Психологічний клімат родини і психічний розвиток дитини

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

КМПУ імені Бориса Грінченка

Інститут дошкільної, початкової і мистецької освіти

Реферат

на тему:

“Психологічний клімат родини і психічний розвиток дитини”

Виконала:

Студентки ІIІ курсу

Групи ПОб 1/07 - 4.0д

Назаренко Анастасія

Київ - 2009

Вступ

Людина від моменту народження потрапляє до певного життєвого середовища. Вона розвивається, виховується, навчається в ньому - взаємодіє з ним. Саме тут вибудовується її неповторний особистісний склад, визначаються можливості самостійно втручатися в життєдіяльність цього середовища - часто з намірами його вдосконалити відповідно до своїх переконань чи потреб.

Починаючи з „молочного” віку, дитина у своєму психічному розвитку прагне досягти його вищого рівня. Це відбувається завдяки тому, що мотиви, створювані природними умовами, трансформуються під впливом соціальних мотивів. А ці мотиви залежать, у свою чергу, від складних та мінливих форм життя. Отже, у психічному розвитку дитини перетинаються і взаємодіють фактори біологічного і соціального характеру.

Життєве середовище має широкий спектр параметрів, що впливають на психічний розвиток і функціонування людини. Незаперечна роль найближчого соціального оточення (родина, виховні заклади, коло спілкування тощо). Треба зважати й на специфічне фізичне оточення (умови, в яких живе індивід), соціокультурні обставини. Ці та інші фактори разом з генетично успадкованими утвореннями та конкретно-історичними соціокультурними умовами виховання мають принципове значення для психічного розвитку індивіда.

Вивчаючи літературу з цієї проблематики, ми дійшли висновку, що останнім часом у цій царині з'явилося чимало досліджень міждисциплінарного характеру. Вони присвячені переважно вивченню змін самого середовища і психічного розвитку індивіда під їх впливом. У цьому зв'язку слід брати до уваги, що сімейне середовище - теж надзвичайно динамічна система, котра перебуває в постійному русі, зумовленому, перш за все, змінами в цілісній суспільній системі. Ця обставина обумовлює важливість вивчення впливу певних характеристик психологічного клімату родини на психічний розвиток дитини.

Терміном „психологічний клімат” нині широко послуговуються як психологи, так і представники інших наук. Одну з перших спроб розкрити зміст поняття зробив В. Шепель. Він вважав, що під психологічним кліматом слід розуміти певне емоційне забарвлення психологічних зв'язків членів колективу, яке виникає на основі їх близькості, симпатії, співпадання характерів, інтересів і схильностей [2]. Г. Моченов та М. Ночевник пишуть, що психологічний клімат - це емоційно-психологічний настрій, який формується в родині в процесі взаємодії її членів. Настрій з'являється внаслідок того, що при безпосередніх особистих контактах всі зв'язки між людьми набувають емоційно-психологічного забарвлення, яке визначається ціннісними орієнтаціями, моральними нормами та інтересами членів родини. На думку цих науковців, психологічний клімат конкретних родин формується під впливом двох основних факторів: мікросоціальних умов життєдіяльності родини (її склад, рівень добробуту, соціальний статус) та соціально-психологічного клімату в цілому, основні елементи якого засвоюються внаслідок тісного контакту членів родини.

К. Платонов вважає, що психологічний клімат - це взаємодія фізичного і соціального середовища особистості, яка формує психічний стан людини. Причому соціально-психологічний клімат для кожного члена родини - об'єктивна реальність, яку він відображає, приєднуючись до цієї групи [2].

На нашу думку (з урахуванням висновків цитованих авторів), під психологічним кліматом слід розуміти відносно стійку атмосферу (психічний настрій) родини, що проявляється: у ставленні членів родини одне до одного; у ставленні до спільних родинних цілей, цінностей, уподобань.

Морально-психологічний клімат - один з найістотніших елементів загальної системи умов існування і життєдіяльності людини. Особливе його значення визначається, по-перше, тим, що психологічний клімат характеризує найближчі, найбільш неопосередковані умови функціонування. По-друге, не менш актуальним є те, що психологічний клімат характеризує не стільки зовнішні стосовно людини, скільки внутрішні психологічні аспекти цього середовища. Необхідно враховувати, нарешті, й те, що з кліматом родини пов'язується уявлення про найбільш значне в структурі всього способу життя людини.

