Юридична конфліктологія як галузь соціальної конфліктології

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти та науки України

Київський національний університет будівництва і архітектури

ІНСТИТУТ ПІСЛЯДИПЛОМНОЇ ОСВІТИ

Кафедра менеджменту

Контрольна робота

з курсу: "Конфліктологія"

Юридична конфліктологія як галузь соціальної конфліктології

Виконав: студент

групи МО-08-2С

Жабровець П.В.

Перевірила:

Щербакова О.М.

Київ 2010

Зміст

Втуп;

Розділ I. Зародження конфліктології як науки:

а) погляди античного світу,

б) “Київської Русі”,

в) середньовіччя,

г) доби Відродження та Просвітництва,

Розділ II. Юридична конфліктологія як галузь соціальної конфліктології (предмет,завдання);

Розділ III. Розвиток конфліктології на пострадянськомупросторі в Україні;

Висновок;

Список літератури.

Вступ

юридична соціологія конфліктологія україна

Українське суспільство рухається нині шляхом складних і болючих перетворень, мета яких - ринок і демократія. По суті, ці категорії являють собою єдність конфлікту й консенсусу, узгодження й протиборства інтересів у різних сферах економічних і суспільно-політичних відносин, які, наголосимо, мають розвиватися за правилами. Лише за такої умови виграє кожна із сторін, кожен учасник суспільних відносин. Тож не випадково до проблем виникнення, перебігу й ефективного вирішення конфліктів звертаються не тільки конфліктологи, соціологи й психологи, а й політики, управлінці, юристи, педагоги, соціальні працівники та інші фахівці, які працюють з людьми.

Традиційно конфліктологія розглядала конфлікти з позиції уникнення деструктивних соціальних явищ та Їх наслідків, негативних станів конфліктної взаємодії. Але конфлікт може мати й творчий потенціал вирішення складних соціальних і життєвих ситуацій. Тому постійно зростає актуальність розробки фундаментальних наукових засад вивчення конфліктів, напрацювання та вдосконалення правил конфліктної взаємодії у багатоманітних сферах суспільного життя. Усе це спричинило подальший розвиток конфліктології як науки про протистояння різних соціальних верств, груп, організацій, індивідів.

Чимало соціальних конфліктів характеризуються наявністю тих чи інших юридичних аспектів, часто спричиняються юридичн~ми ситуаціями, а потім і вирішується юридичними засобами. СУДОВі та правоохоронні органи, зреmтою, всі фахівці-юристи основну частину своєї діяльності приділяють з'ясуванню, розслідуванню, розгляду, попередженню та вирішенню конфліктів. По суті, юридична діяльність починається там, де виникають конфлікти. Тому важливим завданням юриспруденції є вивчення причин і внутрішніх механізмів конфліктів, які відбуваються у правовому полі, шляхів запобігання їм, засобів і процедур Їх цивілізованого врегулювання й вирішення. Отже, цілком назріла потреба у розробці нового напряму в науці та нової навчальної дисципліни, яка на основі синтезу положень соціології, психології та правознавства вивчала б теорію та практику юридичних конфліктів.

Один із перших кроків в Україні у цьому напрямку - пропонований навчальний посібник, створений відповідно до розробленої на кафедрі історії та теорії держави і права Інституту права ім. Кн. Володимира Великого Міжрегіональної Академії управління персоналом навчальної програми курсу «Юридична конфліктологія».

Розділ I. Зародження конфліктології як науки

У пам'ятках права, художній творчості й мистецтві стародавн.іх часів розглядаються способи розв'язання конфліктів та шляхи Їх попередження. Вже в найдавніших правових актах (закони Ману, Хаммурабі та ін.) спостерігаємо дві тенденції: з одного боку, спроба запобігати конфліктам, з іншого справедливо вирjЦІувати Їх із застосуванням юридичних процедур.

