Самооцінка особистості

Размещено на http://www.allbest.ru/

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ ЕКОНОМІКИ ТА ПРАВА

КАФЕДРА ПРАВА

Індивідуальне завдання

з дисципліни Етика і психологія юриста

на тему: Самооцінка особистості

Дніпропетровськ

2010р.

ЗМІСТ

1. Самооцінка і рівень домагань

2. Мотив, мотивація та потреба

3. Види і роль емоцій у житті людини

4. Емоції та особистість

5. Аналіз ситуацій, які впливають на зниження та підвищення моєї самооцінки

Висновок

Використана література

1. Самооцінка і рівень домагань

Характер виявляється не тільки у стосунках з іншими людьми, але й із самим собою. Кожний з нас, навмисно або сам того не усвідомлюючи, нерідко порівнює себе з іншими й у результаті виробляє досить стійку думку про свій інтелект, зовнішність, здоров'я, становище в суспільстві, тобто формує "набір самооцінок", від якого залежить: скромні ми або зарозумілі, вимогливі до себе або самозаспокоєні, соромливі або чванливі. У людей, що страждають неврозами, самооцінка частіше буває завищеною або заниженою, а іноді навіть крайньою (найдобріший, найсоромливіший, найчесніший). Люди з істеричними проявами висловлюють такі судження: "Я набагато розумніший, красивіший, добріший від більшості людей, але я найнещасливіший і найхворіший".

Які ж трудності спілкування виникають у людей із завищеною самооцінкою? Людина, яка вважає себе набагато розумнішою за інших і, тим більше, навмисне це підкреслює, неминуче викликає роздратування оточуючих. Це природно - адже думка "бачите, який я розумний", розуміється як зневажливе ставлення до інших. Неадекватна зарозумілість, підкреслення своїх достоїнств, пихатість, зневага до інших - невичерпне джерело негативізму оточуючих. Завищена самооцінка сприяє і такій рисі характеру, як надмірна образливість. Образа, як правило, - це почуття, що виникає у відповідь на несправедливе до себе ставлення. Але що значить для людини "несправедливе"? А те, що чиясь думка про неї нижче її власної думки про себе. Звідси ясно, що завищена самооцінка сприяє образливості, нетерпимості до найменших зауважень (правда, буває й інша крайність: з висоти свого "Я" навіть серйозну критику не бере близько до серця).

З якими ж труднощами в спілкуванні стикається людина зі заниженою самооцінкою? Уявлення про себе, як про менш здатну, некрасиву, невезучу, нещасливу, хвору, властиві, в основному, людям з тривожним, застряваючим і педантичним типами акцентуації характеру, вони створюють знижений фон настрою, закріплюють "комплекс неповноцінності". Стійка надмірно низька самооцінка спричиняє надмірну залежність від інших, несамостійність і навіть підлещування, з'являється боязкість, замкнутість, перекручене сприйняття оточуючих.

На формування самоповаги і самооцінки впливають багато чинників, що діють вже в ранньому дитинстві - ставлення батьків, стан серед ровесників, ставлення педагогів. Порівнюючи думки про себе оточуючих людей, людина формує самооцінку, причому цікаво, що людина спочатку учиться оцінювати інших, а потім уже - себе. І лише до 14-15 років підліток опановує метод самоаналізу, самоспостереження і рефлексії, аналізує досягнуті власні результати і тим самим оцінює себе, впливає на рівень домагань особистості, що характеризує ступінь важкості тих цілей, до яких прагне людина і досягнення яких здається їй привабливим і можливим. Рівень домагань - той рівень важкості завдання, котрий людина зобов'язується досягти, знаючи рівень свого попереднього виконання. На рівень домагань впливає динаміка невдач і вдач на життєвому шляху, успіху і неуспіху в конкретній діяльності. Рівень домагань може бути адекватним (людина обирає цілі, яких реально може досягти, і які відповідають її здатностям, умінням, можливостям) або неадекватно завищеним, заниженим. Чим адекватніша самооцінка, тим адекватніший рівень домагань (рис. 1).

Занижений рівень домагань, коли людина обирає занадто прості, легкі цілі (хоча могла б досягти значно більш високих цілей) можливий при низькій самооцінці (людина не вірить у себе, низько оцінює свої здібності, можливості, відчуває себе "неповноцінною"), але також можливий і при високій самооцінці (коли людина знає, що вона розумна, спроможна, але цілі обирає простіші, щоб не "перетруджуватися", "не висуватися", проявляючи своєрідну "соціальну хитрість").

