвід. На початку молодшого шкільного віку з'являється здатність стати на позицію іншого. Накопичений емоційний та духовний досвід стає підґрунтям для розвитку вищих форм чуйної, альтруїстичної поведінки. Інтенсивність співчуття залежить від того, чи переживала дитина подібне, і від рівня розвитку уяви. Викликати переживання можна на основі художніх образів.

Говорячи про емпатію шестирічної дитини, виділяють подвійне значення цього терміну: а) чуйне, співчутливе ставлення до чужого горя, переживання; б) доброзичливе ставлення до іншої людини, підтримка її в радості. Здатність до емпатії не виключає неадекватного прояву емоцій (сміх у трагічній ситуації і т. ін.). Це не є свідченням жорстокості дитини, а виявляє невміння абстрагуватися від конкретної (на її погляд, смішної) ситуації та передбачити наслідки своїх дій [5, 61].

Шестирічним першокласникам властиве почуття ревнощів. Дитина ревнує батьків до братика чи сестрички; учителів - до своїх ровесників. Тому педагог повинен бути однаково уважним до всіх дітей. В результаті адекватних дій дорослих школярі позбавляються від егоїстичної любові. З почуттям ревнощів пов'язана заздрість. Коли учневі здається, що вчитель краще ставиться до інших, виникає заздрість, яка може бути причиною негативних вчинків у ставленні до ровесників.

Радість успіху допомагає дитині на межі дошкільного і молодшого шкільного віку подолати труднощі. Школярам більше подобаються знання, що вимагають активізації мислених процесів. Навчатися з бажанням дитина буде лише при умові залучення її до різноманітних видів діяльності на основі самостійного здобуття знань (проводити досліди, спостереження). Навчальна праця, що потребує зусиль, приносить задоволення. Незадоволення пізнавальної потреби є причиною негативних емоцій і в кінцевому рахунку - втрати інтересу до школи загалом [3, 150].

Уже перші кроки шкільного життя потребують від дитини досить високого рівня довільної регуляції поведінки. Очевидно, що багато вольових навичок дитина повинна засвоїти і закріпити ще в дошкільному віці. Навіть при умові оволодіння навичками читання, письма, лічби неуважна, незібрана, неорганізована дитина характеризується поганою підготовленістю до шкільного навчання. Виховання волі слід починати з дошкільного віку, оскільки в цей період актуалізується потреба бути хорошим в очах дорослих.

Майже всі діти приходять до школи з прагненням учитися, тобто із позитивною учбовою мотивацією. У перші дні навчання вони сумлінно ставляться до учбової діяльності, у кожного з них виникає уявлення про ідеального учня. Проте через деякий час ставлення окремих дітей до школи змінюється, що пов'язано із недосконалістю навчально-виховного процесу, недостатньою активізацією учіння першокласників, недоліками у розвитку пізнавальних процесів, надмірним захопленням вправами, спрямованими на формування автоматизованих поведінкових дій.

Гра і світ цікавого не перестають впливати на розвиток дитини в навчальному процесі школи. Гра допомагає активізувати навчальний процес, розвиває спостережливість дітей, увагу, пам'ять, мислення, збуджує інтерес до навчання. Урізноманітнення видів роботи із застосуванням гри або використання цікавого знімає втому, гальмівні процеси мозку, загострює пам'ять. Однак уже в молодших класах гра і її значення в навчальному процесі поступаються місцем перед навчанням. Навчання не можна пристосувати до дитячих розваг, навмисно полегшувати його тільки для того, щоб дитині воно не здавалось нецікавим [4, 137].

Завдання початкової школи -- поступово навчити дітей долати труднощі не тільки фізичної, а й розумової праці, поступово прищеплювати дітям навички напруженої, творчої, розумової діяльності. Якщо дитині в навчанні все дається легко, то поступово в неї розвиваються лінощі мислення, що призводить до формування легковажного ставлення до життя і праці. Це свідчить про те, що застосування гри і використання цікавого на уроках повинно бути не надмірним і не штучним.

Гра як провідний вид діяльності дошкільника поступово замінюється учбовою діяльністю. Проте слід зазначити, що навчальна діяльність шестирічок повноцінно реалізується лише у грі. Серед її форм найбільш ефективними є сюжетно-рольові ігри та ігри з правилами. Прийняття та виконання правил вимагають від першокласників свідомого керування своєю поведінкою. Починає діяти механізм підпорядкування мотивів, у процесі гри формуються елементи довільності [3, 37].

Вольова поведінка передбачає домінування мотивів, які йдуть не від безпосередніх спонукань, а зумовлюються свідомо поставленою метою. У вольових вчинках шестирічних дітей велику роль відіграють емоції, що інколи стають мотивами соціальної поведінки.

