Властивості відчуттів

Размещено на http://www.allbest.ru/

21

Размещено на http://www.allbest.ru/

1. Характеристика властивостей відчуттів

1.1. Поняття про відчуття

відчуття сенсибілізація сенсорний адаптація

Відчуття - пізнавальний психічний процес відображення в мозку людини окремих властивостей предметів і явищ при їх безпосередній дії на органи чуття людини.

Відчуття - це найпростіший психічний процес, первинна форма_ орієнтування живого організму в навколишньому середовищі. З відчуттів починається пізнавальна діяльність людини За допомогою різних аналізаторів вона відбирає, нагромаджує інформацію про об'єктивну реальність, про власні суб'єктивні стани й на підставі одержуваних вражень виробляє адекватні умовам способи реагування на зовнішні та внутрішні впливи. Органи чуття - це єдині канали, по яких зовнішній світ проникає у свідомість людини. Відображуючи об'єктивні характеристики предметів і явищ, відчуття існують у свідомості як суб'єктивні образи об'єктивного світу. Ця особливість відчуттів зумовлена, з одного боку, природою самих відчуттів як продукту відображувальної діяльності мозку, а з іншого - психічним складом особистості, що відчуває.

Для відчуттів характерне їх позитивне або негативне емоційне забарвлення. Приємні або неприємні відчуття сигналізують про позитивну чи негативну дію подразника й викликають відповідну дію на нього. Життєва і гностична роль відчуттів дуже важлива, оскільки вони є єдиним джерелом наших знань про зовнішній світ і про нас самих.

1.2 Фізіологічне підґрунтя відчуттів

Вчення про вищу нервову діяльність розкриває науково-природничі підвалини відчуттів. І. Сєченов та І. Павлов своїми дослідженнями показали, що відчуття - це своєрідні рефлекторні дії, фізіологічним підґрунтям яких є нервові процеси, що виникають у результаті впливу подразників на органи чуття, або аналізатори. Аналізатори - це органи тваринного, у тому числі й людського, організму, які аналізують навколишню дійсність і виокремлюють у ній ті чи інші різновиди енергії: зоровий аналізатор виокремлює світлову енергію, або коливання електромагнітних хвиль, слуховий - звуки, тобто коливання повітря, смаковий, нюховий - хімічні властивості речовин, шкірні - теплові, механічні властивості предметів та явищ, що спричинюють ті чи інші відчуття. У кожному аналізаторі є периферійна, аналізуючи частина, або рецептор, тобто орган чуття, призначенням якого є виокремлення в навколишній дійсності світла, звуку, запаху та інших властивостей. Інша його частина - провідний шлях від рецептора до центральної частини аналізатора, розміщеної в мозку. У центральній частині аналізатора розрізняють його ядро, тобто скупчення чутливих клітин, і розсіяні поза ним клітини. Ядро аналізатора, як зазначав І. Павлов, здійснює тонкий аналіз і синтез збуджень, що надходять від рецептора. За його допомогою подразники диференціюються за особливостями, якістю та інтенсивністю. Розсіяні клітини здійснюють більш грубий аналіз, наприклад відрізняють лише музичні звуки від шумів, виконують нечітке розрізнення кольорів, запахів.

Органічні порушення будь-якої частини аналізатора - периферійної, провідної або центральної - спричинюють або сліпоту, або глухоту, або втрату нюху, смаку тощо залежно від того, який аналізатор порушено. Якщо порушується лише центральна частина аналізатора, виникає нерозуміння почутого, побаченого, хоча відчуття світла чи звуку існує.

Фізіологічним підґрунтям простіших відчуттів та чутливості на перших етапах життя людини є природжена безумовно-рефлекторна діяльність нервової системи. Складніші відчуття зумовлюються умовнорефлекторною аналітико-синтетичною діяльністю головного мозку.

Виникнення відчуття зумовлюється перетворенням специфічної енергії подразника, який впливає в даний момент на рецептор, на енергію нервових процесів, відбувається перетворення енергії зовнішнього подразника на факт свідомості.

Як і будь-яке психічне явище, відчуття мають рефлекторну природу, їхньою фізіологічною основою є нервовий процес, що виникає під час дії подразника на відповідний йому аналізатор.

