Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

Київський міський педагогічний університет імені Б.Д. Грінченка

Інститут дошкільної, початкової та мистецької освіти

Реферат

на тему:

„Дитячий аутизм: причини та наслідки”

Виконала:

Студентка групи 37-ПН

Швайчук Олена

Викладач:

Маруненко І.М.

Київ, 2009

ПЛАН

Вступ.

Сутність та ознаки дитячого аутизму.

Діагностика артизму. Діагностичні критерії за МКХ-10.

Причини та наслідки аутизму.

ВИСНОВКИ

ВСТУП

Світ природи ще півстоліття тому був близьким і зрозумілим дітям. Вони жили і діяли в ньому, бавилися і розвивалися. Нині процеси урбанізації, технізації життя, погіршення екології, поява великої кількості механічних іграшок призвели до того, що діти дедалі більше віддаляються від природи.

Хоча ще в давнину люди знали, що природа заспокоює, виховує, лікує. Об'єкти та явища навколишньої природи, безперечно, приваблюють дітей. У першу чергу це сонце, вода? пісок, сніг, квіти, листя, плоди дерев, тваринний світ. Приблизно у віці півтора-двох років (за Л.Виготським) дитина робить для себе відкриття: всяка річ чи явище має своє ім'я (назву). Вона починає активно засвоювати назви оточуючих предметів і відтворювати їх у мові. Та в окремих випадках мовчить і не робить спроб повторити за дорослими назву предмета чи явища. Якщо мовленнєва пасивність супроводжується сплесками агресії, небажанням дитини контактувати з оточуючими, то слід замислитись над тим, чи не є ці прояви першими ознаками раннього дитячого аутизму.

Сутність та ознаки дитячого артизму

Аутизм - крайня форма психологічного відчуження, яка виявляється у відході дитини від контактів з навколишньою дійсністю і заглибленням у світ власних переживань. З самих ранніх місяців і років життя діти з аутичними розладами вирізняються від дітей з нормальним типом розвитком. У них послаблена емоційна реакція на близьких, аж до повної відсутності зовнішнього реагування: вони уникають чи не шукають погляду в очі, не просяться на руки, їхня посмішка може бути мало адресована близькій людині і частіше виникає у зв'язку з іншими приємними для дитини враженнями. Відзначається, що такі діти нетерпимі до одних вражень (зорових, слухових, тактильних, вестибулярних) і захоплюються іншими.

Психологи серед ознак раннього дитячого аутизму виділяють:

* Мутизм - (відсутність мовлення). Аутичні діти виявляють свої бажання переважно жестом або криком. Голосові реакції рідкісні. Інколи діти можуть повторити за дорослим окремі склади, але для них вони позначають ціле слово: "Ди -- йди", "Мо -- молоко", "Ти -- гуляти".

* Поведінкові стереотипи: поведінка вичерпується аутостимуляціями. Дитина протягом тривалого часу зачиняє і відчиняє дверцята шафи або іграшкового автомобіля, возить машинку вперед-назад і дивиться, як крутяться колеса, хитає головою або трясе руками і спостерігає за їхнім відображенням у дзеркалі або на гладкій полірованій поверхні.

* Переважання поганого настрою з періодичними спалахами агресії.

* Симбіотичний характер зв'язку з матір'ю. Дитина може гостро реагувати на тривалу відсутність матері, але не прагне її ласки, тактильних контактів, не шукає захисту в матері у тривожній ситуації.

* Уникає візуального контакту з очима іншої людини. Дивиться неначе крізь об'єкт.

* Посилення тривоги при змінах у найближчому соціальному оточенні, обстановці, появі нової людини.

* Запізніле формування навичок самообслуговування.

Діагностика аутизму

Ранній дитячий аутизм можна сплутати з деякими іншими проблемами, які зустрічаються у дітей.

По-перше, майже у кожної аутичної дитини у віці немовляти підозрюють глухоту чи сліпоту. Ці підозри викликані тим, що вона, як правило, не відгукується на своє ім'я, не виконує вказівки дорослого, не зосереджується з його допомогою.

Однак подібні підозри швидко розсіюються, оскільки батьки знають, що відсутність реакції на соціальні стимули часто сполучається у їхньої дитини з "надзахопленням" певними звуковими і зоровими враженнями, викликаними, наприклад, сприйманням шурхотіння, музики, світла лампи, тіней, візерунка шпалер на стіне - їх особливе значення для дитини не залишає у близьких сумнівів, що вона може бачити і чути. Для нормальної дитини соціальні стимули надзвичайно важливі. Вона передусім відгукується на те, що передає інша людина. Аутична дитина, навпаки, може ігнорувати близьку людину і чуйно відгукуватися на інші стимули.