Для розвитку вольових якостей у першому класі слід вчити дітей планувати свої дії, почавши з відтворення учнем послідовності дій іншої людини (тварини, героя літературного твору тощо) чи їх продовження. В результаті цього учень оволодіває мислительними засобами інших на основі розвитку рефлексії як усвідомлення своїх реальних можливостей. Починає формуватися самостійний рефлексивний досвід дитини.

Найвиразніше дидактичні особливості використання ігор у 1 класі виявляються в специфіці і способах організації навчальної діяльності і в структурі уроку. Зокрема, на уроках широко представлено ігрові форми навчання, тривалість уроку скорочено до 35 хв, обов'язково проводяться динамічні паузи, немає домашніх завдань, а є розгорнуте повторення, по-іншому оцінюються результати навчальної праці [1, 17].

Розглянемо, як впливають ці умови на побудову уроку. Фактично навчання на уроці відбувається у межах 30 хв, оскільки в його структурі - одна-дві динамічні паузи, які разом з організаційним моментом тривають близько 5 хв. Таке зменшення тривалості уроку ставить перед учителем суворі вимоги щодо раціонального використання часу й прискорює перехід від одного етапу до іншого. Отже, урок стає динамічнішим.

Процес засвоєння нових знань шестилітніми дітьми на різних уроках відбувається в такій послідовності: сприймання деяких фактів (ознак, властивостей предметів, явищ, об'єктів); спостереження, аналіз і виділення з допомогою вчителя істотних, повторюваних ознак, їх усвідомлення через різноманітні вправи і, нарешті, первинне елементарне узагальнення, яке може бути у формі уявлення, поняття, зразка висловлювання, міркування, способу дії. Відповідно і в структурі уроку основні його етапи - повторення, підготовка до засвоєння нового матеріалу, робота над новим матеріалом, первинне закріплення, висновок з уроку [3, 315].

На етап повторення вважаємо за доцільне виділити 4--5 хв. оскільки коротко повторюється попередній матеріал і проводиться цілеспрямована підготовка до вивчення нового. Чим більше уроків з певної теми пройшло, тим частіше слід включати в поточний урок короткочасне пригадування (приблизно 2-3 хв.) саме тих знань, умінь і навичок, які винесено для контролю на кінець теми [37, 18]. З цією метою варто пропонувати дітям завдання з опорою на наочність, наприклад, роботи з моделями слів, таблицями складів, схемами складу числа, серією малюнків. Повторення вивченого з орієнтацією на кінцевий результат навчання потрібне тому, що відсутність домашніх завдань і бального оцінювання може послабити увагу вчителя до міцності засвоєного.

Робота над новим матеріалом - центральний етап уроку [4, 21]. Його тривалість -- 18-20 хв. Цей етап характеризується різноманітністю видів сприймання. Наголошуємо, що деякі вчителі переоцінюють можливості вербальних методів у навчанні шестилітніх. Ці діти тяжіють до практичної діяльності. Тому завжди при нагоді пояснення вчителя слід поєднувати з вправлянням учнів. Спостерігаються випадки, коли вчителі кілька разів іншими словами пояснюють ту саму думку, а учні вже втратили інтерес до неї: їм хочеться діяти. Отже, важливо вчасно переходити від слів до практичних дій, вводити на етапі ознайомлення з новим матеріалом короткочасні (2-3 хв.) самостійні роботи практичного характеру з наданням можливості звертатися до зразка, наочності.

На етапі роботи над новим матеріалом важливу роль відіграють ігрові й наслідувальні дії учнів. Тому зразок -- економний і доступний засіб, коли учень засвоює новий спосіб дії слідом за вчителем: «Слово вимовляється так...»; «Вимовте разом зі мною»; «Дивіться, як треба писати...»; «Робіть разом зі мною так...», «Фігури, які я виклала на дошці - трикутники, знайдіть їх серед інших фігур»; «Порівняй свій малюнок з тими, які ти бачиш. Що не так? Подивись уважно ще раз. Що тобі хотілося б змінити?» [1, 4].

Для участі в рольовій грі учні повинні мати уявлення про ті особливості діяльності, які можна відтворити ігровими засобами (мовні ситуації, жести, міміка, практичні дії, ігровий реквізит) [1, 18]. Наприклад, досить вчителеві поставити на столик вирізаний з пінопласту екран телевізора, натиснути намальовану клавішу, як диктор, виглядаючи з «екрану», докладає максимум зусиль, щоб прочитати текст якнайкраще, бо глядачі прискіпливо слухатимуть, чи подібний до справжнього диктора.

Спостереження за реакціями дітей, їх відповідями, переконують, що ігровий сюжет уроку допоміг учителеві зробити навчання емоційним, запропонувати такі види завдань, в яких учні повинні були виконати різноманітні розумові дії, виявити кмітливість.