Рис. 1. Взаємозалежність самооцінки, рівня домагань, фрустрацій (за Л.Д. Столяренком)

Завищений рівень домагань, коли людина ставить перед собою занадто складні, нереальні цілі, об'єктивно може призводити до частих невдач, розчарування, фрустрацій. В юності часто висуваються завищені, нереалістичні претензії, переоцінюються здібності, у результаті ця безпідставна самовпевненість часто дратує оточуючих, викликає конфлікти, невдачі, розчарування. Тільки шляхом численних спроб і помилок людина осягає міру своїх реальних можливостей. Але якою б неприємною не була б юнацька самовпевненість, психологічно набагато небезпечніші знижені самоповага, рівень соціальних претензій людини, що примушують її ухилятися від усякої діяльності, відмовлятися від досягнення поставлених цілей, уникати людей.

Самоповага - узагальнене ставлення особистості до самої себе, прямо пропорційне кількості досягнутих успіхів і обернено пропорційне рівню домагань (самоповага = успіх/ домагання), тобто чим вище домагання, тим більшими повинні бути досягнення людини, щоб вона могла себе поважати.

Низька самоповага означає гостру незадоволеність собою, негативну оцінку своєї особистості, схильність до неврозу, депресії, коли визнання і гіпертрофія власних недоліків служать для невротика не стартовим майданчиком для їх подолання, а засобом самовиправдання, відмови від діяльності.

Але незадоволеність собою і висока самокритичність далеко не завжди свідчать про знижену самоповагу; так, в інтелектуально розвинутих і творчих людей особливо усвідомлюється розбіжність між тими властивостями, що є, і тими, якими б він хотів володіти. Звідси невдоволення собою, що спонукає людину ставити собі більш складні завдання, прагнути до удосконалення, самоактуалізації. Якщо людина висуває нереалістичні домагання, вона часто стикається з непереборними перешкодами на шляху до досягнення мети, зазнає невдач, відчуває фрустрацію [3, ст. 124 -127].

2. Мотив, мотивація та потреба

самооцінка фрустрація мотив потреба емоція

Термін "мотивація" являє собою більш широке поняття, ніж термін "мотив". Слово "мотивація" використовується в сучасній психології у двоякому смислі: воно позначає систему чинників, що детермінують поведінку (сюди входять, зокрема, потреби, мотиви, цілі, наміри, прагнення і багато чого іншого), та характеристику процесу, що стимулює і підтримує поведінкову активність на певному рівні. Ми будемо використовувати поняття "мотивація" переважно в першому значенні, хоча в деяких випадках, коли це необхідно (і застережено), будемо звертатися і до другого його значення. Мотивацію, таким чином, можна визначити як сукупність причин психологічного характеру, що пояснюють поведінку людини, її початок, спрямованість і активність.

Мотиваційного пояснення вимагають такі сторони поведінки: її виникнення, тривалість і сталість, спрямованість і припинення після досягнення поставленої мети, переднастроювання на майбутні події, підвищення ефективності, розумність або смислова цілісність окремо взятого поведінкового акту. Крім того, на рівні пізнавальних процесів мотиваційному поясненню підлягають вибірковість, емоційно-специфічне забарвлення.

Уявлення про мотивацію виникає при спробі пояснення, а не опису поведінки. Це - пошук відповідей на питання типу "чому?", "навіщо?", "з якою метою?", "який сенс?". Виявлення й опис причин стійких змін поведінки і є відповіддю на питання про мотивацію вчинків, з яких вона складається.

Будь-яка форма поведінки може бути пояснена як внутрішніми, так і зовнішніми причинами. У першому випадку вихідним і кінцевим пунктами пояснення є психологічні властивості суб'єкта поведінки, а в другому - зовнішні умови та обставини його діяльності. У першому випадку говорять про мотиви, потреби, цілі, наміри, інтереси тощо, а в другому - про стимули, що виходять із ситуації, що склалася. Іноді всі психологічні чинники, які наче зсередини визначають поведінку людини, називають особистісними диспозиціями. Тоді, відповідно, говорять про диспозиційну і ситуаційну мотивації як аналоги внутрішньої і зовнішньої детермінації поведінки.

Диспозиційна і ситуаційна мотивації не є незалежними. Диспозиції можуть актуалізуватися під впливом певної ситуації, і, навпаки, активізація певних диспозицій (мотивів, потреб) призводить до зміни ситуації, точніше її сприйняття суб'єктом. Його увага в такому випадку стає вибірковою, а сам суб'єкт упереджено сприймає й оцінює ситуацію, виходячи з актуальних інтересів і потреб. Тому практично будь-яку дію людини варто розглядати як подвійно детерміновану: диспозійно і ситуаційно.

Поведінка особистості в ситуаціях, що здаються однаковими, уявляється досить різноманітною, і цю різноманітність важко пояснити, апелюючи тільки до ситуації. Встановлено, наприклад, що навіть на ті самі питання людина відповідає по-різному залежно від того, де і як ці питання їй ставляться. У зв'язку з цим є сенс визначати ситуацію не фізично, а психологічно, так, як вона уявляється суб'єкту в його сприйнятті і переживаннях, тобто так, як людина розуміє й оцінює її.

