Психологічні особливості хворих із інфекційними захворюваннями
Психосоматична симптоматика і психосоматична медицина. Зв'язок соматичних розладів з певними структурними змінами органів. Нейродинамічні механізми соматичних проявів емоційної нестабільності. Особливості виникнення і перебігу психосоматичних розладів.
| Рубрика | Психология |
| Вид | контрольная работа |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 25.02.2011 |
| Размер файла | 24,9 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.allbest.ru/
Размещено на http://www.allbest.ru/
Контрольна робота
З дисципліни:
«Клінічна психологія»
Тема:
«Психологічні особливості хворих із інфекційними захворюваннями»
1. Психосоматична симптоматика і психосоматична медицина
Поняття «психосоматика» охоплює діагностичні і терапевтичні розуміння, що беруть до уваги такі психолого-медичні фактори, які стан соматичного здоров'я і соматичної хвороби розглядають спільно і майже чи не в кожному випадку вбачають тісні взаємозв'язки з певними біологічними варіантами. Це визначення притримується типових психосоматичних кореляцій у вузькому смислі слова, котрі патогенні психосоціальні моменти визнають первинними і частково причинними щодо виникнення і подальшого перебігу психосоматичних розладів, одночасно приймаючи до уваги також і переконливі біологічні аспекти. Типовими психосоматичними розладами є, наприклад, ожиріння, нервова анорексія, нервова булімія, бронхіальна астма, виразковий коліт, холецистит, хвороба Крона, лабільна есенціальна гіпертонія, також називана «психосоматозом», а також серцевий невроз як типові приклади так називаних функціональних розладів (тобто соматичних порушень, при яких лежачі в їхній основі патофізиологічні зміни не витікають з анатомічних структурних змін)
Відмежовуваючи рамки поняття «психосоматика» сомато-психологічними кореляціями, у діагностичних і терапевтичних визначеннях слідує також виходити з їх погляду на кожну вторинну психічну зміну, що привноситься пацієнтом як реакція на сприйняття свого захворювання. Типовим прикладом можуть служити хворі, що потребують інтенсивної терапії при диалізі або онкологічних захворюваннях
Проблема психосоматики - одна з найбільше складних проблем сучасної біології, рішення якої потребує, безумовно, дуже широкого междисциплійного синтезу і крайньої обережності дослідників, щоб уникнути спрощених механічних, або, навпаки, метафізичних тлумачень. Нерозривність природно наукових і методологічних аспектів при вивченні психосоматики неминуче робить її ареною наукової полеміки й ідеологічної боротьби.
Чіткий зв'язок соматичних розладів не тільки з певними структурними змінами тих або інших органів і систем, але і з афективними зрушеннями призвів, як відомо, до перегляду односторонніх органолокалістичних установок у медицині на початку XX сторіччя. Питання розвитку і плину будь-якого патологічного процесу почали розглядати усе більш із позиції цілісного організму і насамперед усвідомленої або підсвідомої установки його на хворобу або практичне здоров'я. Прогресивні в основі своєї лозунги про єдність душі і тіла, активно підхоплені послідовниками S. Freud, у кінцевому рахунку звелися, проте, до чисто суб'єктивних відчувань і дуже довільних психоаналітичних побудов.
Відповідно до всепоглинаючої концепції пансексуалізму, булімія і деякі диспепсичні симптоми свідчать про потребу в любові і турботі або бажанні вагітності; запори і снастичні скорочення кишечнику - про тенденцію до бридливості й охайності або накопиченню грошей і підвищенню соціального престижу; «знаменне сполучення» запорів, розбитості і болю в поперековій області - про виражений анальний еротизм; іпохондрична фіксація на області носа - про перенос статевого конфлікту на цей непарний орган, що займає центральне положення й тому має фалічне значення; психогенні респіраторні розлади - про регресивно виявляючуюся тугу по материнській любові і прагнення до повернення в материнське лоно, у внутрішньоутробний стан, коли ще не функціонує дихальна система. Хронічні іпохондричні страхи і побоювання розглядаються з цих позицій як результат витиснення сексуальних фантазій або переживань і важкого внутрішнього конфлікту (наприклад, у зв'язку зі статевим потягом до певної жінки і відмовою від його задоволення шляхом мастурбації). Ознаки інверсії, нарцисичної регресії або неусвідомлюваного гомосексуалізму виявляються психоаналітиками навіть в осіб із скаргами на різь в очах від холодного вітру або паління і хворих із дійсно важким патологічним процесом, що потребують обстеження і лікування в кваліфікованих спеціалістів.
