Математичний розум припускає цілком спеціальну здібність, і було б надзвичайно важливо її аналізувати, тому що на ній засновується одне з найбільше різко виражених відмінностей серед учнів. Це підтвердив би будь-який викладач гімназії. Можна навіть сказати, що ця здібність до математики так важлива, що від її залежить майбутність багатьох учнів. У наші дні технічна і промислова діяльність, будучи найбільше дохідної, залучає найбільше число учнівських. І от, багато хто з них, присвятивши якийсь час вивченню точних наук, змушені потім кинути їх, тому що почувають себе недостатньо спроможними; інші вважають навіть марним зробити спробу в цьому напрямку, знаючи заздалегідь свою нездатність до математики. І ті й інші належать до числа невстигаючих по математиці; пригноблені точними науками, вони обертаються до літератури; і в результаті утворюється, що філософські аудиторії з наші дні заповнюються учнями, найменш здібними до наук. Ця відсутність здібності до математики і наук узагалі дається також у зрілому віці в багатьох осіб, цілком утворених, іноді навіть високообдарованих; вони без помилкового сорому визнають свою нездатність, іноді навіть начебто пишаються нею.

Втім, у відомому змісті можна сказати, що ця нездатність властива всім, тому що в міру того як математика розвивається, число осіб, спроможних її зрозуміти, зменшується з запаморочливою швидкістю, і недарма, коли не дуже давно славили міць математичного генія Пуанкаре, говорили, що в цілому світі навряд чи знайдеться десять чоловік, спроможних стежити за його думкою.

На якому ж таємничій властивості розуму спочиває здібність до математики? Ми цього не знаємо; і хоча Пуанкаре намагався пояснити нам це, ми не цілком упевнені в тому, що зрозуміли його пояснення. Психологія акта розуміння залишається дуже темною; вона, очевидно, цілком залишається в області несвідомого. От чому нам дуже важко зрозуміти, як відбувається саме розуміння.

Про цей можна тільки пошкодувати; якби було можливо точно зрозуміти, у чому саме складається здібність до математики, можна було б зайнятися її розвитком.

Більше ми нічого не будемо говорити про предмети шкільного викладання; ми піднімемося тепер на більш високу точку для огляду і постараємося визначити деякі спеціальні інтелектуальні типии

3.2 Зауваження про деякі інтелектуальні типи

Окремі спостереження, зроблені всюди, і в школах, і в сім'ях, і над життям знаменитих людей, призвели до того, що встановили, поки тільки попередньо, у чеканні більш докладних досліджень, три спеціальні інтелектуальних типи, із котрих кожному відповідає його протилежність. Постачили їхніми ярликами, що, на жаль, не цілком точні, але які можуть служити для їхнього розпізнавання. Ми будемо такою уявою описувати:

1. Свідомий тип і його протилежність - тип несвідомий;

2. Об'єктивний і його протилежність - суб'єктивний;

3. Практичний і його протилежність - літературний.

Насамперед треба пам'ятати, що ці типи крайні і, отже, виняткові , що ці різноманітні типи не складають протилежності друг другу, але, скоріше, не залежать один від іншого; нерідко можна зустріти такі суцільні натури, що з'єднують у собі свідоме з несвідомим, об'єктивне із суб'єктивним, практичне з літературним.

3.2.1 Свідомий і несвідомий типи

Ми зробимо декілька зауважень про різноманітні прийоми розумової праці; це - надзвичайно важливий для педагогіки питання, але класична педагогіка залишилася до нього глуха. Вона продовжує задовольнятися таким описом розумової праці, котрого не можна, звичайно, назвати повним, але який у той же час не применимо до всіх індивідів. Розумова праця зображують як прояв розумової активності - прояв свідоме, довільне, розумне й особисте. Це -помилка. Існують і інші прийоми праці, не менше продуктивні. До методу рефлексії потрібно додати і навіть противопоставити йому метод натхнення. Той, то інший метод може бути більш продуктивним, у залежності від темпераменту. Потрібно дізнатися самого себе, потрібно випробувати обидва методи, порівняти їх, подивитися, який краще веде до цілі, досліджувати ті приватні умови, при яких повинний бути обраний той або інший, тому що, головним чином, це - питання зручності.

Метод рефлексії полягає в тому, що за вихідний пункт береться як точна думка - думка, що можна формулювати, що була знайдена шляхом рефлексії і який цілком ясна по своєму походженню, основам і зв'язку; це буде, отже, думка цілком свідома. Спираючись на її, роблять роботу, що почата цілком свідомо; цю роботу можна почати в будь-який момент, можна за своїм розсудом переривати її, знову братися за її і закінчити коли завгодно; таким чином, це -робота, якої ми вільно розпоряджаємося. Під час самої роботи ми упражняем свою увагу, свою пам'ять і своє критичне чуття; ми розбираємо яку думку, приймаємо або відхиляємо її і всякий разом знаємо, на якій підставі робимо те або інше; отже, це - робота свідомо розумна. Якщо отут і є що-небудь важке і навіть болісне, то це відбувається від необхідності зосередити свої думки на однім предметі, остаточно замкнутися в ньому, не дозволяючи собі ніякого відхилення убік. Зусилля, необхідне для розвитку нашої думки, викликає в нас свідомість нашої творчої ролі; ми дуже чітко відчуваємо себе причиною нашого твору і беремо на себе усю відповідальність за нього; я тут говорю, зрозуміло, про відповідальність не в юридичному або моральному змісті, а тільки в змісті интеллектуальному, що трактується в такий спосіб, думка проходить через усі фази розумової еволюції: спочатку вона -абстрактний зародок, неясна ідея, схема; потім вона повільно розвивається, росте, розширюється і насамперед диференціюється, тобто вона збагачується конкретними, точними, суттєвими, живими елементами; і ми одержуємо точне знання про цю еволюцію, у міру того як вона протікає, тому що адже ми самі нашим утручанням спрямовуємо її плин, і дуже часто вона протікає навіть по тому річищу, що ми самі їй зазначили.

Якби розумова праця була завжди такою, якою ми її тільки що описали, то мораль була б проста: для того щоб почати працювати, потрібно тільки цього побажати; чим більше працюєш, тим краще; одним словом учням потрібно тільки нагадати знамените виречення Ньютона, яким ми в дитинстві звикнули захоплюватися: «Геній є терпіння», і для рішення всяких питань потрібно тільки «увесь час думати про неї». Ця концепція не позбавлена величі; вона піднімає свободу волі й особистість. Вона цілком належить тій епосі, коли наївна психологія дивилася на кожного з нас як на збори пасивних здібностей, що знаходяться в розпорядженні завжди вільної волі.