Рис. 1. Фізіологічний механізм процесу відчуття

Аналізатор складається з трьох частин:

1) Периферичний відділ (рецептори), який є спеціальним трансформатором зовнішньої енергії в нервовий процес.

2) Аферентні (доцентрові) та еферентні (відцентрові) нерви - провідні шляхи, які з'єднують периферичний відділ аналізатора із центральним.

3) Підкоркові та коркові відділи (мозковий кінець) аналізатора, де відбувається переробка нервових імпульсів, що надходять із периферичних відділів.

Чутливість аналізаторів не е постійною величиною. Вона може значною мірою змінюватися залежно від коливань інтенсивності подразника. Пристосування рівня чутливості до інтенсивності подразника називається сенсорною адаптацією. Процес адаптації виявляється у зниженні чутливості при високих інтенсивностях подразників і підвищенні при низьких.

У корковому відділі кожного аналізатора є ядро (центральна частина), де сконцентровано основну масу рецепторних клітин, і периферія, що складається з розсіяних кліткових елементів, які в тій чи іншій кількості розташовані в різних областях кори.

Розсіяні (периферичні) елементи даного аналізатора входять у ділянки, суміжні з ядрами інших аналізаторів. Цим забезпечується участь в окремому акті відчуття більшої частини всієї кори головного мозку.

Певним клітинам периферичного відділу аналізатора відповідають певні ділянки кори.

Для виникнення відчуття необхідна робота всього аналізатора як цілого.

Рефлекторна дуга складається з рецептора, провідних шляхів, центральної частини та ефектора.

Процес зорового відчуття не лише починається в оці, а й завершується в ньому. Те саме характерне і для інших аналізаторів.

Принцип зворотного зв'язку вимагає визнання того, що орган відчуття є навперемінно рецептором та ефектором.

1.3 Класифікація і різновиди відчуттів

Існують різні класифікації органів відчуттів і чутливості організму до подразників, що надходять до аналізаторів із зовнішнього світу або зсередини організму. Залежно від міри контакту органів чуття з подразниками розрізняють чутливість контактну (дотикову, смакову, больову) та дистантну (зорову, слухову, нюхову). За розміщенням рецепторів в організмі - на поверхні, всередині організму, в м'язах і сухожиллях - розрізняють відчуття екстероцептивні, що відображують властивості предметів та явищ зовнішнього світу (зорові, слухові, нюхові, смакові), інтероцептивпі, що несуть інформацію про стан внутрішніх органів (відчуття голоду, спраги, втоми), та пропріоцептивні, що відображують рухи органів тіла і його стан (кінестетичні та статичні). Як самостійні виокремлюють температурні відчуття, що є функцією особливого температурного аналізатора, який здійснює терморегуляцію і теплообмін організму з навколишнім середовищем. Температурні відчуття належать також до дотикових.

Відповідно до системи аналізаторів розрізняють відчуття зорові, слухові, дотикові, больові, температурні, смакові, нюхові, голоду і спраги, статеві, кінестетичні та статичні. Кожний із цих різновидів відчуття має певний орган (аналізатор), певні закономірності виникнення та перебігу.

Органом зорових відчуттів є око, в якому розрізняють частини - світлозаломлюючу (рогівка, зіниця, скловидне тіло) та світлочутливу (сітківка з її чутливими до денного кольорового світла колбочками і чутливими до темряви паличками).

Розрізняють хроматичні та ахроматичні кольори. Хроматичні характеризуються кольоровим тоном, світлістю та насиченістю. Кольоровий тон - це властивість, за якою відрізняється певний колір від будь-якого іншого при однаковій їх світлості та насиченості. Кольоровий тон залежить від довжини світлової хвилі. Світлість кольору - міра відмінності певного кольору від чорного. Найменша світлість властива чорному кольору, а найбільша - білому. Яскравість кольору залежить від інтенсивності світлової хвилі, тобто від амплітуди її коливання. Насиченість кольору - міра виявлення кольорового тону, тобто міра відмінності певного кольору від сірого, однакового з ним за світлістю.

Ахроматичні кольори розрізняються лише за мірою світлості, що залежить від коефіцієнта відбиття світла. Білий папір має коефіцієнт відбиття 0,60-0,85, а чорний - 0,04-0,003 (папір, в який загортають фотоплівку, чорний оксамит).