З іншого боку, в поведінці дітей з порушеннями зору і слуху також можуть відзначатися одноманітні дії, такі, як розгойдування, подразнення ока чи вуха, перебирання пальцями перед очами. Також, як і у випадках дитячого аутизму, ці дії несуть функцію аутостимуляції, яка компенсує недостатність реального контакту зі світом. Однак ми не можемо говорити про дитячий аутизм, поки стереотипність в поведінці не сполучається з труднощами у становленні емоційного контакту з іншими людьми, зрозуміло, на доступному для дитини рівні, за допомогою доступних йому засобів. Необхідно також відзначити, що можливе дійсне сполучення дитячого аутизму чи, по крайній мірі, аутистичних тенденцій з порушеннями зору і слуху. Так буває, наприклад, при вродженій краснусі.

По-друге, часто виникає необхідність співвіднести дитячий аутизм і розумову відсталість. Адже відомо, що дитячий аутизм може бути пов'язаним з різними, у тому числі навіть низькими, кількісними показними розумового розвитку: дві третини дітей з аутизмом при звичайному психологічному обстеженні оцінюють як розумово відсталі (а половина з них - як глибоко розумово відсталі). Необхідно, однак, розуміти, що порушення інтелектуального розвитку при дитячому аутизмі має якісну специфіку: при кількісно рівному коефіцієнті розумового розвитку дитина з аутизмом у порівнянні з дитиною олігофреном може виявляти набагато більшу кмітливість в окремих галузях, з одного боку, і значно гіршу адаптацію до життя в цілому, з іншого. Її показники за окремими тестами будуть сильно відрізнятися одне від одного. Чим нижчий коефіцієнт розумового розвитку, тим виразнішею буде різниця між результатами у вербальних і невербальних завданнях на користь останніх.

По-третє, в деяких випадках необхідно вирізняти мовленнєві труднощі при дитячому аутизмі від інших порушень мовленнєвого розвитку. Часто перші тривоги виникають у батьків аутичних дітей саме у зв'язку з незвичністю їх мовлення: дивна інтонація, штампи, перестановка займенників, ехолалії.

В найтяжчому випадку - випадку мутичної (такого, що не користується мовленням і не реагує на мовлення інших) дитини може постати питання про моторну і сенсорну алалії (відсутність мовлення при нормальному слуху і розумовому розвитку; моторна алалія - неможливість говорити, сенсорна - нерозуміння мовлення). Мутична дитина вирізняється від дитини, яка страждає моторною алалією тим, що іноді може мимовільно вимовити не тільки слова, але навіть складні фрази. Глибоко аутична дитина не зосереджується на звернене до неї мовлення, воно не є інструментом організації її поведінки. Найголовнішою ж ідентифіційною ознакою є характерне для глибоко аутичної дитини глобальне порушення комунікації: на відміну від дитини з чисто мовленнєвими труднощами, вона не намагається висловити свої бажання вокалізацією, поглядом, мімікою чи жестами.

В-четвертих, як для професіоналів, так і для батьків важливо розмежовувати дитячий аутизм і шизофренію. З їх змішанням пов'язана велика кількість не тільки професійних проблем, але й особистих переживань в сім'ях аутичних дітей. Західними спеціалістами зв'язок дитячого аутизму і шизофренії повністю заперечується. Відомо, що шизофренія є спадкоємним захворюванням. Проведені дослідження показали, що серед родичів аутичних дітей нема накопичення випадків захворювання шизофренією.

Дитина, яка страждає шизофренією, може не мати труднощів, специфічних для синдрому дитячого аутизму. Тут диференціації доможе опора на головні критерії синдрому. Розвести "стабільні" і "поточні" форми всередині самого синдрому РДА дозволяє тривале спостереження за розвитком дитини. Позитивна тенденція розвитку спостерігається саме при аутизмі.

Нарешті, по-п'яте, необхідно зупинитися на розрізненні синдрому дитячого аутизму і порушення спілкування, обумовлені особливими умовами життя, виховання дитини. Такі порушення можуть виникнути, якщо ще в ранньому віці дитина не має саму можливість встановити емоційний контакт з близькою людиною, тобто у випадку так званого дитячого госпіталізму.