Відомий німецький психолог К. Левін показав, що кожна людина характерним для неї способом сприймає й оцінює ту саму ситуацію, і у різних людей ці оцінки не збігаються. Крім того, та сама людина залежно від того, в якому стані вона перебуває, ту ж саму ситуацію може сприймати по-різному. Це особливо характерно для інтелектуально розвинутих людей, що мають великий життєвий досвід і здатні з будь-якої ситуації вилучити для себе багато корисного, бачити її під різними кутами зору і діяти в ній різними способами.

Мотив, на відміну від мотивації, - це те, що належить самому суб'єкту поведінки, є її стійкою особистісною властивістю, що зсередини спонукає до певних дій. Мотив також можна визначити як поняття, що в узагальненому вигляді є безліччю диспозицій.

З усіх можливих диспозицій найбільш важливою є поняття потреби. Її викликає стан потреби людини або тварини у певних умовах, яких їм бракує для нормального існування і розвитку. Потреба як стан особистості завжди пов'язана з наявністю в людини почуття незадоволеності, тобто з дефіцитом того, що потрібно (звідси назва "потреба") організму (особистості).

Потреба - це пробудження до діяльності, яке усвідомлюється і переживається людиною як нужда в чомусь, недостача чогось, незадоволення в чомусь.

Існує багато підвалин для класифікації потреби:

1. По походженню їх розділяють на:

- біологічні або природні (потреба в їжі, сні, в житлі);

- соціальні (потреба в суспільній діяльності, праці, в спілкуванні);

- культурні ( відповідає вимогам суспільства).

2. А. Маслоу запропонував систему класифікацій потреб як ієрархічну структуру (рис. 2), в залежності від степені соціальної обумовленості відповідающим потребам, які розділяються на первинні (нужда) і вторинні (потреба зросту). До первинних потребам відносяться фізіологічні потреби і потреби в безпечності. Після того, як первинні потреби достатньо задовільнені, актуалізуються вторинні потреби: в коханні і самовіддані, повазі, пізнанні, естетиці, красоті і самовираженні.

3. Згідно теорії Д. Макклеланда, людям доступні три потреби - у владі, в успіху і в причетності [1, ст. 270 - 273].

Рис. 2. Структура потреб по А. Маслоу

3. Види і роль емоцій у житті людини

Емоції - особливий клас суб'єктивних психологічних станів, що відбивають у формі безпосередніх переживань, відчуттів приємного або неприємного, ставлення людини до світу і людей, процес і результати її практичної діяльності. До класу емоцій належать настрої, почуття, афекти, пристрасті, стреси. Це так звані "чисті" емоції. Вони включені у всі психічні процеси і стани людини. Будь-які прояви її активності супроводжуються емоційними переживаннями.

Емоції і почуття - особистісні утворення. Вони характеризують людину соціально-психологічно. Підкреслюючи власне особистісне значення емоційних процесів, В.К. Вілюнас пише: "Емоційна подія може викликати формування нових емоційних ставлень до різноманітних обставин... Предметом любові-ненависті стає усе, що пізнається суб'єктом як причина задоволення-невдоволення".

Пізнаючи дійсність, людина так чи інакше ставиться до предметів, явищ, подій, до інших людей, до своєї особистості. Радість, сум, захоплення, обурення, гнів, страх тощо - це різноманітні види суб'єктивного ставлення людини до дійсності. У психології емоціями називають процеси, що відбивають особисту значущість і оцінку зовнішніх і внутрішніх ситуацій для життєдіяльності людини у формі переживань. Емоції, почуття служать для відображення суб'єктивного ставлення людини до самої себе і до навколишнього світу. Найбільш потужна емоційна реакція - афект - сильне, бурхливе і відносно короткочасне емоційне переживання, що цілком захоплює психіку людини і визначає єдину реакцію на ситуацію в цілому (часом ця реакція і діючі подразники, усвідомлюються недостатньо, і це одна з причин практичної некерованості таким станом).

Афекти - це особливо виражені емоційні стани, супроводжувані видимими змінами в поведінці людини, яка їх відчуває. Афект не передує поведінці, а ніби зміщений на її кінець. Це реакція, що виникає в результаті вже зробленої дії або вчинку і виражає собою її суб'єктивне емоційне забарвлення з погляду того, якою мірою в результаті вчинення такої дії вдалося досягти поставленої мети, задовольнити стимульовану потребу.

