2

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти та науки України

Південнослов'янський інститут ВНЗ

«Київський славістичний університет» (ЗАТ)

Кафедра соціальної психології та гуманітарних дисциплін

Випускна кваліфікаційна робота бакалавра психології

на тему:

«Проективні методики в дослідженні особистості»

Студентки ІV курсу

денного відділення

факультету “Психології”

Сімонової Ірини Ігорівни

Науковий керівник:

ст. викладач

Грушевський В.О.

Допущено до захисту “10” травня 2010 року

Завідувач кафедри:

кандидат філософських наук,

професор Хімченко О.Г.

Миколаїв, 2010

ЗМІСТ

ВСТУП

Розділ I. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ЗАСТОСУВАННЯ ПРОЕКТИВНОГО МЕТОДУ В ДОСЛІДЖЕННІ ОСОБИСТОСТІ

1.1 Історія створення та розвиток проективних методів в дослідженні особистості

1.2 Класифікація проективних методів

1.3 Галузі застосування проективних методів. Можливості та обмеження проективних методів

Розділ II. МЕТОДИ ТА ОРГАНІЗАЦІЯ ДОСЛІДЖЕННЯ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП

Актуальність дослідження.

У зв'язку із зростаючою потребою в прикладних психологічних дослідженнях особистості, проективні методи стали широко використовуватися в різних галузях психологічної практики. Найактуальнішим є питання дослідження особистості за допомогою проективного методу, який є діагностичним прийомом та надає більш ефективне дослідження психологічних процесів проекції.

Проективні методи, з погляду психоаналізу, направлені на діагностику причин дезадаптації особистості, несвідомих потягів, конфліктів і механізмів захисту. Умовою будь-якого проективного дослідження є невизначеність тестової ситуації. Це сприяє зняттю тиску реальності, де досліджуваний в таких умовах проявляє властиві для нього способи поведінки.

Особливого значення проективний метод набуває у діагностиці індивідуально-психологічних особливостей дітей. Проблема емоційно-психічного розвитку дитини є однією із актуальних нині, зокрема, й з огляду на розмаїття психологічних проблем, та тих проблем, які виникають у батьків. Особливу увагу необхідно надавати дітям, адже саме в цей період психологічний простір дитини починає набувати семантичної глибини, з'являються і проявляються перші узагальнення переживань, що викликаються зустріччю з новими поняттями та категоріями життя. За допомогою проективних методик можна якнайглибше вивчити міжособистісні стосунки в сімґї і емоційний стан особистості дитини, та допомогти подолати неприязнь і психологічні труднощі, які виникають на її шляху.

Проективні методики, стали популярними порівняно недавно, в 50-х роках ХХ століття, і увійшли до класичних діагностичних методів.

Аналіз літератури свідчить, що вже більше півстоліття спостерігається стійкий інтерес психологів до проективної діагностики. Різні проективні методики широко використовуються в практиці дослідження особистості у всіх областях сучасної психології. З їх допомогою досліджують та аналізують особистість. Нерідко вони служать робочим інструментом для перевірки тих або інших теоретичних положень. Про важливість місця, яке проективні методики займають в сучасній психодіагностиці, свідчать міжнародні конгреси, що регулярно проводяться протягом багатьох років, створені в різних країнах багато спеціальних наукових інститутів та суспільств, публікуються на різних мовах періодичні видання.

Проблема дослідження особистості на проективних методиках знайшла своє відображення у працях багатьох зарубіжних та вітчизняних вчених, а саме традиційно вважається, що дослідженнями, які передбачали створення проективних тестів, були роботи В. Вундта і Ф. Гальтона. Саме їм належить честь першого використовування методу вільних («словесних») асоціацій. Також в цьому напрямі працювали такі психологи як: К.Г. Юнг, А. Розанців, Герман Роршах, В.В. Абрамов, Дж. Келлі, Т. Канн. Інтерес до проективних методик спостерігається і у російських вчених В.К. Воронова, О.М. Кучаєнка, І.Д. Єрмакова, П.І. Коропова, Я.М. Когана, М.О. Рибнікова. В кінці ХХ століття проблемі застосування малюнкових технік для дослідження особистості присвячені праці вчених: Ю.С. Савченка, В.С. Мухіна, О.С. Романова, О.Ф. Потьомкіна, Т.С. Яценко, Л.Ф.Бурлачука, А.Корнера, Г.Ліндсея, Б.Мурштейна, Ф.Гудінафа, які розглядали проблеми вимірювання інтелекту за допомогою малюнка. Вчені Р.С. Бернса, С.Х. Кауфмана, описали проблеми кінетичного малюнку сім'ї. Вчені З.В. Огороднійчук, В.І. Кротенко, О.Т. Соколова досліджували проблеми проективних методів в дослідженні особистості та багато інших вчених [5, 7, 41, 43, 47].

Мета дослідження - вивчення методологічної основи проективних методик при дослідженні особистості та проведення з їх допомогою дослідження.

Завдання дослідження:

1. Теоретично визначити створення та розвиток проективних методів у працях зарубіжних та вітчизняних психологів.

2. Емпірично дослідити специфіку проективних методів в дослідженні особистості.

3. Запропонувати рекомендації щодо використання проективних методів в освіті.

Об'єкт дослідження - проективний метод як засіб вивчення особистості.

Предмет дослідження - проективні методики в дослідженні особистості.

Методи дослідження:

1. Теоретичне узагальнення матеріалу.

2. Використання методів психодіагностики:

а) «Незавершені речення»;

б) «Неіснуюча тварина»;

в) «Малюнок сім'ї»;

г) Дитячий скорочений варіант Р.Кеттела.

3. Використання апарату математичної обробки даних (Excel, SPSS, к.Пірсена, т-Стьюдента).

Структура роботи.

Дана робота складається із змісту, вступу, трьох розділів, рекомендацій, загальних висновків, списку літературних джерел (47), таблиць, рисунків та додатків.

