Оптимізація розвитку особистості дитини в групах і колективах
Науковці про проблеми виховання дітей у групах. Виникнення груп, їх класифікація та види. Вікова періодизація дитинства. Типологія груп за рівнем розвитку колективу як вища форма розвитку. Диференціація в групах і колективах, міжособистісний вибір.
| Рубрика | Психология |
| Вид | контрольная работа |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 12.01.2011 |
| Размер файла | 45,9 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.allbest.ru/
Оптимізація розвитку особистості дитини в групах і колективах
Зміст
- Вступ
- 1. Науковці про проблеми виховання дітей у групах
- 2. Виникнення груп
- 3. Вікова періодизація дитинства
- 4. Поняття про групу, класифікація і види груп
- 5. Типологія груп за рівнем розвитку колективу, як вища форма розвитку групи
- 6. Диференціація в групах і колективах. Міжособистісний вибір
- 7. Згуртованість колективу і вплив на розвиток особистості
- Висновки
- Список використаних джерел
Вступ
Дитинство як інтегративне соціальне явище є предметом вивчення не лише педагогіки, психології, а й багатьох інших наук.
Російський соціолог Ігор Кон у книзі “Дитина і суспільство" зазначав, що світ дитинства є невідґємною частиною життя кожного народу, кожний дорослий несе у собі спадщину дитинства і не може звільнитися від неї. Тому суспільство не може пізнати себе, не пізнавши закономірностей свого дитинства. Виховний вплив світу дорослих, вписуючись у певний соціальний, культурний та історичний контексти, формує свою педагогічну парадигму дитинства - сукупність характерних для суспільства на певному історичному етапі установок, цінностей, шляхів і механізмів їх реалізації в галузі педагогічної підтримки, освіти і виховання дітей.
За твердженням французького демографа Філіппа Арієса (1914-1984), сутність дитинства повґязана не з біологічним станом незрілості, а з певним соціальним статусом, сукупністю доступних форм і видів діяльності. З розвитком суспільства змінюється і ставлення до дітей.
1. Науковці про проблеми виховання дітей у групах
Психолого-педагогічна наука має певний доробок у розв'язанні цієї проблеми. Так, загально-теоретичні проблеми виховання у групах висвітлюються в працях Б. Ананьєва, Л. Виготського, О. Бондаренко, І. Зязюна, О. Леонтьєва, С. Рубінштейна, В. Сластьоніна, М. Кагана, А. Канарського, Л. Левчук, В. Донія, Л. Сохань, О. Щербини-Яковлєвої.
Спілкування і взаємодія людей відбувається в різноманітних формуваннях і об'єднаннях, які в соціальній психології визначаються як групи. Група - це відносно стала спільність людей, становище якої в суспільстві зумовлене рівнем життєдіяльності її членів. У вітчизняній та зарубіжній соціальній психології проблема групи розроблена на досить глибокому науково-методичному рівні. Дослідження Б. Паригіна, Я. Коменського, А. Петровського та ін.
У працях авторів досліджуються питання, пов'язані з уточненням сутності виховання, його принципів і завдань, єдності з працею, природою, побутом, навчанням; зв'язки його з моральним, загальнокультурним розвитком особистості, фізичним, екологічним вихованням; В. Верховинець, А. Дрьомов, М. Лейзеров, Ю. Лукін, Л. Масол, Б. Неменський, М. Овсянников, Л. Предтечинська, Л. Столович, С. Уланова, Г. Шевченко, Е. Шудря, Б. Юсов, Н. Ястребова та ін. [13]
2. Виникнення груп
Людина живе, розвивається і діє в групі. В колективі і під його впливом відбувається становлення особистості - складається її спрямованість, формуються суспільна активність, воля, створюються умови для саморегуляції та розвитку здібностей. Проте не кожна спільність людей, в яку включена особистість може бути названа колективом. Необхідно розрізняти поняття "група" і "колектив". Групою можна назвати будь-яке об'єднання людей, незалежно від того, якого характеру зв'язки виявляються між його членами. Як сукупний суб'єкт діяльності та спілкування група є тим осередком, де перетинаються суб'єкт-об'єктні зв'язки особистості, соціальні та психологічні детермінанти регуляції її поведінки. Це робить групу складним утворенням, зумовлює її функції, ознаки та характер впливу на особистість.
У соціальній психології існує чимало класифікацій груп, але найзагальнішою з них є класифікація груп на умовні та реальні, малі й великі.
Отже, розглянемо структуру взаємовідносин на прикладі малих соціальних груп.
Мала соціальна група має складну систему спілкування та структуру взаємин між її членами. У більшості таких груп ці взаємини мають подвійний характер.
Оскільки переважна частина малих соціальних груп виникає у зв'язку з необхідністю розв'язувати якийсь комплекс суспільних завдань, то у ході їх реалізації, у спільній цілеспрямованій діяльності члени групи повинні виконувати певні робочі функції: обмінюватися інформацією, узгоджувати свої дії з логікою трудового процесу, виконувати певні вимоги. Це - сукупність взаємовідносин, зумовлена об'єктивними соціальними відносинами, до яких людина залучається незалежно від її симпатій-антипатій.
