Емоційні особливості підліткового віку

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

Емоції як невід'ємний компонент психічної діяльності змінюються у процесі життя людини. Вплив емоцій на протікання багатьох психічних процесів посилює необхідність пізнання механізмів їхнього виникнення, розвитку і можливого коригування в навчально-виховному процесі.

Життя людини складається з різноманітних сфер. Ми впливаємо на них і вони, водночас, впливають на нас. Однією з таких сфер є емоційна. З психологічної точки зору емоції людини викликають інтерес не лише природою їх виникнення, функціонування, а й розвиваючого або ж, навпаки, руйнуючого впливу на особистість.

Саме у підлітковому віці закладаються основи наступного емоційного життя у зрілі роки (П. М. Якобсон), враховуючи підвищену емоційну чутливість підлітка до впливів сучасного соціуму, при спілкуванні з групою однолітків, виникає необхідність у дослідженні індивідуального середовища дитини.

Незважаючи на те, що у психології є чимало робіт, у яких розглядаються ті чи інші аспекти емоційної сфери підлітка (Г. Д. Джонсон, С. С. Томкінс, К. Є. Ізард, Л. І. Божович, М. С. Каган, Ч. Дрвін, А. Фрейд, Ж. Піаже та ін.), фактично відсутні дослідження, в яких вивчалися б стійкі індивідуально-психологічні особливості його емоційності, особливо у контексті спілкування з групою однолітків.

Традиційно вважаться, що підлітковий вік - найважчий у плані виховання, він є перехідним, тому що відбувається перехід від періоду дитинства до юності, від незрілості до зрілості. Діти, почавши своє життя цілком безпомічними істотами, так багато одержують від батьків, що останні природно породжують у них почуття подяки, любові і свого роду гордості своїми батьком і матір'ю, не тільки сам по собі відхід, допомога, турбота батьків, але й участь, і ласка їх грають у цьому роль.

Але сім'я не завжди виконує такі важливі функції, як формування у дітей почуття психологічного комфорту, захищеності і тоді виникають різного роду труднощі, пов'язані із вихованням дітей. В результаті для багатьох підлітків характерна нерозривність моральних уявлень, емоційна грубість, агресивний спосіб самоствердження.

Підліток сприймає світ емоційно. Емоції виступають як внутрішня мова, як система сигналів, за допомогою яких суб'єкт дізнається про потребнісну значимість того, що відбувається. Особливість емоцій полягає в тому, що вони безпосередньо відображають відношення між мотивами діяльності та реалізацією цих мотивів. Емоції в діяльності людини виконують функцію оцінювання її перебігу й результатів. Вони організовують діяльність, стимулюючи та скеровуючи її. Емоції важко врегулювати волею, їх важко викликати за своїм бажанням.

Інтенсивний розвиток самосвідомості і критичного мислення призводить до того, що дитина в підлітковому віці виявляє протиріччя не лише в оточуючому світі, але і всередині власного уявлення про себе, що являється основою для зміни емоційно - ціннісного відношення до себе, яке проявляється у незадоволеності собою.

Відомо, що емоційна сфера як стійка властивість індивідуальності, як одна з психологічних складових темпераменту виконує системоутворюючу функцію у структурі рис особистості та окремих її якостей; емоції та емоційність беруть участь у регуляції діяльності, є детермінантами успішності діяльності та спілкування.

Ця проблема є предметом великої кількості психологічних праць. Цілком природньо, що в цій складній області все ще залишається багато невирішених питань, а їх ще більше, ніж знайдених відповідей.

Темою даної курсової роботи є «Особливості емоційної сфери підлітків». Можна сказати, що ця тема є досить актуальною в теперішній час, адже підлітковий вік - це один з найскладніших та найвідповідальніших періодів становлення й розвитку психіки людини (підлітка). А сучасне молоде покоління досить чутливе до змін навколишнього середовища, що спричинюють досить часто негативні впливи.

Метою роботи є вивчення, дослідження та аналіз емоційних проблем підлітків, а також аналіз зібраних статистичних даних та пошук можливостей розв'язання поставлених проблем. У розробці й обґрунтуванні методів визначення та корекції рівня емоційності підлітків та експериментальному дослідженні визначення лідерів та аутсайдерів у групі підлітків, становлення лідерства у підлітків як спосіб поведінки і діяльності в соціальній групі.

Об'єктом роботи є учні підліткового віку.

Предметом роботи є емоційна сфера підлітків.

Задачі дослідження:

- узагальнити теоретичні дані відносно емоційної сфери підлітка;

- виявити основні характеристики емоційної сфери підліткового віку;

- здійснити експериментальне дослідження емоційної сфери в підлітковому віці.

Гіпотеза дослідження. В нашому дослідженні ми виходили з припущення про те, що емоційна сфера є, перш за все, феноменом емоційного порядку, який характеризується емоційною експресивністю, емоційною саморегуляцією та емпатією.



Розділ 1. Теоретичні основи вивчення особливості розвитку емоційної сфери в підлітковому віці

1.1 Емоційна сфера підлітків як психолого-педагогічна проблема

Підлітковий вік -- це один з найважливіших етапів життя людини. В ньому багато джерел і починань всього подальшого становлення особистості. Вік цей нестабільний, ранимий, важкий і виявляється, що він більше, ніж інші періоди життя, залежить від реальностей довкілля.

Загальна характеристика підліткового віку варіює в різних теоріях залежно від їх основної ідеї. Так, в психоаналізі домінують ідеї статевого дозрівання і пошуку ідентичності, в когнітивних теоріях -- зростання розумових здібностей, в діяльнісному підході -- змін провідної діяльності. Однак, всі ці і багато інших підходів об'єднує те, що в них існують загальні показники, які характеризують даний вік. Вони визначаються численними соматичними, психічними і соціальними змінами.

Підлітковий вік також прийнято називати перехідним, тому що саме в цей період дитина робить вирішальний крок в завершенні свого дитинства і переходить до того етапу розвитку, який прямо, не опосередковано готує її до самостійного життя.

