Прогнозування конфліктних ситуацій

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

конфлікт зіткнення особа

Перехідний період, який ми нині переживаємо, супроводжується конфліктними ситуаціями. Викликані вони соціальними недугами, які охопили економіку, політику, культуру, мораль. У суспільстві змінюються ціннісні орієнтації, комунікативні структури, утверджується ідеологічний плюралізм та ін. Усі ці зміни позначаються на системі людських відносин досить складно й проблемно.

Переорієнтувавши свою психіку на розуміння світу -- як безкінечно різноманітну реальність, що кожна людина в ньому -- індивідуальність, то неодмінно маємо тоді визнати, що є проблеми, які слід сприймати як об'єктивну дійсність, проблеми, які потрібно розв'язувати, робити життя якомога менш конфліктним; подолання проблем слід розуміти як перехід від існуючої до іншої якісної реальності. Формуючи філософію нового світосприйняття, ми створюємо умови кожному індивідові для самореалізації у проблемному, але небезконфліктному житті.

Конфліктологія як наука актуальна користується нині досить широкою популярністю. Наприклад, у політиці, дипломатії, юриспруденції, комерційній діяльності, системі виховання й спілкування, у військовій практиці та інших сферах буття відбуваються найрізноманітніші конфлікти: внутрішньогрупові, міжгрупові, мїжособистісні, внутрішньоособистісні тощо. Власне, в усіх сферах життєдіяльності люди постають перед проблемами, які призводять до конфліктних ситуацій.

1. Прогнозування конфліктних ситуацій

Нині сформувалася нова наука -- конфліктологія і виокремлюється широкопрофільна, досить актуальна й водночас відповідальна професія -- конфліктолог. Спеціалісти - конфліктологи виступають у ролі консультантів з різних проблем людського життя. Це потребує від них компетентності й знань профільних наук, життя в усіх його виявах.

Конфліктологія (від лат. -- зіткнення, грецьк. - вчення, наука) -- наука про зіткнення, проблемне функціонування особи, людського суспільства, природи, про взаємодію людини і природи. Протягом свого існування людина пізнавала світ, розвивалася, творила завдяки тому, що завжди стояла перед дилемою проблемних ситуацій. У цьому закладено великі потенції її життя, суспільного саморозвитку через розв'язання проблем взаємодії людей, людини і природи, людини та її психології. Основним стрижнем цього стали проблеми, що вимагали розв'язання через тверезе осмислення, гуманні дії та розумне передбачення, уникнення конфліктів. Конфлікти, їх вивчення, прогнозування суспільного розвитку, гармонізація суспільних відносин створили передумови для виокремлення самостійної галузі знань -- конфліктології.

Проблеми її знаходили своє осмислення у працях учених багатьох наук, зокрема таких, як філософія, історія, право, біологія, географія, математика, хімія, психологія, медицина, астрономія та ін. Пальму першості в описанні соціального конфлікту більшість дослідників віддають Аристотелю, Платону, Т. Гоббсу, Ж.-Ж. Руссо та ін. Серед фундаторів соціологічної теорії конфлікту можна назвати К. Маркса, М. Вебера, Г. Зіммеля та ін. Г. Зіммель вважав конфлікт універсальним явищем, стверджуючи, що безконфліктне суспільство не має механізму саморозвитку. Саме ця ідея в теорії конфлікту активізує інтерес до вивчення проблеми буття.

Як і будь-яка інша наука, конфліктологія має власний предмет дослідження. Вона входить у загальну систему наукового знання й посідає у ній строго визначене місце. Разом з іншими науками психологією, біологією, медициною, економікою, історією, філософією, соціологією, політологією, правом вона утворює підсистему наукового знання -- одну з галузей соціально-психологічного циклу.

Межі будь-якої науки динамічні, вони розширюються, уточнюються, переосмислюються. Це стосується і конфліктології.

Закони вивчення конфлікту, або ступінь його гостроти, залежать від таких факторів: природи інтересів учасників конфлікту; їхньої "реалістичності" чи "нереалістичності" (за висловом Л. Козера); від того, наскільки учасники конфлікту в минулому були пов'язані спільною справою; від рівня поєднаності груп, що ворогують; від того, закритим чи відкритим є суспільство, де відбуваються конфлікти, тощо.

