Пам’ять: процеси, види та розвиток

Размещено на http://www.allbest.ru/

Контрольна робота

з дисципліни: Психологія та педагогіка

На тему: Пам'ять: процеси, види та розвиток

План

1.Пам'ять

2.Теорії пам'яті

3.Види пам'яті

4.Загальна характеристика процесів пам'яті

5.Розвиток пам'яті

1.Пам'ять

Усе ,що людина безпосередньо відображає за допомогою процесів відчуття і сприймання , фіксується ,упорядковується , зберігається в її мозку, утворюючи індивідуальний досвід, і за потреби використовується в подальшій діяльності. Досвід є раціональним елементом пізнання який, забезпечує цілісне сприймання об'єктів дійсності та надає процесові відображення динамічної характеристики. Без збереження слідів попередніх вражень кожне відчуття і сприймання переживались би як таке, що виникло вперше.

Нагромадження індивідуального чуттєвого й раціонального досвіду, опора на інформаційний досвід суспільства є важливою умовою прогресивного розвитку психіки людини, поступового збагачення її діяльності. Опора на досвід дає змогу вирішувати складніші завдання, краще орієнтуватися в нових умовах, діяти більш передбачливо й упевнено. Щоб успішно оперувати поняттями й уявленнями на рівні мислення, необхідно їх в упорядкованому й мобільному стані, бо нові зрушення в розвитку психіки завжди ґрунтуються на результатах попереднього розвитку. Діяльність людини великою мірою залежить від багатства її пам'яті.

Пам'ять -- це відображення предметів і явищ дійсності у психіці людини в той час, коли вони вже безпосередньо не діють на органи чуття. Вона являє собою ряд складних психічних процесів, активне оволодіння якими надає людині здатності засвоювати й використовувати потрібну інформацію. Пам'ять включає такі процеси запам'ятовування, зберігання , забування та відтворення. Запам'ятовування пов'язане із засвоєнням і накопиченням індивідуального досвіду. Його використання вимагає відтворення запамятованого. Регулярне використання досвіду в діяльності суб'єкта сприяє його збереженню, а невикористання -- забуванню.

Матеріальною основою процесів пам'яті є здатність мозку утворювати тимчасові нервові зв'язки, закріплювати й відновлювати сліди минулих вражень. Ці сліди створюють можливість актуалізації ситуації й відповідного збудження, коли подразника, який його викликав свого часу безпосередньо, немає. Запам'ятовування і зберігання ґрунтуються на утворенні тимчасових нервових зв'язків, забування -- на їхньому гальмуванні, відтворення -- на їхньому відновлені.

2.Теорії пам'яті

Поглиблене вивчення пам'яті поставило перед дослідниками ряд нових проблем, і серед них механізм запам'ятовування, хоч саме як здавалося раніше, були найбільш дослідженими. Єдиної концепції щодо цього не існує. Ряд теорій дають можливість уявити стан відповідних наукових розробок.

Психологічні теорії підкреслюють роль об'єкта або активність суб'єкта процесів пам'яті. Асоціативний напрям в основу психічних утворень кладе зв'язок. Якщо певні психічні утворення виникли одночасно або безпосередньо одне за одним, то між ними виникає асоціативний зв'язок. Відповідно до різних умов виділяють три типи асоціацій ( за суміжністю, за схожістю, за контрастом, ) які визначаються зовнішніми умовами. Теорія а соціалізму розкриває залежність утворення зв'язків від особливостей об'єкта й водночас недооцінює роль суб'єкта у вибірковому утворенні. Погляди асоціації щодо рефлекторних механізмів формування індивідуального досвіду дістали обґрунтування в теорії біхевіоризму. Біхевіористи трактували асоціації як елементи досвіду, засновані на функціональних зв'язках між операціями, що визначили результати навчання й поведінки суб'єкта.

На противагу асоціанізму теорія гештальтизму (від нім. - образ ) виходить із принципу цілісності відображу вальної функції психіки, активної ролі свідомості в процесах пам'яті. Відповідно до цієї теорії головним у створенні зв'язків є організація матеріалу, яка й визначає аналогічну структуру слідів у мозку за принципом ізоморфізму, тобто подібності за формою.