Розділ I. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ЗАСТОСУВАННЯ

ПРОЕКТИВНОГО МЕТОДУ В ДОСЛІДЖЕННІ ОСОБИСТОСТІ

1.1 Історія створення та розвитку проективних методів в

дослідженні особистості

Проективні методи представляють собою тестовий матеріал, який організований особливим чином і використовується для дослідження особистості в цілому або окремих її сторін. В основі дії даних методів лежить механізм проекції. Цей механізм був вперше досліджений З.Фрейдом і описаний як процес приписування своїх відчуттів, бажань, що є неприйнятими для людини, об'єкту, що знаходиться в зовнішньому середовищі. Проекція носить неусвідомлюваний характер і виконує захисну функцію, пом'якшуючи суперечності між істинними (неусвідомлюваними) прагненнями людини і соціальними нормами, оцінками, свідомими переконаннями. Безпосередньо сам термін «проективні» був введений американським вченим-психологом Л.Френком у 1939 році для позначення цілого ряду методик, вже відомих на той час. Йому вдалося також на підставі виділених властивостей побудувати їх класифікацію, яка з деякими доповненнями використовується і сьогодні [13].

На розвиток проективного методу істотний вплив зробили класичний психоаналіз, холістична психологія та експериментальні дослідження зарубіжних та вітчизнах вчених-психологів таких як К. Левіна, Г. Олпорта, З. Фрейда, К. Юнга, Л. Френка та інших. Ці напрями в психології прийнято вважати теоретичними джерелами проективного методу. Кожний з них вніс щось своє в його обґрунтування [7, 41, 47].

Психоаналіз, як головне теоретичне джерело вніс в проективний метод основні пояснювальні категорії: «принцип проекції» як «захисний механізм», «несвідоме». Проективні методики, з погляду психоаналізу, направлені на діагностику причин дезадаптації особистості, несвідомих бажань, конфліктів і механізмів захисту. Умовою будь-якого проективного дослідження є невизначеність тестової ситуації. Це сприяє зняттю тиску реальності, і особистість в таких умовах проявляє властиву для неї поведінку. Процес взаємодії особистості з малоструктурованим стимульним матеріалом носить характер проектування, тобто винесення на зовні несвідомих бажань, інстинктів, конфліктів, тощо [41].

За вченим Л. Френком, холістична психологія внесла в проективний метод розуміння особистості як цілісної, унікальної системи. Отже, пізнання суб'єктивного внутрішнього світу особистості повинне розмежовувати її вивчення шляхом виявлення деяких загальних закономірностей і їх зіставлення з «середньою особистістю» (як в стандартизованих методах). Відношення особистості та її соціального оточення являється процесом структуризації «життєвого простору» в цілях створення і підтримки «особистого світу». З погляду холістичної психології, проективний експеримент, моделює ці відносини: досліджуваний перед лицем невизначеної ситуації одержує свободу у виборі елементів «життєвого простору» і способів їх структуризації [41, 43, 47].

Експериментальні дослідження внесли в проективний метод нові пояснювальні категорії: «контроль» і «когнітивний стиль», а також розуміння процесу сприйняття як селективного (виборчого) відносно стимулів: 1) релевантних (відповідних), 2) суперечних і 3) загрожуючих потреб особистості. Проективна продукція, або, іншими словами, «відповідь» респондента на поставлену задачу, з погляду вчених, розглядається як результат складної пізнавальної діяльності, в якій воєдино «спаяні», як когнітивні (пізнавальні), так і афектно-мотиваційні компоненти особистості, тобто «когнітивний стиль» і «контроль» [41, 43, 47].

Традиційно вважається, що дослідженнями, що вперше передбачили створення проективних тестів, були роботи В. Вундта і Ф. Гальтона. Саме їм належить честь першого використовування методу вільних «словесних» асоціацій. Проте необхідно пригадати, що ціллю експериментів цих вчених, також як і психологів Вюрцбургської школи, було вивчення характеру і темпу реакцій на слова-стимули, які були засновані на інших принципах і мали іншу ціль, ніж асоціативний експеримент, ці досліди, мабуть, не мали нічого загального з проективними методами дослідження особистості, за виключенням, хіба що, зовнішньої схожості. Багато з вчених, які вважають, що першим проективним тестом-методом в звичному значенні цього слова був метод вільних асоціацій К.Г. Юнга. Саме К.Г. Юнгу належить відкриття і доказ феномена, який лежить в основі всіх проективних методик, а саме можливість непрямої дії на значущі області переживання та поведінку людини «комплекси», які викликали зміни в експериментальній діяльності. Відібравши слова-подразники, що можуть мати, на його думку, аффектогенне значення, К.Г. Юнг, згідно принципам заснованої їм наукової школи, аналізував відповіді досліджуваного відносно часу реакції на них, а також піддавав подальшій інтерпретації формальну сторону відповідей.

В тому ж році, що і К.Г.Юнг (1910), Г. Кент і А. Розанов (США) сконструювали і застосували тест, який надзвичайно нагадував юнговський. Вчені пропонували досліджуваному 100 загальновживаних слів-стимулів, відібраних у зв'язку з тим, що майже у всіх вони викликали однакові реакції (стіл - стілець, темно - ясно та інші). Дослідження показали, що психічно хворі досліджувані давали більшу кількість оригінальних, названих авторами «індивідуальними», відповідей, ніж здорові. Проте метод не здобув широкої популярності внаслідок того, що продукування «індивідуальних» відповідей могло залежати не тільки від психологічного статусу особистості, але і від його віку, соціального положення, освітнього рівня та інших чинників. Автори, мабуть, вперше звернули увагу на феномен, що широко обговорювався згодом, який став «козирною карткою» в руках супротивників проективних методів - феномен впливу на відповіді зовнішніх детермінант, знижував, на їх думку, їх надійність [12, 14, 41, 47].

Поступово з роками, асоціативний експеримент К.Г. Юнга був модифікований багатьма дослідниками. Так, вчений Д. Рапапорт, в 1946 році, який на прикладі К.Г. Юнга, відібравши 60 слів-стимулів з погляду їх психоаналітичної значущості, достатньо успішно працював з пацієнтами, аналізуючи їх внутрішні конфлікти і використовуючи свій метод для виявлення порушень ментальної діяльності. Проте аналізуючи літературні джерела розвитку проективного методу є підстави вважати, що Юнгу зовсім не належить відкриття і доказ феномена, який лежить в основі всіх проективних методик. Насправді, чи не є метод вільних асоціацій, відкритий З. Фрейдом між 1892 і 1898 роком? Вже в роботі «Дослідження істерії» (1895) Фрейд говорить про новий метод, правда, досить туманно, аналізуючи випадок Емілії фон Н., він писав про те, що вона говорила, далеко не так спонтанно, як здавалося, в її словах відтворювалися, причому, достатньо вірно, її спогади, а також нові враження, які вплинули на неї за час їхньої зустрічі. Вони виникали іноді абсолютно несподівано на основі патогенних спогадів, від яких вона сама довільно звільнялася в результаті словесної розрядки. В роботі «Про психоаналіз» (1909) він згадує, разом з тлумаченням сновидінь і помилкових дій, основне правило психоаналітичного процесу - правило вільних асоціацій [41,47]. Крім того, якщо поглянути на обговорюваний предмет широко, то інтерпретація сновидінь, принципи якої були висловлені в 1900 році і аналіз помилкових дій «Психопатологія буденного життя» (1901) проективними методами.