Проте множина окремих спостережень, зроблених всюди і при самих різноманітних умовах, над поетами, філософами, ученими, а також над анормальними суб'єктами, якось: спиритами, медіумами, істеричними й іншими хворими, - показало, що описаний нами розумова і свідома розумова праця не складає загального правила. Бувають випадки, коли робота має зовсім інший характер; це залежить від обставин, предмета занять і темпераменту. Цей цілком своєрідний характер праці особливо яскраво виявляється там, де припадає діяти уяві; знаменитий математик Пуанкаре дав чудові роз'яснення по цьому питанню, описав той процес, за допомогою якого він прийшов до більшості своїх відкриттів. Його розповідь повна захоплюючого, майже драматичного інтересу.

От приблизно порядок, у котрому частіше усього випливають друг за другом окремі стадії його роботи. Вона починається з періоду свідомої праці. Він сідає за свій робочий стіл, розглядає питання з усіх боків, обмірковує, обчисляє, напружує всі сили своєї уваги - словом, чинить цілком свідому роботу. Часто він усвідомлює в тій трудності, що коштує в нього на шляху, але вона не перестає від цього бути непереборної і він, стомлений або навіть зневірений, кидає роботу.

Наступає другий період; проходить декілька днів, іноді декілька місяців. Він більше не сидить за робочим столом; він навіть не думає про свою роботу; він гуляє, піднімається на скелі, проходить по бульварі або сідає в омнібус; усі ці значення подробиці , що мають не , важливі для нас тільки тим, що показують, як мало він розташований до тому, щоб зробити розумове зусилля. Раптом у ньому відбувається яке осяяння; йому є ідея; це більше ніж ідея, це - істина; він помічає, що такая-то математична функція має такие-то властивості або що вона повинна бути сближена з який-небудь інший. Рішення, що він шукав раніш, є йому в такий спосіб у такий момент, коли він найменше думає про нього. І коли воно з'являється, воно приносить із собою глибоке переконання в тому, що воно -істина. Немає ніякої потреби робити перевірочні обчислення; вони, звичайно, будуть зроблені у свій час, але поки царює абсолютна впевненість.

Третій період - період свідомої роботи за робочим столом. Ідея , що раптово з'явилася , знову піддається розгляду, аналізується її утримання, провадяться необхідні обчислення і потім залишається тільки написати замітки, у яких викладається питання.

Пуанкаре докладно зупинився на властивостях і на появі ідеї у свідомості, а також на тих умовах, що її підготували. Вона з'являється після періоду свідомої роботи і, мабуть, ніколи б не виникнула без попереднього свідомого міркування над питанням. Це - ідея, утримання котрої неопреділенно і богато в те саме час; вона точна, тому що вказує на шлях, по котрому потрібно випливати, на обчислення, що потрібно зробити і на ціль, що повинна бути досягнута. Це воістину ідея-мама, як її назвав Боні; але вона неопреділенна в тому змісті, що сама по собі не робить жодного обчислення, і Пуанкаре цілком прав із своїм тонким і важливим зауваженням, що несвідомим шляхом ніколи не можна знайти твори двох множників, про які думав когда-нибудь колись.

Отже, ми маємо тут справу з іншим засобом праці - несвідомим; справді, його легко противопоставити методу рефлексії; ми не в змозі управляти ходом роботи, що з'явилася ідея не визивається свідомим і болісним зусиллям шукання; ми нічого не знаємо про цю ідею, вона приходить сама й уражає своєю раптовістю, відсутністю психологічної обгрунтованості; вона рекомендується нам продуктом якійсь далекої нам, що протікає поза нами діяльності; ми, із нашої сторони, перебуваємо в повній пасивності; ми віддаємося плину думок, і ця відсутність зусилля тим більше нам приємно, що ми переконані, що ця ідея, що нам нічого не коштує, буде багата плодами.

Але опис Пуанкаре ставиться тільки до моменту появи ідеї; воно має, отже, справа тільки з таким випадком, у якому несвідоме грає обмежену і короткочасну роль. Щоб доповнити цей опис, я призведу інший випадок, що від описаного відрізняється тільки на перший погляд.

Я скажу про драматичного письменника Франсуа де Кюреде і про ті прийоми, якими він користується при творенні своїх п'єс. Він самий описав із дивними психологічними тонкощами всі стадії своєї творчої роботи. Як і в Пуанкаре його робота спочатку носить свідомий характер. Він обмірковує ідею п'єси, намічає план сценічної обстановки, змушує говорити своїх чинних осіб, ставлячи себе на їхнє місце, вживаясь у їхнє положення, як це рекомендується в курсах риторики, і примушуючи їх говорити усе те, що він самий би почував за тих самих умов. Це - метод рефлексії; він дуже болісний для нього; чим більш він заглиблюється у свою роботу, тим більше хиб він у ній знаходить. Бувають моменти, коли йому здається, що він найкраще зробив би, якби початків усю роботу спочатку. І тоді починається його робота над другим рукописом, уже несвідома, що нагадує декілька математична творчість Пуанкаре. Проте Кюредя ніколи не відвідує раптово нова направляюча ідея, идея-мать, що укладала б у собі всю п'єсу. Несвідомий характер роботи виявляється тут уже під час самого виконання. Автор перестає усвідомлювати себе творцем п'єси, що діють осіб і, головним чином, діалогу; він більше не творить, він скоріше є присутнім при уявленні своєї п'єси. Йому здається, що чинні особи говорять самі, по своєму власному почині і на свій власний ризик; йому не припадає робити зусиль для того, щоб знайти для них підхожі вираження. Їхньої думки і слова, у яких він їх виражає, він начебто самий дізнається від них, слухаючи їхні розмови. Він майже пасивний, як стенограф, що записує хід якого-небудь засідання. Поділ свідомості досягає тут, таким чином, дуже великих розмірів, проте воно не настільки велико, щоб порушити його єдність і связность. Автор зберігає повну увагу і у усяку хвилину може втрутитися в їхні розмови, по-перше, для того, щоб змусити своїх чинних осіб коритися вимогам сцени, потім для того, щоб спрямовувати, уселяти їм відомі репліки, а іноді навіть ставати на їхнє місце і вставляти в діалог власне слово - слова від імені автора. Почуття цього поділу свідомості настільки сильно в Кю-реля, що, перечитуючи свої п'єси, він легко може відрізнити свої репліки від реплік, що належать його героям.