Закон функціонування конфлікту встановлює його дію та функцію в суспільстві. Остання залежить від типу конфліктів та їхньої структури, до якої входять носій (суб'єкт) конфлікту, проблема, об'єкт, інцидент. Тип конфлікту зумовлюється сферою, в якій він відбувається (політика, економіка, культура, міжособистісні стосунки), або суб'єктом (носієм конфлікту). За цією ознакою ми поділяємо конфлікти на інституціональні, організаційні, міжгрупові, групові та міжособистісні.

У суспільстві конфлікти виконують такі функції: групоутворення, нормотворення, інновації, інформації тощо. Завдяки конфлікту в суспільстві існують соціальні норми й інститути, призначені регулювати конфліктну взаємодію, чіткіше означуються протилежності, між якими здійснюється обмін інформацією. Відтак змінюється суспільство та суспільні організації.

Закони регулювання конфліктів утворюють ще одну групу законів конфліктології. До них належать засоби профілактики конфліктів, діагностики напруження, пом'якшення конфліктів, насильницьких методів і компромісів. Метод -- це шлях наукового дослідження.

Основним поняттями конфліктології є людина, індивід, малі групи, етноси, нації, держави, військо, сім'я, політичні інтереси, економічні інтереси, фінансові відносини, сімейні взаємини, міждержавні інтереси, проблемні ситуації різного типу, національна безпека, творча особистість, проблемні ситуації в процесі навчання, виховання, життя тощо. Словом, усе, що свідчить про розвиток, дію чи смерть, -- проблемне і конфліктне. Тому можемо стверджувати, що все наше життя та людські відносини пов'язані з розв'язанням певних проблем.

Конфліктологія як наука спрямована на вивчення складних проблем духовно-психологічного розвитку народів, індивідів, функціонування в рамках загальноприйнятих у суспільстві норм, принципів, законів.

Осмислюючи поняття та категорії цієї науки в наш час, ми тим самим осмислюємо функціональну роль її на перспективу.

Оскільки конфлікти відбуваються в усіх сферах життєдіяльності людини, індивіда, особистості, груп людей, то й конфліктологія має зв'язок з багатьма науками. Скажімо, з гуманітарно-політичними й техніко-природничими циклами наук.

Зв'язок конфліктології з циклом юридично-правових наук полягає в тому, що ці науки утверджують принципи і норми, права й обов'язки, в рамках яких повинна перебувати людина, малі та великі суспільні групи, бо порушення цих норм і прав призведе до конфліктних ситуацій, а вони, у свою чергу, до конфліктів; водночас, саме ці науки створюють межі, які не можна переходити, або дають обґрунтування певних меж у процесі вивчення й запобігання конфліктам в усіх сферах життєдіяльності людей через правове поле.

Зв'язок конфліктології з циклом математичних наук полягає в тому, що, з одного боку, математичне моделювання дає успішні прогнози для запобігання та вирішення конфліктів; з іншого боку -- у період дослідження конфліктів використовуються математичні методи розрахунків, аналізу, що допомагає дослідникам виводити закономірності.

Зв'язок конфліктології з циклом історичних наук надає конфліктологові матеріал для аналізу політичних, соціальних, воєнних та Інших типів конфліктів. Історичний досвід навчає уникати конфліктів, бо вони завдають величезних втрат суспільству. Разом з тим історія своїм досвідом навчає політиків уміло враховувати негативні моменти минулого, щоб запобігати їм у майбутньому. Історичний досвід свідчить про те, що природний відбір -- це виживання сильних, мислячих людей. Саме такі вимоги висуває XXI століття перед особистістю.

Зв'язок конфліктології з циклом психологічних дисциплін полягає насамперед у тому, що глибоке психологічне осмислення проблемних ситуацій сприяє набуттю досвіду вміло поводитися з опонентами, давати правильні поради, як запобігти проблемним ситуаціям, як виходити з них або розв'язати конфлікт, коли він розпочався.

Психологічні дисципліни, наприклад вікова й педагогічна психологія, закладають основи, як правильно формувати поведінку дитини та підлітка, формувати особистість, знати вікові відхилення, особливості індивіда, щоб не зашкодити психологічному розвитку в подальшому та соціалізувати особистість у суспільстві.

Психодіагностика допомагає конфліктологові проводити дослідження прогностичного плану. Психокорекція, психотерапія, психологічне консультування допомагають налагодити стосунки в малих і великих групах, а також індивідуально. Важливо враховувати досвід психологічної науки, його позитивну роль у процесі вирішення внутрішньоособистісних конфліктів.