Наводимо основні ознаки гармонійного психологічного клімату родини, які ми приймаємо, керуючись положеннями Б. Карвасарського:

1) всі члени родини спілкуються між собою, вміють слухати і чути одне одного. В суперечках враховується думка кожного;

2) відповідальність і обв'язки поділяються між всіма членами родини;

3) члени родини підтримують одне одного, можуть виконувати обов'язки іншого у випадку зміни ситуації;

4) кожен член родини вірить у себе, має адекватну самооцінку, довіряє іншим;

5) члени родини мають спільну систему цінностей, поважають сімейні традиції;

6) цінується почуття гумору, приділяється увага духовному життю, виховується позитивне ставлення до будь-яких подій, виділяється час для спільних розваг;

7) коаліції між членами родини динамічні й мінливі;

8) члени родини створюють умови для особистого зростання, звертаються за допомогою і підтримкою до фахівців у випадку кризи чи виникнення якихось проблем.

Постає питання: що ж таке дисфункціональна родина та як можна визначити її психологічний клімат? Відповідь може бути такою: це родина, яка не забезпечує особистісного зростання кожного із своїх членів. Це ригідна система, що намагається зберегти стереотипи взаємозв'язку між елементами своїх підсистем та іншими системами незалежно від зміни умов. В результаті цього часто блокуються актуальні потреби найслабшої ланки родини - дитини [5].

Нині загострюється така суспільна проблема: дитині з раннього віку постійно бракує повноцінного досвіду позитивних та просторово близьких емоційних контактів з іншими людьми (передусім - з матір'ю).

В контексті цієї розвідки важливо відзначити, що для повноцінного психічного розвитку дитини необхідно, аби всі її контакти з зовнішнім оточенням, як і в будь-якій системі, що саморозвивається і самоврегульовується, носили переважно діалогічний, відкритий (нехай і напружений) характер взаємозв'язку на всіх етапах, всіх рівнях у багатовимірній системі психічного регулювання (за Б. Ананьєвим - індивідному, особистісному, суб'єктивному тощо) [1]. Г. Ковальов наголошує, що лише відкритий діалог може забезпечити оптимальне, збалансоване налаштування контурів зовнішнього і внутрішнього регулювання (саморегулювання) системи психічної організації людини за рахунок активного обміну інформацією та енергією із зовнішнім середовищем [3].

Можна виокремити три основні фактори, що визначають формування моделі світу на самому початку життя дитини.

Перший фактор - вплив „дорослої культури”, активними провідниками якого є батьки.

Другий фактор - особисті зусилля дитини, які проявляються в різних видах її інтелектуально-творчої діяльності.

Третій фактор - вплив дитячої субкультури, традиції якої передаються від покоління до покоління; вони надзвичайно важливі в психічному та загальному розвитку дитини.

Отже, значення внутрішньосімейних відносин у психічному розвитку й становленні індивіда зумовлене як тим, що вони є першим специфічним прикладом суспільних відносин, з якими зустрічається людина від моменту народження, так і тим, що в них ніби фокусується і відтворюється в мініатюрі все розмаїття суспільних відносин, а також створюються можливості для раннього прилучення дитини до їх системи.

Внутрішньородинні відносини реалізуються лише у формі міжсосбистісних стосунків у процесі безпосереднього спілкування. Міжособистісне спілкування - один із соціально-психологічних механізмів розвитку особистості. На думку Л. Анциферової, багатоаспектність спілкування з іншими (шляхом передачі досвіду і засвоєння різних моделей поведінки) - провідний фактор розвитку в онтогенезі. Саме в процесі спілкування з дорослими дитина набуває навичок мови і мислення, предметних дій, опановує основи людського досвіду, пізнає і засвоює правила людських взаємостосунків, притаманні людям властивості, прагнення, ідеали. В процесі спілкування з дорослими відбувається те, що можна назвати явищем „розпредмечування” людини і оволодіння на цій основі людським ставленням до світу, бути здатним мати власну думку про події тощо.

Т. Рєпіна припускає зв'язок між спілкуванням і уявою в ранньому дитинстві, виходячи з того, що процесом спілкування дитина стимулюється до вивчення середовища.