Цей опис важливий тим, що воно робить більш ясним і, як мені здається, в істотних пунктах доповнює самоспостереження Пуанкаре; воно проливає нове світло на роботу несвідомого. У математика несвідоме виявляє себе тільки раптовим вторгненням у життя свідомого; воно з'являється як чорт із табакерки, приносить із собою ідею і зникає. У Кюреля відбувається більш повільна, більш систематична робота несвідомого; воно залишається на першому плані, діє пліч-о-пліч із свідомим і стає його дійсним співробітником, як би другим автором, що має на п'єсу не менші права. Але ясно, що, незважаючи на розходження, основні психологічні риси ті самі в обох випадках; у тому або інше виді тут відбувається поглинання свідомого я то йому далеким; це називали колись станом натхнення. На цьому факті екстатичного стана поети побудували чарівний міф про те, що молода і прекрасна жінка, муза, відвідує творця в хвилину натхнення; ця муза є не що інше, як уособлення несвідомого.

Не можна обмежитися цими двома спостереженнями, що ставляться зрештою до декільком виняткових випадків, щоб побудувати загальну теорію методу натхнення. Я думаю, що в усіх нас, або майже в усіх, бувають натхнення; тільки вони менше драматичні, чим натхнення Пуанкаре, менше могутні, чим натхнення Кюреля. Особливо часто в нас буває почуття, що відомі ідеї виникають у нас самі, що вони утворяться без нашого сприяння і ми тільки пасивно випливаємо за ними. Це буває тоді, говорить Суріо, у ті хвилини, коли ми віддаємося нашим мріям; тоді наступає ослаблення уваги, що сприяє роботі несвідомого. Іноді єдиною рисою, характерної для натхнення, є мимовільний характер виникнення ідеї. Що стосується якості праці, зробленого по цьому методі, то ми не думаємо, щоб воно було нижче або вище, чим у випадку свідомої праці; ми думаємо навіть, що, дивлячись на готовий твір, неможливо визначити, яким засобом воно створено. Якщо коли-небудь , існував автор, що довів систематичність своєї праці до суворого педантизму, то це, звісно. Спенсер; ніхто б не міг подумати, що він постійно удавав до методу натхнення, якби він самий не повідав нам цього.

Ми, очевидно, далеко ухилилися від питань виховання. Не в шкільній обстановці можна зустріти і спостерігати ці стоншені випадки поділу свідомості; або, вірніше, ми не настільки повно вивчили ці випадки, щоб уміти визнати їх у дітях. Ми тому ніколи б не стали говорити про неї в цій книзі, присвяченої переважно питанням школи, якби педагоги не зробили з цих фактів деяких цікавих висновків щодо гігієни розумової праці; і необхідно сказати декілька слів про ці висновки, що цілком правильні і можуть бути дуже корисні, якщо не перебільшувати їхній значення.

На противагу знаменитій раді Ньютона і як би в піку йому хотіли виставити обернене положення. «Думати про предмет постійно», - говорив англійський учений. Немає, заперечують йому в наші дні, не потрібно думати про нього постійно, це значило б чекати занадто многого від розумової і свідомої праці і давати занадто мало свободи несвідомому. Навпаки, потрібно створювати такі умови, щоб наші зусилля знаходили підтримку в несвідомому. Нам радять доводити свідому роботу над яким-небудь важким запитанням до того моменту, коли будуть замічені, поняті й обмірювані його трудності; у цей момент, у самий розпал діяльності, потрібно раптово обірвати роботу; потрібно відпочивати, думати про інше і чекати. Тепер наступає черга несвідомого; робота передається йому в руки; його справа - знайти рішення питання.

Ця рада чудова, але в ньому є одна хиба: він припускає, що всі люди організовані по тому самому типі і носять у собі несвідоме, що володіє властивостями високої розумності. Це - велика помилка. Існує ціла група індивідів, що майже нічим не зобов'язана роботі несвідомого; їхня несвідома діяльність незначна й обмежена; усе, що вони роблять, провадиться їх особистими і цілком свідомими зусиллями; коли, після деякої перерви, вони повертаються до своєї роботи, вони знаходять її саме на тому самому місці, на якому лишили; нічого не додалося ні вночі, ні під час денного відпочинку. Можна сказати, що в той час як у людей натхнення талант переважає над розумом, у людей рефлексії розум переважає над талантом.

Драматичний письменник Поль Ерв'є робив враження людини свідомого і рефлективного типу; він може навіть служити чудовим прикладом цього типу. Отже, педагогіка, заснована на витонченні несвідомого, може мати значення не для всіх, а тільки для деяких.

Проте всякий може знайти для себе що-небудь корисне в наставляннях теоретиків несвідомого; ці наставляння можуть зробити користь, хоча б і на основах, декілька отличающихся від тих, що малися на увазі. Важливо не продовжувати свідому роботу далі відомої межі і уміти вчасно зупинитися; цим избегается розумове стомлення, результатом якого є безплідність зусилля.

Погана тактика - із ярістю накидатися на трудність, що сама здається непереборної; наша увага і гострота нашого розуму притупляються про її, і ми збільшуємо в собі стомлення, що тільки віддаляє момент рішення. Уміння дати собі в належну хвилину повний відпочинок набагато більш важливо. Якийсь час через, коли ми повернемося до роботи, ми відчуємо, що наша думка більш ясна, розум більш спроможний до діяльності; і часто ми в одну хвилину знаходимо те, що так тщетно шукали колись. Чи тому це, що несвідоме втрутилося в нашу роботу йди, просто тому, як це частіше буває, що ми знаходимося в стані розумової свіжості, що десятерить наші сили У залежності від кожного даного випадку може бути справедливим те одне, то інше пояснення. Нас це тут мало цікавить. Важливо те, що ми знайшли метод, що призведе до ціди.

Всякий може витягти з вищенаведених спостережень дуже корисні вказівки на те, по якому плані найкраще звістки розумові заняття. Коли задаєш дітям який роботу, особливо коли даєш їм написати такий твір, що потребує відомої уяви, важливо пам'ятати, що деякі з них не в 'состоянии знаходити думки шляхом свідомого обмірковування. Спираючись на цілий ряд досвідів над творами, написаними тотчас же і якийсь час через, Бело висловив таку важливу раду: продиктувати тему декілька раніш, чим діти почнуть писати. Таким чином, у них буде час для того, щоб виникнули думки.

