Успішне виховання добрих засад у дитини значною мірою залежить від того, чи правильно визначене її місце в емоційній структурі родини. Дитина не повинна відчувати якоїсь винятковості свого становища серед дорослих. Необхідно, щоб вона була не ідолом, а членом невеликого, але міцного колективу, де кожен робить щось для всіх, а всі -- для кожного. Вона має право на своє дитяче життя, але ні в якому разі не має позбавляти особистого життя батьків, перетворюватися у єдиний сенс їх існування.

Виховуючи дитину, батькам доводиться багато чим жертвувати. Та досвід доводить, що не всі жертви дійсно необхідні дитині, а деякі з них -- шкідливі. Якщо батько ходить у старому костюмі, а синові купує джинси за спекулятивною ціною, то чи не буде без такої жертви син здоровіший душею, добріший серцем?

Які ж батьківські жертви підуть на користь дитині? «Жертвуйте недоліками свого характеру, щоб не давати дітям поганого прикладу. Відмовтеся від шкідливих звичок (куріння, вживання алкоголю). По жертвуйте грою у «козла» і займіться з сином чи дочкою корисною справою, почитайте разом хорошу книжку, навчіть їх чогось. Такі «жертви» даються інколи важко, та нагорода за них -- справді щасливі, добрі й люблячі батьків діти.

У вихованні доброти, чуйності та уважності багато в чому допомагає гра. Простеживши за іграми дитини, можна зрозуміти, де й коли треба тактовно втрутитися, щоб сформувати адекватні емоції дитини. Іграшки для дитини -- майже живі друзі, граючись, вона моделює ситуації, які, можливо, переживатиме в житті.

Інший могутній засіб емоційного виховання -- природа. Дитині від самих ранніх років необхідно дати уявлення про самоцінність будь-якої іншої живої істоти. Необхідно пробудити в дитині приязнь до «братів наших менших», без якої неможливе становлення гуманізму -- вищої форми доброти.

Доброта, чуйність і уважність до інших стануть органічними якостями особи тільки тоді, коли дитина набуде необхідного досвіду моральної поведінки, коли завдання матері та батька заохочуватимуть до послуг близьким, до виявлення піклування і уваги. Дитині необхідний досвід доброти, «потрібні вправи у моральних вчинках», як говорив А. С. Макаренко. Тому ні в якому разі не зупиняйте дитину в її прагненні допомогти старшим, узяти на себе частину хатніх турбот. Навіть якщо вона і зробить щось не так, з цим треба змиритися і перетерпіти. Адже, коли такі поривання систематично гальмуються, вони згасають, а через декілька років підлітка вже важко буде примуси мий вчинок дитини то надто перебільшена, то надто млява. Емоційна непослідовність, коли ті самі вчинки сьогодні викликають одну реакцію, а завтра -- іншу, негативно позначається на поведінці дитини. Вона позбувається стійких повсякденних орієнтирів поведінки, стає образливою, вередливою. Розумну стриманість у почуттях як певну рису характеру батько має не лише привносити в сім'ю, а й прищепити дітям (особливо сину).

Важлива роль батька у вихованні в дітей сміливості. Необхідно навчити дитину долати страх, що звільнить її від непотрібних страждань, запобігатиме появі полохливості. В усі часи, у всіх народів сміливість і сила займали одне з перших місць у списку чоловічих чеснот. Ніде не шанувалося боягузтво й ніколи безсилля не вважалося гідністю.

Певною мірою дитячі страхи природні: обережність, острах є виявом важливої захисної функції дитини. Але обережність не повинна переростати у полохливість. Ні в якому разі не можна лякати малечу будь-якими нісенітницями. Залякування дітей сприяє утворенню стійких негативних емоцій. .

Виховуючи у дітей сміливість, не дратуйтеся через їх «дурну боязливість» (як вважають іноді батьки). Виявіть причину переляку й постарайтеся довести дитині, що боятися нема чого.

