Особливості позакласної та позашкільної роботи з молодшими школярами

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Одеський педагогічний коледж

Курсова робота

на тему: Особливості позакласної та позашкільної роботи з молодшими школярами

Одеса 2001

Реферат

Об'єкт дослідження організація позакласної та позашкільної виховної роботи. Мета роботи вивчити особливості позакласної та позашкільної роботи з молодшими школярами. Метод дослідження описовий, порівняльний аналіз. В роботі викладено принципи та методи позакласної та позашкільної роботи та викладені особливості позаурочної роботи з молодшими школярами.

Позакласна і позашкільна робота є необхідною ланкою і в єдиній системі виховання школярів та допомагають створити в школі атмосферу багатого духовного життя, сприяють розвитку пізнавальних інтересів, потреб і практичних умінь, тому актуальною турботою постає визначення ефективних форм та методик позаурочної роботи.

Зміст

Вступ

Розділ 1. Теоретичні основи організації позакласної та позашкільної роботи з молодшими школярами

1.1 Аналіз психолого-педагогічної літератури з проблеми позашкільної та позакласної роботи з молодшими школярами

1.2 Шляхи та форми організації позакласної та позашкільної роботи з молодшими школярами

Розділ 2. Зміст та організація експериментальної роботи

2.1 Методика організації позакласної та позашкільної виховної роботи в експериментальній та контрольній групі

2.2 Аналіз результатів експериментальної роботи

Використана література

Додатки

Вступ

Завдання загальноосвітньої школи полягає в тому, щоб не тільки збагатити пам'ять учнів знаннями, а й формувати глибокі та стійкі пізнавальні інтереси. Свої завдання школа може вирішувати тим успішніше, чим більше в начально-виховної роботі будуть ураховуватися індивідуальні особливості, нахили та пізнавальні інтереси дітей до того чи іншого виду діяльності. Їх напрямок, зміст у значній мірі залежать не тільки від успішного навчання в школі, але й від гармонійного розвитку особливості. Шкільна програма, хоч би як вона відповідала потребам часу, не може дати повного обсягу знань, не встигає за новими науковими відкриттями. Заповнити цю прогалину покликана система різноманітної за змістом і формою позакласної та позашкільної роботи. Позакласна і позашкільна робота є також необхідною ланкою і в єдиній системі виховання школярів. В позаурочний час продовжується цілеспрямована робота з морального і розумового виховання школярів.

Діти розширюють і поглиблюють свої представлення про розвиток природи, суспільства, науки і техніки, довідаються більше про своє рідне місто чи село, про свою Батьківщину, про весь величезний світ. Позакласні заняття допомагають створити в школі атмосферу багатого духовного життя, сприяють розвитку пізнавальних інтересів, потреб і практичних умінь. Величезними можливостями розташовують позаурочні заняття для розвитку допитливості, спостережливості і творчій самостійності учнів. Заняття в кружках і клубах, екскурсії, конкурси і вікторини, завдання по позакласному читанню, практичні роботи будять у школярів допитливий інтерес до знань, до життя і праці.

У процесі позакласної і позашкільної роботи продовжується моральне виховання учнів, що здійснюється в умовах сприятливого оточення, у середі ровесників; створюються можливості для виховання у дітей моральних принципів, для виховання патріотизму, чесності, для засвоєння правил культурного поводження. Подальший розвиток на позакласних і позашкільних заняттях одержують придбані на уроках естетичні враження і представлення. У нових видах діяльності і нових формах організації занять зростають можливості для розвитку естетичних почуттів, художніх смаків, здібностей створювати прекрасне в житті й у мистецтві. Естетичне виховання, як і моральне, охоплює всі види діяльності дітей. Не тільки спеціальні заняття по естетичному вихованню, але і кожен позакласний захід повинний розвивати інтерес до художньої творчості.

Важливий напрямок позакласної і позашкільної роботи в початкових класах турбота про здоров'я дітей, виховання в них фізичної витривалості, інтересу до занять фізкультурою і спортом. Уроки фізкультури повинні доповнюватися системою різноманітних фізичних занять і справ у позакласний час. Ці основні напрямки позакласної і позашкільної роботи знайшли своє відображення в даній курсовій роботі.

виховний позакласний позаурочний школяр

Розділ 1. Теоретичні основи організації позакласної та позашкільної роботи з молодшими школярами

1.1 Аналіз психолого-педагогічної літератури з проблеми позашкільної та позакласної роботи з молодшими школярами

Границі молодшого шкільного віку, що збігаються з періодом навчання в початковій школі, установлюються в даний час з 6-7 до 9-10 років. У цей період відбувається подальший фізичний і психофізіологічний розвиток дитини, що забезпечує можливість систематичного навчання в школі. Насамперед, удосконалюється робота головного мозку і нервової системи. За даними фізіологів, до 7 років кора великих півкуль є вже в значній мірі зрілої. Однак недосконалість регулюючої функції кори виявляється у властивих дітям даного віку особливостях поведінки, організації діяльності та емоційної сфери: молодші школярі легко відволікаються, збудливі, емоційні. У молодшому шкільному віці відзначається нерівномірність психофізіологічного розвитку в різних дітей.

Зберігаються і розходження в темпах розвитку хлопчиків і дівчинок: дівчинки як і раніше випереджають хлопчиків. Указуючи на це, деякі автори дійдуть висновку, що фактично в молодших класах “за однією і тією же партою сидять діти різного віку: у середньому хлопчики молодше дівчинок на рік-півтора, хоча це розходження і не в календарному віці” [Дубровина, 35]. Початок навчання в школі веде до корінної зміни соціальної ситуації розвитку дитини. Він стає “суспільним” суб'єктом і має тепер соціально значимі обов'язки, виконання яких одержує суспільну оцінку. Ведучої в молодшому шкільному віці стає навчальна діяльність.