Справжню революцію призвела книга Германа Роршаха «Психодіагностіка» (1921). Саме з 1921 року почався новий етап в розвитку експериментального вивчення особистості - етап проективного її дослідження. Можна стверджувати, що тест Роршаха, як і ТАТ Г. Мюррея, - два фундаментальні методи, що визначили рух психологічної діагностики на багато десятиріч вперед.

Герман Роршах народився в 1884 році в Цюріху. Отримавши медичну освіту в Швейцарії і Німеччині, він успішно захистив докторську дисертацію під керівництвом Е. Блейлера. Ще тоді спільно з своїм другом, вчителем живопису Конрадом Герінгом, він написав ніде, на жаль, не опубліковану роботу, де спробував проаналізувати, чи володіють здатні студенти великим рівнем розвитку уяви, ніж студенти середнього рівня. Познайомившись з психоаналізом, він досяг настільки великих успіхів, що був вибраний віце-президентом швейцарського Психоаналітичного суспільства. Тест який був розроблений відомим вченим Г. Роршахом відомий під назвою «Плями Роршаха». Тест, який виступає для дослідження особистості і її особистісних порушень. Досліджуваному пропонується дати інтерпретацію десяти симетричних щодо вертикальної осі чорнильних плям. Кожна така фігура являється стимулом для вільних асоціацій - досліджуваний повинен назвати будь-які виникаючі у нього слово, образи або ідеї. Тест заснований на припущенні, згідно якому те, що індивід «бачить» в плямі, визначається особливостями його власній особистості. Вивчаючи самовладання, що розуміється в основному як панування над емоціями Г. Роршах використовував чорнильні плями різних кольорів (червоного, та інших відтінків) і різної насиченості сірого і чорного, щоб ввести чинники, що володіють емоційною дією. Взаємодія інтелектуального контролю і виникаючої емоції визначає те, що досліджуваний бачить в плямі. Г. Роршах дослідив, що особистості, з різним емоційним станом, який був відомий з клінічних спостережень, дійсно по-різному реагують на кольори і відтінки.

Найоригінальніше і важливіше відкриття Г. Роршаха, що відноситься до психодинаміки, це відповідь, в якій використовується рух. Деякі досліджувані бачили в чорнильних плямах рухомі людські фігури. Г. Роршах дослідив, що серед здорових індивідів це найчастіше характерно для тих, кому властива багата уява, а серед осіб з психічними відхиленнями до нереалістичних фантазій. Зіставляючи зміст асоціацій-фантазій з тим, що вже було відоме про зміни особистості і мотиваційної сфери даного індивіда, Г. Роршах дійшов висновку, що ці асоціації еквівалентні змісту сновидінь. Таким чином, виявилося, що чорнильні плями здатні розкрити глибоко приховані бажання або страхи, що лежать в основі тривалих нерозв'язних особистісних конфліктів [14, 37, 41, 47].

Тематичний апперцептивний тест був вперше розроблений в Гарвардській психологічній клініці Генрі Мюррєєм із співробітниками та описаний в статті К.Морган і Г.Мюррєя в 1935 році. У цій публікації ТАТ був представлений як метод дослідження уяви, який дозволяв охарактеризувати особистість досліджуваного завдяки тому, що задача тлумачення змальованих ситуацій, яка ставилася перед особистістю, дозволяла йому фантазувати без обмежень і сприяла ослабленню механізмів психологічного захисту. Теоретичне обґрунтування і стандартизовану схему обробки і інтерпретації ТАТ одержав дещо пізніше, в монографії «Дослідження особистості» Г.Мюррєя. Остаточна схема інтерпретації ТАТ і остаточна (третя) редакція стимульного матеріалу були опубліковані в 1943 році.

Тематичний апперцептивний тест (ТАТ) є набором з 31 таблиці з чорно-білими фотографічними зображеннями на тонкому білому матовому картоні. Одна з таблиць - чистий білий лист. Досліджуваному пропонується в певному порядку 20 таблиць з цього набору (їх вибір визначається статтю і віком досліджуваного). Його задача полягає в складанні сюжетних розповідей на основі змальованої на кожній таблиці ситуації [12, 14, 41, 47].

Отже, проективні методики - це психологічні методи, направлені на виявлення особистісних особливостей, де суб'єкту пропонується інтерпретувати малюнки або невизначені конфігурації, виходячи з власної уяви, інші визначення, навпаки, громіздкі та багатослівні. Проте загальною особливістю будь-якого визначення є:

1) згадка проекції як принципу, встановленого в основу методу;

2) вказівка на вільний характер відповідей досліджуваного, не оцінюваних з погляду їх правильності та неправильності;

3) вказівка на невизначеність і неоднозначність стимульного матеріалу, що відрізняється від стимульного матеріалу інтелектуальних і інших тестів. Не можна обійти увагою і ще одну особливість проективних методів - невизначеність інструкції для досліджуваного, невипадково А. Анастазі досить точно називає проективні методики, методиками «замаскованого» тестування [2, 47].

Головну особливість проективних методик можна визначити, як відносно неструктуровану задачу, тобто задачу, яка допускає майже необмежену різноманітність можливих відповідей. Для того, щоб фантазія особистості могла вільно розігратися, даються тільки короткі, загальні інструкції. З цієї ж причини тестові стимули звичайно розпливчаті або неоднозначні. Гіпотеза, на якій будуються подібні завдання, полягає в тому, що спосіб сприйняття і інтерпретація особистістю тестового матеріалу або «структур» ситуації повинна відображати фундаментальні аспекти функціонування її психіки. Іншими словами, передбачається, що тестовий матеріал повинен спрацювати як деякого роду екран, на якому відповідаючий «проектує» характерні для нього розумові процеси, потреби, тривожність, конфлікти, тощо.