Жорстке неприйняття психоаналізу в якості «теоретичного стрижня» самих різноманітних областей сучасної медицини не могло не поширитися у відомій мірі на будь-які концепції, які як би уводять лікаря з тривкої платформи органної патології. Закономірна відмова вітчизняної медицини від спекулятивних аспектів «глибинної патології» і методології психоаналізу, що не виходить за межі чистої інтроспекції і довільного тлумачення відчуттів пацієнта, не міг не призвести в кінцевому рахунку до ігнорування болю (при відсутності видимих для неї підстав) як суб'єктивної реальності взагалі. Усе більш вузька лікарська спеціалізація і неминуче при цьому звуження уявлень про хворого і хвороби не занадто сприяють перетворенню медицини в клініку хвороб людини - «антропатологію», про яку писав Д.Д. Плетньов (1930) і Р.А. Лурія (1944); вона залишається скоріше лише клінікою захворювань внутрішніх органів, майже не виходячи практично за вузькі рамки органопатології. Положення Гіппократа про необхідність лікувати не хворобу, а хвору людину усе ще носить часом сугубо вербальний характер. Недооцінка психосоматичних механізмів людської патології лікарями, що відокремлюють «душу від тіла», зберігається з часів Платона як «найбільша помилка наших днів».
2. Нейродинамічні механізми соматичних проявів емоційної нестабільності
До найважливіших досягнень вітчизняної нейрофізіології належить розроблена П.К. Анохіним біологічна теорія функціональних систем як замкнутого контуру автоматичної регуляції - широкого функціонального об'єднання значного числа фізіологічних компонентів (по-різному локалізованих структур і процесів) із постійною сигналізацією про результат дії для одержання певного пристосувального ефекту, необхідного в даний момент в інтересах цілісного організму. Будь-яка якісно обкреслена емоція розглядається у світлі цієї теорії як цілісна функціональна система з усіма властивими їй закономірностями (спеціальна фізіологічна категорія динамічних інтегративних процесів, що об'єднує кору головного мозку і підкіркові утворення).
Біологічна теорія емоцій підводить під поняття функціональних розладів загальнофізіологічне обґрунтування з позицій діалектичного матеріалізму. Включення емоційних станів в зміст функціональної системи чітко корелює із біологічною роллю емоцій, філогенетично спрямованих насамперед на задоволення потреби в збереженні себе (цілісності свого «Я» із усіма його тілесними і психічними властивостями). Загальним біологічним знаменником, до якого призводить емоція всю інформацію, що надходить у мозок, стає, по П.К. Анохіну, «самий давній і універсальний критерій усього живого на землі - прагнення вижити». Саме емоції (перша ланка в загальному ланцюзі пристосувальних процесів) виступають як такі форми реакцій, що, змінюючи один одного, охоплюють увесь організм і дозволяють йому «із рятівною швидкістю» відповідати на будь-які впливи навколишнього середовища ще до встановлення їхніх конкретних параметрів. Саме емоції визначають «єдиний план в архітектурі живого організму», санкціонуя або відхилюючи його різноманітні функції на підставі того самого принципу - наявності або відсутності емоції задоволення (єдиного нерідко критерію повноцінності і закінченості фізіологічного або поведінкового акту). Саме емоції (один із найбільше демонстративних прикладів соматовегетативної інтеграції - скрупульозно узгодженого перебігу центральних і периферичних процесів) детермінують усю життєдіяльність організму
Функції емоцій зводяться в кінцевому рахунку до модифікації (звичайно підвищенню) енергетичних ресурсів організму, формуванню тенденції до підтримки (збільшенню) або, навпаки, усуненню (зменшенню) контакту з фактором, що робить той або інший вплив на індивіда (цим визначається і знак емоції), і організації специфічних форм поведінки, що відповідають якісним особливостям впливаючого фактора. У людини емоції служать для оцінки не тільки біологічних і соціальних потреб, але і ступеня їх задоволення; навіть чисто біологічні переживання стають при цьому соціально забарвленими.
Таким чином, емоції («абсолютний сигнал» корисності або шкідливості будь-якого впливу, що робить майже миттєву інтеграцію усіх функцій організму) набувають цілком виняткового значення стосовно усіх інших механізмів адаптації. Не випадково первинні відчуття примітивних тварин перетворюються і потім закріплюються в процесі еволюції в багатогранні емоційні стани. Цьому відповідає і поступове ускладнення нервової системи, функції якої в найбільше простих живих організмів виконують практично самі давні медіатори - адреналін, ацетилхолін, гістамін і інші.