Такі взаємини будуються за адміністративним, технологічним чи правовим принципами. Офіційно вони фіксуються і охороняються соціальними інституціями, законодавством або хоча б інструкціями та правилами і пов'язані з виконанням якоїсь конкретної справи. У соціології та соціальній психології подібні відносини називають по-різному: формальними чи офіційними, діловими чи функціональними. Відповідно і групи, об'єднані такими відносинами, називають формальними або офіційними. В організаційному і функціональному аспектах вони завжди пов'язані з організаціями і групами ширшого рівня - вторинними колективами, а через них - із соціальною структурою суспільства.
Діяльність особистості в такій структурі розглядається насамперед як діяльність цілком певного функціонера: канали спілкування в цьому разі хоч і залишають їй певну свободу вибору, але все ж досить жорсткі й обмежені.
Отже, формальна структура групи - це зовнішні комунікативні зв'язки, за допомогою яких здійснюється спілкування людей у праці, навчанні та інших різновидах діяльності. Головними особливостями такої структури, на думку Я. Щепанського, є: поділ праці та спеціалізація функцій; ієрархія посад; наявність системи координації дій; встановлення постійних ліній комунікації та схематичних способів передачі інформації.
Функції соціального контролю здійснюються спеціально створеними організаціями чи конкретними особами, які виступають від імені офіційних інституцій.
У межах офіційної структури у процесі спонтанного розвитку формується неофіційна (неформальна) структура групи, яка відображає внутрішні взаємини між її членами. За своєю природою ці міжособистісні зв'язки у цільових групах є вторинними стосовно формальних відносин, хоч за інших умов вони можуть бути чинником об'єднання людей у різні неформальні групи.
Головна характеристика таких груп - міжособистісне спілкування, що базується на неформальній організації та контролі.
Оскільки неформальні групи виникають самочинно, стихійно, їхня структура, якщо навіть вона і дуже складна, ніде офіційно не зафіксована, не закріплена законодавством чи підзаконними актами. Права та обов'язки членів таких груп більш аморфні й менше визначені, а способи їх реалізації менш конкретні, ніж у формальних групах. Головними засобами контролю тут є звичаї, традиції, групові звички, фіксовані у громадській думці.
Сучасна концепція дитинства ґрунтується на визнанні його провідної ролі у психічному розвитку і становленні особистості. Щодо розуміння соціально-історичної природи психічного розвитку окреслилися традиційний і нетрадиційний погляди.
Представники традиційного погляду наголошують на залежності закономірностей, механізмів і темпів психічного розвитку дитини від суспільно-історичних умов її життя. Дитинство вони розглядають як “соціальний винахід”.
Нетрадиційний погляд ґрунтується на спробах тлумачити дитинство і розвиток дитини передусім як історичний феномен, що передбачає виявлення унікальної й самобутньої функції дитинства у соціокультурних процесах. Його теоретики розглядають дитинство як особливу форму культурної творчості, механізм, що реалізує наступність і поступальність історичного розвитку культури. Цей підхід відповідає реальному статусу розвиненого дитинства наприкінці XX - на початку XXI ст [3].
Історія не раз підтверджувала влучність вислову чеського мислителя-гуманіста й педагога Яна-Амоса Коменського (1592-1670): “Діти приносять батькам правила”. Не є винятком і сучасний етап буття людства, на якому особливого прискорення набули темпи саморозвитку дитини, і цей процес впливає на розвиток світу дорослих. Ілюстрацією цього є дитяча ініціатива у пізнанні світу, складні питання, які діти щодня ставлять дорослим, змушуючи їх по-новому бачити, осмислювати явища дійсності. Така загальна тенденція впливу дитинства на світ дорослих.
Отже, формування методології полідисциплінарного вивчення проблематики дитинства забезпечує вдосконалення практики навчання і виховання дітей. Зрушення у цій сфері повґязані з визнанням самоцінності дитинства, гуманістичною спрямованістю виховання на розвиток особистості дитини.
Критеріями розвитку дитини є анатомічні, фізіологічні, психологічні, педагогічні, фізичні показники стану організму. До анатомічних належать розвиток кісткової, мґязової, серцево-судинної та статевої систем. Фізіологічні охоплюють показники діяльності органів дихання, кровообігу, залоз внутрішньої секреції, нервової системи. Психологічні показники відображають особливості сприйняття, памґяті, уяви, мислення, мовлення, темпераменту, характеру. Показниками фізичного розвитку є зріст, вага, обсяг грудної клітки, стан мґязів. Педагогічні критерії визначають можливості розумового, морального, трудового, естетичного, фізичного виховання дитини.
Своєрідне бачення умов і рушійних сил розвитку людських якостей на стадії дитинства, закономірностей перебігу фізіологічних, сенсорних, емоційних, вольових та пізнавальних процесів, особливостей формування дитини як особистості засвідчує народний досвід виховання, згідно з яким періодизація дитинства здійснювалася за принципом раннього залучення до праці:
від народження до 2-3-х років - діти, які потребують особливої опіки батьків та інших членів сімґї (“Матері з рук не виходить, матері по пґятах ходить”);
від 3-х до 14-ти років - підготовка до активного життя. У межах цього етапу вирізняють два періоди:
1) до 7 років (“до пастуха”);
2) від 7 до 14 років. Пґятирічна дитина - вже “підпасич”, допомагає старшим дітям, а в 6 - 7 років (“як зуби почнуть випадати”) - уже пастух. Дівчинка “год з шести тягає гребінку з валом, коли мати пряде”, а з 7-8 років починає прясти;
від 14 до 17-18 років - “готова робоча сила” [4].