Обидві теорії займають полярні позиції асоціаністи на перший план висувають значення об'єкта в процесі психологічного відображення дійсності й утворення зв'язків у корі головного мозку, а гештальтисти -- суб'єкта раціонального компонента його діяльності й організаційної ролі свідомості ( активності вольових зусиль, спрямованості намірів). Обидві теорії є однобічними у своїх вихідних положеннях і тому не могли дати вичерпного пояснення механізму запам'ятовування.

Нині деталі більше визнання дістає теорія діяльності особистості. За цією концепцією поняття діяльності розглядається як фактор, що зумовлює процеси пам'яті. Сама пам'ять виступає як мнемічна діяльність, котра включає в себе певну систему дій, підпорядкованих розв'язуванню мнемічних задач на запам'ятовування, збереження й відтворення інформації в різних формах.

У контексті цієї теорії процеси пам'яті визначаються місцем, яке належить їм у діяльності суб'єкта , тим, що і як він запам'ятовує, зберігає, пригадує та яке значення це має для навчальної чи продуктивної діяльності, а також тим, як суб'єкт ставиться до запамятовуваного матеріалу та з чим його пов'язує у своїй діяльності. Якісні й кількісні характеристики пам'яті людини складаються в процесі діяльності, великою мірою залежить від включення запамятовуваного в процес виконання завдань та його ролі в досягненні мети.

Концепція діяльного підходу до вивчення процесів пам'яті дістала розвиток у культурно - історичній теорії походження вищих психічних функцій. У цьому контексті більш ґрунтовне пояснення дістали уявлення про пам'ять , яка спирається на свідомо поставлену мету і використання суспільно вироблених знакових засобів. Визначено етапи розвитку пам'яті у філогенезі, з'ясовано особливості довільної й мимовільної, безпосередньої й опосередкованої пам'яті, залежності становлення вищих форм пам'яті від соціокультурних чинників та норм.

Значний внесок у розробку процесів пам'яті з позицій діяльнішого підходу зробила в Україні наукова школа харківських психологів. Ґрунтовно досліджено процеси мимовільного запам'ятовування залежно від мети, мотиву й способу виконання завдань навчальної діяльності, зокрема в ході класифікації наочного і словесного матеріалу, та запропоновано заходи значного підвищення продуктивності пам'яті. Спеціально вивчалась ефективність взаємозв'язків мимовільного й довільного запам'ятовування в умовах шкільного навчання і керування мнемічною діяльністю учнів ( Г. К. Середа ) Доведено, що в управлінні мимовільних і довільним запам'ятовуванням учнів довільно спиратися на ті умови, за яких кожне з них є найпродуктивнішим. Так, умовою продуктивності мимовільного запвмятовування в процесі виконання пізнавального завдання виступає активне розуміння матеріалу, умовою продуктивності довільного запам'ятовування -- усвідомлення й підпорядкування матеріалу виконаного мнемонічного завдання.

Фізіологічні теорії механізмів пам'яті пов'язані з ученням І. П. Павлова про утворення нервових зв'язків. Акт утворення зв'язку між новим і вже закріпленим змістом являє собою фізіологічний механізм запам'ятовування. Завдяки пластичності кори нервове збудження в мозку , викликане дією подразника, зберігається у вигляді слідів. Сліди мають свої біохімічні основи. Необхідно, щоб подразнення аналізатора були пов'язані із задоволенням потреб, досягненням мети. Пам'ять людини ґрунтується на взаємодії першосигнальних і другосигнальних зв'язків , тому домінуючого значення набувають смислові причинно -- наслідкові асоціації. Завдяки мові процеси пам'яті мають довільний характер.

Нейтрофізологічні дослідження з'ясовують перебіг нервового імпульсу й фізичні зміни в провідних шляхах ( аксонах, синапсах, дендритах ), що полегшують повторне проходження імпульсу знайомим шляхом. Теорія нейронних моделей ґрунтується на просторово - часовій структурі з відкритими групами нервових клітин, що моделюють об'єкт відображення, та реверберуючими колами циркуляції збудження різної складності як механізмів короткочасної й довгочасної пам'яті.