У підлітків значно змінюється характер пізнавальної діяльності у порівнянні з молодшими школярами. Це вимагає засобів засвоєння знань, що в свою чергу передбачає більш високий рівень розвитку абстрактного, теоретичного мислення. Окрім того, вони починають стикатися з різними оцінками, які дають дорослі фактам дійсності та їм самим, їх особистості. Все це визначає зовсім іншу позицію учнів по відношенню до вчителів, і, так би мовити, емансипує підлітків від безпосереднього впливу дорослих, роблячи їх значно більш самостійними. [4, ст. 195]

Центральним і специфічним новотвором підлітка є виникаюче в нього уявлення про себе як уже не дитину -- він починає почувати себе дорослим, прагне бути дорослим. Своєрідність цієї особливості, яка називається почуттям дорослості, полягає в тому, що підліток відкидає свою приналежність до дітей, але в нього ще немає відчуття справжньої, повноцінної дорослості, хоча є потреба у визнанні його дорослості навколишніми.

Ця особливість підлітка визначає спрямованість його соціальної активності: він прагне сприйняти й засвоїти форми, цінності й способи поведінки, які існують у світі дорослих і їхніх відносин. Підлітки прагнуть до самостійності, відомої незалежності, вони дуже чутливі до оцінок дорослих, применшенню їхнього достоїнства, прав. Відношення до них як "маленьких" їх кривдить і відштовхує від дорослих. При цьому дівчатка більше, ніж хлопчики, стурбовані тим, що про них думають інші, значно більше чутливі до критики, глузуванням. Деякі особливості емоційних реакцій підліткового віку кореняться в гормональних і фізіологічних процесах. Фізіологи пояснюють підліткову психічну неврівноваженість і характерні для неї різкі зміни настрою, переходи від екзальтації до депресії й від депресії до екзальтації наростанням у пубертатному віці загального порушення й ослабленням всіх видів умовного гальмування.

Значення емоції інтересу в еволюційному розвитку цивілізації і в індивідуальному розвитку індивіда важко переоцінити. На думку С.С. Томкінса "Без інтересу розвиток мислення та концептуального апарату було б серйозно порушено. Взаємовідносини між інтересом і функціями мислення і пам'яті настільки великі, що відсутність афективної підтримки з боку інтересу загрожує розвитку інтелекту не в меншій мірі, ніж руйнування тканини мозку. Щоб думати потрібно переживати, бути збудженим, постійно отримувати підкріплення. Немає жодного досвіду, яким можна було б опанувати без стійкого інтересу " [25, ст. 200-220].

Однак емоційні реакції й поводження підлітків, не можуть бути пояснені лише зрушеннями гормонального порядку. Вони залежать також від соціальних факторів і умов виховання, причому індивідуально-типологічні розходження суцільно й поруч превалюють над віковими. Психологічні труднощі дорослішання, суперечливість рівня домагань і образа "Я" нерідко приводять до того, що емоційна напруженість, типова для підлітка.

В підлітковому віці відбувається втрата дитячого статусу, хоч зберігаються нереалістичні уявлення про власні привілеї і статус дорослих.Такому становищу сприяють і суб'єктивні враження: різкі фізичні зміни, мрії та ідеали, які починають уявлятися вже менш реальними, кризові зіткнення з самим собою і сім'єю, почуття самотності та прагнення швидше досягнути статусу дорослої людини. [24, ст. 87-98]

Обговорюючи проблеми творчості індивідуального стилю вже, показує, наскільки тісні пізнавальні процеси особистості, пов'язані з його емоціями. Питання про особливості емоційного світу підлітка і юнаки має і самостійне значення. Теза про підвищену емоційної збудливості і реактивності перехідного віку мало в кого викликає сумнів. Можна вважати, що деякі особливості емоційних реакцій перехідного віку кореняться в гормональних та фізичних процесах. Фізіологічні витоки емоційної напруженості наочніше видно у жінок. У них депресія, дратівливість, тривожність і зниження самоповагу тісно пов'язане з певним періодом менструального циклу, за яким слід емоційним підйом. У хлопчиків такої жорсткої психофізіологічної залежності поки що не виявлено. Хоча пубертатний вік і для них важкий. Пік негативних реакцій як до дорослих доводиться на 12,5 -13,5 року. Емоційні реакції і поведінки підлітків, не кажучи вже про юнаків, не можуть бути пояснені лише зрушеннями гормонального порядку. Вони залежать також від соціальних факторів та умов виховання, причому індивідуально - типологічні відмінності часто-густо превалюють над дорослими.

У своїх дослідженнях К.Є. Ізард виділив такі основні, або, як він їх називав, "фундаментальні", емоції, які визначають основні: інтерес, радість, здивування, страждання, гнів, відраза, презирство, страх, сором. Із з'єднання фундаментальних емоцій виникають комплексні емоційні стани, такі як, наприклад, тривожність, що поєднує в собі страх, гнів, провину й інтерес. Кожна із зазначених емоцій лежить в основі цілого спектру станів, що розрізняються за ступенем виразності (наприклад, радість, задоволення, захоплення, радість, екстаз і т.ін.). [10, ст. 190-235]

Посилаючись на Томкінса, Ізард призводить психологічні функції страждання:

- по-перше, страждання повідомляє самій людині і його оточенню, що йому погано;

- по-друге, страждання спонукає людину вчинити певні дії, що зменшують страждання, усунути його причину або змінити своє ставлення до його причини;

- по-третє, страждання забезпечує негативну мотивацію, яка до певної міри є необхідною для спонукання людини вирішувати проблеми. Хоча, якщо проблема болісна, людина буде уникати її, а не долати;

- по-четверте, страждання сприяє згуртуванню людей усередині соціальних груп. [10, ст. 234-245; 25, ст. 220-250].

Цілком нормальні підлітки мають більш високі показник за шкалами «психопатія», «шизофренія« і «Піроманія«, ніж дорослі. Це означає, що емоційні реакції, які у дорослого були б симптомом хвороби, для підлітка статистично нормальні. На перехідний вік припадає пік поширення синдрому дісморфобіі (марення фізичної вади), а після 13 -14 років різко зростає число особистісних розладів зокрема випадків деперсоналізації. Старші школярі виявили найвищий порівняно з іншими зростали рівень тривожності у всіх сферах спілкування, але особливо різко зростає в них тривожність у спілкуванні з батьками і тими дорослими, від яких вони в якійсь мірі залежать. У віці від 14 до 16 років особливо гостро проявляється.

Акцентується деякі властивості характеру: такі акцентуації, не будуть самі по собі патологічними, тим не менш, підвищують можливість психічних травм і відхиляється від норми поведінки. Проте, емоційні труднощі і хворобливе протікання перехідного віку лише побічні і не всеобщ юності. Коло чинників, здатних викликати у людини емоційне збудження, з віком не звужується, а розширюється.