Століттями кращі уми людства намагалися аналізувати природу конфлікту, створювали теоретичні моделі безконфліктного суспільства і навіть прагнули втілити Їх у життя. Один із перших видатних китайських мислителів Конфуцій пов'язував виникнення конфліктів з нерівністю людей, порушеннями моральності та справедливості. Запобіганню конфліктів, на його погляд, мав би слугувати,широкий комплекс морально-етичних норм і правил поведінки. Неосвіченість і невихованість призводять до порушень у людських взаєминах. "Не роби людям того, чого не бажаєш собі, і тоді у державі й сім'ї не відчуватимуть до тебе ворожнечі", - заповідав мудрець.

Мислителі античного світу також зверталися до пояснення причин і наслідків конфліктів. Відомі ідеї Геракліта про конфлікти та боротьбу як основу всіх речей, незаперечну умову суспільного життя. Аналізуючи воєнну форму конфлікту, він удається до оцінки її соціальних наслідків: "Війна - батько усього і цар усього. Одним вона визначила бути багатими, іншим - простими людьми, одних зробила рабами, інших - вільними". Не лише люди, а й боги і всесвіт існують у суперечностях та боротьбі, які є джерелом виникнення усього нового у світі.

Сократ говорив про необхідність правомірними ненасильницькими засобами уникати несправедливих рішень органів влади. Запобіганню соціального' протистояння мала слугувати вперше сформована ним в історії європейської політичної та правової думки концепція договірних відносин між державою та й громадянами.

У проекті ідеальної держави Платона, де жорстко регламентувалися всі аспекти життя й діяльності людини, не залишалося місця соціальним суперечностям. Юридичні конфлікти мали вирішувати суди, яким він приділяє значну увагу. За його влучним висловом, "кожна держава перестає бути державою, якщо суди в ній не влаштовано належним чином".

Аристотель джерелами конфліктів вважав нерівність людей, домінування несправедливого начала над справедливим, надмірне ввищення одних та приниження інших, а також негативні людські якості (нахабність, страх, зневагу тощо). Осно.вапричина політичних конфліктів, за Аристотелем, - бажання державних діячів шклуватися передусім про себе, а вже потім про потреби держави та підданих. Саме звідси виникає тиранія й інші хибні державні форми. Основою ж позитивних форм державного устрою є дотримання міри у розподілі благ та почестей, особливо щодо порядку призначення на державні посади.

Класичним прикладом використання юридичних способів попередження та вирішення конфліктів є застосування приватноправової регуляції у Стародавньому Римі. Так, актуальними для сьогодення є чітко сформульовані римськими Юристами вимоги щодо запобігання спорам у зобов'язальному праві: а) дотримання волі й волевиявлення сторін; б) угода є право, якщо вона у межах закону.

Спроби осмислення суспільно-політичних конфліктів знаходимо у пам'ятках КиЇвськоЇ Русі. Так, митрополит Іларіон у "Слові про закон і благодать" протиставляє епоху Старого Заповіту, коли відносини між людьми будувалися на принципах безмежного підкорення й рабства, що спричиняло суспільну напругу, й епоху Нового Заповіту, де не існує соціальних суперечностей, панують свобода, істина й благодать. Нестор-літописець, автор "Повісті минулих літ", рішуче засуджує конфліктиміжусобиці, що ослаблювали державу. Володимир Мономах у листі до князя Олега Святославича, відомому під назвою "Повчання", значну увагу приділяє усуненню протиріч між багатими й бідними, наполягає на необхідності піклуватися про бідних і слабких, поважати старших і менших. Засудження феодальних війн, поради князеві, як урівноважити владу, запобігти несправедливості, конфліктам містить "Слово" і "Маління" Даниїла Заточника.