У світлі біологічної теорії емоцій сполученість афективних і вісцеровегетативних розладів стає фактором, не тільки клінічно встановленим, але і фізіологічно непорушним. Аналіз фізіологічної архітектоніки емоційних станів свідчить про однакову, по П.К. Анохіну, правомірність двох рядів фізіологічних явищ: ефекторного вираження тієї або іншої емоції («робочого ефекту» різноманітних органів і систем) та її суб'єктивного самовідчуття (більш-менш вираженого почуття пригніченості і туги, тривоги і внутрішнього занепокоєння). Цей взаємозв'язок, що виробився в процесі еволюції, спрямований на підготування організму до активної боротьби з фізичною небезпекою, хоча відповідні вегето-судинні зсуви в людини виникають і при будь-якому стресі соціального характеру. Виразність цих зсувів відбиває ступінь емоційної напруги
Вісцеровегетативна симптоматика з'являється, по П.К. Анохіну, тільки разом з депресивним афектом; по одній лише вегетативній реакції можна судити про безсумнівну його наявність. Фізіологічними корелятами негативних емоцій стають підвищення системного артеріального тиску або частішання подиху, зміна тонусу сечового пухиря або секреторної і моторної активності стравоварильного тракту, напруга кістякової мускулатури і збільшення згортаємості крові (захищаюче від надмірної крововтрати у випадку поранення,). У конфліктних ситуаціях при неможливості задовольнити свої провідні потреби формується постійне емоційне збудження негативного біологічного знака; це створює загрозу тривалої післядії, сумації негативного емоційного збудження і генералізації ефекту останнього на мозкові структури і вісцеральні функції. Функціональні соматичні порушення не можна розглядати, отже, як щось лише випадково супутнє тривозі і депресії - це усе ті ж емоційні стани, реалізовані корою головного мозку при сприянні підкіркових утворень; незмінною опосередковуючою ланкою між самими складними функціями кори головного мозку і різноманітними процесами, що протікають у внутрішніх органах людини, виявляється гіпоталамічний апарат.
Всяке емоційне збудження обов'язково містить у собі неспецифічний (вісцеровегетативна реакція) і специфічний (відповідна інтерпретація індивідом вегетативних зрушень і сформованої ситуації в цілому) компоненти. Чим сильніше або триваліше вплив негативних емоцій, тим більше значні і стійки вісцеровегетативні порушення, тим більше підстав для хроніфікації психосоматичних розладів і відповідно іпохондричного розвитку особистості. Гальмування вісцеровегетативних реакцій (насамперед за допомогою психофармакотерапії і психотерапії) зменшує інтенсивність негативних емоцій, що змінює, у свою чергу, і всю поведінку людини.
Функціональні розлади внутрішніх органів являють собою, таким чином, клінічний відбиток загальної психовегетативної нестійкості індивіда (його конституціональної, соматогенної або ситуаційно обумовленої емоційної нестабільності з феноменом вегето-судинної дистонії)
В даний час стресову ситуацію можна визначити, напевно, як гостро виникаючу або довгостроково зберігаючуюся невідповідність між пред'явленими до організму вимогами і його можливостями з ними справитися. Під вимогами Г. Сельє розумів усяке подразнення, що перевищує поріг сприйняття сенсорних систем організму. Ці подразнення можуть походити як із зовнішнього середовища, так і з внутрішніх органів людини і мати різну фізичну природу. По фізіологічній суті стрес розуміється як адаптаційний процес, що забезпечує пристосування організму до нових умов існування Відповідно до пропозиції C.I. Howarth, можна виділити 4 аспекти стресу:
· Біологічний (коли спосіб життя людини різко відрізняється від того, до якого він адаптувався в процесі філогенезу);
· Еволюційний, чи скоріше онтогенетичний (якщо виховання й освіта індивіда не відповідає запитам, висунутим до нього в зв'язку з його способом життя);
· Соціальний (коли людина змушена виступати в невластивій йому ролі в суспільстві або коли створюються конфліктні обставини соціального характеру);
· Феноменологічний (якщо спосіб життя індивіда не відповідає його ідеалам і прагненням).