Ян-Амос Коменський основою вікової періодизації вважав етапи виховання, кожен з яких триває шість років: материнська школа, навчання у початковій школі; навчання в гімназії; завершення навчання. Французький педагог-гуманіст Жан-Жак Руссо (1712-1778) виокремлював два періоди розвитку: від народження до 2 років (час фізичного виховання); від 2 до 12 років (період розвитку “зовнішніх почуттів”). Костянтин Ушинський вважав перші сім років життя періодом першого дитинства і підготовки до шкільного навчання.
Особистість є багаторівневою системою, яка поетапно формується впродовж усього життя. Кожен вік є якісно особливим етапом і характеризується багатьма змінами. Особливості віку залежать від умов життя, стосунків з людьми, рівня розвитку психологічної структури особистості, знань і мислення, сукупності певних фізіологічних ознак. У житті людини виокремлюють дошкільний, шкільний вікові періоди і період соціальної зрілості - дорослість. Кожен із них складається з відповідних вікових етапів, які характеризуються певними особливостями.
3. Вікова періодизація дитинства
Виховання - процес цілеспрямованого формування особистості дитини.
Вікова педагогіка - наука, що вивчає закономірності навчання і виховання дітей різних вікових груп.
Сучасна психологія вирізняє такі періоди загального дитинства:
немовля (від народження до року; окремо акцентується на першому місяці як періоді народженості);
переддошкільне (раннє) дитинство (від 1 року до З років);
дошкільне дитинство (від 3 до 6 років);
молодший шкільний вік (від 6 до 11-12 років);
середній шкільний вік (підлітковий) (від 12 до 15 років);
старший шкільний вік (юнацький) (від 15 до 18 років).
4. Поняття про групу, класифікація і види груп
Існує багато підходів до визначення груп, і майже всі автори підкреслюють, що учасники груп повинні, перш за все, психологічно усвідомлювати існування один одного і конкретну функцію.
Р. Фалмер подає визначення, яке охоплює характеристики, притаманні для більшості тлумачень. Група визначається як двоє або більше людей, які:
1) взаємодіють з кількома або всіма членами групи безпосередньо через мережу зв'язків;
2) поділяють одну мету або кілька спільних завдань;
3) керуються нормативною системою поведінки та взаємин;
4) підтримують стабільні рольові стосунки;
5) утворюють підгрупи на основі різних мереж притягування та відштовхування.
Інші визначення є більш обмеженими, вужчими і характеризують лише окремі аспекти груп:
група - це дві особи або більше, які взаємодіють одна з одною так, що кожна особа впливає на інших і одночасно перебуває під впливом інших осіб;
група - це певна кількість осіб, яка дотримується певних норм і прагне задовольняти свої потреби досягненням групової мети [11].
У поданих визначеннях слід звернути увагу на характерні ознаки будь-яких груп: наявність спільної мети, взаємний вплив членів групи один на одного та на поведінку групи в цілому, наявність певних норм поведінки.
Науковці досліджують особливості виникнення, функціонування груп і можливі варіанти управління ними, оскільки формування груп неминуче, і вони суттєво впливають на поведінку всього персоналу організації.
Традиційно виділяють два класи груп:
1. Формальні групи - це такі групи, що створюються за наказом керівництва для виконання конкретних виробничих або управлінських функцій. В основу формування таких груп покладено розподіл праці по вертикалі (рівні менеджменту) та по горизонталі (підрозділи, відділи, служби на одному управлінському рівні).
2. Неформальні групи - це такі групи, створення та функціонування яких не передбачалося. Вони виникають спонтанно [12].
особистість дитина група колектив
Виховання у різновіковій групі створює умови для набуття досвіду взаємодії, розуміння іншого, вміння спільно гратися, вчитися, працювати [9].
Педагогічне керівництво навчально-виховним процесом слід спрямовувати на організацію спільного життя дітей, їхнє спілкування, взаємодію, які впливають на психічний розвиток, сприяють формуванню товариських взаємин, вихованню гуманності. Спілкування старших і молодших за віком дітей є також чинником комунікативного розвитку, виховання таких рис, як невимушеність, відповідальність; розвитку активності, механізмів самоконтролю поведінки [6]. Комплектування різновікових груп може відбуватися за такими критеріями:
1) комплектування на основі вікових ознак. У таких групах педагогові легше використовувати колективно-орієнтовані методи навчання, однак складніше забезпечувати індивідуальний підхід до дітей;
2) комплектування на основі індивідуальних особливостей розвитку. Сформовані за цим критерієм групи обґєднують дітей від наймолодшого до найстаршого віку, що забезпечує можливості для індивідуальної роботи з ними, полегшує процес передавання побутового і навчального досвіду, створює атмосферу психологічного комфорту (якщо група укомплектована за законами психологічної сумісності дітей і є нечисленною);
3) комплектування на основі урахування вікових та індивідуальних особливостей. Завдяки цьому у групах обґєднуються близькі за віком діти, що дає змогу в основному зберегти режим їхнього життя;
4) комплектування на основі родинних стосунків. Обґєднання в одній групі братів і сестер створює відчуття захищеності, емоційної безпеки як у період адаптації, так і протягом усього перебування в дошкільному закладі.