3.2.2 Декілька інтелектуальних характеристик

Ми показали в попередньому пункті, що існує декілька дуже відмінних друг від друга прийомів праці. Але не в цьому однім напрямку виявляється розходження розумів; воно виражається також у розходженні утримання. Це стає ясним, коли даєш дітям такі завдання, у яких їм припадає виявляти до відомого ступеня самих себе, а не просто відтворювати,як слухняна луна, сутність того, чому їх навчили. Твори безсумнівно є одним із кращих засобів ознайомитися із сутністю розуму учня, при тій умові, звичайно, якщо знаєш, яким уявою його задавати і як його тлумачити.

Я пропоную вчителям, що цікавляться цими питаннями, задавати дітям у якості теми для твору опис якого-небудь реальної події, наприклад, опис прогулянки, обіду, подорожі, сімейної свята; можна змусити описати і який-небудь находящийся відразу предмет, який річ, наприклад, квітка, ручку, монету або цілу сцену, наприклад, який цікаву гравюру, що не зображує ніякої події.

Можна також задавати твори, у яких дітям прийдеться проявити свою винахідливість; можна змусити придумати цілу історію на задану тему, наприклад смерть собаки, і весь цей ряд досвідів можна укласти темою, що складається в розвитку який-небудь моральної думки, якого-небудь правила поводження, наприклад, дати в якості теми таку відвернену істину: «Чому не варто дратуватися», або який моральну проблему, у формі, такого, наприклад, питання: «Дитина учинила такой-то дурний учинок. Що б ви зробили на місці його батька? »

Якщо мати терпіння продиктувати ці теми тридцятьох учням і потім проаналізувати всі показані твори, то будеш уражений тим розмаїтістю, яке в них виявляється. Насамперед розмаїтістю почерків, а потім і форми; в один виклад займає чотири строчки, в іншого воно покриває чотири сторінки. Вибір слів не менше різноманітний: в одного переважають іменники, інший уживає головною уявою прикметники або дієслово; в одних творах ви зустріньте повсякденні і брутальні слова, в інших слова більш шляхетні, більш відвернені. Далі, обращает

Неважко відчинити в дітей задатки схильностей до зовнішнього спостереження або до поглиблення в самого себе; але такі аналізи не то легко робити в школах, ми для цього занадто мало знаємо індивідуальності учнів, наші спостереження над ними занадто поверхневі. Потрібно спочатку вивчити в інших умовах психологію розумових типів для того, щоб могти розібратися в психології учнів. Мені випадково прийшлося, декілька років тому тому, знайти серед своєї родни двох дівчинок, що подавали цікавий контраст двох типів, що спостерігає і тлумачить.

Дівчинки були приблизно одного віку; однієї було тоді 11, інший 12 років, вони виховувалися винятково в сім'ї, і всі зовнішні впливи були так однакові, як цього тільки можна було бажати; отже, розумові розходження між ними залежали винятково від їхніх природжених властивостей. Насамперед, в описах предметів виявився спостережливий склад розуму старшої дівчинки, Маргарити. Сестрам показують невеличкий предмет і просять описати його, навмисно вживають саме це вираження. До цього додають, що опис повинний бути зроблений письмово, і Маргарита всякий разом подає опис начебто такого:

Розділ ІV. Психодіагностика здібностей

4.1 Обєкт і методи

Актуальність робіт із психологічної діагностики здібностей визначається в першу чергу великою практичною значимістю цієї проблеми. Існуюче в товаристві поділ праці, що продовжується його диференціація, неухильне збільшення числа професій підвищують важливість вивчення здібностей і схильностей людини у відношенні різних видів діяльності. Такі області практики, як фахова орієнтація і консультація, профвідбір і розміщення кадрів по робочих посадах, виробниче навчання, потребують розробки і застосування надійних, діючих, прогностичних методів діагностики рівня розвитку здібностей. Такі методи необхідні також для ранньої діагностики обдарованості дітей, виявлення в них творчих, музичних, художніх і інших здібностей. Психодиагностика здібностей має виражену гуманістичну спрямованість, оскільки сприяє виборові найбільше підхожим можливостям і схильностям людини професій, шляхів і засобів побудови навчання з урахуванням індивідуальних особливостей. Все це істотно впливає на формування позитивної фахової мотивації і задоволеності працею, а отже, і задоволеності життям у цілому.

Проблема здібностей незмінно залучала до себе увагу російських психологів. Добре відомі роботи в цій області наших значних учених Б.Г. Ананьєва, А.Н. Леонтьєва, В.М. Мясищева, К.К. Платонова, С.Л. Рубінштейна, Б.М. Теплова, М.С. Лейтеса й інших. Найбільше чітко визначення здібностей, їхніх основних ознак і чинників розвитку сформульовано Тепловим у його відомій роботі «Здібності й обдарованість» (Теплов Б.М., 1941). У цілому ця концепція здібностей розділяється всіма російськими психологами (див., наприклад, визначення здібностей у психологічних словниках: Стислий психологічний словник, 1985; Психологічний словник, 1983). Хотілося б відзначити, що з моменту виходу зазначеної вище роботи Теплова накопичений великий експериментальний матеріал, що потребує осмислення в напрямку подальшого розвитку теорії і методології здібностей. На необхідність такої роботи вказує А.А. Бодалєв, що чітко окреслює основні напрямки вивчення здібностей різними галузями психологічної науки і формулює ряд конкретних задач, рішення яких дозволило б всесторонне осмислити здібності «...як дуже складне багатокомпонентне психологічне утворення, глибоко зрозуміти багатопрофільний характер зв'язків його з діяльністю людини, із усім його особистісним ладом» (Бодалев А.А., 1984, с.124).

Теплов виділяє три основних ознаки здібностей як індивідуально-психологічних особливостей людини: по-перше, вони відрізняють однієї людини від іншого, по-друге, вони мають відношення до успішності виконання якийсь діяльності або багатьох діяльностей, по-третє, вони не зводяться до наявних знань, умінням, навичкам, але можуть пояснити легкість і швидкість їхній придбання (Теплов Б.М., 1941).

Своєрідний діалектичний зв'язок між здібностями і знаннями й уміннями складається в тому, що для оволодіння останніми необхідні відповідні здібності, а саме формування здібностей припускає освоєння значних, пов'язаних із відповідною діяльністю. «У міру того як вони освоюються, тобто перетворюються в особисте надбання, вони перестають бути тільки знаннями, уміннями, отриманими ззовні, а сприяють розвитку здібностей» (Рубінштейн С.Л., 1940, с. 535).