Звичайно проективні методики є також методиками замаскованого тестування, оскільки досліджуваний рідко підозрює про тип психологічної інтерпретації, яка буде дана за його відповідями. Проективні методики характеризуються також глобальним підходом до оцінки особистості. Увага фокусується на загальній картині особистості, а не на дослідженні окремих її властивостей. Проективні методики розглядаються як найефективніші процедури для виявлення прихованих, завуальованих або безсвідомих сторін особистості. Відповідно до властивостей проективних методів, глобальним підходом являється не тільки емоційні, мотиваційні і міжособистісні характеристики особистості, але і деякі інтелектуальні аспекти поведінки. До останніх можна віднести загальний інтелектуальний рівень, оригінальність і стиль рішення проблемних ситуацій. Окремі пристосовування проективных методик спеціально призначаються для вимірювання установок, і тим самим вони якби доповнюють методики. Можна додати, що будь-який психологічний тест, незалежно від призначення, може виконати роль проективної методики.

1.2 Класифікація проективних методів

Проективні методи є спеціальною технікою клініко-експериментального дослідження тих особливостей особистості, які якнайменше доступні безпосередньому спостереженню.

Термін «проективні» був вперше використаний Л. Френком для об'єднання вже відомих на той час, але, здавалося б, таких надзвичайно далеких один від одного методичних прийомів, як асоціативний тест Юнга, тест Роршаха, ТАТ та інших [7, 47].

Виділивши деякі формальні ознаки, властиві більшості проективних методів, Л. Френк спробував дати їм класифікацію. Ця класифікація, не дивлячись на велику кількість інших, із запропонованими пізніше змінами і доповненнями сьогодні якнайповніше характеризує проективну техніку.

Наведена класифікація як найповніше охоплює діапазон проективних методик.

1. Методики доповнення:

ь Набір слів-стимулів. Від досліджуваного вимагається назвати слова, які «спадають на думку у зв'язку з почутим словом (асоціативний тест К.Г. Юнга);

ь Набір незавершені речень або розповідь, які вимагають завершення («Незавершені речення»);

ь Питання, на який необхідно дати певну кількість відповідей («Хто Я?»).

2. Методики інтерпретації:

ь Набір картинок, фотографій. Від респондента вимагається скласти розповідь (ТАТ, САТ) по запропонованих картинках; відповісти на питання по запропонованих ситуаціях на картинках (Тест фрустрації Розенцвейга, Тест Жиля); відібрати приємні-неприємні картинки-фотографії (Тест Сонді).

3. Методики структуризації:

ь Малоструктурований матеріал (Тлумачення випадкових форм Г. Роршаха).

4. Методики вивчення експресії:

ь Аналіз почерку, тощо.

Методики вивчення продуктів творчості. Предметом інтерпретації є малюнок, який малює досліджуваний:

ь «Будинок - Дерево - Людина»;

ь «Людина»;

ь «Два будинки»;

ь «Малюнок сім'ї»;

ь «Піктограма»;

ь «Автопортрет»;

ь «Картина світу»;

ь «Вільний малюнок»;

ь «Неіснуюча тварина») [7, 14, 47].

Розрізняють наступні групи проективних методик:

1. Конститутивні. Техніки, що входять в цю категорію, характеризуються ситуацією, в якій потрібно особистості створити якусь структуру з неструктурованого матеріалу, тобто пропонується який-небудь «аморфний» матеріал, якому необхідно надати значення. Прикладами таких методик можуть служити: «Незавершені речення», «Незавершені малюнки», «Плями Г. Роршаха).

2. Конструктивні. Пропонуються оформлені деталі (фігурки людей, тварин, моделі їх житла, тощо), з яких потрібно створити осмислене ціле і пояснити його. Сценотест, наприклад, складається з мініатюрних людських фігур, фігурок тварин, дерев і предметів повсякденного життя. Досліджуваному, створюють різні сцени з свого життя (або задані їм експериментатором), а по певних особливостях цих сцен і розповіді про них робляться висновки як про особистість їх творця, так і про специфіку соціального оточення. Відмінність між цією категорією і конститутивною групами між «сирим» і «переробленим» матеріалом. Останній, у формі будівельних кубиків, шматочків мозаїки і тому подібного, піддається швидше впорядковуванню, ніж моделюванню за шаблоном. Можливо, ця відмінність покажеться дуже тонким, але кожний сам визначає рівень складності. Прикладом, що відноситься до даної категорії, може служити тест «Малюнок людину» або інші форми рисуночних завдань, відмінні від «вільного виразу» згідно власним схильностям.

3. Інтерпретаційні методи (пояснювальні) - досліджуваний повинен тлумачити деякий стимул, виходячи з власних міркувань - ТАТ- хороша ілюстрація цього виду методик. Особистості пропонуються таблиці-картини, на яких змальовувані відносно невизначені ситуації, допускаючі неоднозначну інтерпретацію. В ході дослідження респондентом складається невелика розповідь, в якій необхідно вказати, що привело до змальовуваної ситуації, що відбувається в даний час, про що думають, що відчувають дійові особи, ніж ця ситуація завершиться. Передбачається, що досліджуваний ідентифікує себе з «героєм» розповіді, що дає можливість розкриття внутрішнього світу, його відчуттів, інтересів і спонукань.

4. Катартичні (очищення). Пропонується здійснення ігрової діяльності в особливо організованих умовах. Наприклад, психодрама у вигляді імпровізованого театрального уявлення дозволяється суб'єкту не тільки афектно відреагувати (ігровий катарсис) - а тим самим добитися терапевтичного ефекту, що дає досліднику можливість знайти конфлікти, тощо. Ігрові техніки заносять в дію фантазію досліджуваного, і тому, є типовим прикладом даної категорії.

5. Експресивні. Аналіз почерку, особливостей мовного спілкування. Здійснення досліджуваним образотворчої діяльності, малюнок на вільну або задану тему, наприклад, методика «Дім-дерево-людина», «Малюнок сім'ї». За малюнком робляться висновки про афектну сферу особистості, рівень психосексуального розвитку та інші особливості.