Прогресивні для свого часу норми врегулювання та вирішення конфліктів встановлювала давньоруське право. Так, вже у першій редакції Руської правди (Правді Ярослава) зазначається, що особа, яка зламала чужий спис або щит, зіпсувала одяг, зобов'язана була відшкодувати вартість речі. Руська правда особливу увагу приділяє добросовісному набуттю речі та добросовісному користуванню речами, встановлює особистісну й майнову відповідальність за невиконання зобов 'язань. Коли продавець продавав чужу річ, то договір вважався недійсним. Річ переходила до власника, а покупець подавав позов на продавця про відшкодування збитків. Аби уникнути повстань, давньоруське право певною мірою захищало від свавілля феодалів та купців окремі інтереси простого люду. Наприклад, у період особливого загострення соціальних відносин на початку ХІІ ст. для умиротворення країни Володимир Мономах законодавчо обмежив лихварські проценти (рези).

Для давньоруського судового процесу характерною була активна участь у ньому сторін конфлікту: особи, яка скоїла злочин, і потерпілої особи. Роль суду полягала здебільшого у посередництві між позивачем та відповідачем. Це свідчить про важливе значення у вирішенні конфлікту волевиявлення потерпілої сторони та можливість компромісу з винними особами, які б "загладили" вину.

Під значним впливом християнства розвивалися конфліктологічні погляди в період середньовіччя . За вченням Аврелія Августина, єпископа м. Гіппона, що в Північній Африці, людська й божественна історія, яка є водночас протилежною і неподільною, являє собою вічну битву двох царств Божого й земного. Несправедливий і конфліктогенний сталий порядок Августин вважав "природним", оскільки він є наслідком гріха і кари Божої. Але цей порядок є тимчасовим, бо має існувати до другого пришестя Христа. Отже, розв'язання соціальних протиріч і конфліктів, встановлення справедливості пов'язувалося з утвердженням "Царства Небесного".

З позицій утілення божественної справедливості, розглядаючи питання церкви й держави, влади і суспільства, істини й справедливості, вирішує конфліктологічні проблеми домініканський монах, засновник теологічної теорії походження держави Тома АквінськиЙ. ця вічна справедливість, де не існує соціальних конфліктів, може утвердитися не завдяки світській владі, а завдяки владі церкви, що є вірною заповітам Бога. Дарунком Божої милості є Божественний закон, який спрямовує людей до добра.

У добу Відродження та Просвітництва конфліктологічні проблеми набувають здебільшого "земного" розуміння.

Для західноєвропейської політико-правової думки характерне засудження соціального безладдя та кровопролиття як "пережитку варварської епохи". На засадах віри в розум, силу та гармонію людини обrpунтовується здатність людей долати соціальні конфлікти.

Конфліктна суть суспільних відносин розкривається у державноправових ученнях про природне право та суспільний договір. Так, на думку англійського філософа Т. Гоббса, природним станом є безперервна боротьба людей між собою, "війна всіх проти всіх". Отже, природна рівність людей за Гоббсом не є благом чи ідеалом, рівність - це джерело конфліктів. Лише суспільний договір, визнання людьми влади держави над собою покладає край цьому небезпечному стану.

Ідеї гармонізації суспільного життя, подолання соціальних суперечностей і конфліктів через удосконалення державно-правових механізмів сповідували українські просвітники Г. Сковорода, С. Яворський, Ф. Прокопович, М. Козачинський, С. Десницький, Я. Козельський. Так, суспільно-політичний ідеал Г. Сковороди - Русь у формі "духовної республіки", де панували б рівність і справедливість.

Поштовхом до створення конфліктології як окремої галузі знань стало вчення Ч. Дарвіна про біологічну еволюцію, на фунті якого виник так званий соціальний дарвінізм. Біологічні закони природного відбору почали використовуватися для пояснення конфліктів у суспільстві. Конфлікт ототожнювався з боротьбою, яка вважалася основною формою соціальної взаємодії. Прихильники соціального дарвінізму вважали, що основні форми боротьби люди отримали від тваринного світу. Так, ігрові форми суперництва тварин породили "ритуальні конфлікти" (спорт, лицарські турніри, інтелектуальні конкурси, політичні ігри, демократичні вибори тощо); боротьба за виживання, за територію, за поживу, за місце в ієрархії серед людей набула характеру війн, збройних конфліктів, революцій тощо.