Важливо відзначити, що коли на першому році життя для малюка основним об'єктом пізнання є дорослий, то на другому - третьому році, у зв'язку зі зміною провідної діяльності, дорослий стає прикладом правильних дій з предметами, які дозволяють відкривати в них властивості, недоступні для дитини без контактів з дорослими. Спілкування з дорослими вимагає від дітей і вирішення пізнавальних завдань. Тому можна припустити, що воно зумовлене розвитком і більш загальної здатності оперувати образами предметів матеріального світу „в умі”, у внутрішньому плані.

Що стосується спільної предметної діяльності дитини з дорослими, то відомо, що дитину дуже цікавлять іграшки, які можуть бути використані в процесі спілкування, бо, поряд зі схильністю до обстеження предметів, діти за допомогою дорослих (а потім і самостійно) люблять поєднувати різні предмети та їх частини в нові комбінації, переносити одні й ті ж дії на різні предмети, замінювати один предмет іншим. Для дітей, які мають вищий рівень спілкування з дорослими, властива й розвиненіша предметна діяльність з елементами уяви і креативності. Отже, здатність до побудови початкових образів уявлення має свої джерела в ранньому дитинстві. Механізмом впливу і взаємозв'язку спілкування і уяви дитини можна вважати розв'язання комунікативних завдань, що належать до рівня ситуаційно-ділової форми спілкування. Вони вимагають від неї поглибленого спостереження за дорослим, чуттєвої реакції на оцінку ним її дій і потреби відтворювати ці дії.

Батьки користуються багатьма засобами впливу на розвиток дитини: залежно від ситуації, від самої дитини, її поведінки в конкретний момент, від культури, до якої належить родина.

Щоб теоретично обґрунтувати, який стиль батьківського впливу найсприятливіший для психічного розвитку дитини, слід хоча б коротко охарактеризувати кожен з них.

Багато дослідників вважають корисним опис стилів батьківської поведінки, виконаний Д. Бомринд, яка виокремила три типи батьківського контролю: авторитетний, авторитарний і ліберальний.

Авторитетні батьки поєднують високий ступінь контролю з теплотою і підтримкою зростаючої автономності дітей. Хоча такий стиль і обмежує поведінку дитини, до неї доводиться зміст і причини цих обмежень. Водночас батьки завжди готові вислухати думку чи заперечення дитини.

Авторитарні батьки суворо контролюють поведінку дітей, примушують їх неухильно дотримуватися встановлених правил. Вони зазвичай стримані у стосунках з дітьми. Всі прагнення дитини добитися незалежності від таких батьків можуть виявитися для неї вкрай фруструючими.

Ліберальні батьки майже зовсім не обмежують поведінку дітей. За Д. Бомринд, вони ставляться до дітей з сердечністю, з душевною теплотою, приймають їх такими, як вони є.

Е. Маккобі і К. Мартін виокремили четвертий - індиферентний стиль батьківської поведінки. Він характеризується низьким рівнем контролю за поведінкою дітей і браком теплоти й сердечності у стосунках з ними. Такі батьки не встановлюють обмежень для дітей або через незацікавленість ними, або через труднощі повсякдення.

Отже, автократизм потреби дітей придушує, а лібералізм - ігнорує. А ось в родині, де панує авторитетний стиль, що склався інтуїтивно чи завдяки певним знанням, розвиток дитини перебуває під постійним, але ненав'язливим контролем дорослих, а форми стосунків змінюються відповідно до зміни фаз розвитку дитини. Ще один важливий прояв цього стилю - такий характер стосунків, коли кожен усвідомлює необхідність самообмеження, і це сприймається як норма людських взаємин. При цьому ніхто не відчуває психологічного дискомфорту.

Особлива роль в емоційному і розумовому розвитку дитини, як засвідчують психологічні дослідження, належить спілкуванню з матір'ю, материнській турботі. Якщо погодитися з тим, що приязнь до іншої людини, потреба захищати і піклуватися - атрибути почуття любові, то слід визнати, що любов матері й дитини - це особливий тип любові, від якого залежить сприйняття і відчуття дитиною психологічної атмосфери в родині. Особливість її проявляється в тому, що вона життєво необхідна дитині, вселяє в неї впевненість, віру у власні сили, розуміння моральної і фізичної підтримки матір'ю. Це добрий ґрунт для розвитку здатності експериментувати у своїх діях, прагненнях, поведінці. Іншими словами, розвиватися творчо, дивергентно мислити, в майбутньому стати креативною особистістю.