6. Імпресивні. Використовується для дослідження емоційної сфери особистості. Ці методики ґрунтуються на вивченні результатів вибору стимулів з ряду запропонованих. Досліджуваний вибирає найбажаніші. Наприклад, тест Люшера, що складається з 8 кольорових квадратів. Пред'являються всі квадрати з проханням вибрати найприємніший. Процедура повторюється з квадратами, що залишилися, до тих пір, поки у результаті утворюється ряд, в якому кольори розташовуються за їх привабливості. Психологічна інтерпретація виходить з символічного значення кольору.

7. Адитивні. Від досліджуваного потрібне завершення речення, що має початок, розповіді або історії. Ці методики призначені для діагностики різноманітних особистісних змінних, від мотивів тих або інших вчинків до відношення до статевого виховання молоді [25].

Прикладом досить розгорненої класифікації служить варіант Г. Ліндсея:

1. Асоціативні способи - досліджуваний повинен реагувати на стимул першим словом, що прийшло в голову, уявленням, тощо;

2. Конструктивні способи;

3. Доповнюючі способи (метод незавершених речень);

4. Методи, засновані на виборі і розподілі, - досліджуваний вибирає деякий елемент стимульного поля і міняє його;

5. Експресивні методи - гра, малювання, психодрама.

Очевидно, що і ця класифікація не позбавлена недоліків - так, в деякі категорії потрапляють різнорідні методи (графічні проби і психодрама).

У зв'язку з цим А. Анастазі пропонує розділити останній пункт на два - експресивні і конструктивні методи. Конструктивні і експресивні методи розрізняються на підставі того, що експресивні способи акцентують, на відміну від конструктивних, також і образ творчості; їх особливістю є те, що вони одночасно представляють і психотерапевтичний засіб (психодрама, терапія за допомогою гри, малювання пальцями). Між обома категоріями є плавний перехід, причому категорії досить абстрактні і тому ці категорії об'єднуються в одну.

1. Асоціація як спосіб реакції;

2. Конструкція;

3. Рішення або доповнення;

4. Експресія [26, 41, 47].

Вчений Прошанський Г.М. спробував прослідити всі відмінності між проективними методами та отримав триступінчату схему аналізу:

Стимули: а) вербальний; б) візуальний; в) конкретний; г) інші модальності;

Відповідь: а) асоціативний; б) інтерпретаційний; в) маніпулятивний; г) вільний вибір;

Мета: а) опис; б) діагностика; в) терапія.

Особливістю даної класифікації являється те, що останній пункт кожної категорії, випадає із загального ланцюга або є протилежністю іншим пунктам [27].

Проективні методи характеризуються малою стандартизованістю проведення всієї процедури обстеження і тлумачення даних, що, за думкою спеціалістів, цілком виправдано, оскільки вивчаються глибинні індивідуальні особливості особистості, обстеження яких потребує гнучкої тактики і неординарного підходу до аналізу отриманих результатів.

1.3 Галузі застосування проективних методів. Можливості та обмеження проективних методів

проективний дослідження особистість методика

На початку 1940-х років «проективний рух» набирає значну силу. Проективні методи стають найпопулярнішими в клініко-психологічних дослідженнях особистості. Розробляються нові методики, число їх швидко зростає. В різних поглядів, метою яких було встановлення того, наскільки часто використовуються ці методи, незмінно наголошується їх лідируюче положення. Але паралельно з того часу починаються запеклі, гарячі спори про місце проективних методів серед інших інструментів дослідження особистості, ці спори, продовжуються і сьогодні. На думку відомого фахівця Дж. Екснера, сумним слідством дискусій з'явилося утворення прірви між психологами, що займаються вивченням особистості, що відобразилося в укоріненому за заході розподілу психодіагностичних методик на об'єктивні і проективні. Відповідно до такої класифікації об'єктивні методи вважаються створеними на основі фундаментальних принципів вимірювання, які апробовані в психології, стандартизовані, високонадійні і валідні. Проективні методики оголошуються тими, в яких майже не повністю ігноруються принципи вимірювання, а отримані за їх допомогою дані піддаються суб'єктивній, залежній від особистих переваг дослідника, інтерпретації. Хоча відомо, що деякі з проективних методів передбачають не тільки якісну, але і кількісну оцінку отриманих результатів. Ґрунтовне психометричне опрацьовування зближує їх з об'єктивними тестами (до таких методик можна віднести ті, в яких пропонують завершити незавершені речення, деякі варіанти ТАТ, тощо).

Проективні методи завжди були засновані на представленні невизначеного стимульного матеріалу. Застосування невизначених стимулів в діагностиці є досить серйозною проблемою. Досліджуваний, у якого спостерігаються психологічні розлади, не викликає у нас сумнівів. Наприклад, людина може постійно складати насичені агресією розповіді за стимульним матеріалом ТАТ. Його історії можуть постійно обертатися навкруги сімейних скандалів, суперництва рідних, тощо. Оскільки подібні розповіді зустрічаються не так вже часто, ми цілком можемо почати підозрювати, що у даного досліджуваного існують проблеми, пов'язані з агресивністю, або як прояв захисний механізм [33].

Але в той же час, пред'явлення невизначеного стимульного матеріалу дозволяє без труда знайти випадки, коли значущі інтерпретації з'являються самі по собі, без жодного зв'язку із стимульним матеріалом. Думки і фантазії з яскраво вираженою агресією мають тенденцію виявлятися в швидких і часто зустрічаються в агресивно забарвлених реакціях. Небажані агресивні імпульси, які пригнічуються за допомогою механізмів витіснення, швидше за все, знайдуть відображення в тому, що агресивно забарвлені відповіді зустрічатимуться рідко, не дивлячись на пряму агресивну спрямованість стимульного матеріалу або переважання відповідей такого роду у більшості досліджуваних. Відсутність напруги у відношенні певної потреби повинна виразитися у відсутності девіацій реагування, тобто інтерпретаціях. Вони не відрізняються ні підвищеною частотою згадуваності певних областей, ні надмірним уникненням чи змінами.

Стимульний матеріал проективних методик може бути пред'явлений для перцептивного розпізнавання або для заучування і відтворення. Важливо те, що стимули можуть є як високоструктурованими, так і вкрай невизначеними за своїм характером, і що про велику кількість випробовуваних можна зібрати значний об'єм важливої інформації. Відносно будь-якої зміни, що вимагається, наприклад, агресії, потреби в досягненні успіху, залежність від інших в рішенні проблем, застосування добре відпрацьованого багатозначного стимульного матеріалу приведе до більш точного визначення сили потреби і характеру захисних механізмів особистості, тощо [37].