Для материнської любові більш притаманний надмірний страх за дитину, відмежування її, про всяк випадок, від різних випробувань. Батько більш схильний давати дитині волю, щоб фізично і морально загартовувати її.

Дітям старшого віку батько може запропонувати деякі психологічні прийоми, за допомогою яких можна перемогти відчуття страху. Наприклад, якщо очікується щось небезпечне, неприємне, не слід закривати на це очі. Батькові разом з сином чи донькою варто проаналізувати можливий хід розвитку подій і знайти найраціональніші засоби долання небезпечних, на думку дитини, ситуацій. Причому аналіз повинен бути максимально діловий, сухий, позбавлений емоцій. Ні в якому разі його не можна перетворити на «страшні» для дитини картини.

Досить ефективний засіб долання страху -- заняття якоюсь потрібною справою, що вимагає уваги. Можна також у важких ситуаціях порадити підлітку самонавіювання -- спокійне, розмірене, багаторазове повторення про себе фраз типу «Я мушу зробити те-то й те-то», Причому всі Формулювання даються у позитивній формі, позбавлені частки «не».

Окремо треба підкреслити важливість виховання моральної сміливості, принциповості, громадянськості. Фізичну сміливість виховати легше й простіше. Громадянська сміливість передбачає правдивість, прямоту й відвертість у стосунках з товаришами, вміння розібратись у своїх помилках, подолати небажання говорити про них, здатність боротися за істину, навіть якщо це викличе протидію безпосереднього соціального оточення;

Ідеал нашого суспільства -- виховання гармонійно розвиненої людини -- активного будівника комунізму, борця за утвердження нового, справедливого ладу на землі. Тому особливої гостроти набуває в наш час проблема формування енергійної, соціально активної особи. Слід зауважити, що така особа може бути як доброю, так і злою. І справжній авторитет батька може відіграти вирішальну роль у правильному, позитивному спрямуванні розвитку особи дитини [4, c. 354-362].

Говорячи про характер, енергійність, ми неминуче повертаємося до проблеми здоров'я. Адже коли дитина з ранніх років загартована фізично, їй легше дається й моралі, не загартування. Причому фізичне загартування може і повинно стати частиною програми морального загартування. Різними мають бути вправи для фізичного розвитку й загартування дочки та сина. Підібрати їх, заохотити дитину до постійних занять також може бути справою батька.

Коли діти досягають підліткового віку, особливо гостро постає проблема статевого виховання. Що ж необхідно знати батькові про психологічні особливості дівчаток і хлопчиків у перехідному віці? Треба сказати, що в цей період стереотипи «мужності» і «жіночості» особливо поляризуються і потреба відповідати їм у підлітків стає як ніколи гострою. Стосується це не лише зовнішності, а й багатьох соціальних і психологічних якостей.

Дівчатка 12--14 років доросліші від хлопців того ж віку, розвиваються швидше. Вони вже починають шукати нових шляхів для ствердження себе в очах товаришів. Так зване засвоєння соціального досвіду у дівчаток проходить переважно у руслі їх емоційного розвитку. Великого значення набувають для дівчинки взаємини з подругами, ставлення до неї усього класу. Саме у ці роки відточується жіночість, спочатку ще наївне кокетство. Загалом дівчатка менш уперті, більш розумні, реалістичні щодо оцінки своїх можливостей, але значно чутливіші від хлопців до непедагогічних засобів впливу. Грубість, нетактовність поводження сприймаються дівчатками досить болісно.

І батькам, особливо батькові, необхідно володіти педагогічним, суто людським тактом у спілкуванні з донькою-підлітком. Наслідки фізіологічної перебудови організму, що відбувається, зумовлюють підвищену Таке спілкування навіть корисне, хоча і не має потреби його стимулювати, воно виникає само по собі. Головне, щоб поведінка підлітка відповідала його вікові. Батько на таку дружбу сина або дочки ні в якому разі не повинен реагувати жартами про нареченого й наречену або застереженнями: «Ой, дивися, не доведе це до добра!» Від такого ставлення дитина замикається від дорослих у своєму світі. І що ще гірше -- може змінитися її власна оцінка дружніх стосунків: втрачається природність, з'являється присмак чогось «забороненого» [5, c. 219-221].

