Психоісторія, як метод психоаналізу

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство науки і освіти України

Хмельницький національний університет

Кафедра педагогіки та психології

Доповідь на тему:

“Психоісторія, як метод психоаналізу”

м. Хмельницький 2009 рік

Психоісторія виникла наприкінці п'ятидесятих років нашого сторіччя в США. Цей напрямок базувався на використанні психоаналітичних концепцій тлумачення й ставив перед собою завдання не стільки описувати, скільки пояснювати події, що відбулися. На відміну від описової історії, психоісторія спрямована на вивчення мотивації, а не на звичайне оповідання. Від клінічного психоаналізу її відрізняють орієнтація на історичні джерела й розуміння мінливості культурно-історичних форм.

Окремий напрямок становлять дослідження, виконані в парадигмі психоісторії. Зокрема, Л. де Моз розглядає психологію історії як науку, предметом якої є аналіз мотивацій історичної поведінки. Крім того, значну увагу цей дослідник приділяє історико-психологічним аспектам розвитку системи освіти, оскільки від ступеня прогресивності та інноваційності розвитку навчально-виховного процесу залежить, зрештою, соціально-історичний прогрес. Згідно з психоісторичною моделлю та психогенетичною теорією історії іманентна ментальна діяльність через безсвідоме визначає соціальні процеси та культурну активність людської діяльності. Психоісторія досліджує особу в контексті всесвітньої історії. Головним чином, психоісторія - це вивчення психологічними засобами (засобами психологічних теорій) видатних історичних особистостей. Психоісторія - це дослідження, у якому поєднуються як психологічні, так і історичні методи, у процесі пояснення особистого і суспільного життя. Термін запропонований Е. Еріксоном, який вивчав психологічний розвиток видатних історичних особистостей та їх вплив на сучасників. Еріксон використовував психоаналітичні методи для реконструкції життєвого шляху історичних осіб.

«Психоісторія - це вивчення особистого та суспільного життя з використанням методів психоаналізу та історії. На кожному березі необхідно звести укріплення, щоб побудувати міст між ними. Однак на готовому мосту потрібно забезпечити двосторонній рух транспорту. Як тільки це відбудеться, історія знову стане просто історією, хоча в той же час буде усвідомлено факт її заглибленості в прихований мимовільний психологічний рух, тепер - відкритий та зрозумілий. Крім того, психоаналіз, завдяки своїм історичним детермінантам, стане свідомим, а словосполучення на кшталт «історія хвороби» чи «історія життя» перестануть бути просто мовними зворотами» (Е. Еріксон, 1974).

В якості розділу наукової психології психоісторія являє собою просто психологію дуже великих груп. Вона заснована на психоаналізі, оскільки цей напрямок глибинної психології двадцятого століття - на противагу соціологічної теорії вісімнадцятого століття або на його варіанті дев'ятнадцятого століття, біхевіоризмі.

Даний напрямок, що виник у США, практично не відомий у нашій історичній науці. Лідером і головним теоретиком психоісторії в 1970-і роки став Ллойд де Моз. Він сприяв впливу психоісторії, створивши ряд узагальнюючих досліджень. Серед його робіт чимало тих, які присвячені методологічним аспектам психоісторії, він розробляє традиційну для психоісторії тему історії дитинства, де Моз не залишив без уваги й вивчення американської історії за рахунок психоісторичної методології. Крім цього наукові пошуки де Моза сприяють і міждисциплінарному синтезу, тому що де Моз зробив чимало для взаємопроникнення історії, психіатрії, психоаналізу й психології.

За словами Ллойда де Моза, психоісторія є наукою про “історичну мотивацію”, що заснована на “антихолістичній філософії методологічного індивідуалізму” і ставить перед собою ціль пояснення дій “індивідів в історичних групах”. Як методологічна основа психоісторії де Моз визначає психоаналіз. При цьому він указує на те, що психоісторія є порівняльною науковою дисципліною, незв'язаною з конкретними історичними періодами. Де Моз уважає, що психоісторики можуть використати методи інших наук для “установлення реальної послідовності історичних подій”. Розглядаючи методи психоісториків, учений відзначає, що вони полягають у наступному: на першому місці, безперечно, є вивчення історичних джерел, по-друге, психоісторик повинен використати досвід своєї “клінічної практики”. У висновку варто брати до уваги “власний емоційний досвід”. Дослідник уважає, що це дозволить “знайти причини мотиваційних моделей у ранніх подіях життя особистості і їхнє реструктурування в групі дорослих”.

Інший американський психоісторик П. Левенберг інтерпретував психоісторію як один з нових методів історичного дослідження, що використовує кілька наукових прийомів, а саме: історичний аналіз, моделі соціальних наук, “гуманітарну чутливість”, психодинамічні теорії й клінічні методи психіатрії. При цьому перед істориком стоїть мета: “виробити більш повний погляд на людське минуле”.

Е. Еріксон визначав психоісторію як вивчення історії, що опирається на комбіновані методи психоаналізу й історії. Р. Бініон указував, що під нею варто розуміти “осмислення історії через мотиви, а мотивів через історію”.