Подальший розвиток конфліктологічних знань пов'язаний з виокремленням філософсько-соціологічного та психологічного напрямів дослідження конфліктів. Звернення до цих найтриваліших і розвинених у науці традицій дослідження може сприяти комплексному розгляду поняття конфлікту, а також його предметної сфери.

Розділ II. Юридична конфліктологія як галузь соціальної конфліктології (предмет,завдання)

У розвитку конфліктології домінувало розуміння її як міждисциплінарної галузі знань. Вважалося, що її призначенням є об'єднання зусиль різних наук у вивченні конфліктів. У результаті пошуки єдиних концептуальних засад, створення загальної теорії конфліктів обмежувалися поясненням джерел і витоків конфліктних ситуацій. Теоретичні напрацювання виявилися надто абстрагованими від потреб практичної реалізації. Проте відбулася еволюція поглядів на конфлікт як суто негативне явище до його розуміння як невіддільного елемента суспільного життя. Накопичено певний досвід практичної роботи щодо врегулювання конфліктних явищ що допомагає не лише суттєво зменшувати негативні наслідки конфліктів, а й отримувати позитивний ефект.

Розвиток конфліктології спричинений практичними потребами сучасного політичного, економічного та адміністративного менедменту, юриспруденції, дипломатії та інших сфер діяльності, де спостерігаються зіткнення інтересів протиборчих сторін.

Загальне уявлення про зміст конфліктології дає її етимологічне тpaктування як науки про конфлікт. Отже, предметом конфліктології є дослідження загальних законів і закономіірностеи виникнення й розвитку конфліктів, а також технологій, способів, методів вирішення, запобігання та управління ними.

Об'єкт конфліктології становлять конфліктні відносини між людьми, групами людей, соціальними спільнотами, організаціями, політичними органами, державами, міждержавними об'єднаннями .

Завдання конфліктології полягає у вивченні природи, сутності, функцій та механізмів соціальних конфліктів, умов Їх виникнення та закономірностей розвитку, у розробці адекватних внутрішній природі та особливостям перебігу конфліктної взаємодії "технологій" урегулювання та розв'язання конфліктів.

Конфліктологія, досліджуючи конфліктні відносини між людьми, тісно пов'язана з іншими соціально-гуманітарними науками, які збагачують її знаннями методологічних та прикладних засад конфліктної взаємодії, конкретизують природу та механізми різних видів конфліктів. Насамперед це суміжні галузі знань - соціологія, соціальна психологія, а також, політологія, економіка, історія, етнографія. Специфічну сферу конфліктної взаємодії у правовому полі допомагають вивчати юридичні дисципліни. У конфліктологічних дослідженнях широко застосовуються дані точних наук, методи математичного аналізу та статистики.

Діапазон перебігу конфліктів надзвичайно широкий: від геополітичних явищ (наприклад, світових війн) до внутрішньоособистісної боротьби мотивів (наприклад, вибір між пломбіром та ескімо). Конфлікт - це складне, багатогранне, полікритеріальне явище, тому в його аналізі першочергове значення належить науковій методології дослідження. У визначенні складу методологічного аналізу конфліктів можна виокремити філософсько-світоглядні підходи (матеріалістичний чи ідеалістичний, діалектичний чи метафізичний), що визначають стратегію дослідження; загальнонаукові методи, основу яких становить система притаманних для всіх або більшості наук гносеологічних принципів (розвитку, детермінізму, єдності теорії та практики тощо).

Крім того, до структури методології конфліктів, зокрема, юридичних конфліктів, входять групові мeтoдu (системний метод, конкретно-соціологічний метод, метод порівняльного аналізу, догматичний метод, історичний метод та ін.), що застосовуються лише у певній групі науК Значне "робоче" навантаження припадає на спеціальні методи, процедури та методики, які застосовуються для вивчення конфліктів. Останні можна умовно поділити на:

* методи діагностування конфліктів (спостереження, опитуваннЯ, тестування, соціометрія, референтометрія, аналіз результатів діяльності, експертні оцінки та ін.);

* методи обробки результатів дослідження конфліктів (факторний аналіз, математико-статистичний та ін.);

* методи управління конфліктами (організаційні, педагогічні, методи психологічного впливу, картографія, структурування та ін.).