Коли син чи дочка закохані, ліпше за все спостерігати за ними співчутливо, намагатися зрозуміти їх стан. Але не треба їм доку чати. Чекайте, щоб вони самі поділилися :і вами. І тут знадобиться вміння слухати, тактовність, мудрість. Дуже важливо зрозуміти, як кохає підліток: розумом чи серцем. Дитяча свідомість недосвідчена, тому потрібно навчити підлітка аналізувати своє по чуття. Якщо батько і дитина -- друзі, то батько може запитати: а що тобі в ній або в ньому подобається? А як би він поводився у такій ситуації? А не змогла б ти йому допомогти? А чому він тобі не допоміг? Ці питання дуже важливі для дитини, бо їм завжди знадобиться порада старшого.

І ще кілька слів про статеве виховання Психологи вважають, що на такі теми мін поговорити з підлітками лікар або вчитель, сама роль яких надає бесіді рис відчуженості, безособовості: просто повідомляє певна система знань без усяких емоцій. «Статеве виховання й повинно бути вихованням саме кохання, тобто великого і глибокого почуття, почуття, прикрашеного єдністю життя, прагнень і надій»,-- писав А. С. Макаренко. Необхідно виховувати у юнаків та дівчат доросле почуття соціальної і моральної відповідальності, вчити їх ретельно зважувати серйозність своїх почуттів («кохаю», а може, просто «подобається»?), міру своєї соціальної зрілості, труднощі раннього материнства, матеріальні й інші складності ранніх шлюбів. І головне, щоб статеве виховання було підпорядковане загальним цілям виховання гармонійно розвиненої людини суспільства майбутнього.

Проблеми перехідного віку ускладнюються так званою акселерацією (від латинського слова -- прискорення). Встановлено, що сучасні діти ростуть швидше. Гіпотез, які пояснюють дане явище, чимало, але жодна з них не є остаточною. Головне, що визначає поведінку підлітка в цей період,-- раптово виникле почуття дорослості. Звичайно, це ще не так, але він потребує поваги до себе, самостійності. Тому у зайвій батьківській опіці підліток вбачає або зневагу, або невизнання себе дорослим.

Як поводитися батькам, зокрема батькові, щоб уникнути небажаних сутичок -з сином, дочкою, які підростають, як пройти через перехідний вік дитини, не втративши з нею взаєморозуміння, а можливо, навіть і знайти його заново? По-перше, помітивши зміни в дитині, не починати панічно «закручувати» гайки, прагнучи влади над дитиною. Поставтеся з повагою до її формування, адже ви не хочете все життя бачити її безпорадною, несамостійною.

Психологи здійснили спеціальне дослідження з метою розкрити, як залежить поява негативних якостей у підлітка від обраного методу поводження з ним.

У першому з трьох досліджуваних типів сімей батьки не вважали підлітків рівними собі, сприймали як таких, що вийшли з покори, як маленьких дітей. У другому типі сімей ставлення до них було непослідовним: то як до дорослих, то як до маленьких. І в третьому -- підлітки мали відносну рівноправність. Саме в останньому випадку конфліктів між батьками і дітьми майже не виникало. В першому ж типі ситуація була протилежною.