Вона визначає найважливіші зміни, що відбуваються в розвитку психіки дітей на даному віковому етапі. У рамках навчальної діяльності складаються психологічні новотвори, що характеризують найбільш значимі досягнення в розвитку молодших школярів та є фундаментом, який забезпечує розвиток на наступному віковому етапі. Протягом молодшого шкільного віку починає складатися новий тип відносин з оточуючими людьми. Безумовний авторитет дорослого поступово втрачається, все більше значення для дитини починають здобувати однолітки, зростає роль дитячого співтовариства. Таким чином, центральними новотворами молодшого шкільного віку є:

-- якісно новий рівень розвитку довільної регуляції поведінки і діяльності;

-- рефлексія, аналіз, внутрішній план дій;

-- розвиток нового пізнавального відношення до дійсності;

-- орієнтація на групу однолітків.

Так, відповідно до концепції Э. Эриксона, вік 6-12 років розглядається як період передачі дитині систематичних знань і умінь, що забезпечують залучення до трудового життя і спрямованих на розвиток працьовитості. Найважливіші новотвори виникають у всіх сферах психічного розвитку: перетвориться інтелект, особистість, соціальні відносини. Ведуча роль навчальної діяльності в цьому процесі не виключає того, що молодший школяр активно включений і в інші види діяльності, в ході яких удосконалюються і закріплюються нові досягнення дитини. Згідно Л.С. Виготському, специфіка молодшого шкільного віку полягає в тому, що мети діяльності задаються дітям переважно дорослими. Вчителі і батьки визначають, що можна і що не можна робити дитині, які завдання виконувати, яким правилам підкорятися і т.д.

Одна з типових ситуацій такого роду - виконання дитиною якого-небудь доручення. Навіть серед тих школярів, які охоче беруться виконати доручення дорослого, досить частими є випадки, коли діти не справляються з завданнями, оскільки не засвоїли його суті, швидко втратили первісний інтерес до завдання чи просто забули виконати його в термін. Цих труднощів можна уникнути, якщо, даючи дітям яке-небудь доручення, дотримувати визначені правила. Коломинский Я.Л. вважає, що якщо в дитини до 9-10-літнього віку встановлюються дружні відносини з ким-небудь з однокласників, це значить, що дитина вміє налагодити тісний соціальний контакт із ровесником, підтримувати відносини тривалий час, що спілкування з ним теж комусь важливо і цікаво. Між 8 і 11 роками діти вважають друзями тих, хто допомагає їм, відзивається на їхні прохання і розділяє їхні інтереси.

Для виникнення взаємної симпатії і дружби стають важливими такі якості, як доброта й уважність, самостійність, впевненість у собі, чесність. Поступово, у міру освоєння дитиною шкільної дійсності, у нього складається система особистих відносин у класі. Її основу складають безпосередні емоційні відносини, що превалюють над всіма іншими. У численних дослідженнях вітчизняних психологів були виділені найбільш істотні умови, що дозволяють дорослому формувати в дитини здатність самостійно керувати своїм поводженням. Такими умовами є:

1) наявність у дитини досить сильного і довгостроково діючого мотиву поводження;

2) введення обмежувальної мети;

3) розчленовування засвоюваної складної форми поводження на відносно самостійні і невеликі дії;

4) наявність зовнішніх засобів, які є опорою при оволодінні поводженням.

Найважливішою умовою розвитку довільного поводження дитини є участь дорослого, котрий направляє зусилля дитини і забезпечує засобами оволодіння. З перших днів перебування в школі дитина включається в процес міжособистісної взаємодії з однокласниками і вчителем. Протягом молодшого шкільного віку ця взаємодія має визначену динаміку і закономірності розвитку.

1.2 Шляхи та форми організації позакласної та позашкільної роботи з молодшими школярами

Позакласна і позашкільна робота в початкових класах проводиться у певних організаційних формах масових, групових та індивідуальних.

Масові форми це свята, ранки, збори, лінійки, фестивалі, огляди, виставки, екскурсії, зустрічі, суботники, ігри-подорожі, конкурси, вікторини.

Групові форми це об'єднання дітей по інтересах: кружки, клуби, лялькові театри (постійний склад, план роботи); а також патрулі, загони ”друзів птахів” (тимчасові об'єднання) та ін.

Різноманітні індивідуальні форми занять: конструювання, моделювання, колекціонування, вирощування рослин, відхід за тваринами, малювання, ліплення, аплікація, вишивання, випалювання, випилювання. При виборі форм позакласної чи позашкільної роботи необхідно їхнє розумне сполучення. Наприклад, якщо в класі працює клуб з освітнім ухилом, то на ранках і зборах, у конкурсах і бесідах повинна бути широко представлена тематика естетичного напрямку літературно-музичні композиції, конкурси на краще виконання пісень, бесіди по картинах художників, виставки малюнків і виробів. Відсутність у класі кружка ”Юний математик” заповнюється проведенням ранку ”Веселого та кмітливого математика”, математичних конкурсів і вікторин. Великий виховний вплив на дітей роблять масові заходи. Масовий характер діяльності включає дітей у систему різноманітних відносин, діти зближаються, краще відносяться один до одного, збагачується їхній досвід взаємин, пробуджується почуття відповідальності за колектив.

Інтерес дітей до позаурочних справ зростає, якщо весь шкільний колектив зайнятий захоплюючою суспільно корисною роботою. У такій загальній колективній діяльності є на кого дорівнюватися, є з чим порівнювати результати своїх зусиль і досягнень. Молодші школярі особливо охоче прилучаються до масових загальношкільних заходів. Варто прагнути до того, щоб учні 1-3 класів брали активну участь у загальношкільних святах, фестивалях, виставках, рейдах, оглядах, конкурсах і спортивних змаганнях. Але правильний вибір організаційних форм ще не визначає їхньої виховної ефективності. Необхідна відповідна організація позакласної роботи. Це значить, що в ході проведення позакласного заходу між дітьми повинні скластися відносини, що виховують у них культуру поводження, дисциплінованість і взаємну вимогливість. Тому вчитель повинний детально продумати, як буде проходити позакласний захід, якими будуть відносини дітей у спільній діяльності. Значне місце в позаурочній роботі займає гра. Дитина 6-10 років має потребу в активній, бадьорій і радісній діяльності, у гострих переживаннях.