Першими проблеми конфліктів соціального типу почали вивчати соціологи, тому й доцільно простежити взаємозв'язок конфліктології з соціологією. Вивчаючи громадську думку з тієї чи іншої проблеми, соціологи робили висновок, де виникають негативні моменти, до чого вони можуть призвести тощо.

Отже, статус науки залежить від її предмета, його якісної відмінності від предметів інших наук, а також від функціональної ролі конкретної науки в суспільстві і власне епохи суспільного розвитку.

Прогнозування конфліктів тісно пов'язане з їх діагностикою та попередженням. Без основного прогнозу можливої конфліктної ситуації їй не можна запобігти. Прогнозування конфлікту -- передумова його появи і його попередження. Прогноз -- це вказівка з певною вірогідністю місця та часу виникнення конфлікту, який базується на психологічному діагнозі всіх компонентів конфлікту.

Аби прогнозувати конфлікт, необхідно проаналізувати:

* сигнали конфлікту, які виявляються в ступені напруження та дискомфорту в колективі (групі), частоту їхньої появи, потенціали їхньої конфліктогенності та вірогідності стимуляції ними конфлікту;

* виявити проблему, які суперечності зумовили її появу, наскільки вона складна, чи є можливість її розв'язати;

* з'ясувати, чи назріла конфліктна ситуація і в якому напрямку вона може розвиватися;

* уточнити склад учасників розгортання конфлікту та їхню готовність до подальшого провокування й поглиблення конфлікту;

* виявити суть інциденту, його особливість, наскільки він спроможний бути детонатором конфлікту.

Таким чином, прогнозування конфлікту потребує аналізу і знань для осмислення структурних компонентів конфлікту, їхніх психологічних особливостей, стану кофліктогенності проблемної ситуації.

Для прогнозування та психодіагностики конфліктів важливо правильно формувати та поставити діагноз самої проблемної ситуації, яка породжує конфлікт. Подальшим кроком у прогнозуванні конфліктів є виявлення тенденцій до зміни проблемної ситуації, розвиток суперечності й, отже, проведення всебічного аналізу. В цьому контексті важливо:

* докласти зусиль, щоб подолати конфліктну ситуацію;

* врахувати, що конфліктна ситуація, як вже зазначалося, завжди виникає до конфлікту;

* здійснити психологічний діагноз саме конфліктної ситуації, де уточнити, виявити адекватність та серйозність її потенціалу, адже саме це дає поштовх, підказує, що робити, як реагувати на різні конфліктні ситуації;

* потрібно виявити і з'ясувати першопричини, через які з'являються інші конфліктогени;

* конфліктну ситуацію бажано формулювати чітко, бо вона є ключовим моментом у прогнозуванні конфліктів.

Конфліктологи використовують певні техніки передконфліктно-го зняття конфліктної ситуації. З цією метою бажано:

* з'ясувати наявних і потенційних учасників конфліктних ситуацій;

* проаналізувати мотиви, цілі, здібності, особливості характеру, професійну компетенцію учасників конфліктної ситуації та інцидентів;

* вивчити міжособистісні стосунки учасників конфліктної ситуації, що існували до її виникнення;

* з'ясувати причини конфліктної ситуації й тенденції їх переростання у конфлікт;

* виявити тих, хто бере і не бере участі у конфліктній ситуації, але зацікавлені в її розв'язанні;

* з'ясувати, виявити й уміло використати способи вирішення конфліктної ситуації, адекватні причинам виникнення, які також відповідали б цілям поліпшення міжособистісних стосунків і розвитку колективу.

2. Стадії розвитку конфліктів

В соціальному конфлікті виділяють чотири стадії розвитку: а) передконфліктна стадія; б) власне конфлікт; в) вирішення конфлікту; г) після конфліктна стадія.

Передконфліктна стадія, або ситуація - це зростання напруги у відносинах між потенційними суб'єктами конфлікту, викликана протиріччями. Але протиріччя не завжди переростають в конфлікт. Лише те протиріччя, яке усвідомлюється потенційними суб'єктами конфлікту як несумісними, приводить до загострення соціальної напруги. Соціальна напруга також не завжди є попередником конфлікту

Одним з ключових понять конфліктології є незадоволення. Накопичення незадоволення життям чи ходом розвитку подій приводить до зростання соціальної напруги. При цьому відбувається трансформація незадоволеності з суб'єктивно-об'єктивних відносин в суб'єктно-суб'єктні. Суть цієї трансформації в тому, що потенційний суб'єкт конфлікту виявляє, персоніфікує реальних або імовірних винуватців своєї незадоволеності і одночасно усвідомлює невирішуваність ситуації звичайними способами взаємодії. Таким чином, конфліктна ситуація поступово перетворюється у відкритий конфлікт. Проте сама по собі вона може існувати довго і переростати у конфлікт. Для того, аби конфлікт став реальним необхідний інцидент.