Як правило, конфліктів з підлітком не виникає тоді, коли перший крок роблять дорослі, даючи нові права і обов'язки підлітку, не чекаючи, коли він вимагатиме рівноправності. Поведінка батька в цей період має бути гнучкою. Він -- старший друг, який розуміє сина чи дочку і не тільки бажає (бажають усі), а й вміє допомогти. І виховні впливи варто застосовувати за принципом «випередження». Домагатися слухняності не фразами: «Ти ще маленький, тому не повинен...», а, навпаки, звертатися до почуття відповідальності підлітка: «Ти вже дорослий, а тому повинен». Найголовніше -- не пропустити моменту, коли підліток стає дорослим. Найважчий тут перший період - 12--13 років. Якщо він пройде благополучно, то половина небезпек позаду. А що робити, коли чимало у вихованні пропущено і підліток опинився-таки у поганій, навіть небезпечній компанії? Як допомогти йому вирватися з-під поганого впливу?Якщо товариші сина чи дочки справляють негативний вплив (обов'язково перевірте об'єктивність свого висновку), то відваджувати їх треба обережно, з розумом. У жодному разі не виставляти грубо за двері, не висміювати, бо зачепите самолюбство підлітка і відштовхнете не від небезпечних приятелів, а скоріше від себе. Словесні нотації тут також навряд чи допоможуть. Батькові в даній ситуації необхідно мобілізувати всі свої можливості, виявити максимум кмітливості й терпіння. Якщо не можна ізолювати підлітка від поганої компанії (відправити його до родичів, в інше місто або переїхати в інший район), то перед батьками стоїть завдання розвінчати небезпечних приятелів в очах підлітка або відвернути його якимось новим захопленням, цікавою справою. Необхідно добре знати приятеля, який згубно впливає на вашу дитину, щоб зрозуміти, на чому ґрунтується його авторитет. Якщо, скажімо, на поінформованості про спорт, то батько сам має досконало опанувати цю сферу, подолати вплив невдалого приятеля. Шукаючи справу, яка б відвернула увагу сина чи дочки від поганого товариства, треба згадати, чого особливо хотілося б підлітку, про що він мріє.

Отже, уважно ставтеся до своїх дітей, поважайте їх. Хоч би що вчинила дитина, насамперед треба розібратися. Докладно аналізуйте вчинки і дії своїх дітей, чим вони викликані. А найголовніше -- батькові необхідно визначити свою роль у житті дитини так, щоб зуміти запобігти конфліктам і допомогти правильному становленню особи дитини. Дати поради на всі випадки сімейного ви ховання неможливо. Але сподіваємося, дещо з викладеного допоможе батькові замислитися, чи правильно він виховує свою дитину і які резерви для цього лишаються ще невикористаними.

Висновки

Дослідивши феномен особистості та фактори розвитку, ми можемо зробити наступні висновки.

У науковому вжитку щодо вихованців широко побутують поняття «людина», «особистість», «індивідуальність».

Вони деякою мірою синонімічні стосовно біологічної істоти (homo sapiens, або людина мисляча). Але ці поняття містять певні відтінки з погляду різних підходів до характеристики людини як біологічної істоти.

На розвиток особистості впливають різні фактори. Структура взаємодії різних факторів, про властивість на розвиток і формування особистості, представлена біологічним і соціальним чинниками.

Відповідно до особливостей фізичного і соціально - психологічного розвитку, усіх дітей поділяють на вікові групи. Для кожної вікової групи характерні найтиповіші особливості анатомо-фізіологічного і соціально - психологічного розвитку.

У процесі власної життєдіяльності людина виробляє і розвиває в собі багато соціальних властивостей і якостей, які характеризують її суспільну суть: свідомість, мову, прямоходіння, навички поводитися з речами і предметами, поведінку в сім» ї, на вулиці, здатність виконувати ту чи іншу роботу тощо.

Отже, особистістю можна назвати людину, яка досягла такого рівня соціального розвитку і самосвідомості, який дозволяє їй знаходити й обирати серед цінностей культури особистісні смисли, самостійно виконувати відповідну перетворювальну діяльність, свідомо і відповідально здійснювати саморегуляцію діяльності й поведінки.