У зв'язку із зростаючою потребою в прикладних психологічних дослідженнях особистості проективні методики стали широко використовуватися в різних областях психологічної практики. Проте не завжди їх застосування виправдано задачами конкретного дослідження, а отримані результати інтерпретуються в категоріях, адекватних уявленням про особистість, що склалися у вітчизняній психології. Звідси витікає, що пряме запозичення зарубіжних методів особистісної діагностики без критичного усвідомлення їх теоретичної бази може привести за собою серйозні труднощі, як теоретичного, так і практичного характеру. Все це обумовлює необхідність тривалої та клопіткої роботи по розробці теорії проективного методу на основі положень вітчизняної психології.

Проективний метод орієнтований на вивчення безсвідомих (або не цілком усвідомлюваних) форм мотивації. Його перевагою в цій своїй якості є те, що він - один із психологічний методів проникнення в саму глибинну область людської психіки. Реальність безсвідомого значно багатше за своєю феноменологією, а також і за можливістю її змістовної інтерпретації, ніж це представлялося, наприклад, в класичному психоаналізі.

Дані, отримані за допомогою проективних методик, не повинні бути прийняті як остаточні, вони допомагають знайти шляхи подальшого дослідження, проникнути в «важкообєктовані» особистісні особливості, які важко дослідити при традиційній організації експерименту і непіддатливі адекватній кількісній оцінці [12].

Суперечність одержуваних результатів і, як наслідок - неможливість отримання стандартизації. Насправді, надзвичайно дивно вимагати від проективних тестів надійності і валідності, якщо психолог може вибрати різний план аналізу та інтерпретації даних, отриманих проективними методами залежно від теоретичних позицій, яких він дотримується. Навіть якщо автори методу керувалися психоаналітичними принципами, тоді як саме єдність теоретичних принципів є необхідною умовою отримання надійних результатів.

Останніми роками положення з використання проективних тестів змінилося, та набувають все більш широке застосування.

Проективні методи, не дивлячись на проявлення ними низької надійності та валідності, як і раніше широко застосовуються в психодіагностичній практиці. Психологи продовжують використовувати їх за такими причинами: по-перше, є природна людська схильність - заперечувати всі зміни, які відбуваються і довіряти лише підтверджуючим прикладам, а не доказам; по-друге, професійні психологи використовують проективні методи тільки в поєднанні з іншими методами оцінки, як комплекс тестів.

Проаналізувавши наукову літературу та джерела застосування психодіагностики та проективних методик, спостерігаються в наступних областях соціальної практики:

ь розстановка кадрів, профвідбір, профорієнтація;

ь оптимізація навчання і виховання;

ь прогнозування соціальної поведінки (психологічна експертиза призовників, тощо);

ь судебно-психологічна експертиза;

ь консультативна, психотерапевтична допомога [29].

Продуктивність використовування проективних методик в прикладних психологічних дослідженнях не викликає сумніву, але етап широкого впровадження їх в практику повинен обов'язково передувати етапу теоретичної апробації.

Зростає застосування ігрових технік в клінічній діагностиці і вивченні особистісного розвитку дітей. Суб'єкту можуть бути пред'явлені іграшки, або ігри, або прості дерев'яні кубики для вільної гри або виконання якоїсь запланованої дії, наприклад, споруди дому, класифікації за групами, установки сцени для спектаклю або іншої організації ігрових матеріалів в певну конфігурацію, що виражає для суб'єкта емоційно значущу модель. Необхідно пам'ятати, що діти менше ховаються за прихованими і захисними механізмами і менше усвідомлюють ступінь свого саморозкриття в грі.

Використовуються не тільки ігрові предмети, але також різні аморфні матеріали, такі, як глина для ліплення, мука і вода, а також інші речовини подібної консистенції, дозволяючи суб'єкту, вільно поводячись з ними, перетворювати їх на різні предмети. В цих ігрових ситуаціях суб'єкт часто переживає катарсис, виражає емоції, які інакше могли залишатися пригніченими або замаскованими, або символічне звільнення від образ і ворожості, які довгий час прикривалися з зовні хорошою поведінкою. Розбірні ляльки можна використовувати для викликання пригнічуваної ворожості і агресії проти батьків чи сім'ї. Театральна сценічна гра з іграшковими фігурами і декораціями також являється підставою для виявлення суб'єктом своїх особистісних труднощів і емоційних проблем, тощо. Маленькі досліджувані ліплять з глини фігурки, через які виражають найгостріші тривоги та переживання.

Художні засоби дають інший ряд можливостей для проективних методів вивчення особистості. Малювання пальцями дозволило проникнути в сутність особистісних особливостей і труднощів дитини. За даним методом спостерігається надзвичайна користь малювання при вивченні характеру особистості та її емоційних порушень. Зображення фігур - чудовий метод вивчення світу дитини. Рисуночні тести прості в управлінні можуть використовуватися там, де інші техніки обмежені, наприклад дослідження таких чинників, як мовний, культурний бар'єри і труднощі в спілкуванні. Поява труднощів в розвитку дитини являється комплексним процесом впливу середовища, і спроби зрозуміти ці труднощі через малюнки. Вони не претендують на спробу знайти універсальне рішення дитячих проблем в малюнках. Автори використовують проективні методики як додатки до інтерв'ю і терапевтичних техніків, які дозволяють більш глибоко проникнути в проблеми особистості [5].

Лялькові спектаклі викликають у досліджуваних з числа дітей одночасно і діагностичні, і терапевтичні реакції, оскільки сила драматичного переживання спонукає дитину до інтенсивного виразу своїх відчуттів до авторитету і до батьків. Досліджуваним дається роль, а потім психолог просить експромтом їх розіграти, виявляючи таким чином ступінь сплутаності та стриманості відчуттів. Виявляється також, що звільнення пригнічених емоцій може привести особистість до розуміння своїх труднощів. В методах тематичної перцепції неусвідомленість дає можливість викликати важливі проекції у суб'єктів, яких просять написати або скласти розповідь за серією картинок, персонажів, з якими вони можуть ототожнити себе, і тих, хто має до них безпосереднє особистісне відношення. Так суб'єкти проектують аспекти своєї особистості при завершенні розповідей чи речень, при створенні аналогій, сортуванні і класифікації предметів, наприклад, іграшок, тощо де суб'єкт розкриває те, про що він не зможе або не стане говорити.