Біохімічні теорії пов'язані з нейрофізіологічними, розкривають механізми пам'яті на клітинному рівні. Процес запам'ятовування прихильники цього напрямку уявляють як двоступінчастий. На першому ступені після дії подразника виникає електрохімічна реакція, наслідки якої викликають короткочасні зміни в клітинах -- це і є фізіологічний механізм короткочасної пам'яті. На основі першої виникає друга стадія, більшої тривалості, яка зводиться в основному до реакції, пов'язаної з утворенням нових білкових речовин -- протеїнів як носіїв довгочасної пам'яті.

Досліди з тваринами, яких навчили чогось нового, але переривали навчання на рівні електрохімічної реакції до того, як вона мала переходити в біохімічну, показали, що тварини не могли згадати, чого їх навчали. Сліди стиралися до того, як вони могли закріпитися у ході відповідної біохімічної зміни, котра вимагає значно більшої тривалості.

Хімічні теорії розглядають механізми пам'яті як хімічні зміни в нервових клітинах під дією подразників. Ідеться про різні перегрупування білкових молекул нейронів і насамперед нуклеїнових кислот, причому дезоксирибонуклеїнова кислота /ДНК/ пов'язується з генетичною, спадковою пам'яттю, а рибонуклеїнова кислота /РНК/ --з онтогенетичною, індивідуальною пам'яттю. РНК дуже непостійна, може змінюватися з великою частотою й утримувати неймовірну кількість кодів інформації. Подразнення нервових клітин різко змінює вміст РНК, залишає тривалі біохімічні сліди, що надає їй здатності резонувати на повторні дії знайомих подразників і не відповідати на інші впливи.

Структурні та хімічні зміни в клітинах мозку внаслідок попередньої діяльності стають необхідною умовою подальших, більш складних дій, включаючи механізми їх виконання. Хоча процеси людської пам'яті характеризуються дуже складною взаємодією на всіх рівнях, детермінація йде згори донизу, від цілого до частин.

3.Види пам'яті

Пам'ять включається в різні види людської діяльності, в них формується і виявляється, ними й зумовлюються її особливості та форми вияву. Ці особливості закріпляються, передаються генетично, розвиваються у діяльності людини, являють собою певні властивості особистості й складаються окремі види пам'яті.

Види пам'яті виділяють за такими критеріями 1) залежно від того, що запам'ятовується і відтворюється, яка діяльність переважає. пам'ять розподіляють на рухову, емоційну, образну, словесно-логічну, 2) за тривалістю закріплення і збереження --- на короткочасну (оперативну) й довгочасну, 3) залежно від того, як процеси пам'яті включаються у структуру діяльності, як вони пов'язані з її цілями та засобами, --- на мимовільну й довільну, 4) за усвідомлення (розуміння) змісту матеріалу пам'яті --- на смислову й механічну.

Рухова пам'ять полягає у запам'ятовуванні та відтворенні людиною своїх рухів. Така необхідність виникає переважно в практичній діяльності людини виробничій, спортивній, навчальній, ігровій. Велике значення цього виду пам'яті пояснюється тим, що вона служить основою для різних практичних навичок, особливо трудових, побутових, життєво важливих (навички ходіння, письма). Та це не тільки першосигнальні зв'язки, а й складні взаємозалежності з образними й словесно-логічними утвореннями, що дають можливість людині свідомо керувати своєю руховою пам'яттю.

Емоційна пам'ять --- це запам'ятовування і відтворення своїх емоцій і почуттів. Емоції сигналізують про потребу та інтереси, відображають наше ставлення до оточення. Емоційна пам'ять може виявитися сильнішою за інші. Почуття запам'ятовується ґрунтовно і надовго, але таке почуття не безпредметне. Тому емоції запам'ятовуються не самі по собі, а разом з об'єктами, що їх викликають. Емоції виступають у ролі стимулятора в ланцюжку всього комплексу асоціацій. Відтворені позитивні почуття завжди спонукають людину до діяльності.