Інцидент - формальний привід, випадок для початку безпосереднього зіткнення сторін. Він може бути випадковим чи спланованим однією з сторін конфлікту, а також результатом природного ходу подій. Іноді інцидент провокує третя сторона, яка переслідує власні інтереси у “чужому” конфлікті.

Власне конфлікт - цю стадію ще називають стадією розвитку конфлікту. Початком відкритого протистояння сторін є результатом конфліктної поведінки, під якою розуміють дії, спрямовані на опонента з метою захоплення, утримання спірного об'єкту або тиск на супротивну сторону, аби та відмовилась від своїх цілей чи їх зміни. Виділяють декілька форм конфліктної поведінки: активну конфліктну поведінку чи виклик; пасивну конфліктну поведінку (відповідь на виклик; конфліктно-компромісну поведінку; компромісну поведінку. У залежності від конфліктної установки і форми поведінки сторін, конфлікт отримує своєрідної логіки розвитку. Конфлікт, що розвивається, має тенденцію створювати додаткові причини заглиблення і розростання.

Вирішення конфлікту. Інтенсивність і тривалість конфлікту залежать від: цілей і установок сторін; ресурсів, засобів і методів ведення боротьби; реакції на конфлікт оточення; символів перемоги і поразки; від наявних і можливих способів, механізмів знаходження консенсусу. Конфлікти також класифікують у відповідності із ступенем нормативної регуляції: на одному кінці континіуму - інституціоналізовані (тип дуелі), а на іншому - абсолютні конфлікти, іншими словами, боротьба без правил до повного знищення опонента. Між цими крайніми точками знаходяться конфлікти різної міри інституалізації. На певній стадії розвитку конфлікту сторони протистояння можуть суттєво змінити уявлення про можливості свої і супротивника. Може виникнути мить переоцінки цінностей, обумовлена новими взаємовідносинами, розташуванням сил, оцінкою реальної ситуації - усвідомленням, що поставленої мети досягти не вдасться, або ціна успіху виявляється надмірною. В такому випадку конфліктуючі сторони починають шукати шляхів примирення, запал боротьби як правило спадає і фактично починається процес завершення конфлікту. Однак не виключаються можливості нових загострень. Соціальний конфлікт матиме продовження до пори, поки не з'являться реальні умови його завершення. В повністю інституціоналізованому конфлікті такі умови можуть бути створені і узгоджені в ході розвитку. Якщо ж конфлікт інституціоналізований лише частково чи не інституціоналізований взагалі, то виникають додаткові проблеми його завершення.

Існують також абсолютні конфлікти, в яких боротьба ведеться до повного знищення одного чи обох суперників. Чим жорсткіше окреслений предмет суперечки, чим очевидніші ознаки, що знаменують перемогу чи поразку сторін, тим більше шансів для його локалізації.

Завершальний етап стадії розвитку конфлікту передбачає проведення переговорів і юридичне оформлення досягнутих домовленостей. В міжособистісних і міжгрупових конфліктах результати переговорів можуть мати форму усних домовленостей і двосторонніх зобов'язань. Звичайно одною з умов для початку переговорного процесу є короткочасне перемир'я. Але можливі варіанти, коли на стадії попередніх домовленостей сторони не лише не відмовляються від бойових дій, але йдуть на загострення конфлікту, прагнуть зміцнити свої позиції на переговорах.