Відомо, що нестача вражень та емоційних контактів з людьми часто викликає серйозну затримку психічного розвитку у дітей, які виховуються в дитячих будинках. У них можливим є також розвиток особливої стереотипної активності, яка спрямована компенсувати нестачу контактів зі світом. Однак стереотипні дії не носять при госпіталізмі такого витонченого характеру, як при дитячому аутизмі: це може бути, скажімо, просто уперте розгойдування чи ссання пальця. Принципово тут те, що дитина з госпіталізмом, потрапивши в нормальні умови, може компенсуватися, у порівнянні з аутичною, набагато швидше, т.я. у неї є відсутніми внутрішні перешкоди для емоційного розвитку.

Іншою причиною психогенного порушення спілкування може бути негативний невротичний досвід дитини: перенесена травма, неспроможність у взаємодії з іншою людиною. Порушення спілкування тут, як правило, вибіркове і стосується саме окремих, тяжких для дитини ситуацій. Навіть якщо невротичний досвід спричинив вибірковий мутизм, тобто мутизм, який виявляється лише в особливих обставинах (під час відповіді на уроці, при спілкуванні з чужими дорослими тощо), то і тоді у дитини з порушеннями психогенного характеру контакт з близькими, з дітьми в ігровій ситуації може зберігатися. У випадку ж дитячого аутизму можливість комунікації порушена в цілому, причому найтрудніша для таких дітей організація ігрових контактів з однолітками.

За прийнятою міжнародною класифікацією РДА визначається таким чином:

Дитячий аутизм. Діагностичні критерії за МКХ-10

А. Кількісні порушення в соціальній взаємодії, представлені щонайменше двома ознаками:

1) нездатність адекватно використовувати погляд ?очі в очі?, вираз обличчя, пози і жести тіла для регулювання соціальної взаємодії;

2) нездатність розвитку стосунків з однолітками з використанням взаємного обміну інтересами, емоціями чи спільною діяльністю;

3) рідко шукає чи використовує підтримку інших людей для заспокоєння чи співчуття в періоди стресу чи (і) заспокоює, співчуває іншим людям , що мають ознаки стресу чи засмучення;

4) відсутність спонтанного пошуку обміну радістю, інтересами чи досягненнями з іншими людьми;

5) відсутність соціально-емоційної взаємності, що проявляється в порушеній реакції на емоції інших, чи відсутності модуляції поведінки у відповідності зі соціальним контекстом; чи слабка інтеграція соціальної та комунікативної поведінки.

Б. Кількісні порушення в комунікації, що представлені щонайменше однією ознакою:

1) відставання чи повна відсутність мовлення, яке не супроводжується спробами компенсації через використання жестів, міміки, як альтернативної моделі комунікації (якій часто передує відсутність комунікативного гуління);

2) відсутність різноманітної спонтанної уявної чи (в більш ранньому віці) соціальної гри-імітації;

3) відносна неспроможність ініціювати чи підтримувати розмову;

4) стереотипне чи повторне використання мови чи ідіосинкратичне використання слів чи речень.

В. Обмежені, повторні чи стереотипні види поведінки, інтересів чи діяльності, що представлені щонайменше однією ознакою:

1) активна діяльність за стереотипними чи обмеженими видами інтересів (зацікавлень);

2) явно виражене обов'язкове підтримування специфічного нефункціонального розпорядку та ритуалів;

3) стереотипні та повторні механічні рухи;

4) дії з частинами предметів чи нефункціональними елементами ігрового матеріалу.

психологічний відчуження аутизм

Причини та наслідки аутизму

Причини аутизму можуть бути різними: спадкова схильність до шизофренії, її початкова стадія; органічна патологія мозку; вроджені розлади обміну речовин, порушення діяльності ендокринної системи, емоційна депривація - нестача теплих стосунків з людьми, нехтування дитини близькими людьми.

Глибина аутизму може бути від найбільшої до найменшої, але наслідки проблеми завжди дуже складні.

До першого півріччя стає зрозумілим, що дорослому вкрай важко привернути увагу дитини, захопити спільною приємною грою. Особливим чином затримується і викривляється мовленнєвий розвиток дитини: гуління і белькотіння розвиваються поза зв'язку з комунікацією, і малюк не починає наслідувати дорослому, повторювати за ним склади і слова .