Образна пам'ять полягає в запам'ятовуванні образів, уявлень про предмети та явища навколишнього світу, властивостей і зв'язку між ними. Завдяки їй ми запам'ятовуємо й відтворюємо картини природи, мелодії пісень, пахощі весни, смак чаю. В образній пам'яті ми оперуємо образами й уявленнями різного ступеня абстрагування і складності конкретними уявленнями поодиноких предметів, уявленнями про спільні властивості предметів і явищ, схематичними образами абстрактного змісту. Так, досвідчені конструктори здатні запам'ятати складний технічний об'єкт у деталях з фотографічною точністю, можуть потім пригадувати й аналізувати в пам'яті кожну його деталь, бачити окрему деталь у різних ракурсах і подробицях. Теоретики чітко уявляють крапку, яка не має розмірів, філософи --- як з нічого утворився світ.

Словесно-логічна пам'ять є специфічно людською пам'яттю, що базується на спільній діяльності двох сигнальних систем, у якій головна роль належить другій. Змістом словесно-логічної пам'яті є наші думки, поняття, судження, що відображають предмети і явища з їх загальними властивостями та відношеннями. Думки не існують без мови, тому таку пам'ять називають не тільки логічною, а й словесною. Природно, що вона тісно пов'язана з мисленням і мовою і розвивається головним чином у процесі словесно-логічного мислення. Запам'ятовування може відбуватися за тими самими словами або змістом, що вимагає взаємодії з різними психічними процесами і має різну ефективність.

Короткочасна пам'ять характеризується швидким запам'ятовуванням матеріалу, негайним його відтворенням і коротким строком зберігання. Вона часто обслуговує окремі елементи складної діяльності й тому її значення може змінюватися , у житті й діяльності людини виникають ситуації, коли пам'ятати тривалий час зовсім немає потреби. У цих випадках короткочасна пам'ять є цілком виправданою.

Виділяють також оперативну пам'ять --- запам'ятовування, збереження і відтворення інформації в міру потреби в досягненні мети конкретної діяльності або окремих операцій. Після виконання діяльності матеріал пам'яті має зразу ж забуватися , інакше він може негативно вплинути на наступні операції. Так, розв'язуючи математичну задачу, учень повинен утримувати в пам'яті окремі проміжні результати, які йому зовсім не потрібні після розв'язування. Те саме можна сказати про читання, виконання переважної більшості виробничих операцій.

Довгочасна пам'ять базується на довгостроковій функції пам'яті, характеризується тривалим зберіганням і наступним використанням інформації в діяльності людини. Умови тривалого зберігання інформації вимагають певного часу для переробки й консолідації матеріалу, твердого запам'ятовування, багаторазового й варіативного повторення, відтворення при виконанні аналогічних завдань. Готовність до використання матеріалу пам'яті в майбутньому вимагає і більш тривалих повторень механічних дій щодо його зберігання.

Оперативний, короткочасний і довгочасний різновид пам'яті пов'язані між собою, що зумовлюється як змістом запамятовуваного, так і цілями й засобами діяльності, в яку включається процеси пам'яті. Вони існують окремо, паралельно. Засвоєна інформація може переходити з одного виду пам'яті в інший, більш тривалий, при цьому необхідна додаткова її обробка.глибше усвідомлення, погодження з досвідом, порівняння, переструктурування, перекодування в словесно-логічну пам'ять. Внаслідок перетворень пам'ять набуває більш узагальненого й опосередкованого характеру, стає підготовленішою для тривалого зберігання й довільного застосування.

Мимоволі пам'ять полягає в запам'ятовуванні та відтворені матеріалу без спеціальної мети його запам'ятати або пригадати. Без спеціальних намірів і зусиль ми збагачуємо пам'ять під час нашої діяльності, непомітно для нас самих формується основна частина нашого досвіду.

Довільна пам'ять --- це запам'ятовування і відтворення, коли ставить перед собою мету запам'ятати, коли виникає потреба в навмисному заучуванні.

Смислова пам'ять пов'язана з розумінням того змісту, що запам'ятовується. Вона спирається на смислові зв'язки, які вже утворили системи словесних і образних асоціацій і становлять основу досвіду людини.

Механічна пам'ять діє у тих випадках, коли не досягається розуміння заучуваного матеріалу, а навмисне чи ненавмисне запам'ятовуються речі, які до кінця не усвідомлюються. Матеріал запам'ятовування не має певного місця в індивідуальному досвіді, і його доводиться туди втискати силою, або ж він вразив пізнавальний інтерес суб'єкта незвичайною оригінальністю, важливістю для розв'язання проблеми.