Виразні рухи - наприклад, почерк - надають інший підхід до розуміння особистості, так добре розкриваючої своє бачення життя в звичних жестах і рухових патернах, виразах обличчя, позі, тощо [47].

Застосування проективних методик в дитячій і підлітковій психології охоплює широкий круг питань, що з'ясовують їх роль в рішенні наступних проблем: особливості протікання дитячих психозів (аутизм, нарцисизм та інші.); світ фантазії; символізування дитячих страхів і бажань; діагностичні і прогностичні показники психічного розвитку дітей в нормі і патології; сімейне і шкільне оточення, тощо [12].

Вивчення за допомогою проективних методик проблем похилого віку, являється специфікою психологічного захисту в процесі старіння, впливу віку на креативность, показники особистісних змін, тощо [12].

Розділ II. МЕТОДИ ТА ОРГАНІЗАЦІЯ ДОСЛІДЖЕННЯ

У лютому 2010 року на базі ЗОШ №45 м. Миколаєва було здійснено дослідження проективних методик в дослідженні особистості.

В експериментальному дослідженні взяли участь 48 учнів загальноосвітньої школи м. Миколаєва (ЗОШ №45). Хлопчиків : …, дівчаток: …. Дослідження проводились серед учнів двох класів: 4-й та 9-й. До експерименту увійшло 27 учнів 4-го класу та 29 - 9-го. Класи було вибрано без особливих спеціалізації та напрямів.

Дослідження проводилося із застосуванням наступних методик: “Незавершені речення” (Додаток А), “Неіснуюча тварина” (Додаток Б), «Малюнок сім'ї» (Додаток В), Дитячий скорочений варіант Р. Кеттела (Додаток Г).

Завершение предложения:

Направленность. Данная методика направлена на выявление такого личностного качества как эгоцентризм. Являясь по сути проекционной методикой обработка данных проводится строго стандартизировано. Быстрота проведения и обработки результатов является неоспоримым преимуществом данной методики.

Эгоцентризм не является самостоятельным диагнозом, а только показателем: показателем наличия глубоких, устойчивых личностных проблем. Эгоцентризм является следствием если не всех, то большинства личностных расстройств: неврозов, психопатий, акцентуаций, неадекватных психических состояний и пр. Эгоцентризм возникает практически всегда, когда у человека возникает чувство неадекватности собственного Я по сравнению с "другими Я". Вследствие этого возникает "зацикленность" на собственном "Я", своих проблемах - человек воспринимает окружающий мир через призму собственного "Я", своих проблем.

Рисунок семьи:

Цель применения данной проективной методики: выявление особенностей внутрисемейных отношений.

Задачи: на основе выполнения изображения, ответов на вопросы оценить особенности восприятия и переживаний ребенком отношений в семье.

«Несуществующее животное»

Метод исследования личности с помощью проективного теста "Несуществующее животное" построен на теории психомоторной связи. Для регистрации состояния психики используется исследование моторики (в частности, моторики рисующей доминантной правой руки, зафиксированной в виде графического следа движения, рисунка) По И.М. Сеченову, всякое представление, возникающее в психике, любая тенденция, связанная с этим представлением, заканчивается движением (буквально - “Всякая мысль заканчивается движением”).

Кеттел Р. "Многофакторная личностная методика Кеттелла"

Многофакторная личностная методика Р. Кеттелла (форма С) на 105 вопросов. В настоящее время различные формы 16 PF - опросника являются наиболее популярным средством экспресс-диагностики личности. Они используются во всех ситуациях, когда необходимо знание индивидуально-психологических особенностей человека. Опросник диагносцирует черты личности, которые Р.Б. Кеттелл называет «конституционными факторами». Форма С опросника Р. Кеттелла - сокращенный вариант, который следует использовать для диагностики индивидуально-психологических особенностей личности в условиях дефицита времени.

Выявляются эмоциональные, коммуникативные, интеллектуальные свойства, а также свойства саморегуляции, обобщающие информацию человека о самом себе. В результате диагностики личность описывается шестнадцатью фундаментально независимыми и психологически содержательными факторами, каждый из которых имеет условное название и предполагает устойчивую вероятностную связь между отдельными чертами личности.

Аналіз отриманих експериментальних даних здійснювався у декілька етапів: ………………….

1. На першому етапі експериментальних даних здійснювався аналіз

Тривалість та умови проведення дослідження

Для всіх респондентів були створені однакові умови проведення тестування: час дня, день тижня, запропоновані інструкції, кількість часу для роботи, освітлення, температура повітря в приміщенні.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Абрамова Г.С. Практикум по возрастной психологии: Учеб. пособие. - 2-е изд. - М, 1999. - 320с.

2. Анастази А., Урбина С. Психологическое тестирование. 7-е изд. СПб, Питер, 2005. - 688с.

3. Аннелиз Ф. Корнер «Теоретическое исследование пределов возможностей проективных методик» из кн. Проективная психология, - М., 2000. - 258с.

4. Асмолов А. Г. Личность как предмет психологического исследования. М., МГУ, 1984. - 200с.

5. Бернс Р.С., Кауфман С.Х. Кинетический рисунок семьи: введение в понимание детей через кинетические рисунки./ Пер. с англ., Москва: Смысл, 2000. - 146с.

6. Березин Ф.Б., Мирошников М.П., Рожанец Р.В. Методика многостороннего исследования личности. - М. 1976. - 176 с.

7. Белова О.В. Общая психодиагностика. Методическое указание. Новосибирск: Научно-учебный центр психологии НГУ, 1996. - 197с.

8. Блейхер В.М., Бурлачук Л.Ф. Психологическая диагностика интеллекта и личности. - Киев: Выща школа, 1978. - 142с.

9. Блейхер В.М., Боков С.Н. О новой вербальной проективной методике исследования личности // Журн. невропатол. и психиатрии им. С.С.Корсакова. - 1992. - №5-12. - С. 90-93.

10. Бодалев А.А. Столин В.В. Общая психодиагностика. М.: Издательство Московского Университета, 1987. - 304с.