Початок навчання з шести років, на думку деяких учителів, вимагає насичення уроку розважальними ситуаціями, особливого тону голосу вчителя, постійного збудження емоцій дітей. Наші спостереження переконують, що найкращу працездатність дітей забезпечує спокійна, в міру енергійна, різна за темпом спільна діяльність педагога і школярів. Ніякої розважальності заради неї самої та ніякого нервового поспіху не повинно бути. Треба придивитися, простежити в часі, що діти можуть зробити за урок, і відповідно планувати обсяги завдань [4, 134].

Для підвищення результативності уроку із шестирічними учнями важливо вчасно чергувати ігрові завдання, що потребують різних видів сприймання. Зокрема, слухову роботу доцільно змінювати практичними діями з різними рухами. Важливо урізноманітнити й форми завдань. Так, діти можуть працювати індивідуально, разом з учителем.

На кожному уроці слід обов'язково приділяти час на виконання ігрових завдань, переважно практичного характеру. Їх обсяг і тривалість слід визначати з урахуванням того, що дуже короткочасна робота не ефективна, оскільки діти не відразу починають працювати (кілька разів перекладають зошит, змінюють позу, заглядають до сусіда, чекають від учителя особистого звернення). У першому класі, як правило, доцільна самостійна робота тривалістю 4-5 хв. з опорою на різні форми сприймання і пам'яті [3, 216]. Виконанню ігрових завдань має передувати чітка інструкція, концентрація уваги першокласників на найважливіших моментах роботи, фіксований у часі початок роботи, стимулювання темпу роботи («Пишіть не поспішаючи, але й часу не гаючи»).

Протягом уроку обов'язково слід проводити динамічні паузи. У дослідженнях зі шкільної гігієни пропонується такий варіант: 3 хв. після 12-15 хв. уроку і 2 хв. - десь після 20 хв [4, 12]. Однак це лише один з можливих підходів. Треба вчасно помічати спад інтересу, працездатності дітей, враховувати провідну діяльність на уроці, не переривати фізкультурними вправами незавершену роботу. Безумовно, чим більше статичне навантаження, тим частіше й активніше треба робити фізкультурні вправи, а на деяких уроках (праці, ознайомлення з навколишнім, музики і ритміки) сам процес навчання передбачає достатню рухливість.

Звернемо увагу й на коефіцієнт корисності фізкультхвилинок. Наприклад, недоцільно використовувати віршування під час виконання дітьми вправ, бо для них стає важливою не точність і сила рухів, а гучність вимови, до того ж збивається ритм дихання [4, 109]. Для забезпечення ритму промовляти може вчитель. У фізкультурних паузах треба протягом дня цілеспрямовано навантажувати й розслабляти різні групи м'язів дітей, особливо плечей, спини, тазостегнових суглобів; обов'язково слід давати відпочинок очам, практикувати імпровізацію рухів під музику, пропонувати дітям відтворити типові рухи звірят.

Завершує структуру уроку етап підбиття підсумків, який є обов'язковим. Шестиліткам при цьому доцільно знову подивитися на зоровий план уроку, пригадати, що робили, які завдання виконували, чого навчилися, яке завдання сподобалося найбільше, чия відповідь запам'яталася. Це потрібно і для виділення того, що треба запам'ятати.

Домашніх завдань у першому класі немає. Але дітям цікаві, корисні та посильні усні й практичні завдання, які мають загальнорозвивальне значення або дають можливість застосувати щойно вивчене [1, 64].

Отже, шестирічний вік -- перехідний період, в якому проявляються риси дошкільного дитинства і типові особливості школяра. Цей вік багатий на приховані можливості розвитку, які дуже важливо своєчасно помічати й підтримувати. Це час, коли закладаються та розвиваються основи багатьох психічних якостей. Особливо вдумливо слід ставитися до вікових особливостей фізичного і психічного розвитку шестирічних дітей, що дасть учителеві можливість цілеспрямовано, без шкоди для дітей організувати якісне навчання.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

психологічний розвиток шестирічна дитина навчання

1. Басангова Р.Е. Стимулювання пізнавальної діяльності учнів в ході розв'язування задач // Поч. школа. - 1989. - №1. - С. 40-44.

2. Василенко І.З. Методика викладання математики в початкових класах. - К.: Просвіта, 1971. - 376 с.

3. Вікова та педагогічна психологія (О.В.Скрипченко, Л.В. Долинська, З.В. Огороднійчук та ін.-К.: Просвіта, 2001.-416с.

4. Истомина Н.Б., Шикова В.Н. Формирование умений решать задачи различными способами // Нач. школа. - 1985. - №9. - С. 50-54.

5. Костюк Г.С. Навчально-виховний процес і психічний розвиток особистості. - К.: Рад. Школа, 1989. - 386с.

6. Кухар В.М., Паюл В.М. Скорочений запис задач // Початкова школа. - 1978. - №4. - С. 44-48.

Размещено на Allbest


Подобные документы

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.