Зміна емоційних реакцій одних і тих же дітей різного віку на однакові і на різні стимули, виявилося, що у маленьких дітей слабкіше реакція і викликати її важче, ніж у старших, емоційні реакції немовлят щодо ідефференцірованни і проявляються у найрізноманітніших рухах і звуках. Різке збільшення в перехідному віці числа особистісних розладів обумовлено головним чином тим, що у дітей таких розладів не буває зовсім через нерозвиненість їх самосвідомості. [23, ст. 49-61]

Життя без емоцій так само неможлива, як і без відчуттів. Емоції, як стверджував знаменитий натураліст Ч. Дарвін, виникли в процесі еволюції як засіб, за допомогою якого живі істоти встановлюють значимість тих чи інших умов для задоволення актуальних для них потреб. Емоційно-виразні рухи людини - міміка, жести, пантоміміка - виконують функцію спілкування, тобто повідомлення людині інформації про стан мовця та його ставлення до того, що в даний момент відбувається, а також функцію впливу - надання визначеного впливу на того, хто є суб'єктом сприйняття емоційно - виразних рухів. [8, ст. 133-157]

Дарвін і багато інших дослідників сорому відзначали, що, соромлячись, людина відчуває підвищені почуття самосвідомості, саморозуміння, самоконтролю. При соромі всі свідомість людини заповнюється ним самим. Він усвідомлює тільки себе або ті риси, які здаються йому зараз неадекватними, непристойними. Як ніби щось, приховане від сторонніх очей, несподівано виявилася виставленим на загальний огляд. У той же час відчувається загальна неспроможність, некомпетентність. Люди забувають слова, роблять невірні рухи. Той, хто соромиться людина нерідко заїкається, стає незграбним, перебільшено гримасує. Виникає відчуття, що людина більше не може ні сприймати, ні думати, ні діяти. Соромлячись, людина бачить у інших джерело глузування і презирства.

Деякі дослідники вважають, що тільки ті перешкоди викликають сором, які зумовлюють невдачу у відношенні Я - ідеалу, сором виникає тільки при наявності емоційного контакту з іншою людиною, чиї думки і почуття значимі для індивіда. Презирство, насмішка можуть активізувати почуття сорому. Дарвін вважав, що сором найбільш часто викликається критикою, але може виникнути і у відповідь на похвалу.

Так само як і з іншими емоціями. Для різних людей ситуації, що викликають сором, різні. Те, що викликає в одного сором, іншого розбурхує, третій сердиться і стає агресивним, у когось з'явиться страх і співчуття. Навіть один і той же чоловік в одній ситуації лише відчуває сором, а при дещо змінених умовах дасть іншу реакцію. [8, ст. 133-157]

«Ми знаємо, що більшість змін цього періоду відбувається в інстинктивної і афективної життя і що Я зазнає вторинних змін, коли воно безпосередньо бере участь у спробі оволодіти інстинктами й афектами. Але це ні в якому разі не вичерпує можливостей зміни підлітка. Із зростанням інстинктивної енергії він більшою мірою виявляється в їх влади; це природно і не потребує подальшого пояснення. Підліток також стає більш моральним і аскетичним, що пояснюється конфліктом між Я і Воно. Але крім того, він стає більш інтелектуальним, і його інтелектуальні інтереси поглиблюються » [29, ст. 120-123].

1.2 Види і роль емоцій

Емоції - особливий клас суб'єктивних психологічних станів, що відбивають у формі безпосередніх переживань, відчуттів приємного і неприємного, відношення людини до світу і людей, процес і результати його практичної діяльності. До класу емоцій ставляться настрої, почуття, афекти, пристрасті, стреси. Це так звані "чисті" емоції. Вони включені у всі психічні процеси і стани людини. Будь-які прояви його активності супроводжуються емоційними переживаннями.

У людини головна функція емоцій складається в тому, що завдяки емоціям ми краще розуміємо, один одного, можемо, не користуючи мовою, судити про стани один одного і краще настроюватися на спільну діяльність і спілкування. Чудовим, наприклад, є той факт, що люди, що належать до різних культур, спроможні безпомилково сприймати і оцінювати вираз людського обличчя, визначати по ньому такі емоційні стани, як радість, гнів, сум, страх, відраза, подив.

Даний факт не тільки переконливо доказує уроджений характер основних емоцій і їхньої експресії на особі, але і наявність генотипів обумовленої спроможності до їхнього розуміння в живих істот.

Ми нерідко вважаємо, що емоції і почуття - це одне і те ж. Емоції, в строгому значенні слова, - це безпосереднє, тимчасове переживання якого-небудь почуття. Емоційне життя людини наповнена різноманітним змістом: емоції виражають оцінне ставлення до окремих умов, які сприяють або перешкоджають здійсненню діяльності (наприклад, страх, гнів), до конкретних досягнень у ній (радість, смуток), до сформованим або можливих ситуацій і т.п.

У людини головна функція емоцій складається в тому, що завдяки емоціям ми краще розуміємо, один одного, можемо, не користуючи мовою, судити про стани один одного і краще настроюватися на спільну діяльність і спілкування. Другою найважливішою функцією емоцій є експресивна і комунікативна, вона ж є найважливішим чинником регуляції процесів пізнання.

Емоції виступають як внутрішня мова, як система сигналів, за допомогою якої суб'єкт дізнається про потребностной значимості.

З точки зору впливу на діяльність людини емоції поділяються на стенические і астенічні. Під вплив таких емоцій індивіду стає важко промовчати, залишитися бездіяльним, виявляється готовність "гори звернути". І навпаки, іноді переживання викликають своєрідну скутість, пасивність - тоді йде мова про астенічні емоціях .

Емоції відносно слабко виявляються в зовнішньому поводженні, іноді ззовні взагалі непомітні для сторонньої особи, якщо людина вміє добре приховувати свої почуття. Вони, супроводжуючи те чи інший поведінковий акт, навіть не завжди усвідомлюються, хоча всяке поводження пов'язано з емоціями, оскільки спрямовано на задоволення потреби. Емоційний досвід людини набагато ширше, ніж досвід його індивідуальних переживань. Емоції людини проявляються у всіх видах людської діяльності і особливо в художній творчості. Власна емоційна сфера художника відбивається у виборі сюжетів, у манері листи, у способі розробки обраних тем і сюжетів. Все це разом узяте складає індивідуальна своєрідність художника. [11, ст. 204-207]

Інтерес - найбільш часто випробовувана позитивна емоція. Він є виключно важливим видом мотивації в розвитку знань, навичок, інтелекту. Інтерес - це єдина мотивація, яка може підтримувати повсякденну роботу нормальним чином. Інтерес може порушуватися уявою і пам'яттю за відсутності зовнішньої стимуляції. Поширеною причиною емоції інтересу є генеруються індивідом уявні образи, пов'язані з досягненням цілей, які ставить перед собою індивід.