Афекти, як правило, перешкоджають нормальній організації поведінці, її розумності. Вони здатні лишати сильні та стійкі сліди в довгостроковій пам'яті. На відміну від афектів, робота емоцій і почуттів пов'язана переважно з короткочасною й оперативною пам'яттю. Емоційна напруженість, що накопичується в результаті виникнення афектогенних ситуацій, може підсумовуватися рано або пізно, якщо їй вчасно не дати виходу, призвести до сильної і бурхливої емоційної розрядки, що, знімаючи напруження, часто спричиняє відчуття втоми, пригніченості, депресії.

Одним з найбільш поширених у наші дні видів афекту є стрес. Він являє собою стан надмірно сильного і тривалого психологічного напруження, що виникає в людини, коли її нервова система одержує емоційне перевантаження. Стрес дезорганізує діяльність людини, порушує нормальний хід її поведінки. Стреси, особливо якщо вони часті і тривалі, негативно впливають не тільки на психологічний стан, але й на фізичне здоров'я людини. Вони являють собою головні "чинники ризику" при виникненні і загостренні, наприклад, серцево-судинних захворювань і захворювань шлунково-кишкового тракту.

Пристрасть - ще один вид складних, якісно своєрідних і таких емоційних станів, що зустрічаються тільки в людини. Вона являє собою сплав емоцій, мотивів і почуттів, сконцентрованих навколо певного виду діяльності або предмета. Об'єктом пристрасті може стати людина. С.Л. Рубінштейн писав, що "пристрасть завжди виражається в зосередженості, зібраності помислів і сил, їхній спрямованості на єдину мету... Пристрасть означає порив, захоплення, орієнтацію всіх устремлінь і сил особистості в єдиному напрямку, зосередження їх на єдиній меті" [2, ст.67-69].

Власне емоції, на відміну від афектів, - більш тривалі стани. Вони - реакція не тільки на події, що відбулися, але і на ймовірні або допоміжні. Якщо афекти виникають до кінця дії і відображають підсумкову оцінку ситуації, то емоції зміщаються до початку дії і передбачають результат. Вони носять визначальний характер, відбиваючи події у формі узагальненої суб'єктивної оцінки особистістю певної ситуації, пов'язаної із задоволенням потреб людини.

Емоції звичайно йдуть за актуалізацією мотиву, передуючи раціональній оцінці адекватності мотиву діяльності суб'єкта. Вони є безпосереднім відбитком, переживанням сформованих відносин, а не їхньою рефлексією. Емоції здатні передбачати ситуації і події, які реально ще не настали і виникають у зв'язку з уявленнями про пережиті раніше або можливі ситуації. [5, ст. 234].

Почуття - ще більш, ніж емоції, стійкі психічні стани, які мають чітко виражений предметний характер: вони виражають стійке ставлення до якихось об'єктів (реальних або уявних). Людина не може переживати почуття взагалі, безвідносне, а тільки до кого або чого-небудь. Наприклад, людина не в змозі відчувати почуття любові, якщо в неї немає об'єкта уподобання. Залежно від спрямованості почуття поділяються: на моральні (переживання людиною її ставлення до інших людей), інтелектуальні (почуття, пов'язані з пізнавальною діяльністю), естетичні (почуття красоти при сприйнятті мистецтва, явищ природи), практичні (почуття, пов'язані з діяльністю людини).

Почуття носять предметний характер, пов'язуються з З'явленням або ідеєю щодо деякого об'єкта. Інша особливість почуттів полягає в тому, що вони удосконалюються і, розвиваючись, утворюють ряд рівнів, починаючи від безпосередніх почуттів і закінчуючи вищими почуттями, які належать до духовних цінностей та ідеалів.

Почуття носять історичний характер. Вони різноманітні в різних народів і можуть по-різному виражатися в різні історичні епохи в людей, які належать до тих самих націй і культур.

В індивідуальному розвитку людини почуття відіграють важливу соціалізуючу роль. Вони виступають як значущий чинник у формуванні особистості, особливо її мотиваційної сфери. На базі позитивних емоційних переживань типу почуттів з'являються і закріплюються потреби й інтереси людини.

Почуття - продукт культурно-історичного розвитку людини. Вони пов'язані з певними предметами, видами діяльності і оточуючими людьми.

Почуття виконують у житті і діяльності людини, у її спілкуванні з навколишнім світом мотивуючу роль. Людина намагається діяти так, щоб підкріпити і підсилити свої позитивні почуття. Вони в неї завжди пов'язані з роботою свідомості, можуть довільно регулюватися.

Настрій - найтриваліший емоційний стан, що забарвлює всю поведінку людини.

Емоційні стани, що виникли в процесі діяльності, можуть підвищувати або знижувати життєдіяльність людини. Перші називаються стенічними, другі - астенічними. Виникнення і прояв емоцій, почуттів пов'язані зі складною комплексною роботою кори, підкірки мозку і вегетативної нервової системи, що регулює роботу внутрішніх органів. Так визначається тісний зв'язок емоцій і почуттів з діяльністю серця, дихання, із змінами в діяльності скелетних м'язів (пантоміміка) і лицьових м'язів (міміка). Спеціальні експерименти виявили в глибині мозку, у лімбічній системі, існування центрів позитивних і негативних емоцій, що одержали назву центрів "насолоди" і "страждання".