Цінність гри як виду і форми організації діяльності полягає в тому, що дитина сам вибирає способи рішення виникаючих практичних задач і завдяки цьому активно діє, учиться керувати собою в залежності від обставин, що складаються. Практично кожне позакласне чи позашкільне заняття може включати елементи гри чи бути організоване у формі ігрової діяльності. Діти грають на ранках, на заняттях кружків і клубів по інтересах, у походах і на екскурсіях. В ігровій формі проходять конкурси, вікторини, спортивні змагання. В позакласній та позашкільній роботі використовуються загальні методи виховання і навчання школярів.

1. Методи формування свідомості особистості. Це навчальні, етичні та естетичні бесіди, спостереження, розповіді, читання й обговорення книг, статей з журналів, демонстрація кінофільмів, відеофільмів. За допомогою цих методів озброюють учнів знаннями, роз'ясняють їм норми і правила поведінки, формують поняття, розвивають почуття, учать оцінювати вчинки і застосовувати знання на практиці.

2. Методи організації практичної діяльності, формування трудових умінь і звичок. Це вправа, доручення і змагання. За допомогою цих методів організують діяльність, вчинки і поведінки дітей.

Всі методи виховання і навчання в практиці виховної роботи використовуються в єдності. Роз'яснення і приучення, переконання і вправа, оцінка і вчинок, слово і справа єдині і неподільні в процесі формування свідомості і поведінки дітей.

Навчальні бесіди. У навчальній бесіді повідомляються нові знання, роз'ясняються цікавлячи дітей наукові факти, дається інструктаж з виконання завдання. По дидактичних задачах розрізняють наступні бесіди: вступна (на заняттях кружків, клубів, на екскурсії, при виконанні практичних завдань); бесіда-повідомлення нових знань; бесіда-інструктаж. Вимоги до навчального бесідам на позакласних заняттях такі ж, як і до бесід на уроках: зміст бесід повинен відповідати підготовленості і запитам учнів; питання повинні бути чітко сформульовані, щоб спонукувати учнів до розумової активності, самостійності в доказах і висновках. До бесід готуються не тільки вчитель, але й учні. Вони заздалегідь знають тему бесіди, підбирають матеріал, продумують свої відповіді, використовуючи для цього рекомендовану літературу, беруть активну участь у бесіді.

Часто в назві теми включаються питання, що викликають у дітей інтерес, допитливість, прагнення знайти рішення, дати відповідь. Наприклад: ”Чи знаєте ви, з яких матеріалів зроблена ваша іграшка?”, ”З чого і як роблять папір?”, ”Як виробляється цукор?” та ін. Нерідко темами бесід стають питання дітей. Треба йти назустріч дитячої допитливості, давати докладні відповіді на їхні питання.

Етичні бесіди. Призначення етичної бесіди полягає в тому, щоб дати учнем знання про норми і правила поведінки, сформувати моральні поняття. Бесіда словесний спосіб виховного впливу, а переконання словом ефективно тоді, коли вони викликають переживання. Все, що дитині необхідно зрозуміти і засвоїти, повинне хвилювати його, викликати емоційний відгук, бажання робити вчинки, що заслуговують схвалення. У ході бесіди діти висловлюють свої судження і самі приходять до висновків про те, як надходити, як треба і як не треба поводитися в суспільстві. До кожної етичної бесіди вчитель і учні готуються заздалегідь. Діти підбирають для бесід розповіді, казки, вірші, малюнки, прислів'я. Учитель складає план бесіди. У ньому вказуються тема, мета, матеріал, питання і завдання, визначаються поняття, що повинні бути засвоєні, і вимоги, що школярам має бути виконувати. Для засвоєння правил поведінки дітям пропонуються задачі морального змісту. Жвавий інтерес викликають бесіди по казці чи розповіді, що треба продовжити, по листу, на яке треба дати відповідь, висловити свої побажання.

Дуже переконливі для дітей бесіди з ігровими кінцівками й інсценівками. Наприклад, після бесіди про товариський вчинок дітям пропонується по дощечках пройти через ”струмок”, не промочивши ніг. Але при переході в одна дощечка ”зламалася”, і він може ”промочити ноги”, якщо йому вчасно не допомогти. Чи догадається про це його товариш? Етичні бесіди повинні бути діючими. Кожна бесіда завершується точно сформульованим правилом чи вимогою, яку треба виконувати в повсякденних справах і вчинках. Для естетичних бесід підбираються картини відомих художників, фотографії, відеофільми, музичні добутки.

Сила і яскравість сприйняття картини підвищуються, якщо незадовго до цього діти спостерігали подібне явище в природі чи в житті людей. Наприклад, сприйняття краси осені на картині художника тісно пов'язується з тими враженнями, що діти одержали, спостерігаючи за настанням осені. Величезний естетичний вплив роблять на дітей картини на теми казок. ”Казка невіддільна від краси, сприяє розвитку естетичних почуттів, без яких немислиме шляхетність душі”, писав В.А. Сухомлинський. Читання народних казок, бесіди по них доповнюються наочними образами, які допомагають проникнути в зміст казки, викликати глибокі переживання гордість, жаль, любов до героя, замилування його шляхетним вчинком чи ненависть до зла і несправедливості. Казкові образи будять фантазію, діти намагаються виразити свої враження в малюнках і розповідях, зобразити героїв, що полюбилися їм, у виробах. Ілюстрування казки цікава робота, що може захопити дітей і стати важливим засобом їхній естетичного виховання.