4.Загальна характеристика процесів пам'яті

Процеси пам'яті треба розглядати в єдності, і не тільки в зовнішніх зв'язках і взаємній зумовленості, а й у більш тісних відносних взаємного проникнення і закономірних переходах одного процесу в інший. Зрештою, без запам'ятовування і збереження не може бути відтворення і забування, щоб потім відтворити чи забути. Пам'ять являє собою складний, але єдиний і безпечний процес.

Запам'ятовування - це закріплення образів сприймання , уявлень, думок , дій, переживань і зв'язків між ними через контакти нових даних з набутим раніше досвідом. Процес запам'ятовування відбувається в трьох формах: відбиття, мимовільного й довільного запам'ятовування.

Первинне відбиття нерідко відіграє вирішальну роль у запам'ятовуванні, становить основу для закріплення матеріалу. Іноді, посилюючись інтересом та емоціями, це викликає навіть ейдетичні образи - цілісне сприйняття предмета або явища, насичене подробицями.

Мимовільне запам'ятовування виступає як продукт і умова здійснення пізнавальних і практичних дій або результат багаторазового повторення. Це досить продуктивна форма запам'ятовування , яка до того ж не вимагає спеціальних зусиль для засвоєння. запам'ятовування здійснюється в процесі виконання завдань ніби саме по собі. Активно діючи з об'єктами, людина мимохідь їх запам'ятовує. Якщо запам'ятовування ще й пов'язане з досягненням мети діяльності, то його ефективність значно зростає.

Так, в експерименті учням пропонувалось розв'язувати серію простих прикладів, при цьому не ставилося завдання щось запам'ятати, а потім пропонувалося відтворити один з рядів чисел, що використовували в експерименті. Відповіді виявилися значно ефективнішими, ніж при довільному запам'ятовуванні.

Незважаючи на ефективність мимовільного запам'ятовування, провідною формою запам'ятовування вважається довільне. Воно дає змогу запам'ятати те, що треба в даний момент, і настільки, щоб забезпечити успіхи в навчанні, розвитку, виконанні завдань. Це вимагає часу й додаткових зусиль, проте забезпечує необхідний рівень готовності індивіда до виконання певних завдань. У процесі навчання іноді доводиться вдаватися до такої спеціальної мнемічної діяльності, як заучування, щоб зберегти в пам'яті той чи інший матеріал. Щоб краще зберегти в пам'яті матеріал, учень повторює його, застосовує у своїй діяльності, логічно обробляє, вживає мнемотехнічні прийоми та залучає інші види запам'ятовування ( читання в голос ).

Збереження --- це процес утримання в пам'яті відомостей, одержаних у ході набування досвіду. Великою мірою від якості та глибини запам'ятовування, використання матеріалу пам'яті в своїй діяльності. Без використання матеріал пам'яті поступово забувається.

Забування --- процес, протилежний збереженню, і виявляється він у тому, що актуалізація забутих образів чи думок утруднюється або стає взагалі неможливою. Цей процес ґрунтується на явищі гальмування умовно-рефлекторних зв'язків під впливом різних чинників і згасання слідів, що утворилися раніше.

Цікавими щодо цього є думка З. Фрейда, який пов'язував забування з потребами , емоціями, мотивами діяльності. Він стверджував , що часто причиною забування є не зовсім усвідомлюваний мотив - небажання пам'ятати. Негативні емоції, брак потреби теж сприяють виникнення умов для підсвідомого забування. Люди не рідко схильні швидше забути неприємне, уникнути згадок про сумні випадки в своєму житті , позбавитись усього, що викликає внутрішній протест , негативні переживання, порушує комфорт.

Проте неспроможність згадати який - не будь матеріал ще не означає, що він цілком і назавжди втрачений і більше не є надбанням досвіду індивіда. Адже часто ми згадуємо речі, які вважали остаточно забутими. Загальновідомі факти згадування людьми деяких подій у період піднесення і потрясінь , під час сну і в гіпнотичному стані, під впливом нагадувань тощо. Цікавими є також згадування в старечому віці окремих відомостей із життя періоду дитинства та юності. Відомо, що забутий матеріал відновлюється значно легше й швидше, ніж запам'ятовується вперше. Тому ймовірно, що запамятований матеріал не стирається при забуванні повністю, як з магнітної плівки звукозапису, а стає якоюсь мірою неусвідомлюваним і вимагає для відновлення певних умов.