З матеріалістичних позицій вирішується вітчизняними психологами питання про роль природних, уроджених чинників у формуванні здібностей. Вони розглядаються як анатомо-фізіологічні задатки, що лежать в основі формування здібностей; самі ж здібності - це завжди результат розвитку в конкретній діяльності. С.Л. Рубінштейн пише: «Вихідні природні розходження між людьми є розходженнями не в готових здібностях, як-от у задатках. Між задатками і здібностями ще дуже велика дистанція; між одними й іншими - весь шлях розвитку особистості» (1940, с. 533). Самі ж здібності, за словами Б.М. Теплова, не тільки виявляються, але і створюються в діяльності (1941).

У закордонній психології під здібностями розуміються або уроджені особливості індивіда, що фатально визначають усі майбутні досягнення (сараcity) суб'єкта, або придбані їм навички й уміння (abiliti). Слід зазначити, що достатньо поширеним в області психодиагностики спроможностей є термін «aptitude», що входить у назву багатьох тестів, головним чином тестів окремих здібностей. У англійському психологічному словнику він визначається як «природна здібність одержувати загальні або спеціальні знання й уміння».

Теплов піддав гострій критиці прийняте в закордонній психології розуміння здібностей, показавши, що дана термінологія однозначно відбиває теоретичні погляди на цю проблему (Теплов Б.М., 1941). Зокрема, загальні здібності, що ототожнюються з інтелектом, дотепер розглядаються західними психологами як уроджені, визначальні успіхи в навчанні й оволодінні професією. Слід зазначити, що прогресивні закордонні вчені, такі, як А. Анастазі (1982), Дж. Лолер (1982), Дж. Наем (1984), критикують сформований підхід до інтелектуального розвитку, загальної обдарованості. Проте теорія уродженості здібностей, інтелекту має ще багато прихильників.

Розробка проблем здібностей за кордоном стимулюється потребами товариства в методах виявлення і відсівання найбільше придатних осіб на ті або інші робочі місця. Це пов'язано з прагненням підприємців вибрати найбільше підготовлених і перспективних кандидатів на професії, щоб до мінімуму зменшити витрати на їхнє навчання і якнайшвидше включити їх у процес виробництва. Бажання західних психологів виконати це соціальне замовлення; підготувати необхідні методи діагностики в короткі терміни призвело до значного розірвання між теорією здібностей і практикою застосування відповідних методик. Теоретичні позиції для такого роду роботи, не були сформульовані. Одним з основних підходів до вивчення здібностей став факторный аналіз, тобто емпіричне виділення різноманітних чинників, за яких убачався прояв різних здібностей. У числі інших і інтелект стали розглядати як складову здібність, що включає в себе вербальні, математичні й інші види здібностей. Проте навряд чи виділення усе більшого числа чинників можна вважати евристичним шляхом вивчення природи здібностей, умов їхнього розвитки і формування (хоча для розуміння їхньої структури, виділення підстави для класифікації така робота виявилася корисної).

Прийнято виділяти загальні і спеціальні здібності. Загальні здібності (наприклад, загальні розумові) забезпечують оволодіння різними видами знань і умінь, що людина реалізує в багатьох видах діяльності. Як і будь-які інші, ці здібності залежать від природних задатків і особливостей навчання і виховання. «Загальні здібності виявляються в широті, різноманітті можливостей людини і визначеної єдності що виявляються їм властивостей. До загальних здібностей ставляться насамперед властивості розуму, і тому часто загальні здібності називають загальними розумовими здібностями» (Лейтес Н.С., 1971, с. 3). Загальну здібність або сукупність загальних здібностей називають обдарованістю. «Під обдарованістю в такому випадку, на відміну від спеціальних здібностей або дарувань, розуміють загальну обдарованість; у закордонній літературі її звичайно ототожнюють з інтелектом» (Рубінштейн С.Л., 1940,с. 537).

На відміну від загальних, спеціальні здібності розглядаються стосовно окремим, спеціальним областямям діяльності, що виражається в їхній класифікації по видах діяльності (математичні, художні, музичні і т.д.). У психології співвідношення загальних і спеціальних здібностей розуміється як співвідношення загального й особливого. «Здібності людини реально дані завжди в деякій єдності загальних і спеціальних (особливих і одиничних) властивостей. Не можна зовнішньо протиставляти їхній друг другу. Між ними є і розходження, і єдність» (Рубінштейн С.Л., 1940, с. 538).

Основні положення теорії здібностей одержали свій розвиток і конкретизацію в численних роботах по вивченню загальних і спеціальних здібностей. Тут можна зазначити роботи Ананьєва і його співробітників, присвячені комплексному дослідженню різнобічних особливостей і можливостей людини (Ананьєв Б.Г., 1980), роботи Лейтеса про загальні розумові здібності й обдарованість у цілому (Лейтес Н.С., 1971), а також цілий ряд робіт із дослідження спеціальних здібностей. До них ставляться вивчення: математичних здібностей В.А. Крутецьким і його співробітниками (1968), музичних здібностей Б.М. Тепловим (1961), організаторських здібностей Л. И. Уманським (1968), педагогічних здібностей Н.Ф. Кузьміна (1961), льотних здібностей К.К. Платоновым( 1972), художніх Є.І. Ігнатьєвим (1961).

Російськими психологами закладений тривкий теоретичний і методологічний фундамент досліджень загальних і спеціальних здібностей, отриманий багатий фактичний матеріал, даний його змістовна інтепретація. Декілька менше інтенсивно розробляються власне діагностичні методи. При вивченні здібностей використовується широкий набір різноманітних методів: спостереження, природний і лабораторний експеримент, аналіз продуктів діяльності й ін., але по формальних критеріях ці методи, як правило, не доведені до рівня вимог, запропонованих до методів психодіагностики. Необхідність же в таких методах відчувається усе більш гостро в зв'язку зі зрослими потребами використання психологічних знань у різноманітних областях практики, зокрема в роботі психологічної служби школи і виробництва.

В даний час у психологічній діагностиці виділяють методи вивчення загальних і спеціальних здібностей. Проте в самих методиках такий поділ не завжди строго дотримується. Як ми побачимо з подальшого виклада, у батареї тестів окремих здібностей поряд із завданнями, спрямованими на вивчення спеціальних здібностей, включені завдання, узяті з тестів інтелекту. У свою чергу, тести інтелекту передбачають вивчення спеціальних здібностей (технічних, математичних). Інтелект тривалий час розглядався дослідниками як єдина, неподільне властивість.