На нашу думку, важливим фактором розвитку творчих здібностей є така загальна характеристика материнсько-дитячих стосунків, як „стійкість - нестійкість”. Д. Саймонтон, зокрема, вважає максимально сприятливою для розвитку творчих здібностей соціально і політично нестабільне середовище. Нерегламентоване середовище з демократичними відносинами і наслідування дитиною творчої особи необхідні для розвитку креативності. Але слід зауважити, що негармонійні емоційні стосунки в родині сприяють емоційному відчуженню дитини від, як правило, нетворчих батьків, що не стимулює розвиток креативності. Навпаки, сприятливою є підвищена увага до здібностей дитини, ситуація, коли її талант стає організуючою засадою в родині. Як доказ можна навести приклади з життя багатьох видатних вчених, котрі підкреслювали, що мали щасливе дитинство. У них рано розпочалась наукова кар'єра, фахове зростання відбувалось без істотних зривів. Подальша ж доля креативів складається залежно від умов середовища та загальних закономірностей розвитку творчої особистості.

Необхідно виокремити основні ознаки психологічного клімату, які позитивно впливають на розвиток креативності:

1) вимогливість членів родини одне до одного, але водночас і висока міра довіри;

2) вільне висловлювання думок при обговоренні питань, що стосуються всієї родини, а також здатність прийняти точку зору іншого;

3) ділова, але доброзичлива критика;

4) брак надмірного тиску дорослих на дітей, надання дитині права самостійно приймати важливі для неї рішення;

5) достатня інформованість членів родини про події, що відбуваються навколо.

На нашу думку, для розвитку креативності оптимальним є середній рівень опору середовища і заохочення таланту; заборони, „табу”, соціальні шаблони тільки блокують її виявлення .

Аналізуючи відповідну літературу, ми з'ясували, що однією з особистісних властивостей творчої людини є підвищена здатність до поленезалежної поведінки. Вважаємо, що поява відчуття автономності є значним моментом у психічному розвитку особи. Відчуття ж її зароджується в ситуації терпимості членів родини одне до одного, до поглядів, прагнень чи ідеалів інших тощо.

Заохочування до автономної поведінки особливо важливе для дітей у віці від одного до трьох років. Потреба у такій поведінці на якийсь момент стає провідною. Дитина постійно вдосконалює її, вступаючи в нові відносини із значними близькими та іншими людьми. Оточення, у свою чергу, має сприяти процесові становлення автономності дитини: демонструвати можливості власного тіла, способи управління ним, допомагати закріпити дії самообслуговування тощо. Коли дитина спромагається виконати щось самостійно, то набуває почуття самоконтролю і впевненості. Якщо ж вона постійно зазнає невдач, чує негативну оцінку своїх дій, то починає відчувати сором і сумнів у власних силах. Водночас гіперопіка, брак довіри теж не сприяють розвиткові автономності.

Володіючи особливими можливостями у формуванні емоційного, чуттєвого розвитку дитини, родина тим самим створює передумови для розвитку індивідуальності особи, оскільки ніщо так не виражає її суб'єктивний світ, як почуття. Іншими словами, внесок родини в емоційний розвиток особистості унікальний.

родина дитина психологічний клімат

Висновок

Підсумовуючи, слід зазначити, що психологічний клімат родини є надзвичайно важливою умовою психічного розвитку дитини. Адже родина - це перше середовище, в якому опиняється дитина від моменту народження. Саме стосунки з найближчим оточенням визначають, чи зможе дитина дивергентно мислити, чи складеться вона як особистість.

Література

1. Ананьев Б.Г. Избранные психологические труды. В 2 т. М., 1980.

2. Социально-психологический климат коллектива / Ред. Евсеева В.И. - М., 1980.

3. Ковалев Г.А. Психическое развитие ребенка и жизненная среда // Вопросы психологии. - 1993. - №1.

4. Лазарев В.С. Проблемы понимания психического развития в культурно-исторической теории деятельности // Вопросы психологии. - 1999. - №3.

5. Психотерапия / Ред. Б.Д. Карвасарского. - СПб.: Питер, 2000.

6. Дружинин В.Н. Психология общих способностей. - СПб.: Питер, 2000.

Размещено на Allbest.ru