Дослідники доводять, що становлення особистості потребує багатьох умов, і однією з найважливіших з них є успішне спілкування [7]. Без такого спілкування особистість не може реалізуватись повноцінно [8]. Відтак стає очевидною значна роль стосунків різного типу (рольових, ділових, міжособистісних тощо) в розвитку самосвідомості особистості.
Для усвідомлення впливу групи важливо розкрити поняття ідентифікації. Ідентифікація - це феномен ототожнення суб'єктом себе із взірцем. Матеріали зарубіжної та вітчизняної літератури дають змогу розширити тлумачення внутрішніх механізмів ідентифікації. Ідентифікація - це не лише усвідомлене наслідування (М. Форверг), а й копіювання (А. Бандура), засвоєння (Д. Гевіртц), встановлення відносин (Р. Адамек, Е. Дейгер), уподібнення (М. Герберт, Б. Паригін) [8, с.91]. Ідентифікація означає стимулювання специфічного соціально-психологічного мислення, пов'язаного з циклами процесів ототожнення і відчуження кожним індивідуальним або груповим „Я” з тими, хто поруч. Вона забезпечується також і формуванням певних взірців, які слугуватимуть референтними зразками та ідеалами, що виконують завдання контролю і порівняння.
5. Типологія груп за рівнем розвитку колективу, як вища форма розвитку групи
Відомий американський фахівець з питань управління якістю продукції Джеймс X. Харрінгтон, вказуючи на сутність групової діяльності як спільних зусиль двох або більше осіб для виконання конкретного завдання, виділяє чотири типи груп
групи вдосконалення діяльності підрозділів;
гуртки якості;
групи вдосконалення процесів;
цільові групи.
Поняттям "соціальний" (від латів. загальний, суспільний), як відомо, об'єднується все те, що пов'язане з сумісним життям людей, з різними формами їх спілкування і взаємодії. У такому разі, якщо педагогіка - це наука про виховання і утворення підростаючого покоління, тобто дітей і молоді, то соціальна педагогіка особливо виділяє в процесах виховання і утворення ті аспекти і явища, які пов'язані з включенням дитини в сумісне життя в суспільстві. Цей процес "входження" дитини в суспільство, придбання ним певного соціального досвіду (у вигляді знань, цінностей, правил поведінки, установок) називають соціалізацією [5].
Соціалізація дитини - процес тривалий і дуже складний. З одного боку, будь-яке суспільство, яке на кожному етапі свого розвитку виробляє певну систему соціальних і етичних цінностей, свої ідеали, норми і правила поведінки, перш за все само зацікавлено в тому, щоб кожна дитина, прийнявши і засвоївши їх, змогла жити в цьому суспільстві, стати його повноправним членом. Для цього суспільство в тій або іншій формі завжди надає цілеспрямовану дію на особу, здійснювану через виховання і освіту. З іншого боку, на її формування великий вплив роблять і різноманітні стихійні, спонтанні процеси, що відбуваються в навколишньому житті. Тому сумарний результат таких цілеспрямованих і стихійних впливів не завжди передбачений і не завжди відповідає інтересам суспільства.
По своєму пристрою суспільством є різноманіття різних взаємозв'язаних і взаємодіючих соціальних інститутів - форм організації і регулювання суспільного життя людей, що історично склалися. Саме через них і відбувається залучення і засвоєння дитиною суспільних норм і правил поведінки.
Проте роль різних соціальних інститутів в соціалізації дитини не однакова. Одні з них роблять стихійний вплив на дитину в процесі його розвитку і соціального становлення, інші ж виконують функцію цілеспрямованої дії на формування його особи. До таких соціальних інститутів, які можна з повним правом назвати інститутами соціалізації, відносяться сім'я, освіта, культура і релігія.
Сім'я є головним інститутом соціалізації, через яка дитина засвоює основні соціальні знання, набуває етичних умінь і навиків, сприймає певні цінності і ідеали, необхідні йому для життя в даному суспільстві. Інший соціальний інститут, що має таке ж важливе значення для успішної соціалізації дитини, як і сім'я, це - освіта. Через освіту дитина також залучається до цінностей, пануючих в даному суспільстві. Набуваючи в процесі освіти знань, він не тільки розвивається, але і адаптується до життя в суспільстві.
Культура - це саме той соціальний інститут, який вбирає в себе всі створені людством матеріальні і духовні цінності. Кажучи про роль культури в соціалізації дитини, ми слідуємо словам видатного ученого, представника російської релігійної філософії Павла Олександровича Флоренського (1882-1937), який стверджував, що "культура - це середовище, що ростить та живить особу". І в цьому сенсі важко переоцінити той вплив, який надає на дитину в процесі його становлення і розвитку культура: література, музика, живопис, засоби масової інформації і багато що інше.
Релігія є соціальним інститутом та складним суспільним явищем, цілісною системою особливих уявлень, відчуттів, культових дій, установ і різних об'єднань віруючих. Вічні етичні цінності, які проповідує церква (любов і турбота про ближньому, чесність, терпіння і ін.), релігійні свята і традиції, релігійна музика і ін. можуть робити великий вплив на засвоєння дитиною моральних норм суспільства, правил поведінки в нім. Тому для дитини релігія може грати важливу роль в процесі його соціалізації.