Власне, тести спеціальних здібностей і стали розроблятися для того, щоб одержувати дані про розвиток особливостей людини, не пов'язаних із його інтелектуальним розвитком, а якби доповнюючих його. Проте застосування факторного аналізу показало, що інтелект самий по собі включає ряд щодо незалежних здібностей, таких, як вербальні, математичні, просторові, мнемічні (Теплов Б., 1957).

У даній главі будуть розглянуті деякі методи діагностики здібностей. Поза областю нашої уваги залишаться методи діагностики творчих спроможностей, артистичних, музичних, художніх і ін. Проте достатньо докладно будуть розглянуті деякі батареї й окремі тести, що мають відношення до широкого кола різних видів діяльності і тому використовуються психологами частіше в практичній роботі.

У закордонній літературі, присвяченої проблемам психодіагностики, прийнято класифікувати спеціальні здібності по двох основах: по-перше, по видах психічних функцій (моторні, сенсорні), по-друге, по видах діяльності (технічні і професіоналізовані, тобто відповідні тієї або іншої професії: конторські, артистичні, художні й ін.). Відповідно до цих основ розробляються і методи діагностики.

Почнемо знайомство з конкретними методиками з тестів на моторні здібності. Діагностика моторних (або, як їх ще називають, психомоторних або сенсомоторних) здібностей знаходить широке практичне застосування в профвідборі і спорті (Анастазі., 1982; Кулагін Б.В., 1984; Марищук. Л., Блудов. М., Плахтієнко В.А., Сєрова Л.К., 1984; Проблеми космічної біології, 1984; Сишор X, 1963). Моторні тести спрямовані на вивчення точності і швидкості прямувань, зорово-моторної і кінестетично-моторної координації, спритності прямувань пальців і рук, тремора, точності м'язового зусилля й ін. Роль моторики в успішності оволодіння різноманітними видами діяльності вивчається в психології давно; зокрема, найпростіші діагностичні прийоми використовувалися ще Ф. Гальтоном, Є. Крепеліном і іншими. У нашій країні в 30-е роки була опублікована фундаментальна робота в цій області М.І. Гуревичем і Н.І. Озерецьким (1930). Автори описали найбільше популярні психомоторні тести (як апробовані, так і розробки, що знаходяться в стадії,) і визначили придатність методів для вивчення окремих компонентів прямувань. У роботі подані різноманітні тести для дослідження темпу, ритму, координації прямувань, тонусу, сили, швидкості реакції і т.д. При цьому дана і загальна схема вивчення моторики, у якій включені опис сум зовнішніх ознак, отриманих шляхом спостережень і характеризуючих стан всього організму або окремих його частин у спочинку і прямуванні (мотоскопія), дані спеціальних вимірів прямувань (мотометрія) і результати аналізу зображень, відтисків, відбитків прямувань (мотографія). Автори дали повікову шкалу тестів за аналогією із серіями тестів Біне. Деякі з розроблених ними тестів міцно ввійшли в арсенал діагностичних методів радянських і закордонних психологів і психіатрів (Анастазі А., 1982).

Якщо в перший період вивчення моторних здібностей дослідники думали, що існує якийсь загальний чинник, загальна моторна обдарованість, то надалі завдяки застосуванню факторного аналізу було показано, що кожна з виділених моторних здібностей відрізняється високою специфічністю, оскільки результати, отримані по різних тестах, мало пов'язані (кореляції дуже низькі). Численні роботи Є.А. Флейшмана і його колег дозволили виділити такі самостійні чинники: точність виконання прямувань, відповідна орієнтація (здатність знаходити правильну рухову відповідь на різноманітні стимули в умовах високої швидкості їхній пред'явлення), координація, час реакції, швидкість прямування руки, оцінка контролю (уміння зберігати контроль за змінними +по швидкості і напрямку об'єктами), ручна спритність - спритність пальців, твердість руки, швидкість прямування зап'ястя і пальців (наприклад, швидкість вистукування сигналів рукою при роботі на телеграфному апараті).

У вітчизняній психології проблема психомоторного розвитку людини досліджується достатньо інтенсивно, особливо в спортивній психології; психомоторні тести включені в комплексні методи профвідбору (Кулагін Б.В., 1984; Марищук В.Л. і ін., 1984). Спеціальні дослідження присвячені: вивченню психомоторного розвитку дорослих людей (починаючи від мимовільних автоколивальних прямувань типу тремора до самих складних робочих прямувань), установленню ступеня взаємозв'язку цих характеристик між собою і з іншими психофізіологічними функціями (Розі Н.А., 1970), аналізу структури психомоторних здібностей (Ільїн Е.П., 1976), розробці конкретних методик (Марищук В.Л. і ін., 1984; Психодіагностичні методи, 1976).

Для виконання переважної більшості моторних тестів потребуваються спеціальна апаратура, але існують і бланкові методики. Проте, за даними багатьох авторів, між результатами цих типів тестів відзначаються дуже низькі кореляції, часто такий зв'язок зовсім відсутніх.

В даний час у закордонній літературі найбільше часто описуються такі психомоторні тести: тест спритності пальців 0'Коннора, тест спритності Стромберга, тест ручної спритності Пурдьє, Мінесотський тест швидкості маніпулювання, тест спритності маніпулювання з дрібними предметами Крауфорда. Роздивимося, наприклад, останній із перерахованих тестів. Він складається з двох частин, що включають два типи завдань. Для виконання тест потребуваються:

1) дерев'яна дошка, що складається з двох секцій (у кожній секції 48 отворів, причому в однієї з них отвори мають різьблення);

2) стрижні невеличкого розміру, металеве колечко, шурупи, пінцет і викрутка.

Спочатку випробуваний за допомогою пінцета поміщає стрижні в отвори дошки, а потім на кожний із них надіває колечко. В другій частині тест випробуваному необхідно помістити шурупи в отвори з різьбленням і заввернуть їх за допомогою викрутки. Звичайно при оцінці результатів враховується час виконання тест і кількість помилок (пропускань). Іноді ж на виконання тест приділяється визначений час і враховується, яку частину роботи устигає виконати випробуваний за цей період. Необхідно відзначити, що завдання подібного типу надзвичайно поширені в тестуванні моторнки. Вони можуть використовуватися як у якості самостійних методів, так і в якості складових частин батарей тестів (Анастазі А., 1982).