Розгляд емоцій з біологічної точки зору (П.К. Анохін) дозволяє визнати, що емоції закріпилися в еволюції як механізм, що утримує життєві процеси в оптимальних межах і попереджує руйнівний характер нестачі або надлишку будь-яких чинників даного організму. Позитивні емоції виникають, коли реальний результат здійсненого поведінкового акту збігається з очікуваним корисним результатом або перевищує його, і навпаки, брак реального результату, розбіжність з очікуваним призводить до негативних емоцій.

Слідом за теоріями, що пояснюють взаємозв'язок емоційних та органічних процесів, з'явилися теорії, які описують вплив емоцій на психіку і поведінку людини. Емоції, як виявилося, регулюють діяльність, справляючи цілком визначений на неї вплив залежно від характеру й інтенсивності емоційного переживання. Д.О. Хеббу вдалося експериментальним шляхом одержати криву, що виражає залежність між рівнем емоційного збудження людини й успішністю її практичної діяльності (рис. 3).

Рис.3. Залежність успішності діяльності людини від сили її емоційного збудження (за Д.О. Хеббом)

Подана на цьому графіку крива показує, що між емоційним збудженням і ефективністю діяльності людини існує криволінійна, "дзвіноподібна" залежність.

Для досягнення найвищого результату діяльності небажані як занадто слабкі, так і дуже сильні емоційні збудження. Для кожної людини (в цілому для усіх людей) є оптимум емоційної збуджуваності, що забезпечує максимум ефективності в роботі. Оптимальний рівень емоційного збудження, у свою чергу, залежить від багатьох чинників: від особливостей виконуваної діяльності, від умов, в яких вона протікає, від індивідуальності включеної в неї людини та багато від чого іншого. Занадто слабка емоційна збудженість не забезпечує належної мотивації діяльності, а занадто сильна руйнує її, дезорганізує і робить практично некерованою.

В динаміці емоційних процесів і станів не меншу роль, ніж органічні і фізичні впливи, відіграють когнітивно-психологічні чинники (когнітивні означає ті, що стосуються знань). У зв'язку з цим було запропоновано нові концепції, що пояснюють емоції в людини динамічними особливостями когнітивних процесів.

Однією з перших подібних теорій стала теорія когнітивного дисонансу Л. Фестингера. Згідно з нею позитивне емоційне переживання виникає в людини тоді, коли її очікування підтверджуються, а когнітивні уявлення втілюються в життя, тобто коли реальні результати діяльності відповідають накресленим, узгоджуються з ними. Негативні емоції виникають і посилюються в тих випадках, коли між очікуваними і дійсними результатами діяльності є розбіжність, невідповідність або дисонанс. Суб'єктивно стан когнітивного дисонансу звичайно переживається людиною як дискомфорт, і вона намагається якомога швидше його позбутися. Вихід зі стану когнітивного дисонансу може бути двояким: або змінити когнітивні очікування і плани таким чином, щоб вони відповідали реально отриманому результату, або спробувати одержати новий результат, який би узгоджувався зі старими очікуваннями.

Емоція може розглядатися як узагальнена оцінка ситуації. Так, емоція страху розвивається за браком відомостей, необхідних для захисту, як очікування і передбачення невдачі при вчиненні дії, яка повинна бути виконана в даних умовах. Дуже часто страх, що виникає в ситуаціях несподіваних і невідомих, досягає такої сили, що людина гине. Розуміння того, що страх може бути наслідком браку інформації, дозволяє його перебороти. Реакцію подиву можна розглядати як своєрідну форму страху, що пропорційна різниці між передбачуваною і фактично отриманою дозою інформації. При подиві увага зосереджується на причинах незвичного, а при страху - на передбаченні загрози. Розуміння спорідненості подиву і страху дозволяє перебороти страх, якщо перенести акцент з результатів події на аналіз її причин.

Іноді пережитий сильний страх в якійсь ситуації закріплюється, стає хронічним, нав'язливим - фобією на певне коло ситуацій або об'єктів. Для усунення фобій розроблено спеціальні психологічні прийоми (у рамках нейролінгвістичного програмування). Емоційно забарвлене ставлення до справи сприяє її результативності, але при занадто сильній зацікавленості в результатах людина відчуває хвилювання, тривогу, зайве збудження, неприємні вегетативні реакції. Для досягнення оптимального ефекту і для уникнення несприятливих наслідків перезбудження бажано зняти емоційну напруженість на основі концентрації уваги не на значущості результату, а на аналізі причин, технічних деталях завдання і тактичних заходах.