6. Диференціація в групах і колективах. Міжособистісний вибір
Формування нової групи (індивіди шукають і визначають свої ролі). Першою стадією у формуванні групи є утворення єдиного цілого з практично чужих один одному особистостей.
Наступною стадією розвитку груп можна вважати вияснення форм та методів діяльності. До цієї стадії, як правило, переходять тоді, коли група працює над більш широкими завданнями, виконання яких передбачає внесок усіх членів групи. У цьому випадку залежно від завдання з'являються конкретні проблеми: перепонами можуть бути розподіл праці, зовнішні умови, техніка. Рішення приймаються переважно на основі голосування, а кінцевий результат визначається усередненою думкою.
Зміцнення. На третій стадії розвитку групи можна говорити про її зміцнення. Тут люди виступають як сформована група. Члени групи вже мають певні враження про інших працівників і про методи Їх роботи. Ролі окремих осіб у цьому випадку часто пов'язані з конкретним завданням, кожний знає свою роль і прагне здійснити її. Активні і пасивні члени чітко розмежовуються. На цій стадії, як правило, відпрацьовані власні способи роботи, від яких нелегко відмовитися. Атмосфера діяльності у більшості випадків досить розкута, оскільки всі знають один одного, однак існує жорстка система норм. У багатьох випадках на стадії зміцнення групи її члени прагнуть захистити себе - виробляють захисні механізми. Ними можуть бути:
відступ: мовчання і відхід від діяльності групи, відсутність захопленості, заглиблення в інші турботи;
критичний настрій, посилання на власні переваги;
жорсткий формалізм: формальна ввічливість, встановлення норм;
перетворення справи на жарт;
розмови, що відводять від теми: розповіді про власні переживання, бесіди тощо.
Внутрішня гармонія. Цю стадію розвитку групи можна назвати "щаслива сім я". Для цієї стадії характерний постійний пошук згоди будь-яким чином. Члени групи визнають значущість кожного члена групи з точки зору єдиного цілого. Атмосфера в групі досить тепла, дружна та безпечна, і члени групи пишаються приналежністю до неї. На цій стадії не потрібно багато говорити про ролі, оскільки робота задовольняє групу.
7. Згуртованість колективу і вплив на розвиток особистості
Колектив (лат. collectivus - збірний) - вищий рівень розвитку спільності, стосунки в якій опосередковуються особисто значущим і суспільне цінним змістом спільної діяльності. Психологія колективу стала предметом теорії діяльнісного опосередковування міжособистісних стосунків.
Згідно з теорією, міжособистісні стосунки в колективі, на відміну від груп нижчого рівня розвитку, переломлюються через ставлення індивідів до змісту спільної діяльності, причому останній несе в собі цінності, вироблені суспільством. Отже, з переходом на вищий рівень розвитку групи, безпосередні міжособистісні стосунки дедалі більше поступаються опосередкованим. Освоюючись в межах групи, такі цінності сприяють об'єднанню спільних зусиль - досягненню заданих суспільством цілей. У свою чергу, це змінює характер стосунків, породжує психологію колективу. Колектив - ідеальна з погляду суспільства спільність, формування якої всіляко заохочується. Будь-яке суспільство прагне відтворити себе в групі, яка боролася б за втілення його цінностей.
Цінності суспільства завжди опосередковують офіційні стосунки у спільностях, проте вони далеко не завжди приймаються людьми і дійсно опосередковують міжособистісні стосунки. Для цього, принаймні, вони мусять бути гуманними визнавати людину як найвищу цінність, мету, а не засіб суспільства. Цінності негуманного суспільства, для якого людина - засіб досягнення абстрактних цілей, можуть прийматись індивідом (внаслідок навіювання, під загрозою покарань чи санкцій) і визначати його ставлення до іншої людини Проте він не прийме такого ж - негуманного - ставлення до себе. Через це ступінь опосередкованості такими цінностями міжособистісних стосунків у групі як осередку такого суспільства буде незначним. Існує своєрідний еталон міжлюдських взаємин (він задається ідеалами гуманізму), з яким індивід порівнює ставлення до себе довколишніх. Тому він прагне до референтної групи, що визнає його самого як цінність.
Згуртованість колективу у різновіковій групі ґрунтується на тих самих принципах, що й в одновіковій. Однак педагог повинен намагатися якнайдоцільніше поєднати спільні ігри, спостереження, працю молодших і старших з видами діяльності, які переважають у дітей одного віку. Особливих зусиль слід докласти до організації загальних форм навчання дітей.
У згуртованість колективу у різновіковій групі непросто сформулювати навчальне завдання, яке б відповідало рівневі всіх дітей.
Молодші школярі як правило, погано згуртовані [7]. Це свідчить, що на фронтальних заняттях з дошкільниками різного віку доцільно розвґязувати загальні навчальні завдання, а конкретні - на заняттях з групою дітей одного віку. Одночасні заняття з дітьми усіх підгруп проводять лише за можливості дотримання єдиних вимог до педагогічного процесу. Загалом, організація педагогічного процесу повинна бути зорієнтована не лише на загальні завдання виховання (програми, методичні вказівки), а головним чином - на дитину, її потреби, інтереси, рівень розвитку [10].