Загальна структурна основа (найтісніша взаємодія коркових і підкіркових утворень) і однакова, очевидно, фізіологічна архітектоніка всіх емоцій (від елементарних, «рослинних» до вищих, соціальних) дозволяють говорити про єдині механізми будь-якого емоційного стресу
Провідником або посередником між центральною нервовою системою і внутрішніми органами виступає вегетативна нервова система. Вона ж є найважливішим «органом вираження афекту», більш інформативним, ніж поведінка людини, контрольована волею. Чутливість і ранимість вегетативної нервової системи виявляється не тільки при надзвичайних впливах, але й у ході адаптації й у відповідь на слабкі емоційні стимули. Значення має будь-яка суб'єктивно важлива для індивіда подія. Вона може виявитися вихідним пунктом хворобливих розладів. У цей даний ряд життєвих негараздів, таких, як утрата близьких людей, входить і обманута любов, і інші «обмани життя», зв'язані, наприклад, з образою почуття власного достоїнства, що викликають у слабкої чи астенізованої особистості важкі соматичні розлади. Психовегетативна симптоматика при тривалих емоційних розладах може привести до фіксації почуття страху або тривоги, сполучаючись при цьому з функціональними порушеннями внутрішніх органів і систем людини. Таким чином, підтверджується злитість психічного із соматичним. Цей біологічний фактор може в кінцевому рахунку обумовити всю життєдіяльність людського організму
Вісцеровегетативна симптоматика в структурі емоційних розладів виявляє собою фіксацію почуття страху або тривоги в тім чи іншому органі й означає можливість чисто психогенного походження соматичних порушень. Вегетативна нервова система виступає в цьому випадку в ролі «приводного ременя» психічного для соматики. Нейроендокринні механізми входять сюди як нерозривна частина фізіологічних механізмів
Психовегетативні процеси формуються у функціональних системах організму, куди поряд з емоціями входять і внутрішні органи. Ця єдність спрямована на швидке рішення пристосувальних задач організму. Цей же шлях використовується при стресі при формуванні хворобливого стану. Вибір органу або системи, що піддається руйнівному впливу стресу, для кожної людини індивідуальний і визначається функціональним чи морфологічним станом об'єкта. «Слабкою» ланкою може виявитися орган, що піддавався раніше інфекційній атаці або травматологічному впливу. Тому вимоги, що пред'являє йому стрес, виявляються надмірними. Розвивається картина хвороби. Таким чином, емоції здобувають цілком виняткове значення в пристосувальних процесах людського організму. Навіть необережно вимовлене слово може стати причиною хвороби або навіть смерті. У конфліктній ситуації, де слово може бути єдиним впливом, нерозв'язана ситуація формує постійне емоційне порушення негативного біологічного знака, що веде до генералізації ефекту на мозкові структури і вісцеральні функції. При цьому незмінною опосередковуючою ланкою між найскладнішими функціями кори головного мозку і різноманітними процесами, що протікають у внутрішніх органах, є гіпоталамус, що створює гормональний фон реакції, яка розвивається
Включення емоції в поняття функціональної системи розкриває за об'єктивною безпричинністю численних скарг «функціональних» хворих суб'єктивну обґрунтованість. Ці скарги, розглянуті при відсутності переконливого матеріального субстрату страждання як «чисто психічні» (уявлювані), одержують наукове фізіологічне обґрунтування у світі біологічної теорії емоцій. «Ці скарги є по своїй фізіологічній суті не що інше як словесний звіт хворого про його емоційний стан і його суб'єктивне судження про локалізацію вихідного стимулу для цього емоційного стану», свідоцтво надзвичайної ролі афективних розладів у житті людини і необхідності всебічного обліку їх у повсякденній лікарській практиці [Анохін П.К., 1964]. Суб'єктивні скарги хворих варто розцінювати в зв'язку з цим як об'єктивну симптоматику, що підлягає спеціальному аналізу
Теорія функціональних систем підводить фізіологічне обґрунтування під надзвичайну різноманітність умовно патогенних факторів, що зв'язуються звичайно з початком «захворювання». Обов'язкова програма афективних процесів, що формують будь-який фізіологічний акт у нормі і при патології, складається, по П.К. Анохіну, з 4 компонентів, що піддаються одночасній обробці з одночасною взаємодією й утворенням акцептора дії на рівні окремих нейронів:
· домінуючої в даний момент мотивації,
· обстановочної аферентації (також відповідній даному моменту),
· пусковий аферентації,
· і, нарешті, пам'яті, що зберігає весь життєвий досвід індивіда.