Якщо батьки невиправдано підкреслюватимуть реальні та вигадані досягнення дитини, то це стане причиною формування в неї завищеної самооцінки та рівня домагань. І навпаки, недовіра батьків до можливостей дитини категорично придушить норму дитячого негативізму, можуть призвести до виникнення у дитини відчуття своєї слабкості, неповноцінності і заниженої самооцінки.

Опіка в сім'ї - система відносин, при якій батьки, забезпечуючи своєю працею задоволення всіх потреб дитини, відгороджують її від яких-небудь турбот, зусиль і труднощів, приймаючи їх на себе. Питання про активне формування особистості відходить на другий план. Батьки, по суті, блокують процес серйозної підготовки їхніх дітей до реальності за порогом рідного будинку. Така надмірна турбота про дитину, надмірний контроль за всім її життям, заснована на тісному емоційному контакті, називається гіперопікою. Вона приводить до пасивності, несамостійності, труднощів у спілкуванні. Існує також протилежне поняття - гипоопіка, що припускає сполучення байдужного відношення батьків з повною відсутністю контролю. Діти можуть робити все, що їм захочеться. У результаті, подорослішавши, вони стають егоїстичними, цинічними людьми, які не в змозі нікого поважати, самі не заслуговують поваги, але при цьому як і раніше вимагають виконання всіх своїх примх.

Сприятливі умови виховання дітей виникають: коли сім'я повна; існує взаємоповага і любов між членами родини; наявні достатні соціально-побутові умови, які забезпечують повноцінність функціонування сім'ї та повноцінність розвитку дитини; є висока мотивація до виховання дитини, що спонукає до вироблення згідно з віком дитини загальної стратегії й тактики виховної діяльності на основі глибокої поваги до її особистості; розуміння самоцінності дитини. При цьому батьки мають високий рівень педагогічної культури, як правило, в родині панує загальний позитивний мікроклімат. Батьківська любов передбачає високий ступінь відповідальності не тільки за нормальний фізичний, а й за моральний розвиток дитини, допомагає їй зрозуміти цінності свого Я і свою недосконалість, яка відкриває шлях до розвитку. Усі ці умови сприяють формуванню в дитини адекватної самооцінки, яка регулюється не тільки її ставленням до себе, а й до інших. Несприятливі умови виникають у неблагополучних сім'ях, де батьки характеризуються антисуспільною поведінкою (лайки, бійки, приниження, фізичні покарання дитини); практично в таких родинах немає потрібних для нормального розвитку й виховання дитини соціально-побутових умов; батьки не зацікавлені у формуванні особистої педагогічної культури, не здатні аналізувати виховні дії й результати виховної діяльності.

Список використаних джерел та літератури

1. Про освіту: Закон України від 23 травня 1991 року // Відомості Верховної Ради (ВВР), 1991, №34, ст. 451

2. Азаров Ю.П. Семейная педагогика.-2-е узд., переработ. и доп.-М.:Политиздат,1985с.,-238с.

3. Акудинова Н.Э. Об особенностях оценки и самооценки учащихся 1-4 кл. // Вопр.пс. - 2008, №3-5. - с. 27

4. Ананьев Б.Г. «Психология педагогической оценки» // Избранние психологические труди. Том 2. М., Просвещение, 2000. - с. 450

5. Ананьев Б.Г. «Развитие детей в процессе начального обучения и воспитания» // Проблеми обучения и воспитания в начальной школе. М., УЧПЕДГИЗ, 2000. - с. 221

6. Бернс Р. «Развитие Я - концепции и воспитания». М., Прогресс, 2006. - с. 227

7. Бернс Р. Развитие Я - концепции и воспитание. М.: Прогресс, 2006 г., с. 422

8. Блонский П.П. «Школьная успеваемость»// Избранние педагогические произведения. АПН РСФСР, 2001. - с. 48

9. Божович Л.И. «Личность и ее формирование в детском возрасте». М., Просвещение, 2008. - с. 340

10. Божович Л.И. «О некоторих проблемах и методах изучения личности школьника» // Вопроси психологии личности школьника. М., Просвещение, 2008. - с. 27

11. Бондаренко Л.И. Основние этапи становления самосознания - К., 2009. - с. 327

12. Борисов Ю.А., Кудрявцев И.А. Смисловая сфера сознания и самосознания успешних и неуспешних менеджеров среднего звена //Психосемантика// Психологический журнал, 2003 г., т. 24, №1, с. 91-103

13. Боришевський М.И. Психологические особенности самосознания подростка - К.: Вища школа - 2000. - с. 168.