Чутливість ока до кольорів є різною. До синього кольору чутливість у 40 разів менша, ніж до жовтого. Найяскравішою є жовто-зелена частина спектра. Найсвітлішим є жовтий колір, від якого світлість спадає у бік червоного та фіолетового.

За звичайних умов людина здатна розрізняти до 150 кольорів за кольоровим тоном, 20 відтінків - за насиченістю, близько 200 - за світлістю. Під впливом вправ кольорова чутливість збільшується.

Чутливість до кольорів може ослаблюватися в результаті травм, захворювань. У 5-7 відсотків чоловіків і 1-1,5 відсотка жінок спостерігається дальтонізм, тобто нездатність розрізняти кольори. Це явище спадкового походження. Воно передається здебільшого по чоловічій лінії - від батька через доньку до внуків. Дальтонізм є протипоказанням для професійної діяльності, яка потребує розрізнення кольорів - кольорової сигналізації, при фарбуванні та ін.

Слухові відчуття сприймаються за допомогою вуха - органу, у будові якого розрізняють звукопровідну та звукочутливу частини. Звукопровідна частина вуха - зовнішнє вухо, барабанна перетинка, ковадло, молоточок та стремено, що містяться в середньому вусі. Вони проводять коливання звукової хвилі до центральної частини вуха, в якій міститься звукочутлива його частина - кортіїв орган. Він складається із слухової мембрани, поперечні волоконця якої довжиною 0,04-0,5 мм резонують на звукові хвилі, що надходять із середнього вуха, викликають збудження чутливих клітин кортієвого органу. Це збудження передається слуховим нервом до слухової ділянки кори великих півкуль головного мозку (скронева доля).

Функція органу слуху полягає в аналізі звуків з коливанням 16-20000 Гц і диференціації їх на шуми і тони. Серед тонів вирізняються музичні. У музиці вживають тони від 27,5 до 4224 коливань.

Звукові хвилі розрізняють за висотою, голосністю (інтенсивністю) та тембром. Висотна чутливість до звуків зумовлюється частотою коливань звукової хвилі. Найкраще відчуваються звуки з коливанням звукової хвилі 1000-4000 Гц. Вправлянням можна досягти розрізнення 20-30 щаблів за висотою звуку між звуками двох сусідніх клавіш фортепіано.

Голосність, або інтенсивність, звука залежить від амплітуди коливання звукової хвилі, її визначають у белах або децибелах (децибел У 10 разів менший від бела). Найменше зростання або зниження голосності, яке може відчувати людське вухо, дорівнює одному децибелу.

Тембр відображує форму коливання звуку. Звичайне коливання звукової хвилі (звук камертона) має форму синусоїди. Музичні звуки (спів, звуки музичного інструменту) дуже складні. Вони складаються з головного та часткових, або парціальних, тонів. Часткові тони - це звуки від коливання половини, чверті, восьмої тощо частин цілого тону. Утворюється складне звучання певної висоти та сили, яке характеризується певним тембром, тобто своєрідною сукупністю основного та часткових тонів.

Тембр розвивається у дітей з розвитком мовлення. Діти вже в першому півріччі свого життя здатні реагувати на спів, музику, на інтонації мовлення, розрізняють ритмічний бік мовлення, а наприкінці першого року життя - звуки мови.

Тактильні, больові й температурні відчуття є функціями органів, розміщених у шкірі.

Тактильні відчуття дають знання про міру рівності та рельєфності поверхні предметів, яка відчувається при їх обмацуванні. Найбільше органів тактильного відчуття розміщено на пучках, кінчику язика. При сильному тисненні на згадані органи відчувається біль. Тактильні відчуття, як і зір, відіграють велику роль у сприйманні форми, розміру предметів, розташуванні їх у просторі. Вони особливо розвинені у сліпих, компенсуючи відсутність зору при сприйманні деяких просторових явищ. На цьому принципі побудована азбука Брайля для сліпих, в якій літери зображено у вигляді опуклих крапок.