Творці тестів визнають, що моторні функції піддаються швидкому тренуванню і рівень їхнього розвитки на різних стадіях оволодіння професією не однаковий. Більш того, під впливом фахової діяльності відбувається формування специфічної структури моторних здібностей, що формується в залежності від вимог професії.

Висока тренованість моторики і специфічність моторних функцій ускладнюють створення високонадійних тестів. Продовження тесту не підвищує його надійності, оскільки введення нових завдань призводить до охоплення інших моторних якостей, а при уведенні великого числа ідентичних завдань позначається чинник тренування. Тому надійність моторних тестів коливається, як правило, від 0,7 до 0,8. Що стосується валідности, то вона невелика. Наприклад, коефіцієнти кореляції між успішністю виконання тесту ручної спритності Пурдьє й експертними оцінками фахової ефективності пакувальників коливаються для різних субтестов від 0,19 до 0,47.

Методи діагностики іншої групи спеціальних здібностей сенсорних «виростили» з експериментальних досліджень сприйняття, що успішно проводяться вже декілька десятиліть. Однієї з областей застосування сенсорних тестів є клінічне тестування, спрямоване на виявлення дефектів у розвитку тих або інших сенсорних функцій. Проте найбільше широке застосування ці методи знайшли в доборі військового і промислового персоналу, зокрема водіїв різноманітних транспортних засобів. Хоча психологічне вивчення сенсорних здібностей поширюється на всі модальності, стандартизовані методи створені головним чином для вивчення зору і слуху. Вивчається, наприклад, залежність ефективності і якості діяльності від рівня розвитку сенсорних здібностей. Дані про розвиток сенсорики використовуються для аналізу причин травматизму і нещасливих випадків і т.д.

Тести візуальних і слуховых здібностей диференціюються в залежності від того, які характеристики сприйняття вони вимірюють. Для вивчення візуальних здібностей застосовуються тести на зміну гостроти зору, розпізнавальної чутливості, кольоророзрізнення, сприйняття глибини і м'язового балансу очей . Серед найбільше популярних тестів можна назвати таблицю Снеллена з зображенням букв, що поступово зменшуються по розмірі, Тест Орто-Рейтера (аналогічний першому, але забезпечуючий дотримання стандартних умов проведения експерименту, таких, як освітлення, напрямок погляду й ін.). Тест «Перевірка зору», «Зоровий тест» і ряд інших відрізняються один від іншого по охопленню різноманітних характеристик зорового сприйняття, засобам проведення дослідження, методам опрацювання. Що стосується валідности цих тестів, то, за даними А. Анастазі, Дж. Тіффіна і Маккорміка, є позитивні кореляції між тестовими даними й ефективністю праці .

Для вивчення слухового сприйняття використовуються тести на діагностику гостроти слуху, виділення сигналів із фона, наповненого шумами, адекватної реакції на звуки підвищеної гучності, на розрізнення гучності, тембру, висоти звуків. Частіше усього іспиту піддається гострота слуху (ця процедура широко відома в психології як вимір абсолютних порогів). У якості подразника використовується не тільки чистий звук, але і людський голос, що вимовляє цифри, слова або пропозиції, оскільки в багатьох областях діяльності саме розрізнення промови набуває першорядне значення. Одним із дуже поширених тестів є розроблений для вивчення музичних здібностей тест музичної обдарованості Сишора (Теплов Б.М., 1961). Він містить серію завдань на вивчення сприйняття сили, інтенсивності і тембру звука. Тест дуже добре зарекомендував себе й в областях, далеких від мистецтва. Ще одним поширеним тестом є Массачусетський тест слухового сприйняття.

Така група тестів спеціальних здібностей подана тестами технічних здібностей. Ці методи були розроблені одними з перших серед методів діагностики спеціальних здібностей. Оскільки тести інтелекту були зосереджені на вивченні в основному «абстрактних» функцій, виникнула потреба в методах вивчення більш конкретних, практичних здібностей, У значній мірі ця потреба була задоволена за рахунок розробки тестів технічних здібностей.

Закордонні дослідники розуміють технічні спроможності як спроможності, що виявляються в роботі з устаткуванням або його частинами. При цьому враховується, що така робота потребує особливих розумових здібностей, гарного розвитку сенсорних функцій, а також визначених моторних якостей: координації, спритності, фізичної сили. У цілому технічні здібності розглядаються як загальні розумові здібності. Дослідники, що займаються цією проблемою, показали, що поряд із деякою загальною здібністю, що може бути названа технічною обдарованістю або технічним досвідом, що одержується людиною в роботі з технікою, існують незалежні чинники: просторові уявлення і технічне розуміння. Відповідно до такого поділу на два чинники створюються і спеціальні тести, що включають у себе завдання на технічне розуміння і просторові уявлення. Самі ранні тести технічних здібностей жадали від випробуваних уміння збирати технічні пристосування з окремих деталей, а в дійсний же час найбільше поширені тести «олівець-папір».

Дуже популярним тестом вивчення технічного розуміння є тест Беннета, у якому використовують серію картинок із короткими питаннями. Для того щоб відповісти на питання, необхідно розуміти загальні, технічні принципи, що зустрічаються в повсякденних ситуаціях. Приклад завдання з цього тест буде приведений нижче, оскільки такого типу завдання входять у батарею тестів різноманітних здібностей (див.мал. 2).

Для вивчення просторових уявлень розроблені різноманітні завдання, що входять у батареї окремих здібностей і в тести інтелекту. Одним із відомих і широко застосовуваних тестів цього роду є нова редакція Мінесотського тесту на сприйняття простору. У цьому тесті використовуються картки з зображенням 6 геометричних фігур, із яких одна розрізана на дві або більш частини . Випробуваний повинний мислено з'єднати розрізані частини і визначити, яка з залишишихся 5 фігур при цьому утвориться. Коефіцієнт надійності тест дорівнює 0,80, він виявився валідным при співвіднесенні з зовнішніми критеріями, що свідчать про успішність навчання і фахової діяльності інженерів, техніків, механіків .

Дані про валідности тестів технічних здібностей подані в керівництві до тесту Беннета. Основні коефіцієнти кореляцій результатів тестування з зовнішніми критеріями (успішність навчання технічним фахам і успіхи у фаховій діяльності) коливаються від 0,30 до 0,60 (Анастазі А., 1982).