14. Бударний А.А. Преодолевать неуспеваемость / А.А. Бударний // Народное образование. - 2003. - №10.

15. Бударний А.А., Розенталь У.Д. «Об одной из возможностей преодоления второгодничества» - Советская педагогика, 1996, №7.

16. Будз П.Виховання характеру//Шлях виховання й навчання.-1928.-Ч. 11.-С.1-8;Ч.12.-С.4-9.

17. Варий М.Е. Загальна психологія: для студентів психології та педагогіки. - К.2007.

18. Ващенко Г.Виховання волі і характеру.-Лондон: Вид-во Спілки української молоді,1952.

19. Ващенко Г.Виховний ідеал.-Полтава:Полтавський вісник,1994.

20. Вишневський О.Сучасне українське виховання.-Л.,1996.

21. Волокитина М.Н. «Очерки психологии младших школьников». М., АПН РСФСР, 1954. - с. 470

22. Вопроси предупреждения неуспеваемости школьников // Сб. статей под ред. Ю.К. Бабанского, Ростов-на-Дону, 2002., с. 325

23. Виготский Л.С. «Проблеми обучения и умственного развития» // Избранние исследования. М., 2006 г. с. 450

24. Гамезо М.В., Неволин И.Г. «Психосоматические аспекти проблеми познавательной деятельности и общения». М., 1993. с. 50

25. Гельмонт А.Н. «О причинах неуспеваемости и путях ее преодоления». М., 2004. с. 37-45

26. Гончаренко С.У. Український педагогічний словник. - К.: Либідь, 1997. -376с.

27. Голубева А.Н. «Психологические особенности проявления настойчивости у детей дошкольного возраста», М. Просвещение, 1996. с. 4

28. Горбачева В.А. «К вопросу формирования оценки и самооценки у детей». АПН РСФСР, 1992, №18. с. 14

29. Горохович А.Плекаймо в дитині і розум,і душу.-Дрогобич: Бескид 1992.

30. Давидов В.В.Генезис и развитие личности в детском возрасте // Вопр.пс. - 1992, №1-2.

31. Давидов В.В. Учебная деятельность: состояние и проблеми исследования / В.В. Давидов // Вопроси психологии. - 2001. - №6.

32. Липкина А.И. «Педагогическая оценка и ее влияние на формирование личности неуспевающего школьника»//Психологические проблеми неуспеваемости школьников. М., 1991. с. 132-157

33. Крисько В.Т. Социальная психология: словарь - справочник. - 2004.

34. Лернер И.Я. «Критерий уровней познавательной самостоятельности учащихся» // Новие исследования в педагогических науках. 2001, №4. с. 3

35. Малкина И.Г. Справочник практического психолога. - М. Издательство ЭКСМО - 2005.

36. Остапенко Г.В.Самооцінка в підлітковому віці. // Наука і освіта. -- 2004. -№3.-С. 130-132.

37. Рушман Э.М. Надо ли убегать от стресса? - М. Физкультура и спорт. - 1990.

38. Степанов С.С. Популярная психологическая енциклопедия. - М: Издательство ЭКСМО - 2005.

39. Чеснокова И.И. Проблема самосознания в психологии. - М., 1977.- 117с.

40. Эйдемиллер Э.Г., Юстицкис В. Психология и психотерапия семьи: Издательство "Питер", 1999. - 656с. (Серия мастера психологии).

Размещено на Allbest.ru