Больові відчуття, органів яких на зовнішній і внутрішній поверхнях тіла найбільше, сигналізують про порушення тканини і, що природно, викликають захисну реакцію. Спрямованість уваги на біль посилює його, а відвертання - ослаблює больові відчуття. Відчуття болю, що зафіксоване в центральній частині больового аналізатора (у корі головного мозку), спричинює ілюзію болю в ампутованих кінцівках (так званий фантомний біль).

Температурні відчуття (холоду, тепла) спричинюються контактом з предметами, що мають температуру вищу або нижчу, ніж температура тіла. Можна викликати парадоксальні відчуття тепла та холоду: дотик до холодного спричинює відчуття тепла, а дотик до теплого - відчуття холоду. Температурні відчуття зумовлюються і органічними процесами (кровообігом), і психічними станами (емоційними переживаннями). Ці стани знайшли у мові образні вирази: «кидає то в жар, то в холод». Температурні відчуття сигналізують про міру сприятливості оточення для життєдіяльності, про стан здоров'я організму.

Вібраційне чуття яскраво виявляється у глухих і сліпих. Глухі та сліпі реагують на вібрацію предметів, відчувають її ритмічність.

Органу вібраційного чуття поки що не знайдено. Це чуття значною мірою пов'язане із зоровою та слуховою чутливістю. Вібраційне чуття є професійно важливим у тих спеціальностях, де вібрація предмета свідчить про якісні особливості діяльності.

Нюхові відчуття здійснюються спеціальними нюховими пухирцями, розміщеними на внутрішній поверхні носа. Не тільки тварини, а й] людина дуже чутлива до запахів. Нюхові відчуття сигналізують організму про придатність продуктів для вживання, про стан (чисте чи несвіже) повітря. Орган нюху людини дуже чутливий до запахів. Людина нюхом може відчути наявність у повітрі дуже незначних часточок пахучої речовини, наприклад трояндової олії, сірководню, мускусу. Наприклад, у собак нюх так розвинений, що вони можуть відчути одну молекулу пахучої речовини, розчиненої в одному кубічному сантиметрі рідини. Нюхові відчуття важливі не лише для життєдіяльності, а й для деяких професій: фахівці з деяких спеціальностей міру хімічної реакції або придатність продуктів випробовують нюхом.

Органом смакових відчуттів є спеціальні чутливі до хімічних подразників колбочки розміщені на язиці та піднебінні. Середня і нижча частини язика смакових органів не мають. Розрізняють чутливість до гіркого і найменшою мірою - до солодкого. Смаки здатні до змішування, тому відчувається кисло - чи гіркувато-солодке. Це дає можливість комбінувати різні смакові властивості продуктів у харчовій промисловості. Смакові відчуття, як і нюхові, мають важливе значення для життя - вони сигналізують про міру придатності харчових продуктів для вживання. Ця чутливість професійно необхідна в кулінарних спеціальностях. Наприклад, у харчовій промисловості дегустація продуктів потребує високої смакової чутливості та здатності диференціювати наявність у продуктах тих чи інших смакових речовин, щоб регулювати їх виготовлення. Смакові відчуття розвиваються під впливом вправляння та життєвої практики або ослаблюються, якщо не підкріплюються.

Статичні, або гравітаційні, відчуття відбивають положення нашого тіла у просторі - лежання, стояння, сидіння, рівновагу, падання. Рецептори цих відчуттів містяться у вестибулярному апараті внутрішнього вуха (присінок, півколові канали). При зміні тіла відносно площини землі (при їзді, на воді, у літаку) та при захворюванні вестибулярного апарату виникає запаморочення, втрачаються рівновага, орієнтація у просторі. Порушення діяльності вестибулярного апарату протипоказане для спеціальностей пілота, космонавта, для роботи на судні.

Кінестетичні відчуття відбивають рухи та стани окремих частин тіла - рук, ніг, голови, корпуса. Рецепторами цих відчуттів є спеціальні органи, розміщені у м'язах і сухожиллях. Тиск на ці органи під час рухів викликає відчуття положення тіла. Кінестетичні відчуття, даючи знання про силу, швидкість, міру рухів, сприяють регуляції цілої низки дій. У багатьох професіях, у фізичній культурі ці відчуття сприяють координації рухів. Мовні кінестезії є засадовими стосовно артикуляції. Отже, формування кінестетичних відчуттів у процесі навчання та виховання - важливе завдання освітніх, фізкультурних установ, трудового виховання та навчання.