При уважному ознайомленні з всіма описаними тестами (а вони достатньо представницькі для цієї групи діагностичних методик) припадає визнати, що вони спрямовані головним чином на виявлення знань, досвіду, накопиченого випробуваним. Цілком можливо, що одні набувають цього досвіду швидше, чим інші, але тести дозволяють судити тільки про наявні знання і досвід, а не про засоби їхній придбання. Російськими дослідниками показано, що спеціальна організація навчального процесу дозволяє направленно формувати як технічне мислення в цілому, так і просторове мислення зокрема (Кудрявцев Т.В., 1975; Якиманська І.С., 1980).

Як справедливо відзначає Т.В. Кудрявцев, при тестологічному підході до проблеми технічного інтелекту, «його психологічна природа залишається нез'ясованою» (1975, с. 190). Загальна оцінка цих тестів виражається у визнанні того, що усі вони вимірюють рівень досягнутої суб'єктом технічної поінформованості, знань в області техніки, накопиченого досвіду роботи з технічним устаткуванням і пристосуваннями.

З серії тестів на визначення фахових здібностей найбільше часто застосовуються тести так називаних конторських здібностей, завдання з цих тестів включені в дуже багато батарей тестів загальних і спеціальних здібностей. При розробці цих тестів дослідники виходили з того, що в роботі чиновника необхідні акуратність, висока швидкість сприйняття інформації, гарна промова, інформованість у своїй області, ретельність. Тому вони включають у тести різноманітні завдання на діагностику цих якостей.

Тести жадають від випробуваних уміння швидко читати числовий і словесний матеріал, розташовувати визначений матеріал за абеткою, кодировать і класифікувати його. Діагностуються також рівень загальної поінформованості випробуваних, знання ними ділової термінології, письменність, почуття мови.

На думку ряду авторів, найбільше валідним щодо успішності канцелярської роботи є тест на швидкість сприйняття інформації. Прикладом є Мінесотський конторський тест. Він складається з двох субтестів: порівняння чисел і порівняння слів. У першому випадку випробуваному пропонуються 200 пар чисел, що можуть включати від 3 до 12 цифр, із проханням відзначити цілком однакові пари, наприклад:

66273894 66273894

527384578527384578

В другому субтесті аналогічне завдання виконується на вербальному матеріалі.

Підраховуються швидкість виконання тест і кількість помилок. Коефіцієнт надійності знаходиться в межах 0,70-0,80. При установленні валидности отримані задовільні кореляції між показниками по тесту й оцінками експертів.

Описані вище методи діагностики спеціальних здібностей застосовуються, як правило, у комплексі з іншими тестами. Частіше усього вони об'єднуються в батареї тестів.

Існують батарея тестів для діагностики цілком визначених фахових здібностей і батареї тестів загальних і різноманітних здібностей, найбільше відомими з який є ОАТ і ОАТВ. Перша з цих батарей тестів створювалася для потреб середньої школи і знайшла застосування у виявленні фахової орієнтації учнівських. За задумом її перших творців, вона повинна була включати вимір таких якостей, що мають значення для продовження утворення у вищій школі. ОАТ містить у собі вісім тестів.

1. Словесне мислення. Завдання пропонуються у виді подвійних аналогій. Від випробуваного потрібно заповнити пропускання слів у пропозиції, обравши потрібні слова, наприклад:

.... увечері, а сніданок ... .

а) вечеря - ріг,

б) лагідний - ранок,

в) двері - ріг,

г) плин - радість,

д) вечеря - ранок.

2. Рахункові здібності. Випробуваному пропонують вибрати правильну відповідь із декількох, запропонованих на вибір, наприклад:

3=... % % от 15 а) 5, б) 10, в) 20, г) 30, д) ні один из них.

3. Абстрактне мислення. Серія фігур завдання розташована у визначеній послідовності. Випробуваний повинний продовжити, серію, обравши відповідну фігуру з 5 запропонованих

4. Просторове сприйняття. Дано розгортку геометричного тіла. Випробуваний повинний визначити, яка фігура утвориться при складанні цієї розгортки

5. Технічне мислення. Цей тест містить у собі завдання, аналогічні тесту Беннета

6. Швидкість і точність сприйняття інформації. Кожне завдання цього субтеста являє собою декілька комбінацій символів, одна з яких виділена масним шрифтом. Випробуваний повинний знайти і відзначити точно таку ж комбінацію символів на бланку відповідей. Наприклад:

Завдання Відповіді

1. АВАСАДАЕАР 1. АСАЕАРАВАД

2. А77АВ77ВАВ 2. 7ВВ7АВ7АА7 З.ЗАЗВЗЗВЗВВ З.ВВЗВВЗЗАЗЗ

7. Орфографія. Дається список слів, деякі з який написані з помилками. Випробуваний повинний перевірити слушність їхній написання.

8. Пунктуація і стилістика. Дається пропозиція, що містить одну або декілька помилок у побудові або пунктуації. Випробуваний повинний знайти всі помилки.

Загальний час, необхідний для проведення усіх восьми тестів, перевищує 5 ч, тому тестування рекомендується розбивати на два етапи. Коефіцієнти надійності окремих тестів у середньому рівні 0,90.

Взаимокорреляции окремих тестів (за винятком шостого субтеста) коливаються біля 0,50. Тестова батарея була стандартизована на вибірці з більш ніж 64 000 учнівських. Творці цієї батареї покладали на її великі надії, вважаючи, що отримані з її поміччю дані допоможуть здійснювати прогноз більш різноманітний і диференційований, ніж це робиться за допомогою тестів на вивчення інтелекту. При аналізі коефіцієнтів кореляції між результатами тестування і шкільної успішності виявилося, що деякі з тестів мають високі коефіцієнти майже для всіх навчальних предметів. Найбільше валідними для всіх предметів виявилися три тести: «Словесне мислення» (коефіцієнти кореляції коливаються від 0,39 до 0,50), «Рахункові здібності» (0,32-0,48), «Пунктуація і стилістика» (0,30-0,52) . Спираючись на ці дані, творці батареї зробили висновок про те, що що перевіряються цими тестами здібності є основними для успішного навчання в школі і вузі. У цілому дані про валідності DАТ подані декількома тисячами коефіцієнтів кореляції, усі вони достатньо високі, що свідчить про високу прогностичну силу цієї батареї (мається на увазі процес навчання). Сумарний показник тестів «Словесне мислення» і «Рахункові здібності» розглядають як індекс здібностей до навчання, він коррелює на рівні 0,70-0,80 із складним критерієм навчальних досягнень (Анастази А., 1982).