11. Божович Л.И. Личность и ее формирование в детском возрасте. - М.: Просвещение, 1986. - 464с.

12. Бурлачук Л.Ф. Психодиагностика. - Спб.: Питер, 2002. - 352с.

13. Бурлачук Л.Ф., Морозов С.М. Словарь справочник по психодиагностике. - 2-е изд., перераб. и доп. - СПб.: Питер, 2004. - 520с.

14. Бурлакова Н.С., Олешкевич В.И. Проективные методы: теория, практика применения к исследованию личности ребенка. М., Институт общегуманитаных исследований, 2001. - 352с.

15. Выготский Л.С. Проблема возраста. // Собр. соч.: В 6 т. - М: Педагогика, 1983. - Т. 4. - 432 с.

16. Дилео Д. Детский рисунок: диагностика и интерпретация. - М.: Апрель Пресс, Изд-во ЭКСМО-Пресс, 2001. - 272с., илл. (Психологический практикум: тесты).

17. Елисеев О.П. Практикум по психологии личности. - Спб.: Питер, 2001. - 560с.

18. Корольчук М.С, Крайнюк В.М. Теорія і практика професійного психологічного відбору: Навчальний посібник для студ. ВНЗ. К.: Ніка-Центр, 2006. - 536с.

19. Костюк Г.С. Навчально-виховний процес і психологічний розвиток особистості. - К.: Наук. думка, 1999. - 412с.

20. Леонтьев А.Н. Проблемы развития психики: 3-е изд. - М.: Изд-во Моск. ун-та, 1972. - 575с.

21. Мельников В.М., Ямпольский Л.Т. Введение в экспериментальную психологию личности. - М.: Изд-во Московского Университета, 1985. - 319c.

22. Мухина В.С. Возрастная психология: феноменология развития, детство, отрочество: Учебник для студ. вузов. - 4-е изд., стереотип. - М.: Академия, 1999. - 456с.

23. Немов Р.С. Психология: Учеб. для студ.высш.пед.учеб.заведений: В 3 кн. - 4-е изд. - М.: ВЛАДОС, 2004. - Кн. 1: Общие основы психологии. - 687 с; Кн. 3: Психодиагностика. - 631с.

24. Никольская И.М., Грановская Р.М. Психологическая защита у детей. - СПб.: Речь, 2000. - 507с.

25. Носс И.Н. Психодиагностика. - Москва: Изд-во «КСП+», 1999. - 320с.

26. Проективная психология / Пер. с англ. - М.: Апрель-Пресс, Изд-во ЭКСМО-Пресс, 2000. - 528с. (Серия «Мир психологии»)

27. Прошанский Г.М. «Классификация проективных методов» из кн. Проективная психология, - М., 2000. - 258с.

28. Проективні та клінічні методи тестування // Основи психології: Підручник / За загал. ред. О.В. Киричука, В.А. Роменця. - К.: Либідь, 1995. - 632с.

29. Психодиагностика: Теория и практика. / Пер. с нем. Под ред. Н.Ф. Талызиной. - М.: Прогресс, 1986. - 206с.

30. Психологическое самообразование: читая зарубежные методики:. Проблемы психологической личности. / Под ред. А.М. Матюшкина. - М.: Школа-Пресс, 1992. С. 46-48. / Б-ка журнала «Вопросы психологии» (Общая характеристика проективных методик, ТАТ, Толкование случайных форм Г. Роршаха ).

31. Рабочая книга практического психолога: Пособие для специалистов, работающих с персоналом/Под ред. А.А. Бодалева, А.А. Деркача, Л.Г. Лаптева.-М.: Изд-во Института психотерапии, 2001. - 640с.илл.

32. Райгородский Д.Я. (редактор-составитель). Практическая психодиагностика. Методики и тесты. Учебное пособие.-Самара: Издательский Дом «БАХРАХ-М», 2001. - 672с.

33. Ричард С. Лазарус «Неопределённость и однозначность в проективных методиках» из кн. Проективная психология, - М., 2000. - 258с.

34. Рогов Е.И. Настольная книга практического психолога: Учебное пособие: В 2 кн. - 2-е изд., перераб. и доп. - М., 1998. - Кн. 1: Система работы психолога с детьми разного возраста. - 384с.

35. Романова Е.С., Потемкина О.Р. Графические методы в психологической диагностике. - М.: Дидакт, 1982, - 256с., илл. («Рисунок семьи», «Конструктивный рисунок человека из геометрических фигур», «Дерево», «Автопортрет», «Картина мира», «Свободный рисунок», «Дом-Дерево-Человек», почерковедение ).

36. Рубинштейн С.Л. Основы общей психологии - СПб: Питер, 2007. - 713с.

37. Савенко Ю.С. Проективные методы в исследовании бессознательного. - В кн.: Бессознательное. Природа. Функции. Методы исследования. Тбилиси, 1978. - 640с.

38. Сергієнко Л.П. Основи наукових досліджень у психології: кваліфікаційні та дипломні роботи. Навчальний посібник. - К.: «Видавничий дім «Професіонал»», 2009. - 240с.

39. Сидоренко Е.В. Методы математической обработки в психологии. - СПб.: ООО «Речь», 2003. - 350с., ил.

40. Собчик Л.Н. Рисованный апперцептивный тест РАТ. - СПб.: Речь, 2007. - 32с.

41. Соколова Е.Т. Проективные методы исследования личности. - М.: Изд-во МГУ, 1987. - 176с.

42. Справочник по проективным методикам / Под ред.Бернарда И. Марштейна. - Лондон: «Нью-Йорк», 1965. - 255с.

43. Хьелл Л., Зиглер Д. Теории личности. - 3-е изд. - СПб.: Питер. - 2006. - 607с.

44. Шванцара Й. Диагностика психического развития. - Прага: медицинское изд-во Авиценум, 1978, - 245с. (ТАТ, рисование красками, «Неоконченные фразы», ассоциативный эксперимент, «Проективное интервью», Толкование случайных форм Г. Роршаха ).

45. Шевандрин Н.И. Психодиагностика, коррекция и развитие личности. - М., Из-во: Владос, 1998. - 512с.

46. Эльконин Д.Б. Детская психология. - М.: Педагогика, 1978. - 238с.

47. Psylib: психологическая библиотека «Самопознание и Саморазвитие»: http://psylib.org.ua/books.

Размещено на Allbest.ru