Органічні відчуття сигналізують про такі стани організму, як голод, спрага, самопочуття, утома, біль, їх аналізатори містяться всередині організму і реагують на міру достатності в організмі поживних речовин, кисню або на наявність в органах тіла, у нервовій системі продуктів розпаду, що відбувається під час праці, вживання недоброякісних продуктів, алкоголю та ін.

Органічні відчуття викликають різні емоційні стани, які людина своїми діями намагається підтримувати або усувати. Раціональність цих дій (вживання їжі, напоїв, ліків; відпочинок; праця) потребує обізнаності з характером органічних відчуттів, їх причинами та доцільністю заходів щодо їх усунення або задоволення. Деякі ліки, їжа, куріння на якийсь час гальмують, притамовують певні неприємні відчуття, проте водночас завдають організмові значної шкоди.

1.4 Основні властивості відчуттів

Кожне відчуття виникає й розвивається за певними закономірностями. Проте всі відчуття мають багато спільного - якість, інтенсивність і тривалість. Відмітні особливості відчуттів - адаптація, синестезія, сенсибілізація, вправність та взаємодія.

Якість відчуттів - це особливість, якою одне відчуття відрізняється від інших, наприклад кольоровий тон, особливості слухових, нюхових, смакових відчуттів тощо. Якість відчуттів викликається специфічними різновидами подразників, що надходять ззовні до органів чуття. Вона зумовлюється будовою органу відчуття, здатною відображати вплив енергії зовнішнього світу.

Інтенсивність відчуттів - це кількісна характеристика відчуттів, тобто більша чи менша сила їх виявлення. Інтенсивність відчуттів залежить від сили подразника, що їх викликає. Але ця залежність досить складна і має певні закономірності. Серед них насамперед виявляються чутливість аналізатора та пороги цієї чутливості.

Під чутливістю розуміють здатність аналізатора реагувати на дію адекватного подразника, відчувати його. Спеціальні психологічні та фізіологічні дослідження показали, що адекватний подразник викликає відчуття тоді, коли інтенсивність його дії, його сила досягає певного рівня, порогу. Підпорогова сила подразника відчуття не викликає. Отже, порогом відчуття називають такий рівень інтенсивності подразника, який здатний викликати відчуття. Розрізняють пороги абсолютний і розрізнений, або диференційний.

Абсолютний поріг буває нижній і верхній. Нижній поріг характеризує мінімальну силу подразника, яка здатна викликати у людини відчуття. Цей поріг характеризує міру гостроти чутливості аналізатора до адекватного подразника, її можна виміряти. Якщо абсолютний поріг позначити Р, а абсолютну чутливість - Е, то зв'язок абсолютної чутливості та абсолютного порогу можна виразити формулою Е = 1/Р. Наприклад, якщо індивід відчуває цокання годинника на відстані 5 метрів, то поріг його слухової чутливості Е = 1/5. Якщо цокання годинника людина розрізняє на відстані 8 метрів, то нижній поріг її слухового відчуття Е = 1/8. Отже, поріг слухового відчуття другої людини кращий, ніж першої.

Верхній поріг чутливості - це та максимальна сила подразника, яка ще викликає адекватне відчуття. Подальше збільшення його сили викликає неадекватне відчуття - больове або якесь інше.

Абсолютна чутливість і величина порогу відчуття перебувають в оберненій залежності. Чим вища чутливість, тим нижчий поріг чутливості, і навпаки, при слабкій чутливості поріг відчуття зростає, тобто потрібна більша інтенсивність подразника, щоб викликати відчуття його дії.

Поріг відчуття залежить від багатьох індивідуальних особливостей людини - природжених (тип нервової системи, чутливість аналізатора) та набутих (праця, умови виховання, стан здоров'я). Належні умови життя, праця, виховання сприяють розвитку тієї чи іншої чутливості, а несприятливі спричинюють її згасання. Віддалення верхнього абсолютного порогу від нижнього характеризує діапазон чутливості особистості. У похилому віці цей діапазон значно зменшується.