Конфліктологія виникла на потребу практики управління суспільними та груповими відносинами в умовах конфліктів. Ії завдання вирішення соціальних, економічних, політичних, ідеологічних протиріч та суперечностей. Вона допомагає передбачати й попереджувати суспільні струси, соціальні протиріччя, міжгрупові та міжособистісні суперечки. Отже, конфліктологію можна визначити як управління персоналом в умовах конфлікту.

Наука про конфлікти має комплексний характер. Це зумовлено тим, що перебіг конфліктів відбувається переважно У площині соціальних, моральних, національних, релігійних, культурних та інших норм. Тому вчені активно досліджують соціальні, політичні, міжнародні, міжнаціональні, організаційно-управлінські (передусім у діяльності підприємців, менеджерів), педагогічні, сімейні та деякі інші конфлікти.

Проте значна кількість конфліктів характеризується наявністю певних юридичних аспектів або виникає і має перебіг у галузі правовідносин. Юридичні аспекти конфліктних відносин вивчає юридична конфліктологія, яку конфліктологи вважають галуззю спеціальних конфліктологічних знань і практичної діяльності. Предметом цієї нової галузі знань є насамперед вивчення проблем конфліктної взаємодії між суб'єктами правовідносин. Але вона досліджує конфлікти не лише в самому праві та в системі юридичної практики, які традиційно вивчаються правовою наукою та вирішуються чинним законодавством. Органічно поєднуючи конфліктологічну проблематику з правовою, юридична конфліктологія вивчає причини, механізми розвитку, особливості перебігу конфліктів, пов'язаних із застосуванням, зміною або порушенням правових норм, розробляє шляхи розв'язання, пом'якшення, управління і запобі:ання будь-я~им соціальним конфліктам за допомогою юридичного інструментарію.

До основних функцій юридичної конфліктології, що випливають із загальних функцій соціальних конфліктів, сучасні дослідники зараховують:

* сигнальну, яка характеризує конфліктологію як показник певного стану суспільства, що потребує вжиття заходів пошуку та усунення причин соціальної напруги, вивчення обставин, які породили конфліктну ситуацію, та шляхів виходу з неї;

* дuнамічну, що rpунтується на загальній здатності будь-якого конфлікту здійснювати зміни. Вплив юридичних конфліктів на процес зміни правової дійсності відбувається у таких напрямах: а) порушення справедливого співвідношення позицій з огляду на пануючі правові норми; б) відновлення (повністю або частково) справедливого співвідношення позицій з огляду на пануючі правові норми; в) домагання на новий правових порядок.

* диференціюючу, що характеризує юридичну конфліктологію як засіб поляризації суспільства або його об'єднання, що здійснюється через зміни чи розпад соціальних структур;

* прогресивну, що сприяє усуненню причин, які породжують конфлікти, а також перешкод, які стримують суспільний розвиток.

Юридична конфліктологія являє собою "синтез конфліктологічних проблем з положеннями юридичної науки". В полі її зору - не лише "чисті" юридичні конфлікти, а й соціальні конфлікти, які набувають юридичної форми на певних етапах свого розвитку.

До основних завдань юридичної конфліктології належать:

1. Дослідження причин виникнення юридичних конфліктів.

2. Вивчення закономірностей Їх розвитку.

3. Розробка рекомендацій щодо застосування юридичних засобів 3 метою попередження конфліктів, зниження Їх гостроти та вирішення.

Досліджуючи правові відносини, інститути й норми з точки зору використання Їх для попередження та вирішення конфліктів, юридична конфліктологія тісно пов'язана із загальною конфліктологією, соціологією, теорією держави і права, філософією, соціологією права, політологією, заг~ьною, соціальною та юридичною психологією.