З точки зору зовнішніх проявів інтерес важко визначити точно, оскільки виразу обличчя при інтересі не настільки певні, як при багатьох інших емоціях. Інстинктивним при цьому може бути легке підведення або опускання брів, невелике розширення чи звуження століття, легкий нахил голови до плеча. У цілому зацікавлена ??людина виглядає так, як ніби він придивляється, чи дослухається. Людина виявляє ознаки цікавості і захваченности, при інтенсивному інтерес людині властиво наснагу і пожвавлення. Саме це пожвавлення забезпечує зв'язок інтересу з пізнавальною та руховою активністю [1, ст. 19-30] .

Інтерес розглядається як одна з фундаментальних вроджених емоцій і вважається домінуючою з усіх емоцій у нормальної, здорової людини. Передбачається, що саме емоція інтересу постійно присутній у свідомості і що саме вона разом з пізнавальними структурами і орієнтаціями направляє сприйняття, пізнання і дію. Емоція інтересу підтримує дослідження, вивчення і конструктивну діяльність, міжособистісні та сімейні відносини, важливий для розвитку вмінь та інтелекту індивіда, відіграє провідну роль у розвитку та формуванні особистості. [5, ст. 33-37]

Радість - позитивна емоція, що характеризується відчуттям впевненості, задоволеності та особистої значущості. У зв'язку з тим, що почуття радості гармонізує стан людини, насичуючи його самовдоволення, задоволеністю навколишнім світом і світотворення в цілому, емоція ця, з об'єктивних причин, є відносно короткочасною, схильною зміні іншими емоційними станами.

Вираз радості універсально, супроводжується характерним розтягуванням і викривленням губ (посмішкою), мімічним звуженням очей з утворенням променистих зморшок.

Дослідники сходяться на думці, що досить непросто говорити про причини радості, оскільки її переживання необов'язково випливає з специфічній ситуації або дії.

Радість має велике значення в життєдіяльності людини, полегшуючи й підсилюючи соціальні зв'язки, тим самим збільшуючи адаптаційні характеристики особистості, і позначаючи звільнення від негативної стимуляції і напружених станів. [12, ст. 184]

З точки зору впливу на діяльність людини емоції поділяються на стенические і астенічні. Емоції людини проявляються у всіх видах людської діяльності і особливо в художній творчості. Власна емоційна сфера художника відбивається у виборі сюжетів, у манері листи, у способі розробки обраних тем і сюжетів. Все це разом узяте складає індивідуальна своєрідність художника .

Подив - не має чітко вираженого позитивно позитивного чи негативного знаку емоційна реакція на раптово виникають обставини. Подив гальмує всі попередні емоції, спрямовуючи увагу на об'єкт, його викликав, і може переходити в інтерес .

Зовнішнє вираження подиву супроводжується підняттям брів, зморшками на лобі, розширенням і округленням очей, часткове відкриття рота, устремлінням тіла вперед.

У строгому сенсі здивування не є ні позитивних, ні негативних. Але якщо людина відносно часто відчував приємне здивування, то він прийде до його позитивну оцінку, якщо відносно часто відчував неприємний подив, він може прийти до його негативній оцінці і гірше справлятися з ситуаціями, що викликають це почуття.

Подив є минущим почуттям. Воно швидко наступає і швидко проходить, не мотивуючи поведінку протягом тривалого часу. Функція подиву полягає у підготовці індивіда до успішних дій в умовах нового раптової події, в пристосуванні нервової системи до зовнішніх змін. З еволюційної точки зору готовність мати справу з несподіванками і вміння орієнтуватися в умовах раптово з'являються небезпек має неоціненне значення.

Страждання - важлива фундаментальна, яскраво негативна емоція, що грає значну роль в еволюції людини і що продовжує виконувати важливі біологічні та психологічні функції.

Крім власне страждання дослідниками наголошується смуток, як синонім, але з менш активно вираженої емоційним забарвленням, горе, яке зводиться головним чином до страждання, смутку, або до їх комбінації, і що є, в основному, реакцією на втрату, депресія, як складний комплекс емоцій , до якого поряд зі стражданням входять зміни до потребностний станах.

Першою причиною страждання є акт народження, фізичне відділення дитини від матері. Відчуження, фізичне або психологічне, залишається протягом всього життя однією з основних і найбільш загальних причин страждання.

Іншою важливою причиною страждання є невдача, як реальна, так і уявна. У даному випадку причини страждання пов'язані з особистісними установками.

Відчуваючи страждання, людина може відчувати самотність, ізольованість, відірваність, поразка і почуття знедоленості, як справжнє, і уявне, а також невдоволення собою і безсилля.

Таким чином, страждання - найбільш поширена негативна емоція, що є домінуючою при горі і депресії, яка може служити конструктивним цілям, мотивуючи активну діяльність.

Гнів, огиду і презирство - різні фундаментальні емоції. Вони різні як по проявах, так і переживань. Людина може відчувати себе роздратованим при гніві, переживати глибоке незадоволення при відразі і бути холодним і відстороненим при піклування. Однак у повсякденному житті гнів, огиду і презирство здаються часто виникають разом. Ситуації, які викликають одну з цих емоцій, часто викликають і інші.

Гнів. Однією з причин гніву є почуття фізичного або психологічного перешкоди - фізичні перешкоди, правила, закони чи власна нездатність. Якщо перешкоди незначні або неочевидні, безпосередня реакція може в гніві і не виражатися, однак щось справді заважає досягненню омріяної мети, гнів рано чи пізно обов'язково виникне. Ці причини викликають гнів у багатьох людей, хоча існують інші, індивідуальні та залежать від рівня розвитку причини гніву.

Індивідуальні вираження гніву можуть значно варіювати, але на обличчі індивіда в стані гніву майже завжди можна бачити хоча б деякі з природних компонентів його прояви: рух м'язів чола всередину і вниз, похмуре і загрозливе вираз очей, що фіксуються на об'єкті гніву, розширення ніздрів, підняття крил носа, почервоніння обличчя.