Спостереження. Спостереження цілеспрямоване сприйняття учнями явищ навколишньої дійсності з метою їхнього пізнання. В.А Сухомлинський додавав спостереженням дітей особливе значення, називав їх ”подорожами до джерел думки і рідного слова”. Спостереження будять активні сили дитини, розвивають у нього уяви, мислення і творчі здібності. Можливості для спостережень у позакласний час безмежні: діти ведуть тривалі спостереження за явищами в природі, за подіями, що відбуваються, за роботою дорослих. У процесі позакласної та позашкільної роботи вчитель продовжує навчати дітей умінню спостерігати ставить мету, зосереджено вдивлятися, виділяти головне, вести записи, робити замальовки, використовувати дані спостережень у подальшій роботі (розповідях, малюнках, творах). Педагог прагне розбудити інтерес до спостережень у всіх дітей. Якщо дитина байдужа до явища, що спостерігається, учитель не повинний заспокоюватися доти, поки не зацікавить його. Добре організоване спостереження дає дитині багато яскравих і незабутніх вражень. На них спирається вчитель у своїй роботі, проводячи з дітьми конкурси виробів, малюнків, творів.

Вправи практичні дії, у ході яких виробляється уміння застосовувати знання на практиці, формується звичка поведінки. В позакласній роботі використовуються різноманітні вправи усні, письмові. Діти вирішують задачі, пишуть твору, малюють, конструюють, готують художні виступи, розучують вірші, грають, виконують трудові та фізичні завдання. Навчальні (пізнавальні) вправи повинні бути різноманітними, систематичними, змістовними, досить важкими. Від варіантності, труднощі, творчій насиченості вправ багато в чому залежать якість знань, розвиток учня, його інтерес до занять. Учитель повинний накопичувати вправи творчого характеру, створювати систему творчих, цікавих завдань по математиці, мові, праці, технічному моделюванню, малюванню і фізичній культурі. Вправи в моральному вихованні закріплюють стійкі форми поведінки. Вчинки, які викликають почуття радості, успіху, самоствердження, при багаторазовому їхньому повторенні переходять у потребу, моральну звичку. Вправи в моральному вихованні використовуються в єдності з приученням і вимогою.

Дітей привчають до товариської взаємодопомоги, організованості, чесності, увічливості, акуратності, до самоконтролю за своїми діями і вчинками. Існують такі прийоми приучення до визначених учинків: показ зразка дії чи вчинку (дії вихователя чи зразковий вчинок товариша); повторні дії по даному зразку і правилу (на прохання, нагадуванню, вимозі); створення ситуацій, що спонукують до визначених учинків. Кожен учитель повинний виробити систему конкретних вимог, пропонованих до учнів. Виконуючи їх, діти накопичують досвід морального поводження. Для цього створюється атмосфера доброзичливості, довіри, уваги, зацікавленості вчителя в гарних вчинках учнів, в їх справді товариських взаєминах. У таких умовах зміцнюється суспільна думка, і діти самі починають вимагати друг від друга правильних вчинків.

Доручення. У процесі виконання доручень у дітей розвиваються суспільна активність, почуття довгу, колективізму, здобуваються організаторські навички. Успішне використання доручень можливо при обліку рівня розвитку колективу й індивідуальних особливостей учнів. Наприклад, якщо в школяра не розвите почуття колективізму, то йому дають доручення, що жадає від його прояву товариської взаємодопомоги і турботи про колектив. Доручення, які виконують діти в позакласний час, бувають постійними, тимчасовими, колективними, груповими, індивідуальними. Постійні доручення дітей: староста класу, санітар, бібліотекар, квіткар, відповідальний за ведення календаря погоди, помічник учителя при підготовці до уроку та ін. Постійні доручення варто давати всім чи майже всім учням по черзі така змінюваність допомагає залучити кожної дитини до виконання суспільних обов'язків.

Виконання постійних доручень повинне знаходитися під неослабним контролем вчителя. В 1 класі діти виконують свої доручення під керівництвом учителя, який піклується про те, щоб учні добре знали коло своїх обов'язків і виконували їхній повсякденно. У навчанні умінню виконувати доручення використовуються такі методи, як бесіда, інструктаж, складання пам'яток (спочатку в картинках, а потім письмових), контроль, оцінка, заохочення. В 2 класі складається актив група дітей, що вміють не тільки виконувати свої доручення, але і робити допомога іншим учням. Починає діяти девіз ”Учися, учи, допомагай іншим”. Учителя за допомогою активу учнів організують виконання різноманітних тимчасових, колективних і індивідуальних доручень.

В позакласній роботі таких доручень може бути дуже багато: а) доручення по підготовці і проведенню ранків, зборів, екскурсій, виставок, гурткових і клубних занять; б) доручення по організації суспільно корисної праці (ремонт посібників, збирання території навколо школи й ін.); в) доручення по оформленню альбомів, стендів, підготовці різних домашніх завдань (наприклад, оглядів); г) індивідуальні доручення (проведення спостережень, збір зведень, підготовка виробів, малюнків, моделей і ін.).

У практиці роботи учителів використовуються різні прийоми організації виконання доручень. Доручення дає кращий результат, якщо враховуються інтереси і бажання учнів. Наприклад, якщо учень захоплюється читанням, то йому доручається зробити повідомлення про прочитану книгу. Той, хто любить тварин і птахів, повідомить про свої спостереження. Захопливий моделюванням готує виставку. Подібні доручення розвивають похилості дітей, викликають у них бажання безкорисливе поділятися своїм досвідом, допомагати іншим.

При організації виконання колективних і групових доручень учитель повинний дотримувати наступні правила:

1. Роз'яснення мети (призначення) доручення. Вступна бесіда, інструктаж. Розподіл обов'язків, установлення терміну виконання завдання.