Для створення оптимального емоційного стану необхідні:

1) правильна оцінка значущості події;

2) достатня поінформованість (різнопланова) з даного питання, події;

3) заздалегідь підготовлені відступні запасні стратегії. Це знижує зайве збудження, зменшує страх одержати несприятливе рішення, створює оптимальний фон для вирішення проблеми [4, ст. 123-135].

4. Емоції та особистість

Емоції, якими б різними вони не здавалися, невіддільні від особистості. Те, що радує людину, що її цікавить, зневірює, хвилює, що здається кумедним, найбільше характеризує її суть, характер, індивідуальність.

С.Л. Рубінштейн вважав, що в емоційних проявах особистості можна виділити три сфери: її органічне життя, інтереси матеріального порядку та її духовні, моральні потреби. Він позначив їх відповідно як органічну (афективно-емоційну) чутливість, предметні почуття й узагальнені світоглядні почуття. До афективно-емоційної чутливості належать, на його думку, елементарні задоволення і невдоволення, переважно пов'язані із задоволенням органічних потреб. Предметні почуття пов'язані з володінням певними предметами і заняттями окремими видами діяльності. Ці почуття відповідно до предметів підрозділяються на матеріальні, інтелектуальні і естетичні. Вони виявляються в захваті одними предметами, людьми і видами діяльності й у відразі до інших. Світоглядні почуття пов'язані з мораллю і ставленням людини до світу, людей, соціальних подій, моральними категоріями і цінностями. Емоції людини насамперед пов'язані з її потребами. Вони відбивають стан, процес і результат задоволення потреби. Цю думку неодноразово підкреслювали практично усі без винятку дослідники емоцій, незалежно від того, яких теорій вони додержувалися. За емоціями, вважали вони, можна точно судити про те, що в даний момент часу хвилює людину, тобто про те, які потреби й інтереси для неї актуальні.

Люди, як особистості, в емоційному плані відрізняються один від одного за багатьма параметрами: емоційною збуджуваністю, тривалістю й сталістю виникаючих емоційних переживань, домінуванням позитивних (стенічних) або негативних (астенічних) емоцій. Але найбільше емоційна сфера розвинутих особистостей розрізнюється за силою і глибиною почуттів, а також за їхнім змістом і предметною спрямованістю.

Емоція, виражена в почутті, бажанні, потягу або пристрасті, безсумнівно містить у собі спонуку до діяльності.

Другий істотний момент, пов'язаний з особистісним аспектом емоцій, полягає в тому, що сама система і динаміка типових емоцій характеризує людину як особистість. Особливе значення для такої характеристики має опис почуттів, типових для людини. Почуття містять і виражають ставлення і спонукання людини, причому те й інше в глибокому людському почутті зазвичай злите. Вищі почуття, крім того, несуть у собі моральні засади.

Одним з таких почуттів є совість. Вона пов'язана з моральною стійкістю людини, прийняттям на себе моральних зобов'язань перед іншими людьми і непохитним їх дотримуванням. Сумлінна людина завжди послідовна і стійка у своїй поведінці, завжди співвідносить свої вчинки і рішення з духовними цілями і цінностями, глибоко переживаючи випадки відхилення від них не тільки у власній поведінці, але й у діях інших людей. Такій людині зазвичай соромно за інших людей, якщо вони себе поводять непорядно.

Удосконалення вищих емоцій і почуттів означає особистісний розвиток їх власника. Такий розвиток може йти за декількома напрямками. По-перше, у напрямку, пов'язаному з включенням у сферу емоційних переживань людини нових об'єктів, предметів, подій, людей. По-друге, по лінії підвищення рівня свідомого, вольового контролю своїх почуттів і керування ними. По-третє, у напрямку поступового включення в моральну регуляцію більш високих цінностей і норм: совісті, порядності, обов'язку, відповідальності тощо [6, ст.566-569].

5. Аналіз ситуацій, які впливають на зниження та підвищення моєї самооцінки

Структура ,,Я" - це мої уявлення і думки про себе саму. Якщо б у мене не було структури ,,Я", то мені б було важко приймати рішення відносно моїх дій. Та ще трудніше мені б було спілкуватися з іншими людьми. Вимовляючи слово ,,я", я кожен раз опираюсь на структуру ,,Я". Моя структура ,,Я" включає до себе все, що я знаю і думаю про себе, - переконання, бажання, риси обличчя, почуття і навіть те, якою я себе представляю перед іншими людьми. Іншими словами, структура ,,Я" - це мій власний спосіб оцінки самої себе.

Структура ,,Я" основується не тільки на фактах. Вона включає в себе і оціночну частину, яку ми називаємо самооцінка.