Усяка зміна порядку і послідовності або навіть проста затримка одного з цих інтегративних процесів приводить до дезорієнтації даної функціональної системи і переходу емоції задоволення в емоцію негативного знака. У ролі пускового фактора, що викликає віраж позитивної емоції в негативну, виявляються і викликана ідея або страх хвороби, і незвичайні стимули від внутрішніх органів або кровоносних судин, і всілякі поводи, сполучені так чи інакше з колишнім життєвим досвідом особистості (зоровий, слуховий, болючий і т.д.). Саме первинне емоційне відчуття (первинна форма суб'єктивного, що займає проміжне положення між фізіологічними і психологічними категоріями) стає в підсумкові універсальним індикатором достатності і доцільності зробленого пристосувального акту
психосоматичний розлад нейродинамічний емоційний
3. Особливості виникнення і перебігу психосоматичних розладів
Псевдонезалежність і маніфестуюча залежність
Для псевдонезалежних пацієнтів бажання турботи і залежності лише частково усвідомлено, тому що воно внаслідок закономірностей захисного реагування, будучи цілком усвідомленим, переживалося б як ганьба. Пацієнт демонструє удавану незалежною і самостійною поведінку. Захисний характер цієї незалежності чітко виявляється в ригідності поведінки. Пацієнти часто переживають професійні успіхи або просування в приватному житті (одруження, весілля, народження дитини і т.д.) як загрозливі, тому що вони в кожній ситуації у своїх усвідомлених переживаннях повинні боротися зі своїми особистісними установками, що привносяться залежністю від підсвідомих бажань. У зв'язку з цим пацієнти відчувають від своїх «успіхів» підсвідомий страх, і в них ймовірне утворення соматичних симптомів хвороби.
При залежній маніфестуючій поведінці бажання бути оточеним турботою екстеріоризується і стає усвідомленим. Ці пацієнти, як правило, у своїй поведінці понадпристосовувані, орієнтування в соціальних контактах у них успішна тоді, коли вони істотно реалізують свої бажання.
Психогенез
Психоаналіз прегенітальних порушень дозрівання розуміє їх як неспроможність, що випливає з розвитку раннього дитячого періоду переходу від взаємозв'язку «мати-дитя» у напрямку трьохперсонального взаємозв'язку «мати-батько-дитина». Двосторонній рівень контактів є важливою першоступін'ю до наступного навчання багатобічним міжособистісним контактам. Таке порушення розвитку засноване на типових розладах ранніх взаємин між матір'ю і дитиною і батьком і дитиною. Вивчення порушень кожного з кроків розвитку дитини, що звичайно приводить до відносно стабільної і стійкої впевненості в собі, свідчить про те, що дитина, що на самому початку життя одержує необхідне підтвердження і підтримку своєї самостійності, навчається і надалі одержувати необхідне підтвердження і підтримку у свого оточення, і його поведінка у перспективі стає незалежною. Від цього розвивається внутрішня духовна впевненість і самоповага (нарцисізм). Дитина, що знаходить у самому собі підтвердження (нарцисична підтримка), і при зовнішніх впливах залишається досить стійкою. Оскільки подальший розвиток дитини протікає спокійно, дитина знаходить усередині себе ту підтримку і захист, що є заміною захищаючої його особистості без її безпосередньої наявності. Цей складний процес поступового переключення від зовнішньої залежності до внутрішнього рівня підтримки самостійності і самоповаги у високому ступені підкріплюються стабільними відносинами з батьками, і насамперед з матір'ю. Біографії психосоматичних хворих із прегенітальними порушеннями дозрівання і зв'язаними з цим конфліктами залежності/незалежності показують, що пацієнти, як правило, мали батьків, що постійно перешкоджали розвитку їхньої самостійності, у зв'язку з чим баланс взаємозв'язку між утриманням дитини і наданням йому волі порушується. Спостереження показують, що такі діти при відторгненні їх від батьків відчувають депресивні розлади і страх, зв'язані з порушенням їх нарцисізму, і, в протилежність цьому, мають потребу в критично-конфронтуючому поводженні і незалежності. Батьки, що позбавляють дитину у відповідній ситуації підтримки або виявляють по відношенню до неї агресивність викликають у дитини витиснення і заперечення цієї ситуації. Навпроти, близькість батьків викликає в дітей виступаючу на передній план впевненість у собі, що зменшує депресію і страх, зв'язані з поразкою їх нарцисичності, що в такий спосіб пристосовує їх до позбавлення батьківського піклування. Положення, при якому діти переборюють запеклість батьків, називають «емоційною слухняністю», а відповідну поведінку їхніх батьків - «компенсаторною гіперопікою». Таким чином, дитина сильніше захищена й одночасно непрямим образом збентежена, тому що підтримка батьків є примушеною (неприродною); разом з тим, попереджається підсвідома потреба в батьківській близькості, підтримці і симбіозі з батьками.