2. Навчання умінню виконувати обов'язку. Поточне інструктування, показ прийомів виконання завдань, контроль за ходом виконання, використання методів стимулювання.

3. Підведення підсумків. Оформлення результатів виконаного завдання.

Важливо, щоб у процесі виконання групових і колективних доручень між дітьми складалися правильні взаємини, не було сварок, образ, спроб окремих учнів перекласти свої обов'язки на інші. Здорова суспільна думка, контроль, справедлива оцінка, індивідуальний підхід допомагають домогтися злагодженої і дружної роботи.

Змагання метод стимулювання суспільної активності, ініціативи і творчості учнів. Уміле використання цього методу викликає в дітей бажання помірятися силами, виявити волю, наполегливість і кмітливість. Змагання породжує ентузіазм, емоційну піднесеність, готовність дружно братися за діло і доводити його до кінця. Виховну ефективність змагання визначають наступні умови: чіткість і конкретність зобов'язань (що, скільки, кому і коли зробити); гласність і наочність, оперативність і об'єктивність в обліку і підведенні підсумків змагання; залучення учнів до організації змагання; заохочення за успіхи, ініціативу і вмілі дії. Групи учнів змагаються за краще виготовлення наочних приладь, за краще збирання класу, за схоронність підручників, шкільного устаткування; беруть участь у спортивних змаганнях, вікторинах, конкурсах за звання кращого читця, математика, художника, спортсмена, фотографа та ін.

Використання змагання як методу організації діяльності вимагає почуття міри, уваги до тих відносин, що виникають у ході змагання. Малята легко збудливі, і почуття суперництва може переходити грань, коли радість за загальний успіх чи за свої досягнення стає торжеством переможця, який радується, що ”в інших гірше”. Така радість не необразлива, вона симптом того, що змагання починає давати негативні результати. Якщо вчитель зауважує появу нездорового суперництва, зловтіхи, прагнення бути першим за рахунок інших, таке змагання потрібно припиняти. Необхідно також стежити, щоб поразки не викликали образи, невдоволення, заздрості і небажання брати участь у змаганні. Досвідчений учитель завжди знайде такі засоби і прийоми, що допоможуть дитині безболісно пережити тимчасові невдачі, зуміє уселити віру у свої сили, в успіх всіх і кожного в окремості. Зі змаганням зв'язаний метод заохочення учнів за досягнуті успіхи. У педагогічній практиці накопичено багато способів використання заохочення з метою стимулювання суспільної активності дітей. Це винесення подяки, вручення грамот, преміювання походом у кіно, повідомлення по шкільному радіо, надання почесних обов'язків і відповідальних доручень і ін. Частіше варто використовувати нагородження жетонами (їх неважко виготовити з картону чи кольорового папера).

Жетонами, наприклад, можна нагороджувати переможців конкурсів, активних учасників самодіяльності, клубних занять, кращих умільців, колекціонерів і т.д. У самих назвах жетонів повинна бути приваблива сторона. Наприклад, ”Майстер золоті руки”, ”Майбутній олімпієць”. Дітям подобаються жартівливі призи і забавні сувеніри. Рекомендується частіше заохочувати групи за дружну роботу і колективний успіх. Особливої уваги вимагають діти невпевнені у своїх силах, недотепні і соромливі. Їх треба заохочувати частіше, створювати для них ситуації, у яких вони переборювали б свою нерішучість, досягали успіхів і заслуговували схвалення і похвалу.

Позакласне та позашкільне заняття має інші виміри педагогічних цінностей. Про шкільний урок говорять: ”провести урок”. Це природно і логічно. Так сказати про позаурочне заняття не можна. Його разом з дітьми треба прожити, чітко виявляючи свою людську позицію, свою гідність і честь, глибокий інтерес до особистості дитини, зосередженість на її духовному світі. Головна особистість позаурочного педагогічного процесу полягає в тому, що він будується на взаємній співтворчості педагогів і дітей, на їхній дружбі і духовній спільності, на визнанні самоцінності особистості дитини, на взаємодопомозі і взаємній зацікавленості у спільному успіхові і результаті діяльності.

Психологи довели: співтворчість можлива тільки за сприятливих між особистих стосунків, духовного психологічного комфорту. Навіть захоплююча діяльність, за всієї її значущості для дитини, остаточного успіху не матиме, якщо відсутній комфорт спілкування. Тому найпершим завданням позашкільного педагогічного процесу є створення таких психолог-педагогічних умов, за яких дитина змогла б реалізовувати хоча б мінімум товариських очікувань. Це дає підстави вважати, що позаурочний педагогічний процес явище більш виховне, ніж дидактичне, що його важливим моментом є не стільки пізнання, скільки духовні стосунки. Отже, позакласний та позашкільний педагогічний процес не можна ототожнювати з навчальним.

Перед ним не ставиться завдання опрацювати державний стандарт загальної освіти. Його логічно розглядати в руслі соціальної комунікації, як процес соціально-педагогічної взаємодії, в якій найважливішу роль відіграють феномени емпатії, атракції, рефлексивної саморегуляції тощо. Вагомими принципами позаурочного педагогічного процесу є його індивідуалізація, добровільність, пріоритет виховання, співтворчість, єдність розвитку і саморозвитку, емоційна привабливість між особистих взаємин. Позашкільний педагогічний процес залежить від складу його вихованців і характеру взаємин між ними.