Процес оцінки припускає визначення цінності або значущості чого-небудь. Я можу, наприклад, гордитися своїми успіхами по сімейному праву. Тут присутній не тільки фактична сторона, яка відноситься до реального ,,Я", але і оціночна. Я ціную свої уміння до сімейного права і горджуся ними. Таким чином, це являється частиною моєї самооцінки.

Корисно знати про свою гідність - це виявляється позитивне діяння на самооцінку. Не зайво знати також про свої слабкі сторони і про те, що в мене не виходить, тільки не потрібно перебільшувати. У кожної людини є слабкі і сильні сторони, і наша самооцінка визначається, як тими, так і іншими. Всім нам щось подобається в собі, а щось ні. Але недавно психологи довели, що майже у всіх людей самооцінка є позитивною.

Понижена самооцінка в мене проявляється в постійній тривозі, боязні негативної думки про себе, загостреної уразливості, яка спонукає мене до скорочення контактів з іншими людьми. При пониженій самооцінці мені деякі проблеми здаються не розрішеними, і це мене побуджає переносити щоразу їх рішення чи план мрії на потом. При пониженій самооцінці мій настрій є поганим, я дуже повільно реагую на сміх, критику, і в цей період я навіть страждаю, так би мовити як самотністю.

Досить висока самооцінка проявляється в тому, що я керую своїми принципами незалежності від думки оточуючих на їх рахунок. В цьому випадку я сама знаю собі ціну, і думка оточуючих для мене не має абсолютного, визначного значення. Тому критика не визиває бурної захищаючої реакції і сприймається досить спокійно. В цьому випадку я спокійно беруся за роботу, яка перевищує мої реальні здібності. При невдачі це може привести мене до розчарування і потім я ще дужче хочу досягти певної мети. Самооцінка досить тісно пов'язана з рівнем домагань. Рівень домагань - той рівень важкості завдання, котрий людина зобов'язується досягти, знаючи рівень свого попереднього виконання. На рівень домагань впливає динаміка невдач і вдач на життєвому шляху, успіху і неуспіху в конкретній діяльності. Рівень домагань може бути адекватним, наприклад, якщо я ставлю перед собою певну мету і хочу її досягти, і я реально досягаю цієї мети, то мій рівень домагань є адекватним. А якщо я також хочу досягти певної мети чи цілі, але низько оцінюю себе, свої здібності, можливості, але я вибираю більш легкі, прості шляхи, то цей рівень домагань є неадекватним із заниженою самооцінкою. Рівень домагань відноситься до ідеалу. Він пов'язаний з цілями, які я намагаюся досягти, які є для мене значними і привабливими. Залежить рівень домагань від віри людини в свої здібності і проявляється в прагненні завоювати необхідну репутацію. Наприклад, одного разу я поставила перед собою ціль бути найкращою у знаннях по економіці серед своїх одногрупників. На той момент в мене була висока самооцінка щодо себе, я вірила в свої здібності і в свої можливості. Я не привертала ніякої уваги ні на кого. І з часом я найкраще знала економіку серед своїх одногрупників. Отже, я досягла певної мети за допомогою своєї самооцінки і рівня домагань. На мою думку, структура ,,Я" дуже тісно пов'язана з самооцінкою. Структура ,,Я" - це є моє уявлення і думки про себе саму. Я думаю, що структура ,,Я" появляється ще в ранньому дитинстві, коли дитина починає відрізняти себе від інших, коли дитина в розмові чує , що до нього звертаються, використовуючи слово ,,ти", а він відгукується і починає себе називати на ,,я". я думаю, що якщо б не було б структури ,,Я" , то я б не могла себе оцінити, не змогла б оцінити свій характер, вчинки, свої бажання та почуття.

Потреба - це пробудження до діяльності, яке усвідомлюється і переживається людиною як нужда в чомусь, недостача чогось, незадоволення в чомусь.

В людини з народження з'являються і супроводжують особистісне дорослішання такі сім класів потреб:

1. Потреби фізіологічні.

2. Потреби в безпеці.

3. Потреби в приналежності і любові.

4. Потреби поваги (шанування).

5. Пізнавальні потреби.

6. Естетичні потреби.

7. Потреби в самоактуалізації.

Наприклад, одного разу була така ситуація, мені потрібно було іти на побачення до хлопця, але при цьому я хотіла дуже їсти. І в мене був вибір - задовольнити одну потребу чи іншу. Чи піти до хлопця на побачення чи сісти спокійно вдома поїсти. Отже, я вирішила сісти і поїсти спокійно, а потім піти на побачення. І коли я їла, то я задовольняла одну із потреб, але я дуже нервувала за другу потребу.

Мотив - це думки, прагнення, почуття людини, які пов'язані з усвідомленням тих чи інших потреб, побуджаючи його до діяльності. Сукупність мотивів, які формуються і розвиваються протягом життя людини, називаються мотиваційною сферою особистості.