Психодинамічні конфігурації
Прегенітальні розлади дозрівання конкретно виражені в двох базисних конфліктах, що у психосоматичних пацієнтів носять комбінований характер.
Конфлікт залежності/незалежності
Він виявляється в сильному розвитку інфантильних бажань залежності, що корелюють з інтенсивними бажаннями незалежності і тим самим викликають у дорослих пацієнтів труднощі при вирішенні реальних ситуацій.
Конфлікт близькості/дистанціювання
Він виявляється у вираженому конфлікті амбівалентності, яка виражається в бажаннях, зі сполученням інфантильної залежності і протилежним бажанням міжособистісного дистанціювання. Відповідно до цього виникають підвищені вимоги емоційних змін, що навряд чи цілком реалізуються, тому що одночасно виникає страх, що йде від протилежного бажання дистанціювання. Таким чином, пацієнт із вираженими схильностями по відношенню до кожного об'єкта, що його приваблює й одночасно відштовхує, повинний установлювати відповідний міжлюдинний баланс, що дозволяє переносити як реальну близькість, так і реальну дистанцію.
Навколо цих основних базисних конфліктів ми визначаємо наступні 4 психодинамічні фактори, що одночасно обумовлюють і психосоматичні розлади.
4. Емоційна недостатність, що обмежує інтроспекцію і саморефлексію
Емоційна недостатність випливає з труднощів, що виникають у зв'язку з тим, що психосоматичні пацієнти охороняють свої щирі бажання, почуття і конфлікти й у своїх взаєминах з навколишніми відповідно пояснюють їх дуже ймовірними актуальними труднощами.
Психосоматичні пацієнти з прегенітальними порушеннями розвитку дуже рано навчаються тому, що вони «самі себе недостатньо сприймають», тому їм важко рефлексувати і розуміти самих себе.
Нарцисична дисрегуляція
Емоційна стриманість (недостатність) разом з обмеженням інтроспекції і рефлексії тісно зв'язана з нарцисичними порушеннями, а також з порушенням самооцінок, що близькі до почуття зниженої самооцінки і внутрішньої непевності, що поєднується загальним поняттям «нарцисичні образи». Нарцисична ображеність є джерелом психосоматичних розладів завдяки інфантильним бажанням залежності і зв'язаною з ними емоційною крихкістю. Таких пацієнтів переважно називати позбавленими об'єкта. «Об'єктами» є фактичні або загрозливі події або тільки уявлення про втрату об'єкта (ключової фігури), що неминуче і необхідно задовольняє їхні потреби. Сюди відносять насамперед утрату важливої фігури або ситуації (приміром, сфери діяльності, ідеології), що може порушити навіть соматичні функції (наприклад, органічні хвороби, травматичні наслідки нещасливих випадків). Втрата об'єкта є додатковим і тривалим фактором психічної переробки, що обтяжує нормальну реакцію (суму, розчарування).
Агресивне гальмування
Позбавлення об'єкта, зв'язане з порушенням самооцінки (нарцисична образа), приводить до фрустраційної агресії, а отже, злості, роздратуванню і ненависті, масштаби яких досягають ворожості стосовно об'єкта, що втрачається. Ця фрустраційна агресія переробляється пацієнтом в агресивне гальмування - пристосування, зв'язане зі страхом подальшого позбавлення об'єкта, і не реалізується, а свідомо переживається як щось зовнішнє, зв'язане з впливом ззовні. Пацієнт може агресивну тональність відносити до адекватної ситуаційної реакції роздратування або пред'являти обумовлені скаргами вимоги, орієнтовані на медичну допомогу, що оточуючими при певних обставинах розцінюється як іпохондрія.