Він відповідає терміну ”творчий процес”, оскільки будується на пізнанні внутрішнього світу дитини в умовах максимальної емоційної зручності, значних і систематичних творчих зусиль. Одна із основних стратегій позакласного та позашкільного виховання дати дітям такі найсучасніші додаткові знання і уміння: вести діалог, творчо спілкуватися, слухати; вміння працювати незалежно від інших; здатність визнавати цінність людських індивідуальних відмінностей, поважати себе і оточуючих людей, приваблювати до себе ровесників, не конкурувати, а співробітничати. Багатоплановість і багатоваріантність завдань, яки постають перед позаурочним педагогічним процесом, вимагають від педагога таких можливих якостей, як:

-- уміння впливати не лише на дітей, а й на їхніх батьків, друзів, сусідів, на загальну педагогічну ситуацію в мікросоціумі, на групове спілкування дітей;

-- уміння працювати в умовах неформального спілкування з позиції неофіційного лідера;

-- уміння бути учасником спільної творчої діяльності, не відділяти себе від дітей, залишаючись їхнім керівником.

Розділ 2. Зміст та організація експериментальної роботи

2.1 Методика організації позакласної та позашкільної виховної роботи в експериментальній та контрольній групі

На першому етапі констатуючого експерименту у бесіді з завучем по роботі з початковими класами був виявлений учитель, який проводить цілеспрямовану позашкільну і позакласну роботу з формування мотивів екологічної поведінки у дітей (3 В клас). Інший учитель був обраний нами довільно (3 А клас). Другий етап визначення методів і прийомів роботи кожного даного вчителя по екологічному вихованню.

У бесіді з цими вчителями з'ясувалося, що вчитель 3 В класу в роботі з формування мотивів екологічної поведінки використовує безліч різноманітних методів і прийомів:

1. Бесіди на теми екології (на уроках позакласного читання, якщо дозволяє матеріал, у позаурочний час).

2. Екскурсії по парках міста, під час яких він учить дітей розпізнавати рослини. 

Екскурсія важлива форма в системі виховання і навчання учнів у позаурочний час. Проведення екскурсії вимагає ретельної підготовки. Необхідно: визначити тему, мета і зміст екскурсії; вивчити місце, маршрут і об'єкт для спостереження; розподілити завдання по групах і призначити відповідальних; підготувати необхідний інвентар, інструменти і матеріали лопаточки, ножі, зошити для замальовок і записів, конверти і сумки для збору матеріалу.

Основна частина екскурсії проводиться приблизно ним за таким планом: а) рух по наміченому маршруті і виконання завдань на шляху проходження; б) вступна бесіда, інструктаж про правила поводження і техніка безпеки під час екскурсії; в) бесіда по темі екскурсії, організоване спостереження і самостійне виконання завдань; г) підведення підсумків екскурсії.

3. Робота на шкільній ділянці відхід за рослинами (прополка квітів, полив і т.п.).

4. Конкурси і вікторини на екологічні теми. Одне із самих улюблених дітьми позаурочних заходів конкурси і вікторини. Їх можна з успіхом використовувати для екологічного виховання молодших школярів. Можна організувати вікторину ”На опушці лісу” (хто більше знає грибів, лікарських трав, порід дерев і назв квітів) чи ”Морські жителі” (хто знає, які тварини і рослини водяться в Чорному морі, чим вони цікаві і т.п.).

5. Перегляд науково-популярних фільмів про природу, тваринний і рослинний світ різних куточків Землі.

6. Розповіді дітей про їхніх домашніх тварин. Навколо нас існує не тільки дика природа, але і ”домашня”. Зараз майже в кожній родині є свої домашні улюбленці собаки, кішки, папуги, акваріумні рибки, кімнатні рослини на худий кінець. Діти розповідають про їх, можна навіть оголосити конкурс на кращу розповідь про свою домашню тварину, про його характер чи про самий забавний випадок з ним. Під час такого конкурсу вчитель обов'язково повинний звернути увагу на те, що домашній улюбленець не тільки іграшка, але й об'єкт відповідальності за його здоров'я і благополуччя.

7. Зустрічі з ”цікавими” людьми (у клас приходили працівники зимового саду, ветеринар, лікар). Учитель 3 А класи в роботі з формування мотивів екологічного поводження використовує тільки такі методи і прийоми: 1. Розповідь на екологічну тему під час прогулянок. 2. Завдання додаткової літератури на екологічну тему. Ми бачимо, що набагато більша розмаїтість методів формування мотивів екологічного поводження у вчителя 3 В класи.

Перевірити положення висунутої гіпотези про використання різноманітних методів і прийомів для підвищення ефективності позакласної і позашкільної роботи з формування мотивів екологічного поводження можна шляхом виявлення рівня сформованості екологічних мотивів, що є третім етапом констатуючого експерименту.

2.2 Аналіз результатів експериментальної роботи

У дослідженні відносини до природи в дітей було використано 2 методики для вивчення екологічних мотивів.

На першому етапі була використана модифікація методики вивчення емоційної спрямованості на природні об'єкти, яка містить дві форми (А и Б). У формі А перелічується 7 емоційних переживань стосовно домашньої природи, а у формі Б до природи, що нас оточує поза будинком. На другому етапі використовувався адаптований варіант емоційного відгуку на природні об'єкти. Першим природним об'єктом є рослинний світ, другим об'єктом тваринний світ, а третім об'єктом є экосистема. За результатами дослідження (див. Додаток Б) для учнів 3 В класу характерно по формулі А вираження естетичних (60%), комунікативних (43%), гедонічних емоцій (43%), а для 3 А класу відповідно 45%, 25% і 30%. Дані емоції в основному минулому розташовані на перш(ремонт посібників, збирання території навколо школи й ін.); в) доручення по оформленню альбомів, стендів, підготовці різних домашніх завдань (наприклад, оглядів); г) індивідуальні доручення (проведення спостережень, збір зведень, підготовка виробів, малюнків, моделей і ін.).