Обидва процеси --- збереження і забування --- перебувають у першій динамічній рівновазі. З одного боку, до пам'яті постійно надходять нові матеріали запам'ятовування. Раніше засвоєні знання взаємодіють із новими, вступають у нові зв'язки, узагальнюються і перекодовуються, уточнюються і диференціюються. З іншого --- матеріали пам'яті забуваються. Стають непридатними для практичного використання. Досвід у свідомості успішно зберігається, якщо він поновлюється і збагачується, інакше дані досвіду втрачають сенс, притупляються і зникають, коли боротьба цих двох процесів відбувається не на користь збереженню.

Забуваються здобутки досвіду, і з тим більшою інтенсивністю, чим менше вони залучені в роботі. Менш стійке, тимчасове забування може бути наслідком гальмування за законами негативної індукції або позамежного навантаження. Відоме явище ремінісценції, коли внаслідок негативної індукції й позамежного гальмування відтворення зразу після запам'ятовування не таке нове, ніж після відпочинку. Сильні подразники під час заучування утруднюють утворення нових зв'язків, послаблюють раніше засвоєні завдання ( проактивне й ретроактивне гальмування ).В навчальній роботі важливо відрізняти тимчасове забування, що вимагає ліквідації впливу негативних умов, від забування, яке можна усунути тільки повторенням або заучуванням знову.

Існують форми забування, які спричинені більш стійкими відхиленнями, навіть хворобливими порушеннями. Серед них часто трапляються різні форми амнезії --- хворобливого забування подій власного життя за певний відрізок часу ( провали пам'яті ). Виникають вони внаслідок травм мозку або інших захворювань. Спостерігаються забування подій, що відбувалися безпосередньо після травми мозку (антероградна амнезія ), подій, що передувала травмі (ретроградна амнезія), подій під час хвороби (ретардована амнезія ), поступове погіршення пам'яті та її втрати ( прогресивна амнезія ). Виділяються також різновиди порушення пам'яті; гіпомнезія --- послаблення пам'яті, парамнезія --- плутані обмани пам'яті, гіперемнезія --- посилення пам'яті у формі загостреної репродукції. У випадках загострювання названих явищ виникає потреба лікарського втручання.

Відтворення --- процес відновлення збереженого матеріалу пам'яті для використання в діяльності та спілкуванні -- полягає у пожвавленні або повторному збудженні раніше утворених у мозку нервових зв'язків. Розрізняють два види відтворення ; впізнання і вгадування.

Впізнання --- це відтворення якого - не будь об'єкта в умовах повторного його сприйняття. Побачивши людину вдруге, ми можемо пригадати, що вже десь її бачили, а потім пригадали й характерні риси її поведінки. Проте не завжди впізнавання повне і достатньо визначене. Часто ми переживаємо відчуття, що бачимо когось знайомого, але не можемо ототожнити його з певною людиною. Або впізнати саму людину, але не згадуємо всіх обставин, пов'язаних з нею.

Набагато складніше впізнання пов'язане з мовою. Воно дуже важливе в навчанні; на основі словесних описів ми можемо впізнати об'єкти, яких ніколи не бачили. Тільки завдяки словесній установці впізнання може набувати довільного характеру.

Згадування --- це відтворення попереднього досвіду відповідно до змісту й завдань діяльності. Воно буває мимовільним ( наприклад, ненавмисне згадування) або довільним, коли ставиться репродуктивне завдання, робиться вольове зусилля, організуються спеціальні мнемічні дії.