Згуртованість як ціннісно-орієнтаційна єдність - характеристика міжособистісних стосунків, що свідчить про ступінь збігу оцінок, настановлень і позицій групи відносно цілей, цінностей і норм спільної діяльності. У групах високого рівня розвитку ступінь такого збігу досить високий, тоді як у групах низького рівня - незначний. У перших, наприклад, уявлення про властивості характеру, необхідні лідерові, чіткіші, ніж у других (Шпалінський). Важливо, що в царині смаків, уподобань, інтересів буває так, що між членами групи високого рівня розвитку є розходження, а між членами групи низького рівня - збіг. Але Це майже не позначається на спільній діяльності Лише згуртованість навколо цінностей сприяє об'єднанню спільних зусиль і позитивно впливає на їх ефективність. Це також означає, що колектив не обмежує життя своїх членів лише спільною діяльністю.
Колективістське самовизначення - вибіркове ставлення індивіда до впливів з боку групи залежно від цілей, цінностей і норм спільної діяльності, учасником якої він є. В зв'язку з цим він приймає або ж відкидає ті чи інші ідеї, що виникають у групі. Це особлива форма самореалізації індивіда, спосіб, в якій він, незважаючи на перешкоди, відстоює цінності групи, до якої належить. Здійснюючи акти самовизначення, він реалізує своє право жити в спільності відповідно до власних оцінок і переконань Це явище відсутнє в дифузних групах і асоціаціях, і за своїм змістом протилежне як конформності, так і нонконформності. Член групи високого рівня розвитку не відмовляється від цілей спільної діяльності не лише в умовах тиску експериментатора, а й тоді, коли група протягом тривалого часу зазнає неуспіху (Оботурова, Туровська).
Колективістська ідентифікація (від лат. identificare - ототожнювати) - ставлення члена групи високого рівня розвитку до інших учасників спільної діяльності, яке загалом збігається з його ставленням до самого себе. Це явище досліджувалося під час експерименту, в якому за допомогою спеціального приладу порівнювалась ефективність спільної діяльності груп високого і низького рівнів розвитку (В. Петровський). Члени кожної групи, узгоджуючи за допомогою ручок свої рухи, мали якомога швидше провести штифт фігурним прорізом, розташованим на панелі приладу. Помилка - торкання штифта до стінки прорізу - каралася відчутним ударом електричного струму, який призначався члену групи, вибраному у випадковому порядку. За таких умов ефективність роботи групи низького рівня розвитку була значно вищою, ніж групи високого рівня. Члени останньої начебто ставили себе на місце того, кого карали за помилки інших, і вповільнювали рухи, щоб зменшити таку ймовірність. Йдеться про співучасть - гуманне ставлення до іншого члена групи, ототожнення себе з ним, прагнення допомогти йому. Було встановлено, що акти колективістської ідентифікації позитивно впливають не лише на міжособистісні стосунки, а й на індивідуально-психологічні особливості членів колективу (Туревський).
Мотивація міжособистісних виборів - сукупність мотивів, що спонукають індивіда вибирати собі партнерів для спілкування і спільної діяльності. У дифузній групі один вибирає іншого під впливом психологічних ефектів спілкування. У колективі вибори зумовлюються переважно моральними і діловими якостями його членів, їх світоглядом, ставленням до того, що забезпечує ефективність виконуваної разом діяльності. Якщо член асоціації перебуває у полоні статусно-рольової структури групи і узгоджує з нею свої вибори, то член колективу вибирає, орієнтуючись на спільні цінності. Тобто його мотивація має соціальне цінний характер. При цьому він надає перевагу референтним особам, чиї оцінки і позиції є для нього значущими (Щедріна).
Колективу властива також об'єктивність у покладанні і прийнятті відповідальності за результати спільної діяльності. Члени груп низького рівня розвитку загалом неадекватно оцінюють внески кожного в спільний результат. Принаймні, відповідальність за успішні справи вони частіше приписують собі або особам з високим статусом, тоді як за неуспішні - особам з низьким статусом. Група ж високого рівня розвитку оцінює свого члена, виходячи з його реального внеску в спільний результат, і не дає йому змоги ухилятися від відповідальності чи приписувати собі чужі успіхи.
Соціально-психологічні явища, притаманні психології колективу, по-різному впливають на міжособистісні стосунки. Так, колективістська ідентифікація, згуртованість як ціннісно-орієнтаційна єдність, об'єктивність у покладанні І прийнятті відповідальності забезпечують сумісність членів колективу. Колективістське самовизначення, мотивація вибору зумовлюють статус члена колективу, його референтність для інших, сприяють його самореалізації.
Міжособистісні стосунки в колективі утворюють багаторівневу структуру, ядром якої є спільна діяльність, а складниками - різні страти (лат. stratum - настил, шар). Перша, глибинна, страта фіксує ставлення членів колективу до змісту і цінностей спільної діяльності, її показником є згуртованість як ціннісно-орієнтаційна єдність. Колективістське самовизначення і колективістська ідентифікація є іншою стратою. Третя, поверхова страта - це соціально-психологічні явища, притаманні психології групи: конформність, сумісність, згуртованість, рольова поведінка тощо.