У практиці роботи учителів використовуються різні прийоми організації виконання доручень. Доручення дає кращий результат, якщо враховуються інтереси і бажання учнів. Наприклад, якщо учень захоплюється читанням, то йому доручається зробити повідомлення про прочитану книгу. Той, хто любить тварин і птахів, повідомить про свої спостереження. Захопливий моделюванням готує виставку. Подібні доручення розвивають похилості дітей, викликають у них бажання безкорисливе поділятися своїм досвідом, допомагати іншим.

При організації виконання колективних і групових доручень учитель повинний дотримувати наступні правила:

1. Роз'яснення мети (призначення) доручення. Вступна бесіда, інструктаж. Розподіл обов'язків, установлення терміну виконання завдання.

2. Навчання умінню виконувати обов'язку. Поточне інструктування, показ прийомів виконання завдань, контроль за ходом виконання, використання методів стимулювання.

3. Підведення підсумків. Оформлення результатів виконаного завдання. Важливо, щоб у процесі виконання групових і колективних доручень між дітьми складалися правильні взаємини, не було сварок, образ, спроб окремих учнів перекласти свої обов'язки на інші. Здорова суспільна думка, контроль, справедлива оцінка, індивідуальний підхід допомагають домогтися злагодженої і дружної роботи.

Змагання метод стимулювання суспільної активності, ініціативи і творчості учнів. Уміле використання цього методу викликає в дітей бажання помірятися силами, виявити волю, наполегливість і кмітливість. Змагання породжує ентузіазм, емоційну піднесеність, готовність дружно братися за діло і доводити його до кінця. Виховну ефективність змагання визначають наступні умови: чіткість і конкретність зобов'язань (що, скільки, кому і коли зробити); гласність і наочність, оперативність і об'єктивність в обліку і підведенні підсумків змагання; залучення учнів до організації змагання; заохочення за успіхи, ініціативу і вмілі дії.

Групи учнів змагаються за краще виготовлення наочних приладь, за краще збирання класу, за схоронність підручників, шкільного устаткування; беруть участь у спортивних змаганнях, вікторинах, конкурсах за звання кращого читця, математика, художника, спортсмена, фотографа та ін. Використання змагання як методу організації діяльності вимагає почуття міри, уваги до тих відносин, що виникають у ході змагання. Малята легко збудливі, і почуття суперництва може переходити грань, коли радість за загальний успіх чи за свої досягнення стає торжеством переможця, який радується, що ”в інших гірше”. Така радість не необразлива, вона симптом того, що змагання починає давати негативні результати. Якщо вчитель зауважує появу нездорового суперництва, зловтіхи, прагнення бути першим за рахунок інших, таке змагання потрібно припиняти. Необхідно також стежити, щоб поразки не викликали образи, невдоволення, заздрості і небажання брати участь у змаганні.

Досвідчений учитель завжди знайде такі засоби і прийоми, що допоможуть дитині безболісно пережити тимчасові невдачі, зуміє уселити віру у свої сили, в успіх всіх і кожного в окремості. Зі змаганням зв'язаний метод заохочення учнів за досягнуті успіхи. У педагогічній практиці накопичено багато способів використання заохочення з метою стимулювання суспільної активності дітей. Це винесення подяки, вручення грамот, преміювання походом у кіно, повідомлення по шкільному радіо, надання почесних обов'язків і відповідальних доручень і ін.

Частіше варто використовувати нагородження жетонами (їх неважко виготовити з картону чи кольорового папера). Жетонами, наприклад, можна нагороджувати переможців конкурсів, активних учасників самодіяльності, клубних занять, кращих умільців, колекціонерів і т.д. У самих назвах жетонів повинна бути приваблива сторона. Наприклад, ”Майстер золоті руки”, ”Майбутній олімпієць”. Дітям подобаються жартівливі призи і забавні сувеніри. Рекомендується частіше заохочувати групи за дружну роботу і колективний успіх. Особливої уваги вимагають діти невпевнені у своїх силах, недотепні і соромливі. Їх треба заохочувати частіше, створювати для них ситуації, у яких вони переборювали б свою нерішучість, досягали успіхів і заслуговували схвалення і похвалу.

Позакласне та позашкільне заняття має інші виміри педагогічних цінностей. Про шкільний урок говорять: ”провести урок”. Це природно і логічно. Так сказати про позаурочне заняття не можна. Його разом з дітьми треба прожити, чітко виявляючи свою людську позицію, свою гідність і честь, глибокий інтерес до особистості дитини, зосередженість на її духовному світі. Головна особистість позаурочного педагогічного процесу полягає в тому, що він будується на взаємній співтворчості педагогів і дітей, на їхній дружбі і духовній спільності, на визнанні самоцінності особистості дитини, на взаємодопомозі і взаємній зацікавленості у спільному успіхові і результаті діяльності. Психологи довели: співтворчість можлива тільки за сприятливих між особистих стосунків, духовного психологічного комфорту. Навіть захоплююча діяльність, за всієї її значущості для дитини, остаточного успіху не матиме, якщо відсутній комфорт спілкування.

Тому найпершим завданням позашкільного педагогічного процесу є створення таких психолог-педагогічних умов, за яких дитина змогла б реалізовувати хоча б мінімум товариських очікувань. Це дає підстави вважати, що позаурочний педагогічний процес явище більш виховне, ніж дидактичне, що його важливим моментом є не стільки пізнання, скільки духовні стосунки. Отже, позакласний та позашкільний педагогічний процес не можна ототожнювати з навчальним. Перед ним не ставиться завдання опрацювати державний стандарт загальної освіти. Його логічно розглядати в руслі соціальної комунікації, як процес соціально-педагогічної взаємодії, в якій найважливішу роль відіграють феномени емпатії, атракції, рефлексивної саморегуляції тощо.

Вагомими принципами позаурочного педагогічного процесу є його індивідуалізація, добровільність, пріоритет виховання, співтворчість, єдність розвитку і саморозвитку, емоційна привабливість між особистих взаємин. Позашкільний педагогічний процес залежить від складу його вихованців і характеру взаємин між ними. Він відповідає терміну ”творчий процес”, оскільки будується на пізнанні внутрішнього світу дитини в умовах максимальної емоційної зручності, значних і систематичних творчих зусиль.