Розділ III. Розвиток конфліктології на пострадянськомупросторі в Україні

У колишньому Радянському Союзі в 20-30 роках минулого століття утвердилася концепція класової боротьби, а одНим із домінуючих стереотипів масовоі свідомості став образ "ворога народу". Боротьба за перемогу "справедливості" сягала всесвітньо-історичного масштабу й конфлікти на нижчих рівнях не могли мати самостійного значення. Наприкінці З0-х з'явилася ідея "безконфліктності" розвитку соціалістичного суспільства і конфлікти розглядалися як пережиток минулого, властивий чужому антагоністичному середовищу. За цих умов конфліктологія не отримала визнання. Навіть суміжні галузі знань -соціологія, соціальна психологія, як і кібернетика з кінця 20-x до 70-x років майже не розвивалися.

Перші наукові праці з конфліктології з'явилися лише наприкінці 80-х. Системний підхід до дослідження конфліктів закладено в монографії В.В. Дружиніна, Д. С. Конторова, М.Д. Конторова "Введение в теорию конфликта" (М., 1989). Конфлікти. на думку авторів, на сучасному етапі суспільного розвитку, коЛИ повсюди застосовуються складні системи управління за участі оператора, вийшли за межі суто гуманітарної проблематики. Соціальні конфлікти, основна роль У яких належить людському факторові, так чи інакше пов'язані з технікою; вони відбуваютьСЯ як У соціальній, так і у технічній сферах. Проблемі вивчення конфліктів присвячувалися й деякі інші праці.

Активно розробляється конфліктологічна проблематика у сучасній Росії. Починаючи з 1990 року в Москві Інститут соціології та Міжнародний центр загальнолюдських цінностей видають періодичні збірники "социальные конфликти: Экспертиза. Прогнозирование. Технология разрешения". Щорічно відбуваються "круглі столи" з найактуальніших проблем конфліктології. За данимИ відомих російських доcлідників А. Анцупова та А. Шипілова, на початок 90-х років кількість публікацій з конфліктологічної проблематики збільшилась у п'ять разів і сягала понад триста на рік. Актуальні методологічні проблеми сучасної теорії конфліктів розглянуто у книзі В. М. Іванова та В.Г. Смолянського "Конфликти иконфликтология" (М., 1994). У праці подано фундаментальний аналіз причин та джерел соціальних конфліктів, їх класиФікацію та типологію, висвітлюється сутність і характер політичних, економічних, міжнаціональних, міжнародних конфліктів, шляхи та способи досягнення консенсусу.

Аналізу процесу формування сучасної конфліктології як наукової дисципліни присвячена колективна монографія "социальные конфликты в современной России: проблемы анализа и регулирования" (М. 1999). Її автори розглядають методологічні проблеми соціальних конфліктів, показують особливості становлення різних напрямів конфліктологічного знання: політичної та юридичної конфліктології, формування конфліктології етнонаціональних відносин, конфліктів у становленні ринкових відносин та підприємництва. Особлива увага приділяється розгляду засобів та способів адекватного аналізу та ефективного врегулювання соціальних конфліктів у перехідному російському суспільстві.

Сучасні дослідження конфліктів, здійснювані у річищі соціологічної та психологічної традицій, дедалі більше враховують нагальні потреби практичного вирішення конфліктних ситуацій. Соціологічний напрям дістав посилену соціально-політичну інтерпретацію.

Природа, мотиви, форми та способи вирішення конфліктів тісно пов'язуються із соціально-політичними процесами, що відбуваються у суспільстві. Психологи, досліджуючи внутрішньоособистісні, міжособистісні та міжгрупові чинники конфліктів, зосереджують увагу на взаємодії людей у конфліктних ситуаціях, питаннях надання психологічної допомоги у разі виникнення конфліктів.