При гніві у людини напружені м'язи і горить обличчя. Людина відчуває свою силу і хоче напасти на джерело гніву. Чим сильніше гнів, тим сильнішим і енергійним відчуває себе індивід, і тим більше потребу у фізичній дії. Гнів змушує відчувати сильну напругу і супроводжується сильним почуттям імпульсивності.

В еволюції людини гнів мав важливе значення для виживання. Воно пояснюється здатністю мобілізувати енергію індивіда і зробити його готовим до активної самозахисту. Існують дані, що свідчать, що неможливість або нездатність висловити відповідним чином справедливий гнів може заважати ясному мисленню, погіршувати відносини і приводити до психосоматичних розладів. [30, ст. 46-48]

Відраза. Це негативний емоційний стан, що викликається об'єктами (предметами, людьми, обставинами і ін), зустріч із якими (фізична взаємодія, комунікація в спілкуванні та ін) вступає в різке протиріччя з ідеологічними, моральними або естетичними принципами чи установками суб'єкта. У деяких відносинах огиду тісно пов'язане з гнівом, проте воно володіє низкою відмінних рис. Людина прагнути усунути об'єкт відрази або відсторонитися від нього. Якщо відразу інтенсивно, воно дійсно може викликати блювотний рефлекс.

Коли щось викликає огиду, людина прагне усунути цей об'єкт або змінити його таким чином, щоб він перестав викликати відразу. У процесі еволюції огиду, ймовірно, сприяло підтримці санітарного стану середовища та запобігало вживання зіпсованої їжі і води. Відраза, як і гнів, може бути спрямоване на самого індивіда, знижуючи самооцінку і викликаючи самоосуждение. Сукупність гніву та огиди щодо себе, як правило, відчувають страждають депресією. [18, ст. 141]

Презирство. Це негативний емоційний стан, який виникає в міжособистіснихвзаємовідносинах і породжується неузгодженістю життєвих позицій, поглядів і поведінки суб'єкта з аналогічними категоріями, притаманними об'єкту почуття. Відчуває цю емоцію людина, як правило, піднімає брову, у нього витягується особа, підводиться голова, як ніби він дивиться згори вниз. В еволюції презирство могла відігравати конструктивну роль у розвитку самооборони, проте коли презирство звернуто на інших людей (або на себе) важко виявити в цій емоції що-небудь позитивне чи адаптивний. Можливо, що презирство помірної сили служить конструктивним цілям, якщо воно спрямоване проти об'єктивно асоціальних об'єктів. Поряд з цим легко визначити негативні функції цієї емоції. Презирство - основна емоція у всіх видах забобонів. З трьох емоцій ворожості - гніву, огиди і презирства - презирство є найбільш холодної емоцією. Презирство - це відсторонене переживання, що спонукає до агресії, що виявляється в зарозумілості, хитрості та обмані.

Гнів, огиду і презирство - це різні емоції, але в житті вони часто взаємодіють. Будь-яка комбінація цих трьох емоцій становить основний афективний компонент ворожості. Управління гнівом, огидою і презирством представляє собою значні труднощі. Нерегульований вплив цих емоцій на мислення та діяльність може створити серйозні проблеми адаптації. [27, ст. 52-55]

Страх рано чи пізно відчувають всі люди. Пов'язані з ним переживання легко відтворюються і можуть прориватися у свідомість під час сну. Страх є найбільш небезпечною з усіх емоцій. Інтенсивний страх призводить навіть до смерті. Але страх не є тільки злом. Він може служити сигналом і змінювати напрямок розумових процесів і поведінку. З еволюційно - біологічної точки зору страх може посилювати соціальні зв'язки, включати колективний захист.

Причинами страху можуть бути події, умови або ситуації, що є сигналом небезпеки. Загроза може бути як фізичної, так і психологічної. Причиною страху може бути як присутність чогось загрозливого, так і відсутність чогось, що об'єкта, що забезпечує безпеку, наприклад, мати для дитини.

Іноді страх не пов'язаний з чимось конкретним, такі страхи переживаються як безпредметні. Страх може викликатися стражданням, це пов'язано з тим, що в дитинстві сформувалися зв'язку між цими почуттями. Через часту поширеності страждання зв'язок його з острахом викликає неврози "тривожності".

Причини страху можна розділити на 4 класи: зовнішні події чи процеси, потяги і потреби, емоції, когнітивні процеси суб'єкта. Причини, що відносяться до кожного з цих класів, можуть бути як вроджені, так і набуті.

Страх є емоцією великої сили, яка виявляє помітний вплив на сприйняття, мислення і поведінку індивіда. Поегчает повсякденне життя, повторюючись, радість привносить здатність справлятися з труднощами, досягати цілей, сприяє впевненості і, що важливо, заспокоює людину, знижуючи його напружені стану. [16, ст. 11-121]

Сором - негативний емоційний стан, що виражається в усвідомленні невідповідності власних помислів, вчинків і зовнішності не тільки очікуванням оточуючих, а й власним уявленням про належному поведінці і зовнішньому вигляді .

Протиборство і перемога над соромом можуть збільшувати почуття особистісної ідентичності і свободи. Для боротьби з соромом люди використовують захисні механізми заперечення, придушення і самоствердження. Часто пережитий сором може вести до страждання і депресії. [28, ст. 98]

Так як емоції - продукт еволюційно-біологічного спадщини, природно зробити висновок про те, що кожна емоція виконує природжено адаптивну функцію в розвитку людства. Сором, можливо, виконує деякі життєво важливі функції для індивіда. Перш за все, сором робить людину сенситивним до почуттів і оцінками оточуючих, що спрямоване на зближення спільноти. Щоб уникнути сорому від усвідомлення своєї непотрібності індивід розвиває свої здібності. Індивіди з більш високими і різнобічними здібностями сприяють процвітанню та посилення життєздатності суспільства.



Розділ 2. Дослідження психологічних особливостей підліткового віку

2.1 Особливості спілкування та емоційного самопочуття підлітків в групі однолітків

Взаємодія людини й групи має велике значення в будь-який віковий період, але особливу чинність воно здобуває в підлітковому віці, коли відбувається становлення особистості й батьківський авторитет заміщається авторитетом групи.