Одна із основних стратегій позакласного та позашкільного виховання дати дітям такі найсучасніші додаткові знання і уміння: вести діалог, творчо спілкуватися, слухати; вміння працювати незалежно від інших; здатність визнавати цінність людських індивідуальних відмінностей, поважати себе і оточуючих людей, приваблювати до себе ровесників, не конкурувати, а співробітничати. Багатоплановість і багатоваріантність завдань, яки постають перед позаурочним педагогічним процесом, вимагають від педагога таких можливих якостей, як:

-- уміння впливати не лише на дітей, а й на їхніх батьків, друзів, сусідів, на загальну педагогічну ситуацію в мікросоціумі, на групове спілкування дітей;

-- уміння працювати в умовах неформального спілкування з позиції неофіційного лідера;

-- уміння бути учасником спільної творчої діяльності, не відділяти себе від дітей, залишаючись їхнім керівником.

Використана література

1. Аверин В.А. Психология детей и подростков, 2-е издание. Издательство Михайлова В.А., Санкт-Петербург, 1998.

2. Болотина Л.Р., Латышина Д.И. Методика внеклассной с воспитательной работы в начальных классах.

3. Воспитание школьников во внеучебное время: В помощь организатору внеклассной и внешкольной воспитательной работы. М., Просвещение, 1971.

4. Выгодский Л.С. Мышление и речь. Собрание сочинений: в 6 т. М.: 1982.- Т.2. С.273.

5. Гильбух Ю.З. Учебная деятельность младшего школьника: диагностика и коррекция неблагополучия. К., 1993.

6. Глущенко А.Г. Внеклассная работа в начальных классах. К., Радянська школа, 1982.

7. Дубровина И.В. Рабочая книга школьного психолога. М., Просвещение, 1991.

8. Калмыкова З. И. Продуктивное мышление как основа обучаемости. М., 1981.

9. Кобзар Б.С. Позакласна та позашкільна виховна робота. К., Знання, 1973.

10. Коломенский Я.Л., Панько Е.А. Учителю о психологии детей шестилетнего возраста. М., Просвещение, 1989.

11. Курганов С.Ю. Ребенок и взрослый в учебном диалоге М., Просвещение, 1989.

12. Оклендер В. Окна в мир ребенка. М., Класс, 1997.

13. Поташнік М.М., Вульфов Б.З. Організатор позакласної та позашкільної виховної роботи.К., Радянська школа. 1984.

14. Славина С.С. Индивидуальный подход к неуспевающим и недисциплинированным школьникам. М., 1959.

15. Спок Б. Ребенок и уход за ним. Лениздат, 1992.

16. Суворова Г.Ф. Внеклассная воспитательная работа в сельской начальной школе: из опыта учителя. М., Просвещение, 1980.

17. Талызина Н.Ф. Формирование познавательной деятельности младших школьников: книга для учителя. М., Просвещение, 1988.

18. Тихонова А.Е. Учебная природная тропа для младших школьников // Начальная школа, 1991, № 9, С. 1014.

Додатки

Додаток А. Екскурсія в парк

Ціль екскурсії. Закріпити і розширити знання учнів про види дерев, чагарників і про мешканців парку.

Підготовка до екскурсії. 1. Визначення маршруту екскурсії. Попереднє вивчення місця й об'єктів для наглядання видів дерев, чагарників, птахів, комах. 2. Завдання для учнів: провести наглядання за деревами; визначити, у якому стані знаходяться дерева і чагарники; простежити, як птахи поводяться в парку; за мурахами чи метеликами; зібрати матеріал для гербаріїв і колекцій.

Проведення екскурсії. Екскурсія починається зі шкільного двору. Уже по дорозі в парк діти спостерігають, помічають цікаве. Учитель зупиняє дітей і просить їх відповісти на питання: Які дерева ростуть уздовж вулиці? Які чагарники нам зустрілися? Що ще цікавого ви побачили і запам'ятали? Організоване спостереження можна почати з ігрових ситуацій.

Гра ”Хто спостережливий?” У кожного учня листок папера й олівець. Учитель пропонує за 34 хвилини записати якнайбільше навколишніх предметів, що вони знають дерев, квітів, птахів. Гру можна ускладнити питанням: Хто повніше розповість про дерева і чагарники, що він назвав? Під час екскурсії дається час для самостійних спостережень і виконання завдань. Діти збирають матеріал для колекцій і уроків праці, спостерігають за тим, як поводяться птаха, комахи, розглядають сучки і корінці. Підведення підсумків екскурсії. Звіти відповідальних за виконання завдань. Оформлення альбому ”Наш парк”.

Додаток Б. Ранги типів емоційної спрямованості на природу

Таблиця 1. Ранги типів емоційної спрямованості на природу (А домашню, Б ”дику”) у 3 В класі.

Тип емоційної спрямованості	Рангове місце	% частота згадування
	А	Б	А	Б
1. Естетичний	1	1	60	56
2. Комунікативний	2	2	43	43
3. Гностичний	5	6	20	40
4. Альтруістичний		3		33
5. Гедониний	4	4	43	36
6. Глоричний	3	5	26	23
Таблиця 2. Ранги типів емоційної спрямованості на природу (А домашню, Б ”дику”) у 3 А класі. Тип емоційної спрямованості	Рангове місце	% частота згадування
	А	Б	А	Б
1. Естетичний	1	1	45	42
2. Комунікативний	3	4	25	13
3. Гностичний	4	5	9	12
4. Альтруістичний	6	3	1	33
5. Гедониний	2	2	30	36
6. Глоричний	5	6	8	11

Размещено на Allbest.ru