Депресії
У психосоматичних пацієнтів тягнеться ланцюг від фрустраційної агресії, зв'язаної з неподоланними переживаннями втрати об'єкта, до ясно вираженого переходу до депресії, що може виражатися як депресивний страх (страх відторгнення), що виявляється як у внутрішній нестійкості і почутті відгородженості, так і в депресивному почутті безпорадності або безнадійності
Особистісні особливості при психосоматичних розладах
Різка зміна само- і світовідчування людини при надмірно астенізуючих емоційних перевантаженнях із психосоматичними розладами не може не відображатися на його поведінці - доступному для спостереження динамічному прояві свідомості. Все менша можливість задоволення якої-небудь актуальної потреби й автоматично виникаюча при цьому емоція «невдоволення» змушують переходити хворого на новий енергетичний режим, новий рівень існування. Свідченням помітного зниження адаптаційних здібностей організму стають і непосильність раніше ординарних побутових і виробничих навантажень, і украй хвороблива реакція на найменше порушення певного життєвого стереотипу (бажання відгородити себе тому від будь-яких несподіванок), і наростаюче прагнення до «тиші і спокою» із утратою колишніх смаків, мотивів, цілей і установок
Нова життєва установка цих пацієнтів визначається споконвічним девізом медицини «Не шкодь!», а коло інтересів - фізіологічними відправленнями свого організму і насамперед своїм болем. Повна байдужість до приємних вражень, що просто не сприймаються подібними хворими, і загострена чутливість до усього неприємного для них обумовлюють послідовне самоусунення їх від усяких «хвилюючих» ситуацій (аж до відмовлення від спілкування з друзями і близькими в зв'язку з неминучим при цьому обговоренням питань чиєїсь смерті і страждань). Охоплені відчуттям соматичної катастрофи, що насувається, чи, може бути, вже здійснилася, вони відчувають нерідко страх і почуття «органічної ворожості» при одному лише виді санітарних автомобілів і лікарень, всіляко ухиляються від відвідування захворілих родичів і знайомих, замикаються в собі і зводять до мінімуму контакти з навколишніми або, навпаки, «чіпляються» за них зі страху смерті на самоті.
Стійке зниження енергетичних ресурсів при астенії будь-якого походження неминуче приводить до певної зміни константних начебто б особливостей особистості. Колишня впевненість у собі змінюється при цьому наростаючою непевністю у своїх силах і можливостях, усе більшою недовірою до себе й інших, колишня активність - млявістю і пасивністю, сміливість і цілеспрямованість - нерішучістю і малодушністю, товариськість і чуйність - тужливим почуттям «самітності в юрбі», байдужістю до усього навколишнього і навіть, нерідко, власній сім'ї. Відсутність тривожної помисливості в переважній більшості таких хворих до розвитку психосоматичного страждання і їх надзвичайна характерологічна розмаїтість не дозволяють говорити про якусь вихідну преморбідну однорідність цього контингенту. Тривожність і помисливість з «нав'язливими» страхами і побоюваннями з приводу тяжких тілесних відчуттів і інших соматичних порушень свідчить найчастіше не стільки про істинні конституціональні особливості особистості, скільки про відомий стресовий рівень, що перевищив адаптаційні можливості індивіда. Вирішальне значення в появі цієї «помисливості» одержують, як правило, затяглі стани астенічного кола і ступінь зв'язаної з ними вісцеровегетативної дисфункції
Сприйняття пацієнтом свого соматичного захворювання в рівному ступеню зв'язано як з об'єктивною поразкою, так і з відповідним потрясінням від того, що порушена соматична функція викликає зміни самовідчуття (вторинна нарцисична образа), що в сукупності зі схильністю пацієнта до зростання медично орієнтованої самодіяльності може досягти масштабу іпохондричного переживання. Унаслідок цього може виникнути реактивна емоційна стриманість, що поєднується з обмеженням інтроспекції і саморефлексії. Потім хворий проходить через стадію втрати об'єкта, також, як і психосоматичні пацієнти. Мобілізуючи свої сили проти вторгнення хвороби в порядку захисту від фрустраційно-агресивних намірів, пацієнт стає злісним, дратівливим, вороже настроєним; у нього постійно виникають думка: «Чому це я, а не хто-небудь інший так важко хворий?» Пацієнт схильний подавляти ці фрустраційно-агресивні прагнення і розподіляти їх: з одного боку, ця дратівливість зв'язана із знемогою від хвороби, а з іншого боку, такі прояви можуть змінити відношення до нього медичного персоналу і членів родини, від яких він залежний
Для хронічних хворих у рамках їх вторинних психічних змін наступаючі на окремих етапах страх і депресія є не тільки наслідком подавленої фрустраційної агресії, але і вираженням загальної емоційної шокової реакції на сприйняття хвороби.
Вторинні психічні зміни містять у собі також і поведінку у формі «заперечення» як механізм самозбереження в хронічно хворих. Під «запереченням» ми маємо на увазі підсвідомо мотивоване ослаблення або навіть відмовлення від усвідомлення свого стану і схильність сприймати внутрішнє мучення як наслідок зовнішньої травматизації. Цю «роботу заперечення» хронічно хворих у смислі зв'язаного з реальними закономірностями механізму самозахисту варто відмежовувати від схильності до заперечення в невротичних пацієнтів
Таким чином, ми розглянули характерологічні особливості особистості хворого, а зараз ми спробуємо розкрити особливості його ставлення до свого захворювання і до процесу лікування.