Розвиток особистості, включеної в соціальні групи, відбувається відповідно до характеру, вимогами й цілями соціуму. Однак мета ця задають лише загальний напрямок, загальний характер і рамки формування людини як представника соціуму. Необхідне спрацьовування складних соціально-психологічних механізмів, перехід соціальних і психологічних умов у соціально-психологічні фактори становлення особистості, розвитку його самосвідомості для того, щоб дві протилежні тенденції: соціалізація й індивідуалізація рівноцінно брали участь у становленні індивідуальності підлітка.

Досвід соціальної взаємодії підліток здобуває в групі однолітків як своєрідної моделі суспільства. Соціалізація підлітка в групі як процес освоєння й реалізації соціальних норм і відносин становить одну частину двоєдиного процесу соціалізації-індивідуалізації, результатом якого є становлення суб'єкта активної творчої дії. Підліток не просто адаптується до групи однолітків, до прийнятих в його середовищі соціальних норм поведінки, духовних цінностей, але й пропускає це через себе, виробляючи індивідуальний шлях реалізації власних соціальних цінностей.

Однолітки -- значна фігура в житті підлітка. Зміна внутрішньої позиції приводить до того, що підлітку вже недостатньо бути просто гарним учнем, мати високі відмітки, одержувати схвалення вчителя. Для підліткового віку характерне створення власної думки на основі порівняння своєї думки з думками однолітків. Коштовним для підлітка є включеність у сам процес спілкування. Саме в ньому підліток реалізує себе як особистість, формує судження про себе й навколишній світ.

Спілкування з однолітками дуже важливий специфічний канал інформації. Це специфічний вид міжособистісних відносин. Положення принципової рівності дітей-однолітків робить цю сферу відносин особливо привабливої для підлітка: це положення відповідає етичному змісту виникаючого у підлітка почуття власної дорослості. Специфічні зрушення, що відбуваються в початку підліткового віку, у розвитку визначають принципову подібність у підлітків нових потреб, прагнень, переживань, вимог до відносин з дорослими й товаришами. Це сприяє розвитку відносин з однолітками вглиб. У підлітка формуються цінності, які більше зрозумілі й близькі одноліткові, чим дорослим. Спілкування з дорослими вже не може цілком замінити спілкування з однолітками. Свідомість групової приналежності, товариської взаємодопомоги дає почуття емоційного благополуччя й стабільності. Хоча спілкування підлітків часто буває егоїстичним, а потреба в самовиявленні, розкритті своїх переживань -- вище інтересу до почуттів і переживань іншого. [9, ст. 57-80]

В підлітковому віці проявляється більш гостра необхідність у міжособистісному спілкуванні. Спілкування стає самоціллю, у якій підлітки реалізують свої інтереси, формують уявлення про себе й про навколишній світ. Для підліткового віку характерне створення власної думки на основі порівняння своєї думки з думками однолітків.

Одна з головних тенденцій перехідного віку -- переорієнтація зі спілкування з батьками, вчителями і взагалі старших на однолітків, більш-менш рівних по положенню. Така переорієнтація може відбуватися повільно і поступово або у вигляді стрибка і бурхливо, вона по-різному виражена в різних сферах діяльності, у яких престиж старших і однолітків, неоднаковий, але відбувається вона обов'язково.

По-перше, спілкування з однолітками дуже важливий специфічний канал інформації; по ньому підлітки довідуються багато необхідніх речей, які по тим чи іншим причинам їм не повідомляють дорослі.

По-друге, це специфічний вид міжособистісних відносин. Групова гра й інші види спільної діяльності виробляють необхідні навички соціальної взаємодії, уміння підкорятися колективній дисципліні й у той же час відстоювати свої права, співвідносити особисті інтереси із суспільними.

По-третє, це специфічний вид емоційного контакту. Свідомість групової приналежності, солідарності, товариської взаємодопомоги не тільки полегшує підлітку автономізацію від дорослих, але і дає йому надзвичайно важливе почуття емоційного благополуччя і стійкості. Чи зумів він заслужити повагу і любов рідних, товаришів, має для самоповаги підлітка вирішальне значення.

Психологія спілкування в підлітковому віці будується на основі суперечливого переплетіння двох потреб: відокремлення (приватизації) і аффіліації, тобто потреби в приналежності, включеності в якусь групу чи спільність. Відокремлення найчастіше виявляється в емансипації від контролю старших. Однак воно діє й у відносинах з однолітками. Підсилюється потреба не тільки в соціальній, але і просторовій, територіальній автономії, недоторканності свого особистого простору.

У перехідному віці міняються уявлення про зміст таких понять, як "самотність" і "самота. Однак крім спокійної, умиротвореної самоти існує болісна і напружена самотність -- тугий, суб'єктивний стан духовної і щиросердечної ізоляції, почуття незадоволеної потреби в спілкуванні, людській близькості.

М. С. Каган вважає спілкування провідною діяльністю підліткового віку, напружена потреба в спілкуванні й аффіліації перетворюється в багатьох дітей у непереможне стадне почуття: вони не можуть не тільки дня, але години пробути поза своєю, а якщо своєї немає -- якої завгодно компанії. Особливо сильна така потреба в хлопчиків. [13, ст. 200-210]

Типова риса підліткових груп -- надзвичайно висока конформність.

Спілкування дівчат виглядає більш пасивним, зате більш дружнім і вибірковим. Судячи з даних психологічних досліджень, хлопчики спочатку вступають у контакти один з одним і лише потім, у ході ігрової чи ділової взаємодії, у них складається позитивна установка, з'являється духовна тяга один до одного. Дівчата, навпаки, вступають у контакт головним чином з тими, хто їм подобається, зміст спільної діяльності для них вторинний. З ранніх віків хлопчики тяжіють до більш екстенсивного, а дівчатка -- до інтенсивного спілкування; хлопчики частіше грають великими групами, а дівчатка - по дві чи по три.

Ще Ж. Піаже звернув увагу на те, що хлопчики і дівчата неоднаково відносяться до правил групової гри. Хлопчаки, з їх предметним і інструментальним мисленням, додають більше значення дотриманню загальних правил, порушення яких завжди викликає в хлоп'ячому середовищі конфлікт. Дівчатка в цьому відношенні більш терпимі, особисті відносини для них важливіше формальних правил; це відбивається й у структурі їхньої моральної свідомості: чоловічі міркування й оцінки виглядають більш безособовими і твердими, чим жіночі. [19, ст. 90-140] За даними В. Н. Князєва (1981), для дівчаток-підлітків при оцінці людських якостей найбільш значимі властивості, що виявляються у відношенні до інших людей, а для хлопців -- ділові якості, зв'язані з діяльністю.