Крім абсолютного порогу відчуття розрізняють ще поріг розрізнення, або диференційний поріг. Він полягає у здатності відчувати найменшу різницю в інтенсивності двох діючих подразників, диференціювати подразники за силою, розміщувати їх за силою від найслабшого до найсильнішого. Дослідженнями доведено, що диференційна чутливість, здатність розрізняти інтенсивності подразників є закономірною, французький фізик П. Бугер довів, що помічена різниця в яскравості світла - величина стала стосовно вихідної. Вона дорівнює 1/100 вихідної величини яскравості. Так, щоб помітити різницю між якимось світлом та світлом потужністю 200 Вт, треба, щоб воно збільшилося на 1/100 своєї яскравості. Такою буде яскравість джерела світла потужністю 202 Вт. Німецький фізіолог Е. Вебер показав, що відчуття різниці у вазі двох предметів дорівнює 1/30 ваги вихідного предмета. Наприклад, щоб відчути різницю ваги 100 г., треба до 100 г. додати 1/30 цієї ваги, тобто 3,4 г. Так само доведено сталість відношення різниці вихідного та порівнюваного з ним іншого подразника, щоб відчути між ними різницю в інтенсивності, і для інших аналізаторів. Для звукової чутливості ця різниця дорівнює 1/10, для смакової-1/6-1/10, для нюхової - 1/4-1/3.

Чутливість до різниці сили подразників, як і абсолютна чутливість, перебуває в оберненій залежності. При кращій чутливості її поріг менший, а при слабшій - більший, тобто в першому випадку різниця буде меншою, а у другому - більшою.

Фізіологічним підґрунтям диференційного порогу є процес гальмування.

Чутливість до розрізнення сили подразників має велике значення у багатьох різновидах професійної діяльності - музичній, харчопромисловій, в обробці матеріалів (дерева, металу, пластмаси).

2. Особливості сенсорної адаптації

Відчуття сили подразника може підвищуватись і знижуватись. Зниження чутливості викликається адаптацією, тобто пристосуванням органу чуття до подразника. Орган зору, пристосовуючись до яскравого світла, знижує свою чутливість, а в темряві вона більш як у 200 тисяч разів підвищується. Явище адаптації помітно виявляється в тактильній, нюховій, слуховій чутливості. У больовій і статичній чутливості вона виявляється значно меншою мірою. Адаптація аналізатора до сили подразника має як позитивне, так і негативне значення. В одних випадках зменшення відчуття сили подразника сприяє життєдіяльності (адаптація до сильних звуків, незначна адаптація до стану організму в просторі), а в інших - завдає значної шкоди (нюхова адаптація за умов загазованого середовища).

Адаптацією називають також явище, котре виражається в притупленні відчуття під впливом дії сильного подразника. Наприклад, при зануренні руки в холодну воду інтенсивність відчуття, викликуваного температурним подразником, знижується. Коли ми з напівтемної кімнати попадаємо в яскраво освітлений простір, то спочатку буваємо осліплені і не здатні розрізняти навколо які-небудь деталі. Через якийсь час чутливість зорового аналізатора різко знижується, і ми починаємо нормально бачити. Це зниження чутливості ока при інтенсивному світловому роздратуванні називають світловою адаптацією.

Описані два види адаптації можна об'єднати терміном негативна адаптація, оскільки в результаті їх знижується чутливість аналізаторів.

Адаптацією називають підвищення чутливості під впливом дії слабкого подразника. Цей вид адаптації, властивий деяким видам відчуттів, можна визначити як позитивну адаптацію.

У зоровому аналізаторі це темнова адаптація, коли збільшується чутливість ока під впливом перебування в темряві. Аналогічною формою слухової адаптації є адаптація до тиші.

Адаптаційне регулювання рівня чутливості в залежності від того, які подразники (слабкі чи сильні) впливають на рецептори, має величезне біологічне значення. Адаптація допомагає за допомогою органів почуттів уловлювати слабкі подразники й охороняє органи почуттів від надмірного роздратування у випадку надзвичайно сильних впливів.