Інтенсивно досліджуються проблеми управління конфліктами у соціально-економічній та інших галузях суспільного життя. Заслуговує на увагу монографія І. Ворожейкіна, А. Кібанова, Д. Захарова "Конфликтология" (М., 2000), в якій вдало поєднано наукові та прикладні знання иро конфлікти, досліджується роль керівників організацій, фахівиіJJ з управління персоналом у врегулюванні конфліктів у сфері державного та муніципального управління, підприЄмництва, соціальній сфері.

Зусиллями вчених-юристів під керівництвом академіка РАН В. М. Кудрявцева здійснено перші кроки до створення юридичної конфліктології. Тут уперше в пострадянській науці юридичний конфлікт розглядається як специфічний предмет наукового аналізу. Крім дослідження поняття, причин, мотивації, динаміки, типології юридичного конфлікту в цих працях розглянуто саме юридичні способи вирішення та попередження конфліктів. Вагомий внесок у розкриття природи й причин юридичних колізій та засобів Їх подолання зробив Ю. О. Тихомиров.

Білоруські вчені запропонували продуктивні підходи до вивчення конфліктології не лише як науки про конструктивні конфлікти, а й мистецтва попередження негативних наслідків і вирішення конфліктних ситуацій. Створюються комплексні програми та навчальні посібники з конфліктології, що відкриває реальні можливості готувати у вищих навчальних закладах майбутніх фахівців зі спеціалізацій "конфліктолог", "психолог-конфліктолог", "менеджер з конфліктів".

В Україні, коли вона входила до складу СРСр, зважаючи на ідеологічні догми про неможливість загострення суперечностей та конфліктів при соціалізм і, конфліктологічна проблематика не досліджувалась. Ілюзії безконфліктності переносилися навіть у сферу міжособистісних відносин. Поодинокі дослідження обмежувалися вивченням ситуацій напруги у відносинах, що пов'язувалося з недоліками в окремих колективах та хибним стилем керівництва. Рекомендації зводилися до завдань оптимізації морально-психологічного клімату в трудових колективах.

Глибокі зміни в українському суспільстві, що відбулися на межі тисячоліть, політичні та соціально-економічні реформи, загострення соціальної напруги актуалізували звернення науковців до проблеми конфліктів. Передусім виникла потреба у розробці методологічних засад української конфліктології, оскільки існуюча західна конфліктологічна парадигма відображає конфлікти стабільного громадянського суспільства, яке в Україні поки що відсутнє.

Напрацюванню теоретико-практичних підходів до вивчення та розв'язання конфліктів в українському суспільстві, систематизації конфліктологічних знань сприяло проведення міжнародних конференцій "Природа, феноменологія та динаміка конфліктів у сучасному світі" (1993 р.);

З'явилися авторські наукові праці, підручники, посібники, в яких досліджуються загальнотеоритичні та загальні аспекти конфліктологічної проблематики.

Першою в Україні працею з конфліктології для правООХоронців став виданий У серії "Психологія у системі силових структур держави" навчальний посібник професорів О. М. Бандурки та В. А. Друзя "Конфліктологія" (Харьков, 1997).

Значною подією у розвитку української конфліктологічної і юридичної науки стала поява підручника для студентів вищих навчальнИХ закладів юридичних спеціальностей "Конфліктологія" за Редакцією професорів Л. М. Герасіної та М. І. Панова (Харків, 2002). Автори вперше в українській конфліктології поєднують проблему конфліктів 3 правовими інститутами, розглядають конфлікт не в абстрактному соціальному просторі, а в реальному зв'язку з існуючими правовідносинами, юридичними механізмами і чинним законодавством.

Сьогодні конфліктологію викладають у вищих навчальних закладах, на часі підготовка професійних конфліктологів, створення певних науково-методичних структур, які б вивчали прояви конфліктів у різних сферах суспільного життя та створювали спеціальні теоретико-практичні методики Їх розв'язання. Позитивним є розуміння необхідності розглядати конфліктні ситуації з урахуванням української ментальності, притаманної українському суспільству специфіки, особливостей його історичного розвитку.