Деякі особи з аутизмом розмовляють, але не розуміють повного і глибокого значення слів та мають труднощі зі спілкуванням. Частина з них взагалі не користується мовою, тоді комунікують із зовнішнім світом засобами письма.

Розлад засобів сприйняття призводять до того, що особи з аутизмом творять свій внутрішній образ світу, часто відмінний від нашого. Мають також труднощі з класичною - в нашому розумінні - розбудовою міжлюдських стосунків та вираження емоцій у взаємовідносинах з іншими людьми. Світ осіб з аутизмом відрізняється від «нашого світу», а проблеми з комункацією провокують те, що вони змушені боротися з досвідом психічної ізоляції.

ВИСНОВКИ

В сучасних клінічних класифікаціях дитячий аутизм визначено як глибинний розлад, який зачіпає всю психічну структуру людини: чуттєву, емоційну і пізнавальну сфери, моторику, увагу, пам'ять, мовлення, мислення.

Аутизм може спричинити глибокі відставання у психічному розвитку дитини. Для його подолання радимо, поряд з холдинг-терапією та іншими спеціальними заходами, використовувати ігри дітей з природними матеріалами: піском, снігом, водою, листям тощо.

Нині в Україні широко діє гуманістична програма "Перші кроки", що реалізує мету індивідуалізації виховних впливів на дітей. Одним з пріоритетних напрямків її роботи є включення дітей з особливими потребами в соціальне середовище, що зусиллями педагогів організується таким чином, аби кожна дитина відчувала себе в ньому вільно та природно. Вихователі, які працюють за цією програмою, одним із засобів впливу на дітей обирають гру. Створюючи умови для розвитку ігрової діяльності дошкільнят, педагоги враховують їхні індивідуальні фізіологічні та психологічні особливості. Згідно з цими особливостями будується педагогічне керівництво грою. Ігрові дії з природним матеріалом стають своєрідними стимулами для розвитку в дітей комунікативно-мовленнєвих умінь. Окрім цього, ігри заспокоюють, сприяють розслабленню дитини, знімають агресивність. Аутичні діти схильні до одноманітних маніпуляцій з предметами.

Медико-соціальна реабілітаційна робота з дітьми з розладами спектра аутизму повинна проводитися батьками, медичними сестрами, психологами та корекційними педагогами під наглядом та за допомогою фахівців, що мають спеціальну підготовку з питань дитячої психіатричної реабілітації. Усі діти один раз на півроку повинні оглядатися дитячим неврологом, корекційним педагогом і дитячим психіатром незалежно від змісту, форми й обсягу реабілітаційних послуг.

Реабілітаційна робота має проводитися в установах Міністерства охорони здоров'я (IQ вище 70), Міністерства освіти (IQ 35-70), Міністерства праці та соціальної політики (IQ нижче 35) відповідно до рівня когнітивного функціонування дитини та наявності стійких поведінкових порушень. Діти з ІQ вище 70 повинні навчатися в загальноосвітній школі за програмою інтенсивної педагогічної корекції з додатковим обсягом освітніх послуг у спеціалізованих реабілітаційних центрах відповідно до індивідуальної реабілітаційної програми, з ІQ 70-35 - за програмою допоміжної школи, нижче 35 - за індивідуальною програмою, спрямованою на формування навичок самообслуговування та доступних форм соціального функціонування в родині. У разі наявності стійких порушень поведінки діти повинні навчатися в установах Міністерства охорони здоров'я, а за відсутності стійких порушень поведінки - в установах Міністерства освіти.

Певну роль у лікуванні розладів спектра аутизму відіграє медикаментозна терапія. Безумовно, вона не є визначальною ланкою лікувального процесу, проте дає змогу суттєво поліпшити результати комплексної реабілітаційної роботи. Такі прояви захворювання, як поведінкові розлади, гіперактивність, агресія тощо можуть бути ефективно кориговані за допомогою фармакологічних засобів. Нівелювання цих симптомів підвищує здатність дитини до навчання та комунікації.

Список використаної літератури

1. Бєленька Г. „На шляху до подолання раннього дитячого аутизму”Кроки до компетентності та інтеграції в суспільство: науково-методичний збірник/Ред. кол. Н.Софій (голова), І.Єрмаков (керівник авторського колективу і науковий редактор),та ін. - К.: Контекст, 2000. - 336 С.

2. Лебединский В.В. Нарушения психического развития у детей. - М.: МГУ, 1985.

4. http://www.uaua.info/content/articles/2886.html

Размещено на Allbest.ru