Характерна риса більшості вітчизняних психолого-педагогічних досліджень -- наївний "школоцентризм", що звертає увагу лише на те, що знаходиться безпосередньо в полі зору вчителя. Однобічна концентрація уваги на офіційних інститутах і формах діяльності -- прямий наслідок бюрократизації соціально-педагогічного мислення, для якого усе, що не піддається офіційній регламентації, як би не існує.

Учнівський колектив -- явище двоїсне. З одного боку, це функція педагогічних зусиль дорослих, тому що проектується дорослими і розвивається під їх прямими і непрямими, безпосередніми чи опосередкованими впливами. З іншого боку, учнівський колектив -- спонтане явище, що розвивається, тому, що діти мають потребу в спілкуванні і вступають у спілкування аж ніяк не тільки по встановленим дорослими рецептам. Ця подвійність знаходить своє вираження в двоїстій структурі колективу: формальній, обумовленій через задану організаційну структуру, систему ділового спілкування, набір діяльностей, і неформальній, що складається в процесі вільного спілкування дітей. Будь-який шкільний клас диференціюється на групи і підгрупи, причому по різним, не співпадаючим один з одним ознакам. [14, ст. 125]

Підліткові групи задовольняють у першу чергу потребу у вільному, нерегламентованому дорослими спілкуванні. Вільне спілкування -- не просто спосіб проведення дозвілля, але і засіб самовираження, встановлення нових людських контактів, з яких поступово викристалізовується щось інтимне, винятково своє. Підліткове спілкування спочатку неминуче екстенсивне, вимагає частої зміни ситуацій і досить широкого кола учасників (приналежність до компанії підвищує впевненість підлітка в собі і дає додаткові можливості для самоствердження).

Організація, методи та результати емпіричного дослідження емоційності підлітків при спілкуванні у групі однолітків

Для опису й вимірювання основних характеристик емоційного стану підлітків та згуртованості групи підлітків нами застосовувалась група соціально-психологічних методів. До неї увійшли соціометрія Дж. Морено та її модифікації, діагностика домінуючої емоційної модальності підлітків (Л.А.Рабинович в модификации Т.Г.Сирицо), діагностика схильності до лідерства -- тест «Лідер».

Емпіричне дослідження проходило в кілька етапів.

1. Діагностичне обстеження згуртованості підлітків у групі друзів або в класі.

2. Дослідження емоціональності підлітків, що перебувають у різних середовищах: у навчальному і поза навчальному -- при неформальному спілкуванні в групі однолітків, із наступним порівняльним аналізом.

3. Дослідження лідерських здібностей серед учнів

4. Дослідження залежності підлітків з виявленими лідерськими нахилами з емоційним станом при спілкуванні в групі однолітків.

На першому етапі ми застосували методичну програму, яка складалася з методики соціометрії Дж. Морено. На другому етапі була застосована методика діагностування домінуючої емоційної модальності підлітків ( тест-опитувальник Л.А.Рабиновича в модификации Т.Г.Сирицо). На третьому етапі дослідження використовувалась методика дослідження ознак схильності до лідерства серед підлітків -- тест-опитувальник «Лідер».

1. Вивчення згуртованості групи підлітків --методика Дж.Морено

У запитаннях ми фіксували число виборів: кожен досліджуваний повинен був вибрати трьох однокласників, ставилися два запитання одне з позитивним і одне з негативним вибором. Досліджувані: 1) здійснювали рангування всіх однолітків за їх положенням у системі особистих взаємостосунків; 2) виражали своє уявлення про їхні стосунки один з одним; 3) визначали своє положення в системі особистих стосунків; 4) виражали своє ставлення до однолітків; 5) виявляли своє уявлення про їхнє ставлення до себе.

Взагалі, соціометрична техніка застосовується для діагностування міжособистісних взаємин у групі з метою їх зміни, покращення і вдосконалення. Критерієм соціометричного вибору в нашому дослідженні був вид діяльності, для виконання якого учню необхідно було обрати чи відкинути трьох однокласників. В залежності від орієнтації критерій соціометричного тесту, проведеного нами, був позитивний -- „З ким би я хотів подорожувати в купе поїзда? Чому?", та негативний: «З ким би я не хотів проводити свій вільний час? Чому?»

Метою соціометричного тесту є діагностування емоційних зв'язків, тобто взаємних симпатій між членами класу. Також ця методика дає можливість вирішення наступних задач:

- вимір ступеню згуртованості-відокремлення в групі;

- вияв авторитету членів групи на правах симпатії-антипатії;

- визначення внутрішньо групових згуртованих утворень на чолі з неформальним лідером.

Характеристика емоційного стану підлітків:

- недостатньо високий рівень самоприйняття та прийняття інших людей; емоційний підліток пізнавальний інтерес

- внутрішня напруженість, нестабільність психоемоційного стану, роздратованість, запальність, перепади настроїв, виразні ознаки агресивності і негативізму, що загалом зумовлює досить високий рівень конфліктності;

- невпевненість в собі, низька здатність на самостійні і відповідальні дії, прагнення оминути проблеми або розв'язувати їх за рахунок інших людей, образливість і підвищене почуття провини;

У такому колективі більшість підлітків недостатньо володіють навичками адекватного реагування на різні життєві ситуації, не вміють керувати своїми емоційними станами та поведінкою, конструктивно розв'язувати міжособистісні конфлікти. В їх поведінці переважають афективні реакції. Підлітки недостатньо володіють прийомами саморегуляції, що дозволило б знижувати внутрішню напруженість, послаблювати негативні переживання, стабілізувати психоемоційні стани. [14, ст. 125] 2.2 Методика дослідження емоціонального стану підлітків Підлітковий вік - один з найважливіших етапів життя людини, в якому виникають серйозні емоційні зміни. Методики, які представлені в данному розділі можуть допомогти в визначенні емоційного стану підлітків, а також усунення проблем в поведінці підлітка. Добре відомо, що вплив кольору може викликати в людини як фізіологічний, так і психологічний ефект. Ця обставина давно вже враховується в мистецтві, естетиці, гігієні виробництва. Оскільки емоційне ставлення до кольору може характеризувати або перевагою його (вибором), чи байдужістю, чи відмовою (негативною оцінкою), то воно використовується в психодіагностики. Х. Айзенк стверджував, що суб'єкти, які віддають перевагу яскраві кольори, зазвичай відрізняються особистісними особливостями, зокрема великою активністю, від людей, які вибирають кольору невизначені. Тест Люшера також заснований на припущенні про те, що вибір кольору відображає спрямованість випробуваного на певну діяльність, настрій, функціональний стан і також найбільш стійкі риси особистості. Зарубіжні психологи застосовують іноді тест М. Люшера з метою профорієнтації при підборі кадрів, комплектуванні виробничих колективів, в етнічних, геронтологічних дослідженнях, при рекомендаціях з вибору шлюбних партнерів. Значення кольорів та їх психологічної інтерпретації визначалися вході різнобічного обстеження багатотисячного контингенту різних піддослідних. Характеристики кольорів (по Люшера) включають в себе 4 основних і 4 додаткових кольори. Основні кольори:

1.сіній (символізує спокій, задоволеність)

2.зелений (почуття впевненості, наполегливості, іноді впертості)

3.оранжево-червоний (символізує силу вольового зусилля, агресивність)

4.светло-жовтий (активність, прагнення до спілкування, експансивність, веселість) При свободі від конфлікту в оптимальному стані основні кольори повинні займати переважно перші п'ять позицій. Додаткові кольори:

5.фіолетовий,

6.корічневий,

7.черний,

0.серий - символізує негативні тенденції, тривожність, стрес, переживання страху, засмучення і т.п. Значення цих кольорів (як і основних) найбільшою мірою визначається їхнім взаємним розташуванням.

Тест полягає в тому, що випробуваний вибирає кольору в спадному порядку переваги, спочатку № 1-колір, який подобається найбільше, № 2 - за привабливістю на другому місці і т.д. з таким розрахунком за № 8 викликає найменшу симпатію (або найбільшу антипатію). Таким чином, формуються вісім позицій: 1-а позиція відбиває спосіб, засоби досягнення мети; 2-а позиція показує мету, до якої прагне випробуваний; 3-я і 4-а позиції відображають внутрішнє відчуття ситуації; 5-а і 6-а позиції свідчать про те, що випробуваний не зв'язує свій стан, мотиви з даними кольорами; 7-а і 8-а позиції характеризують прагнення придушити яку-небудь потребу, мотиви, настрій, отражаемое даними кольором. (Табл.1)

Методика В.В.Бойко, призначена для діагностики домінуючої стратегії психологічного захисту в спілкуванні, дозволяє визначити тип захисного механізму людини.

В основі захисної діяльності (психологічного дискомфорту) або підвищення самооцінки лежить захист за допомогою перекручування процесу добору й перетворення інформації.

Завдяки цьому зберігається відповідність між наявними в індивіда поданнями про навколишній світ, себе й різної інформації, яка поступає.

Психологічний захист розглядається як система адаптивних реакцій особистості, спрямована на захисну зміну значимості дезадаптивних компонентів відносин (когнітивних, емоційних, поведінкових) з метою ослаблення їх психологічно, та зменшення травмуючого впливу, на особистість. Цей процес відбувається, як правило, у рамках неусвідомлюваної діяльності психіки за допомогою цілого ряду механізмів психологічного захисту. Механізми психологічного захисту діють на рівнях сприйняття й трансформації. Загальною рисою захисного механізму є відмова особистості від діяльності, призначеної для продуктивного вирішення ситуації або проблеми, яка викликала негативні переживання.

Бойко В.В виділяє три стратегії: уникання, миролюбство й агресія.

Миролюбство - психологічна стратегія захисту суб'єктивної реальності особистості, у якій провідну роль грають інтелект і характер.

Уникання - психологічна стратегія захисту суб'єктивної реальності, заснована на економії інтелектуальних й емоційних ресурсів.

Агресія - психологічна стратегія захисту суб'єктивної реальності людини, що діє на основі інстинкту

Кожному типу стратегії захисту відповідають 24 твердження, що описують особистісні реакції. [15, ст. 281-287]



Висновок

У підлітковому віці одним з видів поведінки, що відхиляється, є емоційна поведінка, що нерідко приймає ворожу форму (бійки, образи). Для деяких підлітків участь в бійках, твердження себе за допомогою кулаків є сталою лінією поведінки. Ситуація посилюється нестабільністю суспільства, міжособовими і міжгруповими конфліктами. Знижується вік прояву агресивних дій. Все частіше зустрічаються випадки емоційної поведінки у дівчаток.

Неодмінною умовою емоційної поведінки є надлишок вільного часу, відсутність позитивно формуючих особу захоплень. У багатьох підлітків наголошується неповна сім'я з порушеними функціональними зв'язками. З іншого боку, гіперопіка, також як і бездоглядність, нерідко сприяють делінквентному поведінці. Реакції, викликані надмірним контролем і нудними повчаннями , знаходять свій вираз у вигляді відходів з будинку і бродяження, агресивності. Виховно-профілактична діяльність не може обмежуватися лише заходами індивідуальної дії і корекції, вживаними безпосередньо до неповнолітнього. Соціального оздоровлення і соціально-педагогічної корекції вимагає несприятливе середовище, яке викликає соціальну дезадаптацію повнолітнього. Профілактика і попередження девіантної поведінки неповнолітніх стає не тільки соціально значущим, але і психологічно необхідним. Проблема підвищення ефективності ранньої профілактики повинна розв'язуватися в наступних основних напрямах:

- виявлення несприятливих чинників і дій з боку найближчого оточення, які зумовлюють відхилення в розвитку

особи неповнолітніх і своєчасна нейтралізація цих несприятливих дій, що дезадаптують;

сучасна діагностика асоціальних відхилень в поведінці неповнолітніх і здійснення диференційованого підходу у виборі виховно-профілактичних засобів психолого-педагогічної корекції поведінки, що відхиляється. Звідси виникає необхідність в проведенні системного аналізу індівідних, особових, соціально-психологічних і психолого-педагогічних чинників, зумовлюють соціальні відхилення в поведінці неповнолітніх, з урахуванням яких повинна будуватися і здійснюватися виховно-профілактична робота по попередженню цих відхилень. Раннє виявлення емоційних проблем у підлітків, системний аналіз характеру їх виникнення і адекватна виховно-коректувальна робота дають шанс запобігти десоциалізацию підліткам. Невчасне виявлення початкових ознак поведінки, що відхиляється, і проблем у вихованні, що перешкоджають розвитку дитини, приводить до швидкого переходу відхилень в хронічні порушення поведінки.