До основних проблем подальшою розвитку вітчизняної конфліктології, на думку відомого українського конфліктолога М. І. Пірен, належать такі:

* напрацювання категоріального та понятійного апарату, Створення наукової бази конфліктології;

* інтеграція гуманітарного, медико-біологічного й технічного підходів у дослідженні конфліктів і пошуку індикаторів Їх раннього виявлення з використанням сучасних системно-математичних методів, ЕОМ;

* підготовка фахівців для наукового та практичного дослідження проблем прогнозування, запобігання та розв'язання коНФліктів, створення спецгруп конфліктологів-практиків;

* вивчення й уміле запозичення світового досвіду з КОНФліктології за допомогою організації та проведення міжнародних коцференцій, симпозіумів, тренінгів і направлення фахівців до інших країн для ознайомлення з набутим досвідом;

* організаційно-дослідна робота для створення підручників і методик для практичних порад щодо розв'язання та запобігання конфліктам.

Висновок

Конфлікти - це реалії соціального життя. У суспільстві завжди виникали різноманітні конфлікти: між людьми, соціальними групами, державами. Сучасна конфліктологічна парадигма визнає конфлікт як зумовлену природою суспільних явищ і процесів об'єктивну властивість соціальних систем. Проте “така легалізація” конфлікту не означає його об'єктивізацію тобто не наділяє конфлікти надсуб'єктним змістом. Інтенсивне вивчення причин виникнення, змісту, динамічних характеристик перебігу конфліктів не знімає проблеми їх небезпечності, особливо це стосується конфліктів на мікрорівнях. Юридичний аспект об'єктивно займає належне місце у багатьох видах конфліктів. Починаючись далеко за межами права, соціальні конфлікти на певному етапі розвитку можуть набувати юридичних ознак і вирішуватись у правовій площині. Практично будь-який соціальний конфлікт, якщо він матиме бодай один з елементів, що містить юридичну характеристику, може набувати ознак правового і завершуватися із застосуванням юридичних процедур.

Власне юридичні конфлікти відбуваються у сфері юридичних відносин, пов'язані з протиборством суб'єктів права і суперечливими правовими інтересами. Правовими є всі міждержавні, конституційні трудові, кримінальні, а також чимало господарських, сімейних, побутових та інших конфліктів, якщо вони виникли у зв'язку із застосуванням, зміною, порушенням або тлумаченням права.

Конфлікти керовані. Існує чимало способів, методів, прийомів попередження, врегулювання та вирішення конфліктів. Серед найдосконаліших та віверених часом - юридичні та квазіюридичні способи розв'язання спорів. Звісно, далеко не всі конфлікти є юридичними і можуть бути врегульовані за допомогою правових норм і процедур. І навпаки, конфлікти, які за своїм характером мають суто юридичну природу, зовсім не обов'язково мають завершуватися юридичними спщ:обами - інколи ефективніше спрацьовують такі примирні процедури, як медіація чи переговори. Проте вміння спрямовувати вирішення конфліктів у площину права, застосування юридичних засобів - важлива умова незворотності процесу демократизації державного 1 суспільного життя.

Сучасний юрист - це фахівець у сфері юридичної конфліктології.

Практична діяльність судді, прокурора, адвоката, юрисконсульта, зрештою, усіх фахівців-юристів спрямована на запобігання, врегулювання та цивілізоване вирішення правових конфліктів. В умовах розбудови правової держави дедалі більшою стає потреба правників у знаннях і вмінні цивілізовано й справедливо вирішувати спори. Та й саме право завдяки своїй універсальності та обов'язковості все більше набуває характеру найвпливовішого засобу врегулювання конфліктів.

Список літератури:

В.М. Іванов, О.В. Іванова, - Юридична конфліктологія. - Вид. МАУП, - К. 2001 р.

В.Н. Кудрявцев В.П. Казимерчук, - Современная соиология права,- Изд. “Юристъ”, - М. 1995 г.

В.В. Касьянов В.Н. Нечипуренко, - Социология права, - Изд. “Феникс”. - Ростов-на-Дону 2002 г.

Размещено на Allbest.ru