Явище адаптації можна пояснити тими периферичними змінами, що відбуваються у функціонуванні рецептора при тривалому впливі на нього подразника. Так, відомо, що під впливом світла розкладається зоровий пурпур, що знаходиться в паличках сітківки ока. У темряві ж, навпроти, зоровий пурпур відновлюється, що приводить до підвищення чутливості. Явище адаптації порозумівається і процесами, що протікають у центральних відділах аналізаторів. При тривалому роздратуванні кора головного мозку відповідає внутрішнім охоронним гальмуванням, що знижує чутливість. Розвиток гальмування викликає посилене порушення інших вогнищ, що сприяє підвищенню чутливості в нових умовах.

Інтенсивність відчуттів залежить не тільки від сили подразника і рівня адаптації рецептора, але і від подразників, що впливають у даний момент на інші органи почуттів. Зміна чутливості аналізатора під впливом роздратування інших органів почуттів називається взаємодією відчуттів.

У літературі описані численні факти зміни чутливості, викликані взаємодією відчуттів. Так, чутливість зорового аналізатора змінюється під впливом слухового роздратування.

Слабкі звукові подразники підвищують колірну чутливість зорового аналізатора. У той же час спостерігається різке погіршення розпізнавальної чутливості ока, коли в якості слухового подразника застосовується, наприклад, голосний шум авіаційного мотора.

Зорова чутливість підвищується також під впливом деяких нюхових роздратуванні. Однак при різко вираженому негативному емоційному фарбуванні запаху спостерігається зниження зорової чутливості. Аналогічно цьому при слабких світлових роздратуваннях підсилюються слухові відчуття, а вплив інтенсивних світлових подразників погіршує слухову чутливість. Відомі факти підвищення зорової, слухової, тактильної і нюхової чутливості під впливом слабких болючих роздратувань.

Зміна чутливості якого-небудь аналізатора спостерігається і при підпороговому роздратуванні інших аналізаторів. Так, П.П. Лазарєв (1878-1942) були отримані факти зниження зорової чутливості під впливом опромінення шкіри ультрафіолетовими променями.

Таким чином, усі наші аналізаторні системи здатні в більшій чи меншій мері впливати один на одного. При цьому взаємодія відчуттів, як і адаптація, виявляється в двох протилежних процесах: підвищенні і зниженні чутливості. Загальна закономірність тут полягає в тому, що слабкі подразники підвищують, а сильні знижують чутливість аналізаторів при їхній взаємодії.

3. Поняття сенсибілізації та явище синестезії

На відміну від адаптації аналізатора до подразника можна спостерігати збільшення чутливості, або сенсибілізацію до подразника. Якщо старанно, пильно вдивлятися, вслуховуватися, смакувати, то чутливість до властивостей предметів та явищ стає чіткішою, яскравішою - предмети та їх якості набагато краще розрізняються.

Діяльність аналізаторів не є ізольованою - вони взаємодіють. Ця взаємодія виявляється по-різному: в одних випадках як синестезія відчуттів, наприклад, чуття кольоровості звуку («малиновий дзвін»), теплоти кольорів - «холодні» або «гарячі» тони кольорів тощо, а в інших - як збільшення або зменшення чутливості одних подразників під дією інших. Доведено, що освітлення ока підвищує слухову чутливість, а слабкі звуки підвищують зорову чутливість, холодне обмивання голови підвищує чутливість до червоного та ін.

У відчуттях відбувається післядія в аналізаторах. Це явище пояснюється певною інертністю нервових процесів, яка спричинюється до того, що відчуття подразника (зорового, дотикового, слухового тощо) продовжується якийсь час після припинення його дії. Відчуття світла, наприклад, якийсь час триває, коли лампу вимкнено, відчуття тиску предмета на плечі триває після того, як його вже скинули. У зоровій чутливості післядія в аналізаторі виявляється в послідовних образах, у змішуванні кольорів.

Одним із проявів взаємодії відчуттів є контраст відчуттів.

Контраст відчуттів - це підвищення чутливості до одним властивостей під впливом інших, протилежних властивостей дійсності. Наприклад, та сама фігура сірого кольору на білому тлі здається темної, а на чорному - світлій.

Іноді відчуття одного виду можуть викликати додаткові відчуття. Наприклад, звуки можуть викликати колірні відчуття, жовтий колір - відчуття кислого. Це явище називається синестезією.