Розглянемо найбільш соціальні мотиви людини, які визначають її ставлення до людей. Встановлено, що в людей, орієнтованих на успіх, частіше переважають реалістичні самооцінки, а в індивідів, орієнтованих на невдачу, - нереалістичні, завищені або занижені. Із ступенем самооцінки пов'язані задоволеність або незадоволеність людини, що виникають у результаті досягнення успіху або виникнення невдачі.

Із самооцінкою співвідноситься рівень домагань - той практичний результат, якого суб'єкт розраховує досягти в роботі. Як чинник, що визначає задоволеність або незадоволеність діяльністю, рівень домагань має більше значення для осіб, орієнтованих на уникнення невдачі, а не на досягнення успіхів. Істотні зміни в самооцінці з'являються в тому випадку, коли самі успіхи або невдачі пов'язуються суб'єктом діяльності з наявністю або відсутністю в нього необхідних здібностей.

Емоції, якими б різними вони не здавалися, невіддільні від особистості. Те, що радує людину, що її цікавить, зневірює, хвилює, що здається кумедним, найбільше характеризує її суть, характер, індивідуальність.

Емоції бувають позитивні і негативні. До позитивних відносять: радість, щастя, розчулення, кохання, любов, симпатія і т.д. до негативних емоцій відносять: горе, презирство, заздрість, розчарування, переляк, тривога, ненависть, сором, розкаяння, ревність та ін.

Емоції піддержують інтерес до життя, що трапляється навкруги. Емоції дуже тісно пов'язані з потребами людини. Вони віддзеркалюють стан, процес і результат задоволення потреби.

Мої емоції є різними. Я можу радіти протягом певного часу, а потім якщо про щось погане подумаю, то відразу пропадає настрій і я починаю сумувати. І цікавість є в тому, що головне я цього не помічаю, коли один вид емоцій переходить в інший.

Висновок

Рівень домагань - той рівень важкості завдання, котрий людина зобов'язується досягти, знаючи рівень свого попереднього виконання. Самоповага - узагальнене ставлення особистості до самої себе, прямо пропорційне кількості досягнутих успіхів і обернено пропорційне рівню домагань (самоповага = успіх/ домагання), тобто чим вище домагання, тим більшими повинні бути досягнення людини, щоб вона могла себе поважати.

Потреба - це пробудження до діяльності, яке усвідомлюється і переживається людиною як нужда в чомусь, недостача чогось, незадоволення в чомусь. Мотив - це думки, прагнення, почуття людини, які пов'язані з усвідомленням тих чи інших потреб, побуджаючи його до діяльності. Сукупність мотивів, які формуються і розвиваються протягом життя людини, називаються мотиваційною сферою особистості. Образа - це почуття, що виникає у відповідь на несправедливе до себе ставлення. Емоції - особливий клас суб'єктивних психологічних станів, що відбивають у формі безпосередніх переживань, відчуттів приємного або неприємного, ставлення людини до світу і людей, процес і результати її практичної діяльності. Афекти - це особливо виражені емоційні стани, супроводжувані видимими змінами в поведінці людини, яка їх відчуває. Пристрасть - ще один вид складних, якісно своєрідних і таких емоційних станів, що зустрічаються тільки в людини. Почуття - ще більш, ніж емоції, стійкі психічні стани, які мають чітко виражений предметний характер: вони виражають стійке ставлення до якихось об'єктів (реальних або уявних). Настрій - найбільш тривалий емоційний стан, що забарвлює всю поведінку людини.

Використана література

1. Грановская Р. Элементы практической психологии, 5-е изд., испр. и доп. - СПб.: Речь, 2003. - 655с.

2. Ефимова Н.С. Основы общей психологи: ученик. - М.: ИД ,,ФОРУМ": ИНФРА - М, 2007. - 288с.: ил.- (Профессиональное образование).

3. Ліфарєва Н.В. Психологія особистості: Навчальний посібник. - Київ: Центр навчальної літератури, 2003. - 240с.

4. Мерлин В.С. Психология индивидуальности: Избранные психологические труды/ В.С. Мерлин: Под ред. Е.А. Климова. - М.: Издательство Московского психолого-социального института; Воронеж: Издательство НПО ,,МОДЭК", 2005. - 544с. - (Серия психология России).

5. Прусова Н.В., Пивоварова И.А., Ножкина Т.В. Общая психология: Учебное пособие для вузов/ Издательство ,,Экзамен", 2005. - 384с.

6. Хэйес Ник, Оррелл Сью. Введение в психологію: - М.: Издательство Эксмо, 2003. - 688с., перевод с англ.. Ю. Гольдберга. Оформление художника А.Старикова.

Размещено на Allbest.ru