Список літератури
1. Акинщикова Г.И Соматическое и психофизиологическая организация человека - Л., 1977 - 235 с.
2. Гантен Д., Николаев Н.А., Судаков К.В. «Эмоциональній стресс и болезни» // Журнал «Наука и человечество». М., 1986, с. 23-35
3. Губачов Ю.М. «Клінічно-фізіологічні основи психосоматичних співідношень» Л.: Медицина, 1981, 216 с.
4. Жаріков Н.М., Перожок І.Л. «Проблема зв'язку психології і соматичної патології» // Клиническая медицина. №7, 1986
5. Ніколаєва Н.Н. «Вплив хронічної хвороби на психіку» МГУ, 1987 - 166 с.
6. Основы психофизиологии: Учебник /Отв. ред. Ю.И. Александров. - М.: ИНФРА - М, 1988 - 432 с.
7. Острый холецистит и его осложнения. Сборник нучных трудов. Под. ред. В.В. Родионова - М.: «Высшая школа» 1986 - 128 с.
8. Пезешкиан Н. Психосоматика и позитивная психотерапия: Пер. с нем. - М.: Медицина, 1996 - 464 с.
Размещено на Allbest.ru
Подобные документы
Дослідження впливу психогенних факторів на виникнення соматичних розладів у підлітків. Методики для діагностики: діагностика стресовідчуття, шкала явної тривоги CMAS, оцінка нервово-психічної напруги. Вправи та ігри для корекції психогенних факторів.
дипломная работа [2,7 M], добавлен 18.01.2011Значення психодіагностики в роботі соматичних лікувальних закладів, характеристика основних напрямків роботи цих закладів. Вивчення психологічних особливостей хворих з різними соматичними захворюваннями: онкологічними, гінекологічними, терапевтичними.
курсовая работа [127,6 K], добавлен 21.09.2010Характеристика невротичних розладів та конфліктів у хворих соматичного профілю: гіпертонічній хворобі, виразковій хворобі шлунку і 12-палої кишки, ішемічній хворобі серця. Аналіз механізмів формування невротичної картини хвороби при соматичних патологіях.
курсовая работа [466,5 K], добавлен 21.09.2010Класифікація психосоматичних захворювань та механізм виникнення психосоматозів. Приклади соматичних реакцій на психічні процеси в певних органах. Особливості соматопсихічних процесів. Соматичні захворювання, якi призводять до виражених змiн психiки.
презентация [3,0 M], добавлен 18.06.2022Стрес як головний фактор, що провокує психосоматичні захворювання, психологічний та медичний підходи до їх вивчення, загальна характеристика деяких видів та методи вирішення. Особливості психосоматичних розладів у працівників органів внутрішніх справ.
дипломная работа [105,5 K], добавлен 28.12.2012Характеристика соматичних і інфекційних психічних захворювань, які являють собою різнорідну по етіології, патогенезу, клінічній картині й плину групу хвороб. Соматично-обумовлені прикордонні психічні розлади. Соматично-обумовлений екзогенний тип реакції.
реферат [23,8 K], добавлен 28.08.2010Аналіз психічних особливостей та психосоматичних розладів в період новонародженості та раннього дитинства. Основні види порушень психомоторного розвитку дітей раннього дитинства, як наслідки ураження нервової системи. Діагностика психічного розвитку.
курсовая работа [46,8 K], добавлен 21.09.2010Психосоматичні захворювання: моделі формування, причини їх виникнення та класифікація. Характеристика психосоматичних розладів. Особливості протікання та реагування на психосоматичні розлади в залежності від характеру та типу темпераменту людини.
курсовая работа [51,0 K], добавлен 21.09.2010Основні підходи до вивчення неврозів в дитячому віці. Класифікація їх в науково-психологічній літературі, клінічна картина, дисгармонійне виховання як передумова виникнення. Особливості діагностики невротичних розладів у дітей молодшого шкільного віку.
курсовая работа [73,9 K], добавлен 02.01.2014Сутність та різновиди егоцентризму. Психологічні новоутворення підліткового віку. Механізми виникнення егоцентричних властивостей особистості. Експериментальні дослідження егоцентричної спрямованості підлітків та її проявів у взаємодії та спілкуванні.
дипломная работа [308,8 K], добавлен 12.03.2012