Післяконфліктна стадія. Завершення безпосереднього протистояння сторін не завжди означає, що конфлікт повністю вирішений. Ступінь задоволеності чи незадоволеності сторін, мирне розв'язання конфлікту, залежить, від того наскільки вдалось в ході конфлікту і переговорів досягти цілей, а з іншого, якими методами і засобами велась боротьба; наскільки значні втрати з обох сторін; наскільки великий утиск спричинено тій чи іншій стороні; чи вдалося в результаті укладення миру зняти емоційну напругу сторін; які методи були покладені в основу переговорного процесу; наскільки вдалось збалансувати інтереси сторін та ін. Якщо сторони вважають, що підписані мирні договори утискають їх інтереси, то напруга збережеться, а завершення конфлікту сприймається як тимчасове перемир'я. Мир, підписаний внаслідок двостороннього виснаження ресурсів, також не завжди спроможний вирішити основні спірні питання. Найбільш надійним є мир, заключний на основі консенсусу, коли сторони вважають конфлікт повністю вирішеним і будують свої відносини на основі довіри та співпраці.

Після конфліктна стадія - це знак повної об'єктивної реальності: нова розстановка сил, нові відносини опонентів один з одним та оточенням, нове бачення існуючих проблем та нова оцінка своїх сил і можливостей.

У становленні конфліктологічної практики особливе місце належить переговорним методам вирішення конфліктів (Д. Скотт, Т. Боуер, Т. Кельман розробили програми психологічного тренінгу, які навчають конструктивній поведінці у конфліктній взаємодії). Розробляються технології переговорів за участю посередників -- медіаторів (В. Лінкольн, Л. Томпсон, Р. Рубін).

На думку науковців, найголовнішими вимогами до вивчення конфліктів є:

* об'єктивність (полягає у вивченні об'єктивних умов виникнення та дії проявів психічних явищ). Наукове вивчення психіки стає можливим завдяки опосередкованому аналізу та синтезу проявів психіки у процесах і продуктах діяльності й поведінки людини;

* генетичний підхід полягає у вивченні психічних явищ у динаміці, при переході у філогенезі та онтогенезі з одного рівня розвитку на інший;

* системний підхід до психічного явища як своєрідної системи, що має свої специфічні закономірності. Б. Ф. Ломов називає три основні підсистеми --- когнітивну (в якій реалізується функція пізнання), регулятивну (що забезпечує регуляцію діяльності та поведінки) й комунікативну (яка формується й реалізується у процесі спілкування);

* багаторівневий характер має і детермінація психічних явищ. Однією з форм реалізації системного підходу в психологічному дослідженні є особистісний підхід; особистісний підхід передбачає вивчення конкретної особистості в конкретній проблемній ситуації. Водночас кожне психічне явище має розглядатись у контексті цілісної системи психічних властивостей індивіда -- його потреб, знань, цілей, діяльності та поведінки, емоційно-почуттєвої сфери, здібностей до спілкування, сфер життєвої спрямованості, рис характеру, самосвідомості, досвіду, інтелекту, психофізіології та віку. Це надзвичайно важливо при внутрішньоособистісних і міжособистісних конфліктах;

* вимога індивідуалізації полягає у розкритті своєрідності кожної особистості, притаманного їй індивідуального стилю поведінки та діяльності.

Висновки

У процесі проведеного теоретичного дослідження ми визначили, що конфліктологія -- це наука, яка досліджує об'єктивну реальність людського буття у зміні й розвитку.

Аби прогнозувати конфлікт, необхідно проаналізувати:

* сигнали конфлікту, які виявляються в ступені напруження та дискомфорту в колективі (групі), частоту їхньої появи, потенціали їхньої конфліктогенності та вірогідності стимуляції ними конфлікту;

* виявити проблему, які суперечності зумовили її появу, наскільки вона складна, чи є можливість її розв'язати;

* з'ясувати, чи назріла конфліктна ситуація І в якому напрямку вона може розвиватися;

* уточнити склад учасників розгортання конфлікту та їхню готовність до подальшого провокування й поглиблення конфлікту;

* виявити суть інциденту, його особливість, наскільки він спроможний бути детонатором конфлікту.

Таким чином, прогнозування конфлікту потребує аналізу і знань для осмислення структурних компонентів конфлікту, їхніх психологічних особливостей, стану кофліктогенності проблемної ситуації.

Список використаних джерел:

1. Ащупов А.Я., Шиптов А.И. Конфликтология, Москва, 1999

2. Бандурка А.М., Друзь В.А. Конфликтология: Учебное пособие для вузов, Харьков, 1997

3. Гришина Н.В. Психология конфликта, Санки-Петербург, 2000

4. Дмитриев А.В. Конфликтология: Учебное пособие, Москва, 2000

5. Емельяпов С.М. Практикум по конфликтологии, Санки-Петербург, 2000.

Размещено на Allbest.ru