Синестезія - це виникнення під впливом роздратування одного аналізатора відчуття, характерного для іншого аналізатора. Синестезія спостерігається у всіляких видах відчуттів. Найбільше часто зустрічаються зорово-слухові синестезії, коли при впливі звукових подразників у суб'єкта виникають зорові образи. У різних людей немає збігу в цих синестезіях, однак, вони досить постійні для кожної окремогї особистості.

На явищі синестезії засноване створення в останні роки кольоромузичних апаратів, що перетворюють звукові образи в кольорові. Наприклад, у ряду людей звуки музики здатні викликати відчуття кольору (так називаний кольоровий слух). Навпаки, сполучення фарб у ряду людей породжують музичні асоціації. Подібного роду явища нерідко використовуються в сучасному мистецтві. Рідше зустрічаються випадки виникнення слухових відчуттів при впливі зорового роздратування, смакових - у відповідь на слухові подразники і т. п. Синестезією володіють далеко не всі люди, хоча вона досить поширена. Явище синестезії - ще одне свідчення постійного взаємозв'язку аналізаторних систем людського організму, цілісності почуттєвого відображення об'єктивного світу.

Підвищення чутливості в результаті взаємодії аналізаторів і вправи називається сенсибілізацією.

Фізіологічним механізмом взаємодії відчуттів є процеси іррадіації і концентрації порушення в корі головного мозку, де представлені центральні відділи аналізаторів. По И.П. Павлову, слабкий подразник викликає в корі великих півкуль процес порушення, що легко іррадує (поширюється). У результаті іррадації процесу порушення підвищується чутливість іншого аналізатора. При дії сильного подразника виникає процес порушення, що має, навпаки, тенденцію до концентрації. За законом взаємної індукції це приводить до гальмування в центральних відділах інших аналізаторів і зниженню чутливості останніх.

Зміна чутливості аналізаторів може бути викликано впливом вторинносигнальних подразників. Так, отримані факти зміни електричної чутливості око і мови у відповідь на пред'явлення випробуваним слів «кислий, як лимон». Ці зміни були аналогічні тим, що спостерігалися при дійсному роздратуванні мови лимонним соком.

Знаючи закономірності зміни чутливості органів почуттів, можна шляхом застосування спеціальним образом підібраних побічних подразників сенсибілізувати той чи інший рецептор, тобто підвищувати його чутливість.

Сенсибілізація може бути досягнута й у результаті вправ.

Можливості тренування органів чуттів і їхніх удосконалювань дуже великі. Можна виділити дві сфери, що визначають підвищення чутливості органів чуттів:

1) сенсибілізація, до якої стихійно приводить необхідність компенсації сенсорних дефектів (сліпота, глухота);

2) сенсибілізація, викликана діяльністю, специфічними вимогами професії суб'єкта.

Втрата чи зору слуху у відомій мері компенсується розвитком інших видів чутливості.

Особливий інтерес представляє виникнення в людини чутливості до подразників, стосовно яких не існує адекватного рецептора. Така, наприклад, дистанційна чутливість до перешкод у сліпих.

Явища сенсибілізації органів почуттів спостерігаються в облич, що довгостроково займаються деякими спеціальними професіями. Досвідчені льотчики по слуху легко визначають кількість обертів двигуна. Вони вільно відрізняють 1300 від 1340 обертів у хвилину. Нетреновані люди уловлюють різницю тільки між 1300 і 1400 обертами.

Усе це - доказ того, що наші відчуття розвиваються під впливом умов життя і вимог практичної трудової діяльності.

Незважаючи на велику кількість подібних фактів, проблема вправи органів почуттів вивчена ще недостатньо. Вивчення її, дозволить істотно розширити здатності людини.

Література

1. Ананьєв Б.Г. Психология чувственного познания. М., 1960.

2. Артамонов И.Д. Илюзии зрения. М., 1961.

3. Демидов В.Е. Как мы видим то что видим. М., 1969.

4. Логвиненко А.Д. Зрительное восприятие пространства. МГУ, 1981.

5. Рок И. Введение в зрительное восприятие. М., 1980.

6. Скороходова О.И. Как я воспринимаю, представляю и понимаю окружающий мир. М..1972.

7. Ярбусь А.Л. Роль движений глаз в процесах зрения. М., 1964.

8. Петровський А.В. Общая психология. М., 1986.

9. Загальна психологія. К., 2002.

Размещено на Allbest.ru