В організації педагогічного процесу важливою є спільна діяльність усіх педагогів дошкільного закладу, узгодженість дій вихователів, завідувача, методиста, музкерівника, помічників вихователя, медичного персоналу. Особливого значення набуває їхня співпраця з родинами вихованців.
Дослідно-експериментальна робота з формування особистості дітей шкільного віку 5-12 класів у процесі комунікації, навчальної діяльності тощо.
Констатуючий та формуючий експерименти проводились у ході традиційного виховного та освітнього процесу школи. Тобто експеримент може бути визначено як природнійІ. Вихідну гипотезу підтверджено в ході експерименту.
Узагальнені значення результатів вимірювання згуртованості колективу за напрмками: розвиток інтересу до особистості, загальна життєва активність, коммунікабельність, особистісна орієнтованість. Результати подано у таблиці 1. (Показано тільки інтегративні значення школярів 5-12 класів).
Таблиця 1
Згуртованість колективу, вплив на розвиток особистості
|
Групи |
Критерії згуртованості колективу |
Максимальний рівень% |
Мінімальний рівень% |
|
|
5-6класів |
Розвиток інтересу до особистості, загальна життєва активність, коммунікабельність, особистісна орієнтованість |
45% |
55% |
|
|
7-8 класів |
Розвиток інтересу до особистості, загальна життєва активність, коммунікабельність, особистісна орієнтованість |
55% |
45% |
|
|
9-10 класів |
Розвиток інтересу до особистості, загальна життєва активність, коммунікабельність, особистісна орієнтованість |
65% |
35% |
|
|
11-12 класів |
Розвиток інтересу до особистості, загальна життєва активність, коммунікабельність, особистісна орієнтованість |
75% |
25% |
Загалом, у групах високого рівня згуртованості - старші класи (9 - 12) розвиток та зв'язок між ефективністю діяльності і міжособистісними стосунками позитивний, у групах середнього рівня - негативний, а у групах низького рівня - не міцний (5-6класи).
Якщо міжособистісні стосунки будуються на підставі, що не має прямого стосунку до завдань, що стоять перед групою, ефективність їх розв'язання визначається іншими чинниками. У колективі, члени якого приймають цілі спільної діяльності, таким чинником є самі міжособистісні стосунки: вони сприяють обміну досвідом, взаємодопомозі, об'єднанню спільних зусиль.
Отже, колектив - складно організована система міжособистісних стосунків, яка впливає на ефективність спільної діяльності Це група високого рівня розвитку, що відкриває можливості для узгодження спільної й індивідуальної діяльності, дає змогу своїм членам діяти відповідно до власних цілей і мотивів, у тому числі й за межами спільності. Формування колективу - тривалий процес колективоутворення - переходу до міжособистісних стосунків, опосередкованих суспільне схвалюваними цінностями. Він супроводжується підвищенням згуртованості групи, появою колективістських групових норм, таких явищ, як колективістська Ідентифікація та колективістське самовизначення. Проте цей процес може відбуватися лише на ґрунті колективоутворювальної діяльності, тобто такої, що її здійснення потребує руху мотивів її учасників у напрямку до їх об'єднання, взаємопроникнення членів групи в мотиваційну сферу один одного, обміну їх смислами Звичайно, при цьому важливе значення мають індивідуально-психологічні особливості учасників діяльності, що можуть як сприяти, так і перешкоджати цьому процесові, наприклад, ненормативні властивості характеру
Висновки
Виховання, будучи частиною соціалізації особи, здійснюється через утворення і організацію життєдіяльності суспільством.
Головна мета соціального виховання полягає у формуванні людини, готової до виконання суспільних функцій трудівника і громадянина. Розвиток дитини - дуже складний процес. Воно відбувається під впливом як зовнішніх дій, так і внутрішніх сил, які властиві людині, як всякому живому організму, що росте. До зовнішніх чинників відносяться перш за все навколишнє людину природне і соціальне середовище, а також спеціальна цілеспрямована діяльність по формуванню у дітей певних якостей особи; до внутрішніх - біологічні, спадкові чинники. Чинники впливають на розвиток людини, можуть бути керованими і некерованими. Розвиток дитини - не тільки складний, але і суперечливий процес - означає перетворення його з біологічного індивіда в соціальне - особа.
В процесі розвитку дитина залучається до різних видів діяльності (ігрову, трудову, учбову, спортивну і ін.) і вступає в спілкування (з батьками, однолітками, сторонніми людьми і ін.), проявляючи при цьому властиву йому активність, це сприяє придбанню ним особливого соціального досвіду.
Обґрунтовується необхідність подальшого вивчення згуртованості колективу напрямами виховної роботи. Формування особистості здійснюється в єдності з і напрямами та формами виховання, є їхньою основою, яка створює психо-емоційне підґрунтя, забезпечує розвиток вихідних чуттєво-пізнавальних, інтелектуальних, вольових, комунікаційних здібностей.
Вплив групи на розвиток особистості в школі орієнтований на виховання гуманного, творчого, оптимістичного типу людини, формуванню конструктивного типу особистості у школярів 5-12 класів.
Необхідною є розробка нових педагогічних технологій, що здатні дати дитині повноцінний розвиток особистості, та є умовою її успішного соціокультурного формування, творчого ставлення до життя і навіть, в певному розумінні, забезпечує її духовне і фізичне здоров'я.