Якщо матеріал добре запамятований і міцно закріплений, то згадування проходить легко. Однак часом нам не вдається згадати щось потрібне одразу. Таке згадування вимагає напруження розумових зусиль, переборення труднощів і називається пригадуванням. При цьому людина вирішує іноді досить складні мнемічеі задачі, аналізує умови, обдумує логічні зв'язки, залучає все відоме, по-новому його впорядковує, глибше усвідомлює завдання, виявляє активність і наполегливість. Як один з різновидів відтворення виділяють спогади --- локалізовані в часі й просторі в яскравій образно-логічній формі, з усіма обставинами. Такі спогади про визначні події свого життя часто пов'язані пере усвідомлюванням їхнього суспільного значення, що сприяє розвиткові громадянських якостей людини. У спогадах вона передає не тільки факти, а й ставлення до них. Тому з віком спогади багаторазово переживаються, стають складовою частиною духовного життя, джерелом мудрості.

5.Розвиток пам'яті

пам'ять психіка емоційний образний

Вияви пам'яті простежуються в дитини з народження, про що свідчить можливість вироблення умовних рефлексів (відповідь на положення під час годування). Дитина у два місяці впізнає матір. Ця нерозчленована реакція згодом, з розвитком інших пізнавальних процесів і накопиченням досвіду, вдосконалюється. Наприкінці першого півріччя впізнавання поширюється на все оточення і доповнюється відтворенням образу предмета. Дитина шукає зниклий з поля зору предмет, а згодом і названий предмет. Образна пам'ять з'являється у виразній формі на восьмому місяці життя.

Активний спосіб життя, ходіння, засвоєння мови в ранньому дитинстві розширює можливості пізнавальної діяльності, сприяє розвиткові словесно-логічної пам'яті. Пам'ять набуває більшої стійкості й міцності, тривалішим стає зберігання запамятованого. В цей час ще домінує мимовільна пам'ять, однак уже з'являється довільне запам'ятовування.

Важливим етапом розвитку пам'яті є дошкільне дитинство. Воно характеризується інтенсивним розвитком мимовільної пам'яті. Чому значною мірою сприяє ігрова діяльність. Дошкільники починають відображати предмети не тільки за зовнішніми, а й за внутрішніми, істотними, їх властивостями та зв'язками Розвиток доцільної діяльності й мови поступово приводить до виникнення і початкового формування довільної пам'яті. Це --- головне надбання дошкільного віку, що відкриває шлях до навчальної діяльності в школі. Розвиток мови сприяє засвоєнню абстрактних положень до формування поняттєвого логічного мислення --- друга умова готовності до школи (рис. 27).

У молодших школярів розвиваються всі види пам'яті. Але особливо формується словесно - логічна пам'ять як умова й результат успіхів у навчанні. Відомо , що в знаннях якими оволодівають молодші школярі, переважає матеріал конкретний , а не абстрактний. Однак вивчаючи природні дисципліни , вони знайомляться з причинними зв'язками , простими узагальненнями.

На перший план виступає довільна пам'ять, до якої висуваються певні вимоги , але вона в дітей ще достатньо не сформована. Через це учні молодших класів натрапляють у труднощі , не вміють проконтролювати розуміння матеріалу, перевірити себе. Вихід вони бачать у механічному заучуванні.

Подальший розвиток мимовільної й довільної пам'яті відбувається у підлітків у процесі основного більш складною системою знань. Перехід від елементарних понять до вивчення законів природних й суспільних наук сприяє тому, що учні цього віку переходять від конкретно - логічної до абстрактно - логічної пам'яті. Важливо навчати підлітків швидко піддавати текст аналізу та синтезу, розуміти зміст , головні факти , робити висновки. В міру формування в учнів уміння розуміти, осмислювати матеріал удосконалюється і їхня логічна пам'ять, спочатку мимовільна а потім і довільна. Існує залежність формування вміння запам'ятовувати від формування вміння розуміти матеріал.

Розвиток абстрактно - логічної пам'яті має свою специфіку у старших школярів. Навчальний предмети які вони вивчають, теорію науки. Їхні знання являють собою чітку систему поглядів на природу й суспільство. Тому пам'ять характеризується високим рівнем оволодінням складною системою узагальнених умінь розуміння і запам'ятовування. Це відкриває можливість подальшого розвитку абстрактно - логічної пам'яті учнів, формування таких прийомів, які допомагають запам'ятовувати складні системи фактів, понять, законів їх пояснення і доведення.

Размещено на Allbest.ru