Розвиваючи свої ідеї про необхідність застосування психоісторії, де Моз указує на те, що вона може стати “новою парадигмою історії”. Її переваги він бачить у тому, що вона зможе допомогти історикам зрозуміти чому “певні події відбулися саме тоді, а не в інший час”. Головною сферою застосування психоісторичних методів де Моз вважає вивчення всякого роду “ірраціональних явищ”, наприклад, релігійних рухів.

Відзначимо, що не всі психоісторики розглядаючи методологічну основу своєї науки віддають пріоритет методам які належать лише психоаналізу. Серед них існують і ті, які вказують на необхідність застосування методів і традиційної історичної науки. Наприклад, Ч. Джонсон вказував на те, що висновки засновані тільки на психоісторичних методах варто погоджувати із соціальною системою, інакше це призведе до необ'єктивних висновків.

Психоісторія робить спробу об'єднати методи тільки психоаналізу з методологією інших гуманітарних наук. Дуже багато психоісторія зробила для вивчення ряду конкретних історичних проблем.

Також психоісторія займалась вивченням революцій. Психоісторики не обмежуються лише тим, що застосовують свої методи для аналізу зовсім конкретних революцій. Важливе місце в їхній творчості займає з'ясування загальних закономірностей розвитку революційного процесу й спроби дати його типологію, що базувалася б на психоісторичних методах дослідження.

Крім революцій психоісторики розглядають як особливі історичні феномени й війни. Значне застосування психоісторичні методи можуть і повинні знайти своє застосування у вивченні історії релігії, наприклад, протестантизму. Відомо що, Велике пробудження XVIII століття де Моз інтерпретує як “групову фантазію повернення в черево”. Саме цим він пояснює такі історичні феномени, як створення нових протестантських сект, релігійний фанатизм і розвиток інституту проповідництва.

Психоісторичні концепції одержали свій розвиток у творчості Еріха Фромма й Еріка Еріксона. Ерік Еріксон намагався пояснити феномен фашизму незрілістю німецького духовного життя, що привело до конфліктів психологічного характеру в молодіжному середовищі, які виражалися у формі різних страхів. При цьому Еріксон указав на зв'язок фашизму із психологічним станом сімейної людини, тому що Гітлер дуже часто у своїх виступах застосовував лексику, що має відношення до родини. Історик зачепив і психологічну роздвоєність Німеччини, що, відповідно до його концепції, сприяло встановленню нацистської диктатури. Під даною роздвоєністю їм розумілася наявність у Німеччині двох великих релігійних конфесій: католицизму й протестантизму; її притяжністью як до центрів західної демократії так і східного деспотизму; в інтенсивному впливі сусідів у чинність відсутності природних меж і проблеми національного збереження.

Психоісторія не змогла не розглянути й особливості ходу історичного процесу. Де Моз висловив цікаве припущення, що головна причина всіх історичних змін - психогенез і зміна стилів виховання дітей. Причому, він цілком правильно заперечує й відкидає однорідність історичних процесів, виділяючи в них регресивно - прогресивні процеси. Як фактори, які впливають на хід історичного процесу, а саме - біологічні розрізняючи, усілякі випадки, еміграції й міграції, культурні контакти, матеріальні умови, війни й т.п.

Замість соціальних груп і класів як головних учасників історичного процесу в дослідженні де Моза діють психокласи. Під ним він розуміє групи індивідів з подібним вихованням у дитинстві. Різні психокласи застосовують різні способи групового захисту й можуть перебувати в стані глибокого конфлікту один з одним. Ллойд де Моз почав ревізію й традиційно - історичних поглядів на проблему особистості і її ролі в історії.

Психоісторія зробила багато для вивчення історії революцій, фашизму, релігії. Психоісторія вплинула на формування й ряду інших напрямків у сучасній історичній науці - історичної антропології й мікроісторії.

У психоісторії є й інші особливості, які тільки зараз починають виявлятися. Насамперед, психоісторія розвивається не шляхом завзятого нагромадження купи фактів. Спочатку визначаються проблеми, цікаві з погляду внутрішнього розвитку психоісторії; потім на основі наявного матеріалу формулюються сміливі гіпотези, покликані вирішити ці проблеми; нарешті, спроба перевірити й відхилити гіпотези. Воістину психоісторія несе подвійний вантаж, вона повинна відповідати звичайним стандартам історичного дослідження. Такий тягар подвійних вимог створює необхідність особливої підготовки, досконального вивчення всього арсеналу методів історичного дослідження й психології розвитку.

В останні роки інтерес до психоиісторії виник у Росії, з'явилися переклади робіт класиків західної психоісторії - Еріка Еріксона й Ллойда Де Моза.

У цілому, психоісторія є реальністю сучасної західної історіографії й об'єктом дослідження для вітчизняних істориків. Відзначимо й те, що психоісторія надає й певний інтерес для вчених суміжних дисциплін, наприклад, психіатрії, які після краху монополії марксизму на методологію дослідження переживають гостру кризу. Ознайомлення із західними методиками, у тому числі й психоісторією, може позитивно позначитися на розвитку вітчизняної науки.

психоісторія особистий суспільний психоаналіз

Размещено на Allbest.ru