Список використаних джерел
Размещено на Allbest.ru
1. Коваль Л.Г., Звєрєва І.Д., Хлєбік С.Р. Соціальна педагогіка / cоціальна робота Навч. посібник.1 частина. - К.: ІЗМН, 1997. - 392с.
2. Малько А.О. Соціальна педагогіка В 2 ч.: ч.1: Основи соціальної педагогіки - Х.: ХДІК. - 1998. - 60с.
3. А.Н. Джуринский История зарубежной педагогики - М. "ФОРУМ" - "ИНФРА-М", 1998 - С.35.
4. Джуринский А.Н. История педагогики: Учеб. пособие для студентов педвузов. - М.: Гуманит. изд. центр ВЛАДОС, 1999. - 432 с.
5. История педагогики и образования. От зарождения воспитания в первобытном обществе до конца ХХ в.: Учебное пособие для педагогических учебных заведений / Под ред. академика РАО А.И. Пискунова. - 2-е изд., испр. и дополн. - М.: ТЦ "Сфера", 2001. - 512 с.
6. Коменский Я.А., Локк Д., Руссо Ж. - Ж., Песталоцци И.Г. Педагогическое наследие / Сост. В.М. Кларин, А.Н. Джуринский. - М.: Педагогика, 1988. - 416 с.
7. Социальная педагогика: Курс лекций: Учеб. пособие для студ. высш. учеб. заведений / Под общ. ред. М.А. Галагузовой. - М.: Гуманит. изд. центр ВЛАДОС, 2001. - 416с.
8. Швачко О.В. Соціальна психологія: Навч. посібник. - К.: „Вища школа”, 2002. - 111 с.
9. Бех І.Д. Виховання особистості: У 2-х кн. - К., 2003.
10. Кононко Е.Л. Психологічні основи особистісного становлення дошкільника. - К., 2000.
11. Психологія / За ред. Г.С. Костюка. - Київ: Радянська школа, 1968.
12. Коломинский Я.Л. Психология взаимоотношений в малых группах. - Минск: Изд-во Белорусск. ун-та, 1975.
13. Корнєв М.Н., Коваленко А.Б. Соціальна психологія: Підручник. - К., 1995.
Подобные документы
Види взаємозв’язку в груповій роботі. Психологічний клімат у колективах і групах. Психологічна характеристика великих соціальних груп. Емпіричне дослідження згуртованості в групі студентів. Підпорядкування груповим нормам у відкритій формі завуальовано.
курсовая работа [47,3 K], добавлен 12.01.2014Теоретичний аналіз дослідження психологічних особливостей учнівських груп і згуртованності. Поняття малої групи, рівневий аналіз групової структури. Розвиток особистості дитини у шкільному віці. Особливості структури міжособових відносин в групах дітей.
курсовая работа [33,9 K], добавлен 15.09.2009Соціально-психологічні детермінанти розвитку ділових стосунків у студентських академічних групах. Програма психологічного супроводу та процедура її проведення. Правила інформування населення про наявність загрози виникнення надзвичайних ситуацій.
дипломная работа [869,5 K], добавлен 07.10.2014Психологічні основи формування взаємин у дитячих групах та колективах. Система особистісних взаємовідносин класного колективу молодших школярів. Психологічні особливості спілкування та спільної діяльності хлопчиків та дівчаток у молодших класах.
дипломная работа [623,8 K], добавлен 30.03.2014Етіологія, класифікація затримки психічного розвитку. Основні групи причин, які можуть обумовлювати затримку психічного розвитку дитини. Особливості пізнавальних процесів дітей з затримкою психічного розвитку. Причини порушеного сприйняття у дітей із ЗПР.
курсовая работа [45,8 K], добавлен 24.06.2011Напрямки всебічного розвитку особистості. Завдання розумового, морального, трудового, естетичного та фізичного виховання. Розвиток особистості і освіта: історичний вимір. художня творчість і мистецтво як засоби духовного розвитку особистості дитини.
курсовая работа [50,2 K], добавлен 12.03.2012Психологічна характеристика розвитку дитини на всіх етапах дошкільного дитинства. Рушійні сили та етапи розвитку дитини. Формування дитини за теорією "Я-концепції". Психологічні новоутворення підліткового віку. Розвиток спонукальної (мотиваційної) сфери.
курсовая работа [109,9 K], добавлен 04.02.2015Особливості розвитку немовляти і догляду за ним. Розвиток і поведінка дитини в ранньому та дошкільному віці. Становлення особистості в молодшому шкільному віці. Поведінкові реакції в підлітковому віці, їх урахування в ході педагогічної реабілітації.
контрольная работа [44,1 K], добавлен 09.04.2010Вікові особливості психічного та фізичного розвитку особистості. Періодизація дитинства та підліткового етапу в житті людини. Індивідуальні особливості учнів. Особливості фізіології онтогенезу та психологічні процеси, що супроводжують дорослішання.
лекция [83,4 K], добавлен 29.12.2013Планування дитини, як фактор благополучного розвитку особистості. Роль матері та батька у розвитку особистості, сімейні фактори (типи ставлення батьків до дитини), що впливають на цей процес. Педагогічно-психологічні дослідження відхилень небажаних дітей.
реферат [31,6 